СЛОВНИК СИМВОЛІВ

З

Замовляння - символ образного втілення природи; гармонійного співжиття людини з природою; єднання людини з Космосом; сили вимовленого слова; засобу убезпечення від злих сил, зурочення тощо.
Із давніх часів людина була тісно пов'язана з природою, поклонялася їй. Пошанування сил землі і неба увійшло в плоть і побут, у повсякденне життя людей. На цій основі сформувалася язичницька, або поганська релігія. Її символами й поняттями користувалися щоденно, вона була тісно пов'язана із світоглядом тодішньої людини, визначала її мораль, поведінку й тим самим зв'язувала людину з природою живою і мертвою, створювала передумови для її гармонійного співіснування, певною мірою з'єднувала в людині поняття духовного й тілесного, робила для неї світ зрозумілим та визначала ті чи інші застережні засоби, з допомогою яких вона здобувала силу боротися з лихом, бідами, насланнями, світом пітьми і зла. Для цього було вигадано тисячі заклинань, нашептів, магічних слів, величаві поетичні обрядові цикли з масою дотичних до них обрядових пісень /Шевчук В. Мисленне дерево. - К., 1989. - С.342/.
Замовляння, а також ворожіння - то різні способи вгадувати долю, передбачати майбутнє. Певна частина їх, передусім, пов'язаних із господарською діяльністю людини, спостереженнями за явищами природи, поведінкою тварин тощо, акумулювала деякий раціональний досвід.
Проте переважна більшість замовлянь грунтувалась на забобонних уявленнях: люди зазирали в майбутнє переважно через посередництво потойбічних сил, через контакти з померлими, предками. Ворожіння прийнято ділити на так звані оказіальні, тобто приурочені до певного випадку /побудови житла, народження дитини, шлюбу тощо/, та календарні, закріплені за тими чи іншими святами.
Найзручнішими періодами для цього українці вважали переддень Різдва, Новий рік, Андрія, Катерини, Великдень, Івана Купала /Українська минувшина. - С.218/.
Увесь рік чекав селянин на жнива, тобто на збір урожаю. З острахом поглядав господар на небо, на хмари, спостерігав напрям вітру. Його турбувало і надто гаряче сонце, і зимнувата погода, і буйний вітер. Кожна чорна хмара - то острах зливи, бурі, граду, адже може пропасти вся річна праця господаря, і він залишиться без засобів до життя. Ось чому так поширені були в давнину замовляння грому, бурі, зливи та граду, ось чому була віра в мольфарів-чарівників, які уміли відводити ці біди. На Гуцульщині віра в мольфарів залишилася до недавніх часів /Килимник С. Український рік. - С.490/.
У купальську ніч зілля, особливо польове та лісове, набирає виняткових чарівних властивостей, великої лікувальної та цілющої сили. Вдосвіта бабусі, господині, ворожбитки, відьми поспішають до лісу крадькома, щоб зібрати зілля для різних цілей: бабусі - від переполоху, від "вроків", від домовиків, відьом, перелесників, для злагоди в родині, для статевої сили, від бездітності, від перелогів; чарівниці - для того, щоб прихилити чи відхилити хлопця до дівчини в коханні і навпаки, щоб відібрати молоко від корови, заворожити, щоб капуста не завивалась у головки, не вилися б огірки і т.д.
Мольфари-чарівники збирали зілля для відвернення грозової хмари, граду; для причарування чужої жінки тощо. Подібний образ змальований у повісті М.Коцюбинського "Тіні забутих предків". Мольфар - Юра "був могутній, потужний, все знав. Од його слова гинула худоба, сохла й чорніла, як дим, людина, він міг наслати смерть і життя, розігнать хмару і сперти град, вогнем чорного ока спопелить ворогів і запалити в жіночому серці кохання".
Л.Кожуховська.

Запорізька Січ - символ Козацької Вольниці, свободи; організуючого центру боротьби за волю України; зародку власної держави /Козацької Республіки/.

