Алла КОВАЛЬ, Віктор КОПТІЛОВ
КРИЛАТІ СЛОВА В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ

Я

Яблуко незгоди

За грецьким міфом, богиня незгоди Еріда, ображена за те, що її не запросили на весілля Фетіди і Пелея, кинула в натовп гостей яблуко з написом «найпре-краснішій». Гера, Афіна і Афродіта посварилися за це яблуко і звернулися до троянського царевича Паріса з проханням розсудити їх. Паріс присудив яблуко богині кохання Афродіті, яка за це допомогла йому викрасти прекрасну Олену.

У переносному значенні «яблуко незгоди», «яблуко розбрату» — причина суперечок.

— Який же ви талісман на щастя, Марто? — посміхнувся Коваль, кивнувши в бік обох Комаренків. — Ви справжнє яблуко розбрату, не встигли прийти, а вже викликали цілий бунт.
(В. С о б к о, Срібний корабель)

Єдиним яблуком чвар, коли так можна висловитися в даному випадку, між Самусями й Щусями було глинище, зване Карповим яром.
(П. Загребельний, Левине серце)

Я вийду сама проти бурі

Рядок з поезії Лесі Українки «В чорну хмару зібралася туга моя...» (1893—1894) з циклу «Мелодії»:

Нехай там збирається гірша, страшніша негода,
Нехай там узброїться в гостру, огненную зброю,
Я вийду сама проти неї
І стану — поміряєм силу!

...Ти йшла проти бурі,
Мірялась силою з нею,
Проти надії надіялась ти,
Тож годиться й тебе, непоклінну,
Слово твоє, що міцніше за крицю,
Називать — Ломикамінь!
(М. Рильський, На Ай-Петрі)

Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була

Цитата з поезії П. Тичини «Я утверждаюсь» (1943): Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була. Яка біда, яка чума мене косила, а сила знову розцвіла.

— Ти не був на виставці? — спитав його Борис. — На якій?
— На художній. — Ти ж знаєш, що я відвідую лише виставки товарів народного споживання, бо «я єсть народ», — засміявся товариш.
(П. Загребельний, Диво)

Я звинувачую!

Під таким заголовком (французькою мовою — «J’accuse!») французький письменник Е. Золя (1840—1902) опублікував відкритий лист на захист несправедливо обвинуваченого в державній зраді офіцера А. Дрейфуса. Лист набув широкого розголосу, і його заголовок став крилатим висловом.

«Ябеда» у винятково сильній, сатиричній, де комедія підноситься до верхів’їв трагедії, формі, одверто кидає своє невблаганне «accuse» на підставі страшної картини дійсного стану російського судівництва на Україні.
(О. Оглоблин, Василь Капніст)

Я — камінь з Божої пращі

Вислів пов’язано з біблійною оповіддю про те, як юнак Давид переміг могутнього велетня Голіафа, вбивши його каменем з пращі (Перша книга Самуїлова, 17).

На грудях зводите руки,
Бороните душу вашу, —
Не ждіть ніхто милосердя —
Я камінь з Божої пращі.
(О. О л ь ж и ч, Пророк)

Якби Бога не було, Його треба було б вигадати

Вислів належить французькому письменнику і філософу XVIII ст. Вольтеру. У «Посланні до автора нової книги про трьох самозванців» (1769) він виступив проти атеїзму, вважаючи, що релігія потрібна для підтримання порядку в суспільстві.

Це ж йому належить знаменитий вислів: «Якби Бога не було, Його треба було б вигадати»...
(М. Рильський, Автор «Орлеанської діви»)

Якби ви вчились так, як треба, То й мудрість би була своя

Цитата з поеми Т. Шевченка «І мертвим, і живим...» (1845).

Не мала се бути така «своя мудрість», про яку заїкнувся Шевченко, супротилежна мудрості західній; слов’яни повинні були покористуватися здобутками Заходу, розвиваючи при їх помочі свої питомі національні основи.
(І. Ф р а н к о, Слов’янська взаємність в розумінні Яна Коллара і тепер)

Яке ще там у біса горе, Коли серця у нас живі!

