Алла КОВАЛЬ, Віктор КОПТІЛОВ
КРИЛАТІ СЛОВА В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ

B

Ваал. Приносити жертви Ваалу

Ваал — бог неба, сонця, родючості у деяких семітських племен (фінікійців, філістимлян та ін.), якому приносили численні людські жертви.

Служити Ваалу, приносити йому жертви в сучасній мові означає прагнути матеріальних благ та грубих насолод.

Хто на світі в честь Ваала
Віддає красу в наругу;
Я в душі ховаю тугу За красою ідеалу.
(М. Вороний, Credo)

Навіть талановитіші з них (українських письменників) не можуть увільнитись від національного фетишизму і в жертву цьому Ваалу приносять своє співчуття і щиру прихильність до робочого класу.
(С. Петлюра, Поет шахтарів)

Вавилон

Назва стародавнього міста в Месопотамії. В Апокаліпсисі про нього сказано: «Місто велике», що «ярим вином блуду напоїло всі народи» (14, 8).

Вживається у значенні: місто розкоші й розпусти, повне спокус.

Одеса, море були першими об’єктами моєї юнацької романтики, в Одесу, цей неповторний південний Вавілон, я був закоханий, в море...
(Ю. Смолич, Мої сучасники)

Таке враження, що він пішов просто по машинах, по різнокольорових лакованих отих залізах — бачимо у віддаленні осяйну його сивину й бліде, з виразом цікавості обличчя, коли він роззирається, знайомо гукаючи комусь «О’кей! о’кей!», хоча який там о’кей у цьому намертво зупиненім залізному Вавілоні...
(О. Гончар, Твоя зоря)

Спробуйте уявити, що за велика нація твориться на північноамериканському континенті, на яких архетипах і традиціях, що вийде з того Вавилону!
(І. Кошелівець, Розмови в дорозі до себе)

Вавилонська вежа
Вавилонське стовпотворіння

Вислови походять з біблійної розповіді про те, як люди намагалися побудувати у Вавилоні вежу, що сягала б неба. Розгніваний таким зухвальством, Бог змішав мови будівників, вони перестали розуміти одне одного, і будівництво — «творення веж (стовпів)» — невдовзі було припинене (Буття, 11, 1-9).

У переносному значенні «вавилонська вежа» — справа, яку ніколи не буде завершено, «вавилонське стовпотворіння» — хаос, безладдя.

За межі залежностей, страхів, збентежень,
за межі умовностей фронту і тилу,
за межі руїн вавілонської вежі
і сумнівів, тільки нам двом зрозумілих.
(О. Крекотень, Я вирватись хочу за будь-які межі...)

Які б тут не були стовпотворіння, хто б звідки не накочував сюди, а люд був корінний тут, бо коріння в такому ґрунті глибоко сидить.
(Л. Костенко, Які б тут не були стовпотворіння...)

Вавилонський полон
Плач на ріках вавилонських

У Біблії розповідається, що юдеї, бувши у вавилонському полоні, зі сльозами згадували свою батьківщину.

«Вавилонський полон» — синонім до слів «рабство», «неволя». «Плач на ріках вавилонських» — жаль за чимось безповоротно втраченим.

По той бік тюремної брами день у день вистоюють чиїсь жінки й матері, ці вічні шукальниці, невтомниці, що ось так, з клунками, босоніж ходять від табору до табору, не минають цієї заклятої Холодної гори, сподіваючись у її невольничому вавілоні віднайти, вигледіти свого.
(О. Гончар, Циклон)

— Славо, — повторював Сідалковський, — у такому стані ви не можете служити взірцем для підростаючих поколінь. Встаньте. Витріть очі рушником і не утворюйте в готелі вавілонських рік.
(О. Чорногуз, « Аристократ» із Вапнярки)

Важко в навчанні, легко в бою

Афоризм російського полководця 0. Суворова з написаного ним у 1796 р. керівництва для бойової підготовки військ «Наука перемагати».

— А вам, товариші курсанти, я теж зауважу, — перейшов на серйозний тон комісар, — менше іронії, коли йдеться про солдатську науку. Більше поту в учобі, менше крові в бою, — це не фраза, незабаром ви в цьому переконаєтесь.
(О. Гончар, Людина і зброя)

Вакханалії

Так звалися у Греції свята на честь бога рослинності, покровителя виноградарства й виноробства Вакха. У сучасній мові — розгул, пиятика, безладдя.

Відгомін Гришкиної вакханалії доходив і до траншей і там також викликав невдоволення й обурення.
(В. Винниченко, Відродження нації)

— Вакханалія у вас якась твориться! — повернувся голова комісії тепер уже до директора.
(П. Загребельний, З погляду вічності)

Валаамова ослиця

Вислів походить з біблійної розповіді про Валаама, ослиця якого одного разу заговорила людською мовою, протестуючи проти побоїв: «І відкрив Господь уста ослиці, і сказала вона до Валаама: «Що я зробила тобі, що ти оце тричі вдарив мене?» (Числа, 22, 28).

Вживається по відношенню до покірних, мовчазних людей, які раптом починають обурюватися.

Мудрий муж був, хоть ніхто
В ботокудській тій столиці
Се не знав, чи був свояк він
Валаамовій ослиці.
(І. Ф р а н к о, Ботокуди)

Як Вам подобаються останні виступи в Державній Думі в українській справі? Просто «Валаамова ослиця» заговорила і се, до певної міри, як ми маємо відомості, вплив «Украинской Жизни»...
(С. Петлюра, Лист до Д. Донцова, 14.VI.1913 р.)

Вандали

Східногерманське плем’я вандалів у другій половині II ст. н. е. почало просуватися на південь і нападати на римські володіння. У 453 р. вандали оволоділи Римом і знищили багато творів мистецтва.

Звідси вандал — руйнівник культурних цінностей, невіглас.

Фашистська ніч огорнула Європу, хвиля вандалізму накочується все ближче, на дорогах Київщини валяються трупи, літаки вогнем поливають з неба людей.
(О. Гончар, Людина і зброя)

Вандея

Під час Великої французької революції 1789—1794 рр. основним вогнищем опору революційним перетворенням була провінція Вандея на заході Франції. її опір було придушено з нечуваною жорстокістю.

Назва Вандеї стала символом кривавої боротьби під консервативними прапорами.

Хіба не можна без Вандеї?
Щоб трупом слався шлях в Едем?
У рай, як на Голгофу, йдем.
Розперезались Асмодеї.
(І. Світличний, Фауст покаянний)

Варяги

За літописним переказом, троє братів зі скандинавського племені варягів (Рюрик, Синеус і Трувор) були запрошені у IX ст. князювати на Русі.
У переносному значенні: чужі люди, покликані на керівні посади.

А ті, котрі виживуть, ті, що настануть по нас
(А може, заброди? а може, варяги і зайди?..) —
Рубіж дев’яностих, — промовлять, — чудовий був час, —
Й зітхнуть ностальгічно на вид довоєнного слайду...
(О. Забужко, Слайд на палубі)

Ведмежа послуга

Вислів із байки російського письменника І. Крилова (1769—1844) «Пустельник і ведмідь». Приручений ведмідь, який жив біля печери пустельника, побачив муху, що сіла пустельникові на обличчя, і кинув камінь, щоб її вбити.

Значення вислову: невміла допомога, яка завдає шкоди.

Отрутою чортисько промінь маже,
Аби мені — й останній цей проміжок, —
Щоб ані світла, ні струмка, ні бростки,
А тільки плоть — німа, глуха і брезкла,
Що Ти їй, Боже, — послугу ведмежу,
Аби душа — ні даху, — ні родини.
(Е. Андієвська, Трикутний біс — із черевом вельможі...)

