Роман Коваль
Нариси з історії Кубані

Кіндрат Бардіж. Повернення.

Брюховецький курінь - один із 38 запорозьких куренів, що прибули на Кубань у 1792 - 1793 роках у складі Чорноморського козацького війська. Свою назву він, імовірно, отримав від Івана Мартиновича Брюховецького, вибраного 1659 року запорізьким отаманом. Під час переселення на нові землі прибуло 481 чоловіків і жінок, з яких 286 значилися як "служившие от бывшего Запорожья". Під час жеребкування для визначення місць під заселення у 1794 р. Брюховецькому куреню було виділено невдале місце, тому невдовзі, отримавши дозвіл, курінь переселився на нові землі у верхів'ях річки Малий Бейсужик. Та й ця місцина не сподобалася козакам, тому 1803 року вони переселилися до Великого Кургану, що неподалік Переяславського куреня. 1812 року в Брюховецькому курені, який став центром Бейсугської округи, відкрили училище - одне з перших на всьому Чорномор'ї. 1825 року в Брюховецькому курені було вже 338 дворів. 1872 року в станиці жило 29 георгіївських кавалерів 1. Та найбільше вона уславилась тим, що тут, 9 березня 1868 р., у козацькій родині народився Кіндрат Лукич Бардіж - визначний кубанський громадсько-політичний та військовий діяч, депутат всіх чотирьох Державних Дум Росії, засновник Вільного козацтва на Кубані.
Середню освіту здобував Бардіж у Кубанській військовій гімназії. Та 1885 року був виключений із неї за участь у нелегальному гуртку. Наступного року поступив до Ставропольського юнкерського училища, яке й закінчив у званні хорунжого.
Пробувши на військовій службі 12 років, вийшов у запас і був зачислений "за Військом". Повернувся до рідної станиці і зайнявся сільським господарством. 1903 року станичники вибрали його своїм отаманом. Козаки не помилилися: Бардіж виявився "добрим господарем і видатним адміністратором". Невдовзі слава про нього поширилася по Чорноморії і козаки обрали його депутатом I-ї, а пізніше II-ї, III-ї та IV-ї Державних Дум Росії. Був він одним із виборних директорів Чорноморсько-Кубанської залізниці 2. Належав до партії кадетів.
Відразу після Лютневої революції Кіндрат Бардіж повернувся на Кубань - вже як комісар Тимчасового уряду. В березні 1917 р. він наказав зняти в усіх громадських місцях портрети членів колишньої царської династії та емблеми російського самодержавства. Цей наказ Бардіжа було опубліковано в кубанських газетах.
Невдовзі він розіслав у всі станиці телеграми із закликом позбавити звання почесних "стариків" представників царської династії та її слуг - як таких, що "жодної користі війську не принесли".
Станичні громади відгукнулись на цю пропозицію десятками присудів про виключення зі своїх лав великих князів, російських міністрів і колишніх наказних отаманів 3.
Кіндрат Бардіж був видатним оратором і талановитим організатором. Ці таланти він, зокрема, виявив під час підготовки і проведення ініційованої ним козацької маніфестації під жовто-блакитними прапорами в березні 1917 р. в Катеринодарі.
В квітні 1917 р. Кіндрата Бардіжа обрали почесним головою Кубанської військової ради. Як один із лідерів козацтва він рішуче виступав проти доповнення Катеринодарської міської думи представниками рад та громадських організацій, серед яких чималий відсоток становили більшовики та їхні симпатики. Ввів Бардіж і цензуру, яка, на думку соціалістів, була більш жорсткою, ніж за царизму.
Слід зазначити, що Бардіж насамперед захищав інтереси козацтва, яке намагалося вберегти свої привілеї. На жаль, інтереси іногороднього населення, теж переважно українського за походженням, були для Бардіжа менш важливими. Така позиція штовхала кубанців-городовиків, які почувалися паріями на Кубані, в стан більшовиків, котрі обіцяли зрівняти права і, головне, поділити землю між її власниками - козаками та безземельними іногородніми.
