Алла КОВАЛЬ, Віктор КОПТІЛОВ
КРИЛАТІ СЛОВА В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ

М

Мавка

Персонаж українських (волинських) народних казок і легенд, головна героїня драми-феєрїї Лесі Українки «Лісова пісня» (іди), — втілення ніжності, благородства й самопожертви.

К о л о с і й (усміхається): Ти сама, мабуть, заворожила мене, мов та мавка, мов душа золотої пшениці, що дихнула на мене серед цих безмежних ланів.
(І. Кочерга, Про що жито співає)

Чугайстер добродушно всміхнувся, кліпнув лукаво оком і поспитав Івана:
— Куди побігла?
— Хто?
— Нявка.
«Се він про Марічку, — з ляком подумав Іван, і серце сильно закалатало йому в грудях. — Ось чого вона зникла!..»
(М. Коцюбинський, Тіні забутих предків)

Мавр зробив своє діло, мавр може йти

Цитата з драми Ф. Шіллера «Змова Фієско в Генуї» (1783). Слова Мавра, який допоміг Фієско організувати повстання республіканців проти тирана Генуї — Доріа, а після цього став йому непотрібен.
Вислів характеризує цинічне ставлення до людини, яку використали й прогнали геть.

Зрадили. Обдурили. Викинули, як сміття, коли стали козаки непотрібні. Мавр зробив свою справу. Мавр може піти.
(З. Тулуб, Людолови)

Магдаліна. Каяття Магдаліни

За Євангелієм, Марія з міста Магдали була вилікувана Ісусом Христом, який вигнав з неї сімох бісів. Вона розкаялася у своєму розпусному житті і стала вірною послідовницею Христа й апостолів (Лука, 7).
Сюжет каяття Магдаліни був поширений у європейському малярстві (картини Тіціана, Корреджо, де Ля тура та ін.).

В іронічному слововживанні «каяття Магдаліни» — нещире визнання своїх помилок.

Він говорив ці слова з відчайною гіркотою, і я аж з кущів висунувся од надмірної цікавості: це що — каяття Магдаліни?
(Вал. Шевчук, Маленьке вечірнє інтермецо)

Мадонна

Так звуть католики Діву Марію — матір Ісуса Христа. Численні зображення Мадонни з дитиною на руках сприяли тому, що це слово стало вживатися в переносному значенні для характеристики молодої, чистої, ніжної жінки, люблячої матері. Італійською мовою «мадонна» — «пані».

Се не мені хвала, твоя се буде слава,
Твоя се ісповідь, твоє сердечне слово,
Посланнице небес, Мадонно величава,
Натхнення праведне високого й святого.
(П. Куліш, Присвята поеми «Маруся Богуславка»)

Вилами розхитували трони,
Руйнували все старе дотла,
Тільки би Шевченкова Мадонна
В сніжне небуття не полягла!
(Л. Кисельов, Катерина)

Та ремінь тугіш офіцерський стягни,
з дитям на руках, повоєнна мадонна.
Коли ж це повернеться тато з війни?
...бо хто повернувся, то всі уже вдома...
(С. Йовенко, Вікна у Київ)

Майстер корабля

Назва роману (1928) Ю. Яновського. Вислів уживається у значенні: митець, творець, автор натхненного твору.

Як же повинні будувати сьогодні свій корабель майстри кораблів — сценаристи?
(О. Довженко, Виховувати молодих кінодраматургів)

Макіавеллі

Письменник і дипломат Флорентійської республіки Н. Макіавеллі (1469—1527), змальовуючи у творі «Князь» свій ідеал правителя, виправдовував будь-які методи боротьби за встановлення сильної влади аж до підкупів, зради й убивства. Макіавеллі був саме такою людиною.

У переносному значенні — людина хитра, підступна, віроломна.

Традиційний крутій у волосному масштабі, з вічним сопухом часнику й горілки, — він не в силі змінити своєї непорушної суті, хоч як би він старанно не удавав з себе Макіавеллі і як би пристрасно, але без взаємності, не кохав влади.
(Є. Маланюк, До проблеми культурного процесу)

Маленька людина

Образ «маленької людини» — безправного дрібного чиновника Акакія Акакійовича Башмачкина — вперше у світовій літературі створив М. Гоголь (1809—1852) у повісті «Шинель».

Сприйняту Достоєвським ідею Гоголя про «маленьку людину», — чи ми не можемо побачити й крізь комплекс меншовартості зрусифікованого українця, крізь його пошук величі духу людського і самоствердження, самоусвідомлення себе особистістю вартісною, високою.
(Ю. Покальчук, Україна і Росія: вчора і сьогодні)

Мамона. Служити мамоні

«Не можете служити Богу і мамоні» — вислів з Євангелія (Матв., 6, 24).

У сучасній мові «мамона» — синонім багатства, «служити мамоні» — дбати лише про збагачення.

Недовго жив я ще, лиш сорок літ,
І сил не тратив на пусту мамону,
Невже ж уже минув я свій зеніт
І розпочав спадистий шлях до скону?
(І. Ф р а н к о, Із днів журби)

Але не те карає душу,
Що юним я в тюрмі не вмер,
А те, що воля аж тепер
Прийшла, коли згасати мушу,
Коли так хочеться мені
Сховатися в самотині,
Втекти від підлої мамони
І слухати церковні дзвони...
(Д. Павличко, Вмирали козаки старі...)

Мане, текел, фарес

За Біблією, вогненні слова, начертані таємничою рукою на стіні палацу халдейського царя Валтасара (Книга пророка Даниїла, 5). Ці слова віщували загибель Валтасара і його царства. Пророцтво справдилося тієї ж ночі. Значення таємничих слів: «Бог призначив кінець твоєму царству, Бог зважив тебе і знайшов надто легким, розділено царство твоє й віддане мідянам та персам».

