Роман Коваль
Нариси з історії Кубані

Чому з'явилися українці на Кубані

У другій половині XVIII століття нашій Батьківщині було завдано тяжких ударів: 1764 року Катерина II скасувала в Україні гетьманський устрій, а 1775-го ліквідувала Запорозьку Січ; у 1781 р. Україна втратила залишки автономії. Було закріпачено селян. Значна частина українських земель опинилася в руках російських поміщиків.
"Всі блага землі запорожців дістались іншим, - писав історик Дмитро Яворницький, - самі ж запорожці мусили мандрувати хто на Кубань, хто за Дунай, хто на острів Мальту, хто в Анатолію, себто Малу Азію, хто до Австрії, а хто навіть за Атлантичний океан, у Сполучені держави, себто Америку" 1.
Під час першої хвилі міграції, в 1792 - 1794 роках, із-за Бугу на Кубань переселилося 12 тисяч 645 козаків і 5 тисяч 562 козачки 2. Згодом підійшло ще 7000 козаків, які після ліквідації Запорозької Січі поселилися в різних місцях Новоросійського краю 3. Загалом кількість першої хвилі українських переселенців на Кубань сягнула двадцяти п'яти тисяч осіб.
Дозволивши переселення українських козаків на Кубань, Катерина II сподівалася, по-перше, позбавити Чорноморське козацьке військо дружніх зв'язків із Задунайською Січчю, факт існування якої надзвичайно тривожив Петербург; по-друге, цариця розраховувала захистити нові російські кордони від нападу войовничих черкеських племен 4. Крім того, існувала гостра необхідність швидкого освоєння знелюдненого імперською політикою випаленої землі краю.
Мали свою рацію й козаки. Бажаючи зберегти свій устрій, звичаї та спосіб існування - хоч і за краєм української землі, вони змушені були переселятися з рідної України на Кубань. І ставати на захист інтересів Російської імперії, яка стільки нещасть принесла їхній Батьківщині...
Серед сучасних українських істориків найбільш повно вивчив історію переселення українців на Кубань Євген Петренко, кубанський козак зі станиці Кримської. Його кандидатська дисертація так і називається - "Переселення козаків і селян України на Кубань". До речі, Є. Петренко веде свій родовід від українських козаків, що 1809 року з Полтавської та Чернігівської губерній переселилися на Кубань. Написав він і ґрунтовну передмову до книги Рената Польового "Кубанська Україна". З цієї книги я й взяв деякі відомості...
Козаки-чорноморці, прибувши на Кубань, розмістилися куренями, назви яких були перенесені із Запорожжя. Тут були Батуринський, Іркліївський, Калниболотський, Канівський, Уманський, Корсунський, Менський курені. На Таманському півострові розкинувся Медведівський курінь. Його назва походила від холодноярського села Медведівки. Вищестебліївський курінь і Нижчестебліївський отримали назву від містечка Стеблів, що лежить на річці Рось, а Кисляківський курінь - від подільського села Кисляк. Засновані на Кубані були Переяславський, Полтавський та інші курені, назви яких підкреслюють їхнє українське походження.
Другим масовим виходом на Кубань стало переселення козаків Катеринославського й Усть-Дунайського Буджацького козацьких військ, а також Задунайської Січі в 1802 - 1810-му роках. Лише за перші три роки цієї хвилі на Кубань переселилося 7000 членів козацьких родин колишнього Катеринославського козацького війська.
Спровадивши на Кубань значну частину українських козацьких військ, російське самодержавство вдалося до переселення колишніх реєстрових українських козаків. У 1809 - 1811 рр. тільки із Полтавської і Чернігівської губерній на Кубань переселилося понад 41 тисячу осіб 5.
В 1820-му знову виникло питання про переселення в Чорноморію колишніх реєстрових козаків із Полтавської і Чернігівської губерній. Як зазначав дослідник Микола Стороженко, однією з причин стало прагнення царського уряду, "вислати з Малоросії найбільш волелюбний елемент, що розчарувався в своїх сподіваннях" 6. А сподівалися українські козаки, що після того як вони захистили Росію від війська Наполеона Бонапарта їм повернуть колишні права і вольності.
Та Росія не тільки не повернула їм прав, але й посилила колоніальний гніт українського народу, а невдоволених переселила на Кубань. Всього від 1809-го до 1849 рік на Кубань з України було переселено колишніх реєстрових козаків із родинами майже 109 тисяч осіб 7.
Таким чином, пасіонарний елемент був спроваджений з України. А в козаків-переселенців у буквальному смислі була вибита з-під ніг рідна земля. Чи дивуватися, що Катерина II, переселяючи таку масу козацтва за край української землі, сподівалася на фактичне вимирання козацької вольниці? Справді, рідна земля вже не підживлювала, бурхливі дніпровські пороги вже не напоювали енергетикою біле козацьке тіло, урвалася й таємна розмова з прадідівськими могилами.
Україна залишилася без воїнства, тепер над нею міг збиткуватися кожний, кому б забаглося. Не дивно, що в XIX столітті спротив поневолювачам чинили лише подільські селяни на чолі з Устимом Кармелюком та знаменитий Холодний Яр... Всі інші завмерли, змирившись із поневоленням...
Одним з останніх актів нищення українських козацьких військових формувань стало переселення в Закубання Азовського козацького війська, створеного 1828 року з колишніх "турецьких" запорожців, які, "покаявшись", отримали від Миколи I "прощєніє ґрєхов" і відразу були кинуті в м'ясорубку, на штурм турецької фортеці Ісакчі, щоб кров'ю "смить прєдатєльство" і "довєсті прєданность російскому царю".
На початку 60-х років ХІХ ст., коли позиції Росії на півдні досить зміцніли, азовські козаки, що були поселились між Маріуполем та Бердянськом, стали для російської влади, як свого часу запорожці, небажаними. І царський уряд, якому українське козацтво було потрібне насамперед для охорони кордонів та під час численних завойовницьких війн, ухвалив рішення переселити азовських козаків на Кубань - проти їхньої волі. Так недоля об'єднала на Кубані дві гілки нащадків Запорозької Січі - чорноморців і азовців.
За підрахунками Євгена Петренка, від 1792-го до 1865 року з України на Кубань організовано переселили 158 тисяч 843 українці. Але слід зазначити, що крім офіційного переселення, відбувалась і стихійна міграція. Вона у статистиці не враховувалась.
Із відміною кріпацтва в Російській імперії настав якісно інший період заселення та освоєння Кубані. Якщо на першому етапі переселення козаків і селян з України на Кубань і Закубання відбувалося внаслідок ініціювання його царським урядом, то від 1861-го до 1917 року почалася самостійна міграція населення. В її основі були економічні причини: Кубань багатьох манила своїми достатками. Найбільше мігрувало вихідців Харківської, Полтавської, Катеринославської та Чернігівської губерній 8.
Слід зазначити, що в урядових колах царської Росії існувала думка, що найкращими переселенцями є українці і, перш за все, полтавці та чернігівці. "Цей нарід (тобто українці)… - писав російський дослідник Риттих, - приносить безсумнівну користь державі, якщо тільки скористатися розумно його природною схильністю бути основою заселення, майбутнього багатства і процвітання нових місць" 9.
Таким чином, Російська імперія успішно використала сотні тисяч активного українського елементу як першопрохідників у неосвоєних чи малоосвоєних землях імперії, й не тільки на Кубані, але й у Терській області й Ставропольській губернії. Про сибіри і казахстани я вже не говорю...
Слід сказати, що на Кубань переселялися й українці Галичини, Закарпаття, Буковини - українських земель, що тимчасово входили до складу Австро-Угорщини, а також вихідці з Бессарабської губернії, особливо з Хотинського, Аккерманського та Ізмаїльського повітів, де мешкало багато нащадків запорозьких та задунайських козаків 10.
Переселення здійснювалося і з інших губерній, в яких українці становили помітний відсоток населення, зокрема з Воронезької, де українців було понад 36 відсотків населення, Курської - 22,3%, Донської області - близько 29% українців, Бессарабської губернії - майже 20%, Люблінської - майже 17%, Ставропольської - понад 36% українців 11.
Щоб приховати переважання українського населення Кубані, хитрі московські голови під час перепису 1897 р. об'єднали росіян і українців в одну графу 12. Добре, що була графа про рідну мову. Тому дослідники могли говорити лише про поділ населення Кубанської області за мовною ознакою.
