Алла КОВАЛЬ, Віктор КОПТІЛОВ
КРИЛАТІ СЛОВА В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ

T

«Табірний пил»

Вислів, поширений за часів комуністичного терору в СРСР. Він відбивав безправність і беззахисність в’язнів сталінських концтаборів. У літературі однією з перших його вжила російська поетеса А. Ахматова (Горенко) у «Поемі без героя» (1959):

А за проволокой колючей,
В самом сердце тайги дремучей —
Я не знаю, который год —
Ставший горстью «лагерной пыли»,
Ставший сказкой из страшной были,
Мой двойник на допрос идет.

Катерино Михайлівно, панно Катрусю,
що стали-сьте пилом,
І не табірним — зоряним:
Вами засіяне небо...
(О. Забужко, Портрет К. М. Грушевської замолоду)

І мене б, можливо, отам
Перетерли на табірний пил.
Та я в думці кричав катам:
Мертвий вийду з ваших могил!
(М. Руденко, Реабілітований)

Таємна вечеря

Остання зустріч Ісуса Христа з учнями перед його арештом, судом і стратою. Опис таємної вечері міститься в усіх чотирьох Євангеліях (Матв., 26; Марк, 14; Лука, 22; Іван, 13).

У ширшому значенні — таємні збори, останнє побачення.

За довгим столом відбувалася вечеря. Не таємна й не остання, можемо назвати її Першою вечерею...
(П. Загребельний, 3 погляду вічності)

Таємне стане явним

Вислів походить з Євангелія: «Нема нічого таємного, що не стало б явним» (Марк, 4, 22; Лука, 8,17).

Досить скромний і в усіх відношеннях статечний керівник почав нишком стрибати в гречку, аж поки «тайное не стало явным».
(М. Тарновський, Незримий горизонт)

 — Ось бачиш, — вів далі печатник Остафій. — Нема нічого тайного, котре не стало б явним. Та не в цьому річ.
(Р. Федорів, Отчий світильник)

Так минає слава мирська

Автором вислову є середньовічний філософ і теолог Тома Кемпійський, який вжив його у книзі «Наслідування Христа» (близько 1427). Цей вислів трикратно повторюють при возведенні в сан Папи Римського. У переносному значенні — скороминущість людського життя; швидкі зміни становища людини. Вживається й латинською мовою: «Sic transit gloria mundi».

Це вже наслідок недокрів’я:
Небагато хліба в півфунті!
Пам’ятаєш таке прислів’я:
«Transit gloria mundi...»
(Є. Плужник, Галілей)

Розірву груди. Розшматую серце. І побачу — надходить невідома голуба гроза. Sic transit gloria mundi!
(M. Хвильовий, Санаторій на зона)

І на бронзі, і на корунді
Видко гострі кігті часу.
Так. Sic transit gloria mundi
І на мудрість, і на красу.
(Є. Маланюк, Вавілон був і Ассірія...)

Так мовив Заратустра

Назва твору (1883—1891) німецького філософа Ф. Ніцше. У книжці йдеться про культ «надлюдини», героя, що стоїть над юрбою, яка повинна йому коритися. Твір Ніцше не пов’язаний з ідеями Заратустри — засновника давньоперської релігії зороастризму.

Чи то жалість до нещасної сироти, чи, може, й справді те, що в книжках називається коханням. Але яка може бути жалість, коли так говорив Заратустра: «Ти йдеш до жінок? Не забудь нагайку!»
(М. Стельмах, Кров людська — не водиця)

Тамерлан

Тамерлан (1336—1405) — європейська форма прізвиська середньоазіатського полководця і завойовника Тімура («Тімур ленг» — «кульгавий Тімур»). Грабіжницькі походи його відзначалися винятковою жорстокістю у ставленні до народів підкорених країн.

Ім’я Тамерлана стало синонімом слів «грізний завойовник», «тиран»,«деспот».

Пишаються під небом ті блискучі
Гнізда розпусти, зопсуття й обмани
І світ заражують — докіль могучі
«Стовпи» отруту ллють в народні рани,
Думки кують для прихоті своєї,
Люд трупом стелють люті тамерлани!
(І. Ф р а н к о, Не покидай мене, пекучий болю...)