Та ось сорок років пізніше прийшов другий поет (В. Симоненко) і не параболічно, а з усіма крапками над і, як вогненною рукою написане «мане, текел, фарес», прорік: Уже народ — одна суцільна рана...
(І. Кошелівець, У хороший Шевченків слід ступаючи...)

Манілов. Маніловщина

Манілов — прізвище одного з персонажів «Мертвих душ» (1842) M. Гоголя. Це сентиментальний і безплідний мрійник, людина запобіглива до нудоти.
«Маніловщина» — порожня балаканина, безпідставне фантазерство, пасивне світосприймання.

Я менш за все схильний проповідувати благодушність і солодку маніловщину в літературі.
(М. Рильський, Література і народ)

Звичайно, було б наївною маніловщиною твердити, ніби в наш час усі читачі однаково добре розуміють поезію і автора «Сонячних кларнетів» сприймають з такою ж легкістю, як і Ст. Олійника.
(Ю. І в а к і н, З позицій читача)

Манкурт

Вставна новела в романі киргизького письменника Ч. Айтматова «Й понад століття триває день» (1980) розповідає про давній східний звичай шляхом тяжких тортур позбавляти полонених пам’яті й перетворювати їх на «манкуртів» — живі механізми, які втратили спогади про Батьківщину, не мають любові до неї й ніяких інших почуттів.

У переносному вживанні «манкурт» — сліпе знаряддя в руках влади.

То чому ж не повинні ми вірити, що відійдуть у небуття яничари й манкурти, які зневажають свою мову і культуру?
(Р. Іваничук, Відверто про наболіле)

Манкуртство, як його розуміє Єдигей, і ще ширше — сам Айтматов, це не тільки забуття свого роду-племені, не тільки нехтування досвідом минулого, але і всяке автоматичне, несамостійне мислення, духовне споживацтво...
(Л. Новиченко, Щоб людина була людиною...)

Ти її не згубив серед чвар,
Не продав її жодному з видив...
Перекинчик, манкурт, яничар —
Як він вірність твою ненавидить.
(Н. Поклад, Ти її не згубив серед чвар...)

Манна небесна

За Біблією, манна — їжа, яку Бог посилав юдеям щоранку з неба протягом сорока років, поки вони йшли пустелею в землю, обіцяну їм Богом (Вихід, 17, 14-16). До речі, у пустелі й нині росте їстівний лишайник леканора, який має староєврейську назву «ман». Його плоди — дрібні білі кульки, схожі на крупу, — споживалися місцевими жителями.

Вислів «манна небесна» вживається у значенні: несподівано одержані життєві блага. «Чекати, як манни небесної» — чекати з нетерпінням, «живитися манною небесною» — існувати надголодь.

Того дня, коли я побачив отой перший поїзд Червоного Хреста, — він вкарбувався мені в пам’ять як світле видіння, як чудо, яке зійшло з неба з манною небесною, — того дня я впав не при пам’яті і не зводився півтора місяця: висипний тиф поклав і мене.
(Ю. Смолич, Як я був санітаром)

Недовіра до німецьких зайд прокинулася в О. Теліги (як і в М. Сціборського, який різко висміював наївних «простаків серед української суспільності», що сподівалися від Німеччини «манни небесної») раніше, ніж в інших оунівців.
(Ю. Ковалів, «Блакитне небо мені світило...»)

Манфред

Герой однойменної філософської драми (1817) Дж. Байрона — песиміст, розчарований у житті й людях. Він іде в гори, замикається в гордій самотності, зневажаючи людей, які залишилися в долині. Образ Манфреда став уособленням гордої самотності й сили духу.

Гримлять гори, тріщать скелі, а над горами піднімається дух Манфреда, проклинаючого нікчемних людей свого часу.
(І. Нечуй-Левицький, В концерті)

Колись, як Байрон гордий оповів,
В такій же хаті Манфред відпочив,
Щоб знов на прю із фатумом устати.
(М. Рильський, У горах, серед каменю й снігів...)

Марко Проклятий

Персонаж українських народних казок та легенд. Ім’я його навіть увійшло у приказку: «Товчеться, як і Марко по пеклу». Марко закохався в рідну сестру, а потім убив і її, і матір. За ці тяжкі злочини він був засуджений на вічні блукання. На основі фольклорних творів О. Стороженко написав повість «Марко Проклятий» (1870—1874).

У переносному вживанні — великий грішник, вічний блукач, непосидюща людина.

Світ, що втратив у наших очах довершену цільність, набув якихось катастрофічних форм. Марко Проклятий, Марко товкущий — ось ті знаки народної самосвідомості, що позначають наш стан.
(В. С т у с, « Зникоме розцвітання»)

Виростаючи, втікали гори запеклі.
Марко Черемшина в Карпатах — Марко в пеклі.
Легко б мені жити в людях,
Якби мав я дупло в грудях.
(В. Герасим’юк, Адвокат тікає в гори високі...)

Марс. Марсове поле

У римській міфології Марс — бог війни. «Марсове поле» — поле бою.

Кожен із молодих шляхтичів мріяв якнайскоріше зажити слави на марсовому полі.
(П. П а н ч, Гомоніла Україна)

Марсельєза. Марсельська пісня

Французька революційна пісня (за назвою міста Марсель). Спочатку була піснею марсельських добровольців, потім стала національним гімном Франції. Складена Руже де Лілем у 1792 р.

У переносному значенні — революційний заклик.

