Алла КОВАЛЬ, Віктор КОПТІЛОВ
КРИЛАТІ СЛОВА В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ

З

За Адама. За часів Адама

За Біблією, Адам — перша людина на землі, створена Богом у шостий день творіння (Буття, і). Вислови «за Адама», «за часів Адама» означають сиву давнину, дуже віддалені часи. Вони часто використовуються з гумористичною метою.

А се сап’янці-самоходи,
Що в них ходив іще Адам;
В стариннії пошиті годи,
Не знаю, як дістались нам.
(І. Котляревський, Енеїда)

Заблукана вівця

Ще за часів раннього християнства були поширені алегоричні позначення Бога як доброго пастиря і християнської громади як отари слухняних овечок. Ці образи знаходимо в Євангелії (Матв., 18,12; Лука, 15,4-6 та ін.).

У переносному значенні — той, хто збився з правильного шляху, втратив моральні орієнтири.

Молоді не мали за собою ніякої традиції, і тому старі з невимовною погордою дивилися на них, оскільки не жалували їх як заблуканих овечок.
(М. Є в ш а н, Боротьба генерацій і українська література)

На майдані перед станцією очікували ще два «вартові» Гірняки другого покоління, яких завданням було не прозівати заблудлу вівцю з Великої України.
(Й. Гірняк, Спомини)

Заборонений плід

Вислів походить з біблійної оповіді про дерево пізнання добра і зла, плоди якого Бог заборонив їсти Адаму і Єві (Буття, 2,16-17).

Образна назва чогось дуже бажаного, але недоступного чи забороненого.

На літературній сторінці «Сучасної України», а пізніше «УЛГ» можна бачити коло зацікавлень літераторів моєї генерації, що... жадібно кинулися на заборонений доти для них плід західної культури.
(І. Кошелівець, Розмови в дорозі до себе)

Душа в неволі не звика.
Але ж чому отак в віках:
Плід заборонений — солодкий,
Та воля, все ж, чому гірка?
(А. Таран, Петербург)

За вашу і нашу свободу!

Вислів — звернення до російського народу — належить Й. Лелевелю (1786—1861), відомому польському історикові й громадському діячеві.

Відбулася 1830 року на вулицях Варшави народна демонстрація, і над юрбою сяяло славне гасло, одне з найблагородніших гасел, створених у людській історії: «За вашу і нашу свободу».
(М. Б а ж а н, Спогади)

Наведений діалог — це розмова двох революціонерів про тактику спільних дій, він нагадує знаменитий лелевелівський девіз — «За вашу і нашу свободу», проголошений повстанцями 1830 року.
(М. Рильський, Поезія Адама Міцкевича)

За всіх скажу, за всіх переболію

Цитата з однойменної поезії (1922) П. Тичини:

За всіх скажу, за всіх переболію,
я кожен час на звіт іду, на суд.
Глибинами не втану, не змілію,
верхів’ями розкрилено росту.

Говорити від імені «письменників старшого покоління» і взагалі від будь-чийого імені не буду. Тільки від себе. І даруйте, коли занадто гостро. Це тільки Тичина: «За всіх скажу, за всіх переболію». Я не маю таких повноважень.
(П. Загребельний, Думки нарозхрист)

Загибель «Титаніка»

Цей вислів став загальною назвою величезної катастрофи після загибелі у 1912 р. в Атлантичному океані найбільшого у світі пасажирського пароплава «Титанік».

Та повернемося знову в надра чорнобильського «Титаніка». Після аварії на АЕС у 1986 р. уранове паливо було розкидане так, що не утворилася критична маса і ядерний вибух не стався.
(М. Хрієнко, У надрах реактора)

Загинули, як обри

Вислів («погибоша аки обри») з київського літопису «Повість минулих літ» стосується нашестя аварів («обрів»), які підкорили слов’янське плем’я дулібів, але прогнівали Бога насильствами, і Він знищив їх.

У сучасній мові вислів означає: зникнути без сліду.

Знов захід буряний. Недобрий.
Знов пророкує кров’ю літер,
Що ми загинем, яко обри,
Що буде степ, руїна й вітер.
(Є. Маланюк, Зловісне)

Як добре, що, провівши обрій,
Бог небо й землю розділив,
На небі зорі запалив,
А на землі, щоб люди добрі
Не гибли, живність розселив.
І добре, що недобрі в ДОПРі
Гниють і гинуть, аки обри.
(І. Світличний, Добре!)

Загірна комуна

Образ комуністичного майбутнього у творчості М. Хвильового, який писав: «Я вірю в "загірну комуну" і вірю так божевільно, що можна вмерти» (передмова до «Синіх етюдів»).

У сучасному переносному слововживанні — синонім нездійсненної утопії XX ст.

Наше відродження йде під прапором пролетарських революцій і кожним своїм нервом спрямоване туди, де маячать і горять під осіннім димком прекрасні «озера загірньої комуни».
(М. Хвильовий, Україна чи Малоросія?)

Замість міцної суверенної держави можна збудувати ту ж таки страхітну «загірню комуну» Хвильового, аж ніяк не кращу від тієї, яка вже одного разу тотально знищила наше суспільство.
(Н. Корнієнко, Українська та російська ментальність: проекція в сучасне)

Задзеркалля

Задзеркалля — фантастична країна, змальована у казці англійського письменника, математика і священика Л. Керрола (псевдонім Ч. Доджсона, 1832—1898) «За дзеркалом» (1871). У цій країні перестають діяти закономірності, властиві нашому світові.

