СЛОВНИК СИМВОЛІВ

М

Мавка - див. Демонології української символіка.

Мак - символ безмежності зоряного світу; Сонця, зорі; сну і смерті; плодючості, заспокоєння; швидкоплинного життя; красивої дівчини; безневинно пролитої крові /у християнстві/; надійного оберега від нечисті.
Мак у міфопоетичних системах світу пов'язувався у першу чергу зі сном та смертю. Римська богиня Церера ходила по землі, і за кожним її кроком виростала вогниста квітка. Зібравши букет маків, богиня засинала. Грецька міфологія змальовує образ вродливого юнака Мікона, перетвореного після смерті у мак. Макова голівка була символом плодючості і заспокоєння, атрибутом Афродіти, Гери, Кібели /Міфологічний словник. М., 1991. - С. 365/. У християнській літературі поширений мотив про те, що маки ростуть на крові розіп'ятого Ісуса Христа. Отже, мак - символ безневинно пролитої крові.
На думку О. Братко-Кутинського, символ магічного маку такий же давній, як і калина /див. Калина/. "Макові зерна, - вказує він, - як символ безмежності зоряного світу і його астральної сили й досі зберігають своє значення. І досі мак освячують двічі на рік - на Маковея і на Спаса. Найяскравіше таке значення символу виявляється у різдвяному обряді приготування ритуальної страви - куті, де макові зернята символізують безконечну множинність зірок Всесвіту"/Братко-Кутинський О. Символіка світобудови. /Людина і світ, 1991.- №11. - С.39/.
В усній народній творчості мак - символ красивої дівчини /"Гарна дівка, як маківка", "Дівчина, як маків цвіт", "Як маківочка", "Як мак процвітає" /про людину у повній силі і красі/.
Водночас мак пов'язувався із хтонічними істотами, смертю. Напр.: "маку наївся" - очманів; "на мак розбити" - вщент; "маком сісти" - загинути/. Окрім того, мак - видюк /польовий/ був надійним оберегом від лиходійства відьом, упирів, нечистої сили. Ним обсипали навколо хати, у хліві.
Часто навколишній світ, оселя зіставлялися саме з маком /"Сей світ, як маків цвіт", "Збудуй мені світлоньку з макового цвітоньку" /Словарь української мови /За ред.Б.Грінченка. - К., 1958. - Т.2. - С.392/. За даними С. Килимника, однією із магічних веснянок", скерованих на високий урожай городньої рослини була веснянка "Мак".
Окрім того, мак символізував світанкову зорю /"Ой зацвіла маківочка, зачала бриніти"/, швидкоплинність людського життя /"Пройшов мій вік, як маків цвіт"/.
Іноді найдорожчу людину - матір - порівнювали із маківкою /"Да нема цвіту, світлішого над маківку, Да нема роду, ріднішого над матінку"/.
У літературі образ маку символізує козака, що героїчно загинув, боронячи Україну /Ординці воїна скришили, На землю впало тіло біле І, наче зерно, проросло, А влітку маком зацвіло.../ М. Стельмах/.
За астрологічними гороскопами, рослиною людей, народжених 1-10 березня, є Мак. Шлях його "всіяний терном. Треба вірити у свої сили - тільки так Мак може досягнути успіху" /Альманах гороскопів світу. - Житомир, 1993. - С.144/.
О. Потапенко.

Мальва - див. Ботанічна символіка.

Мамай-козак - символ непереможності; величі духу, оптимізму українця; співучої душі народу; швидкоплинності життя; мужності та відваги.
Козак Мамай - один із найпоширеніших фольклорних героїв. Та чи не найповніше він зображений у живописі, зокрема у всесвітньовідомих "Мамаях": "Ось він красується в оксамитовому жупані, сап'янових чоботях та синіх шароварах. Кругла поголена голова з хвацько закрученим за вухо "оселедцем", довгі вуса, чорні брови, карі очі, тонкий ніс, рум'яні щоки - перед вами портрет красеня-молодця, яким він склався у народній уяві. Козака Мамая на таких картинах завжди малювали з бандурою, що є символом співучої душі народу. Кінь /див. Кінь/ на картині символізував народну волю, дуб /див. Дуб/ - його могутність. Часто на малюнках ми бачимо зображення списа з прапорцем, козацьких штофа і чарки. Це були речі, пов'язані зі смертю козака, - клалися у могилу, і нагадували вони про скороминучість життя та козацьку долю, в якій загроза смерті в бою була повсякденною реальністю" /Потапенко О.І., Кузьменко В.І. Шкільний словник з українознавства. - С.153/.
Подібні "Мамаї" можна було зустріти чи не в кожній оселі на Україні, причому і на стінах, і навіть на дверях. А поруч - веселе і зосереджене водночас гасло: "Я козак Мамай, мене не займай".
Дуже майстерно змалював символічний образ легендарного козака О. Ільченко у романі "Козацькому роду нема переводу".
О. Потапенко.

