Алла КОВАЛЬ, Віктор КОПТІЛОВ
КРИЛАТІ СЛОВА В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ

Р

Раби незрячі, гречкосії

Вислів з поеми Т. Шевченка «І мертвим, і живим...» (1845):

І знову шкуру дерете
З рабів незрячих, гречкосіїв.

У переносному значенні — затуркані, пригноблені люди.

 — Опануєш грамоту, не гордуй меншим братом, незрячим гречкосієм.
(Д. Косарик, Син-колос)

Раби, підніжки, грязь Москви,
Варшавське сміття — ваші пани,
Ясновельможнії гетьмани

Цитата з поеми Т. Шевченка «І мертвим і живим...» (1845).

Раби і підніжки всякої влади палять фіміам навіть земським начальникам. Хоч би тобі одна благородна думка, хоч би одно людське слово!
(М. Коцюбинський, Лист до В. Коцюбинської, 13.X.l896 р.)

Радуйся, Маріє!

Початкові слова (латинською мовою — «Ave, Maria!») церковного гімну, що славить Діву Марію, яка чекає народження Ісуса Христа.
Набувши переносного значення, вислів уживається для вираження почуттів захвату, молитовного екстазу, іноді — з трагічним забарвленням.

А там зозульку в гаю десь чувати, А там дзвіночок став селом кувати, Там в борі вітер листом шелевіє: Пречиста Діво, радуйся, Маріє...
(Ю. Федькович, Пречиста Діво, радуйся, Маріє...)

Вже славлять, співають нове ім’я (Ave, Maria,Калино моя!)
(П. Тичина, Мадонно моя)

Це вже було колись. Горіли фіранки, палахтіла синь. І голос: «Радуйся, Маріє! Гряде в віках твій гарний син!»
(І. Жиленко, Всесвіти)

Радуйся, ниво неполитая!

Вислів походить з Біблії, з Книги пророка Ісайї, який віщує добробут і процвітання праведникам: «Возвеселиться пустиня й суха земля, возрадується країна безлюдна й розцвіте, як нарцис» (35,1)

Радуйся, ниво неполитая!
Радуйся, земле, не повитая
Квітчастим злаком! Розпустись,
Рожевим крином процвіти!
(Т. Шевченко, Ісаія. Глава 35 /Подражаніє/)

Радуйся, ниво моя, неполита
Стронцієм білим і жаром-сльозою,
Радуйся, ниво моя, не покрита
Чорною атомною грозою.
(А. Малишко, Нива)

Рани і скорпіони

Біблійний вислів. Син царя Соломона Ровоам так відповів ізраїльтянам, які просили полегшити їхнє життя: «Батько мій наклав на вас тяжке ярмо, а я збільшу ярмо ваше: батько мій карав вас бичами, а я каратиму вас скорпіонами» (І Книга царів, 12, 14). Скорпіони тут — канчуки з кількома хвостами та гострими металевими пластинами, схожими на жало скорпіона.

У переносному значенні «бичі й скорпіони», «рани і скорпіони» — посилення гноблення та знущань.

Не прозріла значна частина тих рутенців ще й тоді, коли уряд замість цукерків у формі посад і авансів для одиниць почав давати широким масам рани і скорпіони... Рани і скорпіони в заміну за сподіване щастя почалися, зрештою, досить вчасно і дізнав їх на собі швидко сам часопис Гушалевича.
(І. Ф р а н к о, Іван Гушалевич)

Ті, хто скаржився, підпадав новим утискам і скорпіонам, тоді як ті, на кого скарга йшла, заохочувались до дальших зловживань.
(С. Петлюра, Міліція пана Балицького і юстиція пана Скрипника)

Реквієм

Заупокійна відправа в католиків, а також хоровий музичний твір жалобного характеру. Назва походить від першого слова латинського тексту заупокійної молитви: «Requiem aeternam dona eis» — «Спокій вічний дай їм».

У метафоричному, образному вживанні — туга за тим, що безповоротно минуло.

