Валерій ШЕВЧУК
«ІЗ ВЕРШИН ТА НИЗИН»

НАШІ АТЕНЕЇ

У Київській академії, яка була основним мистецьким осередком у ХVІ-ХVІІІ ст., писали драми здебільшого професори піїтики і риторики. Але часом вони намічали тільки план, а опрацювання поодиноких дій та яв доручали учням...

МОГИЛЯНСЬКИЙ АТЕНЕЙ*

Гурток учених, поетів, перекладачів збирався в 20-30-і роки XVII ст. довкола Києво-Печерської друкарні, яку заснував Є. Плетенецький. Тут перекладали з грецької мови, редагували призначені для друку тексти, складали передмови до видань, присвяти, покажчики до книжок, писали вірші. Деякі з членів цього гуртка виконували певні обов’язки в друкарні. До майстрів друкарської справи належить передусім викликаний зі Львова Памво Беринда, поет і автор найбільшого на той час словника «Лексикон Словенорось-кий» (1627 р.). П. Беринда мав титул архітипографа. З цього гуртка вийшли талановиті поетичні книги: «Вірші на жалосний погреб... П. Сагайдачного» ректора Київської братської школи К. Саковича і «Евхаристиріон» С. Почаського, професора тієї ж таки школи. Гурток групувався спершу довкола Є. Плетенецького, а тоді довкола П. Могили.
У 30-х роках до цього гуртка приєдналися, С. Косів і поет А. Кальнофойський, який завіршував «Епітафії» найвидатнішим людям, котрі були поховані в Києво-Печерській лаврі. Надруковано «Епітафії» у книзі «Тератургіма» (1638). Входили до цього гуртка поети Йосип Калимон, Пилип Баєвський, Тома Євлевич і відомий гравер Ілля, який прикрашав своїми ритинами (гравюрами) тодішні лаврські видання. До гуртка входили також професори Київської колегії, опікуном якої був П. Могила, і студенти; члени гуртка писали вірші, полемічні, агіографічні, філософські твори, тут створено було найдавнішу в Києві поетику (134).

* Атеней — термін XVII ст., яким позначали літературні групи і товариства.

ЧЕРНІГІВСЬКІ АТЕНИ

Так називали себе чернігівські поети середини XVII — початку XVIII ст., означуючи цим терміном чернігівське коло поетів, що визначились у давній українській поезії. Перший гурток поетів зібрав довкола себе чернігівський архієпископ, видатний поет II половини XVII ст. Лазар Баранович. Сюди входило гроно талантів: О. Бучинський-Яскольд, Л. Крщонович, І. Величковський, Д. Туптало, І. Орновський. Душею товариства був сам Баранович. Маючи власну друкарню, він віддав її для літературних цілей, друкуючи тут і свої твори, і твори приятелів. Відтак значна частина поетичних книжок, що вийшли на Україні в XVII—XVIII ст., була надрукована саме в Чернігові. Поети кола Л. Барановича писали на теми філософські, морально-повчальні, дали зразки батальної і патріотичної поезії. Після смерті Л. Барановича його справу продовжив інший видатний поет чернігівського осередку — Іван Максимович. Він згуртував поетів, які почали звати себе «неопоетами Чернігівських Атен», друкував у Чернігові свої та їхні твори, відкрив Чернігівський колегіум.
Останнім актом діяльності «Чернігівських Атен» треба визнати рукописний збірник середини XVIII ст., який містив 16 великих епітафій, віршів на похвалу, панегіриків чернігівському єпископу А. Дубневичу (258).

РАЗОМ І ПИСАЛИ

Чимало стародавніх українських драматичних творів анонімні. Часом ім’я автора губилося, а бувало, причина анонімності крилася в тому, що п’єсу створював гурт людей.
У Київській академії, яка була основним мистецьким осередком у ХVІІ-ХVIII ст., писали драми здебільшого професори піїтики і риторики. Але часом вони намічали тільки план, а опрацювання поодиноких дій та яв доручали учням, як класні завдання. Найкращі учнівські роботи входили до складу драми, яка закінчувалася професором і йшла на сцену. Такою була київська шкільна драма «Декламація в честь св. Катерини» польською мовою (1703 р.); це збірна праця 29 студентів Київської академії, написана під керівництвом професора Іларіона Ярошевицького, автора однієї з найцікавіших поетик (42).

ТРАВНЕВІ СВЯТА В КИЇВСЬКІЙ АКАДЕМІЇ

Громадським актом літературного життя були традиційні свята, що їх влаштовувала в травні Київська академія. Всі учні, вчителі, гості виходили на гору Щекавицю поміж яри й урочища, що звуться Глибочиця, де гора Щекавиця близько підходить до гори Кисилівки. Там забавлялися всілякими іграми, що складались у певну систему (грали в джгут і скраклі, довгу лозу тощо). Для цього свята писалися вірші, комедії, драми, трагедії, діалоги. Декораціями, таким чином, були київські краєвиди, бо виставлялися п’єси просто неба.
Найвизначнішою пам’яткою таких свят (їх називали рекреаціями), що дійшла до нас, є чудова «Ода на перший день травня 1761 р.», її написав учитель поезії Київської академії Гнат Максимович (41, 259).

