СЛОВНИК СИМВОЛІВ

Р

Рай - символ щасливого майбутнього для релігійної людини; мирного буття, душевного спокою; рівноваги і внутрішнього задоволення; красивої, благодатної та багатої землі, кохання; найвищої насолоди.
Край, де, за біблійними переказами містився рай, звався Едемом. Це омріяна, прекрасна земля - багата, щедра, розкішна. Для її позначення існує синонімічний ряд: Едем, рай, райська місцевість, райські кущі тощо.
У Новому Завіті майже не дається опису раю. Опредмечені образи раю містяться у християнській літературі, іконографії, фольклорі. Причому він змальовується по-різному: як сад, як місто, як небеса. Зокрема, рай-місто був оточений колом /квадратом/, а новозавітний Небесний Ієрусалим мав форму квадрата, сторона якого досягала 2220 км. Матеріали, з яких побудоване місто, - світлоносні /золото, скло/.
Про райське блаженство написано тисячі книг, створено десятки тисяч ікон. В українському фольклорі образ раю був дуже поширений. Так напр., у легенді, записаній з розповіді старої жінки з Ново-Миколаївки Куп'янського повіту, говориться: "Коли доживемо цю останню сотню літ, то буде Страшний Суд - буде нас Господь судити, визначати кого куди. Де сонце сходить, там буде рай; де сонце буває ополудні, там - пекло; а де сонце ніколи не буває, там - ад. За великі гріхи посадять в ад, за менші - в пекло, а безгрішних улаштують в рай. У раю жити добре - там п'ють і їдять; а в аду комашкаються /безперервно вовтузяться, як мурашки" /Булашев Г. Український народ. - С.127/.
Міф про вигнання людей з раю покладений в основу поеми великого англійського письменника XVII ст. Дж. Мільтона "Втрачений рай" і "Повернений рай".
Вислови втрачений рай, вигнання з раю були згодом переосмислені; їх стали вживати, говорячи про безповоротну втрату чогось дорогого для людини:
Заплачу я кривавими сльозами,-
Так, певне, плакали вигнанці з раю,-
Але й тоді скажу: я знала се, я знала,
Мовчи, душе, спини свій стогін, серце,
Так мусить бути ...
/Леся Українка/.
Досить часто в українській літературі рай постає символом надзвичайно красивої місцевості, багатої та милої серцю землі:
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
/Т.Шевченко/.
Рай виступає також символом безтурботного, спокійного, безпечного існування, миру й злагоди:
... І римськії поставить стіни,
В них буде жити, як в раю.
/І.Котляревський/.
Л.Довбня.

Райдуга/ /веселка//- символ мосту між небом і землею; божественного Лука; дуги; коромисла; істоти, що п'є воду; мосту між тимчасовим земним та вічним життям /у християнстві/; краси; радості; літа; тепла.
Веселка, виграючи розмаїттям кольорів на блакитному небосхилі, викликала божественний трепет у всіх народів світу. У в'єтнамській міфології існував окремий бог райдуги Кантьо. Інгуші, чеченці вважали райдугу луком бога грому та блискавиці Села. Древні індійці - Величним луком богині Індри. У багатьох народів райдуга - це казковий змій чи міст між небом та землею. У таємничому Тібеті існувало божество Ла - "життєва сила людини", яка саме по райдузі після смерті людини переходила на небеса.
У християнстві райдуга трактувалася як знамення Бога Ною, як символ "заповіту вічного між Богом та землею ..."/Бут. 9.16/. Церква тлумачить райдугу як зв'язок між Ветхим і Новим Заповітом і "міст між життям тимчасовим і вічним у Царстві Небеснім", як сіяння слави Господа Ісуса Христа" /Наст. кн. - Т.4.-С.150-151/.
Окремі народи щиро вірили: райдуга - це райська дуга, по якій можна знайти шлях у країну праведників. Словаки називали її "божим престолом", болгари - чарівним поясом Пресвятої Діви. Розкішні, соковиті фарби веселки викликали у древніх уявлення про дорогоцінний убір /діамантову діадему/, який носить небесна богиня. Окрім того, райдугу вважали деякі народи чарівним кільцем, поясом дивної краси, коромислом Цариці Небесної, мостом, зітканим із нев'янучих запашних квітів та ін. /Афанасьев А. Древо жизни. - С.99-101/.
На Україні веселка /за народними віруваннями/ - це водоносна дощова дуга, що п'є воду із озер та рік, а потім повертає у вигляді дощу. У Харківській губернії райдугу вважали чудесною трубою, що сягає одним кінцем неба, а іншим опускається в криницю, із якої Богородиця п'є воду.
У фольклорі, літературі веселка - символ пробудження життя, краси, таємничості, світлоносності, напр.:
Що в твоїм імені є чарівниче -
Трунок чи хміль, чи веселкова забава
/А.Малишко/.
Або:
Билася райдуга над водою
Та своєю барвою молодою:
Жовтогарячими диво-медами,
Сизоблакиттям в малій росині,
Перепелиними в ніч слідами
Порозкидала перстені сині.
/А.Малишко/.
О.Потапенко.