Отже згідно з переписом 1897 року на Кубані тих, хто вважав рідною українську мову, було 49%. Російську визнало рідною 41% населення.
Зрозуміло, що поділ за рідною мовою хоч і дає уявлення про національний склад населення Кубанської області, та все ж не до кінця повне - адже добре відомо, "що, може, ніде не записано стільки українців на москалів, як саме на Підкавказзі, - писав відомий географ Степан Рудницький. - Уже в 70-х роках (ХIХ ст.) числив Чубинський не менш, як 60% українців на Кубані... Українська мова й звичай панують усюди на Кубанщині й заглушили московщину майже цілком" 13.
Якщо говорити про Чорноморську губернію, яка межувала з Кубанською областю і охоплювала смугу Чорноморського узбережжя, то за переписом 1897 р. українську мову тут визнали рідною понад 16% осіб... Не слід забувати, що й тут, як і "всюди на Підкавказзі, мусило багато українців стати паперовими великоросами" 14.
Перепис населення 1926 року засвідчив, що на Кубані в той час проживало 1 мільйон 644 тисячі українців, тобто 49,2%. Росіян було 42,7%. Серед останніх багато було "паперових росіян".
Таким чином, і через 134 роки з часу переселення перших запорозьких козаків на Кубань українці не лише зберегли свою мову, традиції, звичаї, але й чисельно складали найбільшу етнічну спільноту Кубані.
Та й у 1950 - 1960-х роках на Кубані буяла українська стихія.
"Потрапивши на початку 1950-х років на Кубань, - писав у своїй книзі "Кубанська Україна" Ренат Польовий, - я відчув, що опинився ніби на своїй рідній Україні. Як іногородні, так і козаки в ті часи розмовляли колоритною українською мовою, яка нічим не відрізнялася від сільської мови моєї малої батьківщини, що на межі Дніпропетровської та Кіровоградської областей...
Топоніміка тієї місцевості також українська... Типовими українськими були в станицях житла, побутові речі, страви. Українські пісні лунали вечорами в різних кутках станиць. "Ще не вмерла Україна" там була звичайною застільною піснею... По-стародавньому справлялися весілля.
Проте тамтешній люд був позбавлений української самосвідомості. Свою мову називав "станичною", російську, щоправда, - "городською". Себе місцеві жителі вважали "руськими", а росіян - "кацапами"...
Нині відбувається посилене заселення україномовної території Кубані російською людністю, внаслідок чого відсоток місцевого населення українського походження зменшується. Особливо вподобали цей благодатний край відставники та ветерани освоєння північних і східних околиць імперії...
Підтримані владою, вони виявляють неабияку активність в опануванні становища, в намаганні впливати на громадське і культурне життя населеного пункту. Зокрема, в рибацькому селищі Пересип, що підпорядковане Охтанизівській станичній раді Темрюцького району, прибульці створили селищний осередок компартії, захопили в свої руки місцевий клуб, добилися ліквідації керованого високоосвіченим професіоналом О. Обабком самодіяльного хору, репертуар якого складали популярні українські козацькі пісні. Натомість організовано хор ветеранів, що виконує лише примітивні "савєтскіє патріотіческіє пєсні"... 15.
Зрозуміло, що від сучасного покоління кубанців приховується правдива історія Визвольних змагань 1917 - 1920-х років. Сучасні кубанські козаки уявлення не мають про те, як їхні батьки і діди в лавах Кубанської армії та Армії УНР боролись за свободу українського народу, як їхні рідні до середини 1920-х років у складі партизанських загонів вели збройну боротьбу проти російської окупації Кубані. Не знають про це і їхні брати з Великої України. Тому ми й започаткували цикл радіопередач "Кубанська Україна", бо хочемо відновити духовний зв'язок між українцями різних українських земель.

Джерела
1. Яворницький Д. Українсько-руське козацтво перед судом історії // Україна. - К., 1991. - С. 21.
2. ДАКК, ф. 396, оп. 1, спр. 11328.
3. ЦДІА України, ф. 209, оп. 2, спр. 679, арк. 1 - 8; спр. 813, арк. 1 - 10; спр. 1208, арк. 1 - 6.
