Українське життя в Севастополi Бібліотека ім. Марії Фішер-Слиж КРИЛАТІ СЛОВА В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ

Алла КОВАЛЬ, Віктор КОПТІЛОВ
КРИЛАТІ СЛОВА В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ

Гадес, або Аїд (у римській міфології — Плутон), — за старогрецькими міфами, володар підземного світу і царства мертвих. Вважався божеством земних надр і родючості.
Гадесові поля — царство мертвих. За уявленнями греків, воно знаходиться десь на заході, на краю світу (або під землею).

Родина, слава, молодість, кохання
Зосталися далеко за морями,
А я сама на сій чужій чужині,
Неначе тінь забутої людини,
Що по Гадесових полях блукає,
Сумна, бліда, безсила, марна тінь!
(Леся Українка, Іфігенія в Тавріді)

Гамлет — герой однойменної трагедії (1601) В. Шекспіра. Доля Гамлета — трагедія благородної людини, що стикається з торжеством зла в житті. Помста за вбитого батька осмислюється Гамлетом як відплата за узурпацію влади і деспотизм, як встановлення справедливості. Сумніви, що мучать його (гамлетівські питання), мають своїм джерелом пошуки відповідних дійових засобів для досягнення мети.
Ім’ям Гамлета називають людину, яка в усьому сумнівається, нездатна діяти швидко й рішуче.

Здавалося б — що натуральнішого могло бути, як одвернути очі од того лиха бездонного... й заплутатися в гамлетовських питаннях, закопатися в безнадійне рефлексування.
(С. Єфремов, Історія українського письменства)

Ми ще поялозимо трохи гамлетівське питання,
Ми ще пошукаємо ради в курних закамарках книг,
Ми ще постоїмо трохи на цім острівці останнім —
Хоча підлога, схитнувшись, уже витікає з-під ніг...
(О. Забужко, Самогубне дерево)

«Смерть Гамлета» — назва поеми М. Бажана (1904—1983).

Як розповідає римський історик Полібій (II ст. до н. е.), коли майбутньому карфагенському полководцеві Ганнібалу (Аннібалу, 247—183 до н. е.) сповнилося десять років, батько примусив його заприсягтися завжди бути непримиренним ворогом Риму. Ганнібал додержав присяги, він не раз завдавав римському війську тяжких поразок. Але зазнавши розгрому й переконавшися в неможливості продовжувати боротьбу, Ганнібал покінчив життя самогубством.
У переносному значенні — рішучість боротися до кінця.

До світла він (І. Франко) кликав... і склав Ганнібалову присягу раз у раз нехибно йти «на чесне, праве діло».
(С. Єфремов, Історія українського письменства)

О, слава тим, які не піддались
солодкій грі вабливої сопілки,
які, — як гордий Ганнібал колись, —
з смертельним ворогом не склали спілки...
(Юрій Клен, Прокляті роки)

Найбільш раннім літературним джерелом, у якому зустрічається цей вислів, є політичний памфлет французького письменника Ф. Р. Шатобріана (1768—1848) «Про Бонапарта і Бурбонів», опублікований після вступу військ союзників у Париж у 1814 р. Закликаючи до реставрації династії Бурбонів, Шатобріан детально спиняється на темних сторонах наполеонівського режиму. Він твердить, що призови на військову службу були винятково жорстокі: «Зневага до людського життя і до Франції досягла такого ступеня, що новобранців називали сировиною й гарматним м’ясом».
Вислів цей, характеризуючи цинічне ставлення до вартості людського життя взагалі, вживається головним чином у значенні: солдати, яких посилає на смерть жорстока влада.

Так само тягло до православія та білого царя і все поспільство, котре не знало супокою серед козацької завірюхи, а грало ролю гарматного м’яса в руках всіх станів, що були над ним...
(П. Грабовський, Лист до Б. Грінченка, 14.ХІІ.1901 р.)

По-друге, — вони (союзні держави) сподівалися.., що ми їм дамо гарматного м’яса, яким би вони на східному фронті могли годувати свого ненажерливого бога імперіалізму.
(В. Винниченко, Відродження нації)

У грецькій міфології гарпії — архаїчні божества, крилаті напівжінки-напівптахи, жахливі на вигляд. Вони викрадали дітей та людські душі. У міфі про аргонавтів гарпії замучили царя Фінея, забираючи або забруднюючи його їжу.

