Роман Коваль
Нариси з історії Кубані

Трагедія станиці Новомалоросійської

Петро Кузьмович Чечет, студент Київського інституту лінгвістичної освіти, 1932 року поїхав викладати українську мову на Кубань.
Не найкращий час вибрав для свого місіонерства Петро Чечет: на Кубань насувалася страшна катастрофа. Її свідком і став молодий український ентузіаст. Згодом він опише побачене у своїх творах, які назвав "репортажами".
Один із них він присвятив Голоду на Кубані. В іншому репортажі Петро Чечет описав свої враження від комуністичної українізації Кубані. Ці та інші твори він опублікував під псевдонімом "Волиняк". Саме під цим ім'ям і увійшов письменник в українську літературу. А вибрав такий псевдонім тому, що народився на Волині в селі Гульську - тепер Новоград-Волинського району Житомирської області.

Першою кубанською станицею, в який побував Волиняк, була Тихорецька.
В райвиконкомі Петра зустріли непривітно:
- Кто Вам пасавєтовал єхать на Кубань? І пачєму імєнно на Кубань, а нє на Волґу, скажем? Вєдь і там откриваются украінскіє школи.Дуже швидко переконався Петро, що чиновники зовсім не зацікавлені в проведенні українізації. Але змушені виконувати неприємний наказ. І виконували його, щоб не бути покараними. Та в самих стінах райвиконкому українську мову можна було почути лише від станичних вчителів, що в якихось справах відвідували відділ освіти.
Петро Волиняк був здивований, адже в Києві, звідки він приїхав, багато чув про успіхи українізації на Кубані. А тут таке розчарування...
Після суворого допиту, Волиняку дали заповнити анкету і повідомили, що він направляється в семирічну школу станиці Новомалоросійської...
Її населення було українським майже на всі сто відсотків. Ось характерні прізвища мешканців станиці: Кирячок, Тарасенко, Рябичко, Демиденко, Величко, Полтавець, Банджула... Говорили тут виключно українською - з виразними особливостями полтавської говірки.
Окрім Волиняка, до місцевої школи прибула з Києва ще й вчителька історії. Це була велика радість для педагогічного колективу школи, яка нарешті повністю укомплектувалась українськими кадрами.
Обох новачків прийняли щиро і по-товариськи.
В Новомалоросійській Петро Волиняк швидко заспокоївся: гнітюче враження від працівників райвиконкому розвіялося - адже в Новомалоросійській панувала і буяла українська стихія. В станиці, попри офіційну заборону, всюди співали кубанський гімн, - навіть школярі. І робили це, не ховаючись.
Вразило Волиняка й підкреслення козаками своєї станової окремішності. Так вчительку з Києва учні на уроці прямо запитали:
- А скажіть, Ірино Павлівно, ви козачка чи мужичка?
Даремно Ірина Павлівна намагалася довести, що "ми всі українці й всі колись були вільними козаками"... Діти вели свою лінію: "Е, ні! Мужик - не козак!" Їм ніяк не могло вкластися в голову, що козак і селянин можуть мати рівні права...
Одного разу Петро Волиняк надумав за допомогою учнів зібрати етнографічний матеріал і дав завдання кожному семикласнику записати по п'ять народних пісень, які співають у станиці.
Яке ж було здивування вчителя, коли за тиждень він отримав "майже цілий "Кобзар", на диво, неграмотно переписаний". Вчитель накинувся на учнів із претензіями, що вони хотіли його обманути, пісень не збирали, а переписали їх із "Кобзаря". Тут вже образилися учні: вони заявили, що це не твори Тараса Шевченка, а справжні народні пісні. З часом Петро Волиняк переконався, що дійсно станиця співала майже всі твори Тараса Шевченка, не підозрюючи навіть, що ці народні пісні мають свого автора...
Українська книжка помалу завойовувала станицю. Праця вчителів давала плоди - в Новомалоросійській збільшувалось число свідомих українців. Та невдовзі романтичні ілюзії розвіялися: із Москви пролунав постріл у вигляді постанови ЦК ВПК (б) за підписом Йосипа Сталіна "О внеочередной, чрезвычайной чистке партии и комсомола в районе Кубани". За два тижні після оголошення постанови до Новомалоросійської приїхала партійна комісія. Зустріли її похмуро, побоюючись. Щоб врятувати себе, в перший же день голови колгоспів відрапортували, що "саботажники" шнурами і цурками поскручували коням морди і вигнали у степ...
Чистка почалася з комсомолу. "За шість днів, - згадував Петро Волиняк, - вичистили 98,5% комсомольців! Закінчили з комсомолом і взялися за комуністів. Тут справа пішла ще краще".
Виключених із партії закрили в отаманській стайні.
Козаки не приховували своєї радості:
- Ще ніколи отаманська стайня не мала таких породистих жеребців, як тепер, - говорили вони.
За тиждень праці з 57 членів та кандидатів у члени ВПК (б) 40 опинилося в стайні.
Потім комісія скликала партійні збори з решток комуністів.
Голова комісії заявив:
- Чистка у вашій станиці закінчена, але це не означає, що вона закінчена взагалі. Якщо буде треба, ми повернемося. Врахуйте, що партія залишила вас у своїх рядах умовно, даючи вам можливість виправдати себе. Перед вами стоїть головне завдання: зламати куркульсько-петлюрівський саботаж і виконати план здачі хліба. Ваше щоденне гасло: смерть куркулю, хліб - державі. Партія взагалі, а товариш Сталін зокрема, слідкуватимуть, як ви виконуватимете цю першу заповідь комуніста.
Вночі до станиці увійшов чималий загін ҐПУ. Вранці арештованих комуністів погнали на станцію Бурсак, де вже їх чекали товарні вагони. Надвечір потяг рушив у напрямку Ростова. Більше про цих комуністів ніхто нічого не чув: "Були і згинули".
Разом із загоном ҐПУ до Новомалоросійської прибув уповноважений району "таваріщ Шор".
Невеликого зросту, з маленькими олов'яними очицями ходив товариш Шор по станиці гордо і впевнено. Він усвідомлював свою силу: тепер ні голови колгоспів, ні голова станичної ради не мали права без його згоди ухвалити найменшого рішення.
На ранок Шор з'явився в школі. Мовчки оглянув портрети українських письменників, які висіли на стінах, потім зайшов до бібліотеки. Заглядав чи не в кожну книгу, шукаючи "петлюрівщини" чи іншої "української крамоли".
Вчителі в тривозі очікували кінця перевірки - в бібліотеці справді були книги, які в Україні вже вилучили з бібліотек.
Врешті, "таваріщ Шор" викликав до себе директора семирічки і Петра Волиняка, який очолював профспілковий комітет вчителів. Не вітаючись, уповноважений із глибоким сарказмом запитав:
- Ну, что, "ґаспада украінскіє патріоти"? Чєм пахвалітєсь?
Директор школи аж зупинився від несподіванки.
- Що ви зупинились, Павло Григоровичу? - кинув Волиняк директору. - Хіба не бачите, що товариш Шор жартує?
Тут уповноважений підхопився з-за столу та, бризкаючи слиною, підбіг до Волиняка.
- Я вам пакажу "шутіт"! Я пашучу сєйчас! Да какіх пор тєбя па савєтской зємлє ноґі насіть будут?!
Волиняк зблід.
А Шор продовжував бризкати слиною:
- Ето ви контррєволюціі кубанской пєтлюровскую Украіну сдєлать хатітє? Ето ви, вмєста тавґо, чтоби партіі памочь хлєб сабрать, в школах украінских "культурних" дєятєлєй панавєшівалі, а в бібліотеку вмєста савєтскіх кніжєк контррєволюціонних насовалі? Єфремов і Яворскій в школьной бібліотєкє - ето па-вашєму лішь украінізація?
Звісно, вчителі почали виправдовуватися...
- Ми вас ужє раскусілі, - шипів уповноважений райкому ВКП (б), - но сєйчас адна задача: сдать хлєб ґасударству! Сдать всьо! Да снопа! Да колоска! Да зьорнишка! - і після паузи. - Да пи-лін-кі!
І почався безсоромний грабунок. І почорніла квітуча станиця...
Люди, як могли, ховали пшеницю: замуровували під фундаменти печей, ховали під підлогу, в колиски, скрині, засипали в пляшки і затикали в гній, розсипали в соломі, навіть у свіжі могили на кладовищах закопували...
А могил тих ставало все більше... Ніколи так багато не ховали людей у Новомалоросійській. Кожний день було по 5 - 6 похорон.
В станиці комуністичний актив створив бригаду шукачів "зернових ям". Зі спеціальними піками заходили вони у дворища. Стискалися серця станичників, коли ці незвані гості з'являлись у них на обійсті.
Особливий нюх на "зернові ями" мав Микола Хвостіков. Він знайшов понад триста сховищ. І був премійований.
Активісти забирали вже не тільки пшеницю, але й пшоно, борошно, крупи, насіння соняха...
Наприкінці листопада 1932 р. в станицю знову увійшов загін ҐПУ. За ним через кілька днів у Новомалоросійську прибула ціла партія колгоспників із Сталінградського району, як пояснили місцевим, "на прорив".
На ранок Петро Волиняк довідався від вчителів, що уповноважений Шор вночі "розкуркулив" 500 господарств, а колишніх вже "куркулів" - чоловіків та жінок посадив в отаманські стайні...
Тим часом надійшов час уроків. Із вікон класів було видно подвір'я станичної ради з отаманською стайнею - довгим приміщенням із червоної цегли. Волиняк помітив, як відділ ҐПУ оточив двір. У цей час бранців-чоловіків вивели на прогулянку. "Прогулювались" колоною.
- В ноґу... вашу мать! - кричав тупий наглядач. - Здєсь саботіровать нє удастса!
І горді козаки намагалися ступати в ногу...
А уроки продовжувалися. Але діти, арештовані батьки яких були ще так близько, не про навчання думали.
Нарешті одна дитина не витримала.
- Дозвольте подивитися, адже там батько мій.
Це просила Оксана, найкраща учениця. В її сірих очах застигла невимовна печаль.
Вчитель розгубився... Ситуацію розрядив дзвінок на перерву...
З усіх класів бігли на вулицю діти - адже на площу вже вивели матерів. Через паркан вони кинулися до жіночої колони.
Вчителі теж вийшли зі школи і спостерігали за цією хвилюючою сценою... А активісти вже відривали дітей від їхніх матерів. "Та це було не так легко зробити". Минуло півгодини, поки жінок, б'ючи руками та прикладами рушниць, знову загнали до стайні.
Так закінчилась "прогулянка" арештантів - остання на рідній землі.

Глуха вістка про ліквідацію українізації "отруювала свідомість і пригнічувала душу". Дехто із слабодухих почав потроху повертати в бік "єдіной-нєдєлімой". Петро Волиняк згадував, як у станицях почали зривати українські вивіски, замінюючи їх на російські. В деяких школах поспішно переходили на російську мову викладання.
Перестали надходити українські журнали з Ростова, Харкова і Києва.
- Будете російські читати, - говорили на пошті, - ці приходять добре.
Тим часом голод вже не просто дошкуляв, а добивав людей. А тут ще в станицю приїхала виїзна сесія народного суду, щоби згідно із законом від 7 серпня 1932 року судити тих, хто "вмираючи, взяв якийсь качан у степу".Вчителі почали шукати способу виїхати зі станиці.
Петро Волиняк вирішив навідатись спочатку в Краснодар, і вияснити, чого чекати і чи чекати?
Зі станиці вийшов крадькома, дальніми стежками обійшов заставу ҐПУ... На станції Бурсак вдалося сісти на потяг. Тут купив крайову газету "Молот", з якої довідався про трагедію станиці Полтавської - про майже стовідсоткове виселення її мешканців у північні області та заселення її переселенцями із Пскова та Новгорода. В передовиці застерігались й інші кубанські станиці.
Ситуація була більш ніж промовиста...
Довідавшись, що в Новомалоросійській за ним вже приходили чекісти, Петро Волиняк негайно - разом із вчителькою історії - виїхав до України.
Ніби там можна було знайти порятунок...
Його арештували в рідному Гульську, на Житомирщині, влітку 1933 року. Присудили три роки каторги. В жахливих умовах холоду і голоду будував він Біломор-Балтійський канал.
Під час Другої світової Петро Волиняк емігрував. 1945 року в Зальбурзі (Австрія) заснував видавництво "Нові дні". Видавав газету "Останні новини" та журнал "Литаври". Тут вийшли друком його книги "Під Кизгуртом", "Земля кличе" і репортаж про голод на Кубані.
1948 року Петро Волиняк переїхав до Канади, в Торонто, де за два роки відновив видавництво. Випускав місячник "Нові дні". В ньому часто друкувались кубанці: поет зі станиці Старокорсунської Никифор Щербина, колишній український консул у Катеринодарі Микита Мандрика, Василь Чапленко, Василь Іванис, Дмитро Чуб та інші. Публікував свої оповідання і Петро Волиняк.Одну з його оповідей я і використав у підготовці цього розділу. Називається вона - "Кубань - земля українська, козацька..."
2002 року цей репортаж було перекладено на російську і опубліковано в журналі "Родная Кубань". Та слід зауважити - вже з суттєво іншою назвою: "Кубань - земля казацкая"... Слово "українська" російські цензори делікатно вилучили. А в примітках редакція не зазначила, що авторська назва цих спогадів змінена. Отаку "тактовність" виявили наші російські "друзі"...
Мені ж залишається поставити крапку в розповіді про українського письменника Петра Волиняка: помер він 29 грудня 1969 року від крововиливу в мозок. Нехай вдячна пам'ять про цього українського ентузіаста залишиться в наших серцях.

