СЛОВНИК СИМВОЛІВ

А

Адорація - символ молитви, благання допомоги; благання пощади, прокляття; торжества перемоги; Богоматері, її заступництва.
У світовій символіці широко відомий жест заступництва /молитви/, коли обидві руки витягнуті вгору до Бога чи об'єкта поклоніння.
Ще у стародавньому Єгипті ієрогліф, що зображував дві підняті руки, символізував благання чи самозахист. У деяких народів піднята рука відповідала голосу чи пісні. Символічне навантаження мало число 5 /кількість пальців на руці/ - любов, гуманність, здоров'я /Керлот Х. Словник символів. - М., 1994. - С.442-443/.
"У християнській іконографії, - вказують А.К.Байбурін та А.Л.Топорков, - з піднятими руками зображувалася Богоматір Оранта... Оранта зображена, напр., у надалтарній частині Київської Софії. Її руки, що носили Бога, протягнуті до Всевишнього у молитві за кожну людину" /Біля джерел етикету. - М., 1990. - С.44/. Щоб зрозуміти символіку Оранти, слід пригадати Біблію. Під час битви з амалекитянами Мойсей молився за свій народ. Поки він тримав у благальній молитві руки, перемагали іудеї. Коли ж руки Мойсея падали, ворог перехоплював ініціативу.
Жест адорації мав певну символіку в язичництві. Зокрема, Велика Богиня слов'ян /Берегиня/ зображувалася жінкою у довгому одязі, з піднятими у молитві до сонця руками. Пізніше на жіночих весільних вінцях карбувалася схожа постать Богородиці /див. Богородиця/. Знак адорації символізував заступництво за Матір, наречену. Відгомін вірувань у захисну роль піднятих рук знаходимо і нині у вислові "Біду руками розведу", у картинах, скульптурі. Зокрема, монумент Матері-Батьківщини у Києві зображає жінку з піднятими руками, в одній із яких - меч, в іншій - щит.
О. Потапенко.

Азбуки слов'янської символіка - символіка абетки, створеної братами Кирилом /Костянтином/ та Мефодієм у 863 році.
Не одне століття вчені всього світу намагалися розкрити таїну слов'янського алфавіту. Цікаві гіпотези висували М.Толстой, М.Трубецькой, Ю.Чернохвостов, Ю.Степанов та ін.. Напр., Ю.Чернохвостов вважав, що глаголиця, створена Кирилом, є утворенням "із трьох елементів, трьох Божественних символів - хреста /знака хреста/, трикутника /символу Божественної Трійці/, кола /символу всемогутності, нескінченності та досконалості Бога" /Степанов Ю.С. Кілька гіпотез про імена букв слов'янського алфавіту у зв'язку з історією культури //Вопросы языкознания, 1991, №3, с.27/.
Одному із авторів цього Словника, професору О.І.Потапенку, вдалося розшифрувати кирилицю. На його думку, слов'янська азбука - це суцільний зв'язний текст, це Всесвітня молитва, Господній Заповіт людству /Логоса, Космічного Розуму/. Літери кирилиці мали таке значення: а/аз/ - я; б/буки/ - літери /письмо, знак/; в/веди/ - знати; г/глаголь/ - мовити; д/добро/ - добро, користь; є/єсть/ - є; ж/живете/ -життя духовне; s/зело/ - дуже, сила і зелень /Природа/; з - /земля/; і - и; и/иже/ - котрий, який; к/како/ - як, подібно; л/люди/ - люди/народи/; м/мыслите/ - думати; н/наш/ - наш; о/он/ - він /табуйована назва Бога/; п/покой/ - мир, спокій і водночас /смерть/; рцы - клятва і водночас закляття; с/слово/ - Слово /Бог/; т/твердо/ - міцно, сильно; у/ук/ - учіння, вчення, заповідь; ф/ферт/ - Бог-Отець; х - Христос /монограма/; w/омега/ - Дух Святий; ц/цы/ - Церква; ч/червь/ - червоний, золото і водночас погибель; ш/ша/ - Трійця; щ/ща/ - Трійця вічна, животворяща; ъ/ер/ - є клятва; r /єры/ - є клятва; ь/ерь/ - є клятва.
О.І.Потапенко з'ясував, що в стародавній кирилиці закодовано глибоко символічне послання Бога /Логоса/: "Я знанием /тайным/ ведаю, говорящим: "Добро есть жизнь /духовная/, зелень /Природа/, земля и так как народы мыслят наши /христиане/. За эту уверенность говорит Слово /заповедь/ твердое - учение /Библия/ Бога, Христа, Духа Святого. Церковь - Золотая Троица, Троица вечно животворящая. Вот есть клятва. Вот есть клятва. Вот есть клятва!"
Дослідник твердо переконаний, що у слов'янській азбуці закодована пророча заповідь народам: "Бог - це добро, це життя, це єдиномисліє. Якщо ви хочете бути щасливими, живіть у праці, злагоді, чеснотах, навчайтесь, не порушуйте заповіді, клятви, дані Богу і ближньому!"
Тобто семантика тексту, який складають назви букв слов'янського алфавіту, перегукується із християнським віровченням! /Потапенко О.І. Всеслов'янська молитва// Відродження, 1996. -№4.- С.49-50/.
Г. Потапенко, Я. Потапенко.

