Алла КОВАЛЬ, Віктор КОПТІЛОВ
КРИЛАТІ СЛОВА В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ

С

Саваоф

Одно з найменувань Бога в юдеїв. Часто трапляється у Старому Заповіті і двічі у Новому, в посланнях апостолів. Означає безмежну могутність Бога-творця.

У метафоричному вживанні, часом з іронічним відтінком: творча людина.

Тут батько, як Бог Саваоф,
Спочиває на сьомий день,
І мати, як мати природа,
Ніколи не спочиває.
(І. Драч, До джерел)

 
Сади Семіраміди

Висячі сади Семіраміди — легендарної ассирійської цариці, про яку згадують грецькі історики, — одно з «семи чудес» стародавнього світу.

У переносному значенні — щось прекрасне й величне.

А тут раптом він (горб) постав перед нею увесь, від кореня до маківки, з ледь притлумленою зеленню садів, що здавалися підвішеними у небі, як сади зовсім не знайомої Ярославі Семіраміди, їх ніхто в Городищах не зважився б назвати навіть енним дивом світу, та й кому це потрібно, коли вони щасливо плодоносять, цвітуть, зеленіють і жовтіють, щоб знову зацвісти?
(В. Яворівський, Оглянься з осені)

Риплять кістки стареньких галерей,
співають сім розчинених дверей
в сади Семіраміди,в Ельдорадо,
де аристократичні виногради,
згадавши перший вальс, сміються сумно...
(І. Жиленко, Дім під каштаном)

Садко-купець

Герой давньоруської билини новгородського циклу. Під час бурі на морі наказав кинути себе у хвилі, після чого море заспокоїлося і корабель поплив далі. Садко одружився з донькою морського царя.

Ім’я Садка набуло ширшого значення: дуже багата людина.

О, ми, як ліс, на спогади багаті,
Як діямантами Садко-купець.
(Юрій Клен, Прокляті роки)

Садок вишневий коло хати

Початок однойменної поезії (1847) T. Шевченка:

Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть...

Іще люблю я до безумства наші українські степи, де промчалась синя буря громадянської баталії, люблю вишневі садки («садок вишневий коло хати») і знаю, як пахнуть майбутні городи нашої миргородської країни.
(М. Хвильовий, Вступна новела до «Синіх етюдів»)

Лютий зір прозрілого раба, Гонта, що синів свяченим ріже... А ось поруч — усміх, ласка, мати І садок вишневий коло хати.
(Є. Маланюк, Шевченко)

Самозакоханий Нарцис

За грецьким міфом — прекрасний юнак, син річкового бога Кефіса і наяди Ліріони. Нарцис побачив у воді віддзеркалення свого обличчя, закохався в нього й помер від безнадійного кохання. Після смерті боги перетворили його на квітку нарцис.

У метафоричному значенні — самозакохана людина, яка милується собою і своїми вчинками.

Ці слова слід закарбувати і окремим критикам, які свій творчий вік марнують на те, щоб покрити бронзою і без того забронзованого письменника, перетворюючи його в такого собі самозакоханого нарциса, в людину з касти недоторканих.
(В. Речмедін, Діти однієї матері)

Я — тільки добрі очі великого самоспоглядального світу, великого Нарциса, чиє самомилування є радше свідченням внутрішнього здоров’я і душевного гаразду, аніж етичним ґанджем.
(В. С т у с, «Зникоме розцвітання»)

Щоб уберегтися від спокуси нарцисизму, я в пору переходу від туманних мрій до конкретного рішення писати спогади, поклав собі зовсім виключити розповіді про себе й писати тільки про те, що довелося бачити в житті...
(І. Кошелівець, Розмови в дорозі до себе)

Самсон і Даліла

За Біблією, ізраїльтянин Самсон одружився з Далілою, дівчиною з ворожого племені філістимлян. Самсон мав надзвичайну силу, яка лякала загарбників-філістимлян, і Даліла вивідала в чоловіка, що сила його міститься у волоссі. Під час Самсонового сну Даліла обстригла його й віддала в руки філістимлян. Полоненому Самсону викололи очі. Та коли в нього відросло волосся, відновилася його чудесна сила і він зруйнував храм — свою в’язницю, під руїнами якої загинуло багато ворогів і сам герой.

У переносному слововживанні Самсон — полонений велетень, Даліла — підступна жінка.

Ось тобі, мій друже, остороги,
Як від злих жінок устерегтися.
Перша річ, ніколи жадним робом
Не відкрий своєї тайни жінці.
Тямиш, як Самсон відкрив свою Далілі
І за те свободу й зір утратив.
(І. Ф р а н к о, Вразуми мя, жив буду)

Але як тільки ця злитість почала розхитуватись, як тільки керуючі центри почали ухилятись від сеї основної мети, так вони стали слабнути, так почала пропадати в них чудодійна самсонівська сила, так пішло болюче надлюдське шукання згубленого талісману.
(В. Винниченко, Відродження нації)

Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
а розум спав, довірливий Самсон.
(Л. Костенко, Я дуже тяжко Вами відболіла...)

Санчо Панса

Зброєносець «лицаря сумного вигляду» Дон Кіхота з роману М. Сервантеса «Дон Кіхот» (1605—1615) — хитрий, практичний селянин, характер якого протилежний характерові його пана.

В образному вживанні Санчо Панса — втілення тверезого погляду на світ.

Сам Коваленко при Чупринці так же потрібен, як... Санчо Панса при Дон Кіхоті. Нехай дарують мені це порівняння, але в нім є багато реальної правди.
(М. Вороний, Лірика краси і смерті)

Сміх мій терпкий не вдавсь,
Сміх — мій останній шанс —
Чимсь до душі припав
Сотням отих Санчо Пане.
(Є. Сверстюк, Сервантес)

Сарданапал

Сарданапал (Ашурбаніпал) — останній цар Ассирії (III ст. до н. е.).

Його ім’я вживається в сучасній мові як синонім слова «деспот».

Ви огласили юродивим Святого лицаря!
А бивий Фельдфебель ваш, Сарданапал,
Послав на каторгу святого...
(Т. Шевченко, Юродивий)

Мерзенні, сороміцькі, мертві люїзи з ліжок виходили, й сарданапалів гордих жертви червоні язики гострили.
(Б. І. Антонич, Кінець світу)

Сатрап

Правитель провінції в Мідії, Персії та державі Олександра Македонського. Це мідійське слово означає «охоронець області». Будучи намісником голови держави, сатрап мав усю повноту адміністративної та судової влади.

У переносному значенні — деспотичний самодур-правитель.

Найшовсь-таки один козак
Із міліона свинопасів,
Що царство все оголосив —
Сатрапа в морду затопив.
(Т. Шевченко, Юродивий)

З волі Суслова і його сатрапа, секретаря ЦК КПУ Малан-чука Львів оголошується «особливим містом», внаслідок чого мешканцям західного регіону України довелося повсякчас відчувати на собі весь тягар цього «статусу».
(Р. Іваничук, Відверто про наболіле)

Сатурн. Паща Сатурна

У римській міфології — бог часу, тотожний грецькому Кроносу. Сатурн ковтав своїх дітей, бо, за пророцтвом, один із них мав відібрати в нього владу.

В образному вживанні «Сатурн», «паща Сатурна» — невблаганний час.

Хрести дубові посхилялись,
Слова дощем позамивались...
І не дощем, і не слова
Гладесенько Сатурн стирає.
(Т. Шевченко, Ми вкупочці колись росли...)

І він устами спраглими приник
До джерела, де грає творчість бурна, —
І не поглине Кобзаря повік
Жорстока паща сивого Сатурна!
(М. Рильський, Статуя в Літньому саду)

Сварог

Слов’янський бог небесного склепіння, батько Сонця.

У метафоричному значенні «діти Сварога» — слов’яни, «земля Сварога» — слов’янська, українська земля.

А що, як ворог переможе
І меч впаде із любих рук?
О, світлий, радісний Свароже,
Не допусти до тяжких мук!
(Ю. Д а р а г а н, Малуша)

Блукає старезний Волос
привидом із вертепу.
Та прозимом осінь віє,
німує земля Сварога,
і сонце божеволіє,
бо ж холодно і волого.
(В. С т у с, Вглядаюсь в осінні стерні...)

Свиня під дубом

Назва байки І. Крилова (1769—1844): свиня, поїдаючи жолуді, які нападали з дуба, підриває його коріння, але не розуміє й не хоче розуміти цього.

У переносному значенні — людина, яка шкодить собі через власну зажерливість і короткозорість.