ГЕРОЇ СКОВОРОДИНСЬКИХ ДІАЛОГІВ

У багатьох філософських творах Г. Сковороди вжито діалогічну форму: вони подаються як розмови приятелів. Дуже часто виступали в тих розмовах Афанасій, Яків, Даниїл, Нає-ман, Фара. Вченим удалося встановити, що це не вигадані, а реальні особи. Афанасій — це Панас Федорович Панков, колезький реєстратор в Острогозьку, приятель Г. Сковороди, той, якому присвячено знамениті «Харківські байки». В «Алфавіті» він говорить про себе: «Я — законник. Цивільні закони — ось моє діло». Його розмови мають правово-чиновницький відтінок. Яків — це Яків Іванович Долганський, художник з того ж таки Острогозька, також приятель Г. Сковороди, в діалогах він дуже часто згадує живопис.
Другий гурток, в якому любив вести бесіди Г. Сковорода, був у с. Бабаях, де написано частину «Харківських байок».
Тут Г. Сковорода жив у свого приятеля та учня Якова Правицького. Бесіди цього гуртка зафіксовано в діалозі. «Бесіда, названа двоє про те, що блаженним бути легко». Там виступають серед інших Даниїл, Наєман і Фара. Да-
ниїл — сам Г. Сковорода, який любив себе називати Даниїлом Майнгардом, Наєман Петрович — вихрест-єврей, що жив у Бабаях, приятель Г. Сковороди, а Фара — господар дому, де жив філософ, — Я. Правицький. Таким чином, у своїх діалогах Сковорода відбивав розмови, що відбувались у житті (136).

ВІЛЬНЕ ПОЕТИЧНЕ ТОВАРИСТВО

Таке товариство заснував у 80-х роках XVIII ст. Іриней Фальківський, український учений і поет. Сюди входили, крім нього, М. і Ф. Шульговські, Д. Веланський, П. Пекалецький, В. Настасевич, Я. Сіомашко та інші. Було складено навіть устав цього товариства. Мало воно 12 членів-ініціаторів. Основним у діяльності його було створення бібліотеки і заведення систематичного читання книг. Члени цього гуртка складали вірші і ділилися досвідом писання (164).

ЛІТЕРАТУРНІ ВЕЧОРИ У ХАРКОВІ

У 20-і роки XIX ст. в Харкові до будинку дружини губернського прокурора Любовникової почали сходитися вечорами для читання. Ці перші літературні салонні вечори збирали цвіт тодішнього харківського світу: професорів, студентів, різного типу дилетантів — все мисляче товариство невеликого міста, яким був тоді Харків (мав він не більше 20 тис. жителів). Тут з’явився зі своїми анекдотами, грою на флейті і п’єсами для фортепіано власної композиції Г. Квітка. Тоді ж таки відкрилися літературні читання в молодого ад’юнкта російської словесності Гонорського. Тут також бував Г. Квітка-Основ’яненко. Ці люди підготували в Харкові ґрунт для створення перших літературних журналів «Украинский Вестник» та «Харьковский Демокрит» (56).

УКРАЇНСЬКА ШКОЛА В ПОЛЬСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ

У І половині XIX ст. кілька польських поетів та повістярів, уродженців України, склали групу, яку в історії літератури називають «українською школою в польській літературі». Першим твором цієї школи можна вважати героїчну поему Т. Заборовського про здобуття Києва Болеславом Хоробрим, друковану в журналі «Сwiczenia naukowe» («Наукове знання»), що видавався у Варшаві. В цей час етнограф Т. Доленга-Ходаковський збирає величезну збірку українських народних пісень (видані «Науковою думкою» в 1974 р.). Він давав читати ці пісні Ляху Ширмі, редактору «Dziennika Widenskiego» («Віденського денника»). Лях Ширма захопився піснями і спробував перекласти польською мовою. Тим самим шляхом ішла трійця товаришів, які зустрілися як однокласники в 5 класі Уманської василіанської школи. — Б. Залеський, С. Гощинський і М. Грабовський. Найталановитішим поетом цієї групи був Б. Залеський, який широко використовував у своїй поезії мотиви українських пісень та дум, прив’язуючи їх до того чи іншого факту української історії. Захопившись українською народною творчістю, приятелі зібралися видавати «Літературний щорічник», цілком присвячений історії України. На жаль, їхній проект, а діялося це в 20-х роках XIX ст., не здійснився (32).

