В.Кравченко. АБЕТКА ДЛЯ "СТАРШОГО БРАТА" УКРАЇНЦІ НА СЛУЖБІ РОСІЙСЬКОГО ФЛОТУ

	Просвіта	Дзвін Севастополя	Союз українок	ТРЦ Бриз
На першу	Галерея	Вільна трибуна	УКІЦ	УГКЦ
Відгуки	Бібліотека	Пласт	Смішного!	Лінки

Валько КРАВЧЕНКО АБЕТКА ДЛЯ "СТАРШОГО БРАТА" УКРАЇНЦІ НА СЛУЖБІ РОСІЙСЬКОГО ФЛОТУ

Більше 250 років тому, в 1747 році відійшов у вічність видатний український духовний діяч і просвітитель, Київський митрополит, обер-ієромонах російського військово-морського флоту Рафаїл Заборовський.
Він народився на Львівщині в 1677 році. Навчався в єзуїтській колегії, потім - в Києво-Могилянській академії. Після її закінчення Заборовський був скерований до Москви викладати риторику в Слов’яно-греко-латинській академії.
1723 року Р. Заборовського було призначено обер-ієромонахом російського військово-морського флоту, його духовним окормителем(керівником).
Потім він служив ще в інших містах Росії - був архимандритом монастиря в Твері, працював у Священному Синоді Російської Православної церкви, був єпіскопом Псковським та Нарвським. В останній єпархії він відкрив першу школу і взагалі всюди залишав по собі добру згадку як поборник освіти й культури, проповідник чесності й добра.
1831 року Р. Заборовський повернувся на Україну і обійняв посаду Київського митрополита. Він був останнім київським митрополитом, який протистояв натиску російської церкви і царату на українську церкву й культуру.
Як людина високоосвічена і патріот України, Заборовський насамперед дбав про розвиток освіти на Україні. Особливим об’єктом його уваги була Києво-Могилянська академія. Він виділив велику суму власних грошей на реставрацію навчального корпусу, надбудову другого поверху, збудував нову бурсу, на власні кошти посилав найбільш здібних студентів вчитися за кордон, подарував академії 137 своїх книжок, щорічно жертвував гроші для викладачів. Коли з заснуванням Малоросійської колегії Києво-Могилянська академія перестала отримувати кошти, митрополит Заборовський домігся того, що з 1741 року фінан сування академії було поновлене. В складеній Заборовським у 1734 році академічній інструкції закріплювалась всестановість академії: "До Академії повинна прийматись будь-яка людина всякого звання й стану, звідкіля б вона не прийшла". В Московській академії діяла постанова Синоду 1728 року "Помещичьих людей и крестьянских детей не принимать". За наполяганням Заборовського викладачі академії були прийняті на штатний оклад (в 1797 р.).
10 серпня 1742 року у відповідь на наказ Лисавети Петрівни, котра щойно стала імператрицею, про набір на Україні співаків до придворної капели, митрополит Заборовський видав розпорядження про складання списків кандитатів серед вихованців Києво-Могилянської Академії та ін. навчальних закладів України до тієї капели. Серед перших був названий студент Академії, майбутній великий український філософ Григорій Сковорода. Як відомо, одного з співаків своєї капели - козака з села Лемешів Козелецького повіту Олексу Розума - Лисавета обрала собі чоловіком, а його брата Кирила призначила гетьманом України.
В Києві збереглася брама Заборовського (1748) - колишній головний вхід до будинку київського митрополита на території Софіївського собору. За наказом Заборовського в храм Софії був поставлений новий розкішний різбляний іконостас - чудова робота київських майстрів в стилі українського бароко.
У свій герб освічений київський митрополит Рафаїл Заборовський вмалював палаюче серце - образ доби Просвітництва.

