Роман Коваль
Нариси з історії Кубані

Історик Кубані Федір Щербина

Серед учених-дослідників Кубані найпочесніше місце посідає визначний статистик, історик, економіст та соціолог Федір Щербина - особистість яскрава, талановита та водночас суперечлива.
Народився він 13 лютого 1849 р. в станиці Новодерев'янківській Єйської полкової округи Кубанської області "в родині виборного пан-отця з козаків" 1. Його мати - Марія Біла - також належала до відомого козацького роду 2.
Дитячі роки Федора Щербини проходили "в сільській атмосфері стихійного станичного демократизму, спостереження козачих рад та самоврядування курінних громад", що були продовженням "демократичних традицій Запорозької Січі" 3.
Спочатку Федір Щербина стає на батьківську стежку: 1861 року він вступає до Чорноморської духовної школи в м. Катеринодарі. Через 5 років його як кращого учня направляють для продовження освіти в Ставрополь, до Кавказької духовної семінарії. Та все ж священиком Федір Щербина не став...
1866 року в Ставрополі він потрапляє під вплив народників, які вважали, що через общину та "артільний дух солідарності" Росія швидше навіть за Європу вийде "до ідеалів соціалізму". Федір читає твори Чернишевського, Мілля, Лассаля, Бехера. Під їхнім впливом він разом із товаришами засновує ремісничу артіль, в якій юнаки столярували, шили чоботи, "в'язали книжки". Покинувши навчання, Федір разом із друзями, тепер вже колишніми семінаристами, Василем Архангельським, Кирилом Грачовим, братами Яковом та Григорієм Попками (майбутнім терористом) вирушив на Кубань. Коло Єйська, в ст. Бриньківській, 1869 року друзі організували "першу в Росії інтелігентну хліборобську артіль". Обробляли землю та рибалили... 4.
1872 року (в останній рік існування артілі) в "Кубанських обласних відомостях" (№ 28 і 29) було опубліковано першу статтю Федора Щербини "Зі станиці (громадські кабаки)", в якій молодий автор доводив, що народну пристрасть до алкоголю треба поставити під громадський контроль, створивши громадські кабаки. Прибутки цих народних установ мали б осідати в станичних правліннях, а не в кишенях приватних осіб.
Редактор "Кубанських обласних відомостей" звернув увагу на молодого автора і виклопотав йому для продовження освіти військову козацьку стипендію.
Восени того ж 1872 року Федір Щербина стає студентом Петрівсько-Розумівської землеробської та лісової академії в Москві. Ця академія була визначним осередком сільськогосподарської науки, тут працювали відомі на всю Росію професори, зокрема і засновник російської наукової школи фізіології рослин Клим Тімірязєв. Поруч із природничими науками в цьому навчальному закладі можна було набути добрі знання з політичної та сільськогосподарської економії.
Та студенти не тільки навчались - багато з них були членами підпільних революційних гуртків, які активно діяли в академії. Отож Федір Щербина потрапляє у вир ідейних суперечок на тему "ходіння в народ", вперше знайомиться з лавризмом і бакунізмом. Прихильники вчення Петра Лаврова (ідеолога народництва) стояли на тому, що перше, ніж вчити й кликати кудись народ, треба самим набути серйозних знань та життєвого досвіду. Послідовники Бакуніна не погоджувались.
- Як?! - кричали вони. - Ми мусимо чекати роки, доки скінчимо студіювання наук?
Федір Щербина, який вже мав трирічний досвід "ходіння в народ", виступив проти бакуністів та їхнього захоплення бунтарством 5.
Все ж революційної роботи він не цурався, переховував нелегальну літературу, брав участь у студентських протестах. Ця участь у революційному русі, врешті й призвела до його виключення з академії.
Ще навчаючись, Федір Щербина вмістив у журналі "Неделя" статтю "Малороссийская штунда". Редактор журналу Гайдебуров, авторитетний у ті часи журналіст, підбадьорив автора-початківця і порадив йому працювати в соціально-економічній царині.
1874 року, склавши додатковий матуральний іспит при одеській гімназії ім. Ришельє, кубанець перейшов на природничий факультет Новоросійського університету в Одесі.
В той час, у 1870-ті роки, революційний рух поширився переважно на півдні Росії, "практика тероризму народовольців була витвором більш гарячої України, ніж холодної Московщини, витвором головно Києва, Харкова та Одеси" 6.
Якраз в Одесі і опинився молодий народник Федір Щербина. Тут він зійшовся і потоваришував із майбутніми визначними народовольцями-терористами Софією Перовською, Андрієм Желябовим, до речі, українцями з походження. Був серед народовольців і Ф. Волхонський, українець не тільки з походження, але й із переконання (видав декілька брошур українською мовою).