Ще зблискує вряди-годи оскал криловської свині під дубом, яка готова вкусити ту руку, що продукує духовну поживу для людей.
(Р. Іваничук, Відверто про наболіле)

Свиснув Овлур за рікою

Вислів походить зі «Слова о полку Ігоревім», пам’ятки XII ст. Утекти з половецького полону князеві Ігорю допомагав половчанин Овлур: «Опівночі Овлур свиснув за рікою: велить князю розуміти».

У переносному значенні: сигнал до важливої дії.

Ні, вже не знати спокою!
Туга пече, як змія!
Свиснув Овлур за рікою, —
Чуєш ти, земле моя?
(М. Рильський, Свиснув Овлур за рікою...)

Якби ж я Овлуром для вас міг стать
І вам коня підвести за рікою!
Якби ж я свистом гасло міг подать,
Чекаючи за темною тайгою!
(Юрій Клен, Прокляті роки)

Світ ловив мене, та не спіймав

Слова філософа і поета Г. Сковороди (1722—1794), вибиті як епітафія на його надгробку.

Так жив мудрець, без лестощів і прав, І грішний світ ловив, та не спіймав Його душі, повитої нуждою.
(А. Малишко, Не поклонивсь оздобі...)

Типова мова шістдесятника, якого захоплює могутня ріка поезії, геніальної лірики раннього Тичини. Але він (В. Стус) не може звільнитися від тривожної думки про колишнього співця... Про поета, що братався зі Сковородою. Але його світ ловив — і спіймав.
(Є. Сверстюк, Блудні сини України)

Світло зі Сходу

Цей вислів (латинською мовою — «Ex Oriente lux») походить з Євангелія. Після народження Ісуса мудрецям, які йшли Йому поклонитися, з’явилася на сході зоря, яка й привела їх до Віфлеєма (Матв., 2, 9).

У переносному значенні — духовне світло великих релігій та філософських вчень Сходу у протиставленні до матеріалізму та прагматизму Заходу.

Але де ж ця загадкова країна, що розв’язує велику світову проблему? Вона там, на сході. Ex oriente lux.
(М. Хвильовий, Україна чи Малоросія?)

Світова скорбота

Автором вислову є німецький письменник-романтик Жан-Поль (Ріхтер), який вжив його у незакінченому творі «Селіна» (1825). Пізніше Г. Гайне цим висловом характеризував картину французького художника П. Деляроша «Олівер Кромвель перед труною Карла І» («З виставки картин 1831 р.»).

У метафоричному слововживанні — крайній песимізм. У літературознавстві вислів набув термінологічного значення: типові для низки письменників кінця XVIII — початку XIX ст. песимістичні настрої.

Що висловиш? Чужої голови
Про людське серце домисли готові?
Сум світовий
В масштабі повітовім?
(Є. Плужник, Що менше слів, то висловитись легше...)

Звичайно в такому віці починають римування з «мрій», кохання чи великих проблем масштабу «світової скорботи», і вірш будується не на особистому, а на готових зразках.
(І. Кошелівець, Розмови в дорозі до себе)

Свобода, рівність, братерство

Гасло Великої французької революції 1789—1794 р.р. повторене у французькій конституції 1848 р. як відома політична формула.

У переносному значенні — лозунг боротьби народу за свої права.

Ось одного разу чує
Граф лихі, тривожні вісті,
Донесла йому сторожа,
Що не все спокійно в місті;
Що співці по місті ходять
І піснями люд морочать,
Все про рівність і про волю
У піснях своїх торочать.
(Леся Українка, Давня казка)

Рівність, братерство і воля усім — Наші були ідеали,
Теплою кров’ю на стягу своїм Ми їх в борні написали.
(О. Олесь, 3 військом за волю боролися ми...)

Своя своїх не познаша

Євангельський вислів старослов’янською мовою. У Євангелії від Івана так сказано про Світло істинне, тобто про Ісуса Христа: «Прийшов до своїх, і свої Його не прийняли» (1, 11).

Патріярх і «раскол», що в істоті речі мали ту саму мету — емансипацію духового (церковного) життя від царату та виборення прав духової особистости від тоталітарної держави — опинилися в положенні смертельних ворогів. «Своя своїх не познаша»...
(Є. Маланюк, До проблеми большевизму)

Свята простота

Цей вислів у його латинській формі — «О, sancta simplicitas!» — приписують натхненнику чеського національно-визвольного руху початку XV ст. Яну Гусу (1369—1415). Він нібито вигукнув ці слова, коли якась селянка підкинула поліно у вогнище, на якому він мав бути спалений, як єретик. Деякі дослідники вказують, що слова «свята простота» вперше прозвучали на Нікейському церковному соборі IV ст. н. е.

У сучасній мові вислів уживається як іронічне визначення наївності, що межує з глупотою.

Над усіма горує та дитяча sancta simplicitas, що вічно не відає, що творить, хоч творить зовсім, може, з доброї волі.
(С. Єфремов, Історія українського письменства)

Так скінчилася моя історія з художником. Так ганебно скінчилось це святе (він так і говорив колись: «свята простота») і тепле кохання.
(М. Хвильовий, Сентиментальна історія)

Святая святих

За Біблією, так звалася частина єрусалимського храму, де зберігався ковчег із заповідями, що їх Бог дав Мойсееві. У святую святих міг входити тільки первосвященик (головний жрець) один раз на рік.

У переносному вживанні — найбільша святиня.

Отож література над усе, література — совість, література — «святая святи*». Звідси походило і наше ставлення до служителя літератури — письменника. Письменник був для нас, скажу точніше — для мене, істотою вищого порядку, небожителем.
(Ю. С м о л и ч, Я вибираю літературу)

У цьому невеличкому, але напрочуд змістовному есе пунктиром накреслено суттєво важливі для Стуса засади, що згодом розгорталися, набирали сили, обростали досвідом — чуттєвим, мистецьким і подієвим — і належать до святая святш: його ментальності й світовідчування.
(М. Коцюбинська, Перегук душ)

Святіший за Папу Римського

Цей вислів — видозмінена фраза, яка, за свідченням французького письменника Ф. Р. Шатобріана, була поширена за часів правління Людовіка XVI, тобто в останній чверті XVIII ст., — «Бути більшим роялістом, ніж король». Тоді ж виникли й похідні вислови «Бути більшим католиком, ніж Папа», «Бути святішим від Папи Римського» та ін.

Вислів характеризує людей, які перевершують своїми І поглядами чи діями тих, кого вони представляють; а також людей, які доводять вияв своїх переконань до абсурду.

Що ж, українські комуністи, чи принаймні їх керівництво, залишаються вірними не тільки принципам, а старій національній рисі — бути святішими від папи римського.
(В. Карпенко, Україна здобуває незалежність)

Що ж, можливо, Йозеф Рот мав рацію: відстоюючи австрійську ідею, Грільпарцер був святіший за самих кесарів?
(Д. Затонський, Феномен австрійської літератури)

Сезам, одчинись!

Вислів з арабської казки «Алі Баба і сорок розбійників», яку перший французький перекладач арабських казок А. Галлан включив у свій переклад збірки «Тисяча й одна ніч» (1704—1708). За допомогою цих слів розбійники відчиняли вхід до зачарованої печери з величезними багатствами.

У переносному вживанні — ключ до здійснення заповітної мрії.
Бжостовський: О, то невже ж панове думають, що в мене є готовий «сезам» на всі двері?
(І. Кочерга, Фея гіркого мигдалю)

Бо ось виразно відчуваю сам...
Що я чужий вашим волошкам синім,..
В ту саму міру, як і тим часам,..
Що їм відкрився крамарський Сезам
Під брязкіт куль, карбованців й аршинів.
(Є. Плужник, Канів)

Селадон

Герой роману французького письменника О. д’Юрфе «Астрея» (1610-1619), сентиментальний закоханий.
Ім’я Селадона стало загальною назвою людини, що легко й часто закохується.

Барабаш у «Богдані Хмельницькому» — це поважна особа, довірений короля, старий селадон і п’яниця, що добре знається на дорогих винах і тонкощах упадання коло жінок.
(Г. Маринич, Спогади про Марка Лукича Кропивницького)

Село на нашій Україні

Рядки з поеми Т. Шевченка «Княжна» (1847):

Село — і серце одпочине.
Село на нашій Україні —
Неначе писанка село...

Село... І серце відпочине... З вікна вагона, над шосе — Висока кірха, магазини, Цигар реклами і касет.
(М. Семенко, Село)

Душа здригнеться і в астралі.
Де ж те як писанка село?
В майбутнє підуть магістралі,
а України наче й не було?!
(Л. Костенко, Летючі катрени)

Семимильні кроки

У казках багатьох народів світу йдеться про чарівні чоботи, кожен крок яких дорівнював семи милям. Про семимильні чоботи розповідають казки Ш. Перро, В. Гауфа та ін. письменників.

