СЛОВНИК СИМВОЛІВ

Б

Баба - див. Демонології української символіка.

Бальзамне дерево - див. Рослини культові.

Баран - символ чоловічого начала, творчої енергії, оновлення, сонячної сили; благополуччя, багатства, ситості, достойності; баранячі роги - емблема земної рослинності, її пробудження і розквіту весною; бараняче руно - символ родючості; водночас баран - символ глупоти, нерозумної, впертої людини.
Зображення голови барана або його роги використовувались в древності як амулети для прикрашання кинджалів, поясних блях, гудзиків, булавок, керамічного посуду; Олександр Македонський в урочистих випадках одягав баранячі роги; корону з баранячими рогами носили давньоперсидські царі; а древньоєгипетський бог Амон зображувався з баранячою головою, як давньогрецький бог Зевс.
На Кавказі образ барана - символ ситості, достойності, покровителя, дітородження.
Найбільшою похвалою у чеченців було:"Він - як баран", тобто молодець, достойна людина, а в інгушів існували такі форми присяги:"клянусь сонцем", "клянусь могилою моїх предків", "клянусь бараном". Жінки Осетії просили саме у кам'яного "святого барана" дати їм дітей.
Баранячі роги - емблема земної рослинності, її пробудження і розквіту весною. Рослинні пагони у вигляді завитка дуже схожі на баранячі роги. На кераміці вони зображені як такі, що виростають із чотирикутника, яким позначали землю, торкаються до зигзагу - знака води. Баранячі роги уявлялись рослинними пагонами подібно до того, як, наприклад, образний світогляд дитячого мислення бачив у серпі півмісяця ріг бика, або в гребінці - символ дощу. У зв'язку з тим, що баран символізував рослинність, очевидно, і виникло міфологічне уявлення про бараняче руно - символ родючості.
У весняних обрядах баран символізував воскресіння рослинності. Ще у 1911 р. У.Т.Олькотм у книзі "Легенди зоряного світу" розповідав, що через два тижні після дня весняного рівнодення "ввесь Єгипет тріумфував від радощів, що настало панування Овна. Народ прикрашав барана квітами, з урочистістю водив його в процесії". Це і є те древнє язичницьке свято, що перетворилось у Християнську Паску /Воскресіння Христа/. Тому їжа на Паску в різних країнах Європи включає смаженого барана. Дерев'яну фігурку тварини носили поряд із зображенням Христа. На ранньохристиянських малюнках Ісус Христос зображувався у вигляді ягнятка. Жіноча фігура, яка народжує барана, є знаком народження матінкою - природою земної рослинності.
В українському фольклорі баран, як правило, символізує дуже вперту людину.
В. Куйбіда.

Барвінок - символ радісної життєвої сили, вічності усталеного буття, провісника весни та емблема викривальних сил; невмирущої пам'яті про покійних; незайманості, цнотливості.
Барвінок, поряд з іншими ранніми квітками /підсніжник, пролісок/, вважали провісником весни. Його глянцево-зелене тверде листя не гине ні влітку від спеки, ні зимою від холоду, морозу і снігу. Рослина стала символом радісної життєвої сили, вічності і була перенесена з лісу в сади біля людських жител. Її тулили до всього, що потребувало вічності, краси, життєстійкості: народженій дитині до свічки, щоб життя було довгим і щасливим; до свічок весільних, щоб любов наречених була нев'янучою; до весільного калача, щоб людські серця до молодят горнулися; до весільного гільця - як символ вічного усталеного буття. Ось як описує завивання весільного деревця М.Ф.Золотницький: "Наречений вирубує молоду сосонку або вишню й запрошує собі на допомогу товариша або родича, котрий одержує назву "боярина". "Боярин" вносить гільце до хати, стромляє у коровай. Тоді наречена, попросивши благословення, сідає з дружками за стіл, прикрашає гільця, в'ючи з барвінку гірлянди, складає букетики."
Із барвінку молодому плели весільне сердечко. Рослину зривали через отвір калача, що спекла сестра. Г.Маковій у народознавчих оповіданнях "Затоптаний цвіт" приводить такі рядки.
Гой на небі три зірнички,
А на землі три сестрички.
Перша несе гостру голку,
Друга несе нитку шовку,
Третя несе барвіночок
Молодому на віночок.
- Як цей барвінчик ніколи не блідне, так най і життя твоє не блідне, - казали дружки молодій, молодому, коли закінчували початий матір'ю віночок на голову чи віночок-сердечко, який пришпилювали молодому на грудях.
Барвінок на могилах знаменує невмирущу вічну пам'ять про покійних. Тому один із видів барвінку /барвінок малий/ українці називають могильником, або хрещатим барвінком, а в Альпах його нарекли фіалкою мерців. До весілля наречена брала на свій вінок барвінок із родинних могил - щоб шлюб міцно оберігався. Дівчині, яка починала дівувати, мати давала у пазуху крянгу барвінку із найдавнішої родової могили - щоб оберігав її долю, дівочу честь, цноту. Барвінок, за П.Чубинським - разом із ягодами калини - символ дівоцтва, незайманості. Про дівчину, що зганьбилася, казали:"Барвінчик свій потоптала", а ще співали, переважно в Західній Україні:
Бо у того жовнірчика ще й не одна буде,
Він втре вуса, засмієси, а за ню забуде.
Усі її товарочки будуть мати вінчик,
А у неї коло хати висохне барвінчик.
Барвінок - емблема викривальних сил. Він допомагає викривати відьом. Якщо почепити вінок з барвінку над вхідними дверима, тоді й відьму видно - вірили у народі.
В. Куйбіда.

