СЛОВНИК СИМВОЛІВ

Г

Гадюка /змія/ - символ енергії життя; воскресіння і водночас смерті; кругообігу явищ; інтуїції; глибокої мудрості; прихованих знань; духовних скарбів.
Гадюка - символ злоби, люті, підступності, лукавства, знаряддя кари Божої, спокуси. З іншого боку змія - емблема медицини, символ зцілення, гігієни, вона дочка землі, матір всього живого, ідеал працелюбства. У багатьох міфологіях світу змія вважалася охоронницею джерел життя і безсмертя, а також недосяжного багатства духу. На думку Бейлі, змія "може бути символом найпотаємнішої мудрості і величезних таємниць". На думку вчених, змія є символом та атрибутом активних сил /позитивних та негативних/, які керують світом. Широко відомий гностичний /теософічний/ символ Уробороса - змії, яка кусає свій власний хвіст. Це означає вічність, опору світу. Окрім того, змія означала також сублімацію особистості, тобто відхід від "мирського життя" і посвячення себе лише духовним устремлінням. У католицьких єпископів одним із знаків розрізнення був кадукей - жезл із симетрично переплетеними зміями. Вони символізували рівновагу сил Добра і Зла.
Змія на Т-подібному хресті означала смерть "нижчих" інстинктів в ім'я духовного зростання, і думку про те, що людина, яка здійснила заглиблення у сферу спіритуального, набуває мудрості. Змія, розрубана надвоє, усимволізовувала таку глибоку думку: "Якщо ми не з'єднаємося з Христом, то через гріхи повинні померти!"
У давнину вірили, що змії навчили людей лікуванню, оскільки вони володіють знанням цілющих трав. Асклепій /по-лат. Ескулап/, син Аполлона, бог медицини і цілитель хвороб, був навчений зміями мистецтва молодити старих і воскрешати мертвих. Одного разу навколо посоха Ескулапа обвилася змія і він убив її. Інша змія воскресила вбиту цілющими травами. З тих пір Ескулап завжди зображувався із посохом, обвитим змією. Дочку Асклепія Гігію давні греки зображували у вигляді молодої жінки зі змією, яку вона годує з чаші. Від імені Гігія походить відомий розділ медицини - гігієна.
У Біблії змій - емблема злісності, лютості, підступності, лукавства. Диявол прийняв образ змія і підмовив Єву з'їсти заборонений плід яблуні. "І сказав змій до жінки:"Умрете - не вмрете! Бо відає Бог, що для того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючі добро і зло!" /Книга Буття 3.4-5/. Господь Бог покарав і змія, і жінку:"За те, що зробив ти оце, то ти проклятий над усю худобу, і над усю звірину польову! На своїм череві будеш плазувати і горох їстимеш у всі дні життя свого" /Книга Буття 3,14/.
У фольклорі, особливо в казках, важко відшукати позитивні образи гадюки. Вона - то знаряддя кари Божої:"Як не вкусить, то засичить", "Щебече, як соловейко, а кусає, як гадюка", "У гадюки нема іншої науки, як кусати". За народним сонником, як присниться гадюка - чекай зради, підступності, небезпечного ворога або хвороби, а вбив гадюку - позбавився свого ворога. Однак, за повір'ям, 21 квітня на Радіона /Руфи/ вбивати змій не дозволялось, бо "Хто побачить гадюку і вб'є, то сонце три дні буде плакати". Відтак, запримітивши плазуна, казали:"Гадина, гадина! Не кажи ти гадові, що я тебе бачила, і я не буду нікому казати".
О.Потапенко, В.Куйбіда.

Галушки - символ української національної кухні.
До найдавніших борошняних страв української кухні відносять галушки. Їх готували з гречаного, житнього, пшеничного, а в карпатських селах - навіть з вівсяного борошна, варили у воді, мастили олією чи салом. Часто галушки заміняли хліб, про що свідчить прислів'я "Галушки та лемішка, а хлібу перемішка".
Галушки - типова для українців страва. Їх готували майже щодня, здебільшого на вечерю. Ця страва була легкою у виконанні та надзвичайно поживною. Галушки поряд із борщем є певною мірою символом української національної кухні.
Л.Кожуховська.