І увіллється в серце Божа сила,
І за плечима розів’ються крила,
І семимильним стане кожен крок.
(І. Качуровський, Сонет)

Серцем кучерявий

Слова з шостої поезії циклу П. Тичини «В космічному оркестрі» (1921):
Вставай, хто серцем кучерявий! Нова республіко, гряди! Хлюпни нам, море, свіжі лави! О земле, велетнів роди!
«Серцем кучерявими» поет називав молодих душею людей нового світу.

«Коржами» облазять (навіть у тих, «хто серцем кучерявий») псевдопоетичні красивості, відпрацьовані, здевальвовані поняття, морально не забезпечені фрази, слова.
(А. Ткаченко, Мета — морфози?)

Сестра Аполлона

Сестрою Аполлона (Феба) звуть музу ліричної поезії Евтерпу.

Старенька сестро Аполлона,
Якби ви часом хоч на час
Придибали-таки до нас
Та, як бувало во дні они,
Возвисили б свій Божий глас...
(Т. Шевченко, Царі)

Ти до мене спершу приходила, Фебова сестро, в своєму пишному одягу... Молодий тоді був я: все мені кидалось в очі... Любо було мені любуватися твоїм убором.
(Панас Мирний, Поспів’я)

Сибарит. Сибаритство

Багаті мешканці Сибаріса — давньогрецької колонії VII—VI ст. до н. е. — відзначалися розкішним життям, витонченістю смаків, неробством, любов’ю до прикрас.

У сучасній мові сибарит — людина, розпещена розкошами.

Не пам’ятаю вже, з якої нагоди розповів я своїм однополчанам про сибаритів, і вони охрестили мене сибаритам, хоч який же з мене сибарит?
(П. Загребельний, З погляду вічності)

Сибіла. Читати Сибілині книги

В античному світі сибілами звалися жінки-пророчиці. Особливо відома Кумська сивіла, з пророцтв якої було складено так звані «Сибілині книги». Висловлювання, що в них містилися, тлумачила ціла колегія жерців.

У переносному значенні «читати Сибілині книги» — розмірковувати про майбутнє.

На вежі в замку я сиджу
З наказу злої сили;
Вночі на зорях ворожу
Або, замислений, сиджу
Над книгами Сивіли.
(М. Вороний, Фатаморгана)

Знов пророкує кров’ю літер...
Що почорніє світ сей білий,
Що все живе пожруть пожежі,
Що тільки віщий свист Сибілли
Лунатиме в сліпім безмежжі.
(Є. Маланюк, Зловісне)

Сильна, як смерть

Цитата з біблійної Пісні пісень (8,6), слова, з якими Суламіф звертається до свого коханого — царя Соло-мона: «Поклади мене, як печать, на серце твоє, на тіло твоє; бо сильна, як смерть, любов; бо люті, як пекло, ревнощі; стріли її — стріли вогненні; вона — полум’я Боже».

Оце вже справді «сильна як смерть». Це вже та любов, яка кидає на шалі терезів не багатство і не силу, а все життя.
(М. Рильський, Балада Шевченкова «У тієї Катерини»)

Самі постаті рицаря Тристана і королеви Ізольди ввійшли в світову галерею вірно закоханих пар, недаром же Данте називає їх у тому розділі «Пекла», де мова йде про най-прославленіших коханців древності. «Сильна, як смерть, любов» — цими «соломонівськими» словами можна було б охарактеризувати оте кохання дружини короля Марка з його васалом, яке Леся Українка зве «фатальним та нещасливим».
(М. Рильський, Від перекладача)

Так само люто люблю я,
Як на світанку життя було сказано:
«Сильна, як смерть, любов,
Жорстока, як пекло, ревність».
(М. Семенко, Зустріч на перехресній станції)

Сильні світу цього

Біблійний вислів: «Не надійтеся на князя і на сильних світу цього» (Псалом и8).
Сильні світу цього — узагальнений образ влади, могутності, багатства. Часом вживається з іронічним забарвленням.

«Сильні миру сього» були розгнівані й на батька нашого за те, що то ж власне він давав юридичну пораду братові нещасної дівчини.
(Олена Пчілка, Спогади про Михайла Драгоманова)

Відреклись нас сильні світа
І князі, і воєводи.
(І. Ф р а н к о, Іван Вишєнський)

В цих принципах ідея демократизму виринає перед нами без жадних компромісів, без опортуністичних залицянь перед «сильнилш мира цього», як це трапляється у Шіллера.
(С. Петлюра, Пам’яті поета-борця)

Символ віри

Стисле формулювання основ релігійності людини, те саме, що й кредо («вірую»).
У переносному значенні — короткий виклад політичних поглядів, формулювання партійної приналежності і т. п. Вживається цей вислів і французькою мовою: «Proffesion de foi».

Тілько ж коли, напр., Вартовий говорить, що українські радикали солідарні з «Народом» і нами.., то ми вже сорок разів викладали своє proffesion defoi в цій справі.
(М. Драгоманов, Листи на Наддніпрянську Україну)

На Московському глобальному форумі за виживання людства... над сценою висіла велика фотографія Землі, зроблена з космосу. Американський астрофізик і публіцист Карл Саган назвав це фото іконою, символом віри.
(Ю. Щ є р б а к, Відповідальність перед Землею)

Синай

Гора, на якій Мойсей, за Біблією, одержав від Бога скрижалі з десятьма заповідями. У метафоричному слововживанні — священне місце.

Де право те, чи на Сінаї,
Чи на Голгофі оглашалось,
Щоб рідне слово в ріднім краї
Розлукою з людьми каралось?
(П. Куліш, На незабудь року 1847)

З несамовитого Сипаю
Ти — гураґаном голосів —
Гукаєш, кличеш, проклинаєш
В своїй розіп’ятій красі.
(Є. Маланюк, Несамовитим криком крови...)

В мені горять слова святим кущем Синаю
І кличуть, і болять, бо нині я — поет.
(М. Руденко, Три народження поета)

Синедріон

Верховний суд юдеїв, який складався з 72 членів під головуванням первосвященика. До захоплення Юдеї Римом мав величезну владу, яка згодом була істотно обмежена. У християнській традиції ставлення до синедріону негативне, бо, за Євангелієм, він засудив до страти Ісуса Христа

У переносному значенні — неправий суд, несправедливі судді.

Даремно радиться синедріон
Крикливиць та шаманів євразійських, —
Бо ні хороби віку, ні Сіон
Не воскрешать.
(Є. Маланюк, Прозріння)

Тебе ведуть на глум синедріонів,
В провалля кидають з тарпейських скель,
Печуть огнем у пітьмі підземель
І не жаліють лайки і прокльонів.
(Б. Бора, Голгофа мови)

Синій птах

Назва п’єси-казки (1908) бельгійського письменника М. Метерлінка. Синій птах — «таємниця речей і щастя», яку шукають бідні селянські діти.
У сучасній мові — символ невловимого щастя.

Я підставлю під зливу лиця
І піду крізь липневі вітри,
Як ходила колись на птицю,
Синю птицю дитячих мрій.
(Н. Лівицька-Холодна, За вогнем шкарлату)

Неначе й серце на прогоничі
Замикаю як фортецю,
А синій птах, злетівши поночі,
Завидна в руки не дається!
(С. Голованівський, Синій птах)

Син Людський

Так у Євангелії (Матв., 8, 20; 26, 2 та ін.) іменується Ісус Христос з метою підкреслити його людську природу і страждання, які він терпів, розп’ятий на хресті.

Син чоловічий у стихії, в гармонізації природи Син чоловічий Йде!
(М. Хвильовий, Досвітні симфонії)

Чом же Богу Україна
Дорога така безмірно?
Чом же ми, раби-пігмеї,
Кидаєм її в зневірі,
Чом же Людський син за неї
Має вмерти на Сибірі.
(Д. Павличко, Колядка)

Синя Борода

Прізвисько персонажа казки французького письменника XVII ст. Ш. Перро «Синя Борода» — жорстокого феодала, який убив шість своїх жінок, а сьому врятували її брати. Прізвисько йому дали за колір бороди — чорної, аж синьої.