А там — Дніпро, аж ген до Базавлука,
аж за пороги й далі за лиман.
Об цілий світ спіткнулася розлука
і йде на нас, страшна, як Тамерлан.
(Л. Костенко, У присмеркові доброї дібровості...)

Там чисте срібло ллється в чистих ріках

Цитата з присвяченої Україні поезії О. К. Толстого (1817—1875) «Ты знаешь край, где все обильем дышит...» (1840—ті pp.), навіяної «Піснею Міньйони» Й. В. Гете. Цитований рядок в оригіналі звучить так: «Там реки льются чище серебра».

В рівнинах неосяжних і великих
Там віщий місяць сходить ліворуч...

І чисте срібло ллється в чистих ріках,
І тане в небі журавлиний ключ...
(Юрій Клен, Прокляті роки)

Танець смерті

Один з найбільш поширених сюжетів середньовічного мистецтва — зображення Смерті у вигляді кістяка з косою, який по черзі танцює з бідняком і багатієм, з вельможею і ченцем, з родовитою дамою і лицарем, — і щоразу закінчення танцю стає кінцем життя кожного, кого обрала Смерть собі у партнери. Ідея танцю смерті (французькою мовою — «danse macabre», «жахливий танець») — всесилля смерті, від якої не сховається ніхто.

Та чи ж не кращими були ті дні
Без дрів, і без електрики, й без хліба,
Коли ввижались марева ясні,
Аніж тепер, коли душа в нас ніби
Тріпоче й б’ється на безводнім дні!
Так піймана гачком нехитра риба
На мотузку, протягнутім між зябр,
Танцює те, що зветься danse macabre.
(Юрій Клен, Прокляті роки)

Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі

Цитата з поеми І. Франка «Мойсей» (1905). Багато рядків поеми стали пророчими. Франко передбачав велику бурю й день воскресіння народу:

Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі.
Тільки б бачить тебе у народів привольному колі,
Де завжди набиралась могуття, і слави, й снаги.
(А. Малишко, Україно моя)

Тарас Бульба

Герой однойменної повісті (1835) M. Гоголя.
Ім’я Тараса Бульби стало загальною назвою на означення немолодої, але міцної духом і тілом людини. В іншому значенні — втілення патріотизму.

Повільно й важко підвівся Сердюченко, немов піднімав найтяжчий у житті тягар.
Стояв над столом високий, кремезний, неначе й справді Тарас Бульба.
(С. Журахович, Київські ночі)

Повість називається ім’ям одного героя Тараса Бульби, але він є символом всього народу.
(П. Голубенко, Україна і Росія)

Тартар

У грецькій міфології — підземне царство мертвих.

Де полотно пензльоване співає
Очам про всі дива краси таємні,
І вищу ліпоту небес являє,
І Тартара страшилища підземні.
(П. Куліш, До Шевченка)

Замість гармонії навертається Тартар! Ґвалт. Безодня мук. Казбеки кістяків над Тереками крові.
(В. Барка, Спокутник)

Проклятий сон. Він липне, мов смола.
Мов муха до обіднього стола.
І бреше, що життя — життя не варте.
Не варте сліз, молитов і волань.
Хай згине! Хай провалиться у Тартар!
(І. Жиленко, В останній час землі)

Тартарен з Тараскова

Герой роману французького письменника А. Доде (1840—1897) «Надзвичайні пригоди Тартарена з Тараскона» (1872) — хвалько й брехун. Ім’я його давно набуло узагальненого змісту.

Я ще міг би розповідати, що він має, як і кожен індивід, багато несхопного навіть для спостереження зблизька. А що, якби він мав трохи й від Тартарена, бо хто з нас вільний від рис характеру цього безсмертного провансальця?
(І. Кошелівець, Розмови в дорозі до себе)

Тартюф

Персонаж однойменної комедії (1669) Ж. Б. Мольєра, ханжа й лицемір. Його ім’я часто вживається в узагальненому значенні.

Г а л і м а (до Селіма): А! То ви он як! Сватаєте дочку, а залицяєтеся до матері? Ах ви ж тартюф!
(В. Самійленко, У Гайхан-бея)

Текти молоком і медом

За Біблією, Бог пообіцяв Мойсееві вивести юдеїв з Єгипту в обітовану землю, «що тече молоком і медом» (Вихід, 3, 7-8). Римський поет Овідій у «Метаморфозах» передає міф про золотий вік людства, коли ріки текли молоком і нектаром, а мед капав з дубів. У переносному значенні вислів характеризує найвищий ступінь добробуту, достатку.

Доки молоком і медом
Ти пливеш, наш рідний краю,
Доки весело, в достатку
Череди твої гуляють —
Доти й ми усі при тобі,
Невідступні патріоти,
Аж дійдемо — ми до панства,
Ти — до голої голоти.
(І. Ф р а н к о, Ботокуди)

Т і р ц а: І зацвіте Сіон весняним крином, і знов поллється молоком і медом земля обітована, ся земля, де ми тепер блукаєм, мов вигнанці, мов стадо згублене на бездоріжжі.
(Леся Українка, На руїнах)

Та гей, бики! Зерно поспіє,
Обіллє золотом поля,
І потече ізнову медом
І молоком свята земля.
(С. Руданський, Гей,бики!)

Темна вода во облаціх

Вислів походить з біблійної Книги Псалмів: «Поклав темряву Він, як заслону Свою, а довкілля Його — то темрява вод, а житло Його — густі хмари» (17,12).
У сучасному слововжитку — щось незрозуміле.

Ну, а тепер про справу з дальшим виданням журналу. Поки що про неї сказати можна: «темна вода во облацех».
(С. Петлюра, Лист до Д. Донцова, 12.ІХ.1912 р.)

Теорія, мій друже, сіра, Та дерево життя зелене

Цитата з трагедії Й. В. Гете «Фауст». Слова Мефістофеля у сцені «Кабінет Фауста» у І частині твору.

І взагалі grau, teurer Freund, ist alle Theorie, і золотого дерева дійсності, — вимріяна дійсність хіба не кавалок дійсності реальної? — нема для чого псувати педантичним ригоризмом наслідування, хоч би й найкращих теорій...
(М. Могилянський, Честь)

Франко пам’ятав і цілком поділяв думку великого німецького поета, висловлену в творі, який він вперше передав українською поетичною мовою: «Любий друже, сіра вся теорія, зелене жизні чудне древо».
(О. Білецький, Художня проза І. Франка)

Термідор. Термідоріанці

9 термідора (за республіканським календарем, дата, що відповідає 27 липня) 1794 р. поваленням кривавої диктатури Робесп’єра завершилися події Великої французької революції. До влади прийшла контрреволюційна буржуазія.
У переносному значенні «термідор» — крах революції з її ідеалами, «термідоріанці» — контрреволюціонери, які скористалися з революції у власних егоїстичних цілях.

Арешт М. Ялового він (М. Хвильовий) оцінював як початок терору термідоріанців проти революційного покоління взагалі, а українських письменників зокрема.
(Г. К о с т ю к, Микола Хвильовий)

Революція входила у термідор, а її романтика перетворювалася на деренчливий пафос псевдокласової демагогії.
(С. Гречанюк, Щоб давнє слово на чатах стояло)

Тернистий шлях

Вислів пов’язаний з латинським прислів’ям «Per aspera ad astra» («Крізь терни до зірок») і з численними згадками в Євангелії про терни — символ мучеництва, фізичних і духовних страждань.

Значення вислову: життя, повне нещасть, перешкод, тяжких переживань. Іти тернистим шляхом — наражатися на муки.

Твоїми говоритиму устами
До всіх народів і до всіх віків,
Твоїми я тернистими стежками
Вестиму своїх вибраних борців.
(І. Ф р а н к о, Було се три дні перед моїм шлюбом...)

Шлях — крутий, грудастий,
та — не на Голгофу,
Скарги — жанр сопливих.
Не люблю ридань.
Шлях — тернистий? Добре!
Хрест? І — слава Богу!
Я з своїх плечей на ваші не віддам.
(І. Світличний, Позаяк)

Терновий вінець

Євангельський вислів. Воїни римського намісника Юдеї Пілата перед тим, як розіп’яти Ісуса Христа, «сплівши вінець із тернини, поклали Йому на голову, і дали Йому у правицю тростину, і, стаючи перед Ним навколішки, насміхалися з Нього» (Матв., 27, 29). У переносному значенні — страждання, мучеництво.

Трагізм особистого життя часто вплітається в терновий вінок життя народного.
(М. Коцюбинський, Іван Франко)

Екологічні нещастя України увінчано атомним терновим вінцем Чорнобиля.
(Ю. Щ є р б а к, Відповідальність перед Землею)

Глянь на моє чоло, Росіє, — ти побачиш терновий вінець.
(О. Бердник, Терновий вінець)

Титан. Титанічна боротьба

У грецькій міфології титани — божества, діти Геї (Землі) і Урана (Неба), які повстали проти Зевса і всіх богів-олімпійців, але були переможені.

У метафоричному значенні «титан» — людина виняткового розуму та обдарованості, «титанічний» — величезний, «бій титанів» — боротьба велетенських сил.

І мертві встають і шукають хреста,
їх очі розчахнуто-тьмяні.
Встають, наче поросль, струнка і густа, —
Страшне покоління титанів.
(О. О л ь ж и ч, Незнаному воякові)

Але я зібрав би всіх титанів
І сказав би, знявши капелюх:
Я не буду вам співать пеанів
І хвальбою лоскотати слух.
(В. Симоненко, Вихвалять, і славити, й кричати...)

Його титанічна праця — надбання не лише одного народу, попри часові тенденції відчуження й недовіри Борис Тен робив усе для зближення людей, культур, цілих народів.
(Є. Концевич, «Щедротний паростку могутнього коріння...»)

Тіль Уленшпігель

Герой середньовічних фламандських і німецьких народних переказів, веселий і дотепний юнак. У всесвітньовідомому романі Ш. де Костера «Легенда про героїчні, веселі й доблесні пригоди Тіля Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах» (1867) син вугляра Клааса Уленшпігель — борець за свободу народу від іноземного поневолення.

Вставай, Уленшпігель! З вітром
Бреди у прозору безвість,
Заглядуй у сині вікна,
Читай, усміхайся, сни,
Пройди по моїй країні,
Як щастям проходить промінь,
І в каламуті квітня
Від сонця мого розтань.
(К. Герасименко, Ствердження)

Марно ми шукали б подібності стилів між «химерним романом» про українського Тіля Уленшпігеля «Козацькому роду нема переводу»... і твором про життя Т. Шевченка «Петербурзька осінь». А написані вони одним автором — О. Ільченком.
(Б. Буряк, Художник і життя)

Тіні забутих предків

Назва повісті (1911) M. Коцюбинського.

Чимало осудів дісталося мені
За виведеш тут «забутих предків» тіні.
Що ж! Так я малював, як у колишні дні
Усе те бачилось...
(М. Рильський, Мандрівка в молодість)

Є прохання до вас — більше відшукуйте тіні «забутих» видатних діячів наших, поетів, мислителів — тих, які в темні часи нашої історії тримали смолоскипи в руках...
(І. Витвицький, На зворотній хвилі)

Тіртей. Пісні Тіртея

Грецький поет VII ст. до н. е., який уславився закликами до єдності співвітчизників, оспівував хоробрість спартанських воїнів, писав маршові воєнні пісні.

У переносному значенні — співець доблесті й героїзму.

А втім, ніякий Тіртей не міг уже врятувати становища: повстання було придушене нещадною рукою царського уряду.
(М. Рильський, Поезія Адама Міцкевича)

Той мурує, той руйнує...

Цитата з поеми Т. Шевченка «Сон» (1844):

У всякого своя доля
І свій шлях широкий:
Той мурує, той руйнує,
Той неситим оком
За край світа зазирає, —
Чи нема країни,
Щоб загарбать і з собою
Взять у домовину.

Одні будували, другі — руйнували. Як сказав поет: «Гой мурує, той руйнує...» У восьмому столітті імператор Лев Ісавр досить дбайливо винищує ікони, а що слово «ікона» означає будь-яке зображення, будь-який малюнок, то можна уявити, скільки шедеврів навіки втрачено для людства у тій «ідеологічній боротьбі».
(П. Загребельний, Диво)

Той, що греблі рве

В українських народних віруваннях — дух, уособлення стихії весняних вод.

Солдат: Успеешь, хозяйка, выспаться. Хотите ли, покажу вам стартова, с которым все делаю?
Михайло: Старшого? Се б того, — що греблі рве?
Тетяна: Цур йому! Се б того, що — не при хаті згадуючи?..
(І. Котляревський, Москаль-чарівник)

Я той, що греблі рвав.
Я не сидів у скелі,
Коли дуби валились вікові.
(П. Воронько, Я той, що греблі рвав...)

Той, що греблі рве — персонаж драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня».

Торквемада

Т. Торквемада (1420—1498) — перший «великий інквізитор», автор кодексу інквізиції і процедури інквізиційного суду. Жорстокий переслідувач «єретиків», він послав на вогнище кілька тисяч чоловік.

У переносному значенні — бездушний кат, фанатичний бузувір.

О домашній страшний Торквемадо!
Не спіши ти мене розпинать.
Я і сам був би сонячно радий,
Коли б віршів не вмів римувать.
(В. Симоненко, Муза і редиска)

 — Ти всім подаєш ідеї, — розізлився Грак, витираючи піт з чола. — Тебе всі люблять, а ті, хто їх втілює в життя, — ненавидять. Чудновський теж вважає, що Торквемада — це я, а ти Йосиф Прекрасний...
(О. Чорногуз, «Аристократ» із Вапнярки)

Точка опертя

Грецький фізик і математик III ст. до н. е. Архімед вважається автором гордої заяви: «Дайте мені місце, де я міг би стати (точку опертя), і я зрушу землю». У творах Архімеда цього вислову нема.

Вислів набув метафоричного значення: вирішальна умова, вихідні позиції. «Втратити точку опертя» — втратити певність.

Людина духової творчости мусить в нашій громаді чи серед нашої спільноти мати, якщо вже не базу, то принаймні якусь більш-менш намацальну точку опертя.
(Є. Маланюк, Юрій Клен)

Тепер він знову був суворий і нетерплячий, і Нерчину, який прийшов до нього з Грицишиним і Золотаренком, сердито сказав:
 — А що ви ці тижні робили, Архімеди? Шукали точку опори для своїх незбутніх мрій?
(Н. Рибак, Скриня Пандори)

Дарма! Ще є гострість у зорі,
Є сила і нехіть заснути,
Знайти б тільки точку опори
І землю перевернути!
(С. Крижанівський, Неспокій)

Треба всюди, добрі люди, Приятеля мати

Цитата із співомовки С. Руданського «Баба в церкві» (1858):

«...Не судіте, люди!
Ніхто того не відає,
Де по смерті буде...
Чи у небі, чи у пеклі
Скажуть вікувати;
Треба всюди, добрі люди,
Приятеля мати».

У співомовці розповідається, як баба поставила одну свічку святому, а другу — чортові.

От що значить своя людина! Мала рацію баба Степана Руданського, казавши: «Треба всюди, добрі люди, приятеля мати».
(Ф.Маківчук, Репортаж із того світу)

Три грації

У римській міфології — богині молодості, веселощів і краси. їх зображували у вигляді трьох прекрасних дівчат.

Йдуть три циганки розцяцьковані,
Три грації і три покори,
Вистукують по бруку кованими
Підборами.
(В. С т у с, Йдуть три циганки розцяцьковані...)

Немов чарівні декорації —
жасмин, троянди і бузок.
Кузини мамині, три грації,
як три принцеси із казок.
(Л. Костенко, Три принцеси)

Тридцять срібняків

За Євангелієм, один з дванадцяти апостолів (учнів Ісуса Христа) — Юда — віддав свого вчителя ворогам, за що одержав тридцять срібняків (Матв., 26,15).

У переносному значенні — ціна зради.

Послухав би ці роздуми цинік типу Магазаника, заґелґотав би гусаком: — Ге-ге-ге, нащо мені отой романтики чад, коли краще срібний карбованець у кишені чи півлітра на столі.
Цьому нечестивцю і тридцять срібляників не обтяжать ні кишені, ні совісті.
(М. Стельмах, Чотири броди)

Пальці грубі й шорсткі, шкіра, дублена ядухом рибним... Чи ж рибалці Симону апостольське впору ім’я?.. Ти, звичайно, не той,
що готовий за тридесять срібних, — Але вже і не той, що розпнеться за люди своя.
(О. Забужко, Коментар до дій св. апостолів)

Три кити

У давнину вважали, що земля тримається на спинах трьох величезних китів, які плавають у безмежному Океані. Зображення землі на трьох китах можна бачити в середньовічних творах з географії.
У сучасній мові вислів уживається переважно з іронічним забарвленням у значенні — головна підпора, основа.

Відчуття честі та високий культурний рівень — ось ті flea кити, які, на думку інтелігенції, мали утримати духовність народу.
(Н. Ш у м и л о, «Життя людське — храм, а не морг!»)

Торкнешся міфа, а розбудиш страх: якщо Земля стоїть на трьох китах і в спразі смерті кинеться на твердь останній кит — накриє Землю смерть.
(В. Базилевський, Торкнешся міфа...)

Тримати камінь за пазухою

Вислів походить з п’єси римського письменника Плавта (близько 254—184 до н. е.) «Комедія про глечик». Скупий Евкліон, який знайшов глечик із золотом, не довіряє своєму сусідові Мегадору, що сватає його дочку: «Пащу розкрив на золото! Показує хліб в одній руці, а камінь тримає у другій».

У переносному значенні — приховувати недобрі наміри.

З того з’єднання нічого не вийшло, а хоч би й вийшло, то користь мала, бо все-таки обидві сторони (поляки й русини) ні крихотки одно одному не вірять і за пазухою ховають добрі каменюки на всякий случай.
(Леся Українка, Лист до М. Косача, березень 1891р.)

Тримати порох сухим

Вислів приписують відомому діячеві Англійської революції XVII ст. О. Кромвелю (1599—1658).

У сучасній мові вислів означає: бути готовим до бою, до боротьби.
Події в Європі і цілому світі, де вже розгоралося полум’я нової війни, підказували поетам гостру потребу тримати ліричний порох сухим.
(Л. Новиченко, Про багатство літератури)

Троянди й виноград

Назва поезії (1955) М. Рильського:

Ми працю любимо, що в творчість перейшла,
І музику палку, що ніжно серце тисне.
У щастя людського два рівних є крила:
Троянди й виноград — красиве і корисне.

Полярні знаки міняються місцями: молоко здатне вбити, а горілка, нібито, врятувати. «Красиве» стало «некорисним».
(А. Ткаченко, Мета — морфози?)

Троянський кінь

Як розповідає Гомер в «Одіссеї», після тривалої безуспішної облоги Трої греки, за порадою Одіссея, збудували величезного дерев’яного коня. Всередині його сховалося декілька воїнів, а решта грецького війська відпливла від міста на своїх кораблях. Троянці повірили в те, що облогу знято, і перенесли коня в місто. Вночі воїни вийшли з коня і відкрили ворота Трої війську, що повернулося. Троя була переможена і зруйнована.
У переносному вживанні — підступний дарунок ворогам, який полегшує перемогу над ними, обманні Дії.

Виходить, не помогло. А я хотів учинити щось подібне. Звичайно, не кулаками, а словами. — Він помовчав і додав: — Отож нехай іде дерев’яний кінь до іншої Трої?
(Ю. Мушкетик, Біла тінь)

Трубадури

Середньовічні мандрівні поети Провансу, головною темою творів яких було оспівування Прекрасної Дами.

У сучасній мові трубадури — ті, хто славить, звеличує що-небудь (часто вживається з негативним відтінком).

І довго ще, купаючись у морі,
Поети увиджатимуть в просторі
Ахейські весла та низькі човни,
А парубки, каміння й дачні мури
Відповідатимуть на їх співучі сни
Крізь зуби витисненим: «Трубадури!»
(М. З е р о в, Партеніт)

Скільки закликів до письменників — негайно відгукуватись на сучасність та активно в сучасність втручатись — проголошувано за минуле півстоліття, проголошується до сьогодні і проголошуватиметься завтра, але в літературознавстві якось забуто, що був живий приклад тому при перших кроках української пожовтневої прози — його показав Олекса Слісаренко, літописець і трубадур сучасності.
(Ю. Смолич, Слісаренко)

Слов’янофіл Хом’яков, а пізніше відомий трубадур російського колоніалізму Катков твердили, начебто польському селянинові російська мова ближча, ніж польська.
(І. Д з ю б а, Бо то не просто мова, звуки...)