У переносному значенні гарпія — лиха жінка, а також зло, що мучить людину, терзає її душу.

Я самотній стою.
Наді мною реве хуртовина;
Зграї гарпій проклятих,
що рвуться «навіщо», «куди»,
Мою душу жеруть...
Як покинута в лісі дитина,
Я самотній стою.
Наді мною реве хуртовина,
Замітає сліди.
(М. Вороний, Vaevictis)

— А що ти робитимеш, коли султан тебе розлюбить через оцю гарпію?
(3. Тулуб, Людолови)

Не озирайсь! Вгніздившись у сідло,
не потурай, що стежку замело,
де почет друзів із обличчям гарпій.
(В. С т у с, Вершник)

Багдадський правитель-халіф (786—809), звеличений У казках «Тисячі й однієї ночі» як справедливий батько народу. Бажаючи дізнатися про життя простих людей та їхні потреби, він перевдягався купцем і бродив вулицями столиці.

У переносному значенні — турботливий можновладець, який непомітно робить добрі діла.

Он гномики заготовляють дрова
в смарагдовій вечірній тишині.
Малесенькі Гаруни аль-Рашіди
в чарівних капцях, глянеш — і нема...
(Л. Костенко, Рожеві сосни... Арфа вечорова...)

У грецькій міфології богиня юності, донька Зевса і Гери. У палаці Зевса на Олімпі слугує богам, подаючи їм вино. Стала дружиною Геракла.

В образній мові виступає як втілення молодості.

А ввечері — я знаю — знов буде ясне небо,
Зелено-жовтий захід і місяць-білоріг,
Твоя сріблиста шата, гіперборейська Гебо,
Блисне на перехресті заметених доріг.
(М. З е р о в, О, як мене втомили рядки готичних літер...)

У юдеїв і християн — метафорична назва пекла, яка походить від назви долини на південь від Єрусалима, де язичники приносили в жертву дітей. Долина звалася Гінном, а згодом — Тофет. У Біблії про неї сказано: «Приходять дні, говорить Господь, коли не називатимуть більше це місце Тофетом і долиною синів Гінномових, а долиною вбивства» (Єремія, 19, 6).

У переносному значенні — місце пекельних мук людини.

М і р і а м : Так слухай же: чи в огняній геєнні, чи в темряві без краю доведеться мені на вік віків з душею пробувати, та радощі моєї не зруйнує сам князь темноти...
(Леся Українка, Одержима)

Талант Григора Тютюнника, як і його творчість, був спонтанним, постійно цькованим і все-таки незацькованим протестом проти дій геєнни огненної суспільної облуди та ідеологічного маразму.
(Є. Гуцало, Завжди самостійний, завжди незалежний)

П’ять днів пізніше обидві ці інституції (штаб і комендатура) несподівано зірвалися в повітря. До цього додалися інші вибухи, почались пожежі і по часі ввесь Хрещатик уявляв геєнну вогненну.
(У. Самчук, На коні вороному)

Жертвоприношення зі ста биків, які відбувалися в Афінах на початку року. У переносному значенні — велика й кривава жертва.

Так під белькіт і безглуздя джазу,
Солодко заламуючись вділ,
Поглинають пристрасть і відразу
Гекатомби вже бездушних тіл.
(Є. Маланюк, Кінець початку)

Вже ми осягнули розумом масштаб репресій, уже задихнулись од жаху й безсилого гніву перед лицем багатомільйонної людської гекатомби, вже навчилися не затинаючись вимовляти слово «тоталітаризм»...
(О. Забужко, Література і тоталітаризм)

Вислів з «маленької трагедії» О. Пушкіна «Моцарт і Сальєрі» (1830). Слова з останнього монологу Сальєрі, який щойно отруїв Моцарта:

Що, як він правий
І я не геній? Геній і злочинство —
Дві речі несумісні.

Хай завжди буде вища сутність
Вогню святого — не імли,
Бо зроду геній і підступність
Вже несумісними були.
(Р. Третьяков, Лірика правди)

Геракл (у римлян — Геркулес) — герой старогрецьких міфів, наділений надзвичайною фізичною силою. Відомі легенди про його дванадцять подвигів: очищення Авгієвих стаєнь, перемога над Лернейською гідрою, здобуття золотих яблук Гесперид та ін.

У переносному вживанні Геркулес — могутня людина, «геркулесове тіло» — міцне, м’язисте тіло, «геркулесова праця» — неймовірно тяжка праця.