Бджола - символ Великої Богині; першопочатку світу, безсмертя; чистоти душі, творчої діяльності, верховної влади; працьовитості, невтомності; у слов'ян-язичників - символ кохання; у християнській традиції - символ старанності, красномовства, святості, непорочності, порядку, бережливості.
Як з'ясував міфолог М.Гімбутас, бджола ще за часів неоліту була одним із втілень Великої Богині. У деяких міфологічних системах символізувала душу, Небо. Емблемою Афродіти /грецької богині вроди і кохання/, а пізніше Діви Марії, а також Деметри Діани виступала саме бджола. У окремих народів Європи вона асоціювалася із потустороннім світом, поява бджолиного рою вважалася поганою ознакою. Зображення бджоли, вигравіруване на гробницях, означало безсмертя, відродження. У індусів бджола на лотосі - символ Вішну. Християни часто порівнювали себе з бджолами, а церкву - з вуликом. Літаюча бджола вважалася душею, що вступає у Царство Небесне.
У християнстві бджола завжди виступала на боці Бога проти злого духу, як провісниця весни, родючості. Існувала легенда про походження бджіл із сліз Ісуса Христа, розіп'ятого на хресті. Українці називали бджолу "святою", ніколи не говорили, що вона "здохла", а лише - "померла" /як про людину/. На Паску потрібно було навіть… вітатися з нею, щоб був багатим взяток. Існувало спеціальне бджолине свято - 17 квітня, день Зосими, коли приказували: "Господи Боже,… благослови і моїм бджолам зачати діло роботи на часті рої, на густі меди, від вологи земної, і від роси небесної, і від всіх зел квітучих" /О. Воропай/.
У давніх слов'ян бджола символізувала кохання, бо поєднувала в собі "солод меду і гіркоту жала" /Порівняйте відгомін цього у вислові "медовий місяць"/. У казках греків, румунів бджолі "приписується участь навіть у самому світостворенні" /Г. Булашев/.
Священне значення бджоли грунтується на легенді, що вона жила колись у раю, просила дозволу у Бога брати з квіток поживу.
В українських колядках бджоли - важливий елемент Світового дерева /див. Дерево світове/. Тобто вони вважались одними із зачинателів Всесвіту:
Серед подвір'я зелений явір,
Під тим явором чорнії бобри,
На восиридку - ярії пчоли,
А на вершечку сиві соколи.
В українській літературі бджола - символ працьовитості, достатку /Г.С. Сковорода. "Бджола і шершень"/, самопожертви, вічного неспокою заради інших. Напр.:
Хміліє мед у вуликах сухих,
Бджола бринить, як промінь віковічно…
Або:
Лиш трутень звик солодкі жерти соти,
Бджола ж для меду й серце віддала.
/А. Малишко/.
За свідченням проф. І.П.Заянчковського, у Польщі та Японії бджолам збудовано… три пам'ятники /!/. До речі, перший рамковий вулик у світі створив славетний український бджоляр Петро Іванович Прокопович.
О. Потапенко, Я. Потапенко.

Берегиня - див. Язичницьких богів символіка.

