 |
|
Просвіта
 |
 |
 |
 |
 |
|
|
Дейл КАРНЕГІ ВІД ПЕРЕКЛАДАЧА В статті Михайла Антонова «Так що ж воно з нами коїться?», яка відкриває серпневу книжку журналу «Октябрь» за минулий рік, читаємо: «Я знав керівних працівників з великим стажем, для яких знайомство з цією книгою було справжнім одкровенням. І це зрозуміло. Досі у вузах і академіях їм розповідали про фондовіддачу та продуктивність праці, рентабельність та сітьові графіки — і раптом рекомендації, засновані на досвіді багатьох, про те, як прозирнути в душі людей, звернутися до кращих сторін їхньої природи, зацікавити їх в успіху справи, прилучити їх до вашої точки зору». Йдеться про книгу, яка, за словами автора, «розкуповується швидше за всі книги в світі». Дейл Карнегі, звісно, вдався тут до рекламного форсажу, але далеко від істини не відійшов. Судіть самі, з 1936 по 1964 рік тільки в США її перевидавали 111 разів (саме за цим виданням і здійснено переклад) і, думаємо, що від 1964-го і до цих днів перевидань було теж не менше. Такою живучою популярністю на батьківщині автора, де тривалого успіху не визнають (бо ж який це успіх, якщо він набридає?), може похвалитися хіба що Біблія. Власне, характеризуючи цю книгу, американці часто називають її «біблією ділової людини». Підвищену зацікавленість викликала вона і за кордоном — працю Дейла Карнегі перекладено практично всіма європейськими мовами, вона широко відома в Азії та Латинській Америці. Радянський читач мав змогу познайомитися з її окремими розділами, що їх видрукував журнал Сибірського відділення Академії наук СРСР «ЭКО» в 1978 -1979 роках. Це були фрагменти з книги, препаровані і звільнені від «тягара» аргументації і прикладів, і, зрозуміло, в такому вигляді ця публікація скорше підігріла читацький інтерес, аніж його потамувала. Віриться, що тодішній головний редактор «ЗКО», нині один з наших найпопулярніших і найпрогресивніших економістів, А. Г. Аганбегян хотів надрукувати її в повному обсязі, та не ті тоді були часи. Зараз це робить наш журнал, і не лише для того, щоб заповнити прогалини в знаннях, якими володіють інші народи (хоч і це — вельми важлива і потрібна місія). Ми певні того, що в перебудовчий період слід використовувати будь-який досвід, який допомагатиме нашому розвиткові. Ось уже тривалий час книга Дейла Карнегі надійно
виконує функції наріжного каменя в підвалинах американського менеджменту.
Так, того самого менеджменту, який у 60-х роках повсюдно вважався
хіба не головною причиною науково-технічної та економічної переваги
американських корпорацій над європейськими і який ніби й захитався
у 80-х під тиском «японського виклику», але провідні в світі позиції
все ж зберіг, позаяк фахівці сходяться на тому, що хоча «американський
міраж» і розсіюється, США все ще зберігають свою перевагу над
усіма іншими країнами в сфері управління складними виробничими
комплексами. Як відомо, управляти такими системами, керуючись
лише навичками, традицією, здоровим глуздом, купецьким нюхом,
а тим більше бюрократичними інструкціями — справа безнадійна,
особливо в тому світі, де від рівня управління залежить норма
прибутку. Потрібна ще безліч інших чинників, центральне місце
серед яких належить людському фактору, потрібний, передусім, досконалий
мотиваційний механізм поведінки людей на робочих місцях з тим,
щоб надихнути їх на щонайбільшу віддачу при найменшому з їх боку
опорі. Не комп'ютери і не новітні технології (хоча і це — необхідні
складники успіху), а саме рядовий персонал розглядається процвітаючими
компаніями як головне джерело досягнень у сфері якості і продуктивності