4. Короленко П. Двухсотлетие Кубанского казачьего войска 1696 - 1896 // Исторический очерк. - Екатеринодар, 1896. - С. 16.
5. Щербина Ф. Исторія Кубанскаго казазьяго войска. - Екатеринодар, 1913. - Т. II. - С. 62, 69 - 71; Голобуцкий В. Черноморское казачество. - Киев, 1956. - С. 220; ДАКК, ф. 250, оп. 2, спр. 201, арк. 39 - 91, 95 - 159; 183 - 252; 253 - 347.
6. Стороженко Н. К истории малороссийских казаков в конце XVIII и в начале XIX века. - К., 1898. - С. 54.
7. Щербина Ф. Вказана праця. - С. 62, 69 - 71; Голобуцкий В. Черноморское казачество. - Киев, 1956. - С. 220; Громов В. Население степного Предкавказья (Ставропольской губернии и Земли Черноморского войска) в последней четверти XVIII - первой половине ХIX вв. Формирование. Социальный состав. Канд. дисс. - Ростов, 1983. - С. 83, 84; ДАКК, ф. 250, оп. 2, спр. 201, арк. 39 - 91, 95 - 159, 183 - 347; спр. 493, арк. 2, 2 зв., 15, 15 зв.; ф.345, оп. 1, спр. 168, арк. 203, 209.
8. Население Кубанской области по данным вторых экземпляров листов переписи 1897 г. - Екатеринодар, 1906. - С. 518 - 538.
9. Риттих А. Переселення. - Харків, 1882. - С. 170.
10. Рудницький С. Чому ми хочемо самостійної України? - Львів, 1994. - С. 258 - 259.
11. Олесевич Т. Статистичні таблиці українського населення ССРР за переписом 17 грудня 1926 р. - Варшава, 1930. - С. 68 - 74.
12. Чижикова Л. Заселение Кубани и современные этнические процессы // Советская этнография. - 1963. - № 6. - С. 29.
13. Рудницький С. Вказана праця. - С. 258 - 259.
14. Там само. - С. 260.
15. Польовий Р. Кубанська Україна. - Київ: Діокор, 2002. - С. 6 - 7.

| Зміст | Переселення в "країну крові" | Чому з'явилися українці на Кубані | Історик Кубані Федір Щербина |
| Олексій і Кузьма Безкровні | Яків Кухаренко: український поет, російський генерал |
| Боротьба гірських народів Кавказу в ХIХ столітті | Український поет Кубані Василь Мова |
| Український революціонер Кубані Степан Ерастов | Симон Петлюра і Чорноморська громада РУП |
| Олександр Кошиць і Кубань | Павло Сулятицький і його "Нариси..." | Кіндрат Бардіж. Повернення|
| Микола Рябовол - голова Законодавчої ради Кубані | Кубанський бандурист Антін Чорний |
| Воїн-бандурист Василь Ємець | Важкий шлях кубанця Василя Проходи |
| Українське питання: погляди Корнілова і Денікіна | Перший кубанський прем'єр Лука Бич |
| Член Законодавчої ради Кубані Степан Манжула |
| Микола Ґалаґан - представник Центральної Ради на Кубані |
| "Від гір Карпатських аж по Кавказькі" | Костянтин Здобудь-Воля, гетьманець із Кубані
| Михайло Фролов - герой України і Дону | Кубанський отаман Василь Рябоконь
| Кубанський бандурист Михайло Теліга | Генерал-хорунжий Армії УНР Кость Смовський
| Віктор Павленко, генерал-хорунжий Армії УНР | Кубанський ватажок Холодного Яру Федір Уваров |
| Партизанський генерал Андрій Шкуро | Повстання на Тамані в травні 1918 року |
Кубанський прем'єр Василь Іванис | Долі посла Боржинського та священника Кулабухова |
| Козацький поет Іван Прийма | Володимир Скидан у спогадах Кузьми Безкровного |
| Повстанський отаман Петро Погиба | Олександр Півень. Веселий чоловік трагічної долі |
| Трагедія станиці Полтавської | Трагедія станиці Новомалоросійської | Апокаліпсис 1932 - 1933 років |
| Козацька трагедія в Лієнці та Пеґеці | Післямова |