Алла КОВАЛЬ, Віктор КОПТІЛОВ
КРИЛАТІ СЛОВА В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ

У

Увесь я не вмру

Цитата з «Оди до Мельпомени» римського поета І ст. до н. е. Горація:

Я не умру цілком: єства мого частина
Переживе мене, і від людських сердець
Прийматиму хвалу...
(Переклад М. Зерова)

Ця поезія Горація викликала низку наслідувань у європейських літературах (вони публікувалися здебільшого під назвою «Пам’ятник»), у тому числі й в українській: «Я пам’ятник собі поставив нетривалий...» М. Рильського.

Вислів означає певність того, що справжня творчість переживе поета.

Я не служив ненажерству —
служив я красі й добру,
Тому не боюсь загибелі,
знаю, що весь не вмру.
(М. Б а ж а н, Чотири оповідання про надію)

Угрюм-Бурчеєв

Персонаж «Історії одного міста» (1869—1870) російського письменника М. Салтикова-Щедріна, градоначальник, у якого виникла безглузда ідея зруйнувати Глупов і відвести річку, щоб потім побудувати нове місто з однаковими вулицями, будинками і навіть родинами. У переносному значенні — тупий адміністратор, жорстокий самодур.

Не без причини д. Глушкевич зацілував старий афоризм (хоч у кепській формі), що «народами правлять ідеї, а не громи пушок». Ідея була добра, але вислів кепський: народами правлять поки що, на жаль, не ідеї, а різні «Угрюм-Бурчеєви».
(І. Ф р а н к о, Щирість тону і щирість переконань)

Український П’ємонт

Так в українській публіцистиці кінця XIX — початку XX ст. — за аналогією до історичної італійської області П’ємонт, з якої почалося об’єднання Італії, — називали Західну Україну (Галичину). Розвиток українського політичного життя саме в Галичині уможливлював такі сподівання.

Одним із великих починань Антоновича було перетворення Галичини на український П’ємонт, тобто на всеукраїнську базу визвольного руху.
(Ю. Лавріненко, Українська «політика власного ґрунту і сили» Володимира Антоновича)

Слава Богу, існував Львів — тогочасний український П’ємонт, котрий прийняв вигнанця (С. Петлюру) до свого університету.
(Ю. Ковалів, Жага істини)

Умивати руки

Біблія розповідає про староєврейський ритуальний звичай умивати руки на знак непричетності до участі в злочині: «Хай умиють руки свої... і промовлять, і скажуть: руки наші не пролили цієї крові, і очі наші не бачили» (Второзаконня, 21,6-7). Поширення вислів набув у зв’язку з євангельською оповіддю про те, як римський намісник Юдеї Понтій Пілат, віддавши на вимогу юрби Христа на розп’яття, «умив руки перед народом і сказав: "Неповинний я в крові праведника цього"» (Матв., 27, 24).

Значення вислову: ухилятися від відповідальності, лицемірити.

Як вирішив би Родіон долю її Володі, коли б вона від нього залежала? Невже й він міг би умити руки, як Олексій Петрович, і так само зробився б для неї безнадійно чужим?
(Л. Первомайський, Дикий мед)

Не віддаючи на суд себе, більш ніж того вимагають загальнообов’язкові умови громадського життя, (Дмитро Андрійович) не вдягався в судову мантію, оскільки до того не примушували взяті на себе обов’язки. В обсягу ж останніх не дозволяв собі як поблажки, так і вмивання рук від відмови, від обов’язку.
(М. Могилянський, Честь)

Унтер Пришибєєв

Герой однойменного оповідання (1885) А. Чехова, відставний унтер-офіцер, який вважає своїм обов’язком у все втручатися, всім робити зауваження, всіх давити своїм унтер-офіцерським «авторитетом».

Як знаємо, що врешті з того соціялізму й комунізму виполонилася диктатура Пришибеєва, не можна без посмішки читати так серйозно викладуваний ідеал комуністичного майбутнього. Воно нездійсненне, як нездійсненна кожна утопія.
(І. Кошелівець, Микола Скрипник)

Й тут як тут суворий, грізний,
Ще й при портупеї
Появляється сучасний
Унтер Пришибєєв.
(А. Янченко, Урок демократії)

У поті чола

Цитата з Біблії. Виганяючи Ддама з раю, Бог сказав йому: «У поті чола твого їстимеш хліб» (Буття, 3, 19).