Ідеологію терору, яку сповідували його товариші, Федір Щербина не прийняв, більше того, вже в ті роки він "був "принциповим противником будь-якого пролиття крові" 7.
В Одесі тоді існувала Українська громада. За свідченнями О. Рябініна-Скляревського (стаття "З революційного руху 1870-х років. Одеська громада 1870-х років"), Федір Щербина був активним членом Української громади і став "на бік українського руху". Наскільки це відповідає істині, сказати важко, адже коли наприкінці 1920-х років про це твердження О. Рябініна Щербину повідомив науковець Олександр Мицюк, кубанець (якому тоді вже виповнилося 79 р.) щиро признався: "Не пам'ятаю. Полишаю це на одвічальність самого Рябініна-Скляревського" 8.
Поза сумнівом, студент Щербина брав участь у русі місцевих українців-народників. Як потім цей рух оцінюватимуть (українським чи всеросійським) - це вже інша справа. Зокрема, Щербина переховував нелегальну літературу - "як російську, так і українську (драгоманівської "Громади"), агітував серед робітників 9.
Між різними справами Федір збирав матеріали про українське народне життя, особливо про артілі, спілки, ватаги, штунду. "Ідеалам соціалізму він шукав відповідних побутових форм у низах народу, в стихійно-звичаєвих установах широких мас..." 10. Матеріали, які стосувалися українського життя, Ф. Щербина записував чорноморською говіркою української мови та, оскільки опублікувати в Росії наукові праці українською було неможливо, доводилося все перекладати російською.
На 1874 - 1877 рр. припадає повний розгром тих, хто "пішли в народ". "Ходіння в народ", до "обітованої мужицької землі скінчилося не тільки гірким розчаруванням", але й розгромом народництва: близько 3 тисяч пропагандистів потрапило під суд і засуджено на каторгу або в адміністративному порядку опинилося на засланні. "В провокаційний спосіб" було заарештовано і молодого Щербину. Після тюремної одиночки (за "шкідливий вплив на одеське громадянство") його 1876 року заслали до Вологодської губернії, "у відмінну від української російську людську стихію" 11.
"На засланні умови первісного побуту в найглухіших місцевостях Вологодщини не могли не зацікавити політичного засланця й до того ж - народника. Він пильно спостерігає в багатьох відносинах тоді ще первісну культуру з пануванням звичаєвого права над писаним" 12. І пише кілька етнографічних і економічних статей, між ними - "Сольвичегодська земельна община". 1879 року її опубліковано в "Отечественных записках". Цю розвідку високо оцінив редактор економічного відділу "Отечественных записок" Г. Єлисеєв. Відтоді Федір Щербина, натхнений високою оцінкою, поринув у царину суспільно-економічних досліджень.
Відбувши чотири роки заслання в Сольвичегодську і в Каднікові, 1880 року він повертається на рідну Кубань. До 1882 р. Щербина працює "головним чином над дослідами Кубанської України та друкує про неї низку розвідок". Крім того, він відвідав Дніпровський повіт, де досліджував поширене там общинне землеволодіння 13. Наслідком цієї експедиції стала розвідка "Земельна община в Дніпровському повіті" ("Русская мысль", 1880).
1881 року в Одесі з'явились його "Нариси південноросійських артілей і общинноартільних форм". Це була перша капітальна праця Федора Щербини. В ній дослідник навів як приклади звичаєвих форм народного життя чумацькі валки, забродські ватаги, громади дніпровських лоцманів, артілі косарські, поштові, мисливців та дніпровських річних робітників і матросів, толоку тощо. Цю працю високо оцінили російські науковці. Професори вищих навчальних закладів почали рекомендувати її студентам як посібник. Позитивно відгукнувся на вихід цієї книги і Михайло Драгоманов.
А Федір Щербина писав нові наукові праці. 1883 року в 6-й книзі "Київської старовини" він опублікував розвідки "Біглі й кріпаки в Чорноморії", а в 12-й книзі журналу - "Колонізація Кубанської області". Наступного року те ж видання оприлюднює нову працю Щербини - "Історія самоуправління у кубанських козаків". Тоді ж у журналі "Діло" виходить праця дослідника "Єврейський торгівельний корпоративізм".
Далі був воронізький період життя. За цей час Щербина стає засновником місцевої земської статистики... Відомо, що земські самоврядування виникли 1864 року. Не задовольняючись "квазістатистичним матеріалом" (вислів О. Мицюка), який постачали поліція та волосні правління, земські керівники почали засновувати земську статистику; перша виникла 1870 року на Вятщині. Наступного року земську статистику заснували на Тверщині, 1874-го - в Херсонській губернії, 1875-го - на Московщині й Чернігівщині. 1883 року дійшла черга і до Вороніжчини.