праці. Кілька років тому вважалося обов'язковим тлумачити читачеві, як саме слід сприймати ту чи іншу думку зарубіжного автора, що виходить за межі усталених стереотипів. Ми цього не робитимемо, хоча, звісно, у книзі Дейла Карнегі таких місць чимало. Ми віримо, що радянський читач чудово підготовлений (принаймні не гірше за нас) для їх критичної оцінки та ідеологічної грамотної кваліфікації. Єдине, нам здається коректним звернути увагу па кілька принципових моментів. Свідомо і вперто ігноруючи класову природу капіталістичного світу, фахівці з людських взаємин на Заході (ті, що не стоять на марксистських позиціях) створюють теорії (типу «збагачення праці», «ротації робіт», «розширення рамок самостійності» і т. п.), які буцімто спроможні подолати класовий антагонізм суспільної праці. «Вчені, -— зазначав американський журнал «Бізнес уїк», — нині володіють засобами, спроможними зламати волю людини, запрограмувати її поведінку, змінити її особу, інакше кажучи, знелюднити її». Солодкі мрії! Не володіють вони такими засобами і не володітимуть доти, доки не буде розв'язано конфлікт між раціоналізмом буржуазної науки управління та ірраціональністю самого капіталізму, що її породив. Аргументів і прикладів знайдемо безліч у кожній газеті і не лише в наших: американські, англійські, канадські, італійські, французькі та ін. засоби масової інформації щодня повідомляють (для них це гаряча тема) про численні страйки, про запеклу боротьбу профспілок за кращі умови праці. Професор В. Скіннер, який читає в Гарвардському університеті курс «Управління людськими ресурсами», в статті під красномовною назвою «Біля розбитого корита», надрукованій в солідному журналі «Гарвард бізнес рев'ю», змальовує ситуацію, достовірність якої не викликає сумнівів. «Бізнес витратив мільйони на заходи в цій сфері. Де ж віддача? — запитує професор. — Страйки не зникли. Дружні відносини з робітниками не налагодилися. Стратегічне становище багатьох галузей американської промисловості не поліпшилось. Довіра до нашого бізнесу чи до великих корпорацій не стала вищою. В нашому суспільстві образ менеджерів не встановився як тип доброзичливої соціальної групи, що заслуговує на довіру. Ворожість або класова боротьба не минулися. Робітники як і раніше без ентузіазму ставляться до нової технології, машин чи обладнання». Тут майже нічого додати, крім того, що буржуазна наука управління навіть за умов найвищого ступеня раціоналізму неспроможна позбавити буржуазний лад головного його протиріччя між суспільним характером виробництва і приватновласницьким методом присвоєння його результатів. Добре. А як же з твердженнями і рецептами Дейла Карнегі, з його патріархальною вірою в те, що між підприємцем і робітником можлива злагода, класовий мир і взаємна любов? Розмірковуючи над цими запитаннями, відповіді на які нам, звісно, відомі ще зі студентських лав та перших у нашому житті посібників, не будемо зверхньо підсміюватися над «нерозумним Карнегі», а краще згадаймо, що він американець, відтак виховувався на цінностях свого суспільства і від них відштовхувався в своїх висновках. Пригадаймо, що навіть у наш час, коли, здається, кращі з американських умів та й увесь інший світ так довго і так переконливо розвінчували світоглядні постулати американських цінностей, і сьогодні переважна більшість білих американців дотримується спільного соціально-психологічного підходу до існуючої дійсності, яка визначається традиційними для цієї категорії параметрами — вірністю догматам та цінностям індивідуалізму, гонитвою за матеріальним успіхом та кар'єризмом, відчуттям національної зверхності та своєї виключності, несприйняттям будь-якого іншого способу життя або мислення в американському суспільстві. І від цього нікуди не подінешся. Тим більше, що сам Дейл Карнегі — типовий продукт цього способу життя. Аби це довести, досить і одного прикладу: розглядаючи численні стимули