Чого марсельську пісню чути? Хіба день слави вже настав? Хіба розірвані всі пуги? Хіба тиран вже з трону впав?
(Леся Українка, Пісня про волю)

Гукнули бідні: ближні й дальні!
Не телеграми привітальні,
а кулю в лоба глитаям!
Візьмім, візьмім на гострі леза!
Всім краям — Марсельєза!
(П. Тичина, День передостанній)

Марта (Марфа) і Марія

За Євангелієм, Ісус Христос проповідував у домі двох сестер — Марфи і Марії. Марія сиділа біля ніг Його й слухала проповідь, Марфа ж готувала обід і була незадоволена з того, що сестра їй не допомагає. Ісус сказав їй на це: «Марфо! Марфо! Ти турбуєшся і клопочешся про багато речей, а одно тільки потрібне. Марія ж обрала кращу частину...» (Лука, 10, 41-42).

В образному вживанні: Марфа — людина, поглинена дрібними, побутовими справами, а Марія — уособлення переваги духовного начала.

Прости, що лист такий сухий, «хозяйственный». Що ж робить, перший раз беру на себе роль євангельської Марфи, тоді як перше скоріш наближалась до Марії, отже й мова у мене відповідна новій ролі.
(Леся Українка, Лист до О. Косач, 29.VIII.1895 р.)

Мартиролог

Список мучеників або святих; збірник оповідань про християн-мучеників. У переносному значенні — список жертв тиранії.

Її історію (української літератури), починаючи з 40-х років XIX ст., можна порівняти з мартирологом, рівного якому ми не знайдемо, мабуть, навіть в історії наших багатостраждальних слов’янських літератур.
(О. Білецький, Антична драма Лесі Українки)

Маслинова гілка

У біблійній розповіді про всесвітній потоп Ной, який рятувався з родиною і тваринами в ковчезі, бажаючи довідатися, чи вже спала вода, випустив голубку. Через сім днів голубка повернулася з маслиновою гілкою у дзьобі. Побачивши її, Ной дізнався, що вода спадає, а на землі знов настає спокій (Буття, 8, 7-11). У греко-римському світі маслинова гілка — атрибут богині миру.

У новітні часи маслинова гілка стала емблемою миру та спокою.

Вірні правді дійсності, творці кінофільмів ведуть своїх мадонн сьогодні дорогами надії, тільки нема миру на прекрасних обличчях молодих матерів, нема миру ні на обличчях, ні на фоні, бо нема сьогодні миру під маслинами Італії.
(О. Довженко, Прогресивне кіно Італії)

Мати городів руських

Так у літописах звалося місто Київ, столиця Київської держави.

Жодні декламації російських великодержавників про те, що «Киев — мать городов русских», не можуть прикрити того факту, що в дійсності Київ при першій же нагоді відокремився від Росії і став столицею української держави.
(П. Голубенко, Україна і Росія)

Мати Гракхів

Тіберій і Гай Гракхи — римські політичні діячі II ст. до н. е., автори демократичних реформ, які загинули, відстоюючи права бідних на землю. Мати Гракхів — Корнелія, яка виховала синів-героїв, — вважається втіленням усіх чеснот.

Чи може вона (українська жінка) перетворюватися з матері яничар і «дурних курчат» в героїчну матір відважних Гракхів? Ні, в нас ще замало матеріалу на матерів Гракхів.
(О. Т е л і г а, Якими нас прагнете?)

Мафусаїлів вік

За Біблією, Мафусаїл — один з родоначальників людства — жив 969 років (Буття, 5, 27). Вислів «Мафусаїлів вік» означає виняткове довголіття.

Поки ж сіє диво буде,
Поживи хоч стілько ти,
Скільки жив, як кажуть люди,
В світі Мафтусал святий.
(І. Котляревський, Пісня на Новий 1805 год князю Куракіну)

Машина часу

Назва науково-фантастичного роману Г. Уеллса, написаного у 1895 р. У ньому розповідається про захоплюючу подорож у далеке майбутнє.

Скільки благородних нащадків-юнаків у мріях своїх будуть переносить своє життя на машині часу в нашу величну епоху.
(О. Довженко, Із записної книжки воєнних літ)

Медуза Горгона
Погляд Медузи

У грецькій міфології одна з трьох сестер Горгон, дочок Форкія — морського божества. Дві з них — Стено та Евріала — були безсмертні, третя — Медуза — смертна. Як і її сестри, Медуза здатна була своїм поглядом усе перетворювати на камінь. На голові в Медузи замість волосся вилися змії.

Колись лице Медузи Форкісівни
Ту силу мало, що зміняло в камінь
Усякого, хто в нього зазирнув.
Поезіє, красавице чудова,
Твоє лице подібну силу має
Зміняти камінь самолюбства й злості
У сльози, в співстраждання до людей.
(І. Ф р а н к о, Цар і аскет)

Тепер його власна наукова суперечка, яку вів перед війною з професором Шнурре, видавалася Гордієві Отаві цілком чужою, непотрібною, вона стояла десь збоку мертвим докором, суперечка стала мовби живою істотою, вона прибирала то вигляд сумної заплаканої жінки з безпорадністю в піднесених руках, то ставала дивною двоголовою істотою, мов прадавня Горгона, і ті дві голови намагалися загризти одна одну...
(П. Загребельний, Диво)

Всілякі «ізми» і всілякі «нео»
Усі держави з поглядом Горгон
Мені б курінь на острові Борнео
Але мабуть і там вже полігон
(Л. Костенко, Летючі катрени)

Мекка. Йти до Мекки

Місто в Аравії, яке вважається батьківщиною Магомета (точніше: Мохаммеда) — засновника релігії мусульман — ісламу. Мекка — найважливіше місце паломництва віруючих, там знаходиться священний небесний камінь (метеорит) Кааба.

В образному вживанні Мекка — святиня, місце поклоніння.

І йдуть туди: новий поет,
І вчені любомудрі жени,
І перекладчик навіжений,
І перетончений естет.
Чарує всіх, манить здалека
Та поетична ваша Мекка.
(М. Зеров, Д.Д.Дудар)

Лежить городів гарбузова Мекка,
У тихе небо струменить тепло.
(Л. Костенко, Після дощів смарагдова діброва...)

Мельпомена.
Слуга Мельпомени

У грецькій міфології Мельпомена — муза трагедії (спочатку вважалася музою пісні). її зображували у вигляді високої жінки у вінку з виноградного листя, у театральній мантії, на котурнах, з трагічною маскою в одній руці й мечем або палицею в другій.

У переносному значенні Мельпомена — театр або уособлення трагедії як жанру. «Слуга Мельпомени» — актор.

«Фальшива Мельпомена»(1928) — збірка оповідань Ю. Смолича.

Слава, славне товариство, за все те, що ви зробили задля рідного кону, що піднесли його високо вгору і порівняли з постановами найкращих робітників і щирих послухачів тієї чарівної богині Мельпомени.
(П. М и р н и й, Лист до І., М., П. Тобілевичів)

Було це під осінь, а літом, на другий рік, довелось мені двічі побувати в «храмі» тієї ж Мельпомени.
(Б. Лєпкий, Казка мойого життя)

Мені належить помста, і Я воздам!

Біблійний вислів, що зустрічається у П’ятій книзі Мойсеевій та в Посланнях апостола Павла до римлян і до євреїв. Це слова Бога: «Мені належить помста, і Я воздам».

Там — Україна. За межею. Там.
Лівіше сонця. З горя молодого
сосна спливає ніччю, ніби щогла,
а Бог шепоче спрагло: Аз воздам!
(В. С т у с, Сосна із ночі випливла, як щогла...)

Християнське прощення не означає забуття. Ми повинні пам’ятати, досліджувати й знати свою історію. Але віра наших батьків світиться біблійним нагадуванням: «Мені належить помста і відплата...»
(Є. Сверстюк, Влада вбивць)

Мені тринадцятий минало...

Цитата з поезії «N. N.» (1847) T. Шевченка: Мені тринадцятий минало. Я пас ягнята за селом...

1920. «Мені тринадцятий минало», але пас я не ягнята, а наші власні дві корови на Заліссі: того року там була толока.
(І. Кошелівець, Розмови в дорозі до себе)

Зіньківську школу закінчив я року 1903-го, з свідоцтвом, що маю право бути почтово-телеграфним чиновником дуже якогось високого (чотирнадцятого чи що) розряду. Та куди ж мені в ті чиновники, коли «.мені тринадцятий минало».
(О. Вишня, Моя автобіографія)

Ментор. Менторський тон

Ім’я мудрого наставника сина Одіссея — Телемака у поемі Гомера «Одіссея» (IX ст. до н. е.). Перевтілена в Ментора богиня Афіна супроводила Телемака в його подорожі. Французький письменник Ф. Фенелон популяризував це ім’я своїм романом «Пригоди Телемака» (1699).

Від XIX ст. слово «ментор» вживається переважно з іронічним забарвленням: людина, що нудно повчає.

То й як мені в руки узяти указку, —
Чи то ж він для мене, цей менторськийдрюк?
Як учень, я римів нанизую в’язку,
Як учень, роблю не складаючи рук.
(М. З е р о в, Присвята)

Гальванеску із зв’язаними руками покоївся в глибокому кріслі і дарма, що сидів у такій незручній позі, працьовито виконував роль ментора...під дулом власного браунінга.
(Ю. С м о л и ч, Прекрасні катастрофи)

Меркурій

У римській міфології — вісник богів, охоронець подорожніх і купців, бог торгівлі (у грецькій міфології — Гермес). Вважався також покровителем злодіїв та брехунів, у міфах зображується як умілий викрадач.

Як ось знечев’я вбіг Меркурій,
Засапавшися до богів;
Прискочив, мов котище мурий
До сирних в маслі пирогів!
(І. Котляревський, Енеїда)

Стара жінка: Ну, хто б там злодія вважав за бога?
Вуличний філософ: Чому ж? Меркурій, бабко, теж прокрався.
(Леся Українка, Руфін і Прісцілла)

Мертві душі

Назва поеми (1842) M. Гоголя, герой якої Чичиков скуповує в поміщиків мертві «ревізькі душі», які формально ще вважаються живими, ніби для переселення в Херсонську губернію. Чичиков хотів за допомогою цього шахрайства стати власником землі, яка відводилася урядом для поміщиків, які переселяли своїх селян на нові місця.
Справжніми «мертвими душами» в поемі Гоголя виступають соціальні типи миколаївської Росії — Чичиков, Плюшкін, Манілов та ін.

Або в цього Поцілуйка розум догори ногами перекинувся, або він збирає для чогось мертві душі. Новий Чичиков та й годі.
(М. Стельмах, Правда і Кривда)

Я знаю багато дуже в чужих і своїх ділах.
Я знаю, що мертві душі страшні у живих тілах.
(П. С к у н ц ь, Життя)

Мертві сраму не імуть

Як свідчать літописи, київський князь Святослав звернувся до своїх воїнів перед битвою з візантійським військом у 970 р. зі словами: «Не осоромимо землі Руської, а ляжемо кістьми тут: бо мертві сраму не імуть».
Не відчувати безчестя тому, що смерть принесе звільнення від усього, не мати сорому живим тому, ще не імуть сорому мертві, властиво багатьом. Але честь, що вклала Святославові горді слова «мертвії-бо сраму не імуть», загострює відчуття сорому в живих...
(М. Могилянський, Честь)

Ходімо, сину!.. Хай ми і помрем,
Але неславу терпіти доволі,
Доволі! Мертвих сором не бере,
І не видать, як плачеться старе,
І як мале конає босе й голе...

(І. Багряний, Скелька)

Месія. Прихід Месії

У віруваннях юдеїв — спаситель, який буде посланий Богом для знищення зла на землі і встановлення Царства Божого.