***

Вежа зі слонової кості

Вислів, ужитий французьким критиком і поетом Ш. О. Сент-Бевом (1804—1869) у віршованому посланні 1837 р. Для характеристики творчості поета А. де Віньї: «Таємничий Віньї до настання полудня повертається у свою вежу зі слонової кості». Цей вислів набув поширення серед французьких поетів-романтиків як символ світу мрії, втечі від прози дійсності.

Вживається для характеристики творчості, відірваної від суспільного життя.
Коли поезія мусить вести за собою маси — вона не може відлежуватись по затишках, тупцяти манівцями чи відсиджуватись у баштах із слонової кістки.
(М. Б а ж а н, Вогонь в одежі слова)

Я була переконана, що йому (П. Тичині) незручно в тій офіційній позі, що йому по-справжньому добре лише на самоті, що йому таки потрібна своя «вежа з слонової кості», хоч він обов’язково прорубав би в ній вікна і розчинив їх у світ.
(М. Коцюбинська, 3 любов’ю і болем)

Велес (Волос)

У слов’янській міфології — бог-покровитель свійських тварин і багатства. Протистояв Перунові — богу князівської дружини, громовержцю.

Сполоханим спомином голос
Позве у фольклорні часи:
«Я Волос, а се моя волость —
Довколишні луки й ліси...»
(В. С а п о н, Волосківці)

Велика хартія вольностей

Грамота «Magna charta libertatum», якою англійський король Іоанн Безземельний у 1215 р. був змушений визнати обмеження королівської влади на користь феодалів.
Уживається як урочистий синонім до слова «конституція», а іноді — як іронічна назва великого за обсягом документа.

Що з того, до я розвалю листа, наче Велику хартію, однаково ні до чого толком не допитаюсь, бракує «епістолярного таланту». Однак якщо Вам мої хартії справляють яку приємність, то писатиму частіше.
(Леся Українка, Лист до М. Драгоманова, 27.ХП.1891 р.)

І навіть досліджуючи грецьку чи римську історіографію, старі хартії вольності — конституційні свободи Англії чи Швейцарії, історичні пісні, вчений прагнув використати політичний, морально-етичний досвід попередніх епох та інших народів для просвіти українців.
(Р. М і щ у к, Сторінки великого життя)

Велике видно здалеку

Цитата з поезії С. Єсеніна «Лист до жінки» (1924):

Лицом к лицу лица не увидать:
Большое видится на расстоянье.

Велике, кажуть, бачиться здалеку, і дороге твоєму серцю пізнаєш глибше, коли приходить розлука... Нові імена співців ще прикрасять наш рідний обрій, але серед них, як вимита чистими росами світанкова зоря, світитиме і зігріватиме душу палке і тривожне, повне людської любові і краси ім’я Володимира Сосюри.
(А. Малишко, Поет краси людської)

Великий інквізитор

«Легенда про великого інквізитора» — один із розділів останнього роману Ф. Достоєвського «Брати Карамазови» (1879—1880). У цьому філософському творі гостро поставлено проблему дотримання християнських заповідей у світі, де панує насильство. Центральна постать твору — неоднозначний образ великого інквізитора, який досі викликає бурхливі дискусії.

Потоп, і трус, і невгамовний вітер —
Всю вичерпано хресну кров Христа —
І ген гряде Великий Інквізитор,
І на чолі його палає мста.
(Є. Маланюк, Прозріння)

Великий Льох

Назва містерії Т. Шевченка, написаної у 1645 р. Цей твір — гіркі роздумі поета над сучасним становищем поневоленої України і її майбутнім. Образ Великого Льоху стає у містерії багатозначним символом, що припускає різні тлумачення.

Невже тобі байдужі наші троси
І наших ворогів переполох?
Невже не бачиш, як Великий Льох
Нам оддає свої скарби-приноси?
(М. З е р о в, Голос)

Виверта коріння, трупи, мох
варварства цинічного лопата.
Що вони тут хочуть розкопати?
Чи не той Великий Льох?
Та уже ж копали. Не дістали.
(І. Жиленко, Тополя)

Великий Пан помер!

У грецькій міфології Пан — бог лісів, покровитель пастухів, мисливців, рибалок. Історик Плутарх розповідає, що за римського імператора Тіберія (І ст. н. е.) керманич корабля, який плив з Греції в Італію, нібито почув вигук, що лунав з берега: «Помер великий Пан!». За наказом Тіберія ця новина була обнародувана і дала привід до численних тлумачень. Християнські богослови вбачали у вигуку визнання перемоги християнства й занепаду язичництва. Таке тлумачення трапляється й у художній літературі (Ф. Рабле, «Гаргантюа і Пантагрюель»; І. Тургенєв, «Німфи»).
У переносному вживанні вислів означає смерть видатної людини, кінець епохи.

Оцей самий голос донісся й до нас із малесенької Аркади Вільпре коло Парижа: «Перекажіть там на Україні, що вмер її великий Яан!» Невже ж аж тепер?
(І. Ф р а н к о, Йосиф-Богдан Залеський)

Великих слів велика сила

Вислів з поеми Т. Шевченка «І мертвим, і живим...»(1845):

Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли
Великих слів велику силу,
Та й більш нічого.

Вживається для характеристики бездіяльних людей, пустопорожніх балакунів.

Ніколи ті, що б’ються з-за якогось шматка, не скажуть, що вони б’ються саме з-за шматка, а наговорять «великих слів велику силу» — така думка, що нерозумне потомство так зразу Й повірить їм, се звичайний хід історії.
(П. Грабовський, Лист до Б. Грінченка, 14.ХП.1901 р.)
Взагалі, на нашу думку, в статті д. Стешенка є «великих слів велика сила та Й більш нічого».
(С. Петлюра, Записки українського наукового товариства в Києві)

Вельзевул

Одно з імен диявола. Первісно вважався повелителем мух, згодом — «князем бісів» і паном пекла, як свідчать згадки про нього в Євангелії: Матв., 10, 25; 12, 24-27; Марк, 3, 22; Лука, 11, 15-19.

Отак пройду крізь твій великий подив,
не зачеплюсь об лагідні слова.
Ти Вельзевул. По душу теж приходив.
А я не віддала її — й жива.
(Л. Костенко, Отак пройду крізь твій великий подив...)

Венера (Афродіта)

Венера в римській міфології, Афродіта в грецькій — богиня краси й любові. В образній мові — красуня.

Боюся як ті, що на людях бояться
Розпусти у чистих картинах фламандців;
Боюся як ті, що Венеру Мілоську
Хотять одягти у сорочку з віскози...
(Р. Третьяков, Три крапки)

 — Це вам не клас спудеїв, а запорозька мавка, Венера — тілом, душею — жінка Спарти.
...Народжуються слова нової пісні. А з солов’їних колін-рулад чи, може, з співу вивільги, мов Афродіта з морської піни, виходить музика, мотив, мелодія.
(Вас. Шевчук, Григорій Сковорода)

Вергілій

Римський поет Публій Вергілій Марон (70—19 р.р. до н.е.) був високо шанований у Середні віки й визнаний носієм вищої мудрості. Тому Данте в «Божественній комедії» змалював його як провідника по потойбічному світу.
У переносному значенні — досвідчений проводир.

Сагою дивною, без демена й весла,
Ми пропливали вдвох, — я й чарівник Вергілій.
Як бронза він різьбивсь — і до далеких лілій
Ріка незнана нас, гойдаючи, несла.
(М. З е р о в, Данте)

Нехай мовчазний і сумний Верґілій
Тобі піде назустріч у степах
І в синій край Шевченкових ідилій
Нехай веде...
(Юрій Клен, Терцини)

Вертер
Страждання молодого Вертера

Вертер, герой роману Й. В. Гете «Страждання молодого Вертера» (1774) пристрасно закоханий у наречену свого друга Шарлотту. Коли вона з почуття обов’язку виходить заміж, він кінчає життя самогубством.
Вертер — уособлення трагічної долі безнадійно закоханої людини.