Цитата з поезії М. Рильського «Вже червоніють помідори...» (1911—1918).

Ішов чернець угору скоро,
І все крутилось в голові:
«Яке ще там у біса горе,
Коли серця у нас живі!»
(Л. Полтава, Енеїда модерна)

Як ковбаса та чарка...

Назва водевілю (1872) M. Старицького, яка походить від народного прислів’я «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка».

Той ворог часто переодягається в шароварно-кунтушні реалії й намагається у легковажному, пересипаному плоскою малоросійщиною, проте головоломно-детективному творі звести нашу героїчну історію до п’яної вольниці, парубоцько-козацького перелюбства, ковбаси та чарки — ось, мовляв, задля чого проливали хохли кров!
(Р. Іваничук, Відверто про наболіле)

Як упав же він з коня...

Цитата з однойменної поезії (1918) П. Тичини.

Біль і розпач ятрить серце. «Як упав же він з коня...» Але це тільки на мить. Бо ж за нею — Безсмертя.
(Н. Рибак, Поет космічної ери)

Як упав же він на білий
На останній сніг весни, —
Налетіли гуси та й сіли
В узголов’ї, мов сни.
(Б. Олійник, Як упав же він...)

Я людина, і ніщо людське мені не чуже

Цей вислів (латинською мовою — «Homo sum: humani nihil a me alienum puto») походить з комедії римського письменника Теренція (II ст. до н. е.) «Самобичувальник», яка була переробкою комедії грецького письменника Менандра. У Теренція фраза звучить іронічно: вживаючи її, персонаж виправдує свою схильність до поширення пліток.

У сучасній мові вислів означає: навіть найкраща людина має свої недоліки.

Кравчині чужий офіційний оптимізм, він глибоко страждає і про це не соромиться сказати: «Не можу я співати й танцювати, не дратуй мене, не пригноблюй... Я людина!..» Він — людина, і ніщо людське йому не чуже.
(Б. Буряк, Художник і життя)

Лицем до читача — зовсім не означає позбавитись власних розуму й смислу, а тільки не зрікатись гордої впевненості — homo sum et nihil humani a me alienum esseputo... а звідси vice versa — все, властиве мені, мусить бути не чужим і іншим — не тепер, так у четвер...
(М. Могилянський, Честь)

Я мислю, отже, існую

Цитата з «Основ філософії» (1644) французького мислителя Рене Декарта (1596—1650). Цитується й латинською мовою: «Cogito, ergo sum». Слово «мислю» іноді замінюється іншим дієсловом.

Вчора цілий день валялась в такому стані, а сьогодні вже маюся ліпше, хоч іще не зовсім добре. Та вже, коли пишу, то живу (scribo, ergo — sum).
(Леся Українка, Лист до О. Косач, 8-12.VHI.1898 p.)

Тож, взявши харчу торбу запасную,
до сліз жони завбачливо оглух.
«Я їду, отже, я існую», —
так пояснив їй, що життя — це рух.
(Л. Костенко, Скіфська Одіссея)

Яничари

Яничари (турецькою мовою — «нове військо») — регулярна піхота, створена в XIV ст. у султанській Туреччині. Набиралася з полонених підлітків, яких силоміць навертали до мусульманства, прищеплюючи їм крайній фанатизм і відданість султанові.

У переносному значенні: віровідступники, зрадники, жорстокі виконавці волі володаря.

Навіть не феміністка, а якраз така жінка, що думає про інтерес родини — коли його хибно розуміє, — може стати матір’ю яничар, тим скорше, чим більше вона про той інтерес родини дбає.
(О. Т е л і г а, Якими нас прагнете?)