Іноді вживається іронічно для характеристики тих, хто обіцяє змінити світ, не маючи для цього ні даних, ні можливостей.

Перед у сьому процесі пробудження мас вели, розуміється, ті, які самі давно пробудились, які в болях і штовханах життя перейшли всі стадії розумового освітлення, які ждали моменту всеросійського пробудження, як Месії й для свого народу.
(В. Винниченко, Пробудження нації)

Шкодує небо золотої сині.
Дарма мордуєм пера. Сій — не сій,
а проросте саме лише безсилля
та боязке обожнення месій.
(І. Жиленко, Жебрацька пісня)

Мета виправдовує засоби

Схожий вислів знаходимо в англійського філософа Т. Гоббса, у книзі «Про громадянина» (1642). Патер-єзуїт Г. Бузенбаум писав у 1645 р. в «Основах моральної теології»: «Кому дозволено мету, тому дозволено й засоби». Згодом цей вислів було спрощено до трьох слів — «мета виправдовує засоби», які стали основою моралі єзуїтів.

У перехідні історичні періоди, подібні до нашого, інтенсифікуються механізми редукції в соціальній системі: народу — до стану натовпу, юрби; народного лідера — до вождя охлократії; радикалізму — до екстремізму; стратегії — до ситуативної тактики; політики — до політиканства; формула «засоби здатні викривити мету» видозмінюється У формулу «мета виправдовує засоби».
(Н. Корнієнко, Українська та російська ментальність: проекція в сучасне)

Мефістофель
Мефістофельський сміх

Персонаж трагедії Й. В. Гете «Фауст» (завершена 1831 р.). Образ одвічного руйнівника Мефістофеля протистоїть у трагедії образові творця, шукача істини Фауста. «Мефістофельський сміх» — глузливий, саркастичний регіт.

«Записки кирпатого Мефістофеля» — назва роману В. Винниченка (1880—1951).

Ось він сидить, цей куций Мефістофель,
Недобрих учт похмурий бенкетар.
(М. Б а ж а н, Гофманова ніч)

Професор Василь Пачовський вишкірив зуби і, по-мефістофельськи зареготавши, попрямував за моїм сердитим, безсердечним братом на виставу опери «Продана наречена» Сметани.
(Й. Гірняк, Спомини)

Кричи, благай — епоха як глуха.
Поет припав до папиних пантофель.
Страшний суфлер підказує: «ха-ха!»
Мені не смішно. Я ж не Мефістофель.
(Л. Костенко, У драмі людській небагато дій...)

Меценат

Гай Цільній Меценат — багатий римський патрицій І ст. до н. е., був покровителем митців і поетів. Його славили Горацій, Вергілій, Проперцій, Марціал, і завдяки їхнім віршам ім’я Мецената стало загальною назвою щедрого покровителя письменників, художників, учених.

Це зовсім не «полное собрание сочинений», це не претензія — це непереможне бажання моїх меценатів: Раїси Азарх, Сергія Пилипенка і Аркадія Любченка. Отже, за всякими справками з приводу назви звертайтесь, будь ласка, до вищеназваних меценатів.
(М. Хвильовий, Вступна новела до «Синіх етюдів»)

Меч духовний

Вислів походить з Євангелія (Послання апостола Павла до ефесян, 6,17).
Назва збірки проповідей (1666) Л. Барановича, яка є одним із зразків ораторсько-учительної прози доби українського Бароко.

«Духовний меч»(1988) — збірка статей І. Драча.

Тут безсилий навіть сам пророк.
Меч духовний безнадійно тупиться
об шоломи й металічний рок.
(І. Жиленко, Тополя)

Ще прийде на ці гори, де глід і лобода,
Вродливий слобожанин Грицько Сковорода.
І меч його духовний — супроти вічних зол —
То вихоплений з пітьми відгострений глагол.
(Ю. Буряк, Традиція)

Микула Селянинович

Богатир-орач, герой давньоруських билин «Микула Селянинович і тяга земна», «Вольга і Микула». Образ Микули, який з любов’ю і легкістю оре землю, відбив у собі багатовікову мрію селян про щасливу працю на своїй землі.

За сюжетами билин М. Врубель створив декоративне панно «Микула Селянинович»(1896).

Він дасть землі, Микула новочасний,
Незнану міць — і процвіте земля,
І стане лан — як стан злотопоясний,
І нові вруна випестить рілля.
(М. Рильський, Лягла зима. Завіяло дороги...)

Ми не лукавили з тобою

Цитата з поезії Т. Шевченка «Доля» (1858):

Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.

В українській поезії трапляються парафрази Шевченкового рядка:

І ти лукавила зо мною!
Ах, ангельські слова твої
Були лиш облиском брехні!
І ти лукавила зо мною!
(І. Ф р а н к о, Тріолет)

Ми чесно йшли, у нас нема
Зерна неправди за собою —
ці чудові слова свого найбільшого письменника з чистою совістю може проказати все українське письменство, за свій незаплямований девіз узяти їх.
(С. Єфремов, Історія українського письменства)

Мир хатам, війна палацам!

Гасло революційної армії за часів Великої французької революції кінця XVIII ст., сформульоване членом конвенту П. Ж. Камбоном. Декрет конвенту вимагав, щоб французька армія скрізь на ворожій території знищувала феодальні порядки й замінювала стару владу народним представництвом. Згодом німецький політичний діяч і письменник Г. Бюхнер використав це гасло у зверненні до гессенських селян (1834).

«Мир хатам, війна палацам» (1959) — назва роману Ю. Смолича.

То раніше було гасло: мир халупам, війна палацам. А тепер треба оголошувати війну халупам, щоб ставити добрі оселі.
(М. Стельмах, Правда і Кривда)

Мистецтво для мистецтва

Цей вислів — лозунг прихильників «чистого», «вільного» або, як сказали б у XX ст., «незаангажованого» мистецтва — був проголошений французьким філософом В. Кузеном у 1818 p., в курсі лекцій, які він читав у Сорбонні. Формула «мистецтво для мистецтва» викликала гарячі суперечки, захисниками її були поети Т. Готьє, Ш. Бодлер, Т. де Банвіль, противниками — професор естетики в Женевській академії Р. Тенфер та ін. Існують варіанти цього вислову: «поезія для поезії», «наука для науки».

Що ж до самої перекладацької мови, то... це не жива, природна мова, а штучний продукт роботи за одним з принципів реакційної теорії «мистецтва для мистецтва» — за формалістичним принципом.
(О. К у н д з і ч, Перекладацька мисль і перекладацький недомисел)

Дивовижно, що й тут заклики недавніх ревнителів партійності літератури раптом починають лунати в унісон із гаслами прибічників «штуки для штуки».
(А. Ткаченко,. Мета — морфози?)

Мідний Вершник

Назва поеми О. Пушкіна, в якій образ пам’ятника Петрові І в Петербурзі став подвійним символом: імперської величі й жорстокого приниження людини.

І знову, знову Вершник Мідний
Над бруками з твоїх кісток,
Пускаючись в галоп побідний,
Заносить мідне копито...
(Є. Маланюк, Полин)

Мій гріх, мій великий гріх!

Вислів, що вимовляється під час католицької меси. Уперше з’явився в службі Божій у бенедиктинському абатстві Клюні у Франції близько 1060 р. У сучасній мові вислови «мій гріх», «моя провина» часто втрачають релігійне забарвлення. Латинською мовою — «mea culpa».

Е д і т а: Шановний вчителю, простіть його і не беріть за зле слів нерозважних.
Р і ч а р д: Я, мамо, не сказав ще: Mea culpa!
(Леся Українка, У пущі)

Ось вона — наша некультурність! Але ми самі винні — слабо ми робимо українську культуру — і б’ючи себе в груди, я не раз кажу: мій гріх, мій великий гріх.
(М. Коцюбинський, Лист до М. Жука, 10.ХІ.1912 р.)

Мій поклик: праця, щастя і свобода, Я є мужик, пролог, не епілог

Цитата з поезії І. Франка «Декадент» (1896) — відповіді на закиди В. Щурата, який приписував творчості Франка занепадницькі мотиви:

Який я декадент? Я син народа,
Що вгору йде, хоч був запертий в льох,
Мій поклик: праця, щастя і свобода,
Я є мужик, пролог, не епілог.

«Пролог, не епілог» — це немовби ціла програма дій поета на все життя: бути основоположником, фундатором, новатором, — й через те, природно, бути вогненним, палаючим і до кінця бути пристрасним.
(П. Тичина, Іван Франко /1856-1916/)

Мільйон підпирає нас

Цитата з поезії В. Еллана (Блакитного) «Удари молота і серця» (1920):

Ми — тільки перші хоробрі,
Мільйон підпирає нас.

Віддавна я мрію, щоб у нас була створена стисла і ясна, наукова і приступна «теорія літератури для всіх», бо художню творчість у нас «підпирають мільйони».
(С. Шаховський, Трактат про мистецтво)

Мінерва

У римській міфології — богиня мудрості, покровителька наук та мистецтв, ототожнювана з грецькою богинею Афіною Палладою, що вийшла з голови Зевса у всеозброєнні — з мечем і в обладунку. Несподівану появу чогось завершеного порівнюють із Мінервою або Палладою.

Старенька бабо, ти між нами, дітьми,
Премудрою здавалась, як Мінерва.
(П. Куліш, До старої баби)

Міньйона

Персонаж роману Й. В. Гете «Роки мандрів Вільгельма Майстера» (1821—1829), гарна, щира, зворушлива дівчина, бідна мандрівна акторка.

Одні були царівен не гірш,
а другі — як бідні Міньйони.
Хто купляв собі долю за гріш,
а хто — і за міліони.
(Л. Костенко, Доля)

За мотивами сторінок роману Гете, присвячених Міньйоні, французький композитор А. Тома написав оперу «Міньйона».

Місту і світу

Здебільшого вислів цитується латинською мовою: «Urbi et orbi». Так традиційно адресуються послання Римських Пап. Під «містом» розуміється Рим, де знаходиться Ватиканський палац — резиденція Папи.

У сучасній мові вживається також як формула урочистого звертання, іноді набуваючи іронічного забарвлення.

Деякі наші патріоти трохи не всю свою працю зводять на те, що підхоплюють яке-небудь слівце або навіть промовчування в російській печаті, щоб зараз же возвістити urbi et orbi, які великоруси неприхильні до українців.
(М. Драгоманов, Листи на Наддніпрянську Україну)

Мовчання — знак згоди

Вислів походить з комедії «Євнух» римського драматурга Теренція (185—159 до н. е.): «Хто мовчить, той достатньою мірою схвалює». Схожі вислови зустрічаються також у грецьких трагіків V ст. до н. е. Софокла і Евріпіда, в римського філософа І ст. н. е. Сенеки та ін. авторів.

Що буде, коли сторонні люди приймуть на віру оті безсоромні речі, що говоряться ніби від всього «русько-українського народу», пам’ятаючи приказку: мовчання знак згоди.
(Леся Українка, Лист до товаришів)

Може, вдарять Або дулю дати Благоволять...

Цитата з поеми (комедії) Т. Шевченка «Сон» (1845).