ЗАПОРІЗЬКА СІЧ - укріплений козацький табір на островах за Дніпровими порогами, військовий адміністративний центр Війська Запорізького Низового. Козацькі ватаги, що вже на початку 16 ст. були своєрідною прикордонною сторожею Речі Посполитої, заснували постійні оборонні табори на островах Дніпра, зокрема нижче порогів серед неприступних плавнів Великого Лугу і Базавлука. Перша Запорізька Січ постала бл. 1552 р. на о. Мала Хортиця в районі Дніпрових порогів. Її організатор - князь Дмитро Вишневецький. Це був дерев'яний замок з валами і ровами, зруйнований 1558 р. татарами після облоги. З того часу місце Січі змінилося. У 1580 рр. вона знаходилася на о.Томаківці, що називався також Буцьким о. або Городищем. Рештки укріплень збереглися до останніх часів на півд. частині о.Томаківки. Третім місцем Запорізької Січі був о.Базавлук над однією з відрог Дніпра, де запорожці жили в 1590-х рр. Четверта Січ була на Микитиному Розі біля теперішнього м.Нікополя. Ця Січ, згадується у 1628 і 1638 рр. У пізніші часи були ще такі осідки Запорізької Січі: Стара Січ /також Чортомлицька Січ/ над р. Чортомликом, 2 км вище від Базавлуцької Січі, в 1652-1709 рр.; на Кам'янці 1709-11 рр., і Нова Січ /також Покровська Січ/ на р. Підпільній, зруйнована російським військом 1775р. З цих 8 січей 5 містилося на території дніпрових плавнів або в їх безпосередньому сусідстві.
Запорізька Січ була обведена високими валами, де були частокіл і зруби, на яких ставилися гармати. Між валами була широка площа, на краю якої стояли курені, будинки, де мешкали запорожці. Козацька залога на Січі, що звалася також кошем, нараховувала кілька тисяч /іноді це число сягало десяти тисяч/ озброєних козаків. На площі містилася церква, будинки старшини, школа та інші господарські та військові споруди. Січова церква і духовенство перебували під зверхністю Києво-Межигірської архимандрії. Площа біля церкви була центром суспільно-політичного життя Січі, де відбувалися Січові ради тощо.
Запорізька Січ була місцем організації походів, зокрема водних на чайках і човнах проти татар і турків та повстань проти Польщі чи Москви. Запорізька Січ відігравала видатну роль у боротьбі народних мас проти феодально-кріпосницького гніту /повстання К.Косинського, С.Наливайла, П.Павлюка, Я.Острянина, Д.Гуні/. Про впливовість Козацької Республіки свідчить те, що уряди багатьої країн підтримували з Січчю тісні дипломатичні стосунки. У XVIII ст. розвивалося на Січі і таке культурне унікальне явище як літописання. Це і "Літопис Самовидця", і "Літопис Самійла Величка", і "Літопис Григорія Грабянки".
На Запоріжжі при церквах діяли 44 школи, розвивалося козацьке малярство, іконопис. Багато народних ватажків, гетьманів мали найвищу на той час європейську освіту. Зокрема, випускниками Києво-Могилянської академії були Іван Чернята, Федір Лобода, Іван Виговський, Іван Самойлович та інші.
В.Коцур.

Зелений колір - символ природи; молодості; плодючості полів; краси і радості; ствердження життя; з іншого боку - символ депресії, інертності, байдужості і смерті.
Прикметник "зелений" сягає індоєвропейського кореня *ghels- з широким недиференційованим значенням "зелений, жовтий, сірий" /Етимологічний словник української мови в 7-ми томах. - Т.2.- Ред. Мельничук О.С. - К.,1985. - С.203/. Набуваючи різної фонетичної форми та семантики, до спільнослов'янського періоду вони становлять дві різні лексичні одиниці: zьltъ "жовтий" та zelenь "зелений". Розвиваючи систему переносних значень, слово зелений набуває символічного звучання.
Його полярно протилежна символіка пояснюється місцем зеленого кольору в системі інших кольорів. Зелений колір домінує у християнському мистецтві, оскільки є мостом між двома групами кольорів.
Х.Керлот зазначає, що існує оптична й психологічна класифікація кольорів, згідно якої до першої групи належать так звані "теплі" кольори /червоний, оранжевий, жовтий і, в широкому значенні, білий/, а до другої групи - "холодні" /синій, фіолетовий і, в широкому розумінні, чорний/; зелений колір перебуває у проміжному положенні, а тому належить до обох груп.
О.Потебня стверджує, що слово зелений пов'язане зі світлом і вогнем, і тому символізує молодість, красу й радість:
"Не хилися, явороньку, ще ти зелененький;
Не журися, козаченьку, ще ти молоденький";
"Тим трава зелена, що близько вода;
Тим дівка хороша, що ще молода."
На думку О.Потебні, звеселила - значить "покрила зеленню" /Потебня А.А. О некоторых символах в славянской народной поэзии/ /Потебня А.А. Слово и миф. - С.310-311/.
Аналогічна символіка показана Я.Музиченко: "Широко знана весільна пісня "Зеленеє жито, зелене" символізує молодість, добробут, кохання, надію на продовження роду:
Зеленеє жито, зелене,
Хорошії гості у мене.
Зеленеє жито за селом,
Хорошії гості за столом..."
/Я.Музиченко. Жито /Дмитренко М. та ін. Українські символи. - С.125/.
Зелений колір є також символом поступального руху без перешкод /дати зелену дорогу/.
У негативному плані зелений колір найчастіше символізує хворобу, байдужість і смерть.
Л.Довбня.