Різдво Христове - символ нового віку; надії на подолання бездуховності, бездушності, жорстокості земного життя; народження Спасителя світу.
У давніх релігіях були урочисті свята на честь воскреслих богів, які символізували весняне пробудження. Давні єгиптяни 6 січня святкували день народження бога Озіріса, греки - бога Діоніса.
Християни запровадили на честь народження Ісуса Христа свято Різдва Христового. Безперечно, кожен народ вкладає в це свято свій зміст, форму та ідею.
На Русь Різдво прийшло разом із запровадженням християнства. За часом воно збігалося з давньослов'янськими зимовими святками, тому ці два свята злилися в одне. Різдво стало урочистим театралізованим відтворенням євангельських оповідань про народження Ісуса Христа. Воно включало колядування, ворожіння, ходіння від хати до хати з піснями і вітаннями.
У православних Різдво Христове випадає на 7 січня, в католиків - на 25 грудня.
У день Різдва Христового Церква забороняє людям працювати, всяка інша робота, крім готування страв, у цей день неприпустима. Господар ходить по сусідах, збирає і віддає все позичене, у цю ніч ніхто не повинен ночувати поза домом. Саме в цей день добре миритися з ворогами, щоб у новому році було мирно, а проти тих, з ким миру не може бути, виконуються магічні дії: затикаються всі дірки у лаві з примовкою: "Не дірки затикаю, а роти своїм ворогам, аби їх напасті не ловили мене цілий цей рік".
"В святвечірню годину, коли усе повинно бути під знаком любові і з'єднання, як було з правіку, господар в імені своєї ближчої й дальшої рідні простягає злим елементам руку до згоди; не про свою наївність або боязкість, а з великого благородства душі, із почуття правди" /Сосенко К. Різдво-Коляда і Щедрий вечір. - К.1994. - С.107/.
Обряди та ритуали Різдва свідчать про його давню космогонічну суть. Так, для приготування святкової вечері бралося 12 полін, які були жертвою 12 сузір'ям зодіаку, готували 12 священних страв. За віруваннями наших пращурів, у ніч на Різдво активізувалися сили хаосу, всяка нечисть, яка може перешкодити визріванню світлої сили. Тому колядники одягали на себе маски, щоб злі сили їх не розпізнали, ходили по хатах і співали величальні пісні Коляді, відганяючи темну нечисть.
Т.Товкайло.