Свою прокозацьку політику комісар Тимчасового уряду Кіндрат Бардіж відверто задекларував під час липневої кризи 1917 року, спричиненої повстанням більшовиків у Петрограді: коли 4 липня Військова рада оголосила, що перебирає владу, розпускаючи Кубанський обласний виконавчий комітет, то комісар Тимчасового уряду Кіндрат Бардіж фактично санкціонував цей державний переворот 4, видавши розпорядження, яким всю повноту влади передав Кубанському військовому уряду - виконавчому органу Військової ради 5.
Коли наприкінці вересня 1917 р. 2-а Крайова рада ухвалила "Тимчасові положення про вищі органи влади в Кубанському краю", тобто першу конституцію Кубані, Кіндрат Бардіж склав свої повноваження комісара Тимчасового уряду та оголосив про вихід із партії кадетів.
У вересні делегація кубаських козаків виїхла на Велику Україну, в Чигирин, де мав відбутися Перший з'їзд Українського вільного козацтва.
Цей з'їзд перетворився на потужну маніфестацію українських національних почуттів, у демонстрацію української сили. Напевно до її формування були причетні і Бардіжі.
Згідно з дослідженням Ярослава Пеленського, 200 делегатів представляли 60 тисяч організованих вільних козаків Київщини, Чернігівщини, Полтавщини, Катеринославщини, Херсонщини та Кубані 6. А ініціатор цього з'їзду Полтавець-Остряниця подавав таку статистику: "1000 послів, що заступали тоді вже 40000 Українського Козацтва, виявили з особливою яскравістю своє національне почуття, а в їхніх постановах ми знаходимо основи державності та стремління до послуху та офір" 7.
Невдовзі Кіндрат Бардіж та два його сини - сотник Віанор і хорунжий Микола, виконуючи рішення Першого з'їзду Українського вільного козацтва, почали формувати на Кубані відділи Вільного козацтва.
12 жовтня 1917 р. козаки висунули Бардіжа на посаду військового отамана, але через непорозуміння між чорноморцями було обрано лінійця Олександра Філімонова 8.
Після падіння Тимчасового уряду, на початку листопада 1917 р. Кіндрата Бардіжа обрали членом крайового уряду, фактично міністром внутрішніх справ Кубані.
На грудневій сесії Крайової ради було присутньо 150 представників фронтових частин. Багато з цих делегатів уже пізнало на собі тлін більшовицької пропаганди, і вже не дуже прислухалося ні до отамана Філімонова, ні голови кубанського уряду Луки Бича. Більше того, їхні промови зустріли як контрреволюційні. А в той час це було найтяжче звинувачення.
Ситуацію врятував Кіндрат Бардіж, який "образно, дохідливо і яскраво, як видатний оратор... змалював картину майбутнього Кубані у випадку, коли нею оволодіють більшовики: вони заберуть хліб, худобу і різноманітні продукти, щоб нагодувати свою ненаситну Росію; вони розстрілюватимуть вільнолюбних козаків, опоганюватимуть віру і Божі храми, змусять змінити козацькі звичаї та натуру, розорять господарство, поділять між собою козацьку землю, спалять станиці, знищать козацькі общини, заборонять і знеславлять саме козацьке ім'я, щоби від нього всі відцурались і забули його. Врятуватись від всього цього ще можливо, - говорив Бардіж, - але необхідно, щоб всі козаки, як один, стали для оборони свого краю поруч із донцями та терцями, які також борються за своє ім'я і за своє життя". І якщо козаки, продовжував Бардіж, "так героїчно билися за Росію проти німців, австрійців і турків, то тепер вони повинні героїчно встати на захист Рідного Краю. Самі старики без зброї, без підтримки молодих сил, нічого не зможуть зробити проти ворога, гіршого, ніж турки і німці, бо цей ворог проникає в саму душу, розкладає її морально" 9.
Кубань треба рятували "за будь-яку ціну" - такий був висновок промови осавула Кіндрата Бардіжа. Наприкінці він закликав до боротьби проти російських більшовиків і "висловив впевненість у перемозі справедливої козацької справи, справедливої тому, що козаки нікого не бажають позбавляти життя, свободи і статку. Вони лише хочуть захищати свою честь, свою землю, своє добро" 10.