І місто на очах мінилось. Сніг на вулиці одсвічував фосфором. Від ліхтаря процесії все біг вперед промінчик... Сум мене наліг — і реквієм душа співала хором.
(П. Тичина, Похорон друга)

І весь ефір звучав новою музикою, якої ще не відало життя. Це не були ні гімни його красі, ні величання його геніїв, ні реквієми героям.
(О. Довженко, Повість полум’яних літ)

Перше місце в ряду на диво сучасних нам творів О. Бургардта займає поема «Прокляті роки» — гнівний вирок сталінізму, винесений автором не після 1956 чи 1985 року, а в лиховісні дні середини тридцятих років, коли культ «батька народів» досяг свого апогею, твір-реквієм мільйонам безвинних жертв.
(В. Старик, Освальд Бургардт та його поема «Прокляті роки»)

Рептилія. Рептильна преса

Зневажлива назва продажної преси, що походить від зоологічного терміна «рептилія» — плазун. У1866 р. міністр-президент Пруссії О. Бісмарк конфіскував 16 млн. талерів у колишнього ганноверського короля Георга V і заявив у парламенті, що ці гроші він використає на боротьбу із «злісними рептиліями», тобто ворогами політики Бісмарка. Згодом стало відомо, що значну частину цієї суми Бісмарк витрачає на підкупи органів преси, які повинні були відповідним чином формувати громадську думку. Тоді ліві газети підхопили слово «рептилія» і почали його вживати на адресу продажних журналістів.

Рептильна, воздихаюча за минулим Державна Дума стала збирати своїх недобитків і майже одверто зітхати за монархією.
(В. Винниченко, Відродження нації)

Рильце в пушку

Вислів з байки І. Крилова «Лисиця і Бабак» (1813). Коли Лисиця скаржилася Бабакові, що її несправедливо звинувачують у хабарництві, Бабак їй відповів:

Кумасю, бачив я частенько,
Що маєш рильце у пуху.

У байці Л. Глібова «Лисиця і Ховрах» маємо варіант цього вислову:

«А що ж, кумасенько моя, —
Ховрах мовляє так лисиці, —
Був гріх, — частенько бачив я
У тебе пір’ячко на пиці...»

Кому — солі до бараболі,
кому — три снопи вітру в полі, Кому — пушок на рило,
а дядькові Кирилові — крила.
(І. Драч, Крила)

Ріг Амальтеї.
Ріг достатку
Ріг Фортуни

За грецьким міфом, коза Амальтея, що вигодувала своїм молоком Зевса, якось зламала собі ріг. Німфа, одна з виховательок Зевса, наповнила ріг плодами й подала йому. Тоді Зевс подарував ріг Амальтеї німфам, пообіцявши, що з нього з’являтиметься все, чого вони забажають. Звідси вислів «ріг достатку». У Давньому Римі виник варіант згаданих висловів — «ріг Фортуни», бо Фортуна — римська богиня щастя.

Осінній холодок над спраглою землею
Шатро гаптоване широко розіп’яв,
І з рук його падуть, як з рога Амальтеї,
Плоди, налиті вщерть, і довгі пасма трав.
(М. Рильський, Осінній холодок над спраглою землею...)

 — Так було! — Для мого попередника союзники не шкодували нічого, — вів далі Врангель, — все на нього сипалося, як із рогу достатку, а я за кожен патрон, за кожен снаряд мушу кланятись, пити чашу принижень.
(О. Гончар, Перекоп)

Тихше, синку, треба спатки.
Ось прийде з роботи татко.
Він нахилить Ріг Достатку —
і поллються з нього килими і мотопеди,
кришталі і модні пледи...
(І. Жиленко, Всесвіти)

Ріг Роланда

Роланд — герой старофранцузького епосу «Пісня про Роланда» (близько 1100 року), небіж Карла Великого, який очолив похід проти сарацинів і загинув у бою. Він мав ріг Оліфант із чудодійною властивістю негайно скликати воїнів у мить смертельної небезпеки.

В образному вживанні «ріг Роланда» — знаряддя важливої допомоги.