Пройшли віки і Байрона, і Гайне,
Відгомонів і Вертер, і Шлеміль,
І стало все тепер таке звичайне,
І недоречний особистий біль.
(Д. Загул, Пройшли віки і Байрона, і Гайне...)

В городі в темну ніч самітній Вертер
на зір вазі сам важить світ і серце
своє й сумує, що живе, не вмер ще.
(Б. І. Антонич, Романтизм)

Весна народів

Хвиля національно-визвольних і соціальних революцій, яка прокотилася по Європі у 1848 p., увійшла в історію під образною назвою «весни народів». Чи не першим використав цю назву Г. Гайне в поемі «Атта Троль» (1847):

Як гудуть, — земля дрижить!
Се тепер весна народів.
(Переклад Лесі Українки)

Розбити російський месіанізм — це значить не тільки одкрити семафор для експресу радісної творчості, що вітром свого руху починає справжню весну народів, але й звільнити московську молодь від вікових забобонів великодержавництва.
(М. Хвильовий, Україна чи Малоросія?)

Європейська «весна народів» і вимоги українського національного відродження з кінця XVIII ст. покликали до життя українську літературу на живій народній мові.
(П. Голубенко, Україна і Росія)

Весталка

Жриця Вести — богині хатнього вогнища й родинного життя, яка повинна була підтримувати невгасимий вогонь у храмі, — символ стійкості римлян. Весталка давала обітницю зберігати дівочість.

У сучасному слововживанні — цнотливиця, здебільшого — з іронічним забарвленням.

Погірдливе, позбавлене пошани і чомусь зненавидженої нашими авторами ніжності відношення до жінки як до «сонної весталки» або до тієї, що дає лише «хвилевий шал», понижує, розслаблює і ломить порив до справді великого і справді мужеського в самого мужчини.
(О. Т е л і г а, Якими нас прагнете?)

Вона — золота Цибулинка з маминого городу,
Вона — золота Весталка з храму Таємниці Буття,
Зібгана в золотий кулачок переляку...
(І. Драч, Балада золотої цибулі)

Ветхий Адам
Скинути з себе ветхого Адама

Вислів «ветхий Адам» походить з Євангелія, з послань апостола Павла до римлян (5, 6), ефесян (4, 22), колосян (3, 9), Де йому надається значення: грішна людина. «Скинути з себе ветхого Адама» — духовно оновитися, звільнитися від старих звичок, поглядів, морально переродитися.

Потрібно було перегоріти, переплавитися, переродитися — не «пристосуватися», а саме, скинувши з своєї психіки «ветхого Адама», почати інакше, по-новому сприймати життя і відтворювати його у своїй свідомості.
(О. Білецький, Творчість Максима Рильського)

Виганяти крамарів з храму
Вислів походить з євангельської оповіді пре те, як Ісус побачив у Єрусалимському храмі торговців, які продавали худобу для офір, і, обурений, бичем вигнав їх, а столи міняйл з грошима поперевертав (Матв., 21, 12; Марк, 11, 15; Лука, 19,45; Іван, 2,14-15).

У сучасній мові означає: припинити ганебні дії.

К е т : Ти вигнав з храму торговців. Рама правду казав, учителю: вони затруїли тебе. От і все.
(В. Винниченко, Пророк)

Тягав каміння — мурувати брами.
Стругав божник... За північ не куняв...
І так, у мислях збудувавши храми,
Торгующих із храму виганяв.
(Л. Костенко, Храми)

Вигнання з раю

Вислів походить з біблійної оповіді про те, як Адам і Єва з’їли заборонений плід з дерева пізнання добра і зла, а Бог покарав їх за це, вигнавши з раю (Буття, з). Це стало початком усіх нещасть людства. Згодом значення вислову розширилося: він став означати безповоротну втрату чогось.

На тему вигнання перших людей з раю англійський письменник XVII ст. Дж. Мільтон створив поеми «Втрачений рай» і «Повернений рай».

П р о р о к: Я обійду всю землю від краю до краю, я з’єднаю розбиту родину людства, я силою, даною мені від Бога, введу його в загублений рай.
(В. Винниченко, Пророк)

І журавлик, що відстав од зграї,
і оця, з опущеним хвостом,
вигнана, зовсім як Єва з раю,
сука з величезним животом.
(І. Жилевко, Пісенька самотніх)

Вигострить сокиру

Цитата з поезії Т. Шевченка «Я не нездужаю, нівроку...» (1858):

...щоб збудить
Хиренну волю, треба миром,
Громадою обух сталить;
Та добре вигострить сокиру —
Та й заходиться вже будить.

Слухайте, рідний Тарасе Григоровичу!...Ми взяли до рук сокиру, нагострили її добре та й розбудили свою хиренну волю.
(М. Тарновський, Село на нашій Україні)

Видибай, боже!

У найдавнішому київському літописі «Повість минулих літ» розповідається про те, як великий князь Володимир, запровадивши у своїй державі християнство, наказав кинути у Дніпро статуї поганських богів. Прихильники старої віри бігли за ними берегом і кричали Перунові: «Видибай, боже!».

У переносному значенні — заклик до повернення давніх звичаїв і порядків.

від Золотих воріт
кульбабами діти біжать на Дніпрові кручі,
де срібною рибою в зеленому неводі
б’ється луна: «видибай, видибай!..»
(І. Римарук, Ворота)

Пливе по річці мертве слово,
Кричить модерний вишибай: —
О милий Боже, видибай!
Ген сяє храм злотоголово...
(М. Руденко, Слова, накидані докупи...)

Ви знаєте, як липа шелестить?

Цитата з однойменної поезії (1911) П. Тичини:

Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі? —
Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі....

Ви чуєте, як липи шелестять,
Слова утіхи промовляють ледве?
Зелений шум здавило чорне небо,
Гойдає світ крайнебо до нестям.
(В. Ю р ’ є в, Вересень 16-го дня 1967 року)

Ви любите на братові шкуру, а не душу

Цитата з поеми Т. Шевченка «Кавказ» (1845):

Ви любите на братові
Шкуру, а не душу!
Та й лупите по закону:
Дочці на кожушок,
Байстрюкові на придане,
Жінці на патинки...

Шевченко не мислив національного визволення без визволення соціального. Він був безмежно відданий своєму народові, своїй Україні, — але він ненавидів українських панів.., усіх тих, що любили на братові «шкуру, а не душу».
(Л. Новиченко, Шевченко і вони)

Вимогливий художник

Цитата з поезії О. Пушкіна «Поету» (1831):

...Ты сам свой высший суд:
Всех строже оценить умеешь ты свой труд.
Ты им доволен ли, взыскательный художник?

Скромний і вимогливий щодо себе, воістину вибагливий художник, Микола Миколайович (Ушаков) є визнаним учителем літературної молоді.
(М. Рильський, Співець весни республіки)

Випити чашу до дна

Вислів походить з Біблії: «Устань, Єрусалиме, ти, що з руки Господньої випив чашу гніву Його, вихилив до дна чашу сп’яніння, осушив її» (Ісайя, 51,17).
Значення вислову: перетерпіти всі нещастя, дійти до кінця у важкій справі.

Сотки, тисячі нещасних попадалися до рук козакам й мусили випити гірку до краю.
(М. Коцюбинський, Дорогою ціною)

Розв’язка, видно, настане все ж не сьогодні, пізніше — ще ж не до дна випита чаша.
(М. Олійник, Одержима)

Наша Україна випила повну чашу концтабірного соціалізму.
(М. Горинь, Право бути собою)

Випустити духа з пляшки

Вислів походить з казок «Тисячі й однієї ночі». У казці про рибалку розповідається про те, як бідний рибалка знайшов пляшку, в якій був ув’язнений могутній іфрит (дух). Поява його дуже перелякала рибалку.
Вислів уживається у значенні: неприємна несподіванка, неспроможність виправити власну помилку.

Слово «дух» може замінюватися його арабським відповідником «джин».