Федір Щербина "відчував внутрішню потребу, озброївшись статистичним методом, заглянути в саму глибину суспільно-економічного побуту сірої народної маси, що в своїй більшості тільки з року 1861 перестала бути "хрещеною власністю" і тому, коли йому було запропоновано, охоче погодився прийняти на себе... в 1884 р. заснування і провід Воронізькою земською статистикою" 14.
Влаштуватися на цю посаду допомогли українські кола, зокрема товариш Тараса Шевченка по Художній академії Віктор Ковальов, який звернувся до воронізького губернатора, українофіла Богдановича.
В статистиці Щербина "знайшов своє покликання, що означило його і зробило йому ім'я". 18 років він віддав воронізькій статистиці, ставши таким чином одним із фундаторів і всеросійської земської статистики. І. Воронов, В. Щербина, М. Дикарєв, Н. Кузнецов були не просто статистиками, вони творили науку "опозиційну, антиурядову, революційну", якій надавали великого значення народно-соціалістичні кола. Статистичні дані були такі приголомшливі, що "нещодавні душовласники" та їхні поплічники стали звинувачувати земських статистиків, що вони, "буцімто, бажаючи продовження реформи р. 1861, навмисно офарблювали становище селянства в темні кольори". На Рязанщині та Курщині цінні з наукового погляду статистичні збірники було спалено. А про земську статистику в Україні хтось сказав, як про "дзеркало, в котре не люблять заглядати виродки, що її ненавидять і переслідують" 15.
На Вороніжчині 1884 року Федір Щербина написав і опублікував свою першу наукову статистичну працю - "Статистичний збірник по Воронізькому повіту". Другу наукову працю ("Селянське господарство в Острогожському повіті") опублікував 1887 року. За цю працю його було нагороджено найвищою нагородою Російського географічного товариства - великою золотою медаллю. Була високо оцінена й інша його праця - "Оціночна статистика чотирьох повітів Воронізької губернії" (1888). За цю працю Федора Щербину нагородили грошовою премією ім. князя Васильчикова 16.
Того ж 1888 року виходить друком написаний у співпраці з відомим дослідником Євгеном Феліциним історичний збірник "Кубанське козацьке військо..." Цей збірник було подаровано імператору Олександру III та спадкоємцю престолу Миколі Олександровичу, які відвідали Катеринодар - столицю Кубанського війська. Працю Щербини та Феліцина було високо оцінено Його Імператорською Величністю. За написання історичної частини для збірника "Кубанське козаче військо…" царевич Микола Олександрович (майбутній імператор Микола II) нагородив Щербину золотим жетоном і перснем із діамантом 17. Отак колишній бунтар став істориком, зігрітим владою...
В 1890-х роках Федір Щербина взяв участь у написанні двотомника "Вплив врожаю і хлібних цін на сільське господарство" - під загальною редакцією професорів А. Чупрова і А. Постнікова. Ініціатором виходу збірника був граф Сергій Вітте. Щербина написав розділ під назвою "Селянські бюджети в залежності від врожаїв і коливання хлібних цін".
Всіх робіт Ф. Щербини в цьому невеликому начерку не перечислиш. Та варто сказати, що за час праці на Вороніжчині під редакцією Федора Андрійовича побачило світ 66 томів Воронізького земства... Разом із професором Герценштейном спроектував він і "перший (в Росії) зразок меліоративного закону" 18. За працю "Воронізьке земство з 1865 по 1889 р." Федора Щербину нагородили найвищою премією Російської академії наук у 1500 рублів 19.
Написав він і праці, що стосуються України: "Введення до історії Полтавського губернського земства", "Історія Золотоніського земства" та перший том "Історії Полтавського губернського земства". Але останні дві праці так і не було опубліковано. Доля їх невідома.
Не забував Федір Щербина і про рідну Кубань. Так в "Русской мысли" 1884 року з'явилася стаття "Робітники на Кубані", а наступного року в "Северном вестнике" - "Козачі станичні сходи". 1886 року побачила світ праця "Общинний побут і землеробство у кавказьких горців". 1891 року вийшла розвідка "Земельна община кубанських козаків". Щоб написати її, автор об'їхав близько 300 станиць та переглянув їхні станичні архіви. А у "Видавництві народного вчителя" Щербина опублікував роботу під назвою "Природно-історичні умови і зміна народностей на Кубані". Написав він й інші праці - "Походження козацького виборного духовенства", "Начерки боротьби росіян з черкесами", "Історія Армавіра і черкесо-гаїв". Є в його доробку і праця "Шаміль" та розвідка "До біографії М. І. Костомарова" (журнал "Київська старовина", 1895. Кн. 4. - С. 63 - 275). Взагалі, творча спадщина Федора Щербини грандіозна і викликає повагу до цього дослідника.