У переносному значенні — добувати щось тяжкою працею, з великими труднощами.

Ось він, трудяга з трудяг, згорблений, голоногий, запнутий рушником, ось про кого справді скажеш: в поті чола добуває свій хліб...
(О. Гончар, Японські етюди)

Зрештою, якщо ж із твору автор нам не являється, значить — твір ремісницький, зроблений у поті чола, а не вичаклуваний у духовному злеті.
(Г. Паламарчук, Будьмо ретельнішими)

У ріднім краю навіть дим солодкий

Вислів походить з поеми Гомера «Одіссея» (IX ст. до н. е.). Німфа Каліпсо, на острів якої потрапив Одіссей, хоче, щоб він залишився в неї, але мандрівник рішуче відмовляється:

Одіссей же невтішно
Прагне узріти хоч дим, що над рідним підноситься краєм.
(Переклад Бориса Тена)

Цей образ трапляється також у Овідія, О. Грибоєдова та ін. письменників. В українську мову крилатий вислів увійшов у перекладі Лесі Українки.

«Для нас у ріднім краю навіть дим солодкий та коханий»... Без упину я думала собі оті слова, простуючи в країну італьянську.
(Леся Українка, Дим)

І зразу від шакалів та гієн ти геть летиш у інший час — та й баста: в середньовіччя, Грецію чи Рим, забувши, як пахтить вітчизни дим.
(Юрій Клен, Прокляті роки)

Усе моє ношу з собою

Цей вислів (поширений також у латинській формі — «Omnia mea mecum porto») приписують грецькому філософові VI ст. до н. е. Біанту. Коли перське військо напало на місто Прієну, мешканці його, рятуючись від ворога, втекли, забравши своє майно. Біант також залишив місто, але без речей. Коли його запитали, чому він нічого не взяв, він відповів: «Усе своє (майно) я ношу з собою». Цим він хотів сказати, що лише духовні цінності є справжнім багатством.

Він носить все своє з собою.
Носи, лебедику, носи.
І звідки ти такий єси
Мудрований!
(І. Світличний, Анти-Сковорода)

Ми люди тихі, незаздрі, чесні. Нам досить дещиці. В чини не ліземо. Ґрунтів не стягуємо й грошей у бодні не складаємо. Як казали римляни: omnia mea mecum porto.
(Вас. Шевчук, Григорій Сковорода)

Усе тече, все змінюється

Так формулюється важливе положення вчення грецького філософа Геракліта з Ефеса (близько 530—470 до н. е.), видатного представника античної діалектики.
Вживається на позначення змін у природі та суспільстві.

Поет — пророк,
Що зможе з’єднати у струмінь всеєдиний
Кінці і початий натхненності своєї
Всемудрим і одвічним: «Пантареї»*.
(Л. Мосендз, Пантареї)

*Panta rhei (грец.) — усе тече».

І хоча немає нічого вічного в бутті і все тече, змінюючись у потоці часу, та є, одначе, у минулому щось таке, що хочеться назвати неминущим, вічним, берегти, як святиню, і заповісти майбутньому як нетлінний знак доблесті своїх предків, як дар їх нащадкам.
(О. Довженко, Велике товариство)

Усі дороги (шляхи) ведуть у Рим

Це середньовічне прислів’я увійшло в літературну мову через байку французького письменника Ж. Лафонтена (1621—1695) «Третейський суддя, брат милосердя і пустельник».

Значення вислову: кінцева мета одна й та сама, хоча шляхи її досягнення різні.

В час квітування модернізму, коли всі шляхи художницькі, здавалося, вели в Італію чи до Парижа, він (М. Ешер) спробував цього ігристого питва й утік із Рима до тихого містечка в Нідерландах.
(М. З і н є ц ь, Вербуй)

Усі жанри добрі, крім нудного

Вислів французького письменника Вольтера з передмови до комедії «Блудний син» (1733). Вольтер підкреслював необхідність утвердження нового в мистецтві, обстоював рівноправність різних жанрів літератури.

На перший погляд здається дивним вибір жанру. Трагедія Афганістану — й мелодрама? Чи не зниження це? Вбачається, що ні. Давно відомо, що всі жанри добрі, крім нудного.
(Т. Свербілова, Момент істини в драматургії)

Усмішка Джоконди (Монни Лізи)

Портрет Монни Лізи, дружини флорентійського купця Джокондо (1503) вважається кращим з портретів Леонардо да Вінчі. Цей класичний твір, що зберігається у Луврі, добре відбиває уявлення людей доби Відродження про людську особистість. Митець прекрасно передає усмішку Монни Лізи, яка оживила обличчя й надала йому певної загадковості.

 — Оте світло прибою, що знизу осявало хлопчика і що відкривало нам його загадкову, як у Монни Лізи, усмішку... Хіба само воно не є для нас чудом?
(О. Гончар, Циклон)

Минають фронди і жіронди,
минає славне і гучне.
Шукайте посмішку Джоконди,
вона ніколи не мине.
(Л. Костенко, Вже почалось, мабуть, майбутнє...)

У сумці солдата лежить маршальський жезл

Вислів приписують Наполеонові. Де Ремюза у своїх мемуарах розповідає, що після битви під Ієною в і8о6 р. був поширений лист солдата, в якому говорилося: «Солдата підбадьорює і заохочує думка, що він може, як усякий інший, стати маршалом, князем або герцогом». У 1819 р. Людовік XVIII у промові перед вихованцями військової школи в Сен-Сірі сказав: «Пам’ятайте твердо, що серед вас нема жодного, хто б не мав у своїй сумці маршальського жезла герцога Реджіо. Витягти його звідти залежить від вас». Тут ідеться про генерала Удіно, який одержав після битви при Ваграмі 6 липня 1809 р. звання маршала і титул герцога Реджіо.

Вислів уживають на означення честолюбних прагнень людини.

Усіх вела на всенародний бій
Єдина воля, віща і крилата,
І маршальський таївся жезл ясний
В похідній сумці простого солдата.
(М. Рильський, Записна книжка)

Усьому свій час, і кожна річ має свою пору під небом

Цитата з біблійної Книги Екклезіаста, або Проповідника, написаної царем Соломоном (X ст. до н. е.): «Для всього свій час, і година своя кожній справі під небом: час родитись і час помирати, час садити і час виривати посаджене, час вбивати і час лікувати, час руйнувати і час будувати...» (3, 1-8).

Значення вислову: плинність життя й невідворотність смерті.

Все має пору, для всього приходить свій час. І для агави. Те, що таїлося в ній, продирає нарешті тісні обійми і виходить на волю як велет, несучи на могутньому тілі, яке може зрівнятися хіба з сосною, цвіт смерті.
(М. Коцюбинський, На острові)

Утопія

Назва твору (1516) англійського гуманіста і політичного діяча Т. Мора (латинською мовою означає «ніде») — опис неіснуючої країни з ідеальним, на думку автора, суспільним ладом. Книжка Мора стала початком багатовікової серії утопічних романів, а згодом і романів-антиутопій.

У переносному значенні — нездійсненна мрія.

Я з великою обережністю ставлюся до нових соціальних і національних утопій, до нових умоглядних схем, які хтось негайно хотів би «втілити у життя», не рахуючись із жорстокою дійсністю.
(Ю. Щ є р б а к, «Я відкрив другий бік місяця»)

Саме він, його величність Експеримент, має право сказати останнє слово: що ми тут справді маємо — наукову теорію чи тільки утопічний міф?..
(М. Руденко, Шлях до хаосу)

[ A ] [ Б ] [ В ] [ Г ] [ Ґ ] [ Д ] [ Е ] [ Є ] [ Ж ] [ З ] [ И ] [ Й ] [ І ] [ Ї ] [ К ] [ Л ] [ М ]
[ Н ] [ О ] [ П ] [ Р ] [ С ] [ Т ] [ У ] [ Ф ] [ Х ] [ Ц ] [ Ч ] [ Ш ] [ Щ ] [ Ю ] [ Я ]