В російській історичній літературі широко розповсюджене твердження, що вивищення Москви на початку XIV століття було спричинене тим, що в цьому маленькому і мало кому відомому містечку серед лісів і боліт Північно-Східної Русі поселився Київський Митрополит, голова Руської православної церкви. Ось як про це пише, наприклад, один з чільних російських істориків і відомий письменник Микола Михайлович Карамзін у  IV томі свого грунтовного 12-томного твору "Історія держави Російської" в главі ІХ: "Святой Пётр, имев несколько раз случай быть в сем городе, полюбил его красивое местоположение, оставил столицу и переселился к Иоанну. "Если ты, - говорил он князю, - успокоишь мою старость и воздвигнешь здесь храм, достойный Богоматери, то кости мои останутся в сем граде, святители захотят обитать в оном". Иоанн исполнил желание старца и в 1326 году, 4 августа, заложил в Москве церковь каменную во имя Успения Богоматери. Митрополит, собственными руками построив себе каменный гроб в её стене, зимою преставился в городке, дотоле маловажном".
Хто ж такий був Митрополит Петро і які були мотиви його вчинку?
Святитель народився на початку другої половини ХІІІ століття в селі, розташованому у верхів’ях невеличкої річки Рати, лівої притоки Бугу. Ця річка довжиною 75 км бере початок у Польщі і тече з заходу на схід  територією сучасної Львівської області в її північній частині. На ній нині стоять міста Рава-Руська і Великі Мости. В російських джерелах говориться, що його батька звали Худор - ясно, що він був Хведір. Дванадцяти років Петро став послушником в одному з галицько-волинських монастирів. Після багаторічного чернечого служіння він пішов в усамітнення на річку Рату, заснував в безлюдному місці власний монастир і став в ньому ігуменом. В тому монастирі він побудував церкву в ім’я Спасителя. Братію, що зібралася, він повчав чесному життю. Добре відомий в середні віки Ратський Спасо-Преображенський монастир знаходився там, де зараз по обидва боки річки Рати розташоване велике село Спаське. Минуло майже 700 років, а пам’ять про Святителя Петра живе там в топоніміці: частину села називають Петровим кутом; гай на правому березі Рати - Петровим лісом; є також Петрова долина. Навчившись іконописанню ще в юнацькі роки, Петро весь свій вільний час присвячував цьому мистецтву і досяг в ньому значних успіхів, був "иконник чуден", як свідчив літописець. Зокрема він створив ікону, яка стала зразком одного з іконописних типів образу Божої Матері під назвою "Богоматір Петровська" (святкування 24 серпня (6 вересня). Існує величезна кількість списків цього образу, найдавніший датований XIV століттям. Свої ікони ігумен Петро роздавав прочанам.
Після смерті в 1305 році Київського митрополита - грека (прибув з Греції в 1283 році), великий князь Юрій Галицький, онук Данила Галицького і син Лева, відрядив до Царгорода ігумена Ратського Петра з проханням висвятити його на Київську Митрополію. Незважаючи на протидію, що йшла з Північно-Східної Руси, передусім з Твері, патріарх Афанасій поставив Петра митрополитом на Русь. Це було в 1308 році.
Прибувши з Греції до Києва, Петро довго в ньому не затримався. Дощенту зруйнований в 1240 році монгольськими наїзниками, Київ все ще лежав в руїнах. Залишивши сплюндровану столицю, Петро навідався на батьківщину в Галичину і наступного літа поселився у Володимирі на Клязьмі - головному місті Північної Русі, як і його попередник Максим, котрий сів у Володимирі в 1299 році. Та Петро в столиці довго не затримувався. Весь час він роз’їжджав по митрополії, виголошуючи проповіді, "навчаючи всіх". Свої думки він викладав коротко, але образно, у висловах, зрозумілих кожній звичайній людині. На основі цих проповідей він писав послання-повчання. До нас дійшло шість його послань. Наш краянин Петро першим почав виступати з повчаннями. За його прикладом в XV-XVI століттях цей звичай набув широкого розповсюдження в Україні і за нею - в Росії. Перш за все святитель Петро виступав проти княжих усобиць і закликав до злагоди й миру.
За Володимирське князівство тоді саме точилася боротьба. На нього претендували тверські князі. Митрополит Петро засудив їх домагання. Тверський єпископ обмовив його перед царгородським патріархом. Той не повірив, але надіслав одного з своїх кліриків, і в 1311 році в Переславлі-Залеському було скликано собор. Наклеп було спростовано. Святитель Петро дарував тверському єпископові: "Не ти це вчинив, а диявол", - сказав він. Та все це не побільшувало симпатій митрополита Петра до великокнязівського міста Володимира. Бажаючи раз назавжди припинити ворожнечу між Володимиром і Твер’ю, митрополит Петро врешті-решт вирішив поселитися в місті, яке не мало тоді жодних претензій, ніякого впливу - в Москві.
На Володимирському столі в 1304-1318 р.р. сидів Михайло Ярославич Тверський, в 1319-1322 р.р. - Юрій Данилович Московський, з 1322 року - знову тверські князі. Молодший брат Юрія Даниловича Іван сидів на Москві. Москва була виділена у самостійне князівство ухвалою великого князя Володимирського (був ним з 1252 року) Олександра Невського для його наймолодшого сина Данила. Після смерті Данила у Москві княжив його син Юрій, а після загибелі останнього московським князем став Іван Данилович, пізніше прозваний Калитою (1325-1341). Москва була маленьким містечком на горі, оточеним дерев’яною стіною, і не кожний на Русі навіть знав про її існування. Тому перенесення до неї митрополитом Петром в 1325 році першосвятительської кафедри здивувало всіх, руські князі розгубилися.
Незабаром, 21 грудня 1326 року, митрополит Петро помер. Після його смерті будівництво Успенського собору було закінчено, і він став головним собором Московської держави. За прикладом Петра наступні митрополити також мешкали в Москві, хоча митрополія продовжувала іменуватися Київською. "Союз Петра с Москвой привёл к возвышению князей московского дома", - визнає "Советская историческая энциклопедия"(том 11). На Русі князів було тоді чимало, а митрополит - один, і він жив у Москві.
Україна з Києвом на той час опинилась у складі литовської держави. З 1315 року Великим князем Литовським став Гедимин, котрий ще за життя митрополита Петра, в 1321 році, оволодів його рідною Галицько-Волинською землею.
Житіє митрополита Петра було написане ще його сучасником Ростовським єпископом Прохором. Через 13 років після смерті митрополит Петро був зарахований до лику святих - спочатку місцевих, а 1652 року він був канонізований офіційно як загальноросійський святий. Пам’ять його святкується 21 грудня, в день його відходу у вічність, і 24 серпня, в день перенесення його мощей до новозбудованого Успенського собору в 1471 році, а також 5 травня.
Це лише один російський святий-українець, та ще й галичанин, "западенець". Були й інші.