Після таких розмов навіть одружені жінки кидали своїх чоловіків, і біля будинку Синьої Бороди день і ніч стояв натовп жінок, що голосно бажали вийти за нього заміж.
(Е. Андієвська, Пролог до Синьої Бороди)

Інакше кажучи, стосовно письменника політична ідеологія виступає в ролі Синьої Бороди, вручаючи йому ключі од усіх кімнат, але в крайню забороняючи заходити під страхом смерті...
(О. Забужко, Література і тоталітаризм)      

Синя далечінь

Поезія М. Рильського «Синя далечінь» (1920), яка дала назву однойменній збірці віршів, пройнята тугою за далекими мандрами.

Вислів став символом недосяжної омріяної мети.

Так солодко в передчуванні бою,
Не знаючи вагання і квилінь,
Покірну землю чути під ногою
І пити зором синю далечінь.
(О. О л ь ж и ч, Воно зросло з шукання і розпуки...)

Тоді в клярнети ще трубив Тичина
І кликав Рильський в сині далечини.
(Юрій Клен, Прокляті роки)

Коли гай на обрію квітне,
То здається очам,
 Що розкішне царство блакитне
Розгортається там,
А наближ його володіння,
Десь подінеться синь.
Далечінь тому лише синя,
Що вона далечінь.
(О. Стефанович, Коли гай на обрію квітне...)

Сирена

Гомер розповідає у поемі «Одіссея» (IX ст. до н. е.), що Одіссей і його супутники, повертаючись додому після закінчення Троянської війни, зустріли в морі сирен — жіночих істот з риб’ячими хвостами, які своїм надзвичайно гарним співом чарують мореплавців, а ті забувають про небезпеки й гинуть. Одіссей заліпив вуха своїх супутників воском, а себе наказав прив’язати до щогли, щоб у безпеці послухати співи сирен.

У переносному значенні сирена — небезпечна спокусниця. Іноді — облеслива людина, яка має на меті власну вигоду.

На арені відбувалося надзвичайне змагання за дівчину. Кожний хватав її за руки, як рожеву податливу сирену, мчав по арені...
(Ю. Яновський, Майстер корабля)

А затишок співає, мов сирена.
Не треба воску, я не Одіссей,
Вже леви ждуть, і жде мене арена,
Життя, мабуть, це завжди Колізей.
(Л. Костенко, А затишок співає, мов сирена...)

Бо співало в галереї —
аж йому забило подих! —
тіло жінки, як сирена.
Ах, той острів! Гріх, та й годі...
(І. Жиленко, Дім під каштаном)

Сізіфова праця

В XI пісні поеми Гомера «Одіссея» розповідається про коринфського царя Сізіфа, який за образу богів був засуджений Зевсом на тяжку кару: він вічно мусив котити на гору великий камінь, який щоразу вислизав йому з рук і падав додолу.
Вислів означає важку, безплідну й нескінченну роботу. У такому значенні його вперше вжив римський поет Проперцій (І ст. до н. е.).

Йому доля судилась, як міт:
За пророцтво життям заплатити,
Потім знов для нащадків ожити,
Щоб вергати, як давній Сізіф,
Вгору ладних скотитись — спочити,
І каратись, як вічний Сізіф.
(Є. Сверстюк, То була дивовижна зоря...)

Моє терпіння, його терпіння...
Сізіфів камінь судьби й жалю.
Та час роботи — нам небо спільне,
а час любові — лиш пригублю.
(С. Йовенко, Рожеве море, бузкове небо...)

Сіль землі

У Нагірній проповіді Ісус Христос звернувся до своїх учнів з такими словами: «Ви — сіль землі. Якщо ж сіль втратить силу, то чим зробиш її солоною? Вона непотрібна ні на що, її лише викинути геть на попрання людям» (Матв., 5, із)-

У метафоричному слововживанні — кращі люди свого часу.

Дев’ятий вал... Чи то ж була вода,
Що марне так розбилася об кручу?
То ж сіль землі, то ж сила молода
Ішла на смерть, на згубу неминучу.
(Леся Українка, Епілог)

Який гострий «контраст»: геологи, будівельники, можна сказати, сіль землі, а балакають, мов якийсь Жора Вирви Зуб з Молдаванки!
(І. Муратов, Герої повинні бути героями)

Одначе він (батько О. Довженка) ні на хвилину не втрачав своєї гідності славного трударя землі, ні на хвилину не забував, що саме ж трудівник є сіль землі, а не визискувачі, кровопивці, лежебоки.
(П. Тичина, Могутній)

Сім днів творіння

За Біблією, Бог сотворив світ і людину за шість днів, а сьомий день призначив для відпочинку від праці (Буття, і, 1-3U 2,1-3).

У переносному значенні — основна, найважча робота.

В пейзажах Свідзінського, подекуди просто геніальних, світ оживлений і одушевлений за настроєм краси і добра. Здається, що ця краса і добро були законопокладені при виведенні світу — вже в перший день творіння.
(В. С т у с, «Зникоме розцвітання»)

Янголи підмітали рештки глини, проте динозаврів ще не було видно. Навколо було так гарно, що, здавалося, тривав лише перший тиждень після семи днів творіння.
(Ю. В і в т а ш, Чорні кульбаби)

Сім корів худих і сім корів товстих

За біблійною оповіддю, єгипетському фараонові приснилося, як сім худих корів з’їли сім корів товстих, але залишилися такі ж худі, як були доти. Майбутній правитель країни Йосиф, витлумачуючи цей сон, сказав, що він віщує настання в Єгипті семи врожайних і семи голодних років (Буття, 41, 4).

У наш час вислів уживається переважно з іронічним забарвленням.

Та ще мудрішим може показатись,
Коли столець лояльності поставиш
На користі столець і аж наверха
Сам сядеш, вищий понад тих нездарів,
Що на самих худих лояльних стільцях
Сидять, худі, мов сім корів з Єгипту.
Амінь, амінь, кажу тобі, мій сину,
Що не худі товстих їдять корови,
Але товсті худих з’їдять з кістками
І не подохнуть, тільки потовстіють.
(І. Ф ранко, Послухай, сину, що премудрість каже...)

І сниться сон: пасуться корови —
Сім тучних, але більше тощих.
Скубуть озиме, нищать ярину,
Ще й гидять, гудять, ратицями крешуть.
Трагічна мово! Вже тобі труну
Не тільки вороги, а й діти власні тешуть.
(Л. Костенко, Біль єдиної зброї)

Сіячі

Образ сіяча-проповідника, що сіє зерна нових, праведних ідей у людські душі, походить з Євангелія (Матв., із). У другій половині XIX ст. він набув великого поширення в демократичній поезії та публіцистиці (наприклад, у поезії М. Некрасова «Сіячам» (1876) із закликом «сіяти розумне, добре, вічне»).

Щоб сіячів твоїх їх власне покоління
На глум не брало і на сміх.
Щоб монументом їх не було те каміння,
Яким в відплату за плодючее насіння
Ще при життю обкидувано їх.
(І. Ф р а н к о, Рефлексія)

Де ви, правди всенародної
Та братерства сіячі?
Де ви, мислі благородної
Тверді духом діячі?
(П. Грабовський, До сіячів)

Скорботна мати

Назва образу Мадонни на картинах та в скульптурі, яка сумує біля розп’яття або при покладенні Ісуса Христа у труну.
Вислів набув також узагальненого значення: мати, яка страждає через муки свого сина. Вживається також італійською мовою — «Mater dolorosa».

Р і ч а р д: Яка сумна чогось сьогодні мати — се ж, певне, я їй жалю завдаю... Але сей смуток до лиця матусі. У неї гарні старощі... Сей погляд, сі прості лінії, одежа навіть — правдива Mater dolorosa.
(Леся Українка, У пущі)

Так навіщо ж на мить зупинятись, не сказати, що плоть, а що — дух. Я сестра і скорботная матір із журбою своєю бреду.
(М. Хвильовий, Поема моєї сестри)

Але вересом слід твій зацвів, скорбна мати, що плачеш у небі, і під обрієм грізних років голубіє, мов спогад про тебе, синя плахта лісів.
(Юрій Клен, Божа матір)

Скрижалі. Записати на скрижалях

За Біблією, на кам’яних плитах (скрижалях) були написані заповіді, що їх Бог дав Мойсееві на горі Синай (Вихід, 24,12).

У метафоричному вживанні скрижалі — твір, насичений великими ідеями, духовний заповіт. Записати на скрижалях — увічнити.

Лишу я співи про красу,
Забуду власні жалі
І з гір високих понесу
Народові скрижалі.
(О. Олесь, Лишу я співи про красу...)

І прийде, і згуртує, й поведе
через тороси й вікові завалля,
і напростуе гнівною скрижаллю:
доволі длятись, вас майбутнє жде.
(В. Стус, І прийде, і згуртує, й поведе...)