високої продуктивності праці, він навіть не згадує головного важеля тиску на американського робітника — безробіття. Отже, Дейл Карнегі (1888—1955) — син фермера, випускник коледжу, торговельний агент, драматичний актор, агент по продажу вантажівок, початкуючий письменник, викладач вечірньої школи. Типовий реєстр для енергійного американського хлопця, який прагне намацати власну підприємницьку золоту жилу. Йому не виповнилося і 25 років, коли він почув дзвони успіху на свою честь: наважившись відкрити в самому Нью-Йорку курси ораторського мистецтва для бізнесменів, він виграв, оскільки з'ясувалося, що навчитися мистецтву прилучення інших до своєї точки зору бажає велика кількість людей. Курси розростались і згодом перетворилися в Інститут ораторського мистецтва і людських взаємин, який закінчило п'ятнадцять тисяч менеджерів. Перша книга Карнегі — «Ораторське мистецтво та його вплив на людей у бізнесі» — потрапила в «обов'язковий» список книг для бізнесмена і широкого читацького загалу так і не досягла. А от свою головну книгу «Як здобувати друзів і впливати на людей» він уже писав у ранзі незаперечного авторитету в цій галузі. Ось як сам автор розповідає про історію її створення: «Протягом кількох років я шукав практичного посібника з людських взаємин. Оскільки такої книги не існувало, я спробував написати її для того, щоб використовувати як учбовий посібник на своїх власних курсах. І ось вона перед вами. Готуючись до роботи над книгою, я читав усе, що міг знайти з цих питань. Я найняв спеціаліста, який мав досвід дослідницької роботи. Він провів півтора року в різних бібліотеках, щоб прочитати все, що я міг пропустити, продираючись крізь дрімучі хащі наукових праць з психології, занурюючись в сотні журнальних статей, переглядаючи численні біографії, намагаючись встановити, як спілкувалися з іншими людьми великі люди всіх часів і народів. Я особисто інтерв'ював багатьох процвітаючих людей. В ході цих інтерв'ю я прагнув з'ясувати техніку людських взаємин, яку вони застосовували. З усього цього матеріалу я підготував лекцію і назвав її «Як здобувати друзів і впливати на людей». Протягом багатьох років щосезону я пропонував цю розповідь увазі слухачів курсів інституту Карнегі в Нью-Йорку. Я читав їм лекцію і пропонував їм негайно перевірити викладені в ній правила на практиці, в ділових і суспільних відносинах, а потім на чергових заняттях в класі розповісти про свої експерименти та досягнуті результати. Чи не правда, це було цікаве домашнє завдання? Ці спраглі самовдосконалення леді й джентльмени були зачаровані перспективою роботи в лабораторії зовсім нового типу — лабораторії людських взаємин. Ця книга не була написана у звичайному розумінні цього слова. Вона виросла, як виростає дитина, і розвинулася в цій лабораторії з дослідів, які поставили тисячі дорослих студентів». Пропонуючи книгу Д. Карнегі в повному обсязі, «Всесвіт» не тільки повертає давній борг фахівцям та всім зацікавленим у психології людських відносин, а й сподівається залучити для удосконалення і виробничих і суто життєвих стосунків, без чого в умовах перебудови нашої економіки та інших сфер суспільного життя не обійтись, цікавий і корисний матеріал. Матеріал, що неодмінно спонукає кожну творчу людину до роздумів та нових відкриттів. Валерій ГРУЗИН Дейл КАРНЕГІ Зміст Частина перша Розділ І Розділ II Розділ III Частина друга Розділ І Розділ II Розділ III Розділ IV Розділ V Розділ VI Частина третя Розділ І Розділ II Розділ III Розділ IV Розділ V Розділ VI Розділ VII Розділ VIII Розділ IX Розділ X Розділ XI Розділ XII Частина четверта Розділ І Розділ II <...> З англійської переклав Валерій ГРУЗИН «Всесвіт», 1988 р. |
 |
|
 |
 |
| Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ |