Роман Коваль
Нариси з історії Кубані

Олексій і Кузьма Безкровні

"Безкровний" - прізвище на Кубані відоме і шановане здавна. Спочатку розійшовся гомін про Олексія Безкровного, військового отамана Чорноморського козацького війська, героя війн проти Наполеона та турків.
Ось що писав про нього кубанський дослідник Борис Фролов: "В історії є чимало прикладів, коли людина сміливо йде назустріч небезпеці - і вона відступає; твердо й уперто дивиться в обличчя смерті - і вона відвертається. Ніби саме Провидіння охороняє цих хоробрих спеціально для того, щоб вони змогли звершити великі справи в науку для нащадків. До числа таких людей належав і чорноморський козак Олексій Данилович Безкровний... Олексій Данилович Безкровний - одна із найяскравіших зірок на небосхилі воєнної історії кубанського козацтва. Майже все його, загалом коротке, життя пройшло у безперервних боях і походах... Доля берегла його, але зовсім не жаліла - важко навіть порахувати ті незліченні рани, які він отримав на полях битв. Від рядового козака до генерала-майора і отамана Чорноморського війська - така військова кар'єра за якісь три десятиліття" 1.
Недаремно ходив серед козаків переказ, що після чергового кривавого бою російський імператор вигукнув: "Да у чєрноморцєв атаман не Бєзскровний, а Бєзсмєртний" 2. А кубанські козаки з пошаною говорили про Олексія Безкровного: "Той отаман не знав ляку!" 3.
На жаль, хоробре серце український козак Олексій Безкровний поклав на олтар не своєї Батьківщини, а "Отєчєства чужого". Свої перші військові звання він отримав за хоробрість, виявлену в закубанських походах 1802 - 1803 років. А за відвагу в походах 1810 і 1811 років двічі "удостоєн монаршего блаґоволєнія" 4. Організував він і кілька військових (тобто каральних) експедицій проти ворожих Росії натухайців, абадзехів і шапсугів наприкінці 1820-х років. А вже на початку 1830 року Олексій Безкровний, як пишуть російські історики, "успішно отразіл набєґ" п'ятитисячного загону горців, який очолював відомий шапсузький ватажок Казбич. 30 січня загін отамана Безкровного увійшов у землі шапсугів. В одному з боїв Безкровний особисто брав участь і дістав тяжкі поранення шаблею в голову, грудну клітку та праве плече. Врешті, 1830 року, за "отлічія против натухайскіх ґорскіх народов" Олексій Безкровний отримав золоту шаблю, оздоблену діамантами, з надписом "за хоробрість" 5.
Розповісти про всі військові здобутки і нагороди українського козака Олексія Безкровного важко: адже станом на 1 січня 1829 р. він взяв участь у тринадцяти військових компаніях і ста битвах 6. Важко, і з іншої, не арифметичної причини. Адже всі свої подвиги він здійснив "во славу русскоґо оружія", тобто все своє життя Олексій Безкровний служив імперії, яка знищила Запорозьку Січ, поневолила його Батьківщину, розорила і розсіяла по світах козацтво. Жодної битви - із понад ста - не провів він за свободу і незалежність своєї Вітчизни - України.
Іншою дорогою пішов нащадок отамана Чорноморського козацького війська Кузьма Безкровний, який все своє життя присвятив визволенню Кубані з тюрми народів, одним із творців якої був і його предок - генерал-майор російської армії Олексій Безкровний.
Козак-чорноморець зі станиці Охтирської Кузьма Безкровний (народився 13 жовтня 1877 р.) посідає особливе місце серед всіх громадсько-політичних діячів-кубанців, що стали на боротьбу за свободу свого краю, адже він був національно і політично найвиразнішою постаттю на кубанському небосхилі.
Ось лише один штрих, який повною мірою характеризує великого кубанського українця Кузьму Безкровного... У книзі спогадів "Стежками життя" останній кубанський прем'єр Василь Іванис згадував, як на початку 1900-х років він, тоді ще юнак, вибирався із дому, з кубанської станиці Настасіївської, навчатися до учительського інституту в м. Тифліс. Біля станції Лінійна, де він мав вперше у своєму житті сідати на потяг, росли величезні розлогі дуби й стояло декілька добрих хат. Належали вони Якиму Безкровному, батькові головного бухгалтера Чорноморсько-Кубанської залізниці Кузьми Безкровного. Під дубами бавилися гарно вбрані дівчинка і хлопчик. Василь підійшов до них і знічев'я запитав російською: звідки і хто вони? Дівчинка несподівано твердо, українською мовою, відповіла йому:
- Ми діти учителя Безкровного, ми не кацапи, чого ти з нами говориш, наче москаль?
Василя здивувало, що діти з родини інтелігентів говорять так, як у його рідній станиці Настасіївській. Та ще більше здивувався він, коли б довідався, що ця дівчинка згодом стане його дружиною, а іменем її брата Євгена, який бавився з нею під дубом, він назве свого єдиного сина 7.
Ця зовсім не дитяча розмова дітей наочно демонструє який запеклий український дух панував у родині кубанського вчителя Кузьми Безкровного.
Оскільки українських учбових закладів у Російській імперії не існувало, а Кузьма Безкровний прагнув дати своїм дітям освіту рідною мовою, він змушений був послати їх на виховання на інший край української землі - до українського ліцею міста Перемишль 8. За цей, так би мовити, "гріх" у деяких кубанських часописах редактори-шовіністи вміщували фотографії Кузьми Безкровного та його дітей із найгострішими коментарями і образливими епітетами 9. А генерал Денікін "на згадку про Безкровного зеленів від злоби, кажучи - "ето страшний мазєпінєц: у нєґо дєті-ґімназісти разґаварівают только на украінском язикє!" 10.
Ще до революції Наказний отаман Кубанського козацького війська Михайло Бабич вислав Кузьму Безкровного "за мазепинство" за межі Кубані, до Новоросійська 11. Врешті, Кузьма Безкровний опинився у Харкові, де, закінчивши Вищі комерційні курси, став одним із засновників і директорів Українського кредитового товариства 12.
Вчитель Кузьма Безкровний був відомий і як один із засновників кооперативного руху на Кубані, зокрема споживчої кооперації та кредитних спілок, які об'єднав у Центральний кооперативний банк. Він очолював Надзірну раду цього банку 13. Ініціював Безкровний і створення в Катеринодарі централі споживчих товариств - Кубсоюз. Уславився він і як організатор будівництва знаменитої Чорноморсько-Кубанської залізниці, всі станції якої, до речі, були побудовані в українському стилі 14. Знали його і як громадсько-політичного діяча, члена заснованої на початку 1900-х років Революційної української партії, гаслом якої був клич Миколи Міхновського: "Одна, єдина, нероздільна вільна самостійна Україна від Карпат аж по Кавказ". Безкровний був членом Чорноморського комітету РУП, а також членом підпільної Української ради, що діяла на Кубані. Був він і членом Товариства українських поступовців, а пізніше українським соціал-демократом. Як представник Кубані Кузьма Безкровний приїжджав до України на "важливіші національні зібрання, (такі) як відкриття пам'ятника Іванові Котляревському в Полтаві". Не дивно, що ім'я Кузьми Безкровного було широко відоме в Україні 15. Зрозуміло, серед українського громадянства.
Лише тільки до його рідної станиці Охтирської дійшла вістка про падіння царизму, Кузьма Безкровний виступив з ініціативою заснування в станиці української гімназії. Разом з іншими він швидко реалізував свою мрію - і тепер місцевим українцям не було вже потреби відсилати своїх дітей на навчання в Галичину. Це була перша на козацьких землях Кубані українська гімназія 16.
Невдовзі Кузьма Безкровний стає членом Кубанської військової ради, згодом його обирають членом Кубанської крайової ради, а потім і Законодавчої ради. 16 лютого 1918 р. Законодавча Рада проголосила самостійну Кубанську Народну Республіку, ухвалила її першу Конституцію. З ініціативи Кузьми Безкровного депутати-чорноморці прийняли резолюцію про прилучення Кубані на федеративних засадах до України, яка на той час вже відокремилася від Росії 17.
"Це був найбільший кубанський тоді політик, українець із крові і кості, але дуже обережний і маломовний", - писав про Кузьму Безкровного Василь Іванис 18. "Серед членів обох Рад, виразнішого за нього українця не було" 19. І хоч Кузьма Безкровний "не був говіркий, але до нього прислухалися" 20.
На жаль, Кузьма Безкровний був м'якою людиною, - в час, коли важилася доля Батьківщини, надзвичайно толерантно ставився до "кожної політичної думки" 21, до того ж, дуже рідко висловлювався, бо його думки "були далекі від (думок) більшості" 22. Окрім всього, Кузьма Безкровний відмовлявся від важливих посад, пропускаючи поперед себе демагогів і кар'єристів.
Коли Законодавча рада з кубанським урядом під натиском більшовицьких військ відступила на Донщину, Кузьма Безкровний у складі кубанської делегації виїхав до Києва шукати допомоги. Кубанці хотіли заручитися політичною та військовою підтримкою Української Держави в своїй боротьбі проти більшовиків.
Делегацію прийняв Гетьман України Павло Скоропадський. Порозуміння виникло з перших хвилин переговорів. Між Україною та Кубанню "встановилися абсолютно дружні стосунки" 23: Українська Держава простягла руку допомоги і "щомісяця надсилала на Кубань озброєння та інші військові матеріали" 24.
Про ці переговори гетьман так писав у своїх "Спогадах": "Були пропозиції про укладання союзу і навіть більше, - щоб Кубань увійшла до складу України на автономних засадах. Я цього дуже хотів, але вважав... що важніше всього, перед тим як залучати до себе інші області, (необхідно) досягти порядку у себе. Коли це буде досягнуто, то багато областей самі до нас прийдуть" 25.

Делегати просили гетьмана вислати на Кубань Запорозьку дивізію Зураба Натієва, щоб допомогти кубанцям звільнитися від червоних і білих "єдінонєдєлімщіков" 26. Гетьман і сам хотів цього, планував він формувати й "інші частини для посилки до Чорноморії" 27. На жаль, реакційні російські елементи у військовому відомстві гетьмана всіляко гальмували цю ініціативу, бо розуміли яку революцію на Кубані викличе поява Запорозької дивізії гетьманської Української Держави та ще й на чолі з вихідцем з Кавказу Зурабом Натієвим. Висловлю міркування, що якби висадка військового десанту на Кубань відбулася, то дивізія Натієва не тільки б розгорнулася до корпусу за рахунок місцевих добровольців, а й, взагалі, кубанці могли б стати основою Української армії: десятки тисяч кубанських козаків та городовиків стали б не під штандарти Добровольчої армії, а під жовто-блакитні прапори своєї Батьківщини. Й історія попростувала б у зовсім іншому напрямку. Та все це міркування, точніше, жаль, який ваги не має.
Насправді ж події розгорталися за російським сценарієм. Скориставшись тим, що до Новочеркаська, де в той час перебував кубанський уряд, не повернулася частина делегації (у Києві ще залишалися голова Законодавчої ради Микола Рябовол та його заступник, приятель українців Султан Шахим-Гірей), денікінське командування ініціювало нараду, на якій було прийняте хибне історичне рішення про союз Кубані із Добровольчою армією. За союз з Україною голосувало лише три чоловіки: Кузьма Безкровний, Степан Манжула та черкес Айтек Наміток... Одним з аргументів проти природного союзу Кубані з прабатьківщиною було подано, що в Україні, мовляв, "була недемократична влада генерала Павла Скоропадського" 28.
В 1919 р. очоливши в кубанському уряді Павла Курганського міністерство внутрішніх справ, Кузьма Безкровний негайно започаткував опрацювання законопроекту про покозачення іногороднього населення - з метою зняти напругу, що виникла між козаками та іногородніми.
Кузьма Безкровний зробив ще одну великої ваги справу: вивів Кубань із-під церковного підпорядкування Ставропольській єпархії, заснувавши Кубанську єпархію і передавши їй церковне майно...
Та денікінське "Особоє совєщаніє" дедалі частіше поводилося, як окупаційна влада: 14 червня 1919 р. в Ростові білогвардійці вбили голову Кубанської законодавчої ради Миколу Рябовола, стратили на шибениці делегата Паризької мирної конференції священика Олексія Кулабухова, розгромили Законодавчу раду, арештували і депортували до Стамбула десять найвпливовіших її членів.
Серед депортованих до Стамбула кубанських політиків був і Кузьма Безкровний... На чужині (а жив він переважно у Чехословаччині) Кузьма Безкровний брав активну участь у громадсько-політичному житті численної кубанської еміграції, підтримував зв'язки з чільними діячами УНР, зустрічався з Симоном Петлюрою - колишнім своїм товаришем по роботі у Чорноморському комітеті РУП 29, з яким колись збирав матеріали для "Історії Кубанського козачого війська" 30. Взагалі, Кузьма Безкровний мав серед діячів УНР "повне довір'я" 31.
1924 року працював Кузьма Безкровний директором кооперативної школи у м. Йозефові (Чехословаччина), викладав тут загальне торговельне та кооперативне книговедення, пізніше (до 10 травня 1925 р.) викладав ці дисципліни на кооперативних курсах у Братиславі. 14 липня 1925 р. його прийняли на посаду бухгалтера Української господарчої академії в Подебрадах. У Чехословаччині впродовж кількох років спільно з групою відомих кубанців видавав українською мовою часопис "Кубанський Край"...
Помер Кузьма Безкровний у Празі 6 грудня 1937 року 32.
"Це був великий насамперед українець, а потім кубанський козак шляхетної крові, - підводив підсумок його життя Василь Іванис. - Завжди спокійний і мовчазний. Серед кубанських інтелігентів це була найбільша особистість. Чорноморці любили й шанували його, лінійці шанували, але боялися, а ура-козаки ненавиділи, боячись, що він Кубань "продасть" Україні... Ні Рябовол, ні Бич, ніхто інший не доросли до такого глибокого розуміння української справи, як Кузьма Якимович Безкровний" 33.