Здійснив кубанець і низку експедицій у степовий "Киргизький край" - у райони Акмолинська, Семипалатинська та Тургайська. Мета - на замовлення уряду "винайти вільні місця під переселенців із б. Європейської Росії". Це була "царська" експедиція, тобто ініційована самим імператором.
Однією з причин пошуку нових місць для розселення були селянські розрухи на Слобожанщині та в деяких інших місцях - уряд мав намір позбутися неспокійного козацько-селянського елементу. Як наслідок, з'явилися праці експедиції з вивчення Степових областей у 10-ти томах під редакцією Ф. Щербини.
Шановного історика та статистика запрошували ставати членом різних наукових товариств. Його обрали членом Московського юридичного товариства та Вільноекономічного товариства (Петербург).
Восени 1902 р. сталася важлива подія в житті Федора Щербини, яка зробила його ім'я широко відомим в Росії - він написав для Воронізького повітового комітету доповідь "Про потреби сільськогосподарської промисловості", яка мала надзвичайно великий резонанс і спричинилася до нових репресій.
Її було опубліковано окремою (на 34 сторінки) книжечкою закордоном - у Штутгарті 1903 року. Несподівано вона поширилася серед передової інтелігенції і стала надзвичайно популярною серед студентства та викладацького складу.
Редактор видання Петро Струве, вважаючи Ф. Щербину "одним із найбільш талановитих і авторитетних земських статистиків", стверджував, що беручи за об'єкт дослідження Воронізький повіт, Щербина фактично дав оцінку всім центральним областям Росії. В цій праці, яку Струве назвав "чудовим твором" ("замечательним произведением"), фактично було окреслено "програму всебічних реформ" у масштабах всієї держави - реформ "економічних, національних і політичних" 20.
Для українців важливим був висновок Щербини про необхідність "давати дітям знання рідної історії й рідної мови" та вимога забезпечення "права вивчення і друкування творів на місцевій рідній мові" 21. Хоч безпосередньо ця вимога стосувалася лише українських повітів Вороніжчини, "але засадничо вона мала значення й для всіх поневолених національностей б(увшої) Росії". Врешті, доповідь стала обґрунтуванням тези, що в Росії жодні економічні поліпшення "неможливі без зміни... політичного абсолютистсько-монархічного режиму". Закінчувалася доповідь тезою про необхідність участі виборних від різних станів і місцевостей у загальній Всеросійській раді ("совєщаніі"), яку Щербина розумів як "земський собор" 22.
Ситуація для влади ускладнювалась тим, що доповідь Щербини було одноголосно схвалено повітовим комітетом, а губерніальний комітет затвердив її абсолютною більшістю голосів (83 проти 5).
Ця революційна праця мала наслідки для багатьох студентів, викладачів та інших, замішаних у "воронізькій революції", - їх було піддано адміністративним карам. Не оминули репресії й автора: за спробу "публічного обговорення загальнодержавних питань" його притягнули до дізнання. Владу стривожили оприлюднені думки Щербини, що "першою і найголовнішою умовою припинення остаточного підриву і занепаду сільськогосподарської промисловості має бути забезпечення свободи особистості". Щербина вважав, що особистість необхідно поставити "в умови, які найбільше сприятимуть вияву її талантів" 23.
У неопублікованих (принаймні, станом на 1929 р.) спогадах Федора Щербини є згадка про це дізнання, яке проводив товариш міністра внутрішніх справ Зінов'єв. Впродовж години товариш міністра вмовляв науковця відмовитись від авторства доповіді.
Коли наполегливість урядовця, врешті, надокучила Щербині, він запитав:
- Ви робите доповіді цареві?
- Аякже, - з апломбом відповів той.
- І доповідаєте цареві неправду?
- Боже збав, - жахнувся Зінов'єв. - Цареві треба казати тільки сущу правду.
- Як же Ви, - зауважив Щербина, - вмовляєте мене, щоб я збрехав цареві? Доложіть правду: я писав доповідь і я відповідаю за неї.
Після цього січневого 1903 року допиту Федора Щербину було відірвано від улюбленої праці та в адміністративному порядку вислано на Кубань, на хутір Джанхот, де було його помістя, - під гласний нагляд поліції. Тут і провадив учений історичні, етнографічні та економічні дослідження.
Від 1903 р., коли він оселився в Джанхоті, почався період життя, коли Щербина "цілком поставив себе на службу Кубанській Україні" 24.
До нього в Джанхот часто приїжджали письменники, вчені, громадські діячі, які прагнули змін у Росії. Дім Щербини став притулком для багатьох революціонерів, зокрема тут жив учасник замаху на царя Олександра II Михайло Фроленко; активна учасниця народовольського руху, сестра дружини відомого письменника Володимира Короленка П. Іванівська; тоді ще мало кому відомий член Революційної української партії Симон Петлюра, який співпрацював із Щербиною в підготовці "Історії Кубанського козачого війська", брав участь у кубанських експедиціях Федора Щербини.
Попри "політичну неблагонадійність", Російська академія наук, зважаючи на великий внесок Ф.Щербини в науку, 1904 року приймає його до своїх лав і він стає її членом-кореспондентом (по відділу історії та суспільних наук). Тоді ж "Енциклопедичний словник Блокгауза і Ефрона" (т. XI) поміщає статтю про "відомого земського статистика" Федора Щербину і вказує, що його воронізькі бюджети "стали прототипами для всіх подібних праць інших російських статистиків" 25.
Революція 1905 року скасувала адміністративні репресії до відомого науковця. 1906 року він очолив відновлену після 114-літньої заборони Військову раду Кубанського козацького війська, а наступного року кубанські козаки обирають його своїм представником до 2-ї Державної думи Росії. В Думі Щербина очолює Козацьку фракцію 26.
Ще 1901 року кубанський отаман Яків Малама запропонував відомому історикові Дмитру Яворницькому написати історію кубанського козацтва, але той відмовився, оскільки в цей час досліджував історію запорозьких козаків. Тоді Кубанський військовий уряд звернувся до "неблагонадійного" вченого. Щербина погодився. Перший том "Історії Кубанського козачого війська" вийшов 1910 року, а невдовзі, 1913 року, з'явився і другий том.
Слід сказати, що "Історію Кубанського козачого війська" було написано на замовлення військового відомства та військової адміністрації. Ця праця мала за мету виправдати політику царизму на Кавказі. На жаль, у цій праці автор виступає з імперських позицій. Щербина хоч і визнавав, що черкеси жили у гірській частині Кавказу ще "в доісторичні часи" 27, все ж звинувачував саме їх, а не прибульців із півночі - українських козаків та росіян - у сімдесятилітній Кавказькій війні. Мовляв, горці самі спровокували російські війська різними розбишацтвами, ба навіть міжусобицею 28. І російські війська, мовляв, "мусили" просуватися в Закубання, щоб навести порядок, щоб мир нарешті запанував на Кавказі.
Ось що пише історик Кубані Федір Щербина: "Що стосується горців, то серед публіки і навіть в пресі ствердилася думка, що цей народ вільнолюбний, незалежний і що вільнолюбство і незалежність були їхніми характерними рисами не лише в їхній боротьбі проти росіян, але й у внутрішніх стосунках. В основі цього погляду лежить глибоке непорозуміння. Прагнення горців до свободи і незалежності не йшло далі стихійних, примітивних форм, а політичний побут і управління горців базувалися на такому плутаному становому устрої, що й самі горці з трудом, здається, розбиралися..." 29. "Горець воював завжди із-за здобичі" 30.
Висновок такої історіографії прозорий: російські війська прийшли, щоб допомогти горцям, визволити їх з "дикунства", "убогого життя", "залагодити внутрішні непорозуміння" і, зрозуміло, поставити на шлях "культурного розвитку". Типово імперська логіка!
Так і згадуються слова Лесі Українки:

Хто визволяє сам, той буде вільний,
Хто визволить кого, в неволю візьме.

Мені здається, що сучасні ідеологи війни на Кавказі, зокрема в Чечні, цілком могли б взяти для виправдання своєї імперської політики деякі висновки кубанського історика Федора Щербини. Просто знахідкою для нинішніх "єдінонєдєлімщіков" виглядає характеристика визвольної війни кавказьких горців за свою свободу як "військових грабунків". Так і написав Федір Щербина: "Воєнниє грабєжі, іменуємиє войнамі" 31. Знаменитий історик дописався до того, що "черкеса не вора не было" 32. А черкеського героя зображував так: "Ловкій вор, отчаянный грабитель и удалый головорез составляли отличительные черты джигита, черкеского героя" 33.
Обурювало Щербину й те, що "стосовно ворога черкесу дозволялося все - і вбивство, насилля, грабунок, приниження особистості, найзліша помста" 34.
Зрозуміло, що побивався історик й за "рабську", як він пише, долю черкешенок та їхніх хлопчиків, яких із дитинства виховували "суворими воїнами та безжалісними людьми" 35. Хвилювали історика і "суворі звичаї... сімейного побуту" черкеської родини, засновані, як він пише, на "суворо деспотичному началі"... 36.
Як це все знайоме нам, принаймні, тим, хто жив у часи СССР, який свою нелюдську політику масових репресій виправдовував турботою про бідних, жінок та дітей.
Та все ж попри заангажованість Федора Щербини, попри те, що він намагався виправдати імперську політику Росії на Кавказі, спрямовану на "обуздание непокорных, хищных горцев", "Історія Кубанського козачого війська" - таки цінна праця, невичерпне джерело для майбутніх істориків різних поглядів. У ній Федір Щербина показав, що творцем історії є не безлика маса, а конкретні люди. Не дивно, що й увагу свою як історика зосередив він на характеристиках перших кубанських отаманів - Сави Білого, Захара Чепіги, Антона Головатого, Федора Бурсака, Якова Кухаренка, емісарів Шаміля - Мухамеда Еміна, Сефер-бея Зана та багатьох інших історичних осіб. Пише Щербина не тільки про отаманів, але й про старшину та козаків, їхній побут, звичаї, культуру. Так що можна шкодувати, що не побачили світ третій (вже написаний) і четвертий томи його фундаментальної праці.
Лютнева революція 1917 року відіграла величезну роль у національному пробудженні Федора Щербини. В добу революції Щербина разом з іншими кубанцями "прояснює в собі українську самосвідомість". За власним признанням, він лише на 69 році життя як слід почав вивчати літературну українську мову 37.
1917 року його обирають головою Верховного суду Кубанського козацького війська, стає він і редактором місцевого щоденного часопису... Від станиці Новодерев'янківської його обирають членом Кубанської крайової ради. Невдовзі він стає членом Кубанської законодавчої ради, яка 28 жовтня урочисто вшанувала його заслуги перед Кубанським краєм. Невдовзі його обирають членом Законодавчої ради Кубані та головою її фінансово-бюджетного комітету...
Жовтневу революцію Федір Щербина сприйняв украй негативно, вважаючи, що вона поклала початок фізичному вигубленню і моральному розбещенню мільйонів громадян Росії.
Внаслідок приходу до влади в Росії більшовиків Законодавча влада, членом якої був Ф. Щербина, 16 лютого 1918 р. проголосила самостійність Кубанської Народної Республіки.
Коли Законодавча рада Кубанської Народної Республіки під натиском більшовиків змушена була евакуюватися із Катеринодара, він був із нею. Щоправда рушницю віддав іншому, молодшому козакові, а пістолет сховав на дно чемодана - щоб, не дай Господи, не вистрілив. Адже за природою своєю Щербина був "не в силі забити людини" 38.
В поході, пізніше названому Льодовим (або Крижаним), він зайнявся літературною творчістю - писав (чорноморським варіантом української мови) поему "Чорноморці". В ній Федір Щербина розповідав про переселення з-за Бугу на Кубань козаків-чорноморців і боротьбу за демократичний устрій нового Війська Запорозького. В остаточному варіанті поема мала 6 розділів та 2590 віршів.
1918 року Федора Щербину було обрано професором статистики Північнокавказького інституту та професором Кубанського політехнічного інституту. Тоді ж для студентів він видав курс "Статистики". 1919 року його обирають членом Верховного кругу Дону, Кубані й Тереку.
У 1919 р. Кубанська Рада виділила на продовження історичних досліджень Федора Щербини близько 30 тисяч карбованців, але завершити працю вченому так і не вдалося. 1920 року він змушений був емігрувати. На чужину їхав разом із регаліями Кубанського козацького війська. Під час подорожі Чорним морем російські старшини-добровольці ледь не скинули старого професора в море - "за кубанський сепаратизм" 39.
Якийсь час він жив у Сербії. Написав тут працю - "Закони еволюції і російський більшовизм". Видав її окремою книгою 1921 року в Празі, куди переїхав на проживання. Це була остання робота Щербини російською мовою. В ній він висловив міркування, що "(російський) більшовизм із його діячами набрав характеру катаклізму не з вини Карла Маркса". На думку Щербини, причина у створені самодержавством умов визиску і пригнічення народів. Щербина писав, що більшовизм є "російським самобутнім еклектизмом гегемонічних настроїв" - організаційно, ідеологічно і методологічно 40.
Наступні праці Федора Щербини вже виходять українською мовою. Як писав Олександр Мицюк, "народництво Ф(едора) А(ндрійо)вича завершується в Празі остаточним етапом - сучасним українством" 41.
1922 року Федора Щербину обирають професором Українського вільного університету в Празі. З наступного року він працює також професором статистики Української господарської академії в Подебрадах - тодішньому центрі української повоєнної еміграції. Зокрема, тут навчалося багато кубанців.
В потягах Прага - Подебради та Подебради - Прага пише свою поему "Богдан Хмельницький" (6 дій, 30 картин і 5790 віршів). "Обидві поеми пройняті глибокою історичною правдою та знанням духу епох" 42. Уривки поем Федір Щербина з успіхом читав на різних українських зборах - у Подебрадах, Празі та Парижі.
