Василь МАРСЮК
ДОНЕЦЬКА ПРЕЛЮДІЯ
Роман у віршах

5. МИ ТЕЖ НЕ АНГЕЛИ, ДРУЖОК

А скільки сонць ми зустрічали,
сусіде мій Миколо Чалий?!
Без барикад і без оград
вітались вікна наших хат,
як білолиці дві сусідки,
і не сварились навіть зрідка.
І я з тобою, як ні з ким,
вдихав безпечно шахтний дим,
хоч довели разок до бійки
і нас лукаві парубійки
і хихотіли в стороні,
коли ми бились, як півні,
під улюлюкання гучні.

А пам’ятаєш, як з тобою
ми в степ ходили і з бідою
тоді закінчили похід?
Хай буде це найбільша з бід!
Твоя сім’я жила в достатку,
і гарний дім був у порядку,
твій батько мав хазяйську хватку,
в чужі діла не сунув ніс,
усе у двір — не з двору ніс,
хоча у шахті вік ішачив,
а не злословив, не пиячив,
і під його крилом рости
ти міг, мій друже, без нужди.
А ще ти мав старого діда,
такого, кажуть, домосіда,
що і солдатчини не звідав,
ніде не був, не кочував
і жодну ніч не ночував
він поза хатою своєю,
так дорожив, мабуть, сім’єю.
І баба тиха теж була,
всього на день пережила
свого старого. Дивний рід
у тебе, друже юних літ!

А ти уперше для розваги
чи із хлопчачої відваги
пішов у степ по качани...
Тобі не сняться ще вони?
Набрались ми тоді рахуби,
попавши сторожеві в зуби!
Він наче виріс з-під землі —
і ми торбиночки малі
так і впустили на дорогу
і дралала з переполоху!
Я трохи був хитріший лис,
із-під коня вужем ізслиз
на чотирьох, а то й на пузі
(роз’ївся, бачте, на макусі!)
і розчинився в кукурудзі.
А ти метнувся на ріллю
і там, як заєць — улюлю! —
біг, спотикаючись від страху.
Так відпустив би чорт невдаху!
Е, ні! Чорти не ловлять ґав,
він гнався, гнався — і догнав,
і взяв за шкірку. Справний воїн!
І хлопченя погнав конвоєм
попід селом, як перед строєм.

Ми теж не ангели, дружок!
Пора віддати наш боржок:
ті качанці й на них проценти
(ми все-таки інтелігенти!),
хоч так підтримаймо колгосп,
який на диво всім чогось
не з’їла досі ще держава,
хоч як вона не обдирала
сільських забитих трударів,
як і між іншим шахтарів.

Гай-гай, писав про кукурудзу,
а знов проїхавсь по Союзу!
І дивуватися не слід,
бо наше сало схрумав кіт
і лиш погладжує живіт.
За кожну вишеньку чи сливу
платив податок хлоп щасливий
і найщасливіша вдова,
щоб будувалася Москва.
Спливли, спливли туди садочки,
стирчали в селах лиш пеньочки,
немов злиденні трудодні.
Хіба такі вже ми дурні,
що нас скубуть, а ми ні-ні?!
Та ніби ж люди — а не пні!
Хоч ми і повзали на пузі,
та доповзали і до вузів,
пройшовши школу в кукурудзі.

Ти, друже, теж науку гриз
і жив десь там, де п’ють кумис,
чужих дітей учив у класі
чужої мови, а в Донбасі
учили нас — теж дикий ліс!
Котив, котив ти братній віз,
та в шахту, чув я, знов поліз.
Не знаю, чи свої вже діти
тебе заставили одіти
шахтарську робу — вчитель все ж!
Хоч краще де, не розбереш,
чи там в землі, чи на поверхні
весь вік точити дітям брехні?
Ох, як це солодко уму,
я знаю! Краще вже в тюрму!
І не одного педагога
туди приводила дорога.

Звичайно, шахта — не тюрма,
та й марципанів там нема,
не всі там квітнуть від роботи:
одного висушать сухоти,
що лікар зве «туберкульоз»
і вже як скаже, то всерйоз,
другий згасає від печінки,
а той байдужий став до жінки,
або точніше, до жінок,
а це йому сумний дзвінок,
бо молодиця, як лошиця,
на весь куток почне казиться.
І вже яке тоді життя?
Постійні сльози та ниття.
Щасливий той, кого ця чаша
минула, наче куля вража!

Мій друже, хай тобі Господь
оберігає дух і плоть!
Із-під землі здоров виходь!
А ми з тобою на піддашку
колись засядем, взявши пляшку,
тю! помилився, краще — чашку
із морсом, що о тій порі
робили наші матері.
Посиджу трохи, подивлюсь
на рідну хату. Пожурюсь,
якщо її уже немає,
а може, служить ще сараєм.
Гай-гай! Колись же був і сад,
але пропав, як експонат
дитячих днів моїх веселих,
які розбіглися по селах,
і погубилися сліди
серед густої лободи...

А ти, дружок, здоров ходи,
як твої прадіди-діди!

[ Вступ ] [ 1. Нас добре вчила шахта рідна ] [ 2.Такі прадавні імена ] [ 3. І кожний вірив тaк, як міг ]
[ 4. Оце і щастя: голуби! ] [ 5. Ми теж не ангели, дружок ] [ 6. В дитинстві все було солодше ] [ 7. Вуличне кіно ]
[ 8. Ох, яка ця вдова бідова! ] [ 9. Сказання про снігову людину ] [ 10. І зараз рідний як ніколи ]
[ 11. Сестри такої не знайти ] [ 12. Страшна краса ] [ 13. В живoму храмі серед нив ] [ 14. Круговорот ]
[ 15. За найпрекрасніший трофей! ] [ 16. Іду туди, де серцю мило ] [ 17. Непосланий лист ]
[ 18. Я з вами, браття, не лукавлю ] [ 19. Без волі все – порожній звук ] [ 20. Погожих днів вам, орачі ]
[ Біографічна довідка ]