АБЕТКА ДЛЯ "СТАРШОГО БРАТА"

КИЇВСЬКІ МІСІОНЕРИ - РОСТОВСЬКІ СВЯТІ

ЯК УКРАЇНЕЦЬ ВИВИЩИВ МОСКВУ. МИТРОПОЛИТ ПЕТРО.

КОРОТКИЙ СЛОВНИК УКРАЇНСЬКИХ ДІЯЧІВ, ЩО ЗРОБИЛИ ВНЕСОК В ПРОСВІТЛЕННЯ РОСІЇ У XVII-XVIII в.в.

СИН КОЗАЦЬКОГО СОТНИКА - РОСІЙСЬКИЙ СВЯТИЙ

СВІТЛО З УКРАЇНИ. ТЕОФАН ПРОКОПОВИЧ

УКРАЇНЕЦЬ З ЯВОРОВА НА ЧОЛІ РОСІЙСЬКОЇ ЦЕРКВИ. СТЕФАН ЯВОРСЬКИЙ.

УКРАЇНЦІ НА СЛУЖБІ РОСІЙСЬКОГО ФЛОТУ

ПРИЛУЦЬКИЙ КОЗАК ГОРЛЕНКО - РОСІЙСЬКИЙ СВЯТИЙ

"В КНЯЗЬЯ НЕ ПРЫГАЛ ИЗ ХОХЛОВ...". ОЛЕКСАНДР БЕЗБОРОДЬКО.

УКРАЇНСЬКИЙ СЕЛЮК - ВИХОВАТЕЛЬ РОСIЙСЬКОГО ЦАРЯ. АНДРІЙ САМБІРСЬКИЙ.

УКРАЇНСЬКІ ЛІКАРІ НА СЛУЖБІ В РОСІЙСЬКОМУ ФЛОТІ

ХТО СТВОРИВ ТЕАТР В РОСIЇ

ЗВІДКИ ВЗЯЛАСЬ МУЗИКА В РОСІЇ

ХТО ЗДІЙСНИВ ПЕРШУ РОСІЙСЬКУ НАВКОЛОСВІТНЮ ЕКСПЕДИЦІЮ?

БРАТИ БОГДАНОВИЧІ

УКРАЇНЕЦЬ - ВИХОВАТЕЛЬ ПУШКІНА. В. Ф. МАЛИНОВСЬКИЙ

УКРАЇНСЬКЕ СЕЛО ВЕПРИК ПРОТИ РОСІЙСЬКОЇ "СЛАВЫ СЕВАСТОПОЛЯ".
НЕСТОР АМБОДИК і ЛЕОНІД ДУХОВ.

ДІВЧИНА З ЛУБЕН -МУЗА ПУШКІНА. Г. КЕРН

"ХВІРТКА" НА МАЛАХОВОМУ ПАГОРБІ. О. БУДИЩЕВ

ФОСФОРУЄ НОКТИЛЮКА...
УКРАЇНЦІ - РОСІЙСЬКІ СИМВОЛІСТИ

"ЧУДО РОССИИ". СЕРГІЙ КОРОЛЬОВ

ДОДАТОК ДЛЯ ІНШИХ БРАТІВ

СВІТИЛЬНИК ХАЙ СВІТИТЬ. УКРАЇНА - БІЛОРУСІЯ - МОСКОВІЯ

ПРОСВІТИТЕЛЬ СЕРБІЇ. М. КОЗАЧИНСЬКИЙ.

ПРОСВІТИТЕЛЬ РОСІЇ. М. СТАНКЕВИЧ