Труди і дні

Назва твору грецького поета VIII—VII ст. до н. е. Гесіода, в якому докладно змальовано хліборобську працю й наводиться сільськогосподарський календар, що ґрунтується на народних прикметах та забобонах. «Труди і дні» поетизують працю.

У переносному значенні — час, сповнений корисною діяльністю, творче життя.

Знову спускається дощ. «Хоч ти плач!»
І так само минають дній роботи, як за часів Гесіода.
(В. Мисик, Возовиця)

Найперша у житті циганська поетеса!
Живе, як Гесіод. Труди і дні... і дні...
І снились їй вночі забрьохані колеса,
кибитки і вогні... вогні.... вогні... вогні...
(Л. Костенко, Циганська муза)

Тюрма народів

Французький письменник і мандрівник А. де Кюстін писав у книжці «Росія у 1839 році»: «Хоч яка величезна ця імперія, вона не що інше, як тюрма, ключ від якої зберігається в імператора». Миколу І Кюстін називає «тюремником однієї третини земної кулі», маючи на увазі загарбницьку зовнішню політику російського царизму.

Цілком натурально, що ми тоді найбільше, найвиразніше почували себе чужими, ворожими цій проклятій «тюрмі народів».
(В. Винниченко, Відродження нації)

З відчуттям полегшення залишив Польщу, вітаючи межі старої знайомої Німеччини. Пригадувались давні молоді роки, коли вперше з «тюрми народів» виїхав до Європи.
(М. Могилянський, Честь)

Тьма єгипетська

Одна з кар єгипетських, насланих, за Біблією, на Єгипет за знущання над юдеями: «І сказав Господь Мойсееві: простягни руку твою до неба, і нехай буде тьма на землі Єгипетській, темрява, в якій ходитимуть помацки. І простяг Мойсей руку свою до неба, і стала густа темрява по всій землі Єгипетській на три дні» (Вихід, ю, 21-22). Уживається в значенні: безпросвітна темрява.

Такий туманний час тепер для Ялти невигодний, бо якраз оце згорів газовий завод і світла на вулицях нема, а як скінчаться місячні ночі, то вже буде зовсім тьма єгипетська.
(Леся Українка, Лист до матері, 22.11.1898 р.)

Тьма кромішна

Вислів неодноразово зустрічається в Євангелії, наприклад: «А негідного раба викиньте у тьму кромішну; там буде плач і скрегіт зубів» (Матв., 25, 30). Тьма кромішна (буквально: «зовнішня пітьма», бо старослов’янською мовою «кромъ» — «зовні») — цілковита темрява.

Самарійський пророк: Так не пізнає оселі батька п’яний син безумний, за те блукає він у тьмі надвірній...
(Леся Українка, Вавілонський полон)

Де ж пророк,
Щоби сказав огненне слово...
Щоб сонце розпалив наново
У тьмі кромішній?
(Б. Лепкий, В храмі святого Юра)

Відчувається, що нерви нашого супутника вкрай розшарпані, що йому справді нестерпно дивитись, як люди, наче збезумівши, мчать і мчать кудись крізь зливи й тумани, охоплені шалом гонитви, женуть на скажених швидкостях, маючи, здається, одну лиш жагу — мчати, летіти, переганяти інших, хай навіть у непрогляднім тумані, у кромішній, згубній пітьмі!
(О. Гончар, Твоя зоря)

[ A ] [ Б ] [ В ] [ Г ] [ Ґ ] [ Д ] [ Е ] [ Є ] [ Ж ] [ З ] [ И ] [ Й ] [ І ] [ Ї ] [ К ] [ Л ] [ М ]
[ Н ] [ О ] [ П ] [ Р ] [ С ] [ Т ] [ У ] [ Ф ] [ Х ] [ Ц ] [ Ч ] [ Ш ] [ Щ ] [ Ю ] [ Я ]