Скриня Пандори

За грецьким міфом, вирішивши покарати людей, яким Прометей приніс вогонь з неба, Зевс наказав богам створити прекрасну й красномовну, але хитру й підступну дівчину Пандору. Зевс одружив її з Про-метеєвим братом Епіметеєм і подарував їй скриню, де були замкнені всі людські пороки, нещастя та хвороби. Незважаючи на заборону, Пандора з цікавості відчинила скриню й випустила на волю всі лиха, що їх донині терпить людство. На дні скрині лишилася сама надія. (Але на зображеннях цієї історії замість скрині часто фігурує ваза).

У переносному значенні — лиховісний дар.

Зривається велика завірюха
Над нашим домом.
З ящика Пандори
Посиплються на тебе злидні-горе,
Потопа злоби, а добра посуха.
(Б. Л е п к и й, Покинь на хвилю торг життя...)

Сили життя долали злих духів, які ховалися у скрині Пандори. Одна з цих сил була визнана тут, в цій кімнаті, і це було єдине і найважливіше, що Максим Нерчин розумів і відчував в цю мить.
(Н. Рибак, Скриня Пандори)

Скупий лицар

Персонаж однойменної трагедії (1836) О. Пушкіна — втілення жадоби до грошей і згубної влади золота.

Ключі од житниць кидайте на дно
Глухого, пінявого океану,
Востаннє гляньте, рицарі скупі,
На золото у вогких сутеренах...
(М. Рильський, Докурюйте сигари, допивайте...)

Слава тобі, кесарю, приречені на смерть вітають тебе!

Звертання римських гладіаторів до імператора перед боєм: «Ave, Caesar, morituri te salutant».

У ширшому значенні — останній заклик до живих того, хто помирає.

А квітка на високому пні вітає сонце і море, скелі та далекі вогкі вітри гордим і безнадійним привітом засуджених передчасно на смерть.

Одчиняючи вранці вікно, я раз у раз бачу ряд цвітучих агав. Стоять стрункі і високі, з вінцем смерті на чолі, й вітають далеке море... Ave, mare, morituri te salutant.
(M. Коцюбинський, На острові)

Ave, Caesar, сліпучий серпне,
Августійший владарю літ!
Солодощ пізніх овочів терпне,
Сяйво твоє все більш нестерпне...
(Є. Маланюк, Ave, Caesar, сліпучий серпне...)

Славних прадідів великих Правнуки погані

Рядки з поеми Т. Шевченка «І мертвим, і живим, і ненародженим...» (1845).

Десь під копицями кашу варили да, випивши, співали п’яними голосами «старокозацьких пісень», сентиментально хлипаючи, зітхаючи. «Славних прадідів великих правнуки погані», бодай вас земля не прийняла.
(О. Довженко, Щоденник)

Тупіт ніг. Танцюють. Б’ють кого?
Ні ж бо, ні, то правнуки погані
з реготом затоптують вогонь.
Бічний. Подарований богами.
(І. Жиленко, Тополя)

Сліпі проводирі сліпих

Вислів походить з євангельської притчі про сліпців: «Залишіть ви їх: це сліпі проводирі сліпих. А коли сліпий веде сліпого, вони обоє впадуть до ями» (Матв., 15,14).

Щодо нинішнього потягу до християнства як до спільної мови для культурного світу, то це факт очевидний, названий нині «загальнолюдськими цінностями». Але, я гадаю, нині головним чинником повернення є відчуття безодні, до якої ведуть «сліпі поводирі сліпих».
(Є. Сверстюк, Віра гори ворушить)

Слова, слова, слова...

Цитата з трагедії В. Шекспіра «Гамлет» (1601). Репліка принца Гамлета у відповідь на питання Полонія: «Що ви читаєте, принце?» (дія 2, ява і).

Наука й правда в вас — слова, слова, слова! Хто ж робить русина мізерним легкодухом?
(П. Куліш, До підкарпатних земляків)

І тут одні слова, слова і слова — і нічого реального: ні одної згадки про те, що дає на цю відповідь об’єктивний аналіз соціальних сьогочасних відносин громадянства і тенденцій в розвитку цих відносин в будучому!
(С. Петлюра, Борис Грінченко — «Перед широким світом»)

Слово, чому ти не твердая криця?

Цитата з XVI поезії циклу Лесі Українки « Невільничі пісні» (1896):

Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так ясно іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?

Проти надії надіялась ти, Тож годиться й тебе, непоклінну, Слово твоє, що міцніше за крицю, Називать — Ломикамінь!
(М. Рильський, На Ай-Петрі)

А слово — струм. А слово — зброя.
А віще слово — вічове.
Душа зруйнована, як Троя,
 своїх убивць переживе.
(Л. Костенко, Інкрустації)

Смердяковщина

Слово походить від прізвища Смердякова — позашлюбного сина й слуги Федора Карамазова — одного з персонажів роману Ф. Достоєвського «Брати Карамазови» (1879—1880). Смердяков — моральний каліка, що заради грошей убиває свого батька, поділяючи атеїстичний принцип «уседозволеності», але потім і сам кінчає життя самогубством.

Набувши узагальненого значення, слово «смердяковщина» характеризує глибоке моральне розтління.

Звісно, університет не могли обійти процеси, які відбувалися в країні: відлуння репресій 30-х років було чути й нам, студентам-шістдесятникам: навіть кращі викладачі боялися своєї тіні... Суцільна фальш, інтелектуальна смердяковщина, після якої довелося переучуватися біля двадцяти років.
(В. Скуратівський, Вихід із котловану)

Смертний гріх
Сім смертних гріхів

Смертний гріх — найтяжчий, за релігійними уявленнями, гріх. Його не можна спокутувати, він вічно карається в загробному житті. Вислів походить з Першого соборного послання Івана Богослова («Є гріх смертний...», 5, 16). Існує сім смертних гріхів: заздрощі, скнарість, розпуста, ненажерливість, гордощі, зневіра, гнів.

У переносному значенні «смертний гріх» — найтяжчий злочин.

...стала вп’ять молитися і Бога прохати, щоб простив їй сей тяжкий, смертельний гріх.
(Г. Квітка-Основ’яненко, Сердешна Оксана)

Гаптують, шиють, і печуть, і варять, купують, продають, про свято дбають. Лиш той не дбає, хто шага не має, але й такий волів би заробити гіркою працею, ніж так «не дбати», бо гірші злидні в свято, ніж у будень, буденна одіж, наче смертний гріх, темніє серед ясних шат святкових...
(Леся Українка, Що дасть нам силу?)

Смертю смерть поправ (зборов)

Слова з Великодньої літургії, яка славить воскресіння Ісуса Христа, що власною страдницькою смертю на хресті відкрив вірним шлях до вічного життя у Царстві Небесному: «Христос воскресе із мертвих, смертію смерть поправ».

Можна смерть лише смертю здолати,
Тільки в цім таємниця буття.
І зерно мусить вмерти, щоб дати
В життєдавчому житі — життя.
(Є. Маланюк, Євангеліє піль)

Не пишна мідь гучного пустодзвінства,
Не теплувате миро милосердь, —
Лиш подвиг, біль і гордість материнства
Попрали смерть, життям попрали смерть.
(М. Б а ж а н, Перед статуями Мікельанджело)

Як не зникає матерія у вселенському масштабі, так, очевидно, не зникає і «мислящий дух». Насолоджується, страждає, роздвоюється на божественне і диявольське начала (і кінці), самознищується й воскресає, смертю смерть подолавши. Вічний революціонер і вічний еволюціонер. (А. Ткаченко, Мета — морфози?)

Смирися, горда людино!

Слова Ф. Достоєвського з промови на відкритті пам’ятника О. Пушкіну в Москві. Цитуються як заклик повернутися до християнської моралі.

Смирися, духу гордий і невдячний, — Збунтованого ангела насліддя! О, кожен день життя жагуче пив І все шукав, — але не те, що треба...
(Є. Маланюк, Серпень)

Сміх крізь сльози

Слова з поеми М. Гоголя «Мертві душі» (1842): «І довго ще призначено мені дивною владою йти поруч із моїми чудними героями, озирати весь незмірний гін життя, озирати його крізь видний світові сміх і незримі, невідомі йому сльози».

