Василь МАРСЮК
ДОНЕЦЬКА ПРЕЛЮДІЯ
Роман у віршах

ВСТУП

Беру перо, бо сходять роки,
як сніг весною в яр глибокий,
не встигне здатися зима —
про сніг і згадки вже нема.
Моя зима вже недалеко
ллє синій холод, мов із глека,
і скоро снігом замете
усе, що мав я золоте.
А найдорожче все мені
не те, що зверху, на коні,
а в глибині, на самім споді,
вже не існуюче в природі,
що тільки в пам’яті живе
і з неї інколи спливе
таке оновлене і чисте —
аж засіяє золотисто...

Отак і ти, моє дитинство,
під шматтям літ лежиш на дні,
як світлий хрестик, що мені
давно колись наділа мати,
та довелось його сховати.
Дитинство! Зірочко моя!
Без тебе був би я — не я.
Ти, летючи, давно згоріла,
та серед ночі освітила
крутий мій шлях у майбуття.
Не поспішай у забуття,
прелюдіє* мого життя!
Хоч не така вона безжурна
далечина твоя лазурна.

Кажу собі: ти не забудь,
як вишні в Мар’їнці цвітуть,
а стиглі хмари із Азова,
приносять зливу аж бузкову,
і ціле море степове
у нас по вулицях пливе,
а вже осінній ураган
несе аж десь за океан
солому й пил з усіх доріг.
Ні, все я в пам’яті зберіг!
І не забуду вже довіку
ні нашу річку невелику,
ні ниви синьо-вороні,
ні дим Донецька в далині,
ні шахтний закуток, Бардич**,
ні наших вулиць, ні облич,
і хоч змінились з часом лиця,
але журитись не годиться.

Ні, я нікого не забув,
хто у дитинстві другом був,
від кого чув я добре слово,
для сироти це — не полова,
хто вчив мене, а хто й губив.
Кого навік я полюбив —
не всі вони із орденами,
ще менше їх поміж панами,
вже хтось покійний, хтось — дивак.
То й що? Для мене і будяк,
коли розквітне — то козак!
Не всі ж ростуть в оранжереї,
щось приживається на глеї
і обживає терикон,
і не найслабше — це закон.
Нехай оте з оранжереї
перелітує в нас на глеї,
коли курний донецький кряж
пашить під сонцем, наче пляж!
Як не крути, тут корінь наш,
і повоєнні наші злидні
тепер для мене навіть рідні.
Я пам’ятаю, що і як,
земля ж моя, і я — земляк!

* Прелюдія – вступ до музичного твору, або до чогось головного.
** Бардич – шахтарський куток міста Мар’їнки.

[ Вступ ] [ 1. Нас добре вчила шахта рідна ] [ 2.Такі прадавні імена ] [ 3. І кожний вірив тaк, як міг ]
[ 4. Оце і щастя: голуби! ] [ 5. Ми теж не ангели, дружок ] [ 6. В дитинстві все було солодше ] [ 7. Вуличне кіно ]
[ 8. Ох, яка ця вдова бідова! ] [ 9. Сказання про снігову людину ] [ 10. І зараз рідний як ніколи ]
[ 11. Сестри такої не знайти ] [ 12. Страшна краса ] [ 13. В живoму храмі серед нив ] [ 14. Круговорот ]
[ 15. За найпрекрасніший трофей! ] [ 16. Іду туди, де серцю мило ] [ 17. Непосланий лист ]
[ 18. Я з вами, браття, не лукавлю ] [ 19. Без волі все – порожній звук ] [ 20. Погожих днів вам, орачі ]
[ Біографічна довідка ]