Алла КОВАЛЬ, Віктор КОПТІЛОВ
КРИЛАТІ СЛОВА В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ

I

Іван Іванович та Іван Никифорович

Герої «Повісті про те, як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем» (1834) M. Гоголя. Імена цих двох миргородських обивателів стали загальною назвою для людей, які через дрібницю зробилися непримиренними ворогами.

Та й що таке фарс? У Гоголя свиня приходить в суд, відшукує прошеніє (грамотна) і уничтожа діло!.. Це фарс. Але коли життя людське до того погане, що тільки свиня може розрішить спор Івана Івановича і Івана Никифоровича, то що його було зробить?..
(І. Тобілевич, Лист до М. Комарова, 7-ХП.1904 р.)

І в небесах я бачу Бога

Слова з поезії М. Лєрмонтова «Когда волнуется желтеющая нива...» (1837).

Жива
Душа поетова святая,
Жива в святих своїх речах,
І ми, читая, оживаєм
І чуєм Бога в небесах.
(Т. Шевченко, Мені здається, я не знаю...)

Парнас! І що ті шмони й допит?
Не вірю в будень, побут, клопіт —
В мізерію, дрібнішу тлі.
Вщухає суєтна тривога,
І в небесах я бачу Бога,
І Боже слово на землі.
(І. Світличний, Парнас)

Ідол. Викинути ідола у Дніпро

Ідол — предмет культу в релігіях первісного суспільства. У переносному значенні — об’єкт особливого поклоніння.

Вислів «викинути ідола в Дніпро» пов’язаний з літописним записом під 6496 (988) роком, де розповідається про те, що під час запровадження християнства в Київській державі велика статуя язичницького бога Перуна була скинута в Дніпро, незважаючи на опір прихильних до давньої віри киян. Образне значення вислову: рішучий розрив з минулим.

Догматизм — це такий ідол, що його одним махом не викинеш у Дніпро.
(О. Гончар, За правдиве і високохудожнє відтворення життя народу)

Іду на ви!

Словами «хочю на ви іти», за оповіддю «Повісті минулих літ», київський князь Святослав оголошував війну своїм ворогам, не принижуючись до несподіваного нападу і не бажаючи користуватися його перевагами.

Тисячі років тому, коли воїни на своїх бенкетах черпали вино черепами своїх противників, навіть тоді перед нападом попереджували ворога чесно й відкрито: іду на ви! А тепер, в XX сторіччі, вчиняють напад вночі, по-розбійницькому, бомбами з неба засипають ще сонних дітей, матерів.
(О. Гончар, Людина і зброя)

Регоче Куря:
— Справа це рахубна —
Щоб руський князь позбувся голови.
Убила Святослава примха згубна —
Попереджати, що «іду на ви».
(М. Руденко, Череп Святослава)

Ізіда. Покривало Ізіди

Ізіда — у єгипетській міфології — богиня родючості, води, вітру, мореплавства, символ материнства й родинної вірності. В одному з храмів Ізіди покривало ховало її статую і потаємні тексти, що містили знання, які не можна повідомляти непосвяченим.

І чепурненький жрець Ізіди,
Чорнявенький і кавалер,
Скромненько длань свою простер,
І хор по манію лакея,
Чи то жерця: — Во Іудеї
Бисть цар Саул.
(Т. Шевченко, Кума моя і я...)

Не раз я ще зомлілая впаду
Перед покритою статуєю Ізіди...
(Леся Українка, О, знаю я, багато ще промчить...)

Ізольда Злотокоса

Героїня кельтської середньовічної легенди, що лягла в основу старофранцузького роману «Трістан та Ізольда» (XII ст.). Ізольда — втілення самовідданого кохання, сильнішого за смерть.

На тему згаданого роману Леся Українка написала поему «Ізольда Білорука» (1912).

Не смійся, кохана,
Сміятися гріх —
Ізольда Трістана
Не брала на сміх.
(М. Вороний, Припавши до дзбана...)