СЛОВ’ЯНОФІЛЬСЬКИЙ ГУРТОК

У 30-х роках XIX ст. у Відні при греко-католицькій церкві св. Варвари зібрався своєрідний філологічний гурток. Душею його був П. Паславський. Він зумів згуртувати навколо себе не тільки галичан (автора граматики української мови Й. Левицького, А. Добрянського), а й угро-русів (зокрема автора граматики української мови М. Лучкая). Відвідував ці зібрання вчений-славіст В. Копітар, серб Вук Караджич та інші. В гуртку збиралися на філологічні диспути (наприклад, «як читати церковнослов’янські тексти»), і навіть почали складати граматику української мови. Члени гуртка працювали у віденських бібліотеках, цікавлячись мовами і словесністю слов’ян (39).

ТОВАРИСТВО «РУСЬКА ЗОРЯ»

Гурток М. Шашкевича, який називають «Руською трійцею» (входили сюди ще Я. Головацький та І. Вагилевич), був значно ширший. До нього належали і М. Бульвинський, І. Головацький, Г. Ількевич, М. Козанович, Т. Козловський, В. Лопатинський, Й. Острожинський, М. Ґадзинський та інші. Члени товариства обіцяли під словом честі трудитися проздовж цілого життя для просвіти рідного народу, вони вписувалися в альбом, що звався «Руська зоря». Душею товариства був М. Шашкевич. Він мав рідкісний дар промовляти до серця, заохотити товаришів до праці. Ця група підготувала рукописний поетичний збірник «Син Русі» (1833 р.) (153).

«СНІП»

Поет Олександр Корсун почав писати під впливом І. Котляревського; до речі, він так захопився «Енеїдою», що вивчив її напам’ять. Наприкінці 30-х років XIX ст. він об’єднав навколо себе гурт українських поетів (П. Писа-ревського, П. Кореницького, М. Петренка, Я. Щоголева, М. Костомарова), які своїми творами і склали відомий альманах «Сніп», що вийшов у 1841 році. Твори самого О. Кор-суна ходили в рукоцисних списках. Один зшиток потрапив до Г. Квітки-Основ’яненка. Старий письменник зацікавився молодим поетом і став його літературним наставником. Однак після виходу «Снопа» О. Корсун від літератури відійшов, а його гурток розпався (203).

«ВАРЕНИКИ» В ДОМІ АКСАКОВИХ

Живучи в Москві, український вчений і поет Осип Бодянський найбільше приятелював із М. Максимовичем та М. Гоголем. Вони зустрічалися найчастіше на так званих «варениках» в домі Аксакових, тобто на обідах. Після обіду співали українських пісень, великим прихильником яких був М. Гоголь, займалися літературними експромтами. Так, в одну з неділь О. Бодянський, жартуючи, переклав на латинську мову пісню «І шумить, і гуде», Микола Гоголь приносив сюди свої нові твори, тут велися розмови про Україну, її історію та фольклор (22).

САЛОН К. МОРДВШОВОЇ

Приблизно в 1848 році, закінчивши Харківський пансіон, Марія Вілінська, пізніше письменниця Марко Вовчок, приїхала в м. Орел до своєї тітки К. П. Мордвінової, будинок якої вважався першим у місті. Об’єднував найвидатніші культурні сили салон Мордвінової, де бували народник-етнограф П. Якушкін, письменник М. Лєсков, збирач російських пісень П. Киреєвський. На журфіксах у Мордвінової декламували вірші, співали, грали, читали вголос, дискутували. Сюди заходили приїжджі письменники, художники, музиканти. Не минав цього дому і засланий в Орел кириломефодіївець Опанас Маркович, де й побачив уперше гарну, юну племінницю господині й одразу ж закохався (27).

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ГУРТОК

Наприкінці грудня 1851 року О. Маркович з молодою дружиною приїхав до Чернігова, посівши тут скромну посаду коректора «Чер-ниговских губернских ведомостей». Довкола цієї газети, яка містила тоді багато українського фольклорного матеріалу — пісні, казки й легенди, — зібралася енергійна талановита молодь, зокрема О. Шишацький-Ілліч, поет і натхненний збирач писемної старовини та творів народної словесності. Пізніше він став редактором неофіційної частини «Ведомостей». Зійшлися тут Марковичі з М. Білозерським, також пильним збирачем фольклору (в збірник Номиса ввійшло 2011 приказок і 345 загадок, записаних М. Білозерським). У цю роботу якнайактивніше включилося і молоде подружжя (27).

ЛІТЕРАТУРНИЙ САЛОН В. КАРТАШЕВСЬКОЇ

Наприкінці 50-х років XIX ст. в Петербурзі в будинку В. Карташевської (сама вона була з Чернігівщини), уродженої Макарової, на розі Ямської і Малої Московської вулиць активно збиралися раз на тиждень українські й російські літератори. Сюди сходилися поговорити, повечеряти і приємно провести час І. Тургенєв, О. Писемський, М. Некрасов, Ф. Тютчев, критик П. Анненков, а з українців — П. Куліш, Марко Вовчок, Т. Шевченко, М. Костомаров, В. Білозерський, Л. Жемчужников. Тут читалися нові твори, зокрема повість Марка Вовчка «Інститутка», яка так вразила Т.Шевченка (27).