Того ж, 1922 року, виходить його нова праця - "Історія статистики та статистичних установ".
1924 року Федора Щербину обирають ректором Українського вільного університету 43, а в 1925 р. він стає дійсним членом НТШ. У зв'язку з цим обранням Ф. Щербина написав свій життєпис, який надіслав Науковому товариству ім. Тараса Шевченка - з приводу обрання його дійсним членом.

1926 року літографським способом видано нові праці Федора Щербини: "Світову сільськогосподарську статистику", курс лекцій, курси "Бюджетної статистики", "Кооперативної статистики". Написав він і працю "Кооперація й процеси закону асоціації", опублікував низку статей і розвідок до збірників Українського вільного університету, Української господарської академії та "Записок" Наукового товариства ім. Тараса Шевченка.
Федір Щербина активно співробітничав у вільній козацькій пресі. Він став одним із найвідоміших діячів просвітницького руху українців, котрі опинилися за кордоном. Був й одним із засновників Товариства кубанців у Чехословаччині.
"У цей, український, період свого життя, не дивлячись на поважний вік, громадські обов'язки, як ректорство і деканство на Університеті та головування в Громаді кубанців, викладання лекцій у двох високих українських школах, Ф(едір) А(ндрійо)вич знаходить час науково працювати, передає українській науці свої скарби набутих за довге життя знань, підводячи їм підсумки, пишучи в цей період, головним чином, узагальнюючі синтетичні праці" 44.
Писав Федір Щербина і свої спогади. Назвав він їх - "Пережите, передумане, здійснене". Щоденник він нотував від 1872 р., але значна його частина була знищена або згоріла під час нальоту якоїсь банди на хутір Джанхот. Збереглися лише уривки, які й використовував Федір Щербина в реконструкції своїх спогадів. Станом на червень 1929 року було написано їх два томи.
На Батьківщині ж твори і наукові праці Федора Щербини, як і інших політемігрантів, було заборонено: в ту епоху кожний політичний емігрант мусив бути стертий із народної пам'яті. Якщо комуністична пропаганда й згадувала когось з еміграційних діячів, то обов'язково як непримиренного класового ворога.
Летіли стріли совєтських пропагандистів і на адресу Щербини - засновника російської бюджетної статистики. Причиною того, що він став об'єктом нападок, була критика Володимиром Леніним середньостатистичного методу досліджень, який використовував Щербина. Та совєтські критики неслушно замовчували, що Ленін використовував як джерельну базу праці Щербини під час роботи над книгою "Розвиток капіталізму в Росії" 45.
Яка ж доля рукопису третього тому "Історії Кубанського козачого війська" та начерків й зібраних матеріалів до четвертого тому? 1928 року в одному зі своїх емігрантських листів Федір Андрійович зазначив, що вони заховані "в потайних місцях" його дому в Джанхоті 46. Досі пошуки цієї частини архіву історика успіху не мали. Є припущення, що інформація про цей архів стала набутком совєтських спецслужб, і він міг потрапити до спецхранів ҐПУ-НКВД. Хто знає, може комусь із істориків і поталанить розшукати в архівах ФСБ Російської Федерації цінні рукописи кубанського історика...
Помер Федір Андрійович Щербина на 87-му році життя в Подебрадах 8 жовтня 1936 року. Поховали його на Ольшанському цвинтарі в Празі. Чорну домовину закривав прапор Кубанської Народної Республіки - синій із малиновим, зеленим і жовтим кольорами.
Величезний архів ученого досі залишається за кордоном...
Дослідник життя Федора Щербини Олександр Мицюк писав про те, що "наші північні сусіди" наполегливо силкуються поставити в "шерег своїх національних сил" Федора Щербину - незважаючи навіть на те, що останній період його життя був, "загалом беручи, українській по мові" 47. Олександр Мицюк робить загальний висновок: "Наші вчені примушені були збагачувати своїми працями загальноросійську літературу і науку, і, помимо волі, їх імена експропріювалися на славу інтелектуальної культури панувавшої народності" 48. А потім росіяни казали: "Какой же он украинец, когда всю жизнь писал на русском языке?"
Коли ж ми поставимо забороло експропріації свого минулого?
Коли ж ми заберемо своє?!

Джерела

1. Мицюк О. Наукова діяльність статистика Ф. А. Щербини (з нагоди 80-ліття народження). ЦДАВО України, ф. 3795, оп. 5, спр. 102, арк. 8.
2. Польовий Р. Кубанська Україна. - Київ, 2002. - С. 47.
3. Мицюк О. Вказана праця. - Арк. 8.
4. Там само. - Арк. 11.