Річка /ріка/- символ божества; Початку і закінчення життя; символ плодючості; вічного плину часу; перешкоди, небезпеки; потопу; жаху; входу у підземне царство; рубежу між чужим і своїм простором; "стержня" Всесвіту; могутнього богатиря-захисника; Ісуса Христа /"Ріка життя"; земних жил, по яких тече кров; батьківщини і Батьківщини; дитинства; космічних вод; символ мовлення.
Образ ріки - один із найпоширеніших у світовій міфологічній системі. Ріка символізувала світовий шлях, космічні води, зародження життя. Невипадково найбільші ріки світу Хуанхе, Янцзи, Ганг, Тигр, Амазонка, Волга, Дніпро та ін. вважалися сакральними. Напр., у "Текстах пірамід" про головного бога Озіріса мовиться як про "нову воду" /Ніл/ чи сльози богині Ізіди. У біблійній, християнській міфологіях ріки - це Божий дарунок. Однією із єгипетських кар було перетворення води у кров /Ісх.7.17.-21/. Саме у ріці Іордан /у новозавітній традиції/ відбувалося хрещення. Одним із епітетів Ісуса Христа був вислів "ріка життя" /Мифы народов мира.-Т.2.-1992.-С.375/.
Слов'яни-язичники також обожнювали ріки, озера. У фольклорі існує багато легенд про походження рік Волги, Дніпра /див.Дніпро/, Дунаю, Бугу. Напр., древній міф пов'язує походження Дніпра із божим ковалем, який гнав запряженого в плуг змія аж до Чорного моря.
Часто у легендах ріки слов'ян - це живі істоти, брати і сестри, могутні богатирі, боги. На думку О.Афанасьєва, "назва Буг є лише особливою формою слова бог" /Афанасьєв А. Древо жизни. - С.202/.
Мотив входу у річку символізував початок дуже важливого, героїчного. Переправа - завершення подвигу, набуття нового життя, соціального статусу /див. Вода/.
Саме у річці Дніпрі хрестив Володимир киян у 988 році.
На Україні вважали, що вода виходить із-під землі джерелами і утворює ріку. "У Грубешівському повіті їх /ріки/ вважають жилами землі, якими тече вода, як у людини кров ... У висиханні рік народ убачає взагалі кару Божу..." /Булашев Г. Український народ. - С.277/.
Символічний образ ріки посідає помітну роль у фольклорі /вогненна ріка, молочна ріка з кисельними берегами, річка із меду, пива, вина тощо/. Часто зустрічається також образ "кривавої ріки", що символізує жорстоку, смертельну битву.
У літературі образ ріки усимволізовує Батьківщину, батьківщину, босоноге дитинство. Напр., у О.Довженка читаємо: "Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно, що, згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим... Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м'яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах ..., що лічив у тобі зорі на перекинутому небі, що й досі, дивлячись часом униз, не втратив щастя бачити оті зорі, навіть у буденних калюжах на життєвих дорогах".
О.Потапенко.

Род - див. Язичницьких богів символіка.

Розмай-вітер - див. Ботанічна символіка.

Розпис - див. Народна символіка.

Розп'яття - див. Хрест.

Роксолана - символ трагічної долі бранки-полонянки; символ розуму, величі духу українки; краси; жіночості.
Історичні джерела засвідчують, що Роксолана - це дружина турецького султана Сулеймана ІІ, яка відігравала величезну роль у політичному житті Османської імперії 20-50-х рр. XVI ст. Українка за походженням, справжнє ім'я - Настя Лісовська. Протягом віків символ цієї жінки помітно змінювався. Її зображували то як "леді Макбет з України", то як відьму з "Лисої гори".
"Ось уже кілька століть історики, письменники, психологи намагаються зрозуміти і дошукатися причин того, як молода українка стала султаншею, як піднялась так високо, що верховний кадій скріпив цей шлюб державною печаткою. У чому є таїна тої сорокалітньої любові одного з найжорстокіших людей тогочасного світу до цієї жінки, заради якої він забув матір, стратив головного візира війська і ще багато наближених, а потім простив їй навіть державну змову? /Потапенко О., Кузьменко В. Шкільний словник з українознавства. - С.218/.
Магічно красива, вольова, Роксолана символізує велич, стійкість духу, розум, вроду українки, яка зуміла піднятися над своїм оточенням, дбала про мирне небо над Україною. Саме такою постає вона у романі П.Загребельного "Роксолана", баладі О.Пахльовської "Роксолана /балада тернового імені/":
Дитя селянське з царственним чолом,
Кохана жінка грізного султана,-
Коли тебе забрали у полон;
Хто дав тобі імення Роксолана?

Отак живеш, душею прихистивши
в Страсний Четвер запалену свічу.
Твоє ім'я - як відсвіт пожарища
І як відлуння тихого плачу.