Поету важко. Він шукає істин.
Ми — джини в закоркованих пляшках.
(Л. Костенко, Червоні краплі глоду)

— Не спішіть Яцубу ховати! Рано! Ще, може, самі покличете нас, щоб синів ваших до тями приводити! Бо повипускали чортів з пляшки, а назад загнати не вмієте!
(О. Гончар, Тронка)

З квітневої ночі регоче як злочин, мов джин лиховісний, над прірвою атом...
(С. Йовенко, Вибух)

Витати в емпіреях

За стародавніми уявленнями, емпірей (грецькою мовою — «вогненний») — верхня частина неба, наповнена чистим вогнем.
У переносному значенні — висота. «Витати в емпіреях» — фантазувати, захоплюватися мріями, далекими від реальності.

Та політична акція, в якій жваву участь брали робітники з шахт, перш, ніж виявитися, фіксируватись, прийняти реальні форми, мусила перебувати деякий час в ембріональному становищі, мусила пережити перші стадії свого зросту і визрівання, а до того ж не десь в абстракції, в емпіреях, а в мозкові, в душі кожного робітника.
(С. Петлюра, Борис Грінченко — «Перед широким світом»)

Аркадій : Йому і його молодим колегам ще вчитись треба. А вони, як алхіміки, намагаються здолати смерть, витають в емпіреях.
(О. Корнійчук, Платон Кречет)

Покинув я гнилий підвал, лишив майдан Богдана, де гетьман огиря учвал кудись жене щорана. Я там давненько вже не знав про справжні емпіреї, а тут Господь наобіцяв гетьманські привілеї.
(В. Стус, Покинув я гнилий підвал...)

Вища раса

Вислів німецького філософа Ф. Ніцше (1844—1900), який твердив, що суспільство поділяється на «панів» і «рабів», і кожна з цих категорій людей має свою мораль. «Раса рабів» вигадала любов, співчуття, жалощі — почуття, непотрібні «вищій расі» панів. Звідси — виправдання насильства та воєн. Цю філософію було використано для «виправдання» геноцидів і колоніальних загарбань.

Однак що може бути спільного у такої гордості зі звірячим шовінізмом тих кретинів, які вигадали для себе «теорію» про «вищу расу».
(М. Рильський, Про нашу національну гордість)

Панує не вона, а австрійські чиновники, польська аристократія, угорські поміщики, — представники «чистої», вищої раси.
(О. Білецький, Художня проза І. Франка)

Віддати кесареве кесарю, а Боже Богові

За Євангелієм, посланці фарисеїв спитали Ісуса, чи дозволяється платити податки кесареві — римському імператору. Ісус, вказуючи на зображення кесаря на монеті — динари, сказав: «Віддайте ж кесареве — кесареві, а Богові — Боже» (Матв., 22,15-21).

Сучасне значення вислову: будьте безсторонні, віддайте кожному те, що йому належить.

Генерал: Так, Христос проповідував мир. Але Христос сказав: «Кесареве кесареві». Отже, цим Христос насамперед визнав самого кесаря, себто державну владу.
(В. Винниченко, Пророк)

Заохочуючи, наприклад, платити податки прикладом Христа, що своє «кесареве кесареві» оддав грішми, з риби вийнятими, автор цілком забуває, до тепер таких чудодійних грошей не буває...
(С. Єфремов, Історія українського письменства)

Відділяти кукіль від пшениці

Євангельський вислів з притчі про чоловіка, що посіяв пшеницю, а вночі прийшов ворог і посіяв між пшеницею кукіль — старослов’янською мовою «плевелы». Раби запропонували господареві вибрати кукіль, та він, боячись, щоб вони не зіпсували посівів пшениці, сказав: «Залиште рости те і те до жнив, а під час жнив я скажу женцям: зберіть насамперед кукіль і зв’яжіть його у в’язки, щоб спалити їх, а пшеницю зберіть у житницю мою» (Матв., 13, 24-30).

Вислів уживається у значенні: відокремлювати добре від поганого.

Біжить почтар із Віфлеєма
І каже: — Царю! Так і так!
Зіновать, кукіль і будяк
Росте в пшениці!
Кляте плем’я
Давидове у нас зійшло!
Зотни, поки не піднялось!
(Т. Шевченко, Во Іудеї во дні они...)

Він (пролетаріат) не одкидає і тієї культури, яку створила віками буржуазія, але він не приймає її цілком, він пересіває її, одкидає плевели і цінить чисті здорові зерна, з яких хоче створити нові, могутні і чарівні і пожиточні рослини своєї культури і штуки своєї.
(С. Петлюра, Ювілей М. К. Заньковецької)

Відсій кукіль і відбери зерно, Посій його й не жди, як зійде ряснотою, А прагненням своїм і працею крутою Доглянь і перевір, яке на зріст воно.
(А. Малишко, Відсій кукіль і відбери зерно...)

Відкрити Америку

Цей вислів іронічно характеризує щось усім давно відоме, яке намагаються видати за нове й надзвичайно важливе. Він широко вживається у публіцистиці, критиці, художній прозі ХІХ—ХХ ст., зокрема в «Листах до тітоньки» М. Салтикова-Щедріна та в інших авторів.

Толстой намагався стати ні менше, ні більше як реформатором історіографії, яку він — так йому здавалося — поставив на нових філософських основах. Одначе історики-фахівці довели йому, що він, власне, вдруге відкрив Америку і що його «нові» основи давно вже були відомі в науці — і відкинуті.
(І. Ф р а н к о, Лев Толстой)

Відлига («Оттепель»)

Назва роману (1954) російського письменника І. Еренбурга, в якому змальовано гнітючу атмосферу останніх років сталінського керівництва і появу свіжих повівів у громадському житті СРСР після смерті кремлівського диктатора.
Ця назва стала метафоричним означенням нетривалого періоду розвінчування сталінізму після XX з’їзду радянської компартії.

Ген із шпаківні визирає шпак —
Чи він летів сюди заради криги?..
Я пригадав: розгублено отак
Ми озиралися після відлиги.
Було ж, було: повірили усі,
Що розпочався рух духовних соків...
(М. Руденко, Вибране)

На початку 70-х р. з кінцем «відлиги», (Г. Кочур) був виключений зі Спілки письменників України і практично відлучений від друку.
(М. Новикова, Перекладацький світ Григорія Кочура)

Барокове світосприймання... являється Калинцеві ближчим і природнішим, аніж морально-етичні запити й пропозиції «відлиги» та наступних десятиліть.
(В. Моренець, Прощання з ідеологічною «вічністю»)

Вій

Фантастичний персонаж повісті М. Гоголя «Вій» (1831), жахлива потвора. Коли Вієві підняли повіки, він убив своїм поглядом героя повісті Хому Брута.

Його (М. Бажана) виступ із першою книжкою стався в час, коли кремлівський Вій уже показав пальцем на викритого Кагановичем автора «Синіх етюдів» і «Камо грядеши».
(С. Лавріненко, Розстріляне Відродження. Микола Бажан)

Віки Трояна

Цитата зі «Слова о полку Ігоревім» (XII ст.): «Були віки Трояна, минули літа Ярослава». На думку більшості дослідників, тут ідеться про епоху римського імператора й видатного полководця Марка Ульпія Трояна (53—117 н. е.). Згадуючи Трояна і київського князя Ярослава Мудрого, автор «Слова» шкодує за минулою славою переможних воєнних походів.

У переносному значенні: дуже давні, але чимось знаменні часи.

Ой були віки Трояна
Славні, кажуть, і багаті,
Хоч ні один ще рутенець
Не сидів тоді в рейхсраті.
(І. Ф р а н к о, Дума про Наума Безумовича)

Вікно в Європу

Автор вислову — італійський письменник Альгаротті (1712—1764), який у своїх «Листах про Росію» писав: «Петербург — це вікно, крізь яке Росія дивиться в Європу». О. Пушкін вжив цей вислів у вступі до поеми «Мідний вершник».
Вислів «прорубати вікно в Європу» означає: приєднатися до здобутків західноєвропейської науки, культури, мистецтва.