Господи, іде одне химерне прізвище. Знову представник отого західного — задзеркального для більшості із нас — світу, Задзеркального — бо і сьогодні табличку «Стороннім вхід заборонено» ще не знято. Бо стільки років ми були звідусіль відгороджені люстрами, в яких споглядали власні жахливі галюцинації, вважаючи їх західною реальністю.
(Н. З і н є ц ь, Вербуй)

За землю Руськую, за рани Ігореві!

Цитата зі «Слова о полку Ігоревім» (XII ст.): «Загородіть полю ворота своїми гострими стрілами за землю Руськую, за рани Ігореві, буйного Святославлича».

У поезії та публіцистиці ці слова стали відомим патріотичним закликом.

Невідомий співак походу степового...
Замісто струн нап’яв тетиви спижеві,
Давно забуту рать з сну будить вікового
І до походу, знай, накликує нового
«За землю Руськую, за рани Ігореві».
(І. Ф р а н к о, На старі теми)

З отсих недобитків найбільше поплило крові, — погибли нещасні, за землю руськую, за Народний Дім... Тільки кілька курок лишилося — бідні вдови по нещаснім когуті...
(О. Маковей, Народний Дім)

Зайва людина

Походження вислову пов’язують з назвою оповідання І. Тургенєва «Щоденник зайвої людини» (1850). Вислів означає тип людини, що через несприятливі суспільні умови не може знайти застосування своїм здібностям.

Ми — останні з могікан, остання фаланга зайвих людей. І, передчуваючи свою остаточну загибель, ми теж норовимо укусити когось за руку.
(М. Хвильовий, Санаторійна зона)

Та головне для Хвильового було в тому, що він бачив, як у «розкладі вершків нашого суспільства» висувається «харя» великодержавного шовініста... Натиск цієї сили наводить Карка на сумний висновок: «Невже я зайвий чоловік тому, що безумно люблю Україну?».
(І. Кошелівець, Розмови в дорозі до себе)

Законодавець мод

Походження вислову пов’язане з особою давньоримського письменника Петронія (І ст. н. е.), який був «arbiter elegantiarum», тобто радником з питань доброго смаку при римському імператорові Нероні.

Французька поезія має давню й блискучу історію. На ній виховувались покоління — не тільки французів. Не раз була вона «законодавицею мод» для всіх європейських літератур, серед них і російської.
(М. Рильський, Гідний пошани труд)

Закопати талант у землю

Євангельська притча розповідає про раба, який, одержавши від свого пана срібну монету (талант), закопав її в землю замість того, щоб пустити в обіг і одержати прибуток (Матв., 25,14-30).

У переносному вживанні означає: не використати наявних можливостей, загубити обдарування.

Антонів: Маестро! Слухайте! Та се ж перлина! Се ж гріх — таке од світа заховати! Ви — пуританин, ви зросли на текстах, а притчу про таланти і забули!
(Леся Українка, У пущі)

 — Ви, батечку, свій талант закопуєте. Мости мостами, а ваш талант — фізика. Облиште мости, ідіть на кафедру фізики.
(Н. Рибак, Скриня Пандори)

За лакомство нещасне

Усталений зворот, що часто вживається в українських народних думах на позначення мотивів зради, відступництва.

Потурчився, побусурманився
Для панства великого,
Для лакомства нещасного!..
(Дума про Самійла Юшку)

Вже я потурчилась, побусурменилась,
Для розкоші турецької,
Для лакомства нещасного!
(Дума про Марусю Богуславку)

Чого, наприклад, усякі Савенки, Шульгини, Піхни на Україні були й є такими оскаженілими, такими найшкідливішими ворогами відродження своєї нації? Не тільки через те, що вони мали за це тридцять серебряників, не тільки за «лакомства нещасні», а ще й «ідейно», ще «для душі» це роблять...
(В. Винниченко, Відродження нації)

Безперечно, що значна частина українського панства була здеморалізована московським пануванням і продавалася на службу імперії, втрачала національну гідність і зраджувала свій народ ради панства великого і лакомства нещасного.
(П. Голубенко, Україна і Росія)

Залиште усяку надію

У третій пісні першої частини (строфа 9) «Божественної комедії» Дайте розповідається, що над воротами пекла був напис: «Lasciate ogni speranza voi ch’entrate» — «Залиште усяку надію, ви, що входите сюди».

Ви, що попавши в западню ту, хтіли
Найти в ній людський зміст і людські цілі —
Lasciate ogni speranza — мовив Данте.
(І. Ф р а н к о, Тюремні сонети)

Коли тебе сурма твоєї туги покличе знов у рідний дальній край, де ждуть тебе безчестя і наруга, слова над пеклом Дантовим згадай: «Per me si va nella citta dolente!» «Сюди йдучи, в скорботу і відчай, Надії мусиш знищити дощенту».
(Юрій Клен, Терцини)

Залізна завіса

Наприкінці XVIII ст. у Франції в Ліонському театрі вперше було сконструйовано залізну завісу, яка відокремлювала сцену від залу глядачів з метою забезпечити протипожежний захист. Згодом залізні завіси стали обов’язковим елементом театральних конструкцій. Поступово цей вислів стає одним з образних засобів публіцистики. Міністр пропаганди гітлерівської Німеччини Й. Геббельс у статті «2000-й рік» (журнал «Дас Райх», 23.02.1945 р.) писав, що СРСР відокремить залізною завісою від інших країн Східну та Південно-Східну Європу, якщо переможе у війні. Прем’єр-міністр Великобританії В. Черчілль у промові в м. Фултоні 5.03.1964 р. підкреслив, що «від Штеттіна на Балтиці до Трієста на Адріатиці на континент упала залізна завіса».