Там, за віками, за гірким туманом,
де трубить вічність у Роландів ріг,
любов була єдиним талісманом,
а талісман ще звався — оберіг.
(Л. Костенко, Апологія лицарства)

Різнити (відділяти) козлищ від овець

Вислів з Євангелія: «Коли ж прийде Син Людський У славі Своїй і всі святі ангели з Ним, тоді сяде на престолі слави Своєї. І зберуться перед Ним усі народи; і відрізнить одних від других, як пастир відділяє овець від козлищ» (Матв., 25,31-32).

У сучасній мові вислів означає: давати кожному по заслузі.

Любов — не ніжний вітерець,
А в сто разів складніша штука.
Різнити козлищ від овець —
Нехитра Богова наука...
(М. Рильський, Любов)

Робити з мухи слона

Цей вислів трапляється у «Хвалі мусі» грецького письменника III ст. н. е. Лукіана, який посилається на нього як на загальновідоме прислів’я. Значення вислову: занадто перебільшувати що-небудь.
— Ти мене, Письменний, не лякай, — з почуттям власної гідності сказав Подорожній, — і нероби з мухи слона.
(І. Муратов, Свіже повітря для матері)

Робінзон Крузо

Герой роману англійського письменника Д. Дефо «Життя і надзвичайні пригоди Робінзона Крузо» (1719). Завдяки великій популярності цього твору ім’я його героя стало загальною назвою людини, яка, подібно до Робінзона на безлюдному острові, хоч і самотня, веде активний, діяльний спосіб життя.

Вживається також у значенні: відлюдник, самітник.

Завтра вже батько повернеться з своєї робінзонади. І що в нього за пристрасть сидіти з вудками на березі, вештатись з рушницею на болотах, спати в наметі?
(О. Копиленко., Земля велика)

В цій робінзоновій самоті, де поет цілком прижився до дерев («і так живу, мов придолинний цвіт — без розмислу, без дум і неспокою»), можна куди легше вивільнити свою душу з-під тягаря індивідуального болю.
(В. С т у с, «Зникоме розцвітання»)

Це були наче б Робінзони, які хотіли уявляти себе на безлюдному острові науки й носили в собі старий світ у цілковито новому оточенні, являючи живий анахронізм.
(І. Кошелівець, Розмови в дорозі до себе)

Розпався зв’язок часів

Цитата з трагедії В. Шекспіра «Гамлет» (1601). Герой твору принц Гамлет болісно констатує прихід нових часів з їх аморальністю, жорстокістю, цинізмом. Наведений вислів узято з монологу Гамлета, який завершує першу дію трагедії.

Час розірвався — ланки не стача,
аби зімкнуть із нинішнім минуле.
(П. Мовчан, Серпневий запах кропу й лободи...)

Ідеал повинен лишитися — задля ілюзії щастя, оскільки життя прагне до спокою і зрівноваженості. Інакше зірветься вісь життєвого природного організму, розпадеться зв’язок не лише часів, а й людей...
(Т. Гундорова, Погляд на «Марусю»)

Запруджений Хрещатик... Буде він невдовзі наче повінь, що ридає: мов час розпався — і постане дві дійсності: «до» і «після»...
(С. Йовенко, Вікна у Київ)

Розпни Його!

За Євангелієм, підбурений первосвящениками натовп вимагав у римського намісника Юдеї Пілата страти Христа, вигукуючи: «Розпни Його!» (Марк, 15,13—14).

У переносному вживанні вислів означає несправедливу вимогу розправи над неповинною людиною.

І знов горбатіла Голгота там, де всміхалися лани, вилазив ворог на ворота, кричав: розпни її, розпни!
(М. Драй-Хмара, Я полюбив тебе на п’яту...)

Вони слухали, як нервовий, трохи приглушений голос читав: «...нову криваву жертву поклало наше неуцтво на визвольнім престолі. Озвірілі від ненависті фарисеї горлають без упину: "Розігни його! розпни його!.." А всякі пілати вмивають руки від невинно пролитої крові...»
(Г. Хоткевич, Троє)

Розп’яття

Смертна кара у Давньому Римі: засуджену людину цвяхами прибивали до хреста, на якому вона повільно конала. За Євангелієм, у 33 Р- н- е- був розп’ятий Ісус Христос. Після цього зображення розп’яття Христа стало священним у християн.