Вже тих подій і слід на світі стерся.
Той шовк забув тепло твоїх долонь.
І лиш ім'я - невидима фортеця
Душі, що не здалася у полон.

Гіркого поля сонячна тернинка,
Шляхетна віть в селянському гербі.
Хто дав тобі імення - Українка?-
Щоб сотні років плакало в тобі.

О.Потапенко.

Роса - символ святості; вісника світанку; благодаті /у християнстві/; животворної сили; чистоти; любові; здоров'я; сльози; запліднюючого начала; родючості; дитинства; важкої праці.
Символ роси поширений у культурній спадщині різних народів. Напр., у західносемітській міфології богиня неба, місяця Тінніт була водночас дарувальницею "живодайної роси". У народу майя божеством дощу та роси виступав Іцамана. Подібну функцію виконував староіндійський Сома. Скандинавська міфологічна система описує світове дерево Іггдрасіль, вкрите "медвяною росою", китайська - святого, безсмертного Сяня, який "вдихав вітер", "пив росу". Стародавні греки влаштовували спеціальні свята аррефорії, присвячені "даруванню роси для посівів". Південні слов'яни вшановували Додолу, яка нібито викликала вологу /дощ, росу/:"Додолиця бога моли: Да ми, боже, ситну росу!".
За Біблією, манна - їжа, якою "сини Ізраїлеві" харчувалися у пустелі 40 років, - з'являється саме із росою. Взагалі у християнстві роса - символ благодаті. Язичницька міфологія зберегла прадавній міф "Зоря, ключі, роса і мед". На світанку Зоря відмикає ключем небесні ворота і випускає Сонце. Воно наздоганяє красуню-дівчину Зорю, що втікає, і стає криницею. На землю падає "свята роса", яка й запліднює її. Бджоли п'ють духмяну росу й приносять солодкий мед. Так народжується найбільше диво із див - життя. Отже, Зоря і роса були символом животворної і родючої природи.
Існували також легенди про походження роси зі сліз Зорі, Богородиці. О.Воропай описує стародавнє українське вірування, згідно з яким весняну росу випускав святий Юрій, відімкнувши небо ключами. Вона символізувала запліднююче начало, цілющу живодайну силу. 6 травня у день Святого Юрія селяни "ще до схід сонця збирали росу, і хворі промивали нею очі, дівчата вмивалися - "на красу", старші люди мили голову, - "щоб не боліла", а господині кропили цією росою домашню птицю. Та найголовніша дія, яка в цей день відбувалася, - це вигін худоби на Юрієву росу, і ця дія в'язалася з цілим рядом магічних актів, роблених для того, щоб "очистити" свійських тварин від усього злого і темного ..." /Воропай О. Звичаї нашого народу.-Т.II.-С.69/.
У народі дуже любили росу, називали її не інакше як "росинка", "росиця", "росичка", "росонька". "Божою росою" вважали молоко. За божу росу не беруть грошей /Номис/. Вірили: без роси і трава не росте. Або: Всі ми ростемо під красним сонечком, на Божій росі /В.Даль/. Бажали одне одному: "Пошли, Господи, тиху воду да теплу росу!". У фольклорі, літературі роса символізувала світле дитинство, сльозу, сивину, світанок. Напр.: "А вже щастя усміхнулось, як ранкові роси"/Н.тв./; "Тільки роси ранесенько Сльозами дрібними їх умиють", "І заплакала Лілея росою-сльозою" /З тв. Т.Шевченка/, "А роси! Хто скаже, чиї вони сльози, такі дивні, чисті, мов перли коштовні!" /П.Тичина/, "Світає, Господи, світає... Земля у росах, як в парчі. Маріє, Діво Пресвятая, це Ти так плакала вночі?" /Л.Костенко/.
О.Потапенко.