Зелені свята - символ єднання людини із силами природи та потойбічним світом; сонця, сонячного культу; торжества життя; розквіту дерев, квітів і трав; часу найбільшого буяння сил життя.
Уже й сама назва Зелені свята дуже стародавня, далеко передхристиянська - вказував С.Килимник у дослідженні "Український рік..."
Християнська церква намагалася змінити назву Зелені свята на свято Троїці, але весняні свята називають Зеленими, поминальну суботу - клечальною, а весь тиждень - Зеленим або Русальним. Головна мета цих свят - поклоніння Сонцю, Сонячному культу та культу покійників, а також поклоніння деревам, квітам. У сиву давнину люди вірили в Сонце, Зиму, Весну, Літо, Осінь, Вітер, Грім як у живі істоти. Вони знали, що ці сили - істоти можуть допомагати людині, а можуть зашкодити їй, якщо вони злі. Люди вірили в магічну силу дій-ритуалів, у силу слова, пісні, музики, танцю і цими засобами намагалися забезпечити собі добробут, щасливе родинне життя, добрий урожай, приплід худоби, успішне полювання, прихильність сил природи до себе.
Троїцько-русальна обрядовість знаменувала завершення весняного календарного циклу і початок літнього. В основі його лежали культ рослинності, магія заклинання майбутнього врожаю /Українська минувшина. - С.196/.
Розпочинався Русальний тиждень у так звану Зелену суботу. Уся родина готувалася до зелених свят: мили лави, стіл, "підводили" червоною глиною долівку, припічок, розвішували рушники. Робилося це для того, щоб очистити хату від злих сил, щоб прибрати хату для духів-душ, яких принесуть у квітах та в клечанні увечері господар і діти.
Господиня пекла книші, пиріжки і готувала сім страв: капусняк, печеню, холодець, вареники, гречану кашу, пиріжки з сиром, коливо. Молоді дівчата на городі і в квітнику виполювали бур'яни. Особливо добре в цей день доглядали квіти, бо вони в давнину були носіями певної символіки, їх шанували в Україні /напр., любисток - символ любові, злагоди; хлопчики-підлітки йшли до лісу і в поле рвати лепеху, татар-зілля, лісові та польові квіти, особливо папороть. Господар із старшими синами йшов "рубати клечання". Це гілки з дуба, клена, явора, липи, ясена. Кожне з цих дерев мало в уявленні українців магічну силу і певний символічний зміст. Не можна було ламати гілки вільхи, верби, осики.
Після смерку родина прибирала хату і двір клечанням, квітами та травами, устеляла долівку скошеною травою /Килимник С. Український рік. - С.354,356/.
Гілки з дерева встромляли в стріху, на воротях, біля вікон, у хаті за ікони і на вікна. Після відповідних ритуальних дій і замовлянь родина сідала до столу, де першим куштували коливо і згадували покійних /на цьому святі дозволялося поминати вішальників, утоплених і інших самогубців/.
Українці вірили, що душі померлих весною і влітку вселяються в дерева і квіти, тому їх приносили до двору і хати, "пригощали" коливом, задобрюючи їх. У такий спосіб кожний господар "приносив" добрі душі покійників для захисту обійстя та урожаю від злих духів, русалок, душ утоплеників, вішальників, самовбивць та нехрещених дітей, які шкодили людині, особливо на межі весни і літа.
У Зелену неділю вранці одружені жінки та чоловіки йшли на цвинтар до могил померлих родичів, там вони здійснювали своєрідний обряд шанування покійників - тризну. А дівчата та хлопці з піснями-веснянками, гаївками йшли до лісу. Там проводили ігри, співи, хороводи, дівчата плели вінки з молодих гілочок берези. На Полтавщині в цей день "водять тополю", на Волині - шанують "лялю".
Синкретичне мистецтво було символом єднання людини із силами природи, символом торжества життя, розквіту та буяння.
Троїцькі розваги починалися з понеділка і тривали цілий тиждень. Подекуди молодіжні забави й танці проходили біля спеціальних лаштунків - ігорного дуба або явора. Вони являли собою довгу жердину, до якої зверху кріпили колесо. Його прикрашали гіллям, квітами, стрічками /Українська минувшина. - С.196/.
Таке коло символізувало Сонце, Сонячний культ як джерело тепла, життя, надії на добрий урожай.
У Зелений вівторок та Зелену середу молодиці йшли до поля зустрічати русалок. Для них готували їжу, розкладали її на полі та роздоріжжі, "закликали русалок їсти й пити з ними та охороняти їх ниву". Такі дії символізували єднання людини із потойбічним світом ірію. На Зеленому тижні дівчата носили при собі любисток, а хлопці - полин як відворотне зілля від відьом і дідьків. За народними переказами, у Зелений четвер русалки ходять не лише в полі та в лісі, а можуть заходити і в село. Того дня русалки справляли свій Великдень - "най-найкращий величний і найдовший для них день. У цей час до них поверталися всі людські бажання і почуття, вони пили і їли залишені людьми страви, чатували на поодиноких дівчат і хлопців, але дуже боялися хреста - від нього русалка відразу скам'яніє. Люди теж святкували Мавський Великдень: нічого не робили, пекли паски-баби, фарбували крашанки.
У перший понеділок після Русального тижня відбувалося свято проводів русалок з поля до лісу. Жінки вбирались у квіти, гілки дерев, трави. Гуртом жителі села йшли через село до лісу, співаючи русальних пісень:
Ой проведу русалочок до бору,
А сама вернуся додому.
Л.Кожуховська.

