В. Кравченко. АБЕТКА ДЛЯ "СТАРШОГО БРАТА" В. Ф. МАЛИНОВСЬКИЙ

	Просвіта	Дзвін Севастополя	Союз українок	ТРЦ Бриз
На першу	Галерея	Вільна трибуна	УКІЦ	УГКЦ
Відгуки	Бібліотека	Пласт	Смішного!	Лінки

Валько КРАВЧЕНКО АБЕТКА ДЛЯ "СТАРШОГО БРАТА" УКРАЇНЕЦЬ - ВИХОВАТЕЛЬ ПУШКІНА. В. Ф. МАЛИНОВСЬКИЙ

Коли громадськість святкує черговий ювілей О. С. Пушкіна, згадаймо добрим словом його вихователя - українського патріота Василя Федоровича Малиновського.
Російський поет в "Програмі автобіографії" серед осiб, що справили на формування його особистості й світогляду найбільший вплив назвав нашого краянина, що був директором Царськосільського ліцею.
Малиновський народився в 1765 році в сім’ї українського священика в Ізюмському повіті Харківської губернії. В 1781 році він закінчив гімназію Московського університету вступив на службу до архіву колегії іноземних справ. Вільно володіючи кількома мовами, європейськими, східними й давніми, він в 1789 році, за його виразом, "випросився" на місце перекладача до російської місії в Лондоні і пробув у Великій Британії більше двох років. 1791 року він був відряджений на війну з Туреччиною і, знаючи турецьку мову, взяв участь в мирному конгресі як секретар. Потім він був призначений російським генеральним консулом в Молдавії й Валахії і пробув в Яссах близько двох років /1801-1802/. Після цього служив в мінiстерстві закордонних справ, а з 1811 року і до своєї смерті обіймав посаду директора Царськосільського ліцею.
Попри всі заслуги Малиновського перед Росією, цар Олександр І його не любив: осоружний українець мав погану звичку багато роздумувати і до того ж видавав журнал. Дійсний статський радник (цивільний генерал) Малиновський був з рiзночинців.
На відкритті Ліцею 19 жовтня 1811 року Малиновському довелось читати промову, написану за нього директором департаменту народної освіти, бо його власну забракували в Міністерстві за "зайві думки", і це було неприємно і навіть гидко. Та Малиновський створив в Ліцеї атмосферу волелюбства, "ліцейський спосіб навчання" - систему виховання поступових державних діячів і письменників. Він негативно ставився до керівництва російської православної церкви і не допустив її впливу в Ліцеї. Він заохочував викладачів грунтовно займатись наукою і друкувати свої твори. Ліцеїсти значну частину свого дозвілля проводили в помешканні директора і його дружини Софії Андріївни уродженої Самбірської. В невимушених розмовах з ліцеїстами директор прищеплював їм свої ідеї. Ліцеїстів приваблювало його відкрите, по-південному темнувате обличчя з благородними рисами, розумне і приязне. Малиновський ненавидів муштру і пишався тим, що його Ліцей був єдиним учбовим закладом Росії, де не існувало тілесних покарань.
Пушкін любив Василя Федоровича за його людяність, м’ягкість, доброту і батьківське піклування про учнів, за те, що він всю душу вкладував в Ліцей.
Що і в якому обсязі засвоїв Пушкін з ідей Малиновського - це велике і складне питання. Є припущення, що Малиновський був членом таємної політичної організації "Друг Человечества", члени якої ставили своєю метою звільнення кріпаків. Чи не знав про це Пушкін і чи не тому він писав у своєму вірші "Деревня"
"Друг человечества печально замечает
Везде невежества убийственный позор ",
вкладаючи в ці рядки таємний, зрозумілий лише йому сенс.
Свої ідеї Малиновський сформулював у 1803 році. Головною працею Малиновського є трактат про національне самовизначення як основу незалежного політичного буття народів - "Роздуми про мир і війну". Автор доводив, що згубними для людства є загарбницькi війни. В розділі "Право народів" він обстоював ідею незалежного існування і азійців, і африканців, але особливо його цікавила Європа. Малиновський відзначав, що шляхом завоювань в Європі виникли володіння, що складаються з народів "противних між собою". Малиновський звинувачує правлячі в Європі династії в беззаконному деспотизмі (Романових на ім’я він не називає, але це і так зрозуміло). У вислідку існування цих династій історія, за словами мислителя, стає історією не народів, якою вона має бути, а історією "панівних домів, безперервно воюючих між собою". Особливо він засудив національне пригнічення народів Центральної і Південно-Східної Європи. Вiн пише: "Благоденству багатьох народiв заважають iмперiї". На його думку Франція повинна відмовитись від своїх завоювань. Отже, й Росія повинна відмовитись від України, дати їй волю.
