Коли в першій половині XVIII ст. в Росії створювався військово-морський флот, серед труднощів його становлення була відсутність медичної допомоги. Бракувало медиків для флоту, не кажучи вже про медично-санітарне обслуговування цивільного населення.
У Москві існував Аптекарський приказ, при якому була створена перша лікарська школа, але вона не задовольняла потреб країни. До середини XVIII ст. в Росії лікарями були переважно іноземці. Деякі з них приїздили з жадоби до наживи, не маючи належної фахової освіти й досвіду і не викликали до себе довіри. Тому при шпиталях почали створювати школи. В середині XVIII ст. в Росії діяло близько 30 шпиталів - морських, суходольних, а також цивільних. Найзначнішими були Петербурзький адміралтейський (морський) і Кронштадтський адміралтейський шпиталі. Вони мали по 20-30 лікарських учнів. У Московському та Петербурзькому генеральних суходольних шпиталях лікарських учнів було по 50. Більшість із них були українцями.
Набір учнів до шпитальних шкіл був складною проблемою. Вивчення медицини потребувало знання латини, в Росії ж її майже ніхто не знав. Тому 14 березня 1754 р. Синод видав указ про виклик до Москви й Петербурга студентів семінарій з України - з "малоросійських людей". Синодальний указ від 6 липня 1761 р. вимагав направити до шпитальних шкіл Росії 30 вихованців. У серпні 1758 р. до Київської академії, Чернігівської колегії та Переяславської семінарії надійшов указ Медичної канцелярії (орган Медичного управління Росії з 1725 р.) про надсилку студентів, що володіли латиною, до Петербурга і Москви (на проїзд видавалось по 10 крб.)
За цим указом Київська академія відрядила 37 чоловік. Всього з неї  в 1754-1768 р.р. поїхало до Росії 300 студентів. 1759 року з Харківського колегіуму було відряджено до Росії 6 учнів. Майже весь набір медичних шкіл Росії складався з українців.
На відміну від Росії, на Україні латину знали, і медицина розвивалась. За літописними відомостями, в давньоукраїнській княжій державі - Київській Русі в ІХ -ХІІІ ст. медицина досягла значного рівня. Саме тоді з’явились перші лікарі і навіть спеціальний Микильський лікарняний монастир, де лікували ченців і всіх, хто потребував цього. 14 червня 1095 р. помер печерський праведник, перший відомий лікар Руси-України Агапіт. До нас дійшли імена лікарів монастиря - Антоній, Пилип. Першою в світі жінкою-лікарем була Євпраксія - онука Володимира Мономаха, дочка його сина Мстислава, з 1122 р. - дружина візантійського цісаревича. Її перу належить збірка про лікування травам, і ця збірка - теж перша в світі (Євпраксія померла в 1172 р.).
Перші військові шпиталі в Україні існували для потреб Запорізької Січі. За даними 1732 р., всі полки Війська Запорізького мали тоді понад 300 шпиталів. Взагалі, в ті часи існувала думка, що медицина була національною схильністю українського народу, бо милосердя є однією з рис українського менталітету, і це було ще однією причиною того, що кадри для російської медицини рекрутувались на Україні. В кінці XVIII ст. на Україні існував навіть один медичний вищий учбовий заклад - Лисавет-градська шпитальна школа. Перший же доктор медицини серед українців з'явився ще у XV ст. Це був Мартин з-під Перемишля, котрий, ставши в Кракові магістром, подався за кордон, викладав астрономію в Болонському університеті в Італії й здобув там ступінь доктора медицини. Повернувшись до Кракова з славою болонського доктора, Мартин з Жиравиці за успіхи в лікуванні хворих був прозваний Королем медицини. Мартин Король помер 1460 року. До цього за 10 років (1450) в Дрогобичі в сімї бідного ремісника Михайла Доната, народився Юрій Котермак, котрий став ще більш славетним лікарем з українців.
У Дрогобичі і навколишніх селах випарювали сіль. Частина промислу належала королю, а той віддав його в оренду генуезьким купцям. Вони ходили караванами з Італії через Львівщину до Криму. Юрко Котермак з дитинства вивчив спочатку латину, а потім італійську мову і з шістнадцяти років, залишившись круглим сиротою, став працювати перекладачем у генуезьких купців у Львові. З одним з караванів він побував у нас в Криму, в Кафі (туди прибув генуезькою галерою з Аккерману, а назад рухався суходолом через Перекоп). На початку 1469 року він вступив до Краківського університету і в наступному році одержав там ступінь бакалавра вільних мистецтв, а в 1473 році - магістра.
Після цього він дістався Італії (подолавши більшу частину відстані пішки ) і вступив до найстарішого в Європі Болонського університету. З 1478 року викладав там астрономію, склав "Прогностик на 1478 рік" і написав трактат про сонячне затемнення в тому ж році. Пізніше він надрукував книжку " Прогностична оцінка поточного 1483 року"(це була перша книжка, надрукована українцем). В цих творах містилось чимало географічних відомостей, зокрема, про східнословянські землі, Кримське ханство, Мангупське князівство Феодоро, Кафу, також згадується Москва - вперше в друкованій літературі. Як тоді було прийнято в науково-літературних колах, він обрав собі нове імя - Юрій Дрогобич - за назвою рідного міста. Отримавши в Болоньї звання доктора філософії, " магістр Георгіус з Русі" не залишив студентської лави, бо бажав прослухати повний чотирирічний курс медицини. На 1481- 1482 навчальний рік його обрали ректором університету медиків і артистів. Отримавши звання доктора медицини, Юрій Дрогобич повернувся до Кракова і в 1488 р. у Краківському університеті читав курс лекцій з медицини (в цей час серед студентів був М. Копернік). В 1494 р. доктор філософії й медицини Юрій Дрогобич помер в Кракові.
У XVIII ст. мав звання доктора медицини Іван Андрійович Полетика (1726-1783) з стародавнього українського шляхетського роду, син значкового товариша Лубенського полку. Він народився в Ромнах, навчався в Київській академії, докторську дисертацію захистив за кордоном, два роки був професором Кільського університету (Німеччина). 1756 р. очолив як статс-лікар петербурзький Морський шпиталь. 1761 року він приїздив з Петербурга в Україну, щоб набрати до російських медичних закладів знавців латини. Ним було відібрано і відправлено до Петербурзького адміралтейського шпиталю 15 чол., до Петербурзького генерального суходольного шпиталю 20 чоловік, до Московської шпитальної школи - 10 чол.
На Україну виїздили для набору учнів шпитальних шкіл також доктор О. Шафонський, секретар медичної колегії І. Хоминський та ін.
1761 року деяких випускників російських шпитальних шкіл почали відряджати до Західної Європи для підвищення кваліфікації і здобуття звання доктора медицини. До Лейденського університету (Голландія) були відряджені українці І. Тимківський - син доктора Й. Тимківського з Миргородського полку; Ф. Тихорський - син козака Переяславського полку, вихованець Київської академії, котрий потім більш як 20 років викладав у шпитальних школах Петербурга і з 1776 р. очолював генеральний суходольний шпиталь; К. Ягельський, М. Крутень, О. Сидорович та ін. Поїхали на власні кошти і здобули докторську ступінь у Лейденському університеті українці Г. Соболевський, Д. Самойлович, С. Леонтович та ін. 1785 р. за кордон поїхали випускники Київської академії: полтавчани М. Терехівський від Петербурзького генерального суходольного шпиталю та О. Шумлянський від Петербурзького адміралтейського шпиталю. Отримавши дипломи в Страсбурзькому університеті, вони повернулись до Петербурга і підготували доповідь з пропозицією про відокремлення медичних шкіл від шпиталів і перетворення їх на медико-хірургічні училища. Їх пропозицію було прийнято і було засновано медико-хірургічні училища в Петербурзі й Кронштадті, а  також у Москві. Брат Олександра Шумлянського Павло також отримав докторський диплом у Страсбурзькому університеті. Він посідав професорську катедру у Кронштадтському медико-хірургічному училищі, потім у Московському, а коли 1806 року відкрився медичний факультет у Харківському університеті, П. М. Шумлянський був призначений його деканом і професором медицини.
Існував медичний факультет і в Московському університеті, але протягом 30 років він випустив всього 20 лікарів(з них 10 - українці) і присвоїв докторське звання лише одному з них - це був вихованець Київської академії Х. І. Борсук-Мойсеїв (1793). Справжнє імя Хоми Івановича Борсука-Моїсеєва (1768-1811, "родом из Малороссии") було Хома Мойза. При русифікації він став Мойсеєвим, а в память про роки своєї київської студентської молодості до нового російського прізвища додав анаграму слова "бурсак", свої ж медичні твори й переклади з латини й французької мови він підписував своїм справжнім іменем - Хома Мойза. У Московському університеті він викладав медичні дисципліни, керуючись працями видатних європейських вчених. Вихованець Харківського колегіуму і випускник медичного факультету Московського університету І. О. Двигубський тричі призначався ректором Московського університету.
До кінця XVIII ст. захищати дисертації можна було лише в закордонних університетах. З вихованців українських навчальних закладів дипломи докторів медицини здобули в Страсбурзькому університеті - 11 лікарів, Лейденському - 11, Кільському - 3, Лондонському - 2, Геттінгенському - 2, Едінбурзькому - 1, Кенігсберзькому - 1, Ляйпцігському - 1.
Після утворення медико-хірургічних училищ Медична колегія продовжувала викликати для навчання в них студентів з учбових закладів України - Київської академії, Харківського, Чернігівського і Переяславського колегіумів. З Харківського колегіуму в 1787 р. було відряджено до Росії 28 учнів, в 1793 - 19, з Київської академії - 15 студентів. За указом Синоду від 26 вересня 1797 р. духовні училища України мали щороку надсилати до медичних закладів Росії до 50 семинаристів.
Відряджали до Росії студентів різних станів і з різних місцевостей України. З 18 відряджених у 1773-1774 рр. з Київської академії 5 були дітьми священиків, 6-козаків, 7- посполитих.
Великого визнання як вчений-медик здобув у Росії син священика з села Веприк Гадяцького полку Нестор Максимович Амбодик-Максимович (1744-1812). Нестор Амбодик удостоївся диплома Страсбурзького університету, володів багатьма іноземними мовами і став ученим-енциклопедистом із світовим іменем, письменником і перекладачем. Приїхавши згодом до Росії, він викладав у військово-морських шпиталях Петербурга й Кронштадта. За багаторічну науково-педагогічну діяльність був обраний почесним членом Медичної колегії.
Козак Стародубського полку Йосип Кирилович Каменецький ( 1750-1833), вихованець Чернігівського духовного колегіуму, автор низки праць, з 1798 р. був інспектором Петербурзької санітарно-лікарської управи, з 1814 р. - доктор медицини, з 1816 - лейб-медик - перший з вітчизняних лікарів.
Великим педагогічним талантом відзначався П. М. Погорецький, уроженець с. Чорногородки Фастівського повіту. Закінчивши Київську академію, він викладав у Московській шпитальній школі, турбувався про забезпечення учнів літературою, переклав підручник з діагностики і лікування хвороб, зробив значний внесок у створення російської медичної термінології. Разом із своїми краянами - доктором медицини Г.Ф. Соболевським, викладачем Петербурзької медико-хірургічної школи, і доктором медицини Д.С. Самойловичем, почесним членом дванадцяти академій, інспектором Чорноморської медичної управи, основоположником вітчизняної епідеміології, він подав до Медичної колегії чимало пропозицій спрямованих на удосконалення підготовки спеціалістів у медичних школах.
Штаб-лікар С.С. Андрієвський вивчав сибірську виразку, прищепив її собі і першим у світі довів її інфекційність. Він був директором Петербурзької медико-хірургічної академії, членом Медичної колегії. Видатний фізіолог академік Д. М. Велланський був професором петербурзької академії. Доктор медицини А. Я. Італінський - один з найосвіченіших вчених ХVІІІ ст., відзначився в Росії також на дипломатичній роботі. В Петербурзькому адміралтейському шпиталі виклада-ли медицину українці доктор С. О. Леонтович, доктор Д. В. Понирка, доктор І. В. Руцький, в Кронштадтській медико-хірургічній школі - професор ботаніки й фармакології М. М. Терехівський, професор анатомії й хірургії П. М. Шумлянський, випускник Харківського колегіуму професор А. І. Федорівський. Видатний хірург з України Я. Й. Саполович був директором Петербурзького медико-інструментального заводу. Українець Й. Т. Тиманівський в 1781-1789 рр. був головним лікарем Москви. Українські медики-викладачі працювали по всій Росії, навіть в Іркутську і Якутську (штаб-лікар Г. І. Клевецький). У Вятці тривалий час працював міським штаб-лікарем автор трактату про злоякісні пухлини П. Ф. Чайка (Чайківський), дід великого композитора П. І. Чайковського, помер у Вятці в 1818 р., за 22 роки до народження свого онука і тезки Петра Ілліча Чайковського. Син священика Новгород-Сіверського намісництва П. А. Загорський після закінчення Чернігівського колегіуму викладав у медико-хірургічних училищах Петербурга. Визнанням великих заслуг Загорського було обрання його академіком і заснування в Росії іменної премії за видатні наукові праці в галузі анатомії. Його три брати, син і онук також були штаб-лікарями. В числі 10 молодих лікарів, котрі були відряджені до Європи для підвищення кваліфікації(всі вони були українці) був нащадок запорізьких козаків з Чернігівщини Ілько(Ілля Васильович) Буяльський. Хірург і анатом, судовий медик, віртуозний прозектор, педагог, він був також маляром і став професором двох петербурзьких академій - Медико-хірургічної та Мистецтв.
Український лікар Михайло Гамалія з Полтавщини(1749-1830), син козака Яблунівської сотні Лубенського полку, вихованець Київської академії, з 1771 року став військовим лікарем, працював в Петербурзькому генеральному шпиталі, потім в Оханську на Уралі хірургом та акушером, з 1797 р. - оператор Пермської лікарської управи, з 1800 - інспектор лікарської управи в Тулі. 1792 р. він видав першу монографію російською мовою про сибірку. Це був дід відомого совєцького мікробіолога та епідеміолога М. Ф. Гамалії(1859-1949).
Український історик медицини, перекладач і бібліограф Василь Якович Джуньківський(1769-1826), син священика з міста Лебедина нинішньої Сумської області, з стародавнього українського шляхетського роду Джуньків, вчився в Харківському духовному колегіумі, а в 1788 р. вступив до школи при одному з петербурзьких військових шпиталів. У 1790-1804 р.р. він викладав мови в петербурзькій Медико-хірургічній академії. Будучи перекладачем Медичної колегії(з 1795 р.) і Медичної ради Міністерства внутрішніх справ(з 1804 р.), Джуньківський запровадив до російської медичної літератури більше 20 праць німецьких і французьких авторів. Ставши в 1804 р. начальником Державної медичної управи, він друкував свої статті в медичному журналі, який видавався за його участю. У 1808-1818 р.р. він керував бібліотекою Медико-хірургічної академії. У 1818 р. він повернувся на Україну і був обраний професором грецької мови Харківського університету, а з 1821 р. і до кінця своїх днів був ректором. Читаючи курс історії грецької літератури і античного мистецтва в Харківському університеті, він користувався власними перекладами творів давньогрецької класики. Йому належало понад 30 оригінальних і перекладних праць з питань медицини, хімії і сільського господарства. За його ініціативою при Харківському університеті в 1824 р. почав видаватися "Український журнал". З 1823 р. він був Головою Товариства наук. Він склав й надрукував каталоги бібліотек Петербурзької Медико-хірургічної академії і Харківського університету.
Українські викладачі не лише робили переклади з іноземної медичної літератури, а й самі писали оригінальні праці, створювали посібники. Вони поєднували викладацьку діяльність з медичною практикою. Особливо це відбувалось під час епідемічних захворювань, коли українські лікарі ризикували своїм життям, борючись з чумою, малярією, сибірською виразкою.
Всього в другій половині ХУІІІ ст. (1754-1800 рр.) у шпитальних і медико-хірургічних школах Петербурга, Кронштадта й Москви, а також на медичному факультеті Московського університету було 1228 українців, в тому числі 698 студентів Київської академії, 237 - Чернігівського колегіуму, 120 - Харківського, 84 - Переяславського, 62 - Новгород-Сіверської семінарії, 27 - Полтавської семінарії, 48 - хлопці з домашньою підготовкою. Під кінець ХУІІІ ст. в Росії було 42 доктори медицини - вихідці з України.
Повільніше готувались фармацевти. Термін навчання аптечної справи був до десяти років. Фармацевтичних навчальних закладів чи факультетів не було, фахівців готували шляхом індивідуального учнівства при великих аптеках Києва, Лубен, Петербурга й Москви. У XVIII ст. в різних містах Росії працювали 13 фармацевтів - вихованців Київської академії. 1785 р. відкрилась хірургічна школа у Симферополі. Керував нею Павло Шарий.  Вона проіснувала 8 років і підпорядковувалась не медичній колегії, а безпосередньо князю Потьомкіну. Термін навчання був 5 років. Штатних викладачів школа не мала, викладали й вели практику військові шпитальні лікарі. Пансіонерів та волонтерів, тобто слухачів, підбирали переважно з України, про що зазначається в тодішній документації..
І в ХІХ ст. виклик студентів з України для навчання в медико-хірургічних академіях Росії продовжувався. У 1807 - 1816 рр. з Київської академії було відряджено до Москви й Петербурга ще 72 студенти.
1798 р. у Москві й Петербурзі були відкриті медико-хірургічні академії. Всі плани навчальної програми і саму назву запропонував український лікар з Харківщини син священика Григорій Базикевич(1759-1802). Грандіозна будівля медико-хірургічної академії у Петербурзі, яка й сьогодні є окрасою цього міста, була зведена під керівництвом уродженця Ніжина випускника Київської академії Степана Андрієвського(1776-1818). Український лікар Семен Гаєвський з 1805 р. займав кафедру терапевтики в Петербурзькій медико-хірургічній академії і в подальшому був неодмінним членом воєнно-медичної ради, опублікував кілька праць з медицини.
З росіян першим здобув звання доктора Костянтин Іванович Щепін (1728-1770), син паламаря з В’ятської губернії. Він був професором Московської й Петербурзької медичних шкіл, написав кілька медичних книжок. Прибувши добровільно до Києва для боротьби з епідемією чуми, він заразився й помер, чим довів свою відданість Києву, Україні.
Щодо ставлення до України сучасних медиків російського Чорноморського флоту в Севастополі, то, мабуть, вони не знають, як українські медики лікували російських моряків з самого початку створення російського флоту і який значний внесок зробили у становлення морської, армійської та цивільної медицини в Росії. Якби вони це знали - можливо, не відмовлялись би лікувати моряків ВМС України. Відмова у медичній допомозі є ганьбою для будь-якого лікаря. Нині Україна, створивши свої Військово-Морські Сили, створила і їх медичну службу.