Земля - символ астральний і космічний; матері-годувальниці; Вітчизни; духовності; життя; багатства; щедрості; родючості; плодючості; позитивного і негативного начала; світла і темряви; гріхопадіння, місця вигнання людини із раю.
До землі український народ почуває глибоку повагу, яка часом межує з обожненням. Землю називають святою і матір'ю, бо з неї створено першу людину, земля годує всіх людей і тварин. Нею клянуться, при цьому цілують її або з'їдають жменьку землі - і ця клятва вважається найстрашнішою. Бити без потреби по землі палицею або чимось іншим вважається таким же великим гріхом, як бити рідну матір /Булашев Г. Український народ. - С.268/.
Наші предки вважали, що земля жива, бо "тілько живе може живому життє дати". А земля давала життя і житу, і пшениці, і усякій пашниці. "Земля наша мати, всіх годує", "Земля дає все і забирає все", - стверджують прислів'я. "Земля - мати", а "Сонце - батько, Місяць - вітчим".
Ці народні афоризми відображають взаємини людини з природою від найдавніших часів.
Слово "земля" в українській культурі уособлює кілька значень, і така ж неоднорідна символічна знаковість цього образу: астральний і космічний символ, образ матері-годувальниці і образ землі - Вітчизни.
Земля-мати - дополітеїстичний образ-тотем протоукраїнців, які поклонялися родючій ниві, всій землі. Образ землі-матері ввійшов поетичним символом до фольклору українського та інших слов'янських народів /Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. - С.28/.
Для українців земля завжди була засобом існування , годувальницею, більше того, вона - "це й материнське лоно, в якому формується не лише фізичний, а й духовний генотип людини". Крім того, духовний генотип суспільства і культур, націй і вселюдства. Україну /етнос, мову, націю, державу, культуру, ментальність/ не можна зрозуміти поза рідною їм землею-природою. Ще в "Літописі Руському" відзначалось, що Руська земля є великою і багатою, щедрою і красивою /Кононенко П.П. Українознавство. - К.,1994. - С.105/.
Споконвічну любов селянина до землі оспівували у своїх творах О.Кобилянська, О.Довженко, І.С.Нечуй-Левицький, А.Головко, М.Стельмах. Така любов надає людині особливої краси, бо "...хлібороба й смертю не відірвеш од землі. Для нього і небо - це, найперше, теж земля, яку можна орати, і сіяти, і насаджувати райські сади" / М.Стельмах/.
З іншого боку, жадоба до землі як символу наживи, багатства, прагнення мати її найбільше руйнували людські долі, губили не тільки окремих людей, а й цілі народи. Геополітичне становище України, її природні скарби притягували чорну заздрість та експансивні плани деяких народів-агресорів, бо земля України містить у собі майже все, що властиве природі планети. Клімат України сприятливий для здоров'я людей, хліборобства, тваринництва та культивування садів і виноградників, найрізноманітніших сортів овочевих і фруктових плантацій, розведення птахівництва, риби і грибів, унікальних сортів лікувальних трав. Безмежно багата й родюча земля, тихі води, ясні зорі та чисте, високе, блакитне небо України. То ж цілком природно, що і в гербі та прапорі народу відбилися символи рідної природи: тризуб бога морів і річок, сонячно-жовта безмежність пшенично-житніх полів та блакить мирного, музично-пісенного, вічного неба. Сказати б, - кольори душі українця /Кононенко П.П. Українознавство. - С. 109/.
Поняття "батьківщина" і "рідна земля" за символічним значенням тотожні для кожної людини-патріота. Від славнозвісної давньоруської поеми "Слово о полку Ігоревім", у якій Руська земля є символом звитяги, міцності, сили воїв і держави і до творів О.Гончара, П.Загребельного, Ю.Мушкетика. Червоною ниткою в українській літературі проходить образ матері-землі-Вітчизни. Наприклад, свою малу батьківщину Євген Малашко бачить Таврією-жінкою, сонячно-темпераментною і підступно жорстокою, Леся Українка у "Лісовій пісні" змальовує багату, щедру, таємничо-чарівну Волинь, вся Київська Русь була домом Володимиру Мономаху, вся Україна - Богдану Хмельницькому, Григорію Сковороді, Тарасу Шевченкові, Іванові Франкові, Михайлу Грушевському.
Антей володів силою тільки тоді, коли доторкався до Матері-Землі. М.Максимович, М.Драгоманов, П.Куліш вказували на органічний зв'язок між орачем і воїном, між Землею і жінкою-матір'ю. М.Стельмах порівнює жінку із землею, вбачаючи в цьому найвищу поетизацію.
Г.Сковорода, великий філософ, поет, пропагував три тріади буття людини, і перша з них про те, що єдність космосу складають земля, небо і сонце, а Всесвіт - це Природа й Духовність.
Земля життя оберігає від загину. Власне, людство і живе, бо черпає із земних надр нафту, газ, вугілля, руду тощо. Отже, земля є символом життя, багатства, щедрості. Не випадково серед народних побажань побутував вислів "Будь здорова, як вода, а багата, як земля". Виражаючи добру пам"ть про померлого, казали: "Земля йому пухом". Земля була символом родючості, плодючості: "Увіткни в неї ціпок - дерево виросте". Існувало повір'я, що земля не хоче приймати великих грішників, а для добрих людей земля ставала останнім домом /Потапенко О.І., Кузьменко В.І. Шкільний словник з українознавства. - С. 99/.
У християнських догмах земля є місцем вигнання людини із небес, символом тяжкої праці, покаяння та терпіння, через які очищається тіло і дух людини від гріхів перед вічним життям у раю. Звідси образне порівняння "небо і земля" як мірило не просторової величини, а духовних людських цінностей.
Л. Кожуховська.