Бик - символ бога землі, плодючості, сили Сонця; чоловічої потенції, працелюбності, фізичної сили, здоров'я.
Бик, корова - священні тварини. Бик - символ Місяця, бога землі, а корова - богині неба, разом вони - прабатьки світу, емблема плодючості не лише землі, а й чоловіка, уособлення його мужності, воїнської доблесті, безсмертя.
Бик - священна тварина. Віл /кастрований бик/ створений Богом і вважається благословенним за те, що коли новонароджену Богодитину поклали до ясел, воли й віслюки вкривали її соломою і зігрівали своїм диханням. За українськими повір'ями та переказами, - напередодні Різдва Христового воли набували здатності розмовляти людською мовою. Здавна у слов'ян віл - перший помічник землероба, символ трудівника.
У шумерів роги бика зображувались на голові будь-якого божества, це був символ святості взагалі. Образ людинобика існував протягом тисячоліть у різних народів. Загальновідомою є грецька легенда про крітського людинобика Мінотавра. Людські жертви приносили фінікійському ідолу Молоху /володарю з головою бика/. Як відомо, жертви приносили богам. Індійського бога грози Індру інколи уявляли в образі бика, а скандінавський бог-громовержець Тор зображувався з рогами бика.
Бик - символ Місяця. Серп півмісяця асоціюється з рогами бика, а бізон із стрілою в боці символізує "смерть" місяця, тобто безмісячні ночі. Священною твариною акадського бога Апіса називали "бородатого бика", який "керував часом за допомогою золотих ріг". Вони вважали бога місяця джерелом плодючості. Існувало повір'я, що трава росте при місяці; у Франції селяни тривалий час сіяли при місяці - щоб родило.
Бик - символ бога землі. Народжений ще в палеоліті звичай вішати череп бика на фасаді і в інтер'єрі будинку свідчить про те, що бог землі був покровителем будинку не тільки в образі змія, але й в образі бика, з рота якого витікає вода, - символ землі, із якої витікає струмок. Душі померлих людей належать бику. В Середній Азії існував звичай хоронити покійного, загорнувши його тіло в шкіру бика /"мертвий належить бику"/.
Бик уособлював землю, тому в Древній Греції черепи биків прикрашали квітами, які символізували плоди землі, а на святі Діоніса чоловіки пили вино /"кров бога землі"/, щоб причаститись до божества.
В.Куйбіда.

Біблія - символ Книги Книг, Космосу, законності, духовного спокою, мудрості; неповторності; віри; таїни слова Божого; знання, життя; повчання, поради, духовного заповіту людству; Слова Божого.
Біблія - слово давньогрецького походження, що означає "книга". У наш час ми цим словом позначаємо не будь-які книги, а одну визначну, що складається з кількох десятків окремих релігійних творів. Це книга, яку люди християнської та іудейської релігій вважають своїм Священним Писанням.
Біблія складається із Старого та Нового Завітів. Спочатку Біблія згадується Моісеєм як "Книга Завіту", і через те варто розглянути символізм слова "книга".
"Книга" - символ всесвіту. Відкрита книга означає книгу життя, навчання та духовну мудрість, одкровення священних писань. Книга пов'язана з символом дерева; дерево разом з книгою можуть уособлювати весь космос.
Слово "завіт" в українській мові означає пораду, повчання. У ряді інших мов це слово ще тлумачиться як договір, союз. У єврейському тексті Старого Завіту цьому слову відповідає давньоєврейське "Брейшит", що означає "Початок". Звідси Біблія - символ початку всього на Землі, символ зародження людства.
Біблія є символом повчання, поради. У ній закладені основні норми поведінки людей, показана історія взаємовідносин єврейського народу з Богом. Це заповіт майбутнім поколінням, духовне наставлення людям від Бога. Біблія - символ законності, духовного спокою, рідкісної мудрості, неповторності. "Важко уявити собі ще яку-небудь книгу, яка писалася протягом життя 40 поколінь, протягом більш ніж 1500 років, більш ніж 40 авторами із усіх суспільних прошарків. Писалася на 3-х континентах: в Азії, Африці, Європі. Писалася трьома мовами: івритом - мовою Старого Завіту; арамейською - загальновживаною мовою Близького Сходу аж до часів О.Македонського /6-4 ст. до н.е./; грецькою мовою - мовою Нового Завіту /з III ст. до н.е./.
Біблія є символом таємниці. За древність її називали "книгою за сімома печатями". Писали її люди, що володіли таємничими магічними знаннями. Писалась Біблія таким чином, щоб не спотворити символів та алегорій. Сприймаючи писання дослівно, ми спотворюємо істину, приходимо до невірного тлумачення і розуміння Біблії. "І сказав Бог:"Хай станеться світло. І побачив Бог світло, що добре воно, і Бог відділив світло від темряви. І Бог назвав світло:"День", а темряву "ніч" /Книга буття 1,3-5/. "Ні скептики-атеїсти, ні релігійні фанати не підозрюють, що перед ними - один з давніх наукових текстів, істина якого прихована під багатослівним покриттям символізму" /Зор Аллеф. Путь сияния. Методы высшей магии. -М., Звонница - МГ, 1995. - С.140/.
За Біблією, спочатку було Слово. Згідно єврейського вчення, слово записане вже є символом проявленим, матеріалізованим. За цим принципом був створений світ. Біблія символізує Слово Боже, але вже записане і проявлене через людину. Слово чи Логос - це священний звук, перший елемент у процесі матеріального вияву. Слово має творчу силу. Спаситель - це втілене Слово. В іудаїзмі та буддизмі Слово як Дхарма не піддається вимові.
Т.Товкайло.