ПЕТЕРБУРЗЬКА ГРОМАДА

1857 року Т. Шевченко висловив у листі до П. Куліша думку організувати український журнал. Цю думку підтримали М. Костомаров, П. Куліш, В. Білозерський, Д. Каменецький та інші. Спершу гадали поставити редактором О. Макарова, але за цю справу взявся В. Білозерський. Так почав виходити у Петербурзі журнал «Основа» (1861—1862 рр.). Поки здобували дозвіл на його випуск, наші земляки вирішили зайнятися ще одною справою — видавати українські книжки. Так виникла в Петербурзі під кінець 1859 року так звана «Громада», обов’язками якої було упорядкування і видання українських книжок. «Громада» збиралася щотижня, автори читали свої твори, проголошували реферати, співали... Активну участь у зібраннях брав Т. Шевченко, принаймні не було й разу, щоб поет не прийшов. На «Громаді» він читав свої твори, співав.
Журнал «Основа», який задумали видавати члени «Громади», почав виходити з січня 1861 року. Він збудив цілу літературну хвилю; чимало людей, які й не думали писати, бралися за перо: в «Основі» заявили про себе такі письменники, як С. Руданський, А. Свидницький, П. Кузьменко, О. Кониський та інші. Перед виходом журналу в світ редактор В. Білозерський просив Т. Шевченка, щоб той був засновником журналу. Але поет тоді вже дуже хворів, зрештою, він устиг побачити
тільки перший номер «Основи». Активними співробітниками журналу стали П. Куліш та М. Костомаров. Загалом журнал збирав навколо себе найталановитіше, що народжувалось тоді на Україні, і лишається шкодувати, що він довго не проіснував, виходив лише два роки (1861-1862) (103, 158).

«ВЕЧЕРНИЧНИКИ »

У 1861 році приїхав до Львова зі Східної України письменник В. Бернатович, який писав під псевдонімом Бесарабець. В. Шашке-вич познайомився з ним у редакції газети «Слово» і запросив його та декого з товаришів у свою квартиру на піддашші. Молодь радо слухала оповідання Бернатовича про Україну, про київську «Громаду», про Шевченка, Костомарова, Марка Вовчка. Наприкінці того-таки року приїхали до Львова поет Є. Згар-ський, прозаїк Ф. Заревич, а ще пізніше поет і публіцист К. Климкович. Ці люди й почали справу, що називається другим відродженням у Галичині. В основу було покладено роботу в журналі «Вечерниці», а згодом — у «Меті». Саму «Громаду» було засновано в 1868 році, головою її вибрано студента-техніка В. Качалу (сина вченого С. Качали) і названо його війтом. «Громада» не мала чіткої організації, її члени вели богемне життя. її друковані органи, хоч і мали успіх у читача, але через несистематичність виходу у світ припинили існування. «Вечерниці» видавалися півтора року, а «Мета» ще менше (1865 р.), «Нива» — півроку, а «Русалки» вийшло тільки 12 чисел. Основою діяльності «Громади» був протест проти застійного й антинародного напряму в галицькій літературі, репрезентованого Б. Дідицьким, І. Гушалевичем та іншими. Головним теоретиком «Вечерничників» був Д. Та-нячкевич, який під псевдонімом Грицько Бу-деволя писав палкі, народолюбні листи, що не раз сягали розмірів розвідок, вони будили і гуртували молоде покоління, надихали його до вивчення народного життя. «Громади» почали засновуватися в 1863 і 1864 роках серед української гімназійної молоді в Самборі, Перемишлі, Тернополі, Дрогобичі, Бережанах, Станіславі з метою літературно-наукової самоосвіти, вивчення народної словесності, літератури й історії, а львівська «Громада» посилала їм українські видання для продажу. Члени «Громади» вправлялись у декламуванні творів Т. Шевченка, Ю. Федьковича, писали літературно-мистецькі розвідки (10, 155).

«КУРІНЬ» У КОЗЕЛЬЦІ

У Козельці А. Свидницький, як постать неординарна для невеликого містечка, викликав до себе підвищений інтерес. Жив він у передмісті в хаті, прибраній рушниками. У нього збирався так званий «курінь»: землеміри, що працювали тоді в Козельці, приїжджі з Чернігова, серед яких часто бував етнограф С. Ніс, студенти, — одні вчащали в «курінь», а інші, як-то казали містечкові пліткарі, звідти й не вилазили. Цей «курінь» не користувався в міщан доброю славою, ходили чутки, що там «мужиків збирають, читають їм книжки українські, бунтують проти царя». І хоч А. Свидницький виїхав з Козельця по своїй волі, про нього ще довго розказували легенди, що йому «перепало на бублики» і що посадили його до Київської кріпості (80).

МИРГОРОДСЬКІ ЧИТАННЯ

Живучи в Миргороді, А. Свидницький був одним із ініціаторів створення недільних шкіл та викладачем у них. Тут він не тільки вчив дорослих письма, але й знайомив їх із творами українських письменників, читаючи вірші Т. Шевченка, оповідання Г. Квітки-Основ’яненка чи О. Стороженка. Такі читання особливо приваблювали відвідувачів, на них приходили, незважаючи на лютий мороз та хуртовину, верст за чотири від міста навіть сивоголові діди. Анатолій Патрикійович тут-таки давав читати книжки й продавав охочим за 1-3 коп. невеликі брошурки з творами українських авторів, особливо шевченківськими, — звалися ці книжечки «метелики». Поклав початок А. Свидницький у Миргороді й міській бібліотеці, яка проіснувала відтоді більш як 60 років. Кошти на влаштування бібліотеки здобував А. Свидницький, впоряджаючи дешеві літературні й вокально-музичні вечірки, куди збиралася сила публіки (платили по 30 коп.). На вечірках читалися вірші М. Некрасова, Ф. Шиллера, Т. Шевченка. Виступав там з декламаціями й сам Свидницький, який мав до того немалий хист. Так, на вечірці на користь недільних шкіл він читав «Сіру кобилу» П. Куліша, «Тополю», «Перебендю», «Думи мої» Т. Шевченка. Цікаво, що в новоорганізованій бібліотеці найбільше читачів було з-поміж письменних селян (16).

КОСТОМАРОВСЬКІ ВІВТОРКИ

Вечорами, спершу, в четверги, а тоді у вівторки до М. Костомарова, який жив у Петербурзі на 9-й лінії Васильєвського острова (прожив там 25 років), сходилися земляки-українці, які були на той час у столиці. Бували тут П. Куліш, О. Стороженко, В. Горленко та інші. «Вони залишаться завжди пам’ятні тим, хто їх відвідував, — писав про ці вівторки В. Горленко. — В цьому затишному куточку, звідки численні книги майже витісняли господаря, все, на перше око, нагадувало рідний край: і образ охтирської Богоматері, і портрети давніх діячів України, зокрема Богдана Хмельницького та Івана Мазепи, рідна мова і інтереси рідної народності. В зимовий вечір, коли сильнішав мороз над Невою і скрипіли полозки саней, гостинне світло у віконцях третього поверху приваблювало до себе. Там начебто привиджувався куточок далекого рідного краю» (44).

МИХАЙЛОВА ГОРА

Там, де Рось впадає у Дніпро, на самому побережжі розкинулося село Прохорівка. Над ним панує узгір’я, куди веде дорога на хутір, де в невеликому будинкові у стилі простої селянської хати прожив другу половину свого життя славетний український історик, етнограф та письменник М. Максимович. Прохорівка і Михайлова гора — це осередок Золотонощини, з верхів’я гори видно Дніпро, а ліворуч — краєвид канівського узгір’я з могилою Т. Шевченка.
Після смерті вченого на Михайловій горі оселився його учень, довголітній редактор «Киевской старины», історик української літератури В. Науменко. В 80-х роках XIX ст. тут повівся звичай: влітку збиратися однодумцям на Михайловому хуторі. Провадилися бесіди на культурно-історичні та літературні теми, читалися художні твори. Звідси рушали пішки до могили Т. Шевченка (72).

«АНДРІАШІАДА»

У 60-х роках XIX ст. в Києві набув величезної популярності колективний твір, написаний з ініціативи М. Драгоманова. — «Андріашіада». Написали його 1864 року, а перша вистава відбулася 1865 року. Твір було присвячено ретроградному директорові Першої київської гімназії О. Андріашеву, який склав чорносотенського змісту календаря, що здобув йому велику прихильність начальства. Але в календарі було кілька прикрих помилок, і М. Драгоманов задумав створити оперетку, щоб висміяти Андріашева. Заходилися коло того діла М. Драгоманов, М. Лисенко і М. Старицький. Драгоманов склав план оперетки, музику — уривки з відомих, модних тоді романсів та опер, — вибрав Лисенко, а Старицький написав слова, використавши деякі вірші й Драгоманова. «Андріашіаду» виставляли кілька разів без декорацій та костюмів у гурті, що групувався навколо Драгоманова, на родинних вечірках у помешканні Ліндфорсів та Лисенків, але слава про неї розійшлася по всьому Києву, особливо в колах учнівських та педагогічних. Доходило до того, що гімназіальне начальство спеціальним наказом забороняло гімназистам співати в стінах гімназії арії з «Андріашіади». Але їх підхоплювали по київських салонах, знав їх навіть генерал-губернатор Дундуков-Корса-ков, якому оперетка дуже сподобалася. Проте вона не сподобалася попечителю Київської шкільної округи князю Ширінському-Шахма-тову, який навіть викликав до себе «на объяснения» з приводу оперетки М. Драгоманова. Але спинити «моду» на «Андріашіаду» було вже, звичайно, годі (174).

ЛІТЕРАТУРНО-АРТИСТИЧНІ ВЕЧОРИ В ЄЛИСАВЕТГРАДІ

Живучи в Єлисаветграді, І. Карпенко-Карий започаткував у себе літературно-артистичні вечори, на яких співали, грали, читали. Дружина письменника, Надія Карлівна, любила музику, театр, літературу, чудово грала на роялі, компонувала музику до співів і була душею тих зібрань. Брали в них участь Іванові брати, сестра Марія, мати, жінки старших братів, що жили майже на одному подвір’ї, — всі разом склали цілу артистичну родину, що приваблювало й молодь. Весь дім, як вулик, повен бджіл, гув до пізньої ночі веселими, жвавими розмовами та співами. Тут обговорювалися важливі суспільні питання, читалися переклади російських творів народницького напряму, зокрема Іван Тобілевич уперше тут прочитав свій переклад «Книги чеків» Г. Успенського, а опісля, спробувавши силу у власній творчості, «Новобранця» і драму «Чабан», переконавши друзів, що в нього таки справжній літературний талант. Ці артистично-літературні вечори мали корисний вплив на єлисаветградську молодь, що охоче сюди йшла, а для братів Тобілевичів стали початком їхньої творчої спілки і першою літературною школою (219).

ТОВАРИСТВО ІМЕНІ ШЕВЧЕНКА

11 грудня 1874 року галицьке намісництво затвердило статут Товариства імені Шевченка, завданням якого було «спомагати розвій руської (української. — В. Ш.) словесності». 4 червня 1873 року відбулися перші загальні збори, що виробили статут товариства. Хоч статут підписали в основному галичани, але уклали його з доручення Єлизавети Милора-дович діячі зі Східної України Д. Пильчиков і М. Драгоманов. Меценатами товариства стали, крім згаданих Є. Милорадович та Д. Пильчикова, М. Жученко, О. Кониський, С. Качала, які зібрали понад 9 тисяч австрійських гульденів і закупили на ці гроші друкарню. Первісна назва товариства мала бути «Галич», але, замислюючи його як всеукраїнське, засновники дали йому ім’я Т. Шевченка. Основною справою літературного товариства було видання книжок, а особливо журналу «Зоря» (видавався 18 років). З 90-х років за ініціативою О. Кониського товариство було реформоване в наукове, і з 1899 року постало знамените Наукове товариство імені Т. Шевченка, яке почало видавати свій журнал «Записки» і де в дореволюційні роки велася основна робота з українознавства (213).

«РУССКИЙ КРУЖОК»

У 60-70-х роках XIX ст. у Цюриху існував гурток, до якого входили й українці. Особливо діяльний був серед них Л. Сорочинський, що писав з Цюриха дописи до журналу «Правда», пізніше став він професором Львівського політехнічного інституту. Гурток організував у Цюриху прилюдне вшанування пам’яті Т. Шевченка і за участю того-таки Сорочинського видав кілька чисел української газети «Робітник» латинкою. До цього гуртка входив і відомий західноукраїнський архітектор В. Нагірний (243).

«АКАДЕМІЧНИЙ КРУЖОК»

У 70-х роках XIX ст. в студентське товариство «Академічний Кружок» (академіками називали в Галичині студентів) увійшли І. Франко та М. Павлик. Товариство, як і його антипод «Дружній Лихвар», ледве животіло. «Академічний Кружок» мав значну бібліотеку і видавав щомісячний журнал «Друг» (виходив до липня 1877 р.), де друкувала свої твори літературна молодь і деякі старші письменники. І. Франко, зокрема, опублікував тут повість «Петрії й Довбущуки» і почав друкувати «Бориславські оповідання». Пізніше «Академічний Кружок» видав своїм накладом чотири томи творів москвофільського письменника В. Хиляка (Ієро-німа Аноніма).
Журнал «Друг» виходив мовною сумішшю, так званим язичієм. І. Франко теж почав писати таким «язичієм», принаймні так було написано його повість «Петрії й Довбу щуки». На журнал звернув увагу М. Драгоманов і, хоч ні зміст, ні мова його не сподобалися вченому, він написав у 1875-1876 роках до «Друга» три листи. Драгоманов закинув молоді в тих листах відсталість від європейської думки й те, що вона годує читачів мертвеччиною, а справжньої літератури, ні європейської, ні російської, не знає. Він вказав на обов’язок молоді наблизитися до народу, пізнати його, служити йому, працювати для нього, а через це молоді треба звернутися до чистої народної мови, бо штучною мовою вона від народу відгороджується. Письменство, звертав увагу М. Драгоманов, мусить змальовувати справжнє життя, а не вигадане, інакше таке письменство буде мертве. Радив не йти наосліп за думками старими, а вно" сити в життя думки нові. Листи ці зробили великий вплив на редакцію «Друга», а особливо на І. Франка та М. Пав лика. Вони почали листуватися з М. Драгомановим, що тривало до смерті вченого. Журнал почав переходити на рідну мову, став живіший, цікавіший, а з творів І. Франка «язичіє» зникло назавжди (193, 243).

«НЕВЕЛИКИЙ ГУРТОК ВОЛИНСЬКИЙ»

Цікава історія першого видання творів С. Руданського. Письменниця О. Пчілка (мати Лесі Українки), живучи на Волині, організувала невеличкий гурток прихильників української літератури. Члени його охоче читали українські книжки і сходилися, щоб обговорити їх. Прагнучи щільніше згуртувати цих людей, О. Пчілка заохотила їх спільно видати українську книжку. Якось у Києві письменниці випадково трапився рукопис С. Руданського. Родич поета Домницький дав дозвіл на друкування книжки. З рукопису було вибрано добірку гумористичних творів і названо «Співомовками». Книжку було випущено в 1880 році, а на титулі її стояло ім’я видавця: «Н. Г. Волинський», тобто «Невеликий гурток Волинський ». Відтоді гумористичні твори С. Руданського почали звати співомовками, хоч, як відомо, словом «співомовки» Руданський заміняв слово «поезія» — словотвір від «співної мови» (173).

ПОЛТАВСЬКИЙ ГУРТОК

У 80-х роках XIX ст. в квартирі В. Василенка збирався невеликий гурток полтавців, куди входили П. Мирний, Я. Жарко, В. Горленко та інші. Сам В. Василенко збирав на Полтавщині етнографічні матеріали. На літературних вечорах читались уголос художні твори, зокрема П. Мирний декламував Шевченка, читав свої «Лови», «П’яницю», уривки з «Повії». В 90-х роках в гурток входять І. Макаревич і економіст Л. Падалка, а також адвокат М. Дмитрієв. Особливо активний був у цьому гуртку М. Дмитрієв; до речі, мати його походила з родини Г. Квітки-Основ’яненка (257).

ГУРТОК ВЛАШТУВАННЯ ВАКАЦІЙНИХ МАНДРІВОК ПО КРАЮ

Такий гурток було організовано за ініціативою І. Франка при студентському товаристві «Академічне братство». Метою мандрівок було ознайомлення молоді із селянським побутом, пропаганда рідної літератури та мистецтва серед населення. По містах і великих селах студенти організовували концерти з рефератами, музично-декламаційні вечори. В 1884 році разом з групою молоді відбув у ролі лектора й доповідача в довготривалу мандрівку й І. Франко. Йшли від Дрогобича до Станіслава, в програмі подорожі були концерти і лекції. І. Франко тоді прочитав ряд рефератів із історії українського народу та його культури. Після доповіді, як правило, відбувався великий концерт. 1885 року І. Франка запросили читати лекції на літературні теми під час мандрівок студентів по Поділлю й Буковині. Цього разу письменник не зміг відбути всієї мандрівки, переслідуваний жандармами, змушений був повернутися до Львова (73).

ТАЄМНИЙ ГУРТОК ГІМНАЗИСТІВ

У 1884-1885 роках О. Маковій належав до таємного гуртка львівських гімназистів, що займався самоосвітою. Цей гурток мав свою бібліотеку, видавав гектографічні часописи, уряджував концерти, завів зв’язки з учнями провінціальних гімназій. З цього гуртка вийшли письменники та публіцисти Л. Лопатинський, В. Будзиновський, Ю. Бачинський, учений К. Студинський (91).

ЛІТЕРАТУРНЕ ТОВАРИСТВО «РУСЬКА БЕСІДА»

В 1884 році у Чернівцях створилося товариство «Руська бесіда». Першим головою його був Є. Пігуляк, буковинський громадський діяч. Товариство видавало календарі, заснувало громадську бібліотеку, випускало серію книжок для молоді («Бібліотека для мол одіжі»), дбало про поширення народної освіти. Для цього товариством було винайдено рухому абетку, або, як її тоді називали, «машину до читання». Товариство заснувало своє «касино» (щось на зразок кафе-читальні), де були майже всі українські часописи, а також газети німецькі й польські. Воно утримувало приміщення, де відбувалися громадські збори та забави, організувало перше українське драматичне товариство у Чернівцях (1884 р.), яке почало давати аматорські вистави, розігруючи між іншими п’єси Ю. Федьковича і оперетки І. Воробкевича. Головою цього драматичного товариства був письменник та композитор Ізидор Воробкевич. Грали аматори у великій залі міського театру.
Видавало товариство й часопис «Буковина», редактором перших річників якого був буковинський поет Ю. Федькович (20).

ТОВАРИСТВО «ХРЕСТОМАТІЯ»

У 80-х роках XIX ст. серед студентів Київського університету виникло товариство «Хрестоматія», або «Читанка», мета якого — створити українські підручники, щоб з їхньою допомогою нести в народ знання, освіту. На чолі цього товариства був відомий у свій час діяч, історик Я. Шульгін та педагог Т. Лубенець. Членів гуртка називали «читанцями». Дві частини колективної праці «Читанка» було видано під псевдонімом Хуторного в Росії, а читанку «Веселка» під псевдонімом А. Молодченка в Галичині. Цікаво, що останнє видання вийшло за сприяння І. Франка. Збиралися члени товариства (їх було близько 20) по черзі на квартирах один-два рази на тиждень. На цих зборах велися політичні й літературні дискусії, а поет В. Самійлен-ко, один з членів товариства, часто читав свої вірші, експромти, переклади; саме тут уперше прозвучали його «Ельдорадо» і «Горе піїти». До останньої поезії тоді ж таки М. Ли-сенко написав музику. Загалом товариство було виключно культурно-просвітницьке.
Не минуло й півтора року, як товариство «Читанка» зазнало лиха. Після Різдва 1887 року жандарми зробили трус і заарештували кількох студентів-«читанців». Після цього товариство розпалося (65).

