СЛОВНИК СИМВОЛІВ

Ш

Шавлія - див. Ботанічна символіка.

Шапка - символ божества; верховності; потаємних думок, дій; Бога-творця; мудрості; довір'я; відповідальності; запорозького козака; княжої, імператорської, царської влади.
Оскільки шапка одягалася на голову, тобто "вершину" людини, вона вважалася її вінцем, короною. До ХУІ ст. слово "шапка" вживалося, як правило, саме в такому значенні. У міфах народів світу шапка - символ бога-творця, верховного, небесного божества. Наприклад, Кецалькоатль - бог-творець світу у індійців Центральної Америки - носив високу шапку із шкіри ягуара. Хуррітська богиня неба Хебат зображувалася у довгому одязі із круглою шапкою. Монгольське божество Хармуста мало на голові білу шапку, яка сяяла, мов зоря. Міфічний західносемітський бог вогню, блискавиці Рашап носив конусоподібну шапку. Одним із важливих атрибутів магів-волхвів були круглі войлочні шапки.
Цікавим символом потаємних думок, дій була шапка-невидимка. Вона фігурує у казках, грецьких міфах.
Пізніше шапка /особливо горностаєва, прикрашена дорогоцінними каменями/ стала символізувати княжу, царську владу /шапка Мономаха/. У ХУІ-ХУІІ ст. запорозькі козаки запозичили від турків і татар високі шапки. Д.Яворницький підкреслював: "Як одягнув шапку, то вже й козак - це найперший і найголовніший одяг козака" /Історія запорізьких козаків/. "Шапка була символом довір'я. Коли хтось не мав грошей, міг дати в заставу свою шапку, - йому вірили і давали позичку. Шапка була також символом мудрості і відповідальності. На знак визнання мудрої людини перед нею знімали шапку або шапкували" /Потапенко О.І., Кузьменко В.І. Шкільний словник з українознавства. - С. 272-273/. На думку П.Флоренського, "ми знімаємо шапку перед знайомим, який проходить, і повинні знімати її, тому що цим ми висловлюємо... вшанування образу Божого, який у людині: людина це та ж ікона Господа свого" /Флоренський П. Из богословского наследия//Богословские труды. - М., 1977. - С. 154/.
Відгомін про символіку шапки знаходимо у давніх українських фразеологізмах. Напр., "втратити шапку" - згубити розум; "вдарити шапкою об землю" - зважитися, відкинути геть будь-які сумніви тощо.
О. Потапенко.

Шевченко Тарас - символ України; цілого народу, його плоті і крові; голосу України; істинно народного поета; божого пророка для України; перемоги українського народу над фізичним і духовним кріпацтвом; нездоланності України; невмирущої слави, віщого поклику, слова; таланту і генія українського народу; Кобзаря - співця народної долі.
Т.Г.Шевченко ввійшов у історію світової літератури як великий народний поет, виразник селянського антикріпосницького руху, прагнень народних мас до волі, віри в краще майбутнє.
У неповторній могутній самобутності, могутності, красі, в національних дивоквітах своєї душі, у всеосяжності світобачення, у нескінченному революційному пориванні духу, в неминучій на історичних шляхах глибокій тузі й виплесках щастя з серця, коли в одному диханні титан і його народ виборюють кращу долю, підносячи самих себе, Т.Шевченко є сплавом цілого народу, втілення історії, страждань, віри, любові й ненависті, боротьби за самого себе. Постать Кобзаря сприймається як надвисоке світове естетичне явище, "камертон" для світового настроювання лір, бо історія не знала такого органічного злиття поета і його народу. Не можна уявити собі Шевченка без України, й України без Шевченка. Академік Білецький зазначав, що Шевченко "вийшов з народу, жив з народом, і не тільки думкою, а й обставинами життя був з ним міцно і кровно зв'язаний /Дейч О. Тарас Григорович Шевченко. Літературний портрет. - К., 1958. - С. 184/.
Поет був втіленням високого патріотизму, любові до батьківщини та трудового народу. В творах Шевченка відображене справжнє народне життя, суспільні відносини, класова боротьба, відбиті почуття й думки українців.
Усі поетичні образи, створені генієм Т.Шевченка, є символічним уособленням любові, сили, слави, віри українського народу, його історії. Образ Перебенді, сліпого кобзаря, спів якого слухають не тільки люди, а й степ, козацька могила і вітер, символізує узагальнений образ народу, його крилату пісню-думу, що споконвіку була душею, серцем українців.
Образ Гамалії є символом козацького геройства, відваги і енергії, а гайдамаки - це уособлення повсталого народу, народного гніву, справедливої боротьби. У поемі-містерії "Великий льох" символом героїчного минулого українського народу та його прихованих сил у боротьбі з самодержавством і кріпосництвом є великий льох.
Зганьблена, сплюндрована в результаті політики російського царизму українська земля мислиться поетові розритою могилою, що символізує не тільки руїну і занепад, а й караючу десницю Божого гніву над головами ворогів України.
Центральним образом поеми "Кавказ" є образ Прометея - символу безсмертя, нескореності.
Символом єднання всіх слов'янських народів є образ єретика в однойменній поемі.
Любов'ю і болем виписані у творчості Т.Шевченка кожний жіночий образ. Жінка-мати з дитям на руках у творах Кобзаря - це найвища краса, це сама Україна - красива, велична і стражденна. Дівочу долю "потоптаного цвіту" поет змальовує у творах "Маленькій Мар'яні", "Лілея", "Тополя", "Мар'яна-черниця". А найповніше розкривається образ жінки - символу жіночих страждань, справжніх і глибоких почуттів, трагічної жіночої долі в поемі "Катерина". Катерина - це образ-жертва сваволі і розпусти панів, їхньої безвідповідальності, соціальної нерівності.
Символічного значення набрали стійкі словосполучення, пов'язані змістом із образом Кобзаря: Тарасові шляхи стали символом трагічної життєвої долі талановитої, сильної духом людини; Тарасові думи є уособленням пророчого слова правди, сказаного від імені народу, втілення мудрості народної. По-новому звучить сьогодні образ Тарасової мови і Тарасової землі, бо це час становлення незалежної української держави і утвердження української мови як державної.
Твори Великого Кобзаря пронизані глибокими, воістину народними символами, крилатими словами: "А братія мовчить собі...", "Великих слів велика сила", "Караюсь, мучусь... але не каюсь", "І чужому научайтесь. Й свого не цурайтесь", "Немає другого Дніпра", "Реве та стогне Дніпр широкий", "Той мудрує, той руйнує" та ін.
У "сім'ї великій, вольній, новій" живе пам'ять про Т.Шевченка - генія, пророка, вірного сина України-матері.
Л. Кожуховська.

Шлях /Путь, Дорога/- символ складного, нелегкого життя; розлуки з домівкою; лінії поведінки тощо.
У міфологічних та релігійних моделях світу шлях - це образ зв'язку між двома точками простору. Постійна і невід'ємна ознака його - многотрудність, складність, небезпечність. Тому подолання героєм-подорожнім шляху є подвигом. Початком шляху у міфах виступає, як правило, небо, гора, святилище, палац, рідна сторона, батьківський дім. Герой вирушає у тридев'яте царство, на край світу, у підземний світ тощо. Кінцевою метою шляху є здобуття героєм найбільших сакральних цінностей світу. Причому герой має завжди здійснити подвиг, зробити добро, щоб здобути ці скарби. Народна мудрість ще в давнину вчила: щоб пізнати солодощі життя й оцінити їх, треба пізнати його гіркоту. Дуже часто шлях сповнений невиразністю /розгалуження доріг, перехрестя, які приховують небезпеку/, герой зустрічає численні перепони /вогненна ріка, злий дух, змій/. У давнину шлях часто виступає як символ лінії поведінки людини, як певний набір правил, закон, вчення. Наприклад, у Біблії часто згадується шлях Господа, шляхи життя, мудрості, правди, милості, гріха, зла тощо. У народі шлях, дорога часто зіставлялися із скатертиною, рушником. Напр., вислів "скатертю дорога" означав побажання "гладкого шляху і щасливої дороги". Образи дороги і скатерті у народній уяві, очевидно, виникли на основі подібності за формою: дорогу хотіли бачити рівною, як скатертина, а значить, чистою, світлою, щасливою. Невипадково існували вірування: коли сниться полотно - то це перед тобою дорога стелиться.
Дорога часто символізувала розлуку з рідною домівкою - нелегкі життєві випробування.
Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги.
/В.Симоненко/.
Часто шлях, дорога, уособлюють нерозривний зв'язок із Батьківщиною, вірність отчому краю:
Бо нива - це моя! Тут я почну зажинок,
Бо кращий урожай не жде мене ніде,
Бо тисяча доріг, мільйон вузьких стежинок
Мене на ниву батьківську веде.
/В.Симоненко/.
Інколи дорога асоціюється із важким, але героїчним життєвим шляхом людей, їх безсмертним подвигом. Напр., у поезії Б.Олійника "Дорога на Чорнобиль" читаємо:
І збережи навіки їх сліди:
За ними чистота
така пресвітла,
Що можна бігти всій малечі світу
Босоніж,
не питаючи води.
...Ти поцілуй, дорого, їх сліди.
О. Потапенко.

[A][Б][В][Г][Д][Е Є][Ж][З][И][Й][І][Ї][К][Л][М][Н]
[О][П][Р][С][Т][УФ][Х][Ц][Ч][Ш][Щ][Ю][Я]

До розділу "Бібліотека"