Заборонено наукові відрядження за кордон. 1948 року «залізна заслона» знайшла й своє теоретичне обґрунтування.
(П. Голубенко, Україна і Росія)

Сам спосіб переліку в одному ряду молодих письменників із Радянської України та їхніх колег із діаспори надзвичайно знаменний: він мовби підтверджує, що попри Залізну Завісу та її географічне продовження — Атлантичний океан, існує єдина українська література, і її твори мають оцінюватись на підставі єдиних — універсальних естетичних критеріїв.
(М. Павлишин, За культуру «не для дітей»)

Залізна маска

Так звався в’язень державної тюрми Франції — Бастилії, обличчя якого завжди було-закрите залізною маскою. Він помер у Бастилії 1703 р. Існують різні припущення щодо особи в’язня (фаворит королеви Анни і справжній батько Людовіка XIV; незаконний син Людовіка XIV і Луїзи Лавальєр; управитель державними фінансами Фуке та ін.).

У переносному значенні — невідома, оточена таємницею людина, на долю якої випало багато страждань.

Що ж до нас, таких невідомих, незнаних тепер, яких великі цього світу не зволять навіть помічати, ми підемо без масок в ці страшні дні, бо залізні маски не можуть змінитися на лицемірний оксамит.
(Леся Українка, Голос однієї російської ув’язненої)

Залізна п’ята

Назва роману (1907) американського письменника Джека Лондона, в якому автор викриває нещадну експлуатацію людей.

У розширеному, переносному значенні — грубе насильство.

Гадаєш, мабуть, що залізною п’ятою зумієш розтоптати мій дух, поступово перетворити мене в худобину, в раба?
(О. Гончар, Циклон)

Залізний вік

У поемі грецького поета VIII—VII ст. до н. е. Гесіода «Труди і дні» розповідається про зміну епох в історії людства. Спочатку був золотий вік, коли люди жили як боги, згодом настали срібний, мідний і залізний віки, які змінювали один одного. Залізний вік — епоха воєн, чвар, лихоліття.

Стоїть, дивиться Колосовський на заімлене понизов’я, і образ коней якихось незнищенних протинає відстань часів і епох. Від єгипетських колісниць промчалися крізь віки до цього залізного XX віку.
(О. Гончар, Циклон)

Залізом і кров’ю

Вислів належить німецькому політичному діячеві О. Бісмарку (1815—1898). Передбачаючи війну з Австрією — ворогом об’єднання Німеччини, він сказав: «Не словами, а кров’ю й залізом буде об’єднана Німеччина». Цей вислів зустрічається також у поемі англійського поета А. Теннісона (1809-1892) «Слово до країни»: «Не мріями, а кров’ю і залізом буде створено націю».

Коли, вкінці, реакція минулася і кров’ю та залізом зліплено нову німецьку державну єдність, то надії на новий розквіт літературної творчості якось не справдилися.
(І. Ф р а н к о, Інтернаціоналізм і націоналізм у сучасних літературах)

Замість хліба дати камінь

Євангельський вислів: «Чи є між вами така людина, що в неї син попросить хліба, а вона подала б йому камінь?» (Матв., 7,9).

У переносному вживанні означає крайню межу черствості, бездушності.

Р і ч а р д: Подумай, мамо, — люди, що назвали себе «святими» й «божими синами», дають своїм братам не хліб, а камінь!
(Леся Українка, У пущі)

 — Я... маєш рацію. Я виховав, прошу я тебе, гадину на грудях. За хліб ти платиш мені каменюкою, щеня.
(І. В і л ь д є, Сестри Річинські)

За образом і подобою

У біблійній оповіді про сотворіння людини сказано: «І каже Бог: сотворімо людину за образом нашим і подобою нашою» (Буття, і, 26).

Вислів уживається у значенні: надзвичайно схожий з чимось.

Сорок літ я трудився, навчав,
Весь заглиблений в тобі,
Щоб з рабів тих зробили народ
По твоїй уподобі.
(І. Ф р а н к о, Мойсей)

Ніхто не дає монополії на істину, нікому не дано права «переробляти» й «перетворювати» людину, сотворену за образом і подобою Божою.
(П. Загребельний, Думки нарозхрист)

Найвищий дар Бога людині — Слово — було дане як засіб піднесення людини до Бога, як спосіб збереження його образу і подоби.
(Є. Сверстюк, Осквернення священного дару життя)

Запона розірвалася

За Євангелієм, у ту мить, коли Ісус Христос помер на хресті, в Єрусалимському храмі розірвалася запона, за якою зберігалася «святая святих» — сувої священних книг юдеїв: «І ось завіса у храмі роздерлася надвоє — від верху аж додолу — і земля потряслася, і зачали розпадатися скелі» (Матв., 27, 5і).

У переносному вживанні — знак всесвітньої катастрофи.

To — тільки мить.
Бо з першим пружним кроком
Розірветься завіса, і потоком
Поплине даль аж ген по синю твердь.
(Є. Маланюк, Остання весна)

Я категорично від сала відмовився... Та хоч я й не вчинив гріха, для мене в той гарний весняний день справді завіса церковная розірвалася від верху до низу й запала страшна пітьма.
(І. Кошелівець, Розмови в дорозі до себе)

Запустить пазурі в печінки

Цитата зі вступу до поеми Т. Шевченка «Сон», написаної у 1844 р.:

А той, тихий та тверезий,
Богобоязливий,
Як кішечка підкрадеться,
Вижде нещасливий
У тебе час та й запустить
Пазурі в печінки, —
І не благай: не вимолять
Ні діти, ні жінка.

Він старається заглянути їм у душу, а не запустить пазурі в печінку.
(М. Стельмах, Правда і Кривда)

Коли пам’ять великих поетів вшановують народи, — з неї, як із доброго зерна, росте колос щирої дружби, згоди і співробітництва. Це вшанування — без омани, без потайних нечистих намірів, без негідних розрахунків, без бажання запустити кому-небудь «пазурі в печінки».
(Н. Новиченко, Шевченко і вони)

Заради прекрасних очей

Вислів належить французькому драматургові Мольєру (Ж. Б. Поклену, 1622-1673). У його комедії «Манірниці» слуги, які удають із себе маркіза та віконта, стають поклонниками манірних дам, але слуг викривають їхні пани, і один із них каже: «Якщо ви полюбите їх, то це буде справді заради їх прекрасних очей».

Вислів набув іронічного значення: задарма.

Розуміється, німці це зробили не заради прекрасних очей України, а також не через те, що вважали це справедливим.., їм добре були відомі й наші сили, й дійсне становище на Україні.
(В. Винниченко, Відродження нації)

Заратустра (Зороастр)

Зороастр (Заратустра) — ім’я засновника релігії зороастризму, яка поширилася на Середньому Сході — в Ірані та в суміжних країнах. Жив у VII—VI ст. до н. е.

Життєпис Заратустри (а не його вчення) наштовхнув німецького філософа Ф. Ніцше на створення книжки «Так мовив Заратустра».

Пісок і вапно... Клей... Ультрамарин...
І співи, мов псальми на мові Зороастра...
А на підлозі краплі алебастру,
По стінах — золото цитрин.
(І. Багряний, Мулярі)

Заступити шляхи полю

Вислів зі «Слова о полку Ігоревім» (XII ст.): «Загородіть полю ворота своїми гострими стрілами...».

«Поле» тут — половці та інші племена, що нападали на Київську Русь.

У переносному значенні — оборонятися, спинити ворога.

Були би ми «Полю»
Шляхи заступили,
Золотими шоломами
З Дону воду пили.
(І. Франко, На старі теми)

Затоплений дзвін

Назва драми у віршах (1896) німецького письменника Г. Гауптмана (1862—1946), що в казковій формі розповідає про трагічну долю митця, якому не судилося втілити свій задум.

Розуміється, мало хто говорить про відновлення колишніх заборон, про перечеркнені революцією, двадцять літ тому, обмеження українського слова — про затоплений дзвін 1876 року!
(М. Грушевський, Ганебній пам’яті)

Пісками літ у дзвоні потонулому все заніміло, щезло, одгуло — у проминулому, у промайнулому, де ще тебе у мене не було.
(Л. Костенко, Чуже весілля)

Зачарована флейта

Назва опери (1791) австрійського композитора В.А.Моцарта.

Щогли рук, нап’яті до лету, золотаві гадючки волосся і уста — зачарована флейта, що діткнутись не довелося.
(М. Чирський, Зніми долоні з обличчя!)

Зачароване коло

У повісті М. Гоголя «Вій» (1835) розповідається, що бурсак Хома Брут «з острахом окреслив навколо себе коло», рятуючись від фантастичних потвор, які переслідували його. За старовинними уявленнями, чаклуни могли окреслити себе магічним колом, яке не сміли переступити ворожі сили, бо все, що було всередині кола, ставало незримим. Людина, потрапивши в таке коло, не могла з нього вийти.

У переносному значенні «зайти в зачароване коло» — попасти у безвихідь.

Ніщо ж не міняється, свідок Бог, Лиш круг очей все темніші підкови... Господи Боже! Подай монолог, Який розірве зачароване коло...
(О. Забужко, Офелія і «мишоловка»)

Перед нами, по суті, зачароване коло нарцисизму, глибинну «дияволектику» якого окреслив ще Сковорода.
(О. Білий, Нарцис, або Спроба побудови «теорії пошлості»)

У цьому зачарованому колі хто скаже — це надбання, а чи втрата? Звело нас милосердне слово «доля», а розсудило невмолиме «фатум».
(О. Крекотень, Холодне і вороже слово «фатум»...)

За шмат гнилої ковбаси

Цитата з поезії Т. Шевченка «П. С.» (1848): За шмат гнилої ковбаси У вас хоч матір попроси, То оддасте.

Петро (сам):...І все то те — за шмат гнилої ковбаси, ради того натравленого добра, що одному хочеться мерщій собі вирвати, а другому — у себе задержати.
(Панас Мирний, Перемудрив)

Зброя — слово

Вислів пов’язано з поезією Лесі Українки «Слово, чому ти не твердая криця...» (1896):

Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.

Широко цитується, коли йдеться про роль поезії в житті суспільства, про місце в ньому митця.

У нього нема шовінізму: люди діляться на два табори: на кривдників, проти яких він гострить як меч своє слово, і покривджених, яким він оддає своє серце.
(М. Коцюбинський, Іван Франко)

Воно проміння швидше,
В нім думка й почуття.
Воно іде в народи
До вічного життя.
Коли це слово — зброя,
Як день, що не схолов,
Коли живуть у ньому
Ненависть і любов.
(В. Сосюра, Я знаю силу слова...)

З варяг у греки

За свідченням літописів, головний водний шлях Київської держави (понад з тисячі км), який з’єднував Скандинавію з Візантією,

У переносному значенні — дуже довгий і важкий шлях.

Не стомилась лежати шляхом,
Кочовничий крок, видно, легкий.
Так тепер — зі Сходу на Захід,
Як тоді — із варяг у греки.
(Є. Маланюк, Полин)

Звичка — друга натура

Вислів зустрічається у праці римського оратора й політичного діяча Ціцерона «Про межі добра і зла» (5, 25, 74)

 —...Я б так на півгодинки прихилив голову. Звичка, пане добродію, звичка! Консветудо альтера натура, нема що!
(І. В і л ь д е, Сестри Річинські)

З дозволу начальства

Цитата з анонімної поетичної сатири часів революції 1905-1907 PP- «Гімн на честь воскресіння, з дозволу начальства, лібералізму російського». Наводиться як українською, так і російською мовою.

Не говоріть, що така робота у вас неможлива. Можуть робити її інші, чом же би не могли й ви? Певна річ, «с дозволенім начальства» сего робити не можна, та дарма. І нас у конституційній державі начальство не благословило і не благословить на шлях радикальної агітації.
(І. Франко, 3 кінцем року)

Здоровий дух у здоровому тілі

Вислів з сатири римського поета Ювенала (60—після 127 н. е.), де сказано: «Треба молити (богів), щоб розум (дух) був здоровий у тілі здоровім».

У сучасній мові — словесна формула гармонійного фізичного й духовного здоров’я людини.

Тільки, цінуючи мою моральну подобу, май на увазі: Mens sana in corpore sano! Я знаю се краще, ніж хто.
(Леся Українка, Лист до О. Косач, 5.ІХ.1896 р.)

Зевс-громовержець. Юпітер

У грецькій міфології Зевс, у римській — Юпітер — верховний бог, цар і батько богів і людей. Як бог неба Зевс кидає блискавки, творить грім, збирає і розгонить хмари, змінює пори року; як володар богів і людей він розподіляє добро і зло, дає людям закони, владу, оберігає родину. Часто зображувався в літературі (Гомер, Есхіл, Лукіан) і мистецтві (статуя Зевса, виконана Фідієм).

В образній мові Зевс (застаріла форма — Зевес) чи Юпітер — велична людина, що не має рівних собі. «Зевс-громовержець» — іронічна назва грізного начальника.

Весна цвіте в усій красі своїй.
Вже одгриміли Зевсові перуни,
Дощу дзвінкого простягайся струни,
Зазеленіли просо і рижій.
(М. З е р о в, Обри)

І в наркоматах, як звелів Зевес, вже креслять дерево нових єрархій, яке пригорне під гіллясту тінь пролетар’ят майбутніх поколінь.
(Ю. Клен, Прокляті роки)

Земля єси і одійдеш у землю

За біблійною оповіддю, Бог, виганяючи Адама з раю, сказав: «У поті чола свого їстимеш хліб твій, поки не повернешся в землю, що з неї й узято тебе; земля-бо єси і одійдеш у землю» (Буття, з, 19).

У сучасній мові вислів іноді набуває іронічного відтінку.

Мовляв: униз дивись, пригноблений чоловіче. Земля єсть і одійдеш у землю.
(О. Довженко, Матеріали до «Поеми про море»)

Це земля, із якої ми вийшли, в яку перейдем,
Це земля, без якої ми в світі нічого не варті.
(М. Луків, Отча земля)

Земля обітована. Обіцяна земля

Бог обіцяв євреям, які потерпали в єгипетському полоні, привести їх «у землю добру й простору, де течуть молоко та мед» (Вихід, 3, 8 і 17). У посланні апостола Павла до євреїв цю землю (Палестину) названо «обітованою», тобто обіцяною (її, 9).

Ох, та далекий ще, мабуть, той час!
І не Мойсей я, щоб з вершка гори
Зирнути міг в обіцяную землю,
В котру веду людей, а сам ніколи
Ввійти не можу.
(І. Ф р а н к о, Ex nihilo)

З Франкових роздумів про історію, про рух народу до мети, до «обіцяної землі» і народився «Мойсей», народився того ж таки 1905 року, — в період масових рухів першої російської революції...
(М. Б а ж а н, Риси прекрасного образу)

Магніт Русі-України, Київські, Канівські і Карпатські гори, степи Півдня і простори Лівобережжя — ось що творить українську землю обітовану, скільки б і хто б розсіював нас по світах і силкувався асимілювати у нашій праісторичній власній ойкумені.
(І. Драч, Сучасна дума про третього брата)

Землячок признався

Вислів з поеми Т. Шевченка «Сон» (1844); У якій подано іронічну характеристику обрусілого українського панка, що його автор зустрів у Петербурзі:

Штовхаюсь я; аж землячок,
Спасибі, признався,
З циновими ґудзиками:
«Де ты здесь узялся?»

Вживається для характеристики всіляких запроданців та перевертнів, що відцуралися свого народу й мови.

До нашого готелю заїхав один «землячок», д-р Омельченко, що все читає у Петербурзі всякі реферати.
(М. Коцюбинський, Лист до В. Коцюбинської, 20.VI.1909 р.)

Зів’яле листя

Назва збірки поезій (1896) І. Франка. Зміст назви розкривається у таких рядках:

В зів’ялих листочках хто може вгадати
Красу всю зеленого гаю?
Хто знає, який я чуття скарб багатий
В ці вбогії вірші вкладаю?

В мотивах журби, туги відбилися складні особисті переживання поета.

Зів’яле листя — символ понівечених людських почуттів.

Стоптані перли, зів’ялі листки
Вслали його перехресні стежки...
Зрадила доля мужицького сина!..
(М. Вороний, Пам’яті І. Франка)

Зірка Віфлеєма

За Євангелієм, коли народився Ісус, троє царів з різних країн вирушили до Віфлеєма з дарами. Дорогу їм вказувала зоря, яка зупинилася саме над тим місцем, де в яслах лежав новонароджений Ісус (Матв., 2,9).

У переносному вживанні — надійний дороговказ.

Спасти людину в небезпеках клятих —
однаково, що й людство врятувати.
А зрештою, у добрих путь окрема...
Знов три волхви і зірка Віфлеєма.
(В. Барка, Діалог про добро і зло)

Долаючи зневіру і утому,
Уперто повертатися додому
І Україну по зірках шукать.
Горить над нею різдвяна звізда,
Одна на всіх
Спасенна
Третя
Зірка...
(Ю. Ряст, Так трудно повертатися додому...)

З корабля на бал

Вислів з «Євгенія Онєгіна» (1830), роману у віршах О. Пушкіна (8, 13):

Он возвратился и попал,
Как Чацкий, с корабля на бал.

Вживається для характеристики несподіваної зміни обставин.

Коли довелося запитувати російського письменника чи критика, то колеги-актори діставали болі в животі від моєї вимови. А тут тобі маєш — «з корабля просто на бал».
(Й. Гірняк, Спомини)

Златоуст

Іван Златоуст (близько 347—407) — діяч християнської церкви, архієпископ константинопольський. Виступав проти зайвих розкошів, закликав допомагати бідним.

Ці ідеї, висловлювані з великим красномовством (звідси й прізвисько Златоуст), створили йому популярність у народі й викликали ненависть багатіїв і влади.

Ім’я Златоуста вживається як для схвальної, так і для гумористичної характеристики ораторських здібностей людини.

Не треба все валити на Прокруста,
коли не маєш дару Златоуста.
(Л. Костенко, Інкрустації)

Злії люди

Образ «злих людей» часто зустрічається в поезії Т. Шевченка як втілення темних сил національного поневолення, підступу, зради; наприклад, у вірші «Мені однаково...» з циклу «В казематі», 1847 р.

Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...

Так, життя могло б стати прекрасним, променистим, по-дитячому простим і чистим, якби не «люди злії», що осквернили й забруднили його, і зненависть до цих людей охоплює душу Шевченка.
(М. Рильський, Тарас Шевченко)

Злоба дня

Вислів походить з Євангелія — Матв., 6, 34-Сучасне значення його: інтерес сьогоднішнього дня, те, що хвилює широкий загал.

Ось, брате, справжній тобі випадок по свіжих слідах. Спробуй, зроби з нього яку-небудь драматургічну сценку на злобу дня.
(Ю. Яновський, Маленький факт)

Я писав на злобу дня і, мабуть, ще писатиму.
(Д. Павличко, Інтерв’ю)

Змій-спокусник

За біблійною оповіддю, перші люди були спокушені в Едемі змієм — дияволом — і з’їли заборонений плід з дерева пізнання добра і зла — Буття, 3-4.

Повір мені: я вистою, зумію —
Аби спокійною була душа.
Кинь ласе яблуко в очиці Змію,
Який тебе підступно спокуша.
(М. Руденко, Побачення)

З Назарета чи може бути щось добре?

За Євангелієм — Іван, 1, 45—46 — Натанаїл, один з майбутніх апостолів, цими словами зустрів звістку про появу Месії — Ісуса, сина Йосифа з Назарета.

У сучасній мові вислів уживається у значенні: незаслужена іронічна характеристика людини.

В тій буденній обстанові
Раз побачивши поета,
Дехто й думає:
«Чи вийде
Що путяще з Назарета?»
(А. Кримський, Пальмове гілля)

Диво дивне, але вище писані слова т. Пилипенка, по суті, становлять не що інше, як слабеньку модернізацію давнього, 1900 років тому сформульованого упередження: що може бути доброго з Назарету?
(М. З е р о в, Ad fontes)

Знамення часу

Вислів походить з Євангелія — Матв., 16, 1-4 — і вживається у значенні: явище в громадському житті, типове для даного часу; подія, що віщує великі зміни.

Зграя поетичних шакалів, безідейних циніків,., що навіть ім’я Титана Шевченка притягають для своїх брудних і дрібних спекуляцій — ця зграя стала прапором часу.
(Г. Костюк, Іван Багряний)

З’явився, з другого боку, герой, який став знаменням часу, але якого література тільки почала відкривати.
(Б. Буряк, Художник і життя)

Зоїл

Зоїл з Амфіполя (IV ст. до н. е.) — грецький ритор і софіст, дріб’язково і причіпливо критикував Гомера. Це створило Зоїлові репутацію недобросовісного й злісного критикана. Його звали «бичем Гомера».

У наші дні зоїлами звуть несправедливих та недоброзичливих критиків.

Погано, коли й свої лають, але ж таки не всі лають, може, хто-небудь зостався ще не з такими зоїльськими намірами.
(Леся Українка, Лист до М. Павлика, 28.VII.1891 р.)

Золота молодь

Так звали паризьку контрреволюційну молодь, яка групувалася після 9 термідора 1894 р. навколо Фрерона — одного з вождів термідоріанців. Згодом політичний зміст терміна втратився.

Тепер «золотою молоддю» називають багатих юнаків і дівчат, які розтринькують гроші батьків, марнуючи життя.

Він згадав свої студентські роки, сухітних друзів, що бігали по уроках, «золоту молодь», часто з рисами виродження, анемії, дегенеративної артикуляції, дивацтва...
(О. Кундзіч, Професор)

Так веселилася та «молодь золота»,
Що читачам моїм лиш з імені знайома.
(М. Рильський, Мандрівка в молодість)

Золота рибка

Образ золотої рибки, яка мала магічну силу здійснювати всі бажання людини, узято з «Казки про рибалку й рибку» (1833) О. Пушкіна. Схожий образ знаходимо в німецькому збірнику казок братів Грімм.

Все у казці неначе...
Рибка он золота:
«Чого хочеш, рибаче?» —
По-людському пита.
(М. Рильський, Море і солов’ї)

Золота середина

Вислів походить з другої книги «Од» (ю, 5) римського поета І ст. до н. е. Горація.

Характеризує вчинки людини, яка уникає крайнощів та рішучих дій. Цитується також латинською мовою «aurea mediocritas» і французькою — «juste milieu».

— Дмитро Іванович, як завжди, шукає золоту середину.
— «Неушкоджений серединою пройдеш», Овідій, — знову посміхнувся, нітрохи не образившись, Марченко.
(Ю. Мушкетик, Біла тінь)

...ще добре — без крові.
Без жестів Шекспіра!
Але ж ці надмірності!
Він би розмірив, обмірив би.
Де — золота середина?!
Не хочу. Пручаюсь.
На що ж я — людина?!
(С. Йовенко, Ще б пак!)

Золоте руно

За грецьким міфом, золоте руно — це золота бараняча шкура, яку вирушили добувати аргонавти на чолі з Ясоном. Скарб охороняли вогнедишні бики і дракон, але з допомогою чарівниці Медеї Ясон заволодів ним. Міф відбився в багатьох творах мистецтва і літератури, наприклад у трагедії Евріпіда «Медея».

У сучасній мові золоте руно — омріяна мета; багатство, що ним прагнуть оволодіти попри всі небезпеки та перешкоди.

Ми самотою йдем по хвилі білогривій
На мудрім кораблі, стовесельнім «Арго»,
А ти як Тифій нам, і від стерна свого
Вже бачиш світлу ціль борні і трудних плавань:
Дуб з золотим руном і колхідійську гавань.
(М. З е р о в, Аргонавти)

В чудесному домі розкрию вікно,
Не вірю, не вірю, не вірю біді я.
Сховаю лице в золотеє руно Надії...
(І. Жиленко, Пісенька самотніх)

...І був ТУ-сточетвертий, мов Арґо,
І я, немов Ясон, летів на ньому
В незвіданий і таємничий край
По золоте руно — ні, по Медею!
(С. Ткаченко, Я те відрядження сприйняв неначе свято...)

Золоте слово

У «Слові о полку Ігоревім» (XII ст.) князь Святослав «ізрони злато слово с слезами смешено». Золотими словами звалися також у давній християнській традиції мудрі й гарні вислови.

Був у нас на селі активіст, якого шанобливо величали тільки на ім’я й по-батькові Іваном Івановичем. На кожній сходці він любив сказати «золоте слово», і всі уважно до нього прислухалися.
(І. Кошелівець, Розмови в дорозі до себе)

Золотий вік

Вислів уперше зустрічається в поемі «Труди і дні» грецького поета VIII ст. до н. е. Гесіода, який змалював вік Кроноса (у давніх римлян — Сатурн), коли «люди жили як боги, без турбот, праці й страждань, не знали старості й помирали, наче засинали». Пізніше про золотий вік писали Тібулл, Овідій та інші поети. За переказами, римський імператор Комод час свого правління (180-192 н. е.) наказав іменувати золотим віком.

У переносному значенні — щаслива пора, епоха розквіту.

Схоже, що нинішній «золотий вік» публіцистики завершується. Українські періодичні видання на початок 90-го року ще ішли до своїх тиражних верховин, а вже під кінець його в тиражах падали.
(Т. С а л и г а, Краща книжка року)

Опинившись у таких несприятливих умовах, пригнічена («Просвітянська») культура намагається якось перебути різкі віражі жорстокої історії, заховатися у материнську утробу національної міфології.., у золотий вік минулого чи майбутнього...
(В. Діброва, Проблема збереження національної тотожності за умов тоталітаризму)

Золотий дощ

Вислів походить з античного міфу про Данаю, до якої закоханий у неї Зевс з’явився у вигляді золотого дощу. Цей міф відбито в картинах Тіціана, Корреджо, Рембрандта й інших художників.

Сучасний зміст вислову: несподіване багатство.

В той чає Юпітер як хоче ґуля:
Дощ золотий розсипає дівчатам
Чи перекинеться білим бичком...
(М. Костомаров, Давнина)

Золотий дощ сипав до рук чиновників, які, з часу подолання нігілізму, почули себе абсолютними панами країни і стали господарювати в ній, неначе в новоздобутій і відданій їм на грабіж провінції.
(І. Ф р а н к о, Лев Толстой)

Золотий телець

За Біблією, коли Мойсей вивів євреїв з єгипетського полону, вони зробили собі ідола — золотого тельця (бичка) й стали йому поклонятися (Вихід, 32,1-8). У переносному значенні — збагачення як єдина мета життя.

Бачиш ти море із сліз та із крові,
Бачиш тельців золотих,
Бачиш святії закони любові,
Ти під ногами у їх...
(Б. Грінченко, Писання)

Невже мукання золотої телиці вартує ударів по ковадлові? Ні! «Сила солому ломить».
(М. Хвильовий, В електричний вік)

Золоті ворота

Парадні ворота укріплених міст Київської держави, які були пишніше прикрашені, ніж інші. В образному слововживанні — урочистий вхід.

Що ж попливло крізь наші Золоті Ворота до тебе, Росіє, і що прилинуло до мене? Все відбувалося на історичному полі, нічого не можна приховати.
(О. Бердник, Терновий вінець)

Мої жита уже докошені,
І пахне палена стерня,
І Золоті Ворота осені
Коханій Київ відчини.
(Л. Талалай, До болю рідні краєвиди...)

Зоря (звізда) Полин

В «Апокаліпсисі» сказано про часи, які передуватимуть Страшному судові: «І засурмив третій Янгол, — і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І спала вона на третину річок та на джерела вод.

А ймення зорі тій Полин. І стала третина води як полин, і багато людей повмирали з води, бо згіркла вона» (8, 10-11).

Після Чорнобильської катастрофи згадали, що «чорнобиль», «чорна билина» означає «полин», звернули увагу на три річки, при злитті яких сталося нещастя, — Дніпро, Прип’ять і Десна, а також на забруднення радіоактивними частинками ґрунтових вод. Так стародавній вислів став символом Чорнобиля.

Звізда Полин впала на нас не сама по собі. Вона виникла із самої потворності тоталітарного режиму, за всевладдя відомчої імперської бюрократії, яка звикла дивитися на Україну як на свою соцколонію, не захищену ніяким міжнародним правом.
(О. Гончар, Виступ у «Літературній Україні», 30.08.199°)

Атомний Вій опустив бетонні повіки.
Коло окреслив навколо себе страшне.
Чому Звізда-Полин упала в наші ріки?!
Хто сіяв цю біду і хто її пожне?
(Л. Костенко, Інкрустації)

Ліс, небеса, прогрес, абетка — ще донедавна нейтральна лексика, первісна образність якої стерлася. І ось у світлі «Звізди-Полин», у променях стронцію й цезію з’являється нова, тривожна експресивність.
(А. Ткаченко, Мета — морфози?)

З погляду вічності

Цей вислів (латинською мовою — «sub specie aeter-nitatis») прийшов з трактату голландського філософа Б. Спінози (1632-1677) «Етика».

Відроджуюсь по кожній страті
Свідомістю, що дні оці
Sub specie aeternitatis
Зіллють начала і кінці.
(Є. Маланюк, По кожній страті)

А в перерві Крижень пробився до Алі, відгорнув ліктями її поклонників і солодкоголосо проспівав: «Ти чула?» — (Тут він знову повторив оте латинське). — Це спеціально для тебе. «Все треба міряти з погляду вічності». «Навіть з погляду вічності ви...» — Аля не закінчила своєї думки, але не треба було бути доцентом, щоб домислити, скажемо, таке розповсюджене слово, як «дурень».
(П. Загребельний, 3 погляду вічності)

З щитом чи на щиті

Грецький історик Плутарх у книжці «Висловлювання лакедемонянок» розповідає, що одна спартанка, проводжаючи сина на війну, подала йому щит зі словами: «З ним чи на ньому». Тоді існував звичай виносити загиблого воїна з поля бою на його щиті. Звідси й значення вислову: перемогти або загинути.

Якщо дано спізнати слово зброї,
Бійцем пройти по життьовім путі,
Тоді так само вийду із двобою,
Або-або: з щитом чи на щиті!
(С. Крижанівський, Ні пишним лугом, ні затишним лісом...)

Життя! — хай не вічне, а тільки до ранку,
І захист любові — як щит спартанки.
Коли пощастить повернутись додому,
То тільки із ним або тільки — на ньому...
(Р. Третьяков, Три крапки)

[ A ] [ Б ] [ В ] [ Г ] [ Ґ ] [ Д ] [ Е ] [ Є ] [ Ж ] [ З ] [ И ] [ Й ] [ І ] [ Ї ] [ К ] [ Л ] [ М ]
[ Н ] [ О ] [ П ] [ Р ] [ С ] [ Т ] [ У ] [ Ф ] [ Х ] [ Ц ] [ Ч ] [ Ш ] [ Щ ] [ Ю ] [ Я ]