5. Там само. - Арк. 12 - 13.
6. Там само. - Арк. 14.
7. Там само.
8. Там само.
9. Там само. - Арк. 15.
10. Там само.
11. Там само.
12. Там само. - Арк. 16.
13. Там само. - Арк. 17.
14. Там само. - Арк. 22 - 23.
15. Там само. - Арк. 24.
16. Там само. - Арк. 27.
17. Казачий словарь-справочник. - Сан-Ансельмо, 1970. - Т. III. - С. 312.
18. Мицюк О. Вказана праця. - Арк. 33. // Энциклопедический словарь по истории Кубани. С древнейших времен до октября 1917 года. - Краснодар, 1997. - С. 542.
19. Там само. - Арк. 33.
20. Там само. - Арк. 38.
21. Доклад Воронежскаго уезднаго комитета о нуждах сельскохозяйственной промышленности. - Штутгарт, 1903. - С. 22 - 23.
22. Мицюк О. Вказана праця. - Арк. 38.
23. Энциклопедический словарь по истории Кубани. С древнейших времен до октября 1917 года. - Краснодар, 1997. - С. 542 - 543.
24. Мицюк О. Вказана праця. - Арк. 39.
25. Там само. - Арк. 40.
26. Казачий словарь-справочник. - Сан-Ансельмо, 1970. - Т. III. - С. 311 - 313.
27. Щербина Ф. Исторія Кубанскаго казазьяго войска. - Екатеринодар, 1913 (репринтное издание 1992 г.) - Т. II. - С. 1.
28. Там само. - С. 1, 67.
29. Там само. - С. 21.
30. Там само. - С. 31.
31. Там само.
32. Там само. - С. 33.
33. Там само. - С. 34.
34. Там само. - С. 32.
35. Там само. - С. 31.
36. Там само.
37. Мицюк О. Вказана праця. - Арк. 41.
38. Там само. - Арк. 42.
39. Там само.
40. Щербина Ф. Законы эволюции и русский большевизм. - Прага, 1921. - С. 26, 162.
41. Мицюк О. Вказана праця. - Арк. 43.
42. Там само. - Арк. 46.
43. Енциклопедія українознавства. - Львів, 2000. - Т. 10. - С. 3917.
44. Мицюк О. Вказана праця. - Арк. 43.
45. Громов В. Возвращение // Щербина Ф. Исторія Кубанскаго казачьяго войска. - Екатеринодар, 1913 (репринтное издание 1992 г.) - Т. II. - С. 849.
46. Польовий Р. Кубанська Україна. - Київ, 2002. - С. 47.
47. Мицюк О. Вказана праця. - Арк. 42.
48. Там само. - Арк. 41.

| Зміст | Переселення в "країну крові" | Чому з'явилися українці на Кубані | Історик Кубані Федір Щербина |
| Олексій і Кузьма Безкровні | Яків Кухаренко: український поет, російський генерал |
| Боротьба гірських народів Кавказу в ХIХ столітті | Український поет Кубані Василь Мова |
| Український революціонер Кубані Степан Ерастов | Симон Петлюра і Чорноморська громада РУП |
| Олександр Кошиць і Кубань | Павло Сулятицький і його "Нариси..." | Кіндрат Бардіж. Повернення|
| Микола Рябовол - голова Законодавчої ради Кубані | Кубанський бандурист Антін Чорний |
| Воїн-бандурист Василь Ємець | Важкий шлях кубанця Василя Проходи |
| Українське питання: погляди Корнілова і Денікіна | Перший кубанський прем'єр Лука Бич |
| Член Законодавчої ради Кубані Степан Манжула |
| Микола Ґалаґан - представник Центральної Ради на Кубані |
| "Від гір Карпатських аж по Кавказькі" | Костянтин Здобудь-Воля, гетьманець із Кубані |
| Михайло Фролов - герой України і Дону | Кубанський отаман Василь Рябоконь |
| Кубанський бандурист Михайло Теліга | Генерал-хорунжий Армії УНР Кость Смовський
| Віктор Павленко, генерал-хорунжий Армії УНР | Кубанський ватажок Холодного Яру Федір Уваров |
| Партизанський генерал Андрій Шкуро | Повстання на Тамані в травні 1918 року |
| Кубанський прем'єр Василь Іванис | Долі посла Боржинського та священника Кулабухова |
| Козацький поет Іван Прийма | Володимир Скидан у спогадах Кузьми Безкровного |
| Повстанський отаман Петро Погиба | Олександр Півень. Веселий чоловік трагічної долі |
| Трагедія станиці Полтавської | Трагедія станиці Новомалоросійської | Апокаліпсис 1932 - 1933 років |
| Козацька трагедія в Лієнці та Пеґеці | Післямова |