«Може, вдарять або дулю дати благоволять, хоч маленьку, хоч півдулі, аби тільки під самую пику!» Досадніше не можна було охарактеризувати та осміяти те «правдиво московське» холопство, якого прадіди навчилися в татар і якого не забули і внуки, незважаючи на Петрову реформу та прорубане буцімто вікно в Європу.
(І. Ф р а н к о, Темне царство)

Мойри (парки)

Грецькі богині людської долі, дочки Зевса і Феміди. Спочатку вважали, що в кожної людини є своя мойра. Згодом кількість мойр зменшилася до трьох. Уявляли їх у вигляді старих жінок: Клото пряде нитку людського життя, Лахесіс визначає долю людини, Атропа, перерізаючи нитку, обриває життя. У римській міфології мойрам відповідали парки.

У сучасній мові мойра, парка — синоніми долі.

Ти йдеш, людино. Сяють смолоскипи,
Але від їх іще чорніша мла.
Невже й тобі, нових часів Едіпе,
Сліпе блукання Мойра прирекла?
(М. Рильський, Знов той же сфінкс.)

Та на Олімпі знають, на вершині,
від самої хвилини відплиття,
три Мойри, три безжалісні богині,
що визначають все людське життя.
(Л. Костенко, Скіфська Одіссея)

А поки те, да се, да оне...
Ходімо просто-навпростець
До Ескулапа на ралець —
Чи не одурить він Харона
І Парку-пряху?..
(Т. Шевченко, Чи не покинуть нам, небого...)

Мойсей

У юдейській і християнській релігіях — перший пророк бога Ягве, законодавець, який одержав від Бога скрижалі із заповідями, політичний вождь, який вивів євреїв з єгипетського полону в землю обітовану. Автор перших п’яти книг Біблії — П’ятикнижжя.
До образу Мойсея зверталися митці різних епох і народів: Мікеланджело створив його статую, Дж. Россіні — оперу «Мойсей в Єгипті», І. Франко — поему «Мойсей».

Там скрізь уже: сонце ! — співають: Месія! —
Тумани, долини, болотяна путь...
Воздвигне Вкраїна свойого Мойсея, —
не може ж так буть!
(П. Тичина, І Бєлий, і Блок, і Єсенін, і Клюєв...)

Складати для себе закони — неприємна річ. Добре було Мойсееві одержати їх на горі.
(Ю. Яновський, Майстер корабля)

Для себе кожен зводить і гребе,
й дарма Мойсей докликує: «Народе,
що Україна, як нема тебе?!
Мутант і яничар кого народять?!»
(Н. Поклад, Заповіти)

Молох. Жертва Молохові

До половини XX ст. Молоха вважали жорстоким фінікійським божеством, якому приносили людські жертви, насамперед дітей. Про бога Молоха розповідає й Біблія (І Книга царів, 11, 5 і 7; II Книга царів, 17, 31). Потім було висунуто гіпотезу про те, що слово «молох» означає ритуал жертовного спалення людей або тварин.
У переносному значенні — хтось або щось, що вимагає надмірних жертв.

Всякий капітал тоді лише має вартість для людства, якщо обертається на корисні для людства речі, а в противнім разі стає тільки молохом, що пожирає тисячі жертв, але не творить нічого живого.
(І. Ф р а н к о, Лель і Полель)

Зарившись в одну з цих нірок-квартир, вони жують одну і ту ж їжу, дивляться одне й те ж вічко телевізора, цього молоха двадцятого століття, висловлюють одні й ті ж безбарвні думки, і їх можна міняти місцями, як пішаків на шахівниці, — нічого не зміниться.
(А. Дімаров, Могила вже викопана)

А тоді вони з цим братом, зустрівшись у тюрмі й розв’язуючи ту саму дилему вже вдвох, вибираючи жертву молохові ненаситному, вирішили завербувати третього брата.
(І. Багряний, Сад Гетсиманський)

Монтеккі і Капулетті

Два ворогуючі роди у трагедії В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта» (1597). Ці прізвища вживаються на означення людей, родин, груп, що є непримиренними ворогами.

Щодо самого принципу les amis de nos ennemis sont nos ennemis (друзі наших ворогів — наші вороги), то я вважаю його гідним часів Montecchi e Capuletti, а не XX ст., і мені дивно, що високоосвічені і культурні люди наших часів можуть ще свідомо признаватись до таких survivals (пережитків).
(Леся Українка, Лист до І. Франка, l.VІІІ.1903 p.)

Морфей. В обіймах Морфея

Крилате божество сну у грецькій міфології, син бога сну Гіпноса. «Бути в обіймах Морфея» — спати.

Підкравсь Морфей, божок щасливий,
На очі нищечком дмухнув,
Наслав мені той сон лінивий,
І я незчувсь, коли заснув.
(Л. Г л і б о в, Казки)

Пардон, поезіє, пардон!
Поспи і ти. Тут, на канапі,
між мною і рудим щеням,
ми завдамо такого храпу,
що сам Морфей позаздрить нам.
(І. Жиленко, Недуга)

Моцарт і Сальєрі

Назва однієї з «маленьких трагедій» (1830) О. Пушкіна. У п’єсі Моцарт — уособлення геніальності, немислимої без доброти й благородства. Сальєрі, смертельно заздрячи Моцартові, отруює його. У наш час більшість дослідників вважає, що Сальєрі не був убивцею Моцарта, але протиставлення цих імен традиційно позначає два протилежні людські характери: чистий, благородний — і заздрісний, злочинний.

Причина — антагонізм між Моцартом і Сальєрі-хапугою. Моцарт убиває Сальєрі.
(О. Довженко, Матеріали до «Поеми про море»)

(Л. Костенко, Діалог у паризькому салоні)

Мудрі, як змії, і лагідні, як голуби

Євангельський образ. Переклад тексту не зовсім точний: у 10-й главі Євангелія від Матвія сказано: «Будьте прості, як голуби».

У сучасній мові інколи вживається з негативним забарвленням на позначення фальшивої доброчесності, фарисейського смирення.