За мудрі слова Рада обдарувала промовця тривалою овацією. Тим часом декілька фронтовиків піднялися на сцену, де засідала президія. За ними потяглися й інші вояки. Вишикувавшись на сцені, вони глибоко вклонилися Зібранню. Один із них, козак-фронтовик зі ст. Некрасівської Авдєєв почав співати "Ти Кубань, ти наша Родіна". Делегати Крайової ради підхопили, і потужні звуки патріотичної пісні полилися, єднаючи старше і молодше покоління. Так народився кубанський гімн.
У той час відбувався з'їзд іногородніх, який визнав совєтську владу. Зусиллями Бардіжа між козаками та частиною іногородніх було досягнуто історичного компромісу і сформовано Законодавчу раду на паритетних засадах - 46 козаків, 46 іногородніх і 8 горців, а також уряд із 5 козаків, 5 іногородніх і 1 горця.
Таким чином козацький діяч Бардіж, долаючи минулі помилки, сприяв об'єднанню розколотого кубанського суспільства. Та до уряду Бардіж не увійшов, бо вирішив повністю присвятити себе справі творення збройних сил, які мали стати запорукою майбутньої кубанської держави.
Перші успіхи не забарилися: Кіндрат Бардіж разом зі своїми синами Віанором та Миколою сформували кубанські Гайдамацький і Чорноморські коші Вільного козацтва загальною чисельністю 5000 багнетів і шабель, які за їхнім задумом мали стати підмурівком збройних сил Кубані. Невдовзі Вільні козаки успішно провели грандіозну операцію з очищення Чорноморсько-Кубанської залізниці від більшовиків 11.
Та червона пошесть все впевненіше розливалася по Кубані й Чорноморії: "совєтская власть" установилася в Туапсе (3 листопада), Новоросійську (1 грудня), в багатьох станицях та аулах. У січні 1918 р. почалися запеклі бої між красногвардійськими загонами та відділами Кубанської ради.
28 січня 1918 р. Законодавча рада на чолі з Миколою Рябоволом проголосила Кубанську Народну Республіку - як суб'єкт майбутньої Російської федеративної республіки. Оскільки в Росії в той час панували більшовики, неприйнятні для Кубані, було вирішено відділитись від Росії: 16 лютого 1918 р. Законодавча рада проголосила вже самостійну Кубанську Народну Республіку, не пов'язану жодними державними нитками з колишньою метрополією.
Та недовго проіснувала ця республіка...
Оскільки червоні загони, які наближалися до Катеринодара, зупинити не вдалося, було ухвалено рішення про евакуацію державних установ Кубанської Народної Республіки. Напередодні відступу з Катеринодара Кубанська армія - внаслідок внутрішніх протиріч - розкололася на три частини: на групи Покровського, Кузнецова і Бардіжів. Це ослабило збройні сили кубанців і "спричинило загибель двох останніх (груп)", а Покровського врятувала зустріч із Добровольчою армією генерала Корнілова 12.
Кіндрат Бардіж на чолі невеликого загону намагався разом із синами і старим батьком прорватися через гори до Грузії. Більша частина його відділу загинула по дорозі в боях. У районі Архипо-Осипівки рештки частини (Кіндрат Бардіж, його батько та два сини, а також 4 старшини) потрапили у полон до більшовиків.
9 березня 1918 р. на баржі коло Південного молу порту Туапсе сталася трагедія родини Бардіжів. "Судив" їх так званий революційний трибунал. Кіндрат Бардіж, якому в цей день виповнилося 50 років, всю провину взяв на себе і прохав покарати його одного, але жорстокий російський окупант постановив розстріляти всіх Бардіжів, більше того, кати вирішили перед тим, як скарати на смерть Кіндрата, завдати йому невимовних душевних мук, розстрілявши на його очах батька та синів - Віанора та Миколу. І здійснили це. Так була винищена вщент "українська... шанована кубанцями" родина Бардіжів 13. Потім вбили інших полонених 14.
