Роман Коваль
Нариси з історії Кубані
Український
поет Кубані Василь Мова
Ось і надійшов час розповіді про великого кубанського
українця, письменника Василя Мову, який свій напрям у літературі
називав лаконічно: це був поклик крові 1.
Василь Семенович Мова народився 13 січня 1842 р. в родині сотника
Чорноморського козацького війська на хуторі Солодкий Лиман,
що коло станиці Стародерев'янківської на Кубані (тепер Канівський
район Краснодарського краю) 2.
В Солодкому Лимані мав своє риболовецьке господарство відомий
кубанський письменник, отаман Чорноморського козацького війська
Яків Кухаренко. Коли отаман Кухаренко приїздив до Солодкого
Лиману рибалити, то завжди зустрічався зі своїм товаришем ще
з перших років військової служби сотником Семеном Мовою.
Яків Кухаренко взяв діяльну участь у долі сина сотника. Коли
у станиці Уманській відкрилося початкове двокласне училище,
Яків Кухаренко допоміг малому козакові вступити до нього та
отримати пансіон за військовий кошт.
Знайомство з відомим кубанським письменником мало великий вплив
на юного Василя Мову, тим більше, що отаман Кухаренко товаришував
із Тарасом Григоровичем Шевченком. У домі отамана Чорноморського
козацького війська зберігалися реліквії: рукопис однієї з поем
великого Кобзаря, рукописи його віршів, оригінали малюнків 3.
Згодом, за сприяння все того ж Якова Кухаренка Василя було віддано
на навчання (і знову за кошт Чорноморського козацького війська)
до Катеринодарської військової гімназії.
В гімназії панував культ поезії Івана Котляревського і Тараса
Шевченка. Вчителі та учні й під час уроків, і у вільний час
спілкувались українською мовою 4.
Хіба дивуватися, що саме в стінах цієї гімназії Василь почав
писати перші свої віршовані твори українською мовою?
1860 року вісімнадцятилітній юнак їде навчатися до Харківського
імператорського університету. Напевно, знову саме Яків Кухаренко
допоміг юнакові отримати право навчатися за військовий кошт.
Перші два курси кубанський козак здобував освіту на історико-філологічному
факультеті.
Василь Мова, як і його товариші-кубанці, активно включився в
громадське життя, став членом харківської "Громади",
на зборах якої гаряче обговорювались проблеми українського народу,
просвітянського руху, історична доля нашої Батьківщини.
Педагог Христина Алчевська у своїх спогадах зазначала, що в
1860-х роках до харківської "Громади" входило близько
80 студентів та семінаристів. "Тут я почула, - писала вона,
- чудові українські пісні, почула рідну українську мову, познайомилась
із палкими прагненнями цієї ідейної молоді, яка намагалася зблизитися
зі своїм народом, зробити його письменним... В цьому українському
гуртку було немало видатних людей, які уславились пізніше в
літературі, як, наприклад, поет Мова... Залітали до нас і заїжджі
гості: Куліш, Стороженко і професор Пулюй із Галичини, Рильський
із Києва. Це викликало ще більше пожвавлення нашого і без того
жвавого гуртка, ще більше піднімало дух" 5.
Василь Мова називав цю харківську "Громаду" "гуртом
метких і гарячих", які хотіли "за Україну сміло стати"
6.
В рік смерті Тараса Шевченка Василь Мова дебютував як поет на
шпальтах квітневого номеру журналу "Основа" - єдиного
українського друкованого видання на всю імперію. Та вже наступного
року цей журнал заборонили, відтак українські письменники втратили
можливість легально публікувати свої твори в межах Російської
імперії. А 1863 року міністр внутрішніх справ Росії Петро Валуєв
під впливом реакційних російських публіцистів ухвалив рішення
заборонити видання наукових праць та книг для народу українською
мовою...
Не знаю, чи це випадковість, чи ні, але від третього курсу Василь
навчається вже на правничому факультеті, хоча, здавалося, історико-філологічний
краще пасував до творчої натури поета, задивленого в історію
свого народу. Тут згадується, якою небезпечною для совісті і
честі була професія історика в совєтські часи... Адже історію
України тоді можна було писати та викладати лише з позицій тих,
хто потопив у крові Українську Народну Республіку... Висловлю
міркування, що Василь Мова покинув історико-філологічний факультет,
бо не мав наміру після закінчення навчання викладати імперську
історію з імперських позицій...
Закінчивши університет зі ступенем кандидата права, Василь повертається
на свою малу батьківщину. Хоч і друкувати твори не було можливості,
та кубанський поет праці не припиняв. У своїх ранніх творах
Василь Мова перебував у щасливому полоні романтичних мотивів
молодого Тараса Шевченка.