Маруся Чурай - символ пробудження української народної пісні; символ України, українського народу; дівочої чистоти і вроди; вірності і палкого кохання; міцності духу; великої сили волі; співочої душі України; пісенного таланту українського народу; відплати за зраду; великого жіночого болю.
Ім'я Марусі Чурай - дівчини-легенди - відоме усім. Про цю українську жінку складено багато легенд, переказів, пісень. Її постать пов'язують із пробудженням української поезії і пісні у козацькі часи. Через багато років ми дізнаємося, що творцем багатьох козацьких пісень і їх виконавцем була Маруся Чурай. Вона народилася в козацькій сім'ї на Полтавщині, самому центрі України. Природа наділила дівчину чарівною вродою та талантом складати пісні і заворожувати людей своїм співом, була володаркою доброго серця, чутливої душі. Молоду Марусю та її матір люди оточили теплотою, ласкою і любов'ю, коли загинув батько - Гордій Чурай. Образ Марусі Чурай виступає в єдності з образом України, українського народу - талановитого, красивого, чесного, роботящого, доброго, чутливого до чужого горя, непримиренного борця проти зради і підлоти. Дівчина зростала в середовищі, де шанується народна мораль, де основним правилом людської поведінки виступала незрадлива любов до Вітчизни, уболівання за щастя і процвітання народу. Добра пам'ять про діла попередніх поколінь у дівчини поєднується з уболіванням за чисте небо над майбутнім краю. Почуття обов'язку і особиста добропорядність для неї - нерозривне ціле. Саме такою змальовує Марусю Чурай у своєму романі Ліна Костенко. Дівчина - символ чистої вроди, вірності, палкого кохання, міцності духу, великої сили волі - у Ліни Костенко набуває набагато глибшого змісту. Маруся Чурай уособлює співочу душу України, високий пісенний талант українського народу, його долю:
Ця дівчина не просто так Маруся;
Це - голос наш. Це пісня. Це - душа!
Жіноче серце не може прожити без кохання. Маруся покохала козака Грицька Бобренка, чистим і прекрасним було її почуття. З тугою чекала коханого з військових походів, а свій біль виливала у пісні:
За світ встали козаченьки
В похід з полуночі;
Заплакала Марусенька
Свої ясні очі...
Але її кохання виявилося нещасливим. Гриць одружився з іншою. І зароджується в скривдженому серці тяжкий план помсти. Сильна, вольова душа прекрасної дівчини надтріснулась, мов тендітний кришталь, від чорної зради. Маруся отруїла Гриця і, сповнена відчаю, стала на суд перед людьми. Звідси у народно-пісенній творчості з'являється образ Марусі як символ прекрасної любові, відплати за зраду, великого жіночого болю.
Л. Кожуховська.

Материнка - див. Ботанічна символіка.

Мигдальне дерево - див. Рослини культові.

Мирта - див. Рослини культові.

Міст - символ зв'язку між двома світами; символ шляху із старого життя у нове; із одного світу в інший; єднання, дружби; одруження; зради.
Міст у міфології виступає як образ зв'язку між різними пунктами сакрального /священного/ простору.
Його можна вважати найбільш складною частиною дороги. Міст будується на очах героя у найнебезпечнішому місці. У давнину ця робота освячувалася певними ритуалами і обрядами. Наведення мостів символізувало шлях із старого у новий час, із одного життя в інше. Звідси мотив новорічних колядок, де міст будується із золота птахами за одну ніч. Часто саме на мосту відбувається вирішальний бій героя зі Змієм, розбійниками тощо. У фольклорі міст іноді будується від землі до неба, що нагадує функції світового дерева /див. Дерево життя/. Українська народна творчість містить образ калинового мосту, який символізує кровне єднання народу від покоління до покоління /Див. Калина/.
За віруваннями наших предків, вигляд мосту могла набирати і райдуга. Це уявлення відбито і в літературі: " Якось у косовицю з самого ріжка левади він побачив, як веселка мостом лягла на тополі" /М. Стельмах/. У переносному значенні слово "міст" використовується як символ єднання, дружби народів у творчості П. Тичини, Н. Рибака. Напр.: "Міст від серця людини до серця людини - щось значніше, ніж споруда з бетону і сталі, яка єднає два береги..." /Н.Рибак/.
У фольклорі образ "зеленого мосту" має символічне значення: "по зеленому мості йде /їде/ молодий до молодої". "Кам'яний міст" усимволізовує зраду жінки чоловікові; "коли дочка чекає приїзду батьків у гості, вона хоче для них ставити мости з білої кості" /Єрмоленко С. Фольклор і літературна мова. - С.78/.
О. Потапенко.