Зів'яле листя - див. Поезії символіка.
Зілля - символ смерті і відродження; магічного впливу на почуття, вчинки людини, її долю; надійного оберега від нечисті.
Зіллям називають різноманітні, здебільшого запашні трав'янисті рослини. У народі шанували зілля, бо вважали, що воно має чарівну силу. Його клали у постіль породіллі і новонародженого, використовували для купання немовлят. На Зелені Свята квітчали оселю з естетичною та обереговою метою. Існував спеціальний день святого Симона Зілота - 10 травня /за ст. ст./, коли селяни збирали зілля. До схід сонця копали золототисячник, ведмеже вухо, підбіл, татарське зілля /аїр/, розмай-зілля, ромен-зілля, боркун-зілля, тирлич-зілля, материнку, медунку та ін.
Старі бабусі-"чарівниці" для відвернення грозової тучі, "граду, грому", дівчата "щоб прихилити чи відхилити хлопця до дівчини в коханні і навпаки" /С.Килимник/.
Найчарівнішим вважалося "чар-зілля" "іванівське", "святоянське" зілля, тобто зібране на Івана Купала. Це був найдовший день року, коли рослинність набувала свого певного розквіту. А, отже, вірили, що земля-мати передає зіллю життєздатність, родючу силу. Його рекомендували збирати голим /інакше втратить свою магічність/. Радили співати спеціальні пісні, шептати примовляння /Климець Ю.Д. Купальська обрядовість на Україні - К., 1990. - С. 82/.
Зілля мало різноманітну символіку. Напр., символом "доброзичливості, достатку, роїння бджіл" вважали маточник. "Кудрявці" символізували хлоп"ячу молодечу вдачу, здоров"я. Братки польові - символ "убереження" від кохання близьких по крові, розмай вітер - символ забуття, безнадії, розлуки, любка - символ краси та "розквіту", смолка - символ "напасти" та ін. /Килимник С. Український рік. - Т. 2. - С. 354-356/.
Розмаїта символіка зілля чудово показана у фольклорі, творах Т.Г.Шевченка, Ольги Кобилянської, Ліни Костенко та ін. Напр., "Ой є в мене таке зілля близько перелазу; як дам тобі напитися, забудеш одразу" /Н. тв./; "У мене чароньки - хорошії оченьки, у мене зілля - рум"янеє личенько /Н. тв./; "Як не хочеш, дівчинонько, Дружиною бути, то дай мені таке Зілля, щоб тебе забути" /Н. тв./
О. Потапенко.