Джерела

Гололоб В. А чабрец все цветет... // Родная Кубань. - № 3. - 2002. - С. 75.
Волиняк П. Кубань - земля казацкая... // Родная Кубань. - № 3. - 2002. - С. 76 - 94. // Енциклопедія українознавства. - Львів, 1993 - Т. 1. - С. 303.

| Зміст | Переселення в "країну крові" | Чому з'явилися українці на Кубані | Історик Кубані Федір Щербина |
| Олексій і Кузьма Безкровні | Яків Кухаренко: український поет, російський генерал |
| Боротьба гірських народів Кавказу в ХIХ столітті | Український поет Кубані Василь Мова |
| Український революціонер Кубані Степан Ерастов | Симон Петлюра і Чорноморська громада РУП |
| Олександр Кошиць і Кубань | Павло Сулятицький і його "Нариси..." | Кіндрат Бардіж. Повернення|
| Микола Рябовол - голова Законодавчої ради Кубані | Кубанський бандурист Антін Чорний |
| Воїн-бандурист Василь Ємець | Важкий шлях кубанця Василя Проходи |
| Українське питання: погляди Корнілова і Денікіна | Перший кубанський прем'єр Лука Бич |
| Член Законодавчої ради Кубані Степан Манжула |
| Микола Ґалаґан - представник Центральної Ради на Кубані |
| "Від гір Карпатських аж по Кавказькі" | Костянтин Здобудь-Воля, гетьманець із Кубані
| Михайло Фролов - герой України і Дону | Кубанський отаман Василь Рябоконь
| Кубанський бандурист Михайло Теліга | Генерал-хорунжий Армії УНР Кость Смовський
| Віктор Павленко, генерал-хорунжий Армії УНР | Кубанський ватажок Холодного Яру Федір Уваров |
| Партизанський генерал Андрій Шкуро | Повстання на Тамані в травні 1918 року |
| Кубанський прем'єр Василь Іванис | Долі посла Боржинського та священника Кулабухова |
| Козацький поет Іван Прийма | Володимир Скидан у спогадах Кузьми Безкровного |
| Повстанський отаман Петро Погиба | Олександр Півень. Веселий чоловік трагічної долі |
| Трагедія станиці Полтавської | Трагедія станиці Новомалоросійської | Апокаліпсис 1932 - 1933 років |
| Козацька трагедія в Лієнці та Пеґеці | Післямова |