Василь МАРСЮК
ДОНЕЦЬКА ПРЕЛЮДІЯ
Роман у віршах

12. СТРАШНА КРАСА

У трудовому передмісті
бродили ми, як дріжджі в тісті.
Які з нас будуть пироги,
ми знати, ясно, не могли.
Хіба без доброї начинки,
без маку, сиру чи печінки
щось путнє вийде? А млинці?!
А золотисті буханці?
А чим погані вергуни?
Годиться все — ми не пани!

Та з давнини воно ведеться,
що стати паном кожний пнеться,
бо ми, наївшись ковбаси,
десерту хочемо — краси,
і благоденства, і свободи,
краса — ворота насолоди.
А хто подав нам заповіт,
що красота врятує світ,
я не пригадую — і марно,
бо мудро сказано і гарно.
Ми всі врятовані були,
не помічаючи коли,
чи цвітом вишні, чи грозою,
а чи щасливою сльозою,
і ясен місяць (так було)
перемагати може зло,
була б на те Всевишня воля.

Одного разу я і Коля,
мій брат молодший, восени
пішли у степ по кавуни,
хоча в нас вересень — не осінь:
ще горобці роїлись в просі,
і клен в посадці зеленів,
і плеса зораних ланів
ще не взялись озиминою.
Уперше брат ішов зі мною
в далекий рейд. Іще за дня
я вів його не навмання
на той баштан, що, як ведеться,
охоронявся мов фортеця
і був аж на краю землі,
як уявляли ми малі,
хоч у свої тринадцять років
я знав життя вже з різних боків.

Неначе лиси молоді,
ми все петляли у путі
крізь нетрі соняхів, посадок
і, перепливши на остаток
ще кукурудзи океан,
ми враз побачили баштан
на косогорі. Через балку
до нього вже докинеш палку.
Так виникають дивні сни:
рябенькі кури-кавуни
пасуться мирно на узгір’ї,
і сонце в золотому пір’ї
до них сідає. Довгу тінь
відкинув сторожів курінь,
і вже об’їждчик Куцокінь
удвох з конем ще довшу тінь
тягли із поля, слава Богу!
Зате навіював тривогу
дід Блим з рушницею. Як пень,
він тут стовбичить цілий день,
а біля нього внук-школярик
під куренем щось куховарить,
і дим звивається в’юном.
І день червоним кавуном
за горб поволеньки заходить,
цвіркун мелодію заводить,
а жайвориний тихне свист,
на кукурудзі жовтий лист
ні ворухнеться, ні шелесне,
і раптом видиво чудесне
ґвалтує постріл: хитрий дід
лякає весь притихлий світ.

Та у фортеці на пригірку
ми з братом знайдемо десь дірку,
до скарбу знайдемо ключі,
хоч ти стріляй або кричи!
І, як звірки на полюванні,
ми повземо у смерки ранні,
і скоро перший колобок
до нас покотиться в мішок,
і диньки-репанки медв’яні
з’їмо ми тут же на баштані,
вони аж тануть на губах,
і ними степ увесь пропах,
а кавунці, хоч видом гарні,
прослухать треба як в лікарні —
легенько щиглем тук-тук-тук,
і вибирай приємний звук.

Та що це? Що? Нічний ліхтар
на нас наставив хтось із хмар.
Чи місяць? Ні, Видюще Око
у балку дивиться глибоку
на наші спини, на курінь,
що знов відкинув довгу тінь,
немов до нас направив руку.
Ми лежимо. Ніде ні звуку.
Світ є неначе і нема,
є день одразу і пітьма,
ми з братом є і нас немає,
є щось Велике і Безкрає,
стоїть і дивиться униз.

Я щойно був, як хитрий лис,
та він із мене раптом слиз.
Я обдурив би діда Блима
І Куцоконя, разом з ними —
усіх людей, а небеса
не обдурю. Страшна краса
у бур’янах серед баштану
мене застала. Я не стану
їй опиратися, я встану
із пози гідної вужу,
безстрашно встану і скажу
тихенько братові малому:
Ну, все! Ходімо вже додому!
А як же дині-кавуни?
Ще не доспіли, бач, вони.
А що я більше міг сказати?
Нехай мені пробачить братик.

Ми піднялись. І вже ніколи
я не ходив з мішком у поле,
хоч досі ще в полях люблю
стерню топтати чи ріллю.
І хай там золото розвісять,
а я дивитимусь на Місяць,
на Шлях Чумацький і на Віз,
що із дитинства нас привіз
і все везе кудись за межі,
де бути нам іще належить,
де вічний рух і вічна смерть
сплелись в єдину круговерть,
де все конечне і безкрає,
де всі ми є і нас немає.
І хоч мені не осягти
усі віддалені світи,
та щасливішої людини
нема за мене в ці години.
Ось і не вірте, що краса
творить із нами чудеса!

[ Вступ ] [ 1. Нас добре вчила шахта рідна ] [ 2.Такі прадавні імена ] [ 3. І кожний вірив тaк, як міг ]
[ 4. Оце і щастя: голуби! ] [ 5. Ми теж не ангели, дружок ] [ 6. В дитинстві все було солодше ] [ 7. Вуличне кіно ]
[ 8. Ох, яка ця вдова бідова! ] [ 9. Сказання про снігову людину ] [ 10. І зараз рідний як ніколи ]
[ 11. Сестри такої не знайти ] [ 12. Страшна краса ] [ 13. В живoму храмі серед нив ] [ 14. Круговорот ]
[ 15. За найпрекрасніший трофей! ] [ 16. Іду туди, де серцю мило ] [ 17. Непосланий лист ]
[ 18. Я з вами, браття, не лукавлю ] [ 19. Без волі все – порожній звук ] [ 20. Погожих днів вам, орачі ]
[ Біографічна довідка ]