Тоді між нас явилася цариця,
Супруга божевільного царя,
Як ангел гарна, хитра як лисиця,
Як демон злюща, мудра як змія.
(П. Куліш, На сповіді)

І тільки максималізм віри:
«Хто не збирає зо мною, той розкидає».
І тільки максималізм серця:
«Будьте мудрі, як змії, і невинні, як голубки».
І чиста сила офіри.
(Є. Сверстюк, Різдвяний вірш)

Мужича правда єсть колюча, А панська на всі боки гнуча

Цитата з поеми І. Котляревського «Енеїда» (1798), яка давно стала прислів’ям.

Були, як живодайна туча,
Слова, що варті добрих справ:
Мужицька правда є колюча,
А панська на всі боки гнуча...
Мужицьку правду він обрав!
(М. Рильський, Іванів гай)

Музи. Дев’ять муз

У грецькій міфології спочатку — богині співу, пізніше — богині поезії, мистецтв, наук. Сестри Аполлона. Музи дають натхнення митцям, але суворо карають тих, хто насмілюється змагатися з ними. Кожна з дев’яти муз (Кліо, Евтерпа, Талія, Мельпомена, Терпсіхора, Ерато, Полігімнія, Уранія і Калліопа) є покровителькою певного виду мистецтва або науки. Місце їх перебування — гори Парнас і Гелікон. Муз зображують у вигляді прекрасних юних жінок з натхненними обличчями, з відповідними атрибутами в руках.

В образному вживанні муза — синонім натхнення.

Се так, як-от іноді співають дівчата над водою, і в’ється по воді їх чистий голос, і оддається в гаю, мов чарівничі співи самої музи народної...
(П. Куліш, Первоцвіт Щоголева і Кузьменка)

Чи й справді необхідно, щоб жінка була мужня?
Спасибі вам, спасибі за цей пріоритет.
Поетам всіх віків була потрібна Муза,
А жінці хто потрібен, якщо вона — поет?
(Л. Костенко, Чи й справді необхідно...)

Фальшивила, жебрала муза,
небесну втрачаючи твердь.
А десь там законники Стуса
етапом погнали на смерть.
(В. Базилевський, Такою кропило водою...)

Музика сфер

Вислів належить грецькому математикові і філософу VI ст. до н. е. Піфагору. За уявленнями піфагорейців, планети, рухаючись у небесних сферах, породжують гармонійні тони, які зливаються у прекрасну музику.

У переносному значенні «музика сфер» — гармонія буття, найвища злагодженість.

Сфер небесних музика повинна густи пречудовно, —
Тільки, на лихо, її слухати може не всяк.
(В. Самійленко, Елегії)

Будні — високосні. Кожен день — Великдень.
Все життя — кантата, все — органний Бах.
Хай зануда скиглить, квилить злидень —
їм верховна музика сфер не по зубах.
(І. Світличний, Позаяк)

Музика сфер — це гармоніювання великого світу музичною інтонацією індивідуального настрою, це гармонія щастя молодого Тичини.
(В. С т у с, Феномен доби)

Муки слова

Цитата з поезії російського поета С. Надсона «Нет на свете мук сильнее муки слова...» (1882).

До цієї Шевченкової драми додається іще душевна драма його, як генія і як поета, бо ж «немає муки сильнішої над муку слова» і немає гострішого і більш гнітючого усвідомлення, як усвідомлення своєї самотності.
(С. Петлюра, До драми Шевченкового життя)

Це не «тільки слова», а те, що відоме лише художникам — муки слова, в яких народжуються майстерність і мистецтво.
(Б. Буряк, Правда і кривда в житті та літературі)

Муки Тантала

У грецькій міфології Тантал — син Зевса, улюбленець богів, який мав право перебувати на Олімпі. Одного разу він образив богів, за що був скинутий у підземне царство, де терпів страшні муки: він стояв по горло у воді, його мучила спрага, але коли хотів напитися, то вода негайно відступала; гілка з плодами відхилялася щоразу, коли голодний Тантал простягав до неї руку.
У переносному значенні «муки Тантала» — страждання від усвідомлення близькості бажаної мети і неможливості її досягти.

А тим часом так хочеться писати — і навіть маю, що писати. В голові повно, а на папері пусто. Жаліюсь Вам через те, що й Ви тепер не в кращому стані і Вам зрозумілі муки Тантала.
(М. Коцюбинський, Лист до В. Гнатюка, 6.IV.1907)

Звідси протягається в Сенченковому житті на десятки років смуга Танталових мук: при свідомості уміти робити щось справжнє не мати права реалізувати вміння в адекватних йому творах.
(І. Кошелівець, Розмови в дорозі до себе)

Муцій Сцевола

Коли Рим, обложений військом Порсени, голодував, римський воїн Муцій проник у ворожий табір, щоб убити Порсену, але був схоплений вартою. Порсена марно намагався вивідати в нього плани римлян і наказав його спалити. Тоді Муцій підійшов до вогнища й поклав руку у вогонь. Рука почорніла й почала тліти, але Муцій навіть не здригнувся. Вражений мужністю Муція, Порсена звільнив його, а сам зняв облогу й відступив.

У переносному значенні — безстрашний герой-патріот. «Сцевола» — латинською мовою «лівша».

Ще й до фронту не дійшов, а вже знайшов причину відстати. А головне — товаришам, як їм дивитись у вічі? Не як про римлянина Муція Сцеволу, а як про легкодуха чи навіть симулянта подумають про нього..

[ A ] [ Б ] [ В ] [ Г ] [ Ґ ] [ Д ] [ Е ] [ Є ] [ Ж ] [ З ] [ И ] [ Й ] [ І ] [ Ї ] [ К ] [ Л ] [ М ]
[ Н ] [ О ] [ П ] [ Р ] [ С ] [ Т ] [ У ] [ Ф ] [ Х ] [ Ц ] [ Ч ] [ Ш ] [ Щ ] [ Ю ] [ Я ]