СЛОВНИК СИМВОЛІВ

Х

Хата - символ Всесвіту; батьківщини, рідної землі; безперервності роду; тепла, затишку; святості; добра і надії; материнської любові; захисту і допомоги.
Символіка хати багата і різноманітна. У давнину практично всі її елементи, окрім побутово-прагматичного, мали символічне значення /Див. Вікно, Ворота, Поріг, Піч, Покуть, Скриня, Стіл/.
У свідомості праслов'ян хата була моделлю Космосу. Долівка у традиційному житлі українців - глиняна. Піч символізувала ще одну складову - Вогонь. Такими ж трисвятими були криниці побіля осель /вода/. І, нарешті, дах /стріха/ уособлювали Небо. Хата, за словами О.Афанасьєва, була "першим язичницьким храмом". Хата була першим місцем, де здійснювалися релігійні обряди. У багатьох народів світу існували божества, духи дому. У римлян - Веста, у литовців - Габія, у тібетців - Далха, у нанайців - Дюлін, у чувашів - Херт-Сурт. На Русі-Україні цю функцію виконував домовик /дідусь-домовик, Чур/.
Усі обряди, пов'язані з будівництвом хати, мали глибоку символіку. Напр.: категорично заборонялося зводити нову оселю меншу за розміром від старої /тоді могла, за віруваннями, зменшитися сім'я/. Не будували дім і там, де колись жили злодії, де були сварки, пошесть, церква, перехрестя, згоріла хата і т.ін.
Вибір часу для будівництва теж мав приховану символіку. Напр., на Поділлі будівництво розпочинали у "повнолуння", щоб у хаті було повно добра. Небажаним для закладин житла вважався високосний рік /це вірування живе і понині/.
Під час закладання хати приносили символічні жертви Богу, данину займаній природі. Зокрема, під чотири кутки житла клали гроші, зерно, трави, квіти, ладан тощо. Це було символічним побажанням, щоб гроші, добро з хати не виводились /Українська минувшина. - С.29-30/. "Для селянської родини, - відзначав А.Данилюк, - вона /хата/ й справді була Всесвітом, місцем на землі, де усе рідне, звичне і незвичне... Недарма наявність власної оселі виводила людину на певну сходинку громадського визнання, означала, що вона працьовита, клопочеться про прихисток і достаток своєї сім'ї... Хата надавала людині не тільки притулок від непогоди, але й створювала їй умови для повсякденного існування, де відновлюються сили, визріває натхнення" /Данилюк А.Г. Українська хата. - С.7-8/.
Рідна батьківська хата! "Оспівана в піснях, оповита легендами та переказами, опоетизована майстрами слова й пензля, вона буде завжди символом добра і надії, її незгасний вогник світитиметься теплом маминої любові, вірою в доброту, високу людяність, одвічною сподіванкою на чисте небо над нами і світанкову тишу над голубим овидом!" /Скуратівський В. Берегиня. - С.58/.
У фольклорі, літературі хата - символ батьківщини, рідної землі, чистоти, тепла, затишку. Напр.:
Отака біла-біла хата
Серед білого-білого цвіту.
Біла хата, як біла вата
На ранах білого світу.
/І.Драч/.
Або:
Вища Білого дому
моя Білая хата,
Бо за правду стоїть.
Бо на правді одвіку стоїть.
/Б.Олійник/.
О.Потапенко.