Змія - див. Гадюка.

Зодіак - символ земного життя; його матеріалізації та одухотворенняя; символ нескінченності, вічності; внутрішньої єдності; відповідності між земними подіями і небесними явищами; символ єдності і взаємозв"язку людини та Всесвіту.
Слово Зодіак означає "колесо життя", тому його символіка пов"язана з колом /див. Геометрична символіка/. Загальне значення Зодіака стосується процесу, за допомогою якого "первозданна енергія, запліднившись, переходить від потенційності до віртуальності, від одиночності до множинності, від духу до матерії, від неоформленого світу до світу форм, а потім повертається назад по тому ж шляху" /Керлот Х. Словарь символов. - С. 218/.
З давніх часів люди, спостерігаючи за небом, намагалися встановити шкалу відповідності між подіями земного життя та небесними явищами. У результаті певних узагальнень вони дійшли висновку, що кожна форма земної природи перебуває в залежності від небесних переміщень. Своєрідним графічним зв"язком цієї залежності і став Зодіак. Безпосередні джерела його виникнення маловідомі. Однак аналогічні йому символи знайомі багатьом народам. Кожен знак зодіальної системи зазнає впливів з боку однієї з планет та певного міфічного божества, тому кожен такий знак є необхідним етапом на шляху духу до своєї досконалості.
Основа зодіальної системи /рух сонця по небу/ була закладена у древній Індії: індійці відкрили 8 знаків Зодіаку. Зодіальна система із 12-ти знаків з'явилася в VІ ст. до н. е. Вона характеризується формою круга /символ нескінченності/, поділом на 12 частин, яким відповідають певні знаки, а також зв'язком із сімома планетами.
Зодіак можна розглядати не лише як безперервний процес, але і як замкнутий ланцюг, у межах якого в результаті переходу кількісних змін у якісні здійснюється поділ на 12 частин.
Символіка Зодіаку пов'язується з окремими його знаками, до яких належить Овен, Тілець, Близнюки, Рак, Лев, Діва, Ваги, Скорпіон, Стрілець, Козеріг, Водолій, Риби. Перші шість із них становлять інволюцію /матеріалізацію/, а наступні шість символізують еволюцію /одухотворення/. Овен виступає символом творчості, енергії, перетворень, Тілець символізує магнетизм, Близнюки - творче узагальнення, фантазію, Рак - визрівання і акумуляцію ідей, Лев - індивідуалізацію, Діва - неординарність розумових здібностей, Ваги - урівноваженість, Скорпіон - розмитість і т.д. Х.Керлот вважає, що символіка кожного знака утворюється в результаті поєднання таких компонентів: порядкового номера в системі знаків, його положення у цій системі як у певній цілісності, його символічної фігури, пов"язаних з нею ідей та асоціацій, його положення в одній із чотирьох тріад та планетарного символізму, що його супроводжує.
Л. Довбня.