Білий /колір/ - символ світла, сонця, життя, вічності, святості, божества; місяця; смерті; радості, святковості; сакрального для українців кольору житла, одягу та ін.; сходу, добра; краси; чогось блискучого, прозорого, невидимого; зими, снігу.
Білий колір був сакральним і глибоко символічним у багатьох народів світу. Хетти, кельтські друїди носили білий одяг. У євреїв священники й миряни одягали у дні релігійних свят біле вбрання. Водночас білий колір символізував смерть. На Сході, у слов'ян покійника загортали у білий саван. У давнину на Україні померлого відвозили в останню путь саме на білих волах /див. Віл/.
Світова міфологія містить одне із найголовніших протиставлень "чорне-біле", що символізує негативне та позитивне, два світи, Близнюків. "За Геноном, - вказує Х.Е.Керлот, - у його "Володарі світу", білий колір репрезентує духовний центр, Туле /Thule/, так званий "білий острів", в Індії він співпадає з "країною живих" /Словарь символов. - С.557/. Поширеними образами фольклору, міфів є білі боги, білі коні. М.Попович вказує, що в індоєвропейців білий колір символізував жерців, схід, золото, небо, світло /Світогляд давніх слов'ян. - К., 1985. - С.58-61/.
Мовознавці стверджують, що на Україні-Русі слово "білий" первісно означало "блискучий, прозорий, невидимий", а пізніше - "чистий та світлий".
Для українців білий колір - споконвіку священний. Про це свідчить ім'я древнього Білобога, колір хат-білянок, вбрання, рушників, ритуальних предметів. У свідомості українців "біле" пов'язувалося із Божественним, чистим, взагалі світом, красою, душевністю та ін. /Пор. "білий світ", "білозір"/красень/, "білий день", "біле полотно", "біле личко", "білі хати", "білі вишні", топонімічні назви Білгород, Біла Церква, Біла Русь та ін.. Професор С.Килимник вважав, що чорно-білі кольори писанок /див. Писанка/ символізують пошану духів-душ померлих, подяку їм за охорону від злих сил. Практично усі святкові народні обрядодії проводили саме в білому одязі.
У фольклорі, літературі білий колір символізував аналогічні поняття. Напр.:"В степах і могилах на білених росах Високі могили в тривожному сні" /А.Малишко/. Або:"Блакитний мороз стане сивим морозом, Той білим серпом все на сніг пережне..." /І.Драч/.
Г.Потапенко.

Білобог - Чорнобог - два боги-антиподи; символ вічної боротьби добра і зла, життя і смерті; символ сутності буття; єдності й боротьби протилежностей.
У навколишньому світі людина постійно спостерігала зміну дня ніччю, тепла - холодом, світла - темрявою, а звідси виникала думка про боротьбу добра і зла. Під впливом болгарського богомильства у давніх українців з'явилася думка про те, що бог створив духовний світ, рай, душу. Увесь же матеріальний світ створений Сатанаїлом, тому він грішний і гине в гріхах. Усе зле і темне на землі бере початок від Сатанаїла /Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування українського народу. - К., 1992. - С.89-91/. Найближчою ж до Бога сутністю є світло /див.Світло/. Чорний і білий кольори становлять собою діаметрально протилежні символи позитивного й негативного. Чорний інколи може символізувати час на противагу білому, який символізує вічність. Білий може виступати символом духовного центру /Керлот Х.Е. Словарь символов. - М., 1994. - С.555-557/. Тому не випадково у слов'янській міфології два боги, схожі на близнят, розрізняються лише за кольором, який і символізує сутність кожного з них.
"Слов'яни визнавали добре начало під іменем Білобога, протилежне злому, що звався Чорнобог. При святах та урочистостях обносили вони чашу з благословіннями і закляттями, вірячи, що щастя походить від доброго бога /Білобога/, а зло - від злого /Чорнобога/" /Виклади давньослов'янських легенд, або міфологія, укладена Я.Ф.Головацьким. - К., 1991. - С.27/. У "Слов'янській хроніці" автора XII ст. Гельмольда описаний саме цей ритуал застілля, на якому вимовляли заклинання від імені двох богів - доброго і злого. На основі такого протиставлення реконструюється пара "Білобог-Чорнобог", символ протиставлень "щастя-нещастя", "білий-чорний", "життя-смерть" і т.д.
Світ описувався системою основних бінарних опозицій, що визначали просторові, часові, соціальні і т.п. характеристики. Дуалістичний принцип протиставлення сприятливого-несприятливого для колективу іноді реалізовувався у міфологічних персонажах, наділених позитивними чи негативними функціями, або в персоніфікованих членах опозицій. Вираженням саме такого персоніфікованого протиставлення є пара "Білобог-Чорнобог" /Мифы народов мира. - Т.2. - М., 1982. - С.450-451,625/.
Білобог /дід/ - це головний бог добра, один із найголовніших персонажів давньоукраїнської міфології. Згідно легенд є творцем землі, води, світла, захисником людей від зла. Білобог - батько Перуна, господар Вирію та повелитель інших богів. У народних легендах Білобог зображується у постійній боротьбі з Чорнобогом - богом зла, ворогом Вирію, людей і світла, заступником злих сил, володарем підземного мертвого царства /Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. - К., 1993. - С.14, 51/.
Стародавня українська легенда розповідає про народження та становлення Білобога й Чорнобога. Спочатку вони були білим і чорним лебедями, а батько Сокіл перетворив їх у людей, дав по молодильному яблуку і зробив невмирущими богами. Білошкірому він сказав:"Ти є Білобог. Володар світла і білого Світу та всього, що створиш у ньому", чорношкірому повідав інше:"Ти є Чорнобог. Володар ночі і пітьми та всього, що створиш у ній". І сказав він обом:"Ви є Добро і Зло. Краса і Погань. І ви будете вічно. Бо ви є Життя. І ті, що прийдуть, не зазнають Добра без Зла і Краси - без Погані, також не знатимуть, що таке життя і навіщо жити в ньому" /Там же. - С.55/.
Таким чином, у давній легенді відбиті вища філософська сутність буття, постулат про єдність і боротьбу протилежностей, про те, що результатом цієї боротьби є рушійна сила розвитку всіх без винятку явищ і процесів. А Білобог і Чорнобог є символами цієї єдності і боротьби, і їхня антагоністична взаємодія символізує прогрес, рух уперед.
Л.Довбня.

Біс - див. Демонології української символіка.

Благовіщення - символ пробудження життєвої сили природи, воскресіння землі; у християнстві - символ початку Дня спасіння людства; Таїни богонародження.
За євангельським тлумаченням /Лк. 1, 26-38/, Архангел Гавриїл, котрого послав Бог до Діви Марії у місто Назарет, де вона проживала в домі Іосифа Обручника, сповіщає її, що у Неї народиться Син Ісус і це буде Месія і Син Божий. "Не бійся, Маріє, бо в Бога благодать ти знайшла! І ось ти в утробі зачнеш, і Сина народиш і даси Йому ймення Ісус. Він же буде великий і Сином Всевишнього званий"... Син Божий втілився в утробі Діви Марії, згідно з Біблією, в день 25 березня.
Акт згоди Марії волі Божій протиставляється у церковній традиції непослуху Адама і Єви. Діва Марія як "Нова Єва" спокутує гріх "першої Єви", починаючи зворотній шлях до втраченого життя у спільності з Богом /Настольная книга священнослужителя. - М., 1978. - Т.4. - С.675/.
За давніми повір'ями слов'ян, у цей день Дух Світла благословляє Землю і все живе на ній. Саме на Благовіщення започатковуються постійні молодіжні хороводи, що збереглися від прадавніх часів як залишки імітаційної магії. Цей важливий обряд мав своєю метою пробудити життєву енергію рослин, ріст яких імітувався в іграх, піснях.
На Благовіщення люди випускали спійманих восени пташок, приказуючи:"Сестричко-синичко, тітко-чичітко, червонодзьобі снігуроньки, щоглики-молодці, злодюги-горобці! Ви на поле вилітайте, ви на волі поживайте, до нас весну скоріше приведіть, Божу матір за нас моліть!"
На Благовіщення категорично заборонялося працювати, у церквах святили проскурки, які потім зберігали на божнику поміж святими іконами як магічну силу. Існував обряд топтання рясту, що символізував прохання до Бога продовжити віку.
Для Церкви Благовіщення - це початок життєпису Спасителя - Ісуса Христа.
Т.Товкайло.

Блискавка - символ світла й освіти, духовного осяяння, одкровення; початку весни; емблема влади, швидкості; появи божества, знак суду і гніву Господнього на нечестивих; несподіваного одкровення, істини, що проникла через час і простір.
Блискавка - емблема суверенної влади. Крилата блискавка - це влада і швидкість. Блискавка в світогляді греків - символ верховної творчої влади. Цим атрибутом володіє Юпітер. У міфології українців головними розпорядниками грому і блискавки є архістратиг Михаїл і архангел Гавриїл. Вони застосовують блискавку для ураження і винищення чортів.
Водночас блискавку порівнюють із світлом та освітою. Завдяки цим паралелям блискавка пов'язана з першим знаком Зодіаку - символом початку весни і вихідною стадією будь-якого циклу.
Три блискавки Юпітера символізують випадок, долю і передбачення - сили, що формують майбутнє.
У більшості релігійних вчень божество заховане від людського ока, а коли виникає блискавка - вона символізує появу божества у всій своїй силі, світлості.
Так, блискавка - символ постаті Ангола Господнього, який зійшов з неба до гробу Ісуса Христа. "...Марія побачила гріб і великий ось став землетрус, бо зійшов з неба Ангол Господній, і, приступивши, відвалив від гробу каменя, та й сів на ньому. Його ж постать була як та блискавка, а шати його були білі, як сніг" /Євангеліє від св.Матвія, 28, 2-3/.
Блискавка - символ надзвичайної швидкості сина людського "Бо як блискавка та вибігає зо сходу і з'являється аж із заходу, так і прихід сина людського" /Євангеліє від св.Матвія, 24.27/, а найчастіше - це знак суду і гніву Господнього на нечестивих.
Тібетський символ "блискавки і одночасно брильянта", пов'язаний із віссю світу, якщо хрест і розп'яття, сходинки і жертовний стовп є символами стремління людини до горнього світу, то блискавка має зворотнє значення: дію верхнього на нижнє.
На Україні /за даними Г.Булашева/ вважали, що "блискавка" - це справжнє небо, яке Бог показує людям крізь розверзнуті хмари під час гніву свого, щоб вони завжди пам'ятали, що є на небі Бог /у Новоград-Волинському повіті - осяйна оселя Бога, яка нагадує всевидяще око Творця/. Перед Страшним Судом це небо відкриється в усій своїй красі..." Блискавицю вважали стрілою св.Михаїла та Гавриїла, що покликана знищити чорта /диявола/.
В.Куйбіда.

Блуд - див. Демонології української символіка.

Богородиця - символ Матері, Цариці Небесної, Життя, Світла, Мудрості, Таїни, Любові; заступництва, радості і смутку; ідеалу жінки-матері; союзу божественного і земного; духовного порозуміння й очищення; володарки і надії всіх народів.
Богородиця /Богоматір, Мадонна, Марія/ - це назва матері Ісуса Христа у християнській релігії. На думку вчених, ім'я "Марія" походить із давньосемітського "Міріям" і означає "гіркота, смуток; та, що ридає й ронить сльози". Інші вважають, що ім'я "Марія" перекладається як "вищість, піднесеність, перевага; славна, знаменита, чудова" /Костів К. Словник-довідник біблійних осіб, племен і народів. - К., 1995. - С.235/. За Біблією, до Святої Діви злетів ангел і мовив:"Дух Святий злине на тебе, і Всевишнього сила обгорне тебе, через те й Святе, що народиться, буде Син Божий" /Лук., I, 28-38/. Таїну народження Сина Господнього від Непорочної Діви у духовному значенні не слід сплутувати із буквальним, фізіологічним розумінням. Діва у даному разі означає "досконалість, яка сама зберігає у собі жіночу істоту, що не підкоряється чоловічій, тому що носить її в собі" /Бауер В. та ін. Енциклопедія символів. - М., - 1995. - С.206/. "Непорочне зачаття" символізує священний союз Неба і Землі, який виражається у народженні Боголюдини, а також народження розуму чи найвищих здібностей у людині. "Християнська Діва Марія асоціюється із декількома символами - ... обгородженим стіною садом, запечатаним фонтаном, ковчегом; живою весною, а також з "живим кущем", місцем проявлення божества; із зачиненими воротами і вратами Небес; з хмарою світла, чистою і ні до чого не прикріпленою, з якої краплями духовного дощу падає вниз благословення..."невгасимою лампадою" /Купер Дж. Енциклопедія символів. - М., 1995. - С.201/.
Мати - це споконвічна таємниця:"Я - все, що є, було і буде, і мою вуаль не підніме жоден смертний". Богородиця усимволізовує повноту життя, самодостатність, мудрість, звільнення від всього гріховного через осявання, просвітлення, трансформацію.
Із постаттю Богородиці пов'язані численні релігійні свята /Мала Пречиста, Благовіщення, Успіння/. Напр., "смерть Матері Божої називається Успінням на знак того, що Вона нібито заснула на якусь хвилину, а тоді, наче сон, отрясла з очей мертвотність гробу, побачила безсмертне життя і Господню славу" /Короткі відомості про свята православної Церкви. - К., 1992. - С.28-29/.
Образ Діви Марії творився протягом двох тисячоліть. Багатостраждальна мати, яка розділила із сином тернистий життєвий шлях, всемилостива жінка, справедлива заступниця, світла, мудра, сповнена всеперемагаючої любові - такою постає Богородиця у проповідях, фольклорі, літературі, мистецтві.
О.Потапенко.