Міст калиновий - див. Калина.

Місяць - символ Матері-Богині, Цариці Небесної; циклічного ритму часу; вічності; постійного оновлення; духовного аспекту світла у пітьмі; козака; батька.
Символіка місяця у всіх народів світу пов'язана з лунарними /від лат. LUNA - місяць/ міфами, де він завжди знаходиться в опозиції до Сонця. Оскільки на багатьох мовах назва нічного світила - жіночого роду, то воно й символізує жіночу силу. У тих мовах, де воно має чоловічий рід /африканські та північно-американські племена, Маорі, Океанія/, його пов'язують з чоловічим продуктивним циклом. Поняття про те, Місяць символізує чоловічий початок /чоловічу основу/, є набагато старішим, його історія, як видно, починається ще в епоху палеоліту і тільки пізніше поступається місцем жіночому.
Місяць всюди є символом циклічного ритму часу. Його фази - зародження, зникнення, поява - символізують безсмертя, веселість, а також постійне оновлення. Місяць і Сонце пов'язані родинними зв'язками: брат - сестра або чоловік - дружина. Відображені ці зв'язки і в українській міфології, де наречений /чоловік/ виступає в образі Місяця, а наречена /дружина/ - в образі Сонця. Місячною циклічністю пов'язані й українські народні звичаї: "Так, наприклад, на молодий місяць добре сіяти - місяць буде рости і сприятиме росту всього живого. За цей тиждень все підростає, - і рослини, і тварини, і діти. На молодий місяць слід підрізувати косу дівчині, то буде добре рости. Людина, що народилася на молодий місяць - свіжа, весела, з молодим лицем все життя, а на старий - понура, сумна" /Дмитренко М. та ін. Українські символи. - С.105/. Особливо велика віра у чарівну силу молодого Місяця - молодика, від котрого залежить любов, здоров'я, а також врожай. Повний Місяць теж сприятливо впливає на дозрівання хлібних злаків. Місяць, що зменшується, асоціюється з можливістю невдач та псування плодів врожаю.
Більшість народів світу обожнювала Місяць. У Давній Греції місячне божество виступало в образі Селени, сестри Геліоса /Сонця/. Їй приносили жертви уповні. Пізніше її ототожнювали з Артемідою. У давніх римлян Місяць шанували нарівні з богом Сонця. Надалі він став асоціюватися з образом Діани.
В Україні, за твердженням О.П. Знойка, Місяць був складовою частиною найдавніших богів астрального культу - Сонця, Місяця і Зорі. Небесний вогонь виходив з цієї тріади. І якщо в Єгипті та Вавілоні головним божеством тріади було Сонце, а в арабів - Зоря, то на Русі - Місяць". На відміну від політеїзму Вавілону і Єгипту, вітчизняний люнарний культ був монотеїстичний". /Знойко О.П. Міфи Київської землі... - С.44-45/.
Місяць - розповсюджений образ в українському фольклорі. Старовинний народний культ Місяця в епоху християнства природно увійшов у святкування Різдва - Щедрого вечора. Проте Місяць оспівується не тільки у різдв'яних колядках, але й у веснянках, любовних піснях та ін. Напр.:
Ой вийди, місяцю,
Ти на нашу вулицю.
Ой на нашій вулиці
А всі хлопці-молодці.
Ой нема найкращого,
Як молодий Іванко.
Ой нема найкращої,
Як молода Галюня.
У християнській традиції Місяць порівнюється з Церквою Божою на землі, оскільки вона запозичує своє сяйво від сонця правди, Христа. У Екклезіяста світло Місяця, Сонця та Зірок, що зменшується, символізує старіння.
Ю. Мільошин.