Рослин культових символіка - символіка сакральних рослин у християнстві.
Культові рослини, майже без винятку, наділялись, особливо віруючими та священнослужителями, позитивними і благородними якостями. Так мирта - емблема слави і процвітання Церкви Христової; Лавр - знак перемоги; оливкове дерево - символ миру, добрих, мирних намірів, оновлення; мигдальне дерево - символ ранньої сивини на голові; смоква - благополуччя і миру, а бальзамне дерево - знак загоювання ран душі і тіла.
Мирта або мирт - кущ 2-4 м заввишки. Темно-залені, ніби поліровані листки миртових дерев, їх ароматний запах і прекрасні квіти часто вважалися священнослужителями, як емблемою для визначення слави і процвітання Церкви Христової. Із миртових гілок і листків у давнину робились вінки, які одягали на голови героям і переможцям при легких перемогах. Якщо перемога дуже значна і отримана над серйозним суперником, римські полководці отримували лаврові вінки. Миртовий вінок з трояндами був улюбленою прикрасою на весіллі.
Оливкове дерево або маслину з давніх часів вважають символом миру, а гілки оливки - символом добрих і мирних намірів, оновлення. Голуб із оливковим листком у дзьобі - сигналізував Ною про закінчення потопу. Маслина - вічнозелене дерево, тому символізує незмінне благочестя і Господнє благословення. Оливкову олію використовували при жертвоприношенні, в світильниках, для змащування волосся, натирання тіла.
У дикому стані відомо понад 40 видів мигдалю. Це дерева або кущі, які за зовнішнім виглядом схожі на персик звичайний. Мигдальне дерево вважалося одним із кращих витворів саду землі Ханаанської. Квіти мигдалю мають характерну властивість швидко давати зрілі плоди. Тому ранній розквіт мигдального дерева є символом ранньої появи сивини на голові, а також символом похилого віку.
Смокова /фіга, інжир, винна ягода/ - усі ці назви стосуються однієї рослини, яку ще називають смоковниця. Квіти у фіги ростуть безпосередньо на стовбурі дерева. У Священному Писанні під висловом "сидіти під смоковницею" розуміють благополуччя і мир. Плід на смоковниці з'являється на голому дереві без видимого цвітіння. Коли розвиваються листки - плоди зникають. В Євангелії від св. Матвія такий стан дерева символізує безплідність; його називають безплідним фіговим деревом. "І побачив він при дорозі одне фігове дерево, і до нього прийшов та нічого, крім листя самого, на нім не знайшов" /21.19/. Знищення фігових дерев вважалося великим гріхом.
Бальзамне дерево - символ загоєння ран душі і тіла.
Бальзам славився своїми цілющими властивостями, особливо під час лікування ран. У переносному розумінні Господь рекомендує використати бальзам для лікування зруйнованого Вавілону. "Несподівано впав Вавілон і зруйнований він! Візьмете бальзаму для долі його, - може буде загоєний він!"/Книга пророка Єремії, 51.8/.
В.Куйбіда.

Рот - символ Слова як першоджерела життєстверджуючої сили; сонця; вогню; руйнівної, поглинаючої сили; межі внутрішнього і зовнішнього світу; поєднання неба і землі, пекла і землі; доступу до підземного царства, внутрішнього світу.
У світовій символіці, пов'язаній із тілом людини, найпростіший зв'язок простежується між органом і його функцією, тобто рот, починаючи від єгипетських ієрогліфів, втілював здатність мовлення, а, отже, був символом Слова.
З найдавніших часів відомий знак рота із сонячним диском усередині, що був символом сонця. У Старому Завіті часто поєднуються змістом поняття рота і вогню, до них вживаються спільні епітети, такі як "пожираючий", "поглинаючий", часом зіставляються їх функції. У світовій міфології на цій основі виникли образи звірів, що дихають полум'ям.
Символіці рота, як і символіці вогню, притаманні дві різні характеристики: життєстверджуюча, що властива мовленню, і руйнівна, поглинаюча. Крім того, рот є межею, де сходиться зовнішній і внутрішній світ. Близьким за значенням є символ "пащі чудовиська" з верхніми і нижніми рядами зубів, що означають поєднання двох світів: неба і землі, пекла і раю. У часи середньовіччя на іконах часто зображали пащі драконів або великих риб, що відкривали доступ до підземного царства, внутрішнього світу /Керлот Х. Словарь символов. - С.441-442/. Мовленнєвий потік є джерелом інформації, правди і навпаки, несправедливого гніву, осуду, брехні. Закритий рот є символом мовчання, таємниці, коли вживається в образному значенні "рот на замку". Народна педагогіка з осудом ставилася до людей, що "рота не закривають", не можуть втримати чужих секретів. Таке відношення підтверджують народні прислів'я: "На чужий роток не накинеш платок", "Хто мовчить, той двох навчить". Образ людини із розкритим ротом - це символ неуважності, незібраності або надзвичайного захоплення, здивування.
Л.Кожуховська.

Рука - символ діяльності; праці людей; жертвоприношення, захисту; молитви; підтримки; сили; внутрішнього світу людини; заступництва, опікунства; авторитету; влади; людських відносин, добробуту.
Рука як орган тіла людини виконує дуже важливу роль. Кожна з двох верхніх кінцівок людини від плеча до кінця пальців відіграє функції опори руху і захисту внутрішніх органів від пошкоджень та інших впливів навколишнього середовища. Крім суто фізичного призначення, рука у процесі вдосконалення людини як суспільної істоти, розвитку діяльності особи набула досить значного соціального статусу і характеру.
Знак руки як символу дійшов до сьогоднішніх днів ще з часів єгипетських ієрогліфів. Рука символізувала діяльність людей, працю взагалі. Залежно від форми зображення знаки символізували конкретні види діяльності: працю, жертвоприношення, захист та ін. Ієрогліф, що зображував дві підняті догори руки, був символом молитви чи самозахисту. Їх значення є загальноприйнятим. Знак руки зі зброєю, що з'являється із хмари чи із-за межі картини, є символом помсти Короля Духів або заклик небес до відплати.
У Древньому Єгипті термін, що означав руку, був пов'язаний із знаком колони, що виконувала роль підтримки або сили. В ізотеричній доктрині положення руки по відношенню до тіла, розташування пальців мали відповідний символічний контекст. Напр., піднята рука означає голос чи пісню; рука, що вільно лежить на грудях, має значення пози мудреця; на шиї - жертовність; дві з'єднані руки уособлюють містичний шлюб; рука, що прикриває очі, символізує прозріння на порозі смерті.
Велике символічне значення має кількість пальців на руці, бо людське тіло має чотири кінцівки і голову. Крім того, число "5" означає любов, здоров'я, гуманність.
Відкрита долоня має зміст притягуючої сили або специфічних людських проблем.
У багатьох народів світу рука позначає заступництво, опікунство, авторитет, владу, силу. А, наприклад, у римлян знак руки підкреслював авторитет глави роду, сім'ї, а також силу влади імператора. Рука як символ поєднується з іншими символами: зіркою, голубом, птахами. Також зустрічалось зигзагоподібне і колоподібне поєднання рук, що мали певний алегоричний зміст. Наприклад, переплетіння рук виражало міцну солідарність, братство перед лицем небезпеки.
Образ руки як мірила сили людини сприймається у культурі українського народу з давніх часів. Звідси постали фразеологічні одиниці, що виражають відносини між людьми: войовничість /"руки сверблять", "рукам волі не давати", "руки підняти"/ і, навпаки, бажання діяти спільно /"рука об руку", "руки підкласти", "рука допомоги", "простягнути руку"/.
Звичай чоловіків при вітанні тиснути один одному руку є залишком давніх традицій, що в окремих народів виражали мирні наміри обох сторін.
Відтінок осуду, зневаги передається уособленням негативних людських взаємин у виразах "рука руку миє", "гріти руки", "руки опустити", "руки не стоять", "руку позолотити".
А біблійний вираз "умивати руки" із значенням ухилятися від будь-якої відповідальності разом із образом Понтія Пілата стали символом жорстокості й лицемірства: "Раби не красять землю, і тільки той, кому байдужа її прийдешня доля, стоїть на сторожі рабства. Не будь Пілатом, що умиває руки в тяжку годину, коли козацьке плем'я несе свій хрест на висоту Голгофи!" /В.Шевчук/.
Людство шанує руки як символ праці і добробуту. У літературі створені прекрасні художні образи для їх характеристики: "хвала рукам, що пахнуть хлібом", "роботящі руки", "жилаві руки", "золоті руки". У творах М.Коцюбинського та О. Кобилянської натруджені важкою працею "чорні руки" асоціюються із образом землі-матері.
У сучасному мовленні вагомого символічного значення набули образи "легкої руки", "чистих рук", "руки допомоги", "руки Всевишнього", "персту долі", "волохатої руки".
Образ "правиці" як втілення справедливого, раціонального відтворений і в народних прислів'ях та приказках: "Мати одною рукою б'є, а другою гладить", "За праву науку - цілуй батька й матір у руку", "Чужими руками тільки жар загрібати", "Де руки й охота, там скора робота".
Л.Кожуховська.