Ботанічна символіка - символіка дерев, кущів, квітів, трав, плодів та ін..
Наші пращури одухотворювали кожне стебельце. Обрядові дії, пов'язані із рослинним світом, за віруваннями, мали забезпечити здоров'я, добробут сім'ї, плодючість землі, щастя.
Вагомими символами стали на Україні калина /див. Калина/, барвінок /див. Барвінок/, васильки /див. Васильки/, вишня /див. Вишня/, євшан-зілля /див. Євшан-зілля/, жито /див. Жито/, зілля /див. Зілля/, квіти /див. Квіткова символіка/, мак /див. Мак/, тополя /див. Тополя/, яблуня /див. Яблуко/ та ін..
Промовистими символами для українців, окрім названих, є явір, ясен, сосна, бузина, липа, мальва, конвалія, рута-м'ята, лобода.
Явір - символ козака, парубка, здоров'я та сили; молодості, віку людини взагалі, вічної пам'яті; дитинства.
Ясен - у скандінавів Священне Космічне Дерево. Присвячувалося Зевсу /Юпітеру/. На Україні був символом війни: якщо ворогові присилали гілку ясена - чекай нападу. У фольклорі ясен символізував також скромність, пісенну душу.
Сосна - у багатьох народів символ життєвої сили, плодючості, самотності; сили характеру, безсмертя. У давнину сосна /соснова шишка/ була емблемою Серапіса /Єгипет/, Зевса, Артеміди, Венери, Юпітера. В Японії сосна символізувала мужність, вірність та стійкість. Шишка цього дерева завдяки своїй формі слугувала також як фаллічний символ, що уособлював чоловічу силу, потенцію.
Сосна - священне дерево друїдів, фрігійців. На початку нашої ери 22 березня римляни зрубували сосну і несли до капища Кібели, щоб богиня зробила землю плодючою, а жінок позбавила бездітності /Скуратівський В. Берегиня. - К., - 1987. - С.213/. Слов'яни вважали її оберегом від нечисті, символом безсмертя.
Бузина - у Середньовічній Європі символ чародійництва, магії, сили духів. На Україні усимволізовувала, за даними Г.Булашева, оселю чорта, нечистий кущ. Вірили, що бузину проклято богом тому, що на ній начебто повісився Іуда-зрадник.../Булашев Г. Український народ. - С.319/.
Липа - у європейській культурі уособлення жіночої грації, краси, щастя. У греків - емблема Бавкіди, подружньої любові /Купер Дж. Енциклопедія символів. - С.82/. На Україні вважали, що липі Господь надав силу відвертати прокляття, які вона приймає "на себе". Тому нібито на ній так багато наростів.
Рута-м'ята - символ очищення, дівочості, цнотливості, відвернення злих духів. У Європі набула значення смутку, горя.
У народній поезії українців це поширений фольклорний символ. Зустрічається у сполученні зі словами м'ята /рута-м'ята/, яра /молода/, зелена, сувора та ін. Вінок із рути означав дівування. Зів'яла рута - символ втраченої цноти. Часто рута символізує розлуку, самотність, нерозділене кохання, гірке життя. В українській літературі образ рути набрав дещо іншого символічного звучання. Наприклад, у поезії А.Малишка рута усимволізовує Україну, мову, пісню, її одвічне прагнення до волі:
Зійшла зелена вольна рута
На українському лану.
Або:
До своєї мови, що розкута,
Підвела у мудрості чоло.
І тому у пісні пахне рута
І Вкраїни б'ється джерело.
Чи:
Мій український кореню зелений,
Моя красуне, руто незабута!

Мальва - символ найдорожчого - любові до рідної землі, до свого народу. "Не було села, а в ньому хати, - пише В.Скуратівський, - де не палахкотіли б під вікнами мальви - ці незрадливі обереги нашої духовної спадщини. Всім, хто вирушав у далеку дорогу, вони нагадували: там земля мила, де мати родила!" /Скуратівський В. Берегиня. - С.17/.
Конвалія - символ дівочої чистоти, скромності; весни. У християнстві - емблема непорочної Діви Марії і символ пришестя Христа /Купер Дж./. В українській поезії конвалія символізує пробудження природи, цнотливість, дівочість, скромність:
У білих келихах конвалій
Осяйні перла гомонять.
За даними професора С.Килимника, у XVIII - XIX ст. існували й інші ботанічні символи: шальвія /шавлія/ - "образ туги", бузок - "емблема втіхи молодого родинного життя", материнка - "емблема материнської любові та здоров'я дітей"; чебрець - /Богородична трава/ - "спокій родини та здоров'я дітей"; півонії - "розквіт дівочої краси, зрілості"; братки польові - "символ убереження від кохання близьких по крові"; розмай-вітер - "символ забуття, безнадії, розлуки".
Г.Потапенко.