Айстри - див. Поезії символіка.

Алтар - див. Храму православного символіка.

Альфа та омега - символ безперервності людського буття; сил природи; ходу історії, початку і кінця як раціонального циклу; боротьби протилежностей; боротьби Бога-творця і сил темряви; єднання неба і землі; злого і доброго начал у людській особистості; Ісуса Христа.
Альфа /аlfa/ - назва першої літери /А,а/ грецького алфавіту. Назва альфа походить від гебрайської мови aleph - "бик", застосування якої як назви першої букви алфавіту було зумовлене подібністю накреслення цієї літери до голови бика. /Етимологічний словник української мови, том 1 - К., 1982. - С.65/.
Омега /womega/ - назва останньої літери /W, w/ грецького алфавіту.
Перша і остання літери грецького алфавіту символізували початок і кінець як абстрактну величину в будь-яких процесах. За формою альфа схожа до двох кіл, що є символом Бога-творця, а омега нагадує смолоскип, тобто вогонь апокаліптичного руйнування. З цією символікою пов'язані також малюнки тварин. На рукописі XII ст. Павла Орозіуса альфа і омега зображені у вигляді птаха і риби, тобто є символами небесної /верхньої/ і підводної /нижньої/ безодні /Керлот Х.Э. Словарь символов. - М., 1994, - С.80/. Д.Г.Гринчишин у "Короткому тлумачному словнику української мови" відзначає, що альфа і омега - початок і кінець чого-небудь, головне в чомусь.
Л. Кожуховська.

Амінь - див. Символи християнської віри.

Ангел /з грецької - вісник/ - символ невидимих сил, що витають між Джерелом життя і світом яви, реальністю; символ світла, доброго, духовного, того, що підноситься; символ вісника долі, Божої волі тощо.
За християнськими віруваннями, ангели - безтілесні надприродні істоти, духи, створені Богом. Декотрі з цих духів, змовившись, виступили проти Бога і стали ангелами темряви - демонами, антиподами ангелів світла. Цих ангелів-демонів було втручено з вищих сфер /небес/ у нижні /земні, підземні/, звідси - водяник, болотяник та ін. демонічні істоти.
За давніми уявленнями, кожна людина від народження одержує від Бога свого ангела-хранителя /Див. також: Доля/.
М. Дмитренко.

Антропонімічна символіка - символіка власних назв, а саме імен, прізвищ, прізвиськ людей.
У багатьох роботах з окультизму, астрології були спроби пояснити символіку імені в цілому і складових його елементів /букв, звуків, їх комбінацій тощо/. Наприклад, стародавні єгиптяни вважали: ім'я ніколи не може бути випадковим, а є результатом дослідження характеристик даного предмета. Власне ім'я, на їх думку, - це відображення душі людини. В інших міфологіях побутувала думка про те, що дати комусь ім'я - це, по-перше, наділити особу певними якостями. По-друге, знання імені дає владу над його носієм. Звідси походить давній звичай табуації /заборони/ багатьох імен. "За давньою українською традицією, - підкреслює М.Ткач, - надане дитині ім'я зберігалося в таємниці до набуття нею семи років. Така була засторога, аби злий знахар не міг зашкодити дитині" /Ткач М. Дерево роду. - К., 1995. - С.26/. Із міркувань безпеки дітям давали по 2-3 імені. Але найхитрішими, мабуть, були ескімоси. Коли вони відчували наближення смерті, то ... відмовлялися від власного імені. Вірили, що так можна обдурити смерть, яка забере з собою іншого /Горбовський О. Через віки. - К., 1986. -С.41/. Цікавий символічний факт про ціну людського імені наводить А.П.Коваль. Посилаючись на М.Горбаневського, дослідниця пише:"... в одному з племен індіанців людина, яка позичила щось, залишала в заклад за позичене не якісь цінності, а власне ім'я. І доки не повертала боргу, ходила без імені; усі члени племені її в цей час ніяк не називали" /Коваль А.П. Слово про слово. - К., 1986. - С.202/.
Слов'яни-язичники вірили у назви-талісмани, слова-заклинання, імена-символи. Тому, щоб нащадок роду був сильним, йому давали відповідне ім'я - Орел, Камінь, Ведмідь, Вовк. Щоб відігнати від малюка різну нечисть, інколи давали незугарне ім'я - Баран, Павук тощо.
Польський мовознавець В.Ташицький вважає, що у деяких слов'янських іменах приховані цілі символічні побажання. Напр., Станіслав - "Стань славним!". Символічну основу мають і такі давні українські антропоніми як Володимир, Ярослав, Милуша, Зоряна, Ляля, Добриня, Любава та ін.. Вони співзвучні іменам могутніх добрих язичницьких богів - Ярилу, Ладі, Дані та ін.. До речі, довгий час форму "Володимир" трактували як "Володар миру /світу/". Недавно запропоновано інше тлумачення - "В+лад+миру". Тобто "злагода, спокій+мир /світ/".
За словами М.Ткача, ім'я "уявлялось як своєрідний кодований ключ, засобом якого розкривається накреслення людської долі... У власному імені таїться духовний вияв образу, втілення. І тому ім'я як символ взаємозв'язку має відповідати стихії найбільшого сприяння для його носія... А так як усі стихійні явища в природі, всі їх образні вияви ... є уособленням божественних сил ..., то і всі імена людей справіку являють собою різноманітні варіанти імен та епітетів богів і божих сил" /Ткач М. Дерево роду. - С.28-29/.
У давнину імена на Україні були родовими або календарними. Родові - це імена предків третього-четвертого коліна /діда, прадіда/. Тобто новонародженому хлопчику часто давали ім'я його діда чи прадіда. Із прийняттям християнства дітям стали давати імена святих мучеників, пророків. Наприклад, якщо дівчинка з'являлася на світ 10 січня, її називали Гафією на честь мучениці Агафії, пам'ять про яку відзначалася у цей день. Існував спеціальний обряд ім'янаречення. Дітям, народженим поза шлюбом, "давали негарне /нелюдське/ ім'я. Таке ж ім'я давалося і в тому разі, коли до церкви йшли без дарунків..." /Українська минувшина. - К., 1993. - С.168/.
У складі антропонімічної лексики української мови переважна більшість імен - візантійських, давньогрецьких, давньоримських і давньоєврейських. І кожне має певне символічне значення. Наприклад, поширене ім'я Микола "виросло" із коренів "грецьких слів /ніке - перемога, лаос - народ/, що в перекладі українською мовою означають "переможець народів". Олександр означає "людина, муж, захисник людей", Оксана - "гостинна", Олена - "світло, сяйво, полум'я", Лариса - "приємна" або "чайка", Костянтин - "стійкий, рішучий" та ін.. Цікаво, що своєрідними іменами-символами радянської епохи стали імена Ленера /Ленінська ера/, Кім /Комуністичний Інтернаціонал/ і навіть Ідея, Іскра, Геній.
В останні десятиліття узагальнено-символічного значення набули такі імена як Іван та Марія. Вони символізують простих, чесних, довірливих трудівників землі: "Хліборобський рід -Івани і Марії" /В.Корж/.
Символічними виступають і прізвиська /вуличні імена/, які дають односельці одне одному за найхарактернішими рисами поведінки, мови, побуту /Півень, Пробка, Кендюх та ін./.
О. Потапенко.

Астральна символіка - див. Зоря. Сонце. Місяць. Чумацький шлях.

Астрологічна символіка - див. Зодіак.

[Словник символів][Що таке символ?]

[A][Б][В][Г][Д][Е Є][Ж][З][И][Й][І][Ї][К][Л][М][Н]
[О][П][Р][С][Т][УФ][Х][Ц][Ч][Ш][Щ][Ю][Я]

До розділу "Бібліотека"