Зозуля - символ суму та вдівства; провісниця весни і водночас смерті, нещастя; туги за життям, минулим; віщування; нерозважливої матері.
Символіка зозулі у світовій міфології різноманітна і суперечлива. Наприклад, у грецьких повір'ях зозуля віщує загибель, в Індії та Японії - символ кохання. Іудеї вважали зозулю "нечистим птахом". За даними А.Голана, зозулі "приписували такі риси як віщий дар, мудрість, довговічність, здатність зцілювати; вона вважалася вістункою біди та смерті, пов'язувалася з багатством".
У міфологічних легендах праукраїнців цей образ уособлював мотив перетворення жінки в птаху. Ярославна із "Слова о полку Ігоревім" прагне зозулею полетіти до свого полоненого чоловіка.
Згідно з народними повір'ями, зозуля могла навіщувати, скільки людині залишилося жити. Звідси прислів'я і звертання: "Зозуленько, зозуленько, скажи, скільки буду жити літ?"; "Не тобі зозуля роки кувала".
У різних регіонах України існували свої інтерпретації образу зозулі. У Літинському повіті /за даними Г.Булашева/ зозулю вважали перевертнем князівни, в Олександрівському повіті -"переверненою на птаха вдовою, через що вона й гнізда собі іноді не в'є. В Галичині зозулю вважали дівчиною, проклятою матір'ю й перетвореною на птаха за те, що вона, бажаючи налякати матір, заховалася якось за комин й почала кувати". Існує й інше вірування: зозуля - то жінка, що вбила свого чоловіка і за цей гріх була засуджена Богом не мати ніколи пари. "В українських піснях про смерть козака, - вказує Г.Булашев, - його мати, сестра й кохана, тужачи, прилітають до нього на могилу зозуленьками... За українськими й польськими повір'ями, крик зозулі в саду віщує погану погоду, а трикратний над скелею - смерть господаря". С.Килимник підкреслював: "Зозуленька - це багатозначущий символ наших пращурів - і вісник весни, і вісниця довгого віку..., і символ туги за життям, за минулим, за красою: символ бездітної вдови, але найголовніше - це символ віщування" /Килимник С. Український рік. - С. 268/.
В українському фольклорі, літературі зозуля, як правило, - символ віщування, вдівства, туги. Напр.: "Зозуля кувала, правдоньку казала, - буду сто літ жити!" /Т.Шевченко/.
Віщу птицю намагалися задобрити: "Почувши вперше зозулю, поспішали побряжчати грішми... Гроші на куку /перше зозулине "ку-ку"/, на зозульку, про зозульку первісно означали "гроші на щастя", а вже пізніше почали асоціюватися з таємним подарунком, хабарем...". /Ужченко В.Д., Авксентєв Л.Г. Українська фразеологія. - Харків, 1990. - С. 81-82/.
"Зозулями" у 70-80-ті роки ХХ ст. називали жорстоких, нерозважливих матерів, що відцуралися своїх дітей, ведуть легковажний, іноді аморальний спосіб життя.
"А їхні відреченці, наче данайські зозулі,
У гніздах сусідніх розбещену плоть веселять"
/Б.Олійник/.
О.Потапенко.

Золото - символ Сонця, світла, святості, стійкості, знатності, багатства; у християнстві - чисте світло, духовний скарб Христа і водночас - ідолопоклоніння, зло.
Золото вже в біблейські часи символізує могутність та багатство, що відображає реальну владу цього коштовного металу у ті далекі часи. Пророк Даніїл так характеризує могутність вавілонського царя: "Ти, царю, цар над царями, якому Небесний Бог дав царство, владу й міць та славу. І скрізь, де мешкають людські сини, польова звірина та птаство небесне, Він дав їх у твою руку, та вчинив тебе пануючим над усіма ними. Ти - голова, що з золота" /Дан., 2. 37-38/.
Часто слово "золото" вживається у Священному Писанні як символ "духовних дарів" /Йов. ХХVIII, 15/, відкуплення /І.Петр.І, 18/.
Разом з тим у Біблії є й негативне ставлення до золота. В образі Золотого Тільця воно може символізувати сліпе ідолопоклоніння та мирське багатство /Вихід, ХХХII, 1-29/.
Ще раніше виникло поняття про ЗОЛОТИЙ ВІК як символ щасливого та безтурботного існування людей в далекі часи. Грецький поет Гесіод /VII ст. до н.е/ у поемі "Труди і дні" та Овідій /43 р. до н.е. - 18 р. н.е./, римський поет, у поемі "Метаморфози" /1, 89-162/ називають століття, в якому жили первісні люди, золотим:
Вік золотий було вперше посіяно. Чесність і Правду
Всюди без примусу, з власної волі в той час шанували.
Люд ще ні кари, ні страху не знав, бо тоді не читав ще
Грізних законів, карбованих в мідь; ще юрба не тремтіла
Перед обличчям судді - проживала й без нього в безпеці.
Тоді не знали люди ні війни, ні труднощів. Земля сама народжувала все, що треба було людині: "Ріки пливли молоком, Хвилювалися ріки нектаром, Медом жовтавим зелені дуби ненастанно точились". За Золотим віком пішли: вік срібний, мідний вік героїв /у Гесіода/, і нарешті, - залізний, найгірший із усіх.
З поняттям золотого віку пов"язано і зображення перших людей у раю, до їхнього гріхопадіння, коли їх було вигнано з раю і приречено на тяжку працю.
В українському фольклорі золото - не тільки символ багатства /і не завжди у позитивному плані/, але й символ жіночої краси: "Дівка, краща злота", "А у мене врода краща од злота". Народні пісні насичені порівняннями дружини /дівчини/ з золотом.
А в дядька Тимка гарная жона:
На дворі ходить, як місяць сходить,
У хату ввійшла, як зоря зійшла,
За стіл сідає, як золото сяє.
У цьому прикладі золото може одночасно символізувати і Сонце:
А в пана Йвана золота верба,
А на тій вербі золота кора,
А на тій вербі рожеві квіти.
Ой то ж не верба - Йванова жона,
Ой то ж не кора - Йванова неня,
Ой то ж не квіти - Йванові діти.
Золото у народній традиції може бути й символом пшениці або жита, хліба взагалі:
Зашуміла діброва,
Залящала дорога,
Хазяїнові женці йдуть,
Золотий вінок несуть.
Ой одчини нам, пане, ворота!
Бо несем ми віночок з золота.
Не з золота наш віночок - що з жита...
Ю.Мільошин.