Павлюк... щоразу посилався на своє прекрасне здоров’я та свої м’язи. А м’язи кочегар мав справді геркулесові.
(М. Трублаїні, Лахтак)

Велетень якийсь, Геракл XX віку, бився тут з морем, і зосталось побойовище: багатотонне груддя залізобетону, як після бомбардування, лежить вподовж берега в руїнному хаосі.
(О. Гончар, Циклон)

Встане сильний мужчина, як Геркулес,
з вольовим і проясненим з ночі обличчям.
(Б. Олійник, Ніч масок)

Виконуючи один зі своїх подвигів, Геракл дійшов до протоки, що відокремлювала Європу від Африки, і встановив на її північному та південному берегах дві кам’яні стели. Вони одержали назву «Геркулесових стовпів» і позначали межу відомого грекам світу.

Неуцтво дійшло Геркулесових стовпів, бо «сотый ієрей єдва славенскій сразумьет язык», як нарікає одна з сучасних пам’яток.
(С. Єфремов, Історія українського письменства)

Назва роману (1840) M. Лєрмонтова, головний персонаж якого Печорін став одним з перших образів «зайвих людей».

Вислів часто використовують у буквальному значенні, іноді — іронічно.

Фі, так от де ви, герой нашого часу! — скривила губи Валя.
Що у вас тут повинно бути — бачок з водою і... посудина?

Треба думати, що саме в гонитві за інтелектуальним, — і не підозрюючи того, що ця проблема не є якимсь відкриттям у літературі, а постала нині з такою гостротою тільки як реакція на духовне і чуттєве збіднення героя нашого часу, зокрема інтелігента, у нас останнім часом так посилився інтерес до життя людей розумової праці, і в тому числі до художньої.
(Б. Буряк, Художник і життя)

Честолюбець Герострат, щоб обезсмертити своє ім’я, спалив у 356 р. до н. е. храм Артеміди в Ефесі, який вважався одним із «семи чудес світу». Герострата судили, стратили. Ім’я його було заборонено згадувати. Ми знаємо про нього з уривків творів його сучасника, грецького історика Феопомпа.

Геростратами називаюсь людей, які домагаються слави, не зупиняючись перед знищенням найвизначніших витворів людського генія. «Геростратова слава» — ганебна слава.

В. Самійленко написав монолог у трьох сценах «Герострат»(1888).

Нащо мене засуджено до страти?
Нікчемні люди, ваш нікчемний суд.
Не обезглавте слави Герострата —
Я єсть живий, і я творю свій труд.
(В. Симоненко, Герострат)

І слова «мати» не впізнати,
І слова «син» не воскресить.
Так потрудились Герострати,
Що нічим і поголосить.
(І. Жиленко, Немає більше слів...)

Хіба докажеш, що кожний Герострат — Герострат і не кожному крикунові судилося прославитись в Ефесі?
(М. Хвильовий, Україна чи Малоросія?)

Це гасло є видозміненою реплікою Чацького — героя п’єси О. Грибоєдова «Лихо з розуму» (1824): «Геть із Москви». Відмова від однобічної орієнтації на наслідування російської культури і потреба встановлення безпосередніх контактів з «психологічним Заходом» належали до основних положень культурологічної концепції М. Хвильового, сконцентрованих у гаслі «Геть від Москви». За цю концепцію її автора було піддано нещадному цькуванню, організованому Й. Сталіним і його сатрапами.

Гасло Хвильового «Геть «від Москви!» є логічним висновком історичного розвитку російсько-українських взаємин.
(П. Голубенко, Україна і Росія)

У грецькій міфології — бог вогню й ковальства (у римлян йому відповідає Вулкан).

У переносному значенні — вправний майстер, неперевершений коваль.

Коли літак знявся з позначеного пунктиром різнобарвних вогників аеродромного поля, Етна ще раз спалахнула під нами жаром своєї невчасної Гефестової кузні.
(М. Б а ж а н, Спогади)

Ісус Христос, за Євангелієм, після останньої зустрічі зі своїми учнями під час Таємної вечері пішов у Гефсиманський сад, щоб на самоті помолитися Богові. Він просив Бога, щоб Його минула мученицька смерть на хресті: «Отче мій, коли можна, нехай мимо йде від мене чаша ця. Але хай буде не так, як я хочу, а як Ти хочеш» (Матв., 26,39).