АБЕТКА ДЛЯ "СТАРШОГО БРАТА"

КИЇВСЬКІ МІСІОНЕРИ - РОСТОВСЬКІ СВЯТІ

ЯК УКРАЇНЕЦЬ ВИВИЩИВ МОСКВУ. МИТРОПОЛИТ ПЕТРО.

КОРОТКИЙ СЛОВНИК УКРАЇНСЬКИХ ДІЯЧІВ, ЩО ЗРОБИЛИ ВНЕСОК В ПРОСВІТЛЕННЯ РОСІЇ У XVII-XVIII в.в.

СИН КОЗАЦЬКОГО СОТНИКА - РОСІЙСЬКИЙ СВЯТИЙ

СВІТЛО З УКРАЇНИ. ТЕОФАН ПРОКОПОВИЧ

УКРАЇНЕЦЬ З ЯВОРОВА НА ЧОЛІ РОСІЙСЬКОЇ ЦЕРКВИ. СТЕФАН ЯВОРСЬКИЙ.

УКРАЇНЦІ НА СЛУЖБІ РОСІЙСЬКОГО ФЛОТУ

ПРИЛУЦЬКИЙ КОЗАК ГОРЛЕНКО - РОСІЙСЬКИЙ СВЯТИЙ

"В КНЯЗЬЯ НЕ ПРЫГАЛ ИЗ ХОХЛОВ...". ОЛЕКСАНДР БЕЗБОРОДЬКО.

УКРАЇНСЬКИЙ СЕЛЮК - ВИХОВАТЕЛЬ РОСIЙСЬКОГО ЦАРЯ. АНДРІЙ САМБІРСЬКИЙ.

УКРАЇНСЬКІ ЛІКАРІ НА СЛУЖБІ В РОСІЙСЬКОМУ ФЛОТІ

ХТО СТВОРИВ ТЕАТР В РОСIЇ

ЗВІДКИ ВЗЯЛАСЬ МУЗИКА В РОСІЇ

ХТО ЗДІЙСНИВ ПЕРШУ РОСІЙСЬКУ НАВКОЛОСВІТНЮ ЕКСПЕДИЦІЮ?

БРАТИ БОГДАНОВИЧІ

УКРАЇНЕЦЬ - ВИХОВАТЕЛЬ ПУШКІНА. В. Ф. МАЛИНОВСЬКИЙ

УКРАЇНСЬКЕ СЕЛО ВЕПРИК ПРОТИ РОСІЙСЬКОЇ "СЛАВЫ СЕВАСТОПОЛЯ".
НЕСТОР АМБОДИК і ЛЕОНІД ДУХОВ.

ДІВЧИНА З ЛУБЕН -МУЗА ПУШКІНА. Г. КЕРН

"ХВІРТКА" НА МАЛАХОВОМУ ПАГОРБІ. О. БУДИЩЕВ

ФОСФОРУЄ НОКТИЛЮКА...
УКРАЇНЦІ - РОСІЙСЬКІ СИМВОЛІСТИ

"ЧУДО РОССИИ". СЕРГІЙ КОРОЛЬОВ

ДОДАТОК ДЛЯ ІНШИХ БРАТІВ

СВІТИЛЬНИК ХАЙ СВІТИТЬ. УКРАЇНА - БІЛОРУСІЯ - МОСКОВІЯ

ПРОСВІТИТЕЛЬ СЕРБІЇ. М. КОЗАЧИНСЬКИЙ.

ПРОСВІТИТЕЛЬ РОСІЇ. М. СТАНКЕВИЧ