А тим же ми гірші, що йшли в яничари,
Пишалися рабством, розводили чвари
За ласки володаря крихту малу.
(Д. Павличко, То чим же ми гірші?)

Чи раю твого не стоптали чужинці,
чи не поглумилися з пісні-клятьби?
Полтаво, Полтаво, були українці,
зосталися лиш яничари й раби.
(Н. Поклад, Полтаві)

Ярило

Бог весни та родючості у слов’янській міфології.

І в очі широчінь повіяла страшна,
І простір — свист степів — пронизує вітрами.
Це ж тисяча — яка засиніла весна?
Укотре ж це гряде Ярило із дарами?
(Є. Маланюк, Полин)

Про гірськії вітрила —
Веселі гри Ярила
Нам мати говорила, —
До гір здіймаю крила.
(Борис Тен, Яз гір — я прагну в гори...)

Ярославна. Плач Ярославни

Героїня «Слова о полку Ігоревім» (XII ст.), образ якої є втіленням високих почуттів любові та вірності. Плач Ярославни — одна з найбільш відомих частин твору, неперевершений зразок давньоукраїнської лірики.

Минула ніч тривожно і безславно.
І скрізь степи, і всюди вороги.
Коли ж ти вийдеш, ніжна Ярославно,
На темний вал одчаю і жаги?
(П. Филипович, Минула ніч...)

Підсушує крила бабка, блукають казки дитячі,
Дрімає майбутня пісня в яєчкові голубім,
Пригадує сни калина, в яких Ярославна плаче,
Неначе забута дума, лягає в долину дим.
(Л. Талалай, Пливе туман)

Я син народу, Що вгору йде, хоч був запертий в льох

Цитата з поезії І. Франка «Декадент» (1896).

Терпимість, сенс релятивності, посмішка іронії й віра в справедливе майбутнє в Хвильового зв’язується з приналежністю до народу, що «вгору йде, хоч був запертий в льох»...
(Ю. Шевельов, Про памфлети Миколи Хвильового)

Ти лютий і підлий ворог мого покоління, ворог народу, що вгору йде, хоч був запертий в льох.
(Ю. Мельничук, Відповідь фанатикові)

Я тебе породив, я тебе й уб’ю!

Слова Тараса Бульби з однойменної повісті (1842) М. Гоголя. Дізнавшися про зраду сина Андрія, Тарас сам убиває його: «Стій і не ворушись! Я тебе породив; я тебе й уб’ю! — сказав Тарас і, відступивши крок назад, зняв з плеча рушницю».

Дивує нас і спосіб виховання своїх поетів, що його (способу) добрала редакція «Молоді України»: голобля! Виходить: — Я тебе породив; я тебе і вб’ю! Не треба вбивати, хай живе!
(О. Вишня, Про Дмитра Білоуса)

Я — тої сили часть, Що робить лиш добро, бажаючи лиш злого

Цитата з трагедії Й. В. Гете «Фауст» (завершено 1832 р.) у перекладі М. Лукаша. Слова Мефістофеля у сцені «Кабінет Фауста» у 1-й частині твору.

Мені здається, що ця цензура, мимо своєї волі і свідомості, штовхнула наш театр на Україні, а за ним і галицький, на ту дорогу, що найбільше відповідає потребам нашого часу. На цій цензурі справдилося те, що каже про себе Мефістофель у «Фаусті» Гете:
«Я часть тієї сили,
Що все бажає зла,
а чинить все добро».
(І. Ф р а н к о, Руський театр)

[ A ] [ Б ] [ В ] [ Г ] [ Ґ ] [ Д ] [ Е ] [ Є ] [ Ж ] [ З ] [ И ] [ Й ] [ І ] [ Ї ] [ К ] [ Л ] [ М ]
[ Н ] [ О ] [ П ] [ Р ] [ С ] [ Т ] [ У ] [ Ф ] [ Х ] [ Ц ] [ Ч ] [ Ш ] [ Щ ] [ Ю ] [ Я ]