Василь МАРСЮК
ДОНЕЦЬКА ПРЕЛЮДІЯ
Роман у віршах

7. ВУЛИЧНЕ КІНО

А ти де зараз, лікар Владик?
Розумні дав би ти поради,
бо із здоров’ям щось не те,
для тебе діло це святе.
Пройшов ти довгі інститути,
допоки вибився у люди.
Малим без матері ти ріс,
а батько значивсь «боротьбист»*,
або — бухгалтер Герастовський,
кругленький, як горіх волоський,
спокійний, тихий, як вода —
його ламала вже біда.
І ти в дворі біля криниці
самотньо жив як у в’язниці,
дивився тільки у вікно
веселе вуличне кіно.

А наша вулиця ізрання
уже влаштовує змагання
і копошиться аж до ночі:
рубає, стукає, волоче,
співає, плямкає, сопе,
копає, ріже і довбе,
несе в руках і за плечима,
сміється ротом і очима,
гуде, свистить на цілий край,
а то реве, немов бугай.
І де у неї брались сили?
Немов чорти її носили!
То м’яч ганяє, то гарбуз,
вчиняє справжній землетрус,
то грає в скраклі, то у свинки,
щоб не було в житті заминки,
чи ріже в «дурня», чи в «буру»,
або в «очко» — злодійську гру,
стріляє з лука, із рогатки,
вужем повзе з чужої грядки,
ганя курей чи голубів,
аж пір’я сиплеться з чубів,
аж горло хрипне у бабів.

До ночі вулиця гасала,
немов багацько їла сала,
то майструвала самокат
чи самопал як на парад,
то йшла по здобич у посадку
і колоски несла спочатку,
а там і дині, й кавунці,
і білозубі качанці,
усякий овоч та насіння,
чинила всі гріхопадіння,
купалась теж до посиніння
у обмілілому ставку
та вигрівалась на піску,
і аж тоді сушила весла,
як чорна курка яйця несла
і плавав місяць, мов карась —
вона додому ледь плелась,
немов гуляка з перепою
або натомлений в забої
немолодий уже шахтар,
і часом їй світив ліхтар
зручний такий, під самим оком.
Ходив, ходив і я тим боком
і засинав, хоч бий з гармат,
а під бочком тулився брат.

А під землею десь під нами
ходила в шахті наша мама
і бурки бухали в землі,
аж посуд дзенькав на столі.
Під ті підземні канонади
у вікна билась бідна мати,
прийшовши з праці уночі,
а ми спимо, як паничі,
у сні ганяючи м’ячі.
А завтра знову все спочатку,
ну, може, в іншому порядку.
Куток наш, бачимо, не чах,
а жив і цвів, і навіть пах,
як життєрадісний реп’ях!

А ти нас, Владику, обходив,
за хвіртку рідко так виходив,
провів ти стільки свят-годин
як не зі мною, то один.
Чи ти вродився домосідом,
чи дещо батько твій повідав,
як за Уралом він обідав,
а по сибірах пив чаї
(і мій відвідав ті краї
і полюбив, як люблять смерть,
навіки ліг у мерзлу твердь).

Проте не це нас поріднило,
а жінка лагідна і мила.
Звичайно, мачух так не звуть,
твоя — то виняток, мабуть,
була вона спокійна й пишна,
землячка мамина — Пшенишна,
вона ж — порадниця й кума.
Обох, обох давно нема.

Було зберуться в нашій хаті
і, чую, вже летіти раді
у неблизький Подільський край,
де довелось покинуть рай
або точніш — колгоспне пекло.
Воно і тут було не тепло,
бо скрізь той рідний СССР,
де і живеш, а наче вмер.
Та й заспівають молодиці
рідноголосо, як сестриці,
тоненько — мама, а кума...
Давно, давно обох нема,
пішли кудись погомоніти,
де їх уже не чують діти,
де сліз нема, а рай без меж.
Могили їхні рядом теж.
Ти і за мене при нагоді
вклонися низько їм, Володю!

* Боротьбисти – члени партії, що діяла на Україні в 1918 – 1920-х роках.

[ Вступ ] [ 1. Нас добре вчила шахта рідна ] [ 2.Такі прадавні імена ] [ 3. І кожний вірив тaк, як міг ]
[ 4. Оце і щастя: голуби! ] [ 5. Ми теж не ангели, дружок ] [ 6. В дитинстві все було солодше ] [ 7. Вуличне кіно ]
[ 8. Ох, яка ця вдова бідова! ] [ 9. Сказання про снігову людину ] [ 10. І зараз рідний як ніколи ]
[ 11. Сестри такої не знайти ] [ 12. Страшна краса ] [ 13. В живoму храмі серед нив ] [ 14. Круговорот ]
[ 15. За найпрекрасніший трофей! ] [ 16. Іду туди, де серцю мило ] [ 17. Непосланий лист ]
[ 18. Я з вами, браття, не лукавлю ] [ 19. Без волі все – порожній звук ] [ 20. Погожих днів вам, орачі ]
[ Біографічна довідка ]