В. Кравченко. АБЕТКА ДЛЯ "СТАРШОГО БРАТА" ДІВЧИНА З ЛУБЕН

	Просвіта	Дзвін Севастополя	Союз українок	ТРЦ Бриз
На першу	Галерея	Вільна трибуна	УКІЦ	УГКЦ
Відгуки	Бібліотека	Пласт	Смішного!	Лінки

Валько КРАВЧЕНКО АБЕТКА ДЛЯ "СТАРШОГО БРАТА" ДІВЧИНА З ЛУБЕН - МУЗА ПУШКІНА. Г. КЕРН

Од Києва до Лубен
Насіяла конопель.
Дам лиха закаблукам,
Закаблукам лиха дам!

Хто не знає цієї української народної пісні і славного полтавського містечка Лубен, хоч не всі, звісно, там бували? А хто не знає одного з найкращих ліричних віршів Пушкіна: "Я помню чудное мгновенье"?

Я пам'ятаю мить чудову:
Переді мною ти єси.
Немов видіння серпанкове
Мов геній чистої краси*.

Відомо, що цей вірш Пушкін присвятив Ганнні Петрівні Керн. Її прізвище ніби говорить про якесь її чужоземне походження. Та насправді вона була українкою, однією з українського оточення Пушкіна.
Вона народилась 11 лютого 1800 р. в Орлі, де її дід по матері був тоді губернатором, та коли їй було заледве кілька місяців, її перевезли до маєтку її батьків до Лубен, і все її дитинство й юність до 17 років пройшли там, на Полтавщині, а також частково в Тверській губернії, куди вона виїздила до родичів.
Предки Ганнусі були шляхтичами Сосницького повіту Чернігівської губернії. Петро І, видавши указ про обов'язковість для російських дворян військової служби, примушував до неї й українських шляхтичів. Прадід Ганни Хведір (Федір), щоб уникнути цієї служби, до якої він не мав жодного сентименту, "укрылся под сень духовного звания", як висловилась Ганна, і був священиком в Сосниці в церкві Воскресіння Господнього. Один з трьох його синів Марко був бунчуковим товаришем козацького війська, і його онуком був другий чоловік Ганни Олександр Васильович Марков-Виноградський, її брат у третіх. Інший син Федора(1729-1795) вчився в Київській бурсі і співав там в церкві на клиросі. Гетьман Кирило Розумовський, почувши його спів, був у захопленні і взяв його до Петербурга до придворної капели. З часом він став її директором. Це був дід Ганнусі. Українське прізвище Півторак на російській службі перетворили на Полторацкий. Його син, Петро Маркович (1775-1851), батько Ганни, перебував на дипломатичній службі, але рано вийшов у відставку і більшу частину свого життя прожив у Лубнах, займаючись господарством. За спогадами дочки, він любив співати українські пісні, був людиною освіченою, мав гарну бібліотеку. Та був надто суворий.
Крім батька й матері, жінки доброї й лагідної, на Ганнусине виховання мали вплив бабуся й дідусь, численні родичі, няня і патріархальні лубенські обивателі, котрих дівчина поважала, називаючи їх "отличными людьми", що "жили открыто, были очень гостеприимны, добродушны и хлебосольны", "мои земляки мне нравились". Це було середовище, в якому вона виховувалась. І ще один чинник за свідченням самої Ганни, справив значний благотворний вплив на формування її духовного складу - чудова українська природа, полтавські степи, сади, в яких потопали й Лубни, й навколишні села. Де б вона потім не була, завжди пам'ятала Лубни, рідні місця, і всім розповідала про їх красу. Навіть Олександру І, коли він під час маневрів в Полтаві запросив її до Петербурга, вона сказала: "Краще ви приїздіть до Лубен". У щоденнику вона писала, перебуваючи в Пскові: "Не було жодної ночі, щоб мені не приснились Лубни".
Освіту Ганна отримала домашню. Багато читала, запрошені вчителі научали її чужоземних мов - французької, англійської, російської.
На початку січня 1817 р. сталася подія, яка різко змінила життя Ганни - батько видав її за 52-річного генерал-лейтенанта Єрмолая Федоровича Керна, учасника війни 1812 року. Він походив з англійського шляхетського роду, котрий у другій половині XVII ст. переселився до Росії. Його небіж Федір Сергійович Керн під час оборони Севастополя у чині капітана 1 ранга був комендантом башти Малахового пагорба і начальником четвертої дистанції оборони, дослужився до адмірала, помер в 1890 р. і був похований в Севастополі, в адміральському Володимирському соборі. Старший син Ф. Керна Сергій був військовим інженером, автором більше 70 наукових праць, помер в 1919 р., молодший - морським офіцером, загинув у Цусімському бою. На протязі майже десяти років Ганна їздила з чоловіком по різних містах, де стояли військові частини, якими він командував, - від Полтави до Риги. Час від часу вона відвідувала рідних у Лубнах і в Тверській губернії, бувала в Петербурзі.
Ранньої весни 1819 року Ганна Керн приїхала до Петербурга і в домі своїх родичів Оленіних познайомилась з Пушкіним. Молода красуня-генеральша справила на юного поета величезне враження. Потім шість років вони не бачились, але Ганна читала "Бахчисарайский фонтан" і інші твори, які Пушкін публікував. Перебуваючи в Лубнах, Ганна познайомилась і заприятелювала з сусідом по маєтку Аркадієм Гавриловичем Родзянком, поетом з українського оточення Пушкіна. Поети листувалися, і Пушкін писав Роздянкові, що той склав вірші про українку, Боpатинський - про чухонку, а він - Пушкін - про циганку - "що скаже Аполлон?" Пушкін прохав Родзянка розповісти йому про Керн, котра так гарно писала про нього своїй кузині у Тригорське. "Славны Лубны за горами", - писав Пушкін. Родзянко і Керн написали йому відповідь разом. 2 серпня 1824 року по дорозі з Одеси до Михайлівського Пушкін заїхав до маєтку Родзянка. 8 грудня того ж року він надіслав йому з Михайлівського свого вірша:

Прости, украинский мудрец,
Наместник Феба и Приапа!
Твой Рим - деревня, ты мне Папа,
Благослови ж меня, певец!

У черні 1825 р. Ганна Керн приїхала до Тригорського до своєї тітки Параски Олександрівни Осипової-Вульф і залишалась у неї близько місяця. У цей час вона майже щодня зустрічалась з Пушкіним, котрий жив у сусідньому селі Михайлівському. Перед її від'їздом 19 липня він вручив їй свого вірша, а в листі писав: "Умоляю Вас, божественная, снизойти к моей слабости, любите меня!" Керн зазначала, що він не вмів ховати своїх почуттів. У жовтні того ж року вона знову приїхала до Тригорського, на цей раз з чоловіком, з котрим Пушкін познайомився і сказав, що він "дуже мила людина", але ця зустріч радості йому вже не принесла.
На початку 1826 р. Ганна залишила чоловіка, приїхала до Петербурга і оселилась там з батьком і сестрою. Дві дочки її виховувались в Смольному інституті благородних дівчат. Там Анета Керн увійшла до гуртка Дельвіга-Пушкіна, зустрічалась з батьками Пушкіна, його сестрою Ольгою і братом Левком, котрий в неї закохався. В чарівну білявку закохались також молодий поет Веневітінов, котрий казав, що "милується нею, як Іфігенією в Тавриді", студент Петербурзького університету Нікітенко - майбутній його професор. Тоді ж вона познайомилась з Глинкою, котрий закохався в її дочку Катерину і взимку 1840 року написав романс на вірш Пушкіна. Ганна Керн там зустріла й деяких своїх краян - українців. Зокрема заприятелювала з поетом з Київщини Андрієм Подолинським. Але в 1831 р. зі смертю Дельвіга і шлюбом Пушкіна ці зв'язки увірвались, хоча Ганна продовжувала бувати у батьків Пушкіна, де зустрічала і його самого. А 1 лютого 1837 року вона плакала в темному кутку Коюшенної церкви, де стояла труна з тілом загиблого поета.
На початку 1841 р. помер Є. Ф. Керн. Через півтора роки Ганна одружилась з своїм братом в третіх (його мати була онучкою протоієрея Федора Полторацького) О. В. Марковим-Виноградським. Він був набагато молодшим від неї, але їх єднало велике почуття. Єднала їх і любов до батьківщини - України. У своєму щоденнику Марков-Виноградський писав про українську природу, яку "нельзя не любить". Мешкали вони в маленькому маєтку Олександра Васильовича біля міста Сосниці Чернігівської губернії, у родичів Ганни в Лубнах і в Тверській губернії, в Києві, а також в Москві, під Москвою і в Петербурзі. Майже сорок років прожили разом, мали сина. Ганна написала спогади про Пушкіна і про своє життя. Жили вони скрутно.
На початку 1879 р. чоловік Ганни помер, а за чотири місяці в травні і вона пішла за ним. Її поховали на погості Прутня, недалеко від Торжка в Тверській губернії. Могилу Ганни Керн відвідують багато людей, бувають там і українці.

* Переклад автора

АБЕТКА ДЛЯ "СТАРШОГО БРАТА"

КИЇВСЬКІ МІСІОНЕРИ - РОСТОВСЬКІ СВЯТІ

ЯК УКРАЇНЕЦЬ ВИВИЩИВ МОСКВУ. МИТРОПОЛИТ ПЕТРО.

КОРОТКИЙ СЛОВНИК УКРАЇНСЬКИХ ДІЯЧІВ, ЩО ЗРОБИЛИ ВНЕСОК В ПРОСВІТЛЕННЯ РОСІЇ У XVII-XVIII в.в.

СИН КОЗАЦЬКОГО СОТНИКА - РОСІЙСЬКИЙ СВЯТИЙ

СВІТЛО З УКРАЇНИ. ТЕОФАН ПРОКОПОВИЧ

УКРАЇНЕЦЬ З ЯВОРОВА НА ЧОЛІ РОСІЙСЬКОЇ ЦЕРКВИ. СТЕФАН ЯВОРСЬКИЙ.

УКРАЇНЦІ НА СЛУЖБІ РОСІЙСЬКОГО ФЛОТУ

ПРИЛУЦЬКИЙ КОЗАК ГОРЛЕНКО - РОСІЙСЬКИЙ СВЯТИЙ

"В КНЯЗЬЯ НЕ ПРЫГАЛ ИЗ ХОХЛОВ...". ОЛЕКСАНДР БЕЗБОРОДЬКО.

УКРАЇНСЬКИЙ СЕЛЮК - ВИХОВАТЕЛЬ РОСIЙСЬКОГО ЦАРЯ. АНДРІЙ САМБІРСЬКИЙ.