У грудні тіла Бардіжів були перепоховані в м. Катеринодарі на історичній Кріпосній площі, навколо якої стояли колись курені запорожців.
Козак-лінієць Данило Скобцов, голова Військової ради, писав у своїх мемуарах: "В обличчі Кіндрата Лукича Бардіжа відійшла у вічність прецікава і колоритна фігура, яка перекидала місток від метушливо-кривавої сучасності до минулого запорозького степового лицарства" 15.

Джерела
1. Энциклопедический словарь по истории Кубани. С древнейших времен до октября 1917 года. - Краснодар, 1997. - С. 70.
2. Казачий словарь-справочник. - Кливленд, 1966. - Т. I. - С. 54.
3. Энциклопедический словарь по истории Кубани. С древнейших времен до октября 1917 года. - Краснодар, 1997. - С. 39.
4. Іванис В. Стежками життя (спогади). - Кн. II. - Новий Ульм, 1959. - С. 62.
5. Очерки истории Кубани с древнейших времен по 1920 г. - Краснодар: Советская Кубань, 1996. - С. 621.
6. Пеленський Я. Коментарі до "Спогадів" Павла Скоропадського. - Скоропадський П. Спогади. - Київ - Філадельфія, 1995. - С.338.
7. Полтавець-Остряниця І. Заповіт // Українське козацтво. - Ч. 5 - 6. - липень - серпень 1978.
8. Іванис В. Стежками життя (спогади). - Кн. II. - С. 340.
9, 10. Казачий словарь-справочник. - Т. I. - С. 55.
11. Там само. - С. 56.
12. Іванис В. Стежками життя (спогади). - Кн. IV. - Новий Ульм, Німеччина, 1961. - С. 381 - 382.
13. Там само. - Кн. III. - Новий Ульм, Німеччина, 1960. - С. 100.
14. Казачий словарь-справочник. - Т. I. - С. 56; Іванис В. Стежками життя (спогади). - Кн. II. - С. 68.
15. Энциклопедический словарь по истории Кубани. С древнейших времен до октября 1917 года. - Краснодар, 1997. - С. 40.

| Зміст | Переселення в "країну крові" | Чому з'явилися українці на Кубані | Історик Кубані Федір Щербина |
| Олексій і Кузьма Безкровні | Яків Кухаренко: український поет, російський генерал |
| Боротьба гірських народів Кавказу в ХIХ столітті | Український поет Кубані Василь Мова |
| Український революціонер Кубані Степан Ерастов | Симон Петлюра і Чорноморська громада РУП |
| Олександр Кошиць і Кубань | Павло Сулятицький і його "Нариси..." | Кіндрат Бардіж. Повернення|
| Микола Рябовол - голова Законодавчої ради Кубані | Кубанський бандурист Антін Чорний |
| Воїн-бандурист Василь Ємець | Важкий шлях кубанця Василя Проходи |
| Українське питання: погляди Корнілова і Денікіна | Перший кубанський прем'єр Лука Бич |
| Член Законодавчої ради Кубані Степан Манжула |
| Микола Ґалаґан - представник Центральної Ради на Кубані |
| "Від гір Карпатських аж по Кавказькі" | Костянтин Здобудь-Воля, гетьманець із Кубані
| Михайло Фролов - герой України і Дону | Кубанський отаман Василь Рябоконь
| Кубанський бандурист Михайло Теліга | Генерал-хорунжий Армії УНР Кость Смовський
| Віктор Павленко, генерал-хорунжий Армії УНР | Кубанський ватажок Холодного Яру Федір Уваров |
| Партизанський генерал Андрій Шкуро | Повстання на Тамані в травні 1918 року |
Кубанський прем'єр Василь Іванис | Долі посла Боржинського та священника Кулабухова |
| Козацький поет Іван Прийма | Володимир Скидан у спогадах Кузьми Безкровного |
| Повстанський отаман Петро Погиба | Олександр Півень. Веселий чоловік трагічної долі |
| Трагедія станиці Полтавської | Трагедія станиці Новомалоросійської | Апокаліпсис 1932 - 1933 років |
| Козацька трагедія в Лієнці та Пеґеці | Післямова |