Мені пророкують велике майбуття: одні кажуть, що я буду командором нової художньої школи; на погляд других, я «прорублю вікно в Європу», куди й буде (біс!) виглядати мій чумацький надзвичайний край...
(М. Хвильовий, Сині етюди. Арабески)

Нам прорубали в Азію віконце.
Сам комісар казав:
«Тут ліс проблем.
Над лісом тим
ніяк не сходить сонце...»
(Юрій Клен, Прокляті роки)

Він жив між нас

Цитата з однойменної поезії (1834) О. Пушкіна про А. Міцкевича.

Він жив між нас, найкращий серед нас,
Серед людей, у кого зброя — слово...
(М. Рильський, Він жив між нас.)

Нам ще важко оцінити масштаби всього зробленого Тичиною на українській поетичній ниві... Але, вражені болем, охоплені тугою останнього прощання, ми з безмежною вдячністю й гордістю можемо сказати: він між нами жив!
(Л. Новиченко, Великий поет і громадянин)

Віра без діла мертва

Вислів походить з Євангелія: «Як тіло без духу мертве, так і віра без діл — мертва!» (Соборне послання апостола Якова, 2, 26).

У сучасній мові означає: ідея набуває сили тільки тоді, коли вона підкріплена дією.

Чи буде ж зложена й праця? Адже гроші без діл, певне, не менш мертві, ніж віра.
(Леся Українка, Лист до товаришів)

Те, що Ви пишете Олесі про слов’янське та європейське серце, здається, направлено і проти мене, але ж я завжди уважала, що любов без діл мертва, і ніколи не думала, що досить мати «добре серце», аби обійтись без всього іншого.
(Леся Українка, Лист до М. Драгоманова, 5-IV.1894 Р-)

Віра гори ворушить

Євангеліє наводить слова Ісуса Христа: «Бо по правді кажу вам: коли ви матимете віру, хоч як зерно гірчичне, і горі цій скажете: "Перейди звідси туди", то й перейде вона, і нічого не буде неможливого для вас» (Матв.,17, 20).

Віра, кажуть, горами двигає. В усякім разі безперечно, що вона двигає людськими серцями.
(С. Єфремов, Історія українського письменства)

Тільки Дух може оживити, підняти людину і повести її на заповідану гору, адже віра гори ворушить.
(Є. Сверстюк, Віра гори ворушить)

Вірую, бо це абсурд

Вислів «Credo, quia absurdum» приписується блаженному Августину (354—430 н. е.), відомому середньовічному богослову. Проте у цій формі, за свідченням дослідників, вислів у творах Августина не зустрічається. Його скоріше можна пов’язати з фразою богослова II—III ст. н. е. Тертулліана: «І помер Син Божий, що цілком варте віри, бо неймовірне. І поховано Його, і воскрес Він, що вірно, бо неможливо».

Вживається для характеристики сліпої віри.

К’юс познайомив своїх гостей з високим, зовсім сивим мужем науки, по все своє життя присвятив вивченню і математичному обґрунтуванню такого методологічного принципу, як «вірую, бо неймовірно».
(Ю. Герасименко, Коли вмирає безсмертний)

Вічна Жіночність

Друга частина трагедії Й. В. Гете «Фауст» закінчується словами містичного хору:

Вічна Жіночність
В небо зве нас.

Ця увага не могла розхитати їхньої внутрішньої, органічної, якоїсь дуже простої і дуже мужньої цнотливості, стриманості, скромності, священної поваги до жіноцтва, до Вічної Жіночності, по-гетевськи глибоко відчуваної і Довженком, і Яновським.
(М. Б а ж а н, Спогади)

Вічний Жид. Агасфер

За стародавнім переказом, єрусалимський швець Агасфер відмовив Ісусові Христу дати відпочинок, коли той ішов на Голгофу, згинаючись під тягарем хреста. Агасфер без жалю гукнув Ісусові: «Йди собі швидше!» За це Агасфер був приречений блукати з віку до віку, дожидаючи другого пришестя Христа, який один може зняти з нього закляття. Ця легенда лягла в основу низки літературних творів: роману Г. К. Андерсена «Агасфер», одноактної п’єси голландського письменника Г. Геєрманса, віршованої драми німецького автора Ф. Палудана-Мюллера (обидві — під тією ж назвою), роману шведського письменника П. Лагерквіста «Смерть Агасфера», романів «Вічний Жид» французьких письменників Е. Сю і Ж. д’Ормессона.

Ех, Нострадамусе, Вічний Жиде!
Тут і без Вас на ворожок вивчать —
Таких, які, перше ніж ворожити,
Питають клієнта: «Що пан собі зичить?..»
(О. Забужко, Пророцтва Нострадамуса)

Темний і неписьменний, але непосидющий, як Вічний Жид, чистій черевиків Саркісьян. Рябий і добродушний. Він, за його ж словами, чистив брудні черевики цілому світові.
(І. Багряний, Сад Гетсиманський)

Народ єврейський! Тяжко пережитий,
Не прославляйся ти і не корись
Обмові, що був названий колись
Затурканим і гнаним «Вічним Жидом».
(А. Кацнельсон, Народ єврейський)

Вічний революціонер

Цитата з поезії І. Франка «Гімн» (1880). Цей вислів зустрічається також у польського поета Ю. Словацького.

Передчуваючи близьке вже закріпачення мистецтва, Хвильовий хотів, щоб митцеві лишили право бути вічним революціонером.
(Ю. Шевельов, Про памфлети Миколи Хвильового)

«Вічний революціонер» у мистецтві також потрібний, як і в житті. Адже ж мистецтво не для мистецтва існує, а для життя, і чи революціонер у мистецтві не працює для революції в житті?
(Н. Ш у м и л о, «Життя людське — храм, а не морг!»)

Вічний учень

Так (латинською мовою — «semper tiro») називав себе І. Франко — автор збірки поезій під цією назвою (1905). Першоджерелом вислову є епіграми римського поета Марціала (40—102 н. є.), де сказано, що хороша людина є вічним учнем.

Ми повинні засвоїти найвищу культуру нашого часу не тільки в її останніх вислідах, а і в її основах, бо без розуміння основи ми лишимося «вічними учнями», які ніколи не можуть з учителями зрівнятися.
(М. З є р о в, Ad fontes)

Я ніколи не шкодував такого марнування часу, бо при цій літературі почував себе вічним учнем, безсистемно (та в цьому ділі мені не дуже й прагнулося системи), але дедалі більше поповнюючи знання з історії, мистецтва й літератури.
(І. Кошелівець, Розмови в дорозі до себе)

Вкласти персти в рани

Вислів походить з Євангелія. Апостол Хома, почувши про воскресіння розп’ятого Христа, сказав: «Якщо не побачу на руках Його ран від цвяхів, і не вкладу перста мого в рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в ребра його, то не повірю» (Іван, 20, 24-29).

Сучасне значення вислову: пересвідчитися самому з власного досвіду.

Вони несли дітей — і не чули, що ті вже конають,
І не вірили, навіть як в раму вкладали персти,
І ніхто не ридав,
І ніхто не кричав: — Адонаї!
Захисти свої люди,
бо хто ж, як не ти, захистить...
(О. Забужко, Диптих 1986 року)

Влити нове вино в старі міхи

Вислів з Євангелія: «Не вливають вино нове в міхи старі, бо прориваються міхи, і вино витікає, і міхи пропадають» (Матв., 9,17).
Вживається при протиставленні нового змісту і старої форми суспільних явищ, творів мистецтва, літератури.

Читаючи кращі сонети М. Рильського, не скажеш: нове вино влито в старі міхи. Ні, тут і вино нове, і міхи нові. Сонет явно перейшов у нову якість.
(Л. Вишеславський, Сонет пробуджується? Так!)