У переносному значенні — страшна кара.

Летять літа. Як голуби — летять.
Лиш падає на скроні біле пір’я
і квітне в небі золоте сузір’я
над частоколом молодих розп’ять.
(В. С т у с, Летять літа...)

А як подумать, дівчинко моя ти,
то хто із нас на світі не розп’ятий?
Воно, як маєш серце не з льодини,
розп’яття — доля кожної людини.
(Л. Костенко, Маруся Чурай)

Розстріляне Відродження

Цей вислів був уперше вжитий літературознавцем Ю. Лавріненком (1905—1987) у 1944 р. на означення періоду від 1917 до 1933 р.р., після чого партія взяла новий курс «на розгром і колоніальну провінціалізацію України», як зазначив Ю. Лавріненко у своїй передмові до укладеної ним антології «Розстріляне Відродження» (Париж, 1959).

Розгром «шістдесятників», досі ще не описаний у нас належним чином.., не в останню чергу спричинений крахом самої філософії «шістдесятництва», котра багато в чім продублювала світоглядну парадигму «розстріляного відродження».
(О. Забужко, Література і тоталітаризм)

Не всі надії «розстріляного відродження» збулися, не всі передбачення підтвердилися, не всі шляхи до порятунку, запропоновані діячами різної політичної орієнтації, є сьогодні реальними, але знати їх треба...
(С. Гречанюк, Дебют)

Я пережив свій богемний транс...
В людей Мікеланджело і Рафаелі,
А де він, розстріляний наш ренесанс?
(Д. Кремінь, Золота Ліхтарня)

Розтікатися мислію по древу

У давньоукраїнському епосі «Слово о полку Ігоревім» (XII ст.) так характеризується легендарний співець Боян: «Боян бо віщий, аще кому хотяше піснь творити, то розтікашется мислію по древу, сірим волком по землі, шизим орлом под облаки».

У сучасній мові — довгі й беззмістовні розмірковування.

І не розтікайтеся мислію по древу, бо через кілька хвилин має початися обхід.
(Ю. Шовкопляс, Людина живе двічі)

Але ж... розтікаються мислі по древу, мовби я молодик, якого жде нерозпечатана амфора з вином. Я вино своє випив, другої амфори нікому не дано...
(Р. Федорів, Отчий світильник)

Розумному досить

Цей вислів (латинською мовою — «Sapienti sat») трапляється в комедіях римських авторів III—II ст. до н. е. — у «Персі» Плавта й у «Форміоні» Теренція.

Значення вислову: розумна людина схоплює думку з півслова.
Р і ч а р д: В такій громаді, справді, повна воля всім фарисеям. Годвінсон: Річарде, до чого ви се сказали?
Р і ч а р д: Sapienti sat.
(Леся Українка, У пущі)

Провідною засадою письменницької техніки Хвильового було правило sapienti sat — розумному вистачає.
(Ю. Шевельов, Про памфлети Миколи Хвильового)

Розчавіть гадину!

Вислів «Ecrasez l’infame!», у якому відбилися анти-церковні погляди французького письменника і філософа XVIII ст. Вольтера, вперше зустрічається в його листі від 28.ХІ.1762 р. до математика й філософа Ж. Даламбера. Гасло Вольтера повторив французький політичний діяч другої половини XIX ст. Л. Гамбетта.

У наш час вислів набув ширшого значення.

Крутився сніг... До центра йшов я. Вгору.
Де ж наші вже! Ще невеличкий час тому
Денікінці обстрілювали гору
Батийову. Розчавлено потвору!
(П. Тичина, Приходь, життя розквітле...)

Роки блукань.
Роки мандрів Wanderjahre

Вислів походить від назви роману німецького письменника Й. В. Гете «Роки мандрів Вільгельма Майстера» (1821—1829), в основі якого лежить гуманістичний ідеал всебічного духовного і громадянського розвитку повноцінної, діяльної людської особистості.

Вислів набув переносного значення: період змужніння.

Згадаймо вдодатку ті лицарські, цільні і горді постаті, таких Василя і Ілаша з «Люби-згуби», Сафата Зінича, що за правду гине, старого опришка Донду і др., і зрозуміємо, що, бачачи кругом себе таку природу і таких людей, а не чуючи задля молодого віку ніякого дотиску порядків суспільних в тім житті, Федькович і пізніше, по своїх тяжких «Wanderjahre» з запалом мусив згадувати про той час і тих людей.
(І. Ф р а н к о, Молодий вік Осипа Федьковича)

Ромео і Джульєтта

Герої однойменної трагедії (1597) В. Шекспіра. Сила й краса почуттів Ромео і Джульєтти, які походили з двох ворогуючих родів, виявилися в тому,, що вони обрали смерть замість розлуки, здобувши моральну перемогу над варварськими пережитками Середньовіччя.

Імена ці вживаються на позначення людей, що люблять глибоко й самовіддано.

Але тоді все було простіше: не було таких страшних воєн, як тепер, і тому було більше і Джульетт, і Ромео. А хто тепер напише про таку любов, коли є Джульєтти, але нема кому їх любити?
(М. Стельмах, Правда і Кривда)

Нехай чужі — школярка і школяр.
Для інших — роль Ромео і Джульєтти.
Кохання першого жертовний жар
мені дорожчий за визнань букети.
(С. Йовенко, Я першому коханню руку дам...)

—      А хочеться... Хтозна, чого хочеться. Брешуть всі ваші машини... Хочеться Онєгіна... Ромео... Та й, припустимо, Ромео я вже не заслуговую. А когось такого, в сучасному розумінні... Та що там... — Неля махнула рукою.
(Ю. Мушкетик, Біла тінь)

Росінант

Так Дон Кіхот, герой однойменного роману (1605—1615) M. Сервантеса, називав свою стару, худющу коняку: по-іспанськи «rosso» — «кінь», «ante» — «раніше».

Це ім’я широко використовується для називання старих, змучених працею шкап.

— Та не гони ж ти так! Пожалій росінантів!
— Вони це люблять... І я люблю, люблю, щоб бігло!..
(О. Гончар, Циклон)

Вбогий дивак і гранд.
Серце і склад думок.
Навіть отой Росінант —
Готика духу й кісток.
(Є. Сверстюк, Сервантес)

Замгліє степ козацькими могилами.
Минає час, єдиний секундант.
Стоїть вітряк з опущеними крилами.
Стриножений пасеться Росінант...
(Л. Костенко, Балада моїх ночей)

Рукописи не горять

Слова Воланда — одного з персонажів роману М. Булгакова «Майстер і Маргарита» (1929—1940). У відповідь на репліку Майстра про те, що він спалив свій роман, Воланд повертає йому неушкоджений вогнем рукопис зі словами: «Пробачте, не повірю, цього бути не може. Рукописи не горять».

Вислів уживається на означення безсмертя літературної творчості.

Наш трагічний земляк, Микола Гоголь, таки викреслив (і зовсім дефінітивно) своє продовження «Мертвих душ». (Не дурімо себе, що рукописи не горять. Цілі бібліотеки горять).
(Г. Грабович, Між словом і схемою)

На табір та на моря сиве поле суворо й зимно глянула зоря... Благає серце: «Доведи, о доле, що манускрипти справді не горять!»
(Н. Нікуліна, Пам’яті М. К. Зерова)

Лише принагідний епізод із тридцять третього року відсунув прихід до читача роману М. Стельмаха «Чотири броди» — по року на «брід», за сумовитим дотепом Г. Сивоконя. Проте не тільки рукописи не горять. Незнищима і пам’ять народна.
(В. Брюховецький, Без строку давності)

[ A ] [ Б ] [ В ] [ Г ] [ Ґ ] [ Д ] [ Е ] [ Є ] [ Ж ] [ З ] [ И ] [ Й ] [ І ] [ Ї ] [ К ] [ Л ] [ М ]
[ Н ] [ О ] [ П ] [ Р ] [ С ] [ Т ] [ У ] [ Ф ] [ Х ] [ Ц ] [ Ч ] [ Ш ] [ Щ ] [ Ю ] [ Я ]