Він наполягав на визнанні за кожним народом Європи його "природних прав" на національну територію, полiтичну незалежність і "власне управління". "Турки хай управляють турками",- пише Малиновський. І так хочеться продовжити: "а росіяни - росіянами". Він обстоює національну незалежність кожного народу з формою правління за власним вибором. Народи політично і адміністративно розділені, як український народ, перебувають на грані втрати своєї етнічної самосвідомості, - констатує автор. Вони мають створити свої держави. Територія, населена одним народом, має стати одиницею державності. Малиновський підносить "народ в любові до себе, яка є надійнішою засадою власного про благоденство піклування". Що це, як не окреслення сучасного українського нацiоналізму?
Малиновський називав головнi ознаки нації: єдність території, мови, звичаїв, наявність національного самовизначення, економічні зв’язки. Особливе значення надає він національнальній самосвідомості й патріотизму. Головною ознакою нації за Малиновським є мова. "Не можуть жителі землі інакше розділятися, як по своїй мові", - пише він. Словянські мови мають схожість, але різниця між ними в той час залишалась ще не вивченою і зараз вона ще вивчена недостатньо, виходячи з засади рівності всіх народів. Малиновський відкидав будь-яке припущення про перевагу одних народів над іншими, ідею "старшого брата". Він передбачав виникнення "Загальноєвропейського Союзу", але,за його проектом, цей Союз буде складатися не з тих держав, які існували в його час, а з цілком нових політичних обєднань, створених після здійснення прав кожного народу Європи на самовизначення. Сьогодні ми є свдками й навіть учасниками втілення цієї ідеї українського мислителя в життя. Вже є незалежна Україна, відокремилась від Чехії Словаччина, розділилась колишня багатонаціональна Югославія і кожний її народ створив власну державу. Тобто восторжествував той сепаратизм, який є звинуваченням і прокляттям у вустах деяких політиків вчорашнього дня. Малиновський же вважав, що народи мають "право відділення народного", - тобто сепаратизму, якщо вживати це іноземне слово. І нині Європа будує новий союз не на основі підкорення одних народів іншими, як це було раніше, а на основі рівності незалежних держав. В Європі постає спілка "вільних держав", як казав Малиновський, що не зачіпає суверенітету кожної.
Трактат В. Малиновського був опублікований в Петербурзі в 1803 році майже анонімно, за підписом "В. М.". Проте філософ надсилав його друзям і навіть начальству, а ставши директором Царськосільського ліцею, він знайомив з ним своїх учнів у себе вдома. Була відома оточенню Малиновського і його "Записка про звільнення рабів"- проект скасування кріпацтва в Росії.
Проповідуючи свої ідеї ліцеїстам, творець "європейської утопії" Малиновський, безперечно розумів, якому ризику він піддає себе й свою родину. Йому було дуже нелегко служити, "не прислужуючись". Мабуть, трагічність цієї ситуації скоротила його дні. Він помер 23 березня 1814 року на 49-му році життя від "нервової лихоманки" і був похований в родинному склепі біля своєї дружини, яка пішла з життя за два роки до нього.
Пушкін разом з іншими ліцеїстами був на похованні Малиновського в Петербурзі. На цвин-тарі, коли опускали труну в землю, Пушкін підійшов до сина В.Ф. Малиновського Івана, щоб його втішити, і вони мовби дали клятву на вічну дружбу. Старший син Василя Федоровича Іван вчився в тому ж Ліцеї і мав прізвисько "Козак". Він був серед найближчих друзів Пушкіна, його "приятель задушевний", як назвав його поет в одному з віршів. Це був один з українців в оточенні Пушкіна. В подальшому вони зустрічались щорічно, зокрема, у день заснування Ліцею 19 жовтня.
Іван Васильович Малиновський після закінчення Ліцею вступив до війська і дослужився до полковника. Вийшовши у відставку в 1825 році, він поселився в маєтку свого діда по матері українського просвітителя А. О. Самбірського в Ізюмському повіті на Слобожанщині. Дев’ять років був предводителем ізюмського дворянства, "стояв за бідних і гризся з багатіями і з урядовцями", за висловом сучасника. Пушкін, помираючи, сказав: "Який жаль, що нема тепер тут ні Пущіна, ні Малиновського, мені б легше було помирати".
Харківський поміщик І. В. Малиновський неодноразово бував у Криму. 1857 р. він відвідав Севастопіль і був зворушений його руїнами. Звідси через Бахчисарай і Симферопіль поїхав додому. Він помер у 1873 році. Інші діти Василя Федоровича Малиновського і його брати також добре прислужились Україні і принесли користь Росії.