Будівельної жертви символіка - див. Хата.

Бузок - див.Ботанічна символіка.

Бузина - кущ-тотем, символ нечистого, пов'язаного з чортом, місця, що має велику магічну силу впливу переважно негативного характеру.
"Бузина - диявольське творіння: її посадив чорт і тепер постійно сидить під нею, а тому її ніколи не викопують із корінням, щоб не дражнити диявола, а залишають рости, де б вона не була.
Нічого не можна будувати на тому місці, де є старий корч: це місце - схованка чорта. Це місце нещасливе: як поставити хату, то господарі або діти будуть слабувати і мерти, а як на худобу, то худоба буде здихати і не буде вестися.
Як є бузина в городі або на полі і не можна її позбутися, то треба помастити сапу свяченим салом і висапати.
Ні викопувати, ні викидати бузину не можна, бо зведе руки й ноги.
Під бузиною не можна сідати чи лежати, бо може скрутити цю людину" /Дмитренко М. Народні повір'я. - К., 1994. - С.28/.
За народними уявленнями, бузина може приймати на себе людські хвороби, а тому до бузини ставилися з повагою, молилися:"Бузино! Послав мене Дажбог до тебе, аби ти взяла на себе мою недугу" /Див.: Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. - К., 1993. - С.15/.
М. Дмитренко.

"Бур'ян" - див. Прози символіка.
Бур'янів символіка - символіка терну, очерету, кропиви, купини, полину та ін..
Образи бур'янів у Біблії використовуються для алегоричного відображення негативних якостей людини, переважно безгосподарності; кропива - символ ледачкуватості господаря; терня - емблема, вінець безгосподарності; полин - нечесності, людських пороків, а купина символізує нетлінність Матері Божої.
Густі зарості кропиви - символ безгосподарності, ледачкуватості господаря. "Я проходив край поля людини лінивої та край виноградника недоумкуватого, - і ось все воно позаростало терням, кропивою покрита поверхня його..." /Книга приповістей Соломонових, 24,31/.
Важко сказати, які рослини мають на увазі, вживаючи в Біблії термін терня. Але, безсумнівно, це бур'яни, що символізують вінець безгосподарності і запустіння. У Книзі приповістей Соломонових для характеристики поля ледачої людини використовують вислів "Все воно позаростало терням" /24,31/. Лукавим людям не минути опустошіння:"Тернина й пастки на дорозі лукавого, а хто стереже свою душу, відійде далеко від них" /Книга приповістей Соломонових, 22,5/.
Очерет - символ слабкості, ламкості, непостійності. "Тепер ще ти надієшся собі опертися на оту поламану очеретину, на Єгипет, що, коли хто спирається на неї, то вона входить у долоню йому і продірявлює" /Друга книга царів, 18,21/. Так підкреслюється безсилля фараона. Вислів "надломлена очеретина" вживається для означення слабкості віри, надломленості характеру. У давнину очерет використовували як перо для писання, як міру довжини.
У нас поширений полин гіркий, що містить гіркі речовини - ефірні олії. Тому у Біблії "полин" поєднується із символом "отрута". "...Щоб не був серед нас корінь, що вирощує їдь та полин..." /Повторення Закону, 29.17/. Безчесність, людські пороки та їх наслідки гіркі, як полин. Грішні люди зазнають кари Господньої полином. А Господь відказав: "За те, що вони покинули Закона мого, що Я дав перед ними, і не слухалися Мого голосу і не ходили за ним, за законом... ...Я їх, цей народ, полином нагодую й водою із жовчю напою!" /Книга пророка Єремії, 9.13-14/.
У книзі "Библейская энциклопедия" купиною називають терновий кущ, який був біля м.Хорива, горів, але не згорав. У ньому з'явився Мойсеєві Ангел Господній. Кущ, що горить і не згорає, прообразував Матір Божу, яка була нетлінною і за втіленням, і за народженням від неї Сина Божого. На думку тлумачів Св. Писання, описаний терновий кущ належав до одного з видів мімоз чи акацій, а в ботаніці купина - лісова трав'яниста рослина з білими квітами, схожа на конвалію.
В.Куйбіда.

[Словник символів][Що таке символ?]

[A][Б][В][Г][Д][Е Є][Ж][З][И][Й][І][Ї][К][Л][М][Н]
[О][П][Р][С][Т][УФ][Х][Ц][Ч][Ш][Щ][Ю][Я]

До розділу "Бібліотека"