Зоря - символ животворної й родючої природи; дівчини-красуні, кохання; доброї душі; нового щасливого життя; світлого духу, оборонця людей; вічності; очей Бога.
Образ зорі зустрічається в одному із найдавніших міфів "Зоря, ключі, роса і мед". У фольклорі, зокрема колядках, зоря - це "красна панна, дружина або донька місяця, господаря небесного дому ... Богині зорі приписуються певні магічні дії, що символізують випадання роси, рух світил на нічному небі. Вона гатить гатки з дорогих шат, мостить мости срібні або перлові, садить сади-виногради, вбирає їх наволоками, сіє по полю дрібним жемчугом, вишиває або гаптує золотом чи сріблом дорогі узори... /Дмитренко М. та ін. Українські символи. - С.111/.
В усній народній творчості, зокрема замовляннях постають три зорі: вранішня, вечірня, полуденна. Це символічні образи, що позначають певні сакральні проміжки часу.
Народна символіка кваліфікувала зорі то як дітей сонця і місяця, то як запалені Богом свічки на честь народжених людей /Булашев Г. Український народ... - С. 249/.
На Вінниччині, Житомирщині зорі вважали "душами померлих людей", які відзначалися на землі добрим, безгрішним життям, а також дітей, що померли маленькими, не встигши нагрішити... /Г.Булашев/.
За даними митрополита Іларіона, зорі символізували Божі очі, думки, вони "святі й праведні". Язичники вважали зорі вікнами Неба, через які боги дивляться на світ. У християнстві зоря - символ оборони живих людей. Кожна людина при народженні нібито "отримує свою зірку, що й стає на небі /у християнстві - Ангол-Хоронитель/.
Астрологи, міфологи світу /див. Астрологічна символіка/ трактували зорю як символ світлого духу, що бореться проти сил пітьми. "Палаюча зірка" - символ містичного центру - енергії Всесвіту, який розширюється /Керлот Х. Словарь символов. - С. 206/. Найпоширенішими є п'яти- та шестикутні зірки. Перша із них у деяких народів символізувала нечисту силу. В інших - гармонію, людину, здоров'я. Шестикутна зірка - промовистий єврейський символ. "Віфліємська зоря" провістила чудесне народження Ісуса Христа. У романі П.Куліша "Чорна рада" читаємо: "Зорі - то людські душі. Як засне грішне тіло, добрі душі, покинувши землю, зносяться до Господа Бога...". П.Мирний у романі "Хіба ревуть воли ..." пише: "Зорі - то Янголи дивляться. У кожного є свій Янгол: то він і пильнує за душею, стереже її, щоб, бува, що лихе не спіткало".
У радянський період п'ятикутна зірка усоблювала СРСР, Червону Армію, дружбу народів та ін.
У романі О.Гончара "Твоя зоря" образ вранішньої зорі - це "символ першопочатків людського життєвого шляху, його першооснов... По суті - це образ Батьківщині, рідного краю, без якого не мислиться доля людини /Культура української мови. - С. 221/.
Часто в поезії зоря символізує таку жадану, але нездійснену мрію, нерозділене кохання. Напр., у Бориса Олійника:
Я тебе любив, я так любив,
Горе моє, зоре, ладо-знадо,
Що слова од щастя розгубив,
І ніхто довіку їх не знайде.
. . . . . . . . . . . . . .
Вже твоя коса, як у диму,
Лиш мені ти світиш юним станом...
Стала ти дружиною йому,
А мені навік зорею стала!
На нашу думку, зоря може бути символом фантастичної машини, яка в змозі повертати навіть час! Чому? Астрономи стверджують, що деякі зорі, які ми бачимо, вже не існують тисячі років, бо згасли. Але оскільки вони дуже віддалені, то світло йде від них /за земними мірками/ десятки тисяч років. Тобто ми бачимо деякі зорі /хоч їх уже й немає/ такими, якими вони були сотні віків тому!
О. Потапенко.

[Словник символів][Що таке символ?]

[A][Б][В][Г][Д][Е Є][Ж][З][И][Й][І][Ї][К][Л][М][Н]
[О][П][Р][С][Т][УФ][Х][Ц][Ч][Ш][Щ][Ю][Я]