Мадонни, Ундіни, Гудруни,
Ізольди мої Злотокосі,
любив я вас тисячу тисяч,
а жінки не знаю ще й досі.
(П. Тичина, Харків)

Із страхом і трепетом приступити

Цитата з Послання апостола Павла до филип’ян: «Зі страхом і трепетом приступіть до свого спасіння» (2, 12). Зустрічається й у Книзі Псалмів (2, 11).

В образному вживанні вислів характеризує серйозне ставлення до справи (іноді вживається з іронічним забарвленням).

Штука є для Шевченка чимсь божественним, вічним, чимсь таким, до чого треба приступати з побожним трепетом.
(І. Франко, «Наймичка»Т. Шевченка)

Я до листів літературної критики не прикладаю, то мені можна писати без усякого страху. Що то вже за переписна, коли до неї треба «со страхом божим і верою приступати»!
(Леся Українка, Лист до А. Макарової, 11.І.1895 р.)

Іксіон

За грецькими міфами, цар лапіфів Іксіон, перебуваючи на Олімпі, почав домагатися любові дружини Зевса Гери; боги прирекли його на довічні муки в підземному царстві: його було прикуто до вогненного колеса, яке крутилося без упину.

Мов той Іксіон, вплетений
У колесо-катушу,
Так рік за роком мучусь я,
І біль мою жре душу.
(І. Франко, Зів’яле листя)

Ілля Муромець

Богатир, герой багатьох давньоруських билин київського циклу — «Ілля Муромець і Соловей Розбійник», «Ілля Муромець і син», «Ілля Муромець і Ідолище Погане» та ін. Образ Іллі Муромця виник у ХІ—ХІІ ст. як втілення уявлень народу про ідеального героя-воїна, захисника Київської держави від численних ворогів.

У переносному значенні — символ народного патріотизму.

Можна і треба ставити широко, сміливо питання про Фаустів, Прометеїв, Ільїв Муромців XX століття, про відкриття літературою і мистецтвом нових людських енергій і потужностей, про їх наростання і зміцнення шляхом художнього виховання, впливу на людину.
(В. Іванисенко, Поезія, людина, сучасність)

Ілля-пророк

Один із високо шанованих святих, пророк Ілля у перші століття поширення християнства на Русі був ототожнений з язичницьким слов’янським богом грому та блискавки Перуном. Люди вірили, що грім гримить тоді, коли Ілля-пророк їде кіньми по хмарах.

В образному вживанні — потужна сила природи.

Піднявшись над голоблями зірок,
Я цілий світ своїм наповню болем —
І тихий, владний, мов Ілля-пророк,
Громи вечірні викрешу над полем.
(М. Руденко, Помру під тином...)

Імперія зла

Вислів президента США Р. Рейгана, який назвав так Радянський Союз, виступаючи 8.03.1983 р. на з’їзді євангелістів. Поширився у світовій пресі у 1980—ті роки.

Саме тоді настала хвиля клерикалізації Німеччини, Польщі... Нарешті ця хвиля захоплює і пустелі червоної імперії зла.
(Є. Сверстюк, Блудні сини України)

Після розпаду Советської імперії зла декілька українських поетів стали жити «за кордоном» (маю на увазі країни Прибалтики).
(І. Т р а ч, Драматизм епохи — через призму душі)

Дивно вимагати від поезії такого рівня — лише тотальної критики «нашої» системи. Адже якби не було «нашої» імперії зла, то знайшлася б деінде, як-от її вишукано в райському «золотоносному» Кувейті.
(А. Ткаченко, Мета — морфози?)

Ім’я їм легіон

Вислів з Євангелія (Лука, 8, 30; Марк, 5, 9). Коли Ісус Христос запитав біснуватого: «Як тобі ім’я?», той відповів «Легіон», маючи на увазі, що багато бісів увійшло в нього. В Євангелії слово «легіон» вжите у значенні величезної кількості, безлічі. З цим же значенням вислів став крилатим.

Як дим перед огнем щезає,
Так щезла духохульна зграя
Брехак, ім’я ж їм — легіон.
(П. Куліш, Куліш у пеклі)

Є особистості, котрих вибирає література. Шевченко і Леся Українка, Бальзак і Анатоль Франс, Пушкін і Лев Толстой, Байрон і Голсуорсі, Міцкевич і Реймонт, Гете і Фейхтвангер...
Поставимо тут багато крапок: ці імена тільки найперші в першому ряді, а взагалі їх легіон.
(Ю. Смолич, Я вибираю літературу)

Інженери людських душ

Так назвав Й. Сталін у 1932 р. радянських письменників на зустрічі з ними в М. Горького, маючи на увазі конструювання людських характерів за накресленнями партії.

У наш час вислів уживається з іронічним забарвленням.

їм сниться: провістям новітньої ери Оркестри у Тушині грають туш. А ніччю зникають прості інженери Разом з інженерами людських душ.
(Д. Кремінь, Золота ліхтарня)

Ніхто більше не піднявся на трибуну, ніхто не сказав, що на наших очах діється беззаконня, упосліджуються елементарні права громадян, вся вина яких полягала в тому, що вони думають не так, як думають можновладці. «Інженерам людських душ» звично заціпило.
(А. Шевченко, Переднє слово до «Жити без чернеток» І. Світличного)

Інші часи — інші пісні

Цей вислів, який зустрічається в дещо відмінній формі ще у французького поета і теоретика літератури Н. Буало в його поемі «Поетичне мистецтво» (1674), знаходимо у 27-му розділі сатиричної поеми Г. Гайне «Атта Троль» (1842):

Інші часи, інші птахи!
Інші птахи, інші співи!
(Переклад Лесі Українки)

У сучасній мові вислів означає виникнення нових ідей, поглядів під впливом змін у суспільному житті.

Інші часи — інші пісні: зачатки народного театру сховалися в глибині народного побуту для того, щоб виявитися потім уривками у творах окремих українських драматургів XIX-XX ст., у творчості окремих акторів — художників української національної сцени і зберігатись у вигляді культурних пережитків в самому народі до наших часів.
(О. Білецький, Зародження драматичної літератури на Україні)

Ірод

За Євангелієм, юдейський цар Ірод, дізнавшися про народження Ісуса Христа, наказав повбивати всіх немовлят, бо йому було пророковано, що один з новонароджених, вирісши, скине його з престолу. Син Ірода — Ірод Антипа, тетрарх галілейський, стратив Івана Хрестителя і знущався з Ісуса (Лука, 23, її).

Слово «ірод» вживається як синонім «мучителя», «тирана», а також як лайка на адресу жорстокої людини.

По садочку походжала,
Квітчалась, пишалась,
А він мене і набачив, Ірод!..
(Т. Шевченко, Відьма)

Сердешні діти... батька взято;
Смерть несподівано прийшла...
Пекельний Ірод справив свято,
Пир людожерності та зла.
(П. Грабовський, Сироти)

Нерон, чи Ірод, чи Пілат, —
Тьєр, королі і весь царат,
Ви — просто янголи були,
Як порівняти вас з тими,
Що нас загнали до тюрми.
(Б. Антоненко-Давидович, Пурга)

Іскра Божа

Вислів з оди Ф. Шіллера «До радості» (1787), покладеної на музику Л. Бетховеном у фіналі Дев’ятої симфонії:

Радість, гарна іскро божа!
Несказанно любо нам Увійти, царице гожа,
В твій пресвітлий дивний храм.
(Переклад М. Лукаша)

Амвросій Бучма — талановитий актор, обдарований «іскрою Божою». З молодих літ зростав на сцені в товаристві таких же обдарованих акторів.
(Й. Гірняк, Спомини)

Поет «іскри Божої» не роздмухав, а навпаки — присипав її пилом неуцтва і розвіяв бурями мегаломанського зухвальства.
(Яр Славутич, Валер’ян Поліщук)

Братове, хто стояв при слові у сторожі, коли спішили ми — та не до творчих мук — і, наче цигарки, під ранок іскри божі гасили об каблук?
(І. Римарук, Братове, хто стояв при слові у сторожі...)

Іскра вогню великого

Цитата з поеми Т. Шевченка «Єретик» (1845):

Лежить попіл на розпутті,
А в попелі тліє
Іскра вогню великого,
Тліє, не вгасає,
Жде підпалу, як той месник,
Часу дожидає...

«Іскра вогню великого» — назва посмертної збірки творів М. Рильського.

Хай же промінь твоїх думок
Поміж нами сяє, —
«Огню іскра великого»
Повік не згасає!
(Леся Українка, На роковини Шевченка)

І ставок, і млинок, і вишневенький садок

Цитата з пісні Виборного «Ой, під вишнею, під черешнею...» у п’єсі І. Котляревського (1769-1838) «Наталка Полтавка».

Вислів уживається як синонім багатства, заможності.

— Це ти, свинопасе, бідний — он пузом світиш. А я маю і садок, і млинок, ще й худоби і сякої і такої чималенько.
(П. П а н ч, Гомоніла Україна)

Істина у вині

Римський історик І ст. до н. е. Пліній Старший посилався на цей вислів як на прислів’я: «Вже загальноприйнято приписувати вину істину: "In vino veritas"». У наш час вживається з гумористичним забарвленням.

Шумує зграйний пунш, і майорять огні,
Блакитні язички підплигують угору
В лункім, як черево, й блискучім казані. —
«Панове, пуншу Теодору!
Натхнення й істина в вині...»
(М. Б а ж а н, Гофманова ніч)

Гукав Мар’ян із келихом в руці:
— Єдина правда — в чарці на денці!
І балагули всі по тому слові
П’ють у кредит, а дехто й за готові...
(М. Рильський, Марина)

Умів з нальоту, артистично
на трьох півлітру розливать,
вигукуючи патетично:
«In vino veritas! In vino!»
(І. Жиленко, Про Зеленого Змія)

Ітака. Повернення на Ітаку

Ітака — батьківщина Одіссея, головного героя однойменної поеми Гомера (VII ст. до н. е.). Він повертається на рідний острів після тривалих і небезпечних морських мандрів по закінченню Троянської війни.

Вислів «повернення до Ітаки» означає успішне завершення довгих блукань (фізичних або духовних).

Напередодні Першої світової війни йому (Б. Шульцу) все ж вдається ще рік провчитися у Львові, щоб знову повернутися в часі війни до Дрогобича — тієї Ітаки, до якої відтоді він повертатиметься завжди, прирікаючи себе на свідому провінційність, на провінційність як вибір.
(Т. В о з н я к, Передмова до «Цинамонових криниць» Б. Шульца)

І ти, Бруте?

Цитата з трагедії В. Шекспіра (1564—1616) «Юлій Цезар». Марк Юній Брут очолив змову проти Цезаря, і коли той побачив Брута серед убивць, він, умираючи, вигукнув наведені тут слова. Біограф Цезаря Светоній наводить інший варіант передсмертних слів Цезаря: «І ти, дитя моє!».

Вислів характеризує несподівану зраду близької людини.

Коли від слів перейдено до діла, він (В. Коряк) здрейфив і кричить, що це «націоналістичний вибрик М. Хвильового». Що ж, скажемо: «І ти, Брут?».
(М. Хвильовий, Україна чи Малоросія?)

Запала ніч, зловісна, як отрута.
Я ждав... І от — стрибнули з-за кущів
Усі мої похибки, яко Брути,
Ховаючи кинджали під плащі.
(Б. Олійник, То був день середини тижня...)

І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь

Цитата з поеми Т. Шевченка «І мертвим, і живим...» (1854).

Ви справдили заповіт нашого славного помершого Кобзаря, що наказував нам:
І чужому научаться,
Й свого не цураться.
(П. Мирний, Лист до М. Лисенка, 1893 р.)

Прийшла пора, коли можна справдити слова поета-генія: «і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь».
(О. Кобилянська, Цвіт культури розвивається)

[ A ] [ Б ] [ В ] [ Г ] [ Ґ ] [ Д ] [ Е ] [ Є ] [ Ж ] [ З ] [ И ] [ Й ] [ І ] [ Ї ] [ К ] [ Л ] [ М ]
[ Н ] [ О ] [ П ] [ Р ] [ С ] [ Т ] [ У ] [ Ф ] [ Х ] [ Ц ] [ Ч ] [ Ш ] [ Щ ] [ Ю ] [ Я ]