Міфології української символіка - це символіка, пов'язана із спільнослов'янськими, християнськими та власне українськими міфічними образами. До найдавніших із них належать Род /див. Род/, Білобог /див. Білобог-Чорнобог/, Берегиня /див. Берегиня/, Коляда і Мара, Купало /див. Купало/, Стрибог /див. Стрибог/, Велес, Див, Добро і Зло /див. Добро і Зло/, Желя, Лада /див. Лада/, Перун, а також Дерево життя /див. Дерево життя/. Після прийняття християнства у давніх українців з'явилися нові образи: святої Трійці, Діви Марії /див. Богородиця/, Іллі-пророка /див. Ілля-пророк/, святого Юрія /див. Юрій святий/ та ін. До власне українських міфологічних персонажів відносять відьом, Долю, домовиків, русалок, мавок, лісовиків, нічниць, скарбників, песиголовців та ін. /Див. Демонології української символіка/.
Коляда - це символ оновлення світу, символ святості і чистоти, перемоги добра над злом. Вона є богинею неба, дружиною Дажбога, матір'ю Сонця. Слово Коляда походить від коло, що здавна вважалося символом Сонця. У найдовшу зимову ніч Коляда народжує нове Сонце, яке й символізує добрі починання. Ховаючись від свого одвічного ворога - Мари /богині темних сил/, - Коляда перевтілюється в козу.
Коляда - це й давнє зимове свято на честь світлих богів літа й тепла. Народ примітив взимку "повертання сонця з зими на літо" й виявив його рядом свят. Вони тяглися не один день і звались загальним словом Коляда /І.Нечуй-Левицький. Світогляд українського народу. - С.39/.
Свято Коляди у давніх українців відбувалося з 24 грудня по 6 січня /за ст. ст./, до свята входило обрядове запалювання вогню /пов'язане з народженням нового бога світла Божича; вогонь мав допомогти золотосяйному новонародженому в боротьбі з Марою/, посипання зерном /на врожай/ в домі сусіда чи родича, обрядове заколювання свині, ходіння з плугом та козою, споживання куті, ряження, танки, пісні /колядки/, спалювання колоди /символ Мари/ /Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. - С.29-30/. О.І.Потапенко та В.І. Кузьменко зазначають, що це язичницьке свято було настільки поширене, що служителі культу змушені були підпорядковувати йому свято Різдва.
Велес /Волос/ - символ достатку, багатства, торгівлі. У давньоукраїнській міфології виступає захисником домашніх тварин. Поряд з Велесом часто згадується Перун - бог грози, який ще в індоєвропейській міфології пов'язувався з військовою функцією. Він є символ війни, лиха, чвар. Митрополит Іларіон зазначає, що Перун своїм першим громом воскрешає землю. Він посилає блискавки, які весною будять землю до життя й запліднюють її дощами. Блискавки проганяють злих демонів. Вони випускають на волю світло /Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування... - С.99-100/. Після прийняття християнства образ Перуна перетрансформувався в образ Іллі - найпоширенішого громовика.
Желя - богиня печалі, скорботи, плачу, символ смутку, сліз, нещастя. З іменником Желя споріднені слова жаль, жаліти.
Див - демонічний персонаж, символ ворожнечі, лихоліття, агресії, смерті. Згідно легенд, мав вигляд хижого птаха з потворним обличчям. Міг поїдати людей. Він двічі згадується у "Слові о полку Ігоревім".
Від цього персонажа походить образ Солов'я-Розбійника, який перекриває шлях до Києва. В українській народній творчості образ Дива символізує небезпеку: зокрема, у збірнику приказок Номиса знаходимо замовляння: "Щоб на тебе Див прийшов".
Слово Див мотивується давнім іменником диво "щось несподіване, приємне". З іншого боку його зіставляють зі слов'янськими та балтійськими лексемами, що мають значення "дикий". Див характеризується величезною надприродною силою. Деякі дослідники /Сумцов, Аничков/ стверджують, що образ Дива в українській міфології змінився в образ лісовика.
Л.Довбня.

Молодик - див. Місяць.

Молоко - див. Чумацький Шлях.

[Словник символів][Що таке символ?]

[A][Б][В][Г][Д][Е Є][Ж][З][И][Й][І][Ї][К][Л][М][Н]
[О][П][Р][С][Т][УФ][Х][Ц][Ч][Ш][Щ][Ю][Я]

До розділу "Бібліотека"