Ти смієшся, а я плачу,
Великий мій друже!
(Т. Шевченко, Гоголю)

А я дивлюсь, поглядаю,
Сміюся сльозами.
(Т. Шевченко, Гайдамаки)

Так! Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні...
(Леся Українка, Contraspemspero)

«В сльозах як в жемчугахмій сміх» — говорив сам Олесь, і кожен, певне, пригадає хоча б його знамениті айстри, над якими тільки по смерті схилилося ясне сонце пестливим промінням.
(С. Єфремов, Історія українського письменства)

Снігова королева

Героїня однойменної казки Г. К. Андерсена (1805—1875). яка забирає хлопчика Кая у своє крижане царство.

Вислів уживається у значенні: жорстока красуня.

Причарувала хлопчину
Раз королева снігів.
Тихо на серце-крижину
Холод зими напосів.
(П. Филипович, Снігова королева)

Снопи стелять головами, молотять ціпами булатними...

Так у «Слові о полку Ігоревім» (XII ст.) змальовано картину битви руського війська з половцями.

Цитата вживається як образна характеристика запеклого бою.

Давній образ битви спав Савичеву на думку: чорна земля під копитами кістьми засіяна, а кровію полита — горем ізійшла вона по Руській землі... Снопи стелять головами, молотять ціпами булатними, на току життя кладуть, віють душу од тіла... Як давно це сказано, як змінилося за віки все на землі, тільки цей давній образ битви не зістарівся: віють душу од тіла, стелять снопи головами!..
(Л. Первомайський, Дикий мед)

Собаче серце

Назва повісті російського письменника М. Булгакова (1891-1940)» У якій пес Шарик після фантастичної хірургічної операції стає «пролетарем» Шариковим — представником класу-гегемона, що накидає свою волю навколишньому оточенню.

Вислів набув ширшого значення: хам і невіглас.

Завжди були Тартюфи, Молчаліни і просто Митрофануш-ки... Але пес знав своє місце під столом, і Собаче серце щеміло, але не знало того, щоб головувати за столом та видавати свій апетит за найпрогресивнішу в світі ідею.
(Є. Сверстюк, Блудні сини України)

Содом і Гоморра

Міста у давній Палестині, зруйновані, за Біблією, Богом за гріховне життя їхніх мешканців (Буття, 19, 24-25). У переносному значенні — розпуста, безладдя, хаос.

К є м б л ь:         Ходім додому, дочко. Хай сій хаті
Те буде, що Содомові й Гоморрі!
(Леся Українка, У пущі)

Перехрестилась і заплакала.
І тихо вийшла із собору.
Ішла на прощу, а потрапила
чи то в Содом, чи то в Гоморру.
(Л. Костенко, МарусяЧурай)

Сократ. Чоло Сократа

Грецький філософ Сократ (469—399 до н.е.) виступав в Афінах з викладом свого вчення. Ці виступи були визнані небезпечними для держави, філософа судили й винесли йому смертний вирок. Сократ помер, випивши келих отрути. Як свідчать учні й сучасники Сократа, він справляв величезне враження силою своєї діалектики, вмінням вести полеміку, невтомним дослідницьким розумом, гострою іронією, а також зовнішністю вченого-мислителя.

Прийдешні Сократи до суті ітимуть крізь сутінь...
А ми вже перейдем і станем клітинами суті.
(Б. Олійник, І вийдуть по музу...)

Його пильний погляд враз схопив і набряки під очима і поріділе волосся над високим «сократівським» чолом і дрібні зморшки на вилицях.
(З. Тулуб, В степу безкраїм)

Солодке неробство

Першоджерелом цього італійського вислову («dolce far niente») є VIII послання римського письменника Плінія Молодшого (62—113 н. е.).

А от Миші стидно, що лінується писать... аже ж, здається, не під тропіками живемо, то не повинен би так предаваться dolce far niente.
(Леся Українка, Лист до матері, 6.VII.1889 р.)

Я подаю дещо докладніше перелік цих речей (біографічних повістей), бо всі вони свого часу уприємнювали мені відпочинок, чи то вдома, чи в подорожі, а то, нема де правди діти, часом виправдували dolce far niente коштом не раз термінової праці.
(І. Кошелівець, Розмови в дорозі до себе)

Солодко вмирати за батьківщину

Скорочена цитата з «Од» (III, 2, 13) римського поета Горація (І ст. до н. е.): «Dulce et decorum pro patria mori» («Солодко й славно вмирати за батьківщину»). Схоже висловлювання міститься також в одному з гімнів грецького поета VII—VI ст. до н. е. Тіртея:

Смерть для хороброго мужа прекрасна, коли він у битві
Падає в перших рядах вірних вітчизни синів.

Ой, не пропаду я, ой, не загину,
Бо солодко вмерти за Україну!
Пошли ж мені, Боже, долю єдину,
Щоб побачити хоч раз Україну!
(І. Нечуй-Левицький, Маруся Богуславка)

Як солодко віддать життя
За свій народ, за щастя краю!
(П. Тичина, Голос матері)

Соломон мудрий. Суд Соломона

Цар Ізраїльсько-Юдейської держави (у X ст. до н. е.), яка досягла в часи його правління найвищої могутності. У Біблії та в середньовічних східних легендах Соломон — справедливий правитель, якому приписують багато мудрих судових рішень (звідси крилатий вислів «суд Соломона» — справедливий вирок).

Виборний: Тілько нігде правди дівати, трудненько тепер убогій дівці заміж вийти; без приданого, хоть будь вона мудріша од царя Соломона, а краща од прекрасного Іосифа, то може умерти сідою панною.
(І. Котляревський, Наталка Полтавка)

Ревнули казани і загули тимпани, Мов Соломон во дні своєї слави, Багатством, вродою, премудрістю вінчанний, Оддав пророк день брачний для забави.
(П. Куліш, Магомет і Хадиза)

Суддя сказав: — Знаскоку тут не мона.
Тут, запорожче, треба Соломона.
(Л. Костенко, Маруся Чурай)

Соляний стовп

За Біблією, перед знищенням міста Содома за гріховне життя його мешканців ангели попередили праведника Лота, щоб він негайно йшов з міста, не оглядаючись. Але дружина Лота порушила заборону, озирнулася й перетворилася на соляний стовп.
У переносному значенні «стати соляним стовпом» — завмерти, скам’яніти від несподіванки, подиву, обурення.

За тобою нишком оглядаюсь,
Хоч мені не оминути зла...
Знаєш ти, що Лотова дружина
За один свій погляд віддала?
Соляним стовпом не страшно стати,
Тільки в мене інша мрія є:
Статися бодай твоїм браслетом,
Щоб тримати рученя твоє.
(Д. Павличко, Знову ти вертаєшся з костьолу...)

Не доторкайся нас! А прецінь, прецінь, якась непереможна сила тягне тебе туди, мов огонь, мов вода, і хоч би ти мав зі страху перемінитися вЛотовий стовп, озирнутися мусиш.
(Б. Л є п к и й, Тисяча днів)

Сольвейг

Героїня драми норвезького письменника Г. Ібсена (1828—1906) «Пер Гюнт» — втілення чистого й вірного кохання.

«Соловейко-Сольвейг» — драматична поема І. Драча (нар. 1936).

Ти, що незмінна, як стихія,
Крізь простір в привидах і снах
Зростаєш, ближчаєш і вієш,
Як спів Сольвейги, як весна.
(Є. Маланюк, Провесна)

Я шукатиму скрізь — поміж тропів,
У пісках африканських пустинь, —
Чи не йтимеш осяйною Сольвейг
На пораду до мене — ти?
(Борис Тен, Прозористий напровесні вечір...)

Сонячні кларнети

Назва першої збірки поезій (1918) П. Тичини — символ світлого, життєствердного начала, гармонії людини і природи.

Пророцтва здійснювались,
Близилися мети,
Сповнявся музикою світ,
І не октави —
Нони
Нам простягнули
Сонячні кларнети.
(М. Б а ж а н, Дебора)

Спалити кораблі

Вислів походить з книги грецького письменника й історика І—II ст. н. е. Плутарха «Про доброчесність жінок», де розповідається про те, що після падіння Трої жінки відрізали шлях відступу своїм чоловікам, спаливши їхні кораблі.
У переносному значенні — рішуче порвати з минулим. Існує також тотожний за значенням вислів «спалити мости».

Тільки — життя за життя! Мріє, станься живою!
Слово, коли ти живе, статися тілом пора.
Хто моря переплив і спалив кораблі за собою,
Той не вмре, не здобувши нового добра.
(Леся Українка, Мріє, не зрадь...)

Наш теперішній контакт зі світом — це уникання, поминання смертельної для нас зустрічі. Тільки так можна зберегтися, адже мости назад — давно попалено.
(В. С т у с, «Зникоме розцвітання»)

Спати сном праведника

Вислів пов’язаний з неодноразовими згадками в Біблії про спокійний сон людей, які ведуть чесне, праведне життя (наприклад, у Приповістях Соломона в повчаннях синові: «Коли лягатимеш спати, не боятимешся, і коли заснеш, сон твій буде солодкий», 3, 24).

Вживається як образна характеристика духовних лінощів, а також як іронічне визначення міцного сну.

У нас-бо таки громадського виховання нема ніякого, а через те й громадського почуття бракує. Все приходиться тільки очі протирать, щоб світліше на світ подивитись, а деякі, як лінуються, то й очей не протирають, а просто сплять сном праведних, та сни їм золоті привиджуються.
(Леся Українка, Лист до М. Павлика, 5.ХІІ.1891 р.)

Спинись, хвилино!

Вигук Фауста, героя однойменної трагедії Й. В. Гете (1749—1832). Передчуваючи здійснення мрії свого життя, Фауст каже:

Коли б побачив, що стою
З народом вільним в вільному краю,
Я міг би в захваті гукнути:
Спинись, хвилино, гарна ти!
Чи ж може вічність поглинути
Мої діла, мої труди?
Провидячи те щасне майбуття,
Вкушаю я найвищу мить життя.
(Переклад М. Лукаша)

Стривай, постій, задумана хвилино!
Він утомивсь, охляв і знемага...
Та кат життя не відає спочину,
І вже повітря тне ляск батога!
(В. Бобинський, Смерть Франка)

Де твоє небо, Вічна потреба
Людського великого щастя?
Я миті кажу: — Зупинятись не треба,
Бо там за тобою — краща!
(Л. Талалай, Мить)

Добрий день, мій рядок кароокий,
побратиме моїх безсонь!
Зупини її, мить високу,
для моїх молитовних долонь.
(В. С т у с, Добрий день...)

Спляча красуня

Героїня багатьох казок (Ш. Перро у збірці «Казки моєї матусі-гуски», 1697; «Казки про мертву царівну та про сімох богатирів» О. Пушкіна, 1833 та ін.), зачарована принцеса, яку збудив від мертвого сну закоханий у неї королевич.

Тужу за тобою, Чорногоро, дика, могутня красуня спляча.Хто збудить тебе?
(Г. Хоткевич, Гірські акварелі)

Старенька фея, найрозумніша з фей, вже навчила людей тій повній сонця і сміху пісеньці, що, її здалеку почувши, прокинеться заснула красуня, а з нею і ввесь замок, і зникнуть гадюки, й замовкне звіряче виття.
(М. Могилянський, Честь)

Гніздовський був тоді ще в шуканні своєї сплячої царівни (як він згодом писав про шукання самого себе), яку невдовзі знайшов у своїх неповторних дереворізах...
(І. Кошелівець, Розмови в дорозі до себе)

Спочатку було Слово

Початок Євангелія від Івана: «Споконвіку було Слово, і Слово було в Бога, і Бог був Словом» (1, 1).

«Споконвіків було предвічне слово
І слово — Бог. Яке значне знаття!
Через епохи, здвиги, смерть, життя
Воно пройшло і сяє пурпурово».
(Яр Славутич, Куліш у Венеції)

Як народжується той чи інший задум, деталь, мелодія вірша — не кожен поет зважиться відповісти. Та в одному зійдемося ми: спочатку було слово. Від нього і колір, і мелодія, воно лежить наріжним каменем у підвалинах задуму.
(Б. Олійник, Музика слова)

Наперед програмоване, конвойоване, залякане слово нині виходить з тісних рамок... Виходить ослабленим, непевним, глухим. Воно забуло свій рід: «Найперше було Слово».
(Є. Сверстюк, Блудні сини України)

Стане початком тоді мій кінець

Цитата з драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» (іди), слова з заключного монологу Мавки наприкінці твору:

Легкий, пухкий попілець
ляже, вернувшися, в рідну землицю,
вкупі з водою там зростить вербицю, —
стане початком тоді мій кінець.

Може, це і є призначення, мета мислячого духу — розщепити її (матерію), сиву і юну, мов космічне ядро (операція розбирання іграшки на «запчастини» — зачатки аналізу в дитини, а синтез — для Батька, Отця небесного), довести до стану вибуху, плазми, до народження нового сонця? «Стане початком тоді мій кінець».
(А. Ткаченко, Мета — морфози?)

Стара гвардія

У 1807 р. Наполеон розділив гвардійські частини французької армії на «стару гвардію», до якої увійшли найкращі солдати й офіцери, загартовані в боях, і «молоду гвардію». В СРСР «молода гвардія» була синонімом комсомолу. Антифашистська організація української молоді у Краснодоні в 1941—194З р.р. мала назву «Молода гвардія».

Вислів «стара гвардія» набув ширшого значення: найбільш випробувані та авторитетні, досвідчені люди.

Послідовно проведене слідство провадить до дуже високих «верхів» большевицької влади і зачіпає декого з «старої гвардії», себто ті елементи, що на них, властиво кажучи, тримається вся сила і маєстат совітської диктатури.
(С. Петлюра, Міліція пана Балицького і юстиція пана Скрипника)

«Старший брат»

Цей вислів має, так би мовити, подвійне походження. По-перше, «радянська історична наука», перебуваючи на службі комуністичної ідеології, поширювала облудну тезу про те, нібито російський народ є «старшим братом» українського і білоруського, хоча факти історії спростовують таке твердження. По-друге, англійський письменник Дж. Орвелл у своєму романі-антиутопії «1984» (1948), змальовуючи майбутню Англію як країну, де переміг соціалізм, створив образ Старшого Брата — тотального контролю над вчинками й думками людей.

В обох випадках вислів має украй негативне значення.

Це була корисна для українства нетактовність: ми побачили, що наш «старший брат» завжди має для нас у кишені кулака.
(В. Винниченко, Відродження нації)

Не зважаючи на те, що Московія як нація і держава є пізнішої формації, ніж Київська Русь, москвини привласнили собі титул «старшого брата» і великоросів, а українців назвали малоросами.
(П. Голубенко, Україна і Росія)

Тим-то й ба, що єдиний вибір, який у XX столітті зоставив письменникові тоталітаризм, — то навіть не між фізичною й духовною смертю (адже й «полюбивши Старшого Брата», громадянин «ідеальної держави» не міг почуватись убезпеченим од наглого арешту), а тільки й виключно між авторством щодо власної смерті — духовної або фізичної.
(О. Забужко, Література і тоталітаризм)

Стиль — це людина

Вислів належить французькому природознавцеві Ж. Бюффону. У промові 25 серпня 1763 р. при обранні його до Французької академії Бюффон сказав, що стиль є неповторною особливістю людини, яка відрізняє її від інших, тоді як ідеї можуть належати багатьом.
Згодом вислів було переосмислено: стиль відображає природні здібності та особисті якості людини.

То був виразно біблійний стиль, стиль старозавітніх пророків, з прирівнянням пролетаріату до «вибраного народу», з натяком на власну ролю вождя й Мойсея. Недарма сказано, що стиль — це сама істота автора.
(Є. Маланюк, До проблеми большевизму)

Особистість людини-творця визначає неповторність її стилю. Стиль — це людина, але людина — не тільки стиль.
(С. Крижанівський, Художні відкриття)

Якби можна вжити графічного образу для порівняння стилів цих двох філософів (тут я кладу наголос на бюффонівське розуміння терміну: стиль — це людина), я ризикнув би сказати, що, на відміну від Монтеня, який, за його власним висловом, «не повчає, а розповідає», Паскаля цікавить внутрішня істота речей.
(І. Кошелівець, Розмови в дорозі до себе)

Стікс

У грецькій міфології — одна з річок підземного царства Аїду. За походженням ця назва є іменем божества ріки в країні мертвих. «Піти за Стікс, через Стікс» — померти.

До лясу! Турна розбишаки,
Вам більше рясту не топтать!
Вам дасть Еней міцной кабаки,
Що будете за Стіксом чхать.
(І. Котляревський, Енеїда)

Бо дибиться Гора Терпінь. Під нею —
умри і встань, повержений Антею,
Стікс чорною пойнявся течією,
і жде Харон погідної пори.
(В. С т у с, І знов нестерпні виграють вітри...)

На травах чаклунських замішане відчаю тісто,
Та й відчай, Орфею, в цих водах стоячих потоне.
Даремно ти квилиш і плачеш на березі Стіксу,
Слізьми не розчулиш, Орфею, старого Харона.
(В. Базилевський, Орфей)

Сторозтерзаний Київ

Цитата з поезії (1919) П.Тичини «І Бєлий, і Блок...»:

...Стоїть сторозтерзаний Київ,
і двістірозіп’ятий я.