Русалка - див. Демонології української символіка.

Рута-м'ята - див. Ботанічна символіка.

Рушник - символ злагоди, любові; краси; подружньої вірності; щасливої долі; символ працьовитості; чистоти почуттів українців; високих естетичних смаків; лагідності; поетичності душ; гостинності, незрадливості; надії; побажання добра; прощання; захисту від злих сил.
Мамині, чисті, святі рушники... Їх символіка прихована сивиною століть, зумовлена кольором, функціями у житті людини, вишивкою, семантикою руки, від назви якої і походить це слово. А справді, чому саме рушники /а не шапка чи ковдра, наприклад/ стали сакральними для українців?
Світова міфопоетична система розглядає руки, підняті вгору, як символ моління, самозахисту. Водночас рука означала авторитет, силу, покровительство Бога /"Все в руках Божих"/. Зімкнуті руки персоніфікували єднання у пару /сексуальне значення/, дружбу, солідарність перед небезпекою. Білий колір /див. Білий/ рушників, їх вишивка /див. Вишивка/ мали також глибоку символіку. Все це і зумовило сакралізацію рушника. Рушник виконував символічну роль при будівництві оселі /див.Хата/. Головним атрибутом під час закладин дому був рушник, на якому лежали хрест, букет квітів, хліб, сіль та чашка води чи вина. Старший майстер брав рушник із хлібом, цілував його, промовляючи: "Господи, допоможи". У новозбудовану хату входили також з іконою, вишитим рушником, хлібом-сіллю. Все це символізувало надію на добро і щастя у житті людини. Рушник був обличчям оселі українки. По тому, скільки і які були рушники, судили про господиню, її дочку.
З рушником приходили у дім до породіллі, ним благословляли у самостійне життя дітей. На весіллі рушниками пов'язували молодих, старостів, сватів, прикрашали вільце, вистеляли дорогу від порогу до столу. В останню путь проводжали людину також з рушниками /пов'язували руки учасникам траурної процесії, опускали на спеціальних рушниках у домовину/.
Дорогих гостей зустрічали хлібом-сіллю на вишитому рушнику. Прийняти рушник, поцілувати хліб символізувало злагоду, духовну єдність. Рушник був мірилом працьовитості юнки. За народними віруваннями, дівчина, яка не надбала собі рушників, заміж не вийде.
Як декоративна оздоба рушник надавав хаті святковості, урочистості, національного колориту. Вони вражали багатим декором, соковитістю барв, розмаїтістю орнаменту, що мав глибоку символіку. Рушники із голубами, квітами, деревами життя виконували оберегову функцію /див. Обереги/. В.Скуратівський підкреслював: "Рушник. Він пройшов крізь віки, він і нині усимволізовує чистоту почуттів, глибину безмежної любові".
У фольклорі, літературі рушник символізує чистоту почуттів, глибоку любов, вірність тощо: "І вже коли б я поклонявсь іконі, То лише їй у німбі рушника" /Б.Олійник/, "Да поможи, Боже, на рушничок стати, Тоді не розлучить ні батько, ні мати" /Н.тв./.
О.Потапенко.

[A][Б][В][Г][Д][Е Є][Ж][З][И][Й][І][Ї][К][Л][М][Н]
[О][П][Р][С][Т][УФ][Х][Ц][Ч][Ш][Щ][Ю][Я]

До розділу "Бібліотека"