Образне значення вислову — місце останньої молитви перед стратою; останні години перед арештом і смертю.

«Сад Гетсиманський» — назва роману І. Багряного (1906-1963).

Зворушує згадки
Огонь од лампадки,
Що світять тут люди,
Про факел Іуди
В густім Гефсиманськім саду.
(Г. Чупринка, Перед образом Христа)

Твій смуток, наче дикий виноград, що при шляху в терпкій схилився ваготі. Послухай: це шумить твій гетсиманський сад, де молишся своїй великій самоті.
(Б. Нижанківський, Підносиш, пілігриме, смуток свій...)

Йди з-перед очей, відрадо,
почезни, мето моя!
Бреду Гефсиманським садом,
така мені досада,
душа мов не своя.
(В. С т у с, Йди з-перед очей, відрадо...)

Назва казки Г. К. Андерсена (1805—1875) про пташеня, несхоже на інших, яке всі вважали гидким. А воно виросло у прекрасного білосніжного лебедя. У переносному значенні вислів застосовується до тих, кого не вміють оцінити по-справжньому і хто кінець кінцем заслуговує на безперечне схвалення.

Циганка-осінь, мов колоду карт,
кленове листя вгору підкидає,
ростуть красуні із гидких качат, —
дитяче ж око з ревнощів страждає.
(С. Йовенко, Вікна у Київ)

У грецькій міфології Лернейська Гідра — багатоголова потвора з тулубом змії, в якої замість однієї відрубаної голови виростали дві нові. її переміг Геракл.

У переносному значенні — ворожа сила, з якою дуже важко боротися. Під час Великої французької революції були поширені метафори «гідра аристократії», «гідра анархії».

Р у ф і н: Уділено вам силу Геркулеса для подвигів — то знищили б ви гідру преторіанську, вигнали б химеру в одежі цезарській геть з Капітоля, стовпи закону міцно встановили б.
(Леся Українка, Руфіні Прісцілла)

Гіменей — бог шлюбу в Давній Греції. Пута Гіменея — подружні зв’язки.

Йон уже з санкції батькової зазирав у чорні очі присадкуватій Домніці та носив на пальці мідяну каблучку від неї, це перше з пут чигаючого на парубків Гіменея.
(М. Коцюбинський, Пе-коптьор)

Шлюб закоханих істот —
Справжнє свято Гіменея!
Помічник у них — Ерот,
Помічницею — Псіхея!
(М. Вороний, Епіталама)

Подивувалися тут і ті диваки, котрі зопалу, здуру порвали ланцюг Гіменея, покинули дружин своїх, які вже там вони були...
(М. Р у д ь, Боривітер)

У давньогрецькому міфі розповідається, що крилатий кінь Зевса Пегас ударив копитом по каменю на горі Гелікон. Від цього народилося джерело Гіпокрена, яке давало натхнення поетам.

Я вас намалював, недовірки святині,
Хулителі ключа живого Гіпокрени.
Чудовищем гидким довіку на Вкраїні
Стояти буде образ ваш мерзенний.
(П. Куліш, Абадонна)

Гладіаторами (від латинського «gladius» — меч) звалися у Давньому Римі озброєні мечами бійці, які змагалися у двобої аж до загибелі одного з них. Бої гладіаторів відбувалися в Колізеї — величезному римському цирку — й були улюбленою розвагою римлян. У сучасній мові — людина, приречена на жорстоку, смертельну боротьбу.

Карманський — це з гладіаторів, той, що не є роджений для борні, котрий умирає, скорений ким-небудь...
(X. Алчевська, Майстри слова)

Нишкни, людино, гінкий Орегону завзятче,
Владарю прерій і пущ, у кайданах залізопотопу
Важче бреди, о доби нездоланний варначе,
В юрбах — ти сам — гладіатор, боєць важкостопий.
(Ю. Косач, Американська готика)

Назва драми (1882) M. Кропивницького. У ній вперше в українській драматургії реалістично відтворено нові процеси в житті пореформеного села. Герой драми, якого односельчани прозвали глитаєм та павуком — уособлення хижацтва й розбещеності, всевладності багатія в селі.

Давно життя минуло старосвітське
І зник з землі Глитай, або ж Павук,
Та знов, мов крила, міліони рук
Стрічають плеском ім’я — Кропивницький.
(М. Рильський, Пам’яті М. Л. Кропивницького)

Так образно назвав Й. В. Гете (1749—1832) у трагедії «Фауст» сучасну йому німецьку дійсність. І. Франко використав цей образ у XIV вірші циклу «Тюремні сонети».

...Потрібна, справді, велика наївність, щоб зрозуміти дослівно це «гниле багно» (der Pfuhl). Та це ж той самий образ, яким набагато пізніше скористався І. Франко, кажучи про Австрію:

Багно гнилеєміж країв Європи,
Покрите цвіллю, зеленню густою...
(О. Білецький, «Фауст», трагедія Гете)

Вислів належить римському поетові Квінту Горацію Флакку (55-8 до н. е.), який вжив його в першій книзі своїх «Од» (24, І).

Цей вислів, який цитується також латинською мовою — «nuda veritas» — означає неприкрашену дійсність.

Я апелюю до почуття міри і розуміння того, що велика кількість «голих правд», на зразок неголеності, бруду, незачісаності і обшарпаності, може задушити правду мистецтва.
(О. Довженко, Про красу)

Голгофа — горб на околиці Єрусалима, де, за Євангелієм, було розп’ято на хресті Ісуса Христа.

У переносному слововживанні — страждання, моральні та фізичні муки, подвижництво.

По чреву світа ватаги ходять —
ситі,
п’яні:
п’ють кров.
Розп’яв хтось правду на Голгофі
знов!
(Т. Осьмачка, Хто?)

Давно позаду втрачена мета.
Та в порожнечі нам блукати доти,
Аж доки ми тягар того Хреста
Донесемо до нашої Голготи.
(І. Качуровський,І знову ніч. І знову курс зюд-вест...)

Шаную те і вірю тільки в те,
Що у душі Голгофою росте.
(М. Руденко, Я нині весь — немов крутий заміс.)

Наближалося щось гірше, ніж героїчне терпіння. Це був уже шлях на Голгофу. Не знаю, чи М. Хвильовий у час ліквідації Пролітфронту ясно усвідомлював уже, куди котиться його особиста зоря.
(Г. К о с т ю к, Микола Хвильовий)

Криваві сталінські кати, перш ніж послати на Голгофу 33-го року весь український народ, вирвали в нього душу, розстрілявши найталановитіших синів.
(П. Загребельний, Думки нарозхрист)

Виліплена з глини людська постать, яка начебто оживає під впливом магічних засобів. Легенда про голема прийшла з єврейського фольклору, який розповідає історію празького рабина Лева, що жив у XVI — на початку XVII ст. Він створив голема, але той, набувши величезної фізичної сили, перестав підкорятися рабинові.

Легенду про голема відбито в багатьох творах європейської літератури — у прозі Л. А. фон Арніма, Е. Т. А. Гофмана, Г. Майрінка та ін.

І оком дивлячися мертвим, голим, в екстазі хасид як задеревів. З обличчя вже не цадик він, а Голем, корч захвату йому аж м’язи звів.
(Юрій Клен, Попіл імперій)

Назва повісті Панаса Мирного, написаної наприкінці 70-х років XIX ст. Автор викрив у цьому творі кріпосницький характер реформи 1861 p., назвавши її «голодною волею».

У сучасній літературній мові вислів уживається й у ширшому значенні.

Цю еволюцію слід би простежити в спеціальному дослідженні, яке показало б, як «мужик» — представник релігійно-морального начала... — змінюється «мужиком» — носієм високих моральних якостей, який страждає в ярмі кріпосного рабства, мучиться, але протестує...; як на зміну йому приходить «мужик» — правдошукач, що стає «пропащою силою» в умовах «голодної волі»...
(О. Білецький, Українська література серед інших літератур світу)

Вислів зустрічається в Старому Заповіті (Ісайя, 40, 3) і Євангелії (Матв., 3, 3).

Вживається у значенні: марний заклик, залишений без уваги й без відповіді, а також одинокий виступ, ніким не підтриманий.

Джонатан:
Послухай же тепер! Нехай мій голос
волаючим не буде у пустині.
Кажу тобі, волаю і благаю:
скорися, Річарде!
(Леся Українка, У пущі)

Скрізь по цих губерніях перевага була на боці поміщиків, а виборчий голос крестьян справді буде тим «гласом вопіющого в пустині», якого, мабуть, не почують в третій Державній Думі.
(С. Петлюра, Про новий виборчий закон)

Вона (Л. Костенко) спробувала було догукатися до совісті своїх колег, нагадавши їм, як чинили в аналогічних ситуаціях справжні письменники-гуманісти В. Короленко, Е. Золя... Але то був саме той «голос», який називають «волаючим у пустелі».
(А. Шевченко, Переднє слово до книжки І. Світличного «Жити без чернеток»)

Вислів походить з поеми Гесіода (VIII—VII ст. до н. е.) «Труди і дні», вірші 763—764. Він був широко відомий уже в епоху античності, а також у Середні віки (наприклад, його цитує Алкуїн, вчений при дворі Карла Великого, VIII ст. н. е.). Латиною — «Vox populi — vox Dei».

У сучасній мові вживається як вияв демократичних переконань.

Я хіба що, я навпаки. Я зроду. Я мислі зав’язав на три вузли. Я просто так, глас Божий — глас народу.
(Л. Костенко, Сніг у Флоренції)

Ох, яка ж вона (тенденція) спокуслива для поета, завжди в глибині душі самотнього (адже — першопрохідця!), та ще й підпоєного народницькими ідеями (народне «ми» конче «святе», і «vox populi» конче «vox Dei»)...
(О. Забужко, Література і тоталітаризм)

Ім’я найвизначнішого поета античності Гомера, автора епічних поем «Іліада» і «Одіссея», набуло розширеного значення й стало синонімом слів «поет», «співець».

Він (М. Рильський) являє собою зразок справді культурного поета, в одному рядкові якого більше змісту, ніж у цілих купах задрукованого паперу в декого з галасливих «Гомерів революції».
(С. Єфремов, Історія українського письменства)

Гомер наш польовий, славетний Вересай
У Петербурзі мав співати на концерті.
(М. Рильський, Мандрівка в молодість)

Твою славу щури розтягли по світах,
і немає у тебе Гомера.
Лиш застогне вночі недострелений птах
від заблуканих куль браконьєра.
(Л. Костенко, Карташинський лиман...)

Вислів виник з опису сміху богів у поемах Гомера «Іліада» (1, 599) і «Одіссея» (8,326 і 20,346). Вживається у значенні: нестримний, голосний сміх.

Виступ на захист законності цієї старої, злої, обкаляної всякими беззаконіями та злочинствами мацапури (сенату) викликав гомеричний регіт у всієї України та й навіть у Росії.
(В. Винниченко, Відродження нації)

Епітет «гомеричний» трапляється й в інших висловах, позначаючи щось величезне, значно більше за звичні розміри.

Навіть «гомеричні» описи вечер, обідів, бенкетів підкорені у поета тій самій патріотичній меті.
(М. Рильський, Поезія Адама Міцкевича)

Цитата з поеми Т. Шевченка «Гайдамаки» (1841). Вживається як образне визначення бурхливих історичних подій.

«Гомоніла Україна» — назва історичного роману (1954) П. Панча про козацькі народні повстання XVII ст.

Гомоніла Україна, довго гомоніла, — клекотіла грозами трьох революцій.., вирощувала загартованих бійців, будівників, творців.
(С. Шаховський, Перший епічний цикл)

У перекладі з латини цей вислів означає «людина розумна»: термін у науковій класифікації біологічних видів.

У наш час вживається здебільшого з іронічним забарвленням.

— Циц! — тупає перед моїм носом дамочка. — Славця в мене нервовий, бо на педагогічній роботі... А вам сором, ви ж гомо сапієнс..
(А. Крижанівський, Гомо сапієнс)

Латинською мовою «homunculus» — чоловічок. Середньовічні алхіміки вірили, що штучним шляхом можна з людської сперми виростити в реторті істоту, схожу на людину.

Слово вживається для характеристики людини фізично й морально неповноцінної.

Гомункулом не замінить людини,
Хоч вірю в міць і творчий дух реторт.
(М. Рильський, Чумаки)

Грецький історик Плутарх (І—ІІ ст. н. е.) розповідає, що фрігійці, послухавши поради оракула, обрали царем першого, хто зустрівся їм з возом біля храму Зевса. Це був простий хлібороб Гордій. На згадку про своє несподіване звеличення Гордій поставив у храмі свій віз, прив’язавши ярмо до нього дуже заплутаним вузлом. Олександр Македонський, дізнавшися про пророцтво оракула («той, хто розплутає Гордіїв вузол, стане володарем усієї Азії»), розрубав вузол мечем.

У переносному вживанні вислів означає заплутану справу. «Розрубати Гордіїв вузол» — розв’язати складну проблему швидко й несподіваним способом.

Молодиці прозорливіші від мене і гордіїв вузол рубають відразу влучними словами.
(Г. Хоткевич, Гуцульські образки)

Як часто ми вже зустрічалися з літературними «гордієвими вузлами», які запросто розрубували «вищестоящі»...
(В. Брюховецький, Без строку давності...)

«Vae victis!» — вигук Бренна, ватажка галльського племені сенонів. Він пообіцяв зняти облогу Рима, якщо римляни дадуть йому юоо фунтів золота. Коли римляни відважували йому золото, Бренн кинув на терези свій меч. На запитання римлян, що це означає, він глузливо пояснив: «Це означає — горе переможеним!».

Та царські упадуть чертоги,
І правда кривду спопелить,
Коли навчиться люд убогий
Громадою обух сталить.
(М. Рильський, Зустріч у Нижньому)

Першоджерелом вислову є розмова римського імператора (69—79 н. е.) Веспасіана з сином Титом з приводу запровадження податку на міські вбиральні. Коли Тит почав дорікати за це батькові, Веспасіан підніс до його носа перші гроші, що надійшли від податку, і спитав, чи ж пахнуть вони. Тит заперечив, і Веспасіан вигукнув: «А вони ж — від сечі!». Пізніше вислів «Гроші не пахнуть» використав у XIV сатирі римський поет Ювенал (І—ІІ ст. н. е.).

Який це дурень сказав, що гроші без запаху! Гроші мають, стверджує Катерина, своєрідний, непідмінний запах.
(І. В і л ь д е, Сестри Річинські)

Назва статті (1906) російського письменника і філософа Д. Мережковського. Автор твердив, що в Росії цей Хам має три обличчя: самодержавство, православіє і «третє обличчя, майбутнє, — під нами, обличчя хамства, яке йде знизу — хуліганства, босяцтва, чорної сотні — найстрашніше з усіх трьох облич».

Вислів широко цитується у зв’язку з численними проявами вандалізму, які ведуть до руйнування культури.

Негідно бути речником юрби
Раби рабів ще гірше ніж раби
Грядущий хам вже навіть не гряде
Уже він сам в грядуще нас веде
(Л. Костенко, Летючі катрени)

Одним із наслідків цієї революції є наступ грядущого хама на культуру й духовність — войовничий нігілізм заідеологізованого неуцтва, культ безпам’ятності як ознака лояльності та «ідейної чистоти».
(Є. Сверстюк, Блудні сини України)

Бреде кладовищем словесним, ридаючи, поет останній, і голові його біліть... І попеліть німій скрижалі... Регоче із його печалі грядущий хам нових століть.
(І. Жиленко, Немає більше слів...)

Гулівер — герой сатиричного роману Дж. Свіфта «Подорожі Гулівера» (1726). Під час першої подорожі він потрапляє до країни ліліпутів — малесеньких людців. Налякані появою велетня, ліліпути вдаються до різноманітних, часом підступних, засобів убезпечення проти можливого нападу Гулівера.

Вислів використовується при характеристиці кричущих крайнощів, при порівнянні чогось великого з незначним та жалюгідним.

...Ці люди чують переляк
Чужий — немов собаки: нюхом.
Мов Гулівера ліліпути,
Тебе нитками обплетуть,
Як павутиною липкою.
(Л. Таран, Мораль, прочитана сусідом)

Під час війни між галлами і Римом галльське військо здобуло місто й оточило римську цитадель Капітолій, що стояла на стрімкій горі. Вночі перед штурмом Капітолія галли хотіли обеззброїти варту. їх ніхто не почув, крім гусей, які голосно заґелґотали і збудили римських воїнів. Наступ галлів було відбито.

У переносному вживанні — незначна річ, яка несподівано може мати істотні наслідки.

Праправнуки отих гусей,
Що плавали у верболози
І смакували вогкий ґлей,
Тепер марніють у колхозі,
Бо дружно криком сторожким
Не врятували України,
Як їхні давні предки Рим.
(Ю. Клен, Майже елегія)

Які врятують тебе гуси,
О найнещасніший народ,
Що, переживши такі струси,
Не пережив своїх глупот?!
(Л. Костенко, Місто Ур)