Сам же Василь Мова свій напрям у творчості називав покликом
крові. І дійсно, - чи не всі його твори пронизані думкою про
долю України. Ця тема оголеним нервом проходить крізь всю його
творчість. Україна, її минуле та майбутнє, буття українського
народу - були домінантою творчості кубанського поета...
Від 1873 р. Василь Мова почергово обіймав посади судового слідчого,
мирового судді та присяжного повіреного в станиці Усть-Лабинській,
Єйську та Катеринодарі. Роз'їжджаючи станицями як судовий слідчий,
він збагачується враженнями і пише цикл оповідань "Малюнки
з натури".
"На початку сімдесятих років, - згадував пізніше Василь
Мова, - довелось мені служити слідчим суддею в надкубанській
країні, якраз на границі Чорноморії з Лінією. Країна та багата
на душогубства, розбишацтва, грабунки та злодійства... Слідчеська
праця... зазнайомлює... з виворотом народного життя, помагає
спізнати хмуру, ганебну... його сторону". Яким би ідеалістом
не був слідчий, вів далі Василь Мова, але за кілька років такої
праці "рожева полуда в його поглядах на народ і народне
життя відпадає" і замінюється на "зовсім хмуру поволоку".
"Замість чеснот і всяких інших симпатичних прояв народного
духу на кожному ступні зустріне він зледащілість, розпутство,
ганебні похопи та потяги, зроджені і розплоджені нуждою, лихом
та темнотою - наслідком ледачого суспільного строю... Взагалі,
кожному, хто попрацює на такій посаді, народ із його життям
освітлюється зовсім іншим світлом - менше барвистим, але більше
натуральним..." 7.
Як й інші українські письменники тієї доби, Василь Мова жив
подвійним життям: з одного боку - праця з її офіційною, точніше
"казьонною" російською мовою, з іншого боку - українська
літературна творчість.
Творчу активність письменника гальмувала неможливість, якщо
використати вислів Зеновія Красівського, "опублікувати
себе". "Немає де друкуватись... - писав Василь Мова
в листі до письменника Олександра Кониського, - і кожен нидіє
потихеньку в самоті!" 8.
Василь Мова хотів отримати цензурний дозвіл на друкування своїх
творів у Росії.
Та де там?!
Залишалась єдина можливість "опублікувати себе" -
за кордоном, в Австро-Угорщині. Отож "стративши надію на
недалекий слушний час для рідної мови в російській Україні",
Василь Мова "зважився... подати в світ" свої твори
9.
Вірші Василя Мови під псевдонімами В. Лиманський, В. Мигуцький
та В. Мигученко час од часу з'являлися у галицьких виданнях
"Діло", "Зоря", "Світ", "Правда"
та інших. Під псевдонімами він виступав не з причини великої
скромності. Внаслідок антиукраїнської політики Росії Василь
Мова змушений був - як український письменник - ховатися за
псевдонімами. Тому й не підозрювало його начальство, що скромний
працівник є видатним українським письменником Кубані, серце
якого палахкотіло і рвалося від розпуки за нещасливу долю свого
народу.
Про коло авторитетів кубанського поета промовляють назви його
віршів: "До Нечуя", "Михайлові Старицькому",
"Олександру Яковичу Кониському", "До Олени Пчілки",
"В роковини смерті Тараса Шевченка", "Христині
Данилівні Алчевській". Не один раз епіграфами до свої віршів
Василь Мова брав рядки зі спадщини Пантелеймона Куліша.
1876 року в галицькому журналі "Правда", опубліковано
поему Василя Мови "Козачий кістяк", в якій поет намагався
"зрозуміти, чому за сто років із часу зруйнування Січі
Україна опинилася у такому тяжкому становищі" 10.
Важливе місце в творчості поета посідає також поема "На
степи!" (1883), в якій зображене тяжке життя українських
переселенців на кубанських землях. Це розповідь про крах надій
українського селянства вибитися з віковічної бідності. Твір
пройнятий гарячим уболіванням за долю розорюваного селянства
та матері-України, за виразом поета, "убогої щастям, А
лихом багатої" 11.
Чого і звідколи
Та гнітом важким
Гнітить нас недоля? -
- запитує Василь Мова і відповідає: причиною цих
нещасть є панування Москви, яка спільно зі своїми підмогачами,
яких поет називає "хижими чужинцями" 12, довела до
розорення квітучий український сад...
За життя кубанському поетові вдалося оприлюднити лише малу частину
своїх творів. В столі письменника завжди лежали стоси рукописів,
пустити в світ які не було надії, - так писав про Василя Мову
дослідник його творчості Олекса Ставицький. "Тим більше
не було надії побачити здійснення ідеалів, до яких поет прагнув
з юних літ. Тож не дивно, що в поезіях Василя Мови останніх
років життя посилюються мотиви туги й самотності" 13.