Геометрична символіка - це символіка, пов'язана із семантикою геометричних фігур.
Зокрема, квадрат - символ упорядкованості, стабільності, визначеності, раціонального інтелекту, а також символ певної ділянки землі. Юнг вважає квадрат символом психологічного стану людини, яка не досягла внутрішньої цілісності, єдності. Символіка квадрата відповідає символіці числа чотири. Чотири пори року, чотири стадії людського життя і чотири сторони світу є джерелом упорядкованості і стабільності. "Це не вступає у протиріччя з жіночим характером, який китайська, індійська та інші традиції надають квадрату, оскільки він відповідає землі, на противагу чоловічому характеру круга /і трикутника/. У єгипетських ієрогліфах квадрат означає рух, а квадратна спіраль означає конструктивну, матеріалізовану енергію. Однак квадрат, який стоїть на одному із своїх кутів, набуває динамічного смислу /Керлот Х. Словарь символов. - С.239-240/.
А.Голан зазначає, що в давньокитайській ієрогліфіці зображення поділеного на чотири частини квадрата означало поле, оброблену землю. Такий же знак /а поряд з ним і прямокутник/ має місце в українській геометричній символіці. Крапка у кожній частині квадрата /прямокутника/ означає зерно. Якщо такий знак наносився на живіт жіночої статуетки, то він символізував вагітність.
Цікавий обряд, що пояснює "трипільський квадрат", записали білоруські етнографи: перед будівництвом хати малювали квадрат, ділили його ще на чотири квадрати. Батько йшов на чотири поля, які оточували це місце з чотирьох боків, з кожного поля брав камінь, клав його на голову й так ніс, щоб покласти на кожну чверть квадрата. Отже, на місці майбутньої хати утворювався "трипільський квадрат" /Лозко Г. Українські символи. - С.6-7/. Г.Лозко стверджує, що доказом такої символіки є спосіб оранки та боронування: орали поле вподовж, а боронували впоперек, тобто навхрест. Саме такий знак зображувався всередині квадрата.
Коло /круг/ - символ сонця, неба, символ повернення від множинності до одиничності, символ нескінченності, вічності, довершеності, досконалості, внутрішньої єдності. Оточені колом предмети з одного боку символізують обмеженість, а з іншого - захист від небезпеки, яка існує в навколишньому світі. Колоподібний рух, який зображається фігурою риби чи дракона, символізує плин часу.
В індійських та китайських знаках існує певний взаємозв'язок між квадратом і кругом. Так, у Китаї активне або чоловіче начало /Ян/ зображається у вигляді білого круга /який водночас означає й небо/, тоді коли пасивне, жіноче начало /Інь/ - чорним квадратом /земля/. "Білий круг уособлює енергію і небесний вплив, а чорний квадрат - земні сили. Взаємодія, що полягає в їх дуалізмі, становить відомий символ Ян-Інь, у вигляді круга, розділеного навпіл хвилястою лінією. Біла половина /Ян/ включає в себе чорну пляму, а чорна половина /Інь/ - білу пляму. Ці дві плями означають наявність у чоловічому началі жіночого, а в жіночому - чоловічого. Хвиляста лінія - це символ руху і взаємопроникнення, який підкреслює... ідею зміщення, надаючи таким чином динаміки і взаємодоповнюючого характеру цьому знакові" /Керлот Х. Словарь символов. - С.276/.
Крапки, розташовані по периметру круга, символізують зерно, зрошене дощами.
У слов'янському фольклорі сонце часто зіставляється з полем; ствердженням цього є зображення символу сонця-кола - на човні або на колісниці.
Проміжне місце між квадратом і колом належить восьмикутникові. Саме цим і зумовлене його значення: він символізує духовне відродження.
Символіка кулі близька до символіки кола, однак поняття об'ємності надає її семантиці довершеності. Куля є символом цілісності, вічності. Водночас вона символізує щастя й досконалість. Такі асоціації виникають у результаті споглядання геометричної фігури, позбавленої кутів і країв, які могли б символізувати труднощі та перешкоди.
Символіка куба близька до символіки квадрата. Співвідношення між ними таке, як між колом та кулею. Куб є символом стабільності матеріального світу.
Ромб ще в первіснообщинну епоху символізував матеріальне благополуччя та продовження роду, йому близька символіка квадрата. Як і квадрат, він уособлював земельну ділянку. У християнстві чотирикутник виступає символом смерті, оскільки померлого ховали в землю. В іудаїзмі ромб вважався символом нематеріального начала.
Трикутник - символ тріади, символ святої Трійці, вогню, прагнення до вдосконалення; міг символізувати воду, дощову хмару, богиню неба. Його символіка відповідає символіці числа 3. Трикутник з основою внизу символізує вогонь і потяг до небесних сил. Трикутник з вершиною внизу символізує воду. Два такі трикутники при накладанні один на одного утворюють шестикутну зірку - символ людської душі. З давніх часів трикутник вважався символом дощової хмари або й самого дощу. Метонімічне перенесення сприяло позначенню трикутником і самої богині неба, яка посилала на землю дощ. Інколи зображення трикутника супроводжувалося наявністю крапок усередині чи на його сторонах. Вони символізували посіяне в землю насіння, яке потребувало вологи. Досить часто на малюнку крапка, що означала насіння, бралася в круг. Вона символізувала нерозривний зв'язок неба і землі, плоду і води. Б.Рибаков зазначав, що покрита трикутником площа була графічною передачею зораної землі. У християнській міфології трикутник символізував святу Трійцю.
Спіраль символізує еволюцію всесвіту, його шлях від простих форм до складних, від нижчих до вищих. У єгипетській ієрогліфіці спіраль є символом співвіднесеності одиничності і множинності. Спіраль може виступати уособленням шквалу, зображаючись на скіпетрах єгипетських фараонів та на жезлах римських авгурів, вона символізувала владу. "Крім того, ...спіраль може символізувати відношення між кругом і центром. З цієї причини спіраль пов'язана з ідеєю танцю, і особливо з первіснообщинними танцями лікування і заклинання, коли схема руху розгортається як спіральна лінія. Такий спіралеподібний рух... можна розглядати як символ, призначений для того, щоб викликати стан екстазу, який дозволяє людині уникнути матеріального світу і увійти в потойбічне життя через "отвір", що символізує містичний центр" /Керлот Х. Словарь символов. - С.489-490/.
А.Голан зазначає, що в Давньому Середземномор'ї і середньовічному Китаї спіраль виступала знаком грому, а в Передній Азії - знаком блискавки, оскільки спіраль позначала змію, яка, згідно вірувань, піднімалася в небо і утворювала грозу.
Орнаментальний мотив змії був поширеним і на керамічних трипільських виробах, на що звернула увагу Г.Лозко. Змії зображалися на посуді, на грудях Богині-Матері. Вони називаються трипільськими спіралями або меандром. Одним із значень трипільської спіралі "...можна вважати вічність життя, безперервний біг сонця /спіраль зображена навколо посудини, не має ні початку, ні кінця/. Ідея руху сонця по небу виразно простежується в тих спіралях, де на закрутах зображені сонячні знаки - кола з хрестами посередині. Причому напрямок такої спіралі знизу вгору, зліва направо, як і напрямок ходу сонця" /Лозко Г. Українські символи та священні знаки//Дмитренко М. та ін. Українські символи. - С.7/.
Подвійна спіраль /біспіраль/ символізує інверсію та співвідношення між протилежними явищами, процесами, діями, принципами. Досить часто дослідники пов'язують біспіраль з водою, оскільки вода вважається елементом переходу, відродження; ця ж символіка властива і даній геометричній фігурі. Як правило, біспіраль як елемент орнаменту виступає не відокремлено, а в системі інших біспіралей. Б.Рибаков доводить, що така низка геометричних фігур символізує плин часу, який не має ні початку, ні кінця або період добового обертання сонця. Подвійна спіраль також могла символізувати птаха. В давнину біспіраль, зображена на стінах будинків Англії, служила оберегом від негараздів.
Л.Довбня.

Гілка - див. Дерево світове.

Гільце /гильце, вильце, вільце/// - символ розквітлого молодого життя, статевої зрілості, дівочої цноти; символ любові, поєднання небесного і земного, чоловічого і жіночого начал; символ багатства, плодючості; символ нового; символ поклоніння сонцю; символ дерева життя, світового дерева взагалі, пов'язаного з культом предків. Атрибут весілля.
Гільцем називають молоде невелике деревце /найчастіше - ялину, смереку, сосну/ чи велику гілку, що їх стромляли в коровай /ритуальний хліб/. Деревце або гілку дружки прикрашали квітами, гронами калини, іноді - горобини, пучками житнього колосся, кольоровими стрічками /рожевими, червоними, але не жовтими/, часом - і цукерками, восковими свічками. В ролі деревця могли бути вершечки або гілки яблуні, груші, липи, вишні, черешні тощо.
Весільне гільце ставили /вили, звивали, наряджали/ на столі там, де мали за столом сидіти в неділю молоді: наречений і наречена. Гільце іноді вправляли і в кросна /чи поставець/.
Обряд першого посаду - гільця, дівич-вечора супроводжувався весільними піснями, які послідовно, крок за кроком, етап за етапом розкривають символічну сутність унікального явища.
В дорогу, буяри, в дорогу.
Та рубайте сосну здорову,
Та рубайте сосну-деревце
Молодій Наталці на гільце.
А далі - "привезіть її /сосну - М.Д./ на коні та поставте її на столі". Просили благословення на виття гільця:
Благослови, Боже,
І отець, і мати,
Своєму дитяті
Гилечко ізвити.
Після благословення дружки співали-прохали, щоб дружба подав їм необхідного для виття гільця: жита, пшениці, вівса, зілля, барвінку, ниточок, торочок і т.п.. А як не подасть жита - то буде битий, пшениці - буде в темниці; вівса - обірвуть вуса; зілля - не приймуть на весілля; нитки - робитимуть на збитки; торочки - буде без сорочки тощо. Окрім цього, довивали гільце таким чином:
Летів горностай через сад,
Пустив пір'ячко на весь сад.
Підіте, дружечки, визбирайте,
Наталці гілечко дозвивайте.
Процес звивання гільця здійснювався стоячи. При цьому співалося:
Ой у місті бубни б'ють,
А в нашім домі гильце в'ють.
З червоної калини,
З хрещастого барвінку,
З запашного васильку.
І ще:
Ой у нашім селі новина:
Зацвіла в лузі калина.
Не так у лузі, як на селі, -
У нашої Наталки на столі.
На верхівці гільця молода прикріплювала квітку з жита /ту, що виготовляла сама/. Готове гільце викуповує старший дружба, далі присутні вечеряють.
Обряд паралельно відбувається і в домі молодого /тільки там не дружки, а світилки це роблять/.
Символічна суть гільця, на жаль, втрачає сферу впливу на сучасну молодь.
М.Дмитренко.

Голова - символ розуму; духовного життя; управління, контролю; символ світу; символ Ісуса Христа; водночас - символ зневаги.
Мислителі середньовіччя /Платон, Жебелен/ стверджували, що череп людського тіла є ознакою неба. Голова пов'язана із сферою і є символом єдності. У системі єгипетських ієрогліфів голова була символом сонця і центром випромінювання, тобто центром космічного полум'я і духовного вогню всесвіту. Зображення двох, трьох голів /Близнюки, Геката/ підсилює дану символіку і пов'язує її з "трьома рівнями" /Небо, Земля, Пекло/, а також з трьома "життєвими імпульсами". Герберт Кюн у книзі "Вознесіння людства" велику увагу приділяє символіці голови, говорячи, що обезголовлювання тіл в період первіснообщинного ладу свідчить про усвідомлення людиною незалежності духовного елемента, що знаходиться в голові, від життєвого елемента, що знаходиться в тілі /Керлот Х. Словарь символов. - С.145/.
У світовій культурі голова - амбівалентний символ. Вона - об'єкт і почестей і безчестя. З одного боку її прикрашає корона, вінок тріумфатора, з іншого - попіл тріумфу, ковпак блазня. Голова, вкрита завісою, вуаллю означала початок і кінець, Добро і Зло. Напр., Дволикий Янус уособлював солярну і місячну силу, причину та наслідок, бачення сутності речей іззовні та зсередини тощо.
Символ голови часто використовується у християнстві для вираження верховної влади Ісуса Христа. За Біблією Христос - Голова Всесвіту. У другому метафоризованому значенні слово голова відноситься до тих людей, що йдуть попереду, вождів, духовних наставників. Христа вважають також Головою Церкви. Апостол Павло називав Христа Головою Тіла або Церкви /Кор. 1, 18; 2.19/. У даному випадку голова означає не один з членів тіла, а початок життя, міцності. Церква через Хрещення з'єднується з Христом так, що стає Його Тілом.
Т.Товкайло.

Головні убори жіночі - символ заміжжя, покори, доброчинності.
Це предмети одягу, які надівали на голову як прикрасу, предмети обрядів, народних ритуалів.
Дівчата на Україні влітку ходили з непокритими головами. У свята одягали вінок або пов'язували волосся стрічками. На території Буковини вони носили високий обруч з картону, обшитий тканиною, який прикрашали бісером, штучними квітами.
Найпоширенішим головним убором жінок в Україні були хустки /див. Хустка/. На Лівобережжі хустки складалися в косинку і нею, як стрічкою, обвивали голову, залишаючи відкритим тім'я. Хустки виготовлялись із бавовни, і вишивали їх шовком, сріблом, а то й золотом. Існували різні орнаменти хустин: спочатку геометричний, а з XVIII ст. - рослинний орнамент /півники, голуби, квіти/.
Заміжня жінка обов'язково закривала голову. "Засвітити волосся" /ходити з непокритою головою/ - це тяжкий гріх. За народними віруваннями, простоволоса заміжня жінка накликала неврожай, хворобу, пошесть.
Голову молодої покривали наміткою /убрусом, переміткою, рентухом, платом/ - прямокутним платковим білим рушником, кінці якого були прикрашені багатим тканим перебірним орнаментом. Одержавши на весіллі свою намітку, жінка впродовж життя не розлучалася з нею.
Заміжні жінки носили і очіпок /очепок, чепець, чіпець, каптур, чепах/ - циліндричну шапочку з плескатим дном. Залежно від достатків розрізняли очіпки із бавовни, оксамиту, шовку, парчі. Твердий очіпок був на підкладці і прикрашався вишивкою. Зазначимо, що очіпок, який одягала молода на весіллі, виконував певну магічну функцію та був символом щастя і плодючості в сім'ї.
Відомі на Україні і своєрідні жіночі шапки із хутровим опушенням. Жіночим убором була кибалка, котрою обв'язували волосся довкола голови. Це круги, виготовлені з ліщини, соломи, паперу, обмотані зверху полотном. "На Київщині, Полтавщині та частково на Поділлі, - пише О.Воропай, - заміжні жінки, не заплітаючи кіс, ділили волосся на дві рівні частини, а потім, скрутивши кожну з них, як джгут, намотували на луб'яне кільце, що називалося кибалкою. Зверху кибалки надягали очіпок" /Українська минувшина. - К.,1993. - С.124-127/.
Т.Товкайло.

Голуб - символ Великої Богині; духовності та сили сублімації; у християнстві - символ Святого Духа; у фольклорі і літературі - символ щирої любові, злагоди, ніжності; вогняної творчої сили; місяця.
Голуб - поширений символ античної міфології. Напр., символами західносемітської богині Тінніт /Таніт/ були голуб та півмісяць. Туран, етруський бог любові і плодючості, зображувався із голубом у руці. У голубок могли перетворюватися дочки Титана Атланта, Плеяди, Велс /Велес/, ворог Перкунаса, балтійського бога грому та блискавиці. Отже, образ голуба пов'язувався в першу чергу із Небом, богами, світотворенням, коханням, духовністю.
В українських стародавніх колядках, на думку К Сосенка, голуби "вважаються духовними єствами і символами творчих сил при різдві світла", "символ живого вогню й символ місячної містичної творчої сили" /Сосенко К. Різдво-Коляда і Щедрий Вечір. - К.,1994. - С.144/.
На Україні голуба пов'язували також із божеством грози, блискавиці, дощу. Із занепадом язичництва змінюється і символіка голуба, який пов'язується із Святим Духом. Поширеним було вірування, що душа людини після смерті може втілюватися у голуба /пор.вислів "душа відлетіла"/. З цим, очевидно, пов'язана категорична заборона вживати у їжу голубине м'ясо, що проіснувала аж до XVIIст. Тих, хто знищував голубів, вважали великими грішниками. І навпаки: хто тримав у оселі цих ніжних птахів, матиме достаток і щастя. Про вагомість цього символу свідчить і той факт, що на святинях українців - рушниках - чи не найчастішим є мотив голуба та голубки. Вони символізували не лише вічну та ніжну любов, а були й оберегами, зокрема, від пожежі.
У фольклорі та літературі XIX-XX ст. голуб найчастіше символізує подружню вірність, чисте кохання:
Сяду, мила, дорогая,
Сяду, моя любко!
Буду тобі вірним другом,
Вірная голубко!
У піснях, поезіях голубкою часто називають сиву матір:
Голуб сизий, голуб сизий,
Голубка сизіша,
Батько милий, батько милий,
А мати миліша.
Всесвітнім символом став "голуб миру" Пабло Пікассо, що уособлює прагнення землян жити без воєн, у мирній злагоді.
О.Потапенко.

Голубці - див. Їжі та харчування українців символіка.

Гора - символ внутрішньої висоти людського духу; найвищої точки, "пупа" землі; Центру, через який проходить вісь Землі; богів землі та підземного царства; священного місця, де жили боги, відбувалися жертовні обряди; образ світу; модель Всесвіту; варіант у трансформації світового дерева.
У багатьох народів світу існували культи священних гір /Олімп - у Греції, Арарат - у Вірменії, Гімалаї - в Індії, Сінай - в Ізраїлі, Фудзіяма - в Японії, Меру - в Індії/. Світова гора триелементна. На її вершині живуть боги, у нижній частині - злі духи, демони та ін. Посередині землі - рід людський.
Фетишами, які зображали міфічну священну гору, були зіккурати у Шумері, піраміди Месопотамії, Єгипту, Мексики, кургани, високі могили у Давній Русі-Україні. У давнину на Івана Купала священне вогнище теж мало конусоподібну форму. Язичницькі жертовники /капища/ розташовувалися, як правило, на пагорбах, вершинах гір. Стародавні міста будувалися теж на узвишшях /Рим - на семи горбах, Київ - на трьох/.
За даними О.Воропая, слов'янам відомі Красні гори, де збиралися упирі, перелесники, горіли "вічні вогні" та ін. Там же проходили язичницькі обрядодії, зокрема ритуали, присвячені "народженню сонця" /бо "крес" - вогонь/. На горбах стояли і статуї слов'янських ідолів /Перуна, Дажбога, Велеса та ін./.
Праукраїнці теж обожнювали гори, кургани /див: Шилов Ю. Брама безсмертя. - К.,1994/. Про це свідчать унікальні пам'ятки, відкриті українськими археологами Б.Мозолевським, Ю.Шиловим та ін. у Товстій Могилі та Високій Могилі. У фольклорі зустрічаються образи летючих гір, двох гір, поміж яких заховане джерело із живою та мертвою водою. Часто тридев'яте царство знаходиться під землею, на горі. Відомі також образи кришталевої гори. У Біблії "кам'яною горою", "кам'яною твердинею" іменували Ісуса Христа /див.: Симфония на Ветхий и Новый завет. Библейская миссия. - СЕО. - С.1491/.
За даними Г.Булашева, "гори, долини,ліси і могили створені Богом з тією метою, щоб було де ховатися звірям /Канівський повіт/, або - що вони утворилися після потопу, а до потопу земля являла собою неозору рівнину…" На Вінниччині вважали, що гори насипані страшними велетнями, які жили колись.
У літературній традиції гора символізувала внутрішню висоту людського духу, непохитність /"Стою - мов скеля непорушний"/П.Тичина/, страждання, муки, подвижництво /Іти на Голгофу/, велич і довголіття /"Возрадуйсь, граде на Дніпровій кручі, Із верховин п'ятнадцяти століть" /Б.Олійник/, безсмертя і святиню українців /Чернеча гора у Каневі - місце поховання Т.Шевченка/ та ін.
О.Потапенко.

Громадська свічка - див. Свічка.

[Словник символів][Що таке символ?]

[A][Б][В][Г][Д][Е Є][Ж][З][И][Й][І][Ї][К][Л][М][Н]

[О][П][Р][С][Т][УФ][Х][Ц][Ч][Ш][Щ][Ю][Я]

До розділу "Бібліотека"