Вовк в овечій шкурі

У Євангелії сказано: «Стережіться лжепророків, що приходять до вас в овечій одежі, а всередині є вовками хижими» (Матв., 7,15).

Вживається для характеристики лицемірів, які приховують лихі наміри під маскою доброчесності.

— Дозволь, отче архімандрите, пояснити. Оці двоє — хлопи з села Новоселки. Вони давно були вже вовки у шкурі овечій: самі бунтували, ще й інших підбурювали.
(З. Тулуб, Людолови)

— Інкогніто знову? До рідних батьків —
і знов мені руки в’яжуть?
Та краще я ще раз помру, піду
і знову в могилу ляжу!
— Інкогніто? Я — німецький поет —
і знову — в шкурі овечій?
(М. Семенко, Німеччина)

Вовк і ягня

Байка про вовка, який з’їв ягня, виправдовуючись тим, що він голодний, належить до найбільш поширених у світовій літературі. Цей сюжет опрацьовували Езоп, Лафонтен, Крилов. Обробив його і український байкар Л. Глібов.

Вислів є образною характеристикою протилежних вдач — агресивної і лагідної.

Застав ідилію, яка не снилася навіть отцям церкви. Єднання нез’єднуваного, здруження ворогуючих, братання антагоністів. Вовк і ягня, лев і лань, хто там ще?
(П. Загребельний, 3 погляду вічності)

Во главу угла

У євангельській притчі розповідається, що камінь, який будівники спочатку відкинули, зрештою був покладений «во главу угла», тобто став наріжним каменем, однією з основ будови (Матв., 21, 42).

Вислів є синонімом до понять «основа», «ґрунт».

То правда, що «во главу угла» своєї діяльності ставив Грінченко національний, а не соціальний момент.
(М. Рильський, Українська поезія дожовтневої доби)

Вогнем і мечем

Вислів походить від афоризму, приписуваного грецькому лікареві Гіппократу (450—370 до н. є.) : «Чого не лікують ліки, те виліковує залізо; чого не лікує залізо, те виліковує вогонь». Пізніше, у римських поетів І ст. до н. є. вислів набув переносного значення: нищити ворогів зброєю і пожежами.

Сучасне значення вислову: без жалю знищувати, застосовуючи крайні міри насильства.

Ось і виходили з Запорожжя один за одним гетьмани козацькії: Тарас Трясило, Павлюк, Остряниця — з мечем і пожежею супроти ворогів рідного краю.
(П. Куліш, Чорна рада)

Довелося б визнати, що провина українців перед людством полягає лише в тому, що ми вогнем, мечем і підступністю не завойовували колоній в Азії, Африці і обох Америках, не винищували і не грабували інших націй і народів.
(І. Драч, Сучасна дума про третього брата)

Шелест... смертельно боїться московських звинувачень в українському сепаратизмі. І сферу політики він поступово віддає каральним органам, які вогнем і мечем (чи там «щитом» і «мечем») знищують щонайменші вияви і ознаки цього «сепаратизму».
(В. Скуратівський, До духовної біографії сучасника)

«Вогнем іменем» — назва роману (1883—1884) польського письменника Г. Сенкевича, присвяченого подіям XVII ст. на Україні, змальованим з позицій польської шляхти.

Вогненний стовп

Біблія розповідає, що, коли Мойсей виводив ізраїльтян з єгипетського полону, «Господь ішов перед ними вдень стовпом хмарним, щоб вести їх по дорозі, а вночі стовпом вогненним, щоб можна було йти і вдень, і вночі» (Второзаконня, із, 21).
У переносному значенні — надійний дороговказ.

А знаєте ви, що за сила
В тій мові, в законі тому!
Вона від віків нас водила,
Мов стовп огняний через тьму.
(І. Франко, Асиміляторам)

Я здумано живу і не зберуся натішитися злагодою ночі і забуття. Неначе стовп огненний, мене ти з себе викликаєш, надиш...
(В. С т у с, Ти десь живеш...)

Вогненні слова

Вислів походить з Біблії (Книга пророка Даниїла, 5), де розповідається, що під час бенкету в халдейського царя Валтасара (Балтазара) таємнича рука написала на стіні вогненні знаки, які віщували його загибель. Тієї ж ночі Валтасара було вбито.
Вислів «писати вогненні слова» означає: попереджати про нещастя; віщувати лихо.

Те могутнє чуття поета, мов блискавка, розсвічує густий, віковий суморок «темного царства», пише огняним пальцем таємні слова над розкошуючими тиранами, а діло критики — обняти в цілості й показати той образ, відчитати та витолкувати ті слова.
(І. Франко, Темне царство)

Вогонь в одежі слова

Цитата з поеми І. Франка «Лісова ідилія» (1906):

Слова — полова,
Але огонь в одежі слова —
Безсмертна, чудотворна фея,
Правдива іскра Прометея.

Схований в «одежі» слова вогонь — «правдива іскра Прометея» горить і зараз, запалюючи серця тих, хто бореться за остаточне торжество братерства і щастя на землі.
(О. Білецький, Леся Українка і російська література 80-90-х p.p.)

Тиранам не поможуть більш в’язниці,
Бо весь народ — як хмара та грозова...
Ішов Франко вбирати блискавиці
В нетлінну у віках одежу слова!
(Д. Павличко, На етапі)

Во дні фельдфебеля-царя

Вислів з поеми Т. Шевченка «Юродивий» (1857) вжитий автором для характеристики часів Миколи І, Царя-солдафона.

А наче ще недавно, во дні фельдфебеля-царя ти в мертвій пустині в засланні мучився.
(П. Тичина, Ожили степи, озера)

Наступник «фельдфебеля-царя» змушений був зняти деякі обмеження і з українського слова.
(П. Голубенко, Україна і Росія)

Возвеличу
Малих отих рабів німих

Цитата з поезії Т. Шевченка «Подражаніє її псалму» (1859) — образний заклик служити художньою творчістю своєму народові.

Вони вперше почують Шевченкове слово, і треба, щоб воно справді глибоко запало їм в душу та збудило сміливу думку «малих отих рабів німих».
(А. І щ у к, Вербівчани)

«Зачатих голодом і страхом,
отих малих рабів німих,
сповитих у криваві стяги,
в брехню немилосердних книг,
чужою хрещених війною,
та ще — до всіх глобальних лих —
печаттю атома страшною
відмічених — помилуй їх!»
(І. Жиленко, Тополя)

Возлюбленик муз і грацій

В епілозі до перекладеної Й. В. Гете комедії грецького драматурга Арістофана «Птахи» німецький поет називає автора комедії «невихованим улюбленцем грацій». Цей вислів Гете запозичив і видозмінив О. Пушкін, уживши його в «Розмові Книгопродавця з Поетом», — «стишки любимца муз и граций».

Возлюбленику муз і грацій!
Ждучи тебе, я тихо плачу
І думу скорбную мою
Твоїй душі передаю.
(Т. Шевченко, Неофіти)

Прикро й сумно часом бачити, як деякі самовпевнені возлюбленики муз і грацій, надто переоцінюючи власний талант, вперто не бажають «розкланюватися з культурою» (давній іронічний вираз Довженка) навіть у межах елементарної техніки слова і вірша.
(Л. Новиченко, Сьогоднішній Бажан)

Володар дум

Вислів з поезії О. Пушкіна «До моря» (1825), де він назвав «володарями дум» Наполеона і Байрона.

У сучасній мові — велика людина, що справила потужний вплив на уми сучасників і залишила виразний слід в історії.

Світять мені своїм могутнім сяєвом оті велети, котрі літературу не вибирають, а котрих вибирає сама література, — володарі дум мого покоління ще з передреволюційних часів.
(Ю. С м о л и ч, Я вибираю літературу)

Дайте нам і в критиці творчу індивідуальність, здатну захопити нашу уяву, надати нового руху нашим думкам! Де ти, володарю дум покоління?
(В. Брюгген, Земля і люди)

Ворог народу

Назва п’єси норвезького драматурга Г. Ібсена (1828—1906). Її героєм є доктор Штокман, якого нечесні ділки, що їм він заважав, оголосили «ворогом народу».

За часів сталінського терору, особливо у 1930-х p.p., цією назвою було тавровано всіх, кого вирішив знищити комуністичний режим: національну інтелігенцію, партійних діячів, військові кадри.

Хвильовий стає синонімом «ворога народу». Всі його твори вилучають з бібліотек.., а саме ім’я Хвильового зникає з офіційної історії української літератури.
(Г. К о с т ю к, Микола Хвильовий)

Заміна дійсної української історії московською фальсифікацією цієї історії ведеться під прикриттям боротьби з «ворогами народу», якими є у визначенні Москви «українські буржуазні націоналісти».
(П. Голубенко, Україна і Росія)

Воскресіння з мертвих

Вислів походить з Євангелія, яке розповідає про смерть на хресті й воскресіння Ісуса Христа, Сина Божого, — Матв., 27-28; Марк, 15-16; Лука, 23-24; Іван, 19-20.
У переносному вживанні означає відродження, переможне утвердження того, що вважалося мертвим.

Багато рядків поеми стали пророчими. Франко передбачав велику бурю й день воскресіння народу.
(О. Кобилянська, Пророцтво)

Мої зернини — то слова.
Як відберуть їх на насіння, —
Мене чекає воскресіння,
І сонце, і весна нова,
І слави жнива золотії.
(Д. Павличко, Я народився на землі...)

Воскресіння Лазаря

У Євангелії розповідається про те, що Ісус Христос воскресив Лазаря на четвертий день після смерті (Іван, 38-44).

Сучасне значення вислову: одужання після тяжкої хвороби, оновлення після занепаду.

А все-таки ті краї (Німеччина, Австрія) представляють собою того дивовижного, воскресаючого Лазаря, що півтілом уже виліз з гробу, а долом ще в нім; положення з обох боків невигідне: і новий економічний лад не приносить їм ніякого хісна, і старі феодальні тягарі давлять їх цілою силою переживших і перегнивших останків.
(І. Франко, Мислі о еволюції в історії людськості)

Посеред саду стоячи і дивлячись на ту безмежну зграю, він наливався силою, немов воскресиш Лазар. Його худе, кістляве тіло ставало пружним, дужим.
(Вас. Шевчук, Григорій Сковорода)

Врага не буде, супостата

Цитата з поезії Т. Шевченка «І Архімед, і Галілей...» (1850):

І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.

Два кріпаки... Один ще вчора
Миколи Палкіна солдат...
І обійма поет актора,
Як батька син, як брата брат,
І зріє віра неозора,
Що згине враг і супостат.
(М. Рильський, Зустріч у Нижньому)

Вражою злою кров’ю Волю окропіте

Цитата з поезії Т. Шевченка «Заповіт» («Як умру, то поховайте...»), написаної в 1845 р.

Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте,
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.

Як билися славні батири-казахи за сестру свою Україну, пре це проспівають і розкажуть народні акини Казахстану. Як окропили вони вражою злою кров’ю волю України, про це напишуть благородні поети України.
(О. Довженко, Я бачу перемогу)

Врем’я люте

Вислів, здавна вживаний в українській літературній мові, наприклад:

В се врем’я люто і плача достойно ужасається, сіє зря, серце богобійно.
(Г. Смотрицький, До читателя, XVIст.)

Вислів набув поширення в сучасній мові після того, як до нього звернувся Т. Шевченко в поезії «Чи ми ще зійдемося знову?..» (1847):

Свою Україну любіть,
Любіть її... Во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.

Уваж-бо всяке, що то було за люте врем’я, що то за довге лихоліття було для всього нашого краю!
(П. Куліш, Григорій Квітка-Основ’яненко і його повісті)

То, може б, ти всміхнувсь, та не до мене,
А до своєї долі, що в журбі
Во врем’я люте і благословенне
Свободи стяг дала нести тобі!
(Д. Павличко, Івану Драчеві)

Все вертається на кола свої

Вислів походить з біблійної Книги Екклезіаста, або Проповідника: «Вітер повіє на південь, потім поверне на північ, крутиться навколо й вертається туди, звідки взявся (і, 6).
Значення вислову: все повторюється.

Але стара історія землі, і в ній все повертається на кола свої. І ми знаємо, що всі переломні історичні моменти є тільки новими розділами в Книзі Господній, яка гортається з нашою участю.
(Є. Сверстюк, Блудні сини України)

Про хмари, книги, храми і вокзали, — про що б я в цьому світі не писала — усе зіходить на круги своя, і ті круги, вірніш — пекельні кола — зіходяться до центру, сходять болем в оцю кімнату, де над дітьми — я.
(І. Жиленко, Лице)

Все добре, що добре кінчається

Назва комедії В. Шекспіра (1564-1616).

—      Ну, я радий, що у вас добре. Все добре, ще добре кінчається! — сказав він, устаючи й підходячи до якоїсь гравюри на стіні.
(В. Винниченко, Хочу!)

Все дозволено

Слова Смердякова з роману Ф. Достоєвського «Брати Карамазови» (1879—1880). Сприйнявши у спотвореному вигляді філософські роздуми й сумніви Івана Карамазова, Смердяков зробив із них висновок у дусі крайнього егоїзму й аморальності.

Вислів уживається як формула зневаги до будь-яких моральних норм.

— Війна все спише, — так, здається, у нас говорять?
— А може, не спише, а так глибоко вріже в душі, що потім
і не витравиш нічим? Все легко, все дозволено — раз живемо. Я надивився на таких гедоністів під кулями.
(Л. Первомайський, Дикий мед)

З самою вірою з «прогрес», хай вона розщеплює атоми й управляє електронними машинами, — людина втрачає імпульси для творення і сприймання прекрасного і тим перетворюється на потвору, для якої «есе дозволене».
(І. Кошелівець, Розмови в дорозі до себе)

Розпач і крайній песимізм мистецтва можна часом зрозуміти, але не можна виправдати, бо вони порушують певність людини у власних силах, здатні викликати думку, що в переддень можливої загибелі світу «все дозволено».
(Н. Білоцерківець, Садівник)

Все ж вона крутиться!

Вислів приписується італійському астрономові й фізику Г. Галілею (1564—1642), якого було притягнуто до суду інквізиції за визнання «єретичного» вчення Коперника про рух Землі навколо Сонця. Стоячи на колінах, Галілей змушений був заприсягтися, що він відмовляється від єресі. Легенда твердить, що після зречення Галілей, тупнувши ногою, вигукнув: «Eppur si muove» — «Все ж вона крутиться».

Вислів уживається для позначення глибокої певності, переконаності в чомусь.

Оце «а діждемось таки колись», що своїм лаконізмом нагадує Галілеєве «eppur si muove», ота надія невмируща на перемогу правди — ось де секрет Шевченкового впливу...
(С. Єфремов, Історія українського письменства)

У всіх відступах і зреченнях він (М. Хвильовий) знав: «А вона все-таки крутиться!» Він ствердив це ціною життя.
(Ю. Шевельов, Про памфлети Миколи Хвильового)

Все йде на краще в цьому найкращому зі світів

Цитата з філософської повісті Вольтера «Кандід» (1759). Слова Панглоса, в образі якого автор висміяв німецького філософа Лейбніца, що створив учення про «наперед встановлену гармонію».

Все передбачене, і ніби есе йде найкраще в цьому найкращому зі світів, навіть ми, радянські люди, допомагаємо Індії топити сталь.
(І. Кошелівець, Про «Собор» Олеся Гончара)

Ще зовсім недавно типових конфлікт був приблизно таким: наше суспільне буття недовершене, але завдяки особистій ініціативі людина може багато що змінити на краще у цьому найкращому зі світів.
(Т. Свербілова, Момент істини в драматургії)

А хтось зітхає так глибокодумно,
Немовби зауважити хотів:
— Це дуже сумно. Боже, як це сумно!
Адже ж цей світ —
Не кращий із світів.
(М. Руденко, Геоцентризм)

Все має пору, для всього приходить свій час

Вислів походить з Біблії: «Усьому під небом свій час і всякому ділу своя пора» (Книга Екклезіаста, або Проповідника, 3, І).

Все має пору, для всього приходить свій час. І для агави. Те, що таїлося в ній, продирає нарешті тісні обійми, і виходить на волю як велет, несучи на могутньому тілі, яке може зрівнятись хіба з сосною, цвіт смерті.
(М. Коцюбинський, На острові)

Всесвітній потоп. Допотопний

Вислів походить з біблійної оповіді про те, як Бог, розгнівавшись на людей за їхні гріхи, затопив землю небувалою зливою, що тривала сорок діб. У цьому всесвітньому потопі загинуло все людство, крім праведника Ноя і його родини (Буття, 7).

У переносному вживанні вислів означає величезну катастрофу, стихійне лихо, іноді — великий дощ (з іронічним забарвленням). Допотопний — дуже давній, віджилий, анахронічний.

«Назустріч», наприклад, в спеціальному числі, присвяченому жінці (ч. 12, 1934 р.) надзвичайно легковажним, кокетерійно-фальшивим тоном, повторює під маскою модернізму nepeдпотопові погляди на жінку — куховарку («мати») і «любку»...
(О. Т е л і г а, Якими нас прагнете?)

Бачу: шлях мій на Схід кривизною в долоню уївсь... Це повітря в’язке хай хоч як там фільтрує Європа — Пахне кров’ю, і хіттю, і мускусом,
пахне всесвітнім потопом, І повзе напівсутінь походою найманих вбивць!..
(О. Забужко, Запах Сходу — як крові...)

В сім’ї вольній, новій

Цитата з поезії Т. Шевченка «Заповіт» («Як умру, то поховайте...»), написаної в 1845 р.

І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.

Ну що ж, Тарасе! Рад єси, не рад — дивись, який в господі нашій лад, в сім’ї великій, у громаді вольній.
(П. Тичина, Прийшли попи, диктатори...)

Сім’я вже ж вольна і нова,
Та тільки мати ледь жива.
(Л. Костенко, Зоряний інтеграл)

Всім пахощам Аравії не змити...

Слова леді Макбет — героїні трагедії В. Шекспіра «Макбет» (1606): «Ця маленька ручка все ще пахне кров’ю. Всім пахощам Аравії не змити цього запаху» (дія 5, сцена 1).

У переносному вживанні вислів означає, що якась подія чи вчинок залишили в душі людини незмивний слід.

Всім пахощам
Аравії не змити
Того, що пробриніло раннім-рано,
Що процвіло музикою в душі.
(М. Рильський, Всім пахощам Аравії не змити...)

Всім серцем любіть Україну свою, —
І вічні ми будемо з нею!

Цитата з поезії В. Сосюри «Любіть Україну», за яку автора було піддано жорстокій критиці.

А ще за рік, уже на визволення України від фашистів, Володимир Сосюра, демонструючи прекрасну українську впертість, знову пише не про Радянську Україну та про іншу сталінсько-імперську атрибутику, а тільки про Україну знаменитий вірш «Любіть Україну»:
Всім серцем любіть Україну свою, —
І вічні ми будемо з нею!
(П. Загребельний, Думки нарозхрист)

Встань і йди!

За Євангелієм, слова Ісуса Христа після того, як Він вилікував хворого: «Тобі Я наказую: Вставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім» (Марк, 2, ІІ). У переносному значенні — категоричний наказ.

Хто ти, — чи просто свідок прощі удів безпорадних,
чи неминучим чудом трапив на путь сюди?
Так по-мужськи незграбно,
так по-незвичному владно,
так по-прадавньому просто:
«Женщино, встань і йди!»
(М. Б а ж а н, Чотири оповідання про надію)

Всяке даяння благо

Цитата з Євангелія: «Всяке даяння благо, і всякий звершений дар з висот сходить, від Отця світла...» (Соборне послання апостола Якова, І, 17). Іноді вживається з іронічним забарвленням.

Правда, що у нас ще не всі пишучі зрозуміли сю повинність, і думають, що для такої убогої літератури, як наша, «всякое даяние благо», і через се друкують такі речі, яких запевне не одважились би показати жодній редакції якої чужоземної часописі.
(Леся Українка, Лист до О. Маковея, 28.V.1893р.)

Всякому городу нрав і права

Цитата — початковий рядок — з 10-ї пісні зі збірки «Сад божественних песней» (1757—1782) Г. Сковороди:

Всякому городу нрав і права,
Всяка імієт свой ум голова,
Всякому сердцу своя єсть любов,
Всякому горлу свой єсть вкус каков.

У цьому творі поет сатирично змальовує тогочасне суспільство й протиставить зажерливості й егоїзму панів і підпанків високі моральні якості людини з народу, в якої «совість, как чистый хрусталь».
В образному вживанні вислів виражає різноманітність людських інтересів, що стикаються в суспільному житті.

Всякому городу нрав і права,
Всяка імієть свой ум голова,
Всякого прихоті водять за ніс,
Всякого манить к наживі свій біс...
(І. Котляревський, Наталка Полтавка)

Втрачене покоління

Вислів американської письменниці Г. Стайн (1874—1946) на адресу західних авторів Е. Хемінгуея, В. Фолкнера, Дж. Дос Пассоса, Ф. Фіцджеральда, Е. Ремарка та ін., які виступили на літературну арену після Першої світової війни й були глибоко розчаровані ходом тогочасного суспільного розвитку.

«Втрачене покоління» батьків, які не змогли здійснити свої творчі потенції, в п’єсі пов’язується з образом Діми — мецената та режисера імпровізованої вистави.
(Т. Свербілова, Момент істини в драматургії)

Втрачений рай

Вислів пов’язано з біблійною розповіддю про те, як Бог вигнав Адама і Єву з раю після їхнього гріхопадіння. На цю тему англійський письменник Дж. Мільтон (1608—1674) написав поеми «Втрачений рай» і «Повернений рай».

Вживається як образне позначення предмета туги за минулим.

Замало у нього (Т. Шевченка) сили, щоб витримати той напад життя, який мусять витримувати всі високі душі; і пісня його відзивається або тихою елегією, плачем за утраченим раєм, або скаргою великою, брутальною скаргою на неправду, часом навіть грубою, цинічною насмішкою над своїм ідеалом.
(М. Є в ш а н, Релігія Шевченка)

Пам’ять Михайлюка обтяжено спогадами про втрачений і тепер недосяжний рай молодості, розтраченої на марну боротьбу.
(О. Білий, Нарцис, або Спроба побудови «теорії пошлості»)

Вулкан (Гефест)

Вулкан — бог вогню й ковальської майстерності у римській міфології. У грецькій міфології йому відповідав Гефест.
Образ Вулкана став уособленням внутрішніх сил землі.

Коли земля устоялась, і море
Заперлося в могутні береги,
Ще лиш Вулкан предвічний в неї боре
Нутро й здвигає гори, як стоги.
(І. Ф р а н к о, Честь творцеві тварі)

[ A ] [ Б ] [ В ] [ Г ] [ Ґ ] [ Д ] [ Е ] [ Є ] [ Ж ] [ З ] [ И ] [ Й ] [ І ] [ Ї ] [ К ] [ Л ] [ М ]
[ Н ] [ О ] [ П ] [ Р ] [ С ] [ Т ] [ У ] [ Ф ] [ Х ] [ Ц ] [ Ч ] [ Ш ] [ Щ ] [ Ю ] [ Я ]