 — Прощавайте! — простяг руку поет і вийшов за ворота, а Дмитро Андрійович коротшими стежками став спускатись до великих сходів коло Пролетарського саду «сторозтерзаного Києва».
(М. Могилянський, Честь)

Пишу вам, друзі, з України чорнобильної, сторозтерзаної тоталітарною диктатурою, пишу з тієї колись квітучої землі, де упродовж десятиріч, гірше Батиєвих орд, спустошували життя сталінські незліченні ескадрони смерті, випивали душу народну криваві імперські упирі, невситенні демони зла і насильства.
(О. Гончар, Лист до учасників конференції про його творчість)

Після кривавої муравйовщини, принесеної більшовиками у «сторозтерзаний Київ», (І. Шовгенів) емігрує до Чехословаччини.
(Ю. Ковалів, «Блакитне небо мені світило...»)

Страху ради юдейського

Євангельський вислів з оповіді про Йосифа Арима-фейського, який, побоюючись юдеїв (старослов’янською мовою — «страха ради іудейська»), приховував, що він учень Ісуса Христа (Іван, 19, 38).

Вислів уживається як іронічне означення обережності.

Взагалі треба сказати, що д. Франко занадто вже часто натякає «на страх іудейський» укр(аїнських) радикалів.
(Леся Українка, Не так тії вороги, як добрії люди)

Страшний суд

За Євангелієм — останній суд, який повинен відбутися над усіма людьми — живими і мертвими — перед кінцем світу. Зважуючи добрі й погані вчинки людей, Бог винагородить праведників вічним життям у Царстві Небесному, а грішників прирече на довічні муки у пеклі. У світовому мистецтві відомо багато зображень Страшного суду (найвизначнішим з них вважається фреска Мікеланджело у Сікстинській капелі Ватикану).

У переносному вживанні вислів має кілька значень: найжахливіша катастрофа; здійснення найвищої справедливості; щось надзвичайно далеке у часі.

Заворушилася пустиня.
Мов із тісної домовини
На той остатній страшний суд
Мерці за правдою встають.
(Т. Шевченко, Сон)

 — До ранку, до свого судного дня простою, умру отут, інфаркт схоплю, — схлипнув і прикрив очі рукою Поцілуйко.
(М. Стельмах, Правда і Кривда)

Суєта суєт. Марнота марнот

Біблійний вислів з Книги Екклезіаста (Проповідника), написаної царем Соломоном: «Наймарніша марнота, — марнота усе» (1, 2).

Сучасне значення вислову: дріб’язкові житейські турботи.

Матушка гуменя: Аот молодий, поти перегорить у його там усе, поти дійде до того, що мир йому стане суєтою суєт — все він до його липне, все його туди тягне...
(Панас Мирний, У черницях)

Птах у небі, весняний вітерець навстріч, простір полів, заквітчаних колосом та квітами, — оце суттєве, друзі мої, а решта все марнота марнот!
(О. Гончар, Твоя зоря)

«Який там сенс життя?
Все гидь. Усе сміття.
Все суєта суєт,
якщо ти не поет...»
(І. Жиленко, От історія — так історія)

Сурма архангела

Вислів походить з Апокаліпсиса (Об’явлення святого Івана Богослова), де сказано про сімох янголів, які сурмитимуть у сурми, сповіщаючи про Страшний суд (8-11).

У переносному значенні — віщий знак.

О думка, що тіло без жалю руба,
Що очі й уста твої сушить.
Архангельська срібноголоса труба
Гримить крізь простори і душі.
(О. Ольжич, Незнаному воякові)

«Як сурма архангела», за образним висловом Куліша, пролунала пісня відродження з уст Шевченка.
(С. Петлюра, Останній український діяч шістдесятих років)

Сфінкс

У Стародавньому Єгипті — кам’яна постать лежачого лева з людською головою, що уособлювала могутність фараона. У грецькій міфології — крилате чудовисько з тілом лева і головою жінки, яке жило на скелі біля міста Фіви і вбивало подорожніх, якщо вони не могли відгадати його загадки.
У метафоричному слововживанні — загадкова людина або явище.

Знов той же Сфінкс, і знову жде одгадок...
Повзуть залізні змії по степах.
Дедала бистроумного нащадок
Пливе, як хижий і стоокий птах.
(М. Рильський, Знов той же Сфінкс.)

«Вона молодець! — подумав я гордо, на все горло, помур-куючи. — Така драматична сцена, а вона спокійна, наче сфінкс...»
(Вал. Шевчук, Маленьке вечірнє інтермецо)

Щодня, щогодини бомбардую думками образ твій, Сфінксе.
Але ти кам’яний. Збагнути їх ти не здатен.
(В. С т у с, Щодня, щогодини,..)

Схаменіться! будьте люди, Бо лихо вам буде

Цитата з поеми Т. Шевченка «І мертвим, і живим...» (1845):

Схаменіться! будьте люди,
Бо лихо вам буде.
Розкуються незабаром
Заковані люде,
Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!

 — У тьмі погибаете, голодні та босі, діти ваші мруть, брат повстає на брата, син на батька... (Селяни плачуть). Схаменіться, будьте люди, бо лихо вам буде!
(О. Маковей, Виклад про крамниці)

Сцилла і Харибда

За грецькими міфами, на скелях по боках Мессінської протоки жили дві потвори — шестиголова Сцилла і чудовисько-вир Харибда, що нападали на мореплавців і пожирали їх. Про це розповідає Гомер у XII пісні «Одіссеї».
У переносному значенні вислів «між Сциллою і Харибдою» означає: опинитися між двома ворожими силами, бути під подвійною загрозою.

Замітку вдалося провести непокаліченою поміж Сціллою і Харібдою невловимої тутешньої цензури.
(П. Грабовський, Лист до Б. Грінченка, 17.ІІІ.1900 р.)

Крила білі, загострені льотно —
Крила смілі душі — Розалінди —
Оескізені знов безтурботно
Перед острахом Сцілли й Харібди.
(М. Семенко, Крила білі, загострені льотно...)

Щоб всі Харібди й Сцілли обминути,
придбав я однострій і партбілет,
і от, в високі чоботи узутий,
переображений на трафарет,
простую я в табори і в’язниці...
(Юрій Клен, Попіл імперій)

Сьома печать За сімома печатями (замками)

Цитата з Апокаліпсиса: «І я бачив у правиці Того, Хто сидить на престолі, книгу,., запечатану сімома печатями... І не міг ніхто ні на небі, ні на землі, ані під землею розгорнути книги, ані навіть зазирнути в неї» (5, 1-3).

У метафоричному вживанні «зберігатися за сімома печатями (замками)» — бути неприступним, вкритим таємницею.

Володимир виховується й виховує, вчить і вчиться. Не тримає своїх знань, мов дорогоцінний скарб, за сімома замками.
(Р. Галешко, Людині дано)

Я не знаю, чи будемо жити після смерті. Може, коли затрубить ангел страшного суду, ти, який стільки разів чув сурму серед арени, яка сповіщає вхід бика, ти встанеш відразу, кажучи: «Це я, Антонів Pico Пастор, з моїм чорно-гаптованим одягом, з серцем відкритим, немов сьома печать».
(П. К и л и н a, Плач на смерть Антонія Pica Пастора)

Сьоме небо

Грецький філософ Арістотель (384—322 до н. е.) У своєму творі «Про небо» вважав, що небо складається з семи непорушних кришталевих сфер, до яких прикріплено зірки та планети. Про сім небес згадує й Коран, що його нібито приніс янгол із сьомого неба.

У переносному значенні — найвища радість і щастя.

Дуже дивний пейзаж: косяками ідуть таланти.
Сьоме небо своє пригинає собі суєта.
При майстрах якось легше. Вони — як Атланти.
Держать небо на плечах. Тому і є висота.
(Л. Костенко, Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану...)

Що ти надбав? Увесь у ґрунт угруз,
з семи небес упав сторч головою.
(В. С т у с, Ще трохи краще край Господніх брам...)

[ A ] [ Б ] [ В ] [ Г ] [ Ґ ] [ Д ] [ Е ] [ Є ] [ Ж ] [ З ] [ И ] [ Й ] [ І ] [ Ї ] [ К ] [ Л ] [ М ]
[ Н ] [ О ] [ П ] [ Р ] [ С ] [ Т ] [ У ] [ Ф ] [ Х ] [ Ц ] [ Ч ] [ Ш ] [ Щ ] [ Ю ] [ Я ]