Життя Кузьми Безкровного є яскравим прикладом, що може зробити "для національної справи одна людина, коли має виразну ціль і завзяття досягти її" 34.
Хай буде йому вічна пам'ять від вдячних нащадків!

Джерела

1, 2. Фролов Б. Командир "без ошибок" (к биографии генерал-майора А. Д. Безкровного) // Третьи Кубанские литературно-исторические чтения. - Краснодар, 2001. - С. 187.
3. Іванис В. Стежками життя (спогади). - Торонто, 1958. - Кн. 1. - С. 29.
4. Энциклопедический словарь по истории Кубани. С древнейших времен до октября 1917 года. - Краснодар, 1997. - С. 45.
5, 6. Там само. - С. 46.
7. Іванис В. Вказана праця. - Кн. 1. - С. 55.
8. Там само. - Новий Ульм, 1959. - Кн. 2. - С. 118.
9, 11, 15. Там само. - Новий Ульм, 1962. - Кн. 5. - С. 135.
10. Там само. - Новий Ульм, 1960. - Кн. 3. - С. 98.
12. ЦДАВО України, ф. 3795, оп. 1, спр. 691, арк. 4. // Енциклопедія українознавства. - Львів, 1993. - Т. 1. - С. 107.
13, 14, 30. Чорноморець П. Кузьма Безкровний // Вісник. - Львів, 1938. - Т. 1. - Книга 1. - С. 62.
16. Польовий Р. Кубанська Україна. - Київ: Діокор, 2002. - С. 54.
17. Польовий Р. Вказана праця. - С. 53.
18. Іванис В. Вказана праця. - Кн. 2. - С. 203.
19. Там само. - Кн. 3. - С. 42.
20. Там само. - Кн. 2. - С. 198.
21. Там само. - Кн. 3. - С. 45.
22.Там само. - Кн. 2. - С. 253.
23, 25. Скоропадський П. Спогади. - Київ - Філадельфія, 1995. - С. 237.
24. Там само. - С. 369.
26. Чорноморець П. Вказана праця. - С. 63.
27. Скоропадський П. Вказана праця. - С. 238.
28. Іванис В. Вказана праця. - Кн. 2. - С. 121.
29. Польовий Р. Вказана праця. - С. 55.
31. Іванис В. Вказана праця. - Новий Ульм, 1962. - Кн. 4. - С. 295.
32. Чорноморець П. Вказана праця. - С. 61.
33. Іванис В. Вказана праця. - Кн. 5. - С. 135 - 136.
34. Чорноморець П. Вказана праця. - С. 63.

| Зміст | Переселення в "країну крові" | Чому з'явилися українці на Кубані | Історик Кубані Федір Щербина |
| Олексій і Кузьма Безкровні | Яків Кухаренко: український поет, російський генерал |
| Боротьба гірських народів Кавказу в ХIХ столітті | Український поет Кубані Василь Мова |
| Український революціонер Кубані Степан Ерастов | Симон Петлюра і Чорноморська громада РУП |
| Олександр Кошиць і Кубань | Павло Сулятицький і його "Нариси..." | Кіндрат Бардіж. Повернення|
| Микола Рябовол - голова Законодавчої ради Кубані | Кубанський бандурист Антін Чорний |
| Воїн-бандурист Василь Ємець | Важкий шлях кубанця Василя Проходи |
| Українське питання: погляди Корнілова і Денікіна | Перший кубанський прем'єр Лука Бич |
| Член Законодавчої ради Кубані Степан Манжула |
| Микола Ґалаґан - представник Центральної Ради на Кубані |
| "Від гір Карпатських аж по Кавказькі" | Костянтин Здобудь-Воля, гетьманець із Кубані
| Михайло Фролов - герой України і Дону | Кубанський отаман Василь Рябоконь
| Кубанський бандурист Михайло Теліга | Генерал-хорунжий Армії УНР Кость Смовський
| Віктор Павленко, генерал-хорунжий Армії УНР | Кубанський ватажок Холодного Яру Федір Уваров |
| Партизанський генерал Андрій Шкуро | Повстання на Тамані в травні 1918 року |
Кубанський прем'єр Василь Іванис | Долі посла Боржинського та священника Кулабухова |
| Козацький поет Іван Прийма | Володимир Скидан у спогадах Кузьми Безкровного |
| Повстанський отаман Петро Погиба | Олександр Півень. Веселий чоловік трагічної долі |
| Трагедія станиці Полтавської | Трагедія станиці Новомалоросійської | Апокаліпсис 1932 - 1933 років |
| Козацька трагедія в Лієнці та Пеґеці | Післямова |