Заборовський не був поодиноким українцем серед релігійних і культурних діячів, що прислужилися військово-морському флоту. Вихованець Києво-Могилянської академії Григорій Андрійович Полетика(1725-1789), український письменник і перекладач, вихідець із козацької старшини, син бунчукового товариша, роменського війта Андрія Павловича Полетики, правнук козака Івана, котрий загинув під Хотином у битві 1673 року. В 1764-1773 роках він працював у морському кадетському шляхетському корпусі, займаючи посаду головного інспектора навчальної частини. Він був найосвіченішим представником України в Петербурзі, власником однієї з найбагатших в російській державі бібліотек.
Григорій Полетика на своїй посаді всіляко сприяв літературній творчості викладачів корпусу, впроваджував друковані підручники, склав словник шістьома мовами, що повинен був, на його думку, "сприяти молодим людям Росії у навчанні тих мов, котрі є найголовнішими у світі і найпотрібнішими науками вважаються", перекладав, видавав книжки з морської справи. Але після великої пожежі 23 травня 1771 р. на Василівському острові, де Григорій Полетика мешкав в дерев'яному будиночку на території морського училища, згоріла майже вся його бібліотека - кілька тисяч книг, які він збирав понад двадцять років ще від часу навчання в Києві.
"Сия потеря привела мое здоровье в расстройство" - писав Полетика. Він склав подання про відставку і отримав її в лютому 1773 р. А морський кадетський корпус перебрався до Кронштадта.
Повернувшись на Україну, Григорій Полетика жив зі своєю дружиною Оленою Іванівною в містечку Погарі за тридцять верст од полкового міста Стародуба на Чернігівщині в її спадковому маєтку. Останній дістався їй від батька, генерального судді Війська Запорізького Івана Андрійовича Гамалії, а той успадкував його від свого батька полковника Андрія Гамалії, якому маєток був подарований гетьманом Мазепою.
В роки відставки Григорія Полетики його розрадою був пошук старих книжок по Україні. Буваючи в маєтках Чернігівщини, їздячи до батька на Полтавщину чи до брата у Костянтинів, скрізь заводив мову про книжки й рукописи, що припадали пилом на горищах. Його друга бібліотека складалась головним чином з книг з української історії, що була темою його статей.
Брат Григорія Полетики Іван Андрійович служив статс-лікарем петербурзького морського шпиталю. Старший з семи його синів Василь був прийнятий на службу до морського корпусу, де добре пам'ятали його батька. Вийшовши у відставку в чині секунд-майора в 1790 р., він повернувся на Україну, де протягом семи років двічі обирався роменським маршалком - повітовим предводителем дворянства. Він став письменником - істориком, як і його батько. "Де тільки можна, - писав він, - намагаюсь я розшукати відомості до історії української". Написав "Опис міста Ромни і його повіту 1870-1880 років"; "Записку "про походження українського шляхетства", за яку був нагороджений царем Олександром І, та ін. твори. Деяки дослідники вважають, що він зустрічався з Шевченком.
Ближче до кінця ХVIII ст. інспектором петербурзького морського кадетського корпусу працював Платон Якович Гамалія (1766-1817). Після навчання в Києвській академії він вступив до цього навчального закладу і прослужив на флоті десять років, з яких близько п'яти провів у морі - плаванні й морських боях, один з яких описав В. Пікуль в романі "Фаворит". Обійнявши після цього посаду інспектора морського кадетського корпусу, він поставив собі за мету докорінно змінити старі програми викладання, створити найповніші і найсучасніші курси основних дисциплін. За порівняно короткий час він написав фундаментальні праці з теорії морської служби та практики судоплавства. Він уклав астрономічні таблиці для мореплавців, створив теорію ахроматичних труб, написав історію оптики тощо. Внесок українського вченого в науку мореплавства важко переоцінити. Всі російські моряки, від мічмана до адмірала, вчені-гідронавти, кораблебудівники першої половини ХІХ ст. так чи інакше були учнями капітан-командора Платона Гамалії - почесного члена Імператорської Академії наук і обов'язкового члена Державного адміралтейського департаменту Росії. 1842 р. Тарас Шевченко за сприяння свого знайомого начальника канцелярії генерал-штаб-лікаря головного медичного управління Військово-морського міністерства Якова Олексійовича Гамалії здійснив подорож Балтійським морем на військовому пароплаві "у Шведчину й Датчину" і на знак подяки своєму приятелеві на цьому пароплаві "скомпонував невеличку поему" - "Гамалія".
Наш отаман Гамалія,
Отаман завзятий.
Зібрав хлопців та й поїхав
По морю гуляти;
По морю гуляти,
Слави добувати,
Із турецької неволі
Братів визволяти...
В документальних джерелах і народному епосі нема згадки про Гамалію і його морський похід. Але з історії відомо, що один з послів Богдана Хмельницького до Стамбулу своєю кремезною статурою настільки впав в око турецькому султанові, що той назвав його гамалем, тобто високим і сильним. Згадаймо ім'я президента Єгипту - Гамаль Абдель Несер. В українській вимові це слово дещо трансформувалось. Правнук небожа того першого Гамалії Яків, бунчуковий товариш і городничий Пирятина, і був батьком інспектора петербурзького морського кадетського корпусу Платона Яковича Гамалії.
Чи зберігається, чи шанується пам’ять в сучасному Військово-Морському Флоті Росії про цих та інших діячів української науки й культури, що прислужилися йому в минулому мені невідомо. Хай про це напишуть в газеті "Флаг Родины" члени військово-наукового товариства Чорноморського флоту. Але ми не маємо права на безпам'ятство, і мусимо шанувати всіх славних українців.

АБЕТКА ДЛЯ "СТАРШОГО БРАТА"

КИЇВСЬКІ МІСІОНЕРИ - РОСТОВСЬКІ СВЯТІ

ЯК УКРАЇНЕЦЬ ВИВИЩИВ МОСКВУ. МИТРОПОЛИТ ПЕТРО.

КОРОТКИЙ СЛОВНИК ДІЯЧІВ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ XVII-XVIII ст.

СИН КОЗАЦЬКОГО СОТНИКА - РОСІЙСЬКИЙ СВЯТИЙ

СВІТЛО З УКРАЇНИ. ТЕОФАН ПРОКОПОВИЧ

УКРАЇНЕЦЬ З ЯВОРОВА НА ЧОЛІ РОСІЙСЬКОЇ ЦЕРКВИ. СТЕФАН ЯВОРСЬКИЙ.

УКРАЇНЦІ НА СЛУЖБІ РОСІЙСЬКОГО ФЛОТУ

ПРИЛУЦЬКИЙ КОЗАК ГОРЛЕНКО - РОСІЙСЬКИЙ СВЯТИЙ

"В КНЯЗЬЯ НЕ ПРЫГАЛ ИЗ ХОХЛОВ...". ОЛЕКСАНДР БЕЗБОРОДЬКО.

УКРАЇНСЬКИЙ СЕЛЮК - ВИХОВАТЕЛЬ РОСIЙСЬКОГО ЦАРЯ. АНДРІЙ САМБІРСЬКИЙ.

УКРАЇНСЬКІ ЛІКАРІ НА СЛУЖБІ В РОСІЙСЬКОМУ ФЛОТІ