Хліб - символ добробуту, гостинності, хлібосольства; обрядовий знак; символ культурних, первісних здобутків; астральної тріади; місяця, сонця, Господа; людського життя; святості; радості, щастя; здоров'я та багатства.
Здавна народ України славився своєю гостинністю, бо "веселий гість - дому радість". Споконвіку на столі, застеленому барвистим, вишитим рушником, лежав хліб, а поруч нього сіль, які завжди для українців були святинею. Хліб - найвиразніший, найпопулярніший атрибут слов'янського харчування. "Хліб - усьому голова", "Хліб та вода - козацька їда", "Без хліба - суха бесіда" - таких прикладів української народної мудрості можна наводити безліч. Хліба споживали завжди багато, бо харчування в цілому було низьким за калорійністю. З хлібом їли й рідкі страви, й картоплю, й навіть кашу.
До найдавніших видів хліба можна віднести прісні коржі. Але улюбленим повсякденним святковим та обрядовим хлібом в Україні був учинений хліб. Пекли його у добре розпаленій печі на черені, підкладаючи під хлібини капустяне листя. В Україні завжди віддавали перевагу життєносному хлібові, що мав символічне значення життя, роду, сім'ї. За звичаєм, випічкою хліба займалися жінки, тіста не могли торкатися люди, що обмивали покійних, колії. Хліб здавна є символом добробуту, гостинності, хлібосольства. Протягом віків в народі вироблялося ставлення до нього як до священного предмета. Крихти й уламки хліба ніколи не викидали, а віддавали птиці чи худобі. За гріх вважалося не доїсти шматок хліба, а якщо такий шматок падав на землю, годилося підняти його, почистити від пилу, поцілувати й доїсти. Хліб - один з найдавніших і найважливіших символів української обрядовості. При цьому його утилітарна функція відходить на другий план, а приорітетною стає знакова, символічна. Так, усі різновиди весільного печива виражали ідею єдності родини, міцності шлюбу, продовження роду, благополуччя й злагоди в сім'ї. Чільне значення мав хліб у родильній та поховальній обрядовості, без нього не обходилося жодне календарне й трудове свято. Традиції, пов'язані з хлібом, який уособлює повагу до праці, кращі моральні засади взагалі продовжують жити й сьогодні.
В Україні існувало багато видів обрядового хліба, який приурочували до різних дійств та свят. Сюди слід віднести верч - весільний обрядовий хліб, різновид колача. Ним обмінювалися на весіллі родини: молодий привозив верч для тещі, а молода - для свекрухи. Дивень - обрядовий хліб, аналогічний за своїм ритуальним призначенням колачеві. Його виробляли з плетінки втроє чи вчетверо, а потім молода дивилася на молодого, звідки, очевидно, й походить його назва. Жайворонки - печиво, що випікали на свято Сорока святих. Їх пекли 40 штук, їли протягом дня, причому обов'язково діти. Вони бігали по селу, підіймали вгору "пташок" і промовляли нехитрі заклички. За повір'ям, ці дії прискорювали повернення птахів із вирію, тобто початок весни. Це обрядове печиво символізувало весну, зустріч із рідною землею, гостинність, відродження природи.
Коровай - обрядовий весільний хліб, поширений серед багатьох слов'янських народів. Коровай символізував гідність, достаток, красу молодих на весіллі. Ще й досі при виготовленні короваю дотримуються звичаїв, що йдуть з глибокої давнини. Коровай, як символ завершеності аграрного року, випікали й на обжинки: разом із обжинковим снопом він є одним із найважливіших символів-атрибутів свята Врожаю і майбутнього достатку.
До найважливіших весняних обрядових хлібів належить паска, яку готували до Великодня. Паску обов'язково святили у церкві разом із крашанками та іншими стравами святкового столу. Паску наділяли магічними властивостями, їй приписували цілющу силу. Паска мала символічне значення Бога, єднання людей із вищим розумом, слугувала обереговим знаком перед силами зла /Українська минувшина. - С.80-81, 103-108/.
Досліджуючи символіку староукраїнських свят - Різдва, Щедрого вечора, К.Сосенко відзначає, що весільний коровай, пасхальне печиво, два або три святочні пироги - це символи астральної тріади: місяця, сонця і зорі або місяця, сонця і Господа. Про це свідчать весільні пісні до короваю, щедрівки, колядки, веснянки. А "гільце" на короваї - це символ райського дерева, на якім появилася астральна тріада як символ першої рідні. До речі, ідучи на весілля, люди несли господарю два хліби /символи сонця і місяця/, а господині несли по мисці білої муки /простежується подвійна символіка - ясність білої муки, округлість миски/.
Особливою стравою українського народу були пиріжки. Готували пиріжки із різноманітною начинкою: м'ясом, рибою, грибами, сиром, горохом, капустою, маком, яблуками та ін. Особливо популярними були пиріжки з калиною.
Це символічна страва, що поєднана з культом місяця і формою нагадує півмісяць або серп місяця. Особливу символіку містили пироги з маком - це подвійний символ місяця й зорі. А зоря та місяць - це символи росту й плодючості /Сосенко К. Різдво-коляда. - С.141-142/.
Хліб в Україні-Русі в давнину мав надзвичайну шану й вважався святим. Він був символом святості, радості, щастя, здоров'я та багатства. Люди вірили, що з хлібом у домі присутні добрі душі - Лада, що хліб-урожай посилає сонце, а на нивах в житі, у снопах живуть святі душі.
Вважалося, що хліб треба пекти в жіночий день, найкраще у п'ятницю. За давнім звичаєм у цей час у сім'ї не повинно бути ні сварок, ні прокльонів, бо "од усмішки хліб розкішний сходить". Хліб починали їсти тоді, коли всі зберуться за столом. Першу скибку куштував господар. У селі не поважали жінок, які не вміли пекти хліб. Не можна було перевертати хлібину догори, бо перевернеться лад у хаті /Килимник С. Український рік... - С.481/.
Л.Кожуховська.

Хліб-сіль - символ глибокої прихильності, поваги; гостинності; братерської дружби; взаємодопомоги; святості; чистоти і благородства намірів; прощання; вічної пам'яті.
Символіка хліба-солі дуже давня. За даними А.Голана, у євреїв існував стародавній звичай перед поселенням у нове житло вносити хліб-сіль. У книзі "Левит" є таке релігійне правило: "Всякое приношение твое хлебное соли солью" /Голан А. Миф и символ. - С.172/.
На Русі-Україні дорогих гостей зустрічали хлібом-сіллю. Вірили, що ним можна зробити друзями навіть запеклих ворогів. У російських царів також існував звичай надсилати гостям хліб-сіль, що символізувало велику ласку.
На думку дослідників, хліб символізував побажання багатства і достатку, а сіль захищала від зловорожих сил.
Найбільшим докором у Стародавній Русі був вислів: "Ти забув мій хліб та сіль". Хлібом-сіллю освячували молодих. Проводжаючи людину на вічний спочинок, клали на домовину саме хліб та дрібку солі. Під час закладин хати під сволок клали саме хліб та сіль. Хлібом-сіллю освячували батьки молодят на порозі хати. У традиційному інтер'єрі української хати /див. Хата/ чи не найголовнішим атрибутом був хліб-сіль на вишитому рушнику. Запрошуючи до столу, господар казав: "Просимо до нашого хліба-солі!", а після застілля гості дякували за хліб-сіль. Розділити з кимось хліб-сіль означало подружитися, побрататися" /Українська минувшина. - С.81/.
І донині в Україні зберігся звичай як знак великої пошани підносити дорогим гостям хліб-сіль на рушнику.
У фольклорі, літературі образ хліба-солі символізував дружбу, взаємодопомогу, любов і повагу. Напр.:
Та коли грім паде на твій посів
І чорний ворон крилами закреше, -
З рядів останніх я рвонуся в перші
І горе поділю, як хліб і сіль
/Б.Олійник/.
О.Потапенко.

Храму православного символіка - це символіка архітектури, складових частин, форм та ін.
Храми православної церкви у різні віки мали різну форму й символіку. Напр., храм у вигляді хреста означав, що Хрест Христа - "основа Церкви і ковчег спасіння для людей"; храми круглі означали вічність церкви і Царства Небесного, оскільки круг - символ вічності, що не має ні початку, ні кінця; храми у вигляді восьмикутної зірки знаменували Віфлеємську зірку і Церкву як провідну зорю до спасіння у житті майбутнього..." /Наст.кн. - Т.4. - С.29-30/.
Святі отці церкви пропонують таку символіку духовного значення храму: "Зовнішній вигляд храму знаменує Дім Божий, як всі творіння Божі..., як Господа Ісуса Христа, як Вселенську Церкву - тіло Христове, як людину, що рятується у Христі через Церкву, ніби у кораблі-ковчезі спасіння, як Царство Боже, яке починається на землі і вповні здійснюється в грядущому Небесному Царстві".
Православний храм символізує перш за все Царство Боже в єдності трьох його сфер: Божественної, небесної, земної. Храм має тричленну структуру: алтар, власне храм і притвор /чи трапеза/.
Алтар храму мав кілька символічних значень: 1. Місце перебування триєдиного Бога. 2. Божественна природа Христа Спасителя. 3. Дух людини. 4. Рай або Царство Небесне.
Середня частина, власне храм, символізувала: 1. Місце небесного буття, ангельських істот і праведних людей, які перейшли від смерті у життя вічне, нетлінне, тобто у Небесну Церкву. 2. Людську душу Христа Спасителя. 3. Душу людини.
Притвор знаменував: 1. Сферу земного буття у Кожному творінні - світ, який підлягає законам простору й часу. 2. Людське тіло Христа Спасителя. 3. Тіло людини.
Освячений особливим чином, увінчаний хрестом і прикрашений святими іконами, православний храм в цілому символізував "прекрасне знамення усього Всесвіту на чолі з Богом - його Творцем" /Наст.кн. - С.25-26/.
О.Потапенко.

Хрест - символ Дерева Життя; "світової осі"; поєднання двох протилежностей; союзу духовного принципу і принципу світу явищ; страждань, муки, боротьби; світла; агонізуючої болі життя; творіння та знищення /символіка розп'яття/; Логоса, Слова, боголюдини; перемоги життя над смертю; перетину Небесного і земного /у християнстві/; спасіння через страждання.
За даними А.Голана, культ хреста був відомий ще у 7 тис. до Різдва Христового в Сірії, Ірані, Турції. У 5-4 тис. до н.е. хрест поширився у Європі. Віддавна хрест був язичницьким символом, який носили на грудях єгиптяни, ассірійці, етруски, індійці, народи Африки, Океанії. Як християнська емблема, причому узаконена церквою, він утвердився лише у 4 столітті н.е.
Вчені називають різні витоки символіки хреста. Найпоширенішими є думки, що він символізував сонце, перехрестя, світове дерево, чотири сторони світу. Існує теорія, що прообразом хреста було схематичне зображення птаха, дерев'яний пристрій для добування вогню /два шматки дерева складені навхрест, які терли один об одного/.
Різні за формою хрести мали й різну символіку. Напр., Андріївський хрест означав союз Верхнього та Нижнього світів, грецький /свастика/ - шлях периферійних сил, розвиток; хрест із півмісяцями на кінцях - чотири фази місяця. Хрест у вигляді літери Т уособлював рівновагу протилежних принципів, був знаком посвячених.
Загальне значення хреста - це поєднання протилежностей: позитивного /вертикального/ з негативним /горизонтальним/, вищого з нижчим, життя та смерті /Керлот Х. Словарь символов... - С.271/.
Головною ідеєю розп'яття на хресті є "переживання сутності антагонізму", агонізуючий біль життя, творення і знищення.
Православ'я тлумачить хрест як "знаряддя рятівної смерті Господа нашого Ісуса Христа, символ Нового заповіту, символ перемоги над смертю, перетину небесного і земного, що знаменує предковічну таїну створення всесвіту" /Наст.кн. - Т.4. - С.725/.
На Україні хрест був зовнішнім знаком приналежності людини до християнської віри, магічним оберегом від хвороб, нещасть. Перед початком кожної справи треба було перехреститися. Це ж саме робили, почувши перший грім, побачивши місяць-молодик та ін. На Гуцульщині вивішували дерев'яні хрестики на воротах, колодязях, дверях як оберіг. "Одночасно виготовляли воскові хрестики, які прикріплювали на всі стіни і сволок у хаті, до хліва, стайні і навіть на роги худоби. На мисках, горщиках малювали крейдою теж хрести, щоб чорти і відьми не могли протягом року зашкодити людині і худобі... З метою відвернення епідемій у деяких селах /в чотирьох його кінцях/ ставили осикові хрести /Потапенко О.І., Кузьменко В.І. Шкільний словник з українознавства. - С.261-262/.
Поширеним видом орнаменту, вишивки, писанок, культових, обрядових предметів на Україні був саме хрест. Пекли навіть хрестопоклонний хліб, що формою нагадував хрест.
О.Потапенко.

Хресного знамення символіка - це символіка покладання на собі знаку хреста /у віруючих/.
Як відомо, хрест /див. Хрест/ ліг в основу всіх церковних таїнств. За християнськими догматами, коли люди покладають на собі знак хреста, то "відчиняються ворота, через які сходить на віруючих благодать Святого Духа, яка перетворює в душах земне на небесне", скидає гріх, перемагає смерть.
Хресне знамення роблять правою рукою. Для цього з'єднують три пальці разом на знак того, що є Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий. Вони є одне, тобто Бог єдиний. Два інші пальці пригинаються до долоні. Це символізує те, що Бог Син - Ісус Христос - є істинний Бог та істинна людина.
Складені таким чином пальці покладають на чоло, щоб Бог освятив розум того, хто хреститься, потім - на груди, щоб Бог зробив добрим серце, а потім на праве і ліве плече, щоб Бог освятив вчинки. Щоб творити добро всім тим, хто потребує допомоги. З такими думками на серці, осіняючи себе хресним знаменням, кажуть: "Во ім'я Отця і Сина і Святого Духа", а відтак, схиляючи голову, кланяючись, мовлять: "Амінь".
Хресне знамення символізує заклик імені Божого і славлення Господа. На Україні воно освячувало початок і кінець багатьох буденних справ, ритуалів. У народі вірили, що саме хресне знамення - надійний оберіг від усякої нечисті. Ось як пише митрополит Іларіон: "При запалюванні світла ввечері треба конче перехреститися, бо до хати входить бог вогню. Пивши воду, перехрестись, а то нечисть влізе тобі до нутра з водою. Коли починається цілий буханець, то перше, ніж його різати, треба його тричі перехрестити зо споду ножем... Лізеш у воду, перехрестись, входиш в ліс, так само перехрестись, щоб полісун не причепився й не збив тебе з дороги. Падає вночі зоря з Неба, перехрестися, бо то людина померла. Коли позіхаєш, перехрестися, щоб ротом не влізла в тебе нечиста сила..." /Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування... - С.329/.
Цікаву гіпотезу щодо хресного знамення висунули українські вчені Р.С.Фурдуй та Ю.М.Швайдак /директор інституту космософії в м.Києві/: "Під час ритуалу хрещення /покладення хресного знамення/ за православним обрядом людина по черзі прикладає кінчики трьох з'єднаних пальців до лоба, пупка, правої чи лівої ключиць. Оскільки кожен палець, як ми уже зазначали, випромінювач екситонного струменю, то при цьому рухові виникає фонний канал, що повторює траєкторію трьох перстів /пальців/. В утвореному іонному каналі можливе виникнення електронно-позитронного струму... Потім... запалюється "німб"...
На думку вчених, таким чином здійснюється зв'язок людини - енергетичний та інформаційний - з Космосом! /Фурдуй Р.С. Прелесть тайны. - К.,1992. - С.154/.
О.Потапенко.

Христос Ісус - символ Єдиного Господа, Спасителя, Месії, Боголюдини; Вічного життя; Воскресіння; Радості світу; звільнення від земних пут, гріховності; перемоги Духа над матерією; спасіння людства від загибелі.
Ісус Христос - боголюдина, яка вміщує в собі всю природу Божу; друга Особа Пресвятої Трійці, Син /Слово/ Господа Вседержителя.
Християнські канони закликають вірити "в Єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, від Отця рожденого перше всіх віків Світло від світла. Бога Істинного..., рожденого, несотвореного, єдиносущого з Отцем..." /Пошир. катехизис Православної Церкви Христової. - К.,1992. - С.45/.
Вчені дотримуються різних точок зору щодо особи Христа. Одні вважають, що в м.Назареті існував подібний проповідник, інші вважають його суто міфологічною постаттю.
За біблійними канонами, Христос, витерпівши ганебну диявольську страту на хресті, помер, проте і воскрес. Через хрест засяяло вічне життя. Христос знищив головну опору диявола і перетворив хрест на вічну перемогу добра над злом і смертю. У міфології смерть Христа усимволізовує процес повного звільнення людини від земних пут, гріховності. Шлях страждання є одночасно шляхом очищення, воскресіння, нескінченності бога із кінечної людини. Тобто, містерія Ісуса Христа значить: "Людина повинна народитися двічі, перший раз - фізично, вдруге - духовно, і тоді вона знову набуде своєї єдності з Богом" /Бауер В. та ін. Енциклопедія символів. - С.188/.
Православ'я стверджує, що наше "спасіння Ісус Христос здійснював ученням своїм, життям Своїм, смертю Своєю та воскресінням Своїм /див. Різдво/. Учення його буває для нас спасінням, коли ми приймаємо його всією душею і чинимо відповідно до нього..."
О.Потапенко.

Хустка /хустина/ - символ прихильності, любові; переходу в інший соціальний стан; вірності в коханні; прощання, скорботи; матері; квітучої душі українки.
Колись на Україні хустки вишивалися сріблом, золотом, шовком. Веселкові, мережені, вони символізували квітучу душу, високі естетичні смаки українських жінок.
Водночас хустка символізувала перехід дівчини у владу чоловіка. Заміжній жінці категорично забороняли "світити" волоссям, бо це прирівнювалося до зради. Злочином вважали також зривання хустки з голови жінки.
У середні віки існував добрий звичай: коли козаки вирушали з військом у похід, то кожна дівчина давала нареченому хустину як символ вірності в коханні. У Т.Шевченка читаємо:
Дарувала шиту шовком хустину,
Щоб згадував на чужині.
При сватанні дівчина перев'язувала хустиною руку парубка. Це символізувало згоду на заміжжя /Воропай О. Звичаї нашого народу. - С.317/.
Водночас хустка була символом трауру, прощання. Нею вкривали обличчя загиблого козака:
Дай же, дівчино, хустину,
Може в бою де загину -
Накриють очі темної ночі,
Легше в могилі спочину.
На осідланого коня, якого вели за домовиною козака, теж клали хустину:
Ведуть коня вороного,
Розбиті копита...
А на ньому сіделечко,
Хустиною вкрите.
Протягом століть хустка була на Україні найдорожчим подарунком. Водночас хустина символізувала найдорожче: рідну домівку, матір:
Вона її на люди берегла.
І щось в очах світилося дитинне.
Коли зі схову вносила хустину
І лагідно тулила до чола.

І хата щастям повнилась ущерть
-Бач, угодив, - підходила до люстра -
Така вже ловка. Бережу на люди
Та ще - ти ж, синку, не лякайсь - на смерть.
/Б.Олійник/.

О.Потапенко.

[Словник символів][Що таке символ?]

[A][Б][В][Г][Д][Е Є][Ж][З][И][Й][І][Ї][К][Л][М][Н]
[О][П][Р][С][Т][УФ][Х][Ц][Ч][Ш][Щ][Ю][Я]

До розділу "Бібліотека"