Вже після смерті кубанського поета, в "Літературно-науковому
віснику" Іван Франко описав зміст неопублікованої поетичної
збірки Василя Мови "Проліски" і оприлюднив кілька
уривків із неї. У передмові до цієї збірки Василь Мова написав:
"Автор сих віршувань, закинутий долею на довгі роки хоч
в рідний, та далекий і глухий закуток України... працював на
ниві рідного слова самотньо, і працював більше над збиранням
і впорядкуванням лексичного матеріалу, ніж над творами літературними.
Але від часу до часу пробував пера і на самостійних творах і
потикався з ними до російської цензури, в котрій йому притьмом
не пощастило. Така невдача тяжко знеохочувала до роботи, але
все ж таки за двадцять п'ять років в теці автора чимало набралося
писаного паперу і між ним жменька оцих віршувань, з котрих невеличка
частина в різні часи була надрукована в галицьких часописах"
14.
Лише в 1907-му - через 25 літ після написання та вже після смерті
автора - побачила світ його драма "Старе гніздо й молоді
птахи". Дія п'єси відбувається на "широкому й соковитому
тлі побуту кубанських козаків середини ХIХ ст." 15. В центрі
розповіді - трагедія батька, який бачить як валиться зведене
його руками гніздо, і сам він, попри свою волю, цю руїну наближує.
Йому, батькові - носію старовинних козацьких традицій, протистоять
нікчемні, душевно спустошені, морально скалічені, "городські"
діти. Таким чином, п'єса "Старе гніздо й молоді птахи"
присвячена проблемам денаціоналізації і зв'язаної з нею деморалізації
людини 16. Водночас, цей твір зберіг для нас козацькі типи і
характери, які вже відійшли у минуле. П'єса є чи не найціннішим
документом епохи про Чорноморію на порозі так званого нового
часу.
Оскільки п'єса "Старе гніздо й молоді птахи" відразу
здобула велику популярність, то була мистецтвознавцем Гнатом
Хоткевичем "пристосована для сцени" і 1909 року у
новому варіанті видана у Львові. В передмові до видання Гнат
Хоткевич писав: "В усій нашій літературі, а особливо в
драматичній, мало знайдеться речей, таких щиро народних і глибоко
артистичних життєвою правдою" 17.
"В часи панування етнографічного реалізму, перемішаного
з ідеалізацією козацької романтики, - читаємо в "Енциклопедії
українознавства", - (Василь) Мова піднісся до тверезо-критичної
оцінки Козаччини, розвинув надзвичайно своєрідний стиль... виробив
дуже своєрідний словник поетичної мови... (Василя) Мову можна
вважати за раннього попередника експресіонізму в українській
прозі й поезії" 18.
На думку видатного славіста Юрія Шевельова, Василь Мова зумів
здолати характерне для його сучасників примітивне зображення
побуту. Василь Мова виявив у собі риси письменника-експериментатора,
попередника експресіонізму в українській поезії... 19.
Попри вкрай несприятливі умови творчості (діяв Валуєвський указ!),
Василь Мова зумів увійти в українську історію як поет, прозаїк,
драматург, мемуарист, перекладач, філолог, правник.
На превеликий жаль, багато творів Василя Мови втрачено, зокрема
з чотирьох його драм до нас дійшла тільки одна. З прозових творів
зберігся лише нарис "Три мандрьохи" 20. А були ще
оповідання "Чабани", "Шептуха", "Сердитий
поштар", цикл "З пам'яткової книжки слідчого судді",
багато статей та розвідок...
Помер Василь Семенович Мова в м. Катеринодарі 1 червня (за старим
стилем) 1891 р., не доживши до свого піввіку.
1990 року, до століття від дня смерті кубанського поета, у київському
видавництві "Дніпро" вийшла найповніша збірка творів
Василя Мови під назвою "Старе гніздо й молоді птахи".
Слід подякувати упоряднику Олексі Ставицькому, який написав
до книги й змістовну передмову під назвою "Поет доби лихоліття",
опублікував, окрім п'єси, ще й частину поетичної спадщини та
кілька листів кубанського поета до Олександра Кониського...Насамкінець
хочу передати сучасним поколінням українців поетичне вітання
від кубанського сина України Василя Мови:
Поздоров же, Боже,
Неньку Україну!
Пронеси від неї
Лихую годину!..
Та поздоров, Боже,
Всіх на дух не нищих,
Всіх, хто любить щиро
Вбоге родовище;
Всіх, хто свого часу
Дарма не марнує,
На народне щастя
Скільки сил працює;
Всіх, хто перепони
Сміло поборяє,
Хто храбрує серцем,
Розумом буяє;
Всіх, хто Кобзареві
Зберіг заповіти...
Отож давайте, спом'янемо "незлим, тихим"
- і вдячним - словом великого сина України, кубанського поета
Василя Мову, який все своє свідоме життя проніс у серці, як
іскру Божу, Шевченкові заповіти.
Джерела
1. Энциклопедический словарь по истории Кубани.
С древнейших времен до октября 1917 года. - Краснодар, 1997.
- С. 279.
2. Мова (Лиманський) В. До О. Я. Кониського // Старе гніздо
й молоді птахи. - Київ: Дніпро, 1990. - С. 392.
3. Энциклопедический словарь по истории Кубани. С древнейших
времен до октября 1917 года. - Краснодар, 1997. - С. 278.
4. Там само.
5. Ставицький О. Поет доби лихоліття // Старе гніздо й молоді
птахи. - Київ: Дніпро, 1990. - С. 7 - 8.
6. Мова (Лиманський) В. Гук до товариства молодечого віку //
Старе гніздо й молоді птахи. - Київ: Дніпро, 1990. - С. 83.
7. Мова (Лиманський) В. Малюнки з натури // Старе гніздо й молоді
птахи. - Київ: Дніпро, 1990. - С. 372 - 373.
8. Мова (Лиманський) В. До О. Я. Кониського // Старе гніздо
й молоді птахи. - Київ: Дніпро, 1990. - С. 386.
9. Ставицький О. Примітки // Старе гніздо й молоді птахи. -
Київ: Дніпро, 1990. - С. 396.
10. Білий Д. Малиновий клин. - Київ: Т-во "Україна",
1994. - С. 69.
11. Мова (Лиманський) В. Козачий кістяк // Старе гніздо й молоді
птахи. - Київ: Дніпро, 1990. - С. 65.
12. Мова (Лиманський) В. На прощання з Україною // Старе гніздо
й молоді птахи. - Київ: Дніпро, 1990. - С. 57.
13. Ставицький О. Поет доби лихоліття // Старе гніздо й молоді
птахи. - Київ: Дніпро, 1990. - С. 15.
14. Ставицький О. Примітки // Старе гніздо й молоді птахи. -
Київ: Дніпро, 1990. - С. 396.
15. Енциклопедія українознавства. - Львів, 1996 - Т. 5. - С.
1622.
16. Энциклопедический словарь по истории Кубани. С древнейших
времен до октября 1917 года. - Краснодар, 1997. - С. 279.
17. Мова (Лиманський) В. Старе гніздо й молоді птахи. - Львів,
1909. - С. 3.
18. Енциклопедія українознавства. - Львів, 1996 - Т. 5. - С.
1622.
19. Энциклопедический словарь по истории Кубани. С древнейших
времен до октября 1917 года. - Краснодар, 1997. - С. 279.
20. Там само. - С. 278.
| Зміст | Переселення
в "країну крові" | Чому з'явилися
українці на Кубані | Історик Кубані
Федір Щербина |
| Олексій і Кузьма Безкровні | Яків
Кухаренко: український поет, російський генерал |
| Боротьба гірських народів Кавказу в
ХIХ столітті | Український поет Кубані Василь Мова
|
| Український революціонер Кубані Степан
Ерастов | Симон Петлюра і Чорноморська
громада РУП |
| Олександр Кошиць і Кубань | Павло
Сулятицький і його "Нариси..." | Кіндрат
Бардіж. Повернення|
| Микола Рябовол - голова Законодавчої
ради Кубані | Кубанський бандурист
Антін Чорний |
| Воїн-бандурист Василь Ємець | Важкий
шлях кубанця Василя Проходи |
| Українське питання: погляди Корнілова і
Денікіна | Перший кубанський прем'єр
Лука Бич |
| Член Законодавчої ради Кубані Степан
Манжула |
| Микола Ґалаґан - представник Центральної
Ради на Кубані |
| "Від гір Карпатських аж по Кавказькі"
| Костянтин Здобудь-Воля, гетьманець із
Кубані
| Михайло Фролов - герой України і Дону
| Кубанський отаман Василь Рябоконь
| Кубанський бандурист Михайло Теліга
| Генерал-хорунжий Армії УНР Кость Смовський
| Віктор Павленко, генерал-хорунжий
Армії УНР | Кубанський ватажок Холодного
Яру Федір Уваров |
| Партизанський генерал Андрій Шкуро
| Повстання на Тамані в травні 1918 року
|
| Кубанський прем'єр Василь Іванис
| Долі посла Боржинського та священника
Кулабухова |
| Козацький поет Іван Прийма | Володимир
Скидан у спогадах Кузьми Безкровного |
| Повстанський отаман Петро Погиба
| Олександр Півень. Веселий чоловік трагічної
долі |
| Трагедія станиці Полтавської |
Трагедія станиці Новомалоросійської
| Апокаліпсис 1932 - 1933 років |
| Козацька трагедія в Лієнці та Пеґеці
| Післямова |
Просвіта