ЖІНОЧЕ ВИДАННЯ

УII половині XIX ст. по всій Європі пройшов так званий емансипатський рух; жінки вимагали рівності в правах із чоловіками і свободи праці, не бажали бути залежними від чоловіків. З письменниць першою жінкою емансипаткою, яка своєю працею годувала себе й родину, була Марко Вовчок, а ініціаторками і організаторками жіночого руху стали на Україні письменниці Н. Кобринська і О. Пчілка. В 1887 році коштом і заходом цих письменниць вийшов великий альманах (464 стор.) «Перший вінок», в якому виступило з творами 20 українських письменниць. Збірник складавсь із поезій, оповідань та статей і був прихильно зустрінутий тогочасною критикою. Особливо тепло привітав альманах І. Франко, присвятивши йому окрему статтю. Бажаючи й далі групувати українських жінок-письменниць, Н. Кобринська заходилася видавати так звану «Жіночу бібліотеку», впорядкувавши три збірники праць різних авторок — «Наша доля» (вийшли в 90-х роках XIX ст.). Хоч заповідалося, що буде це виключно жіноче видання, зрідка друкувалися тут і праці чоловіків (27, 17).

ЛІТЕРАТУРНА ГРОМАДА І ЛІТЕРАТУРНО-АРТИСТИЧНЕ ТОВАРИСТВО

В 90-х роках минулого століття серед київської студентської Молоді склався гурток «Літературна громада», що збиравсь у квартирах відомих письменників та діячів культури М. Старицького, О. Пчілки, М. Лисенка. До «Літературної громади» належали Леся Українка, Л. Старицька, О. Романова, М. Косач, Г. Григоренко, М. Славинський та інші. Бував на тих зібраннях і В. Самійленко.
На зібраннях «Літературної громади» читали нові твори, перекладали з різних мов, виробляли плани майбутніх видань. Організовували часом своєрідні «конкурси». Бралося якесь окреме слово загального змісту чи термін (наприклад, слово «мета», «пізно», «зустріч» ). На це слово треба було написати коротеньке, але змістовне оповідання протягом визначеного часу. Траплялося, що оповідання розширювалося, і з нього виходив окремий твір, який потім друкувався. До таких «конкурсних оповідань» належить новелка Лесі Українки «Пізно». Називали себе молоді письменники і «Плеядою».
Ці ж самі митці за участю старших брали участь у роботі російського «Литературно-ар-тистического общества», яке функціонувало в 90-х роках у Києві. Товариство влаштовувало літературні і музично-артистичні ювілеї, зачитувались реферати, готувалися декламації, виступав хор під керівництвом М. Лисенка. Незвичайний хист до декламації мав М. Старицький, він часто виступав на вечірках товариства, пропагуючи українське слово. Товариство організовувало і вечори пам’яті Т. Шевченка, Л. Глібова, Є. Гребінки, П. Куліша. Відбулося святкування століття нової української літератури. До цього вечора підготували спеціальну поезію Леся Українка, а Л. Старицька — реферат.
Товариство оголошувало літературні й музичні конкурси, а кращі твори друкувало у своїх альманахах. Вийшло таких альманахів три, були вони російські, але містили й українські твори, зокрема О. Пчілки, Лесі Українки, М. та Л. Старицьких. Перестало існувати товариство з наказу влади в 1903 році (224, 174).

УКРАЇНСЬКА ГРОМАДА В САМБІРСЬКІЙ ГІМНАЗІЇ

У 1873-1877 роках майбутній письменник А. Чайковський належав до учнівської громади в Самбірській гімназії, а у випускному класі став її головою. Громада діяла таємно, бо директор Т. Баревич був ретроградом. Громада утримувала зв’язки з іншими гімназіями Галичини й утвореними там громадами, вела культурно-освітню роботу, в якій особливо відзначався активністю А. Чайковський (270-А).

ФІЛОЛОГІЧНИЙ СЕМІНАР В. ПЕРЕТЦА

В 1907 році професор російської мови й літератури Київського університету Володимир Перетц заснував філологічний семінар, засідання якого відбувалися щосереди в приватному помешканні вченого на Маріїно-Благовіщенській вулиці, № 84. Потрапити туди студентам не завжди вдавалось, учасниками могли бути тільки ті, кого професор відбирав з університетського просемінару. Вісім років існував цей семінар, з нього вийшло понад 30 молодих дослідників історії української літератури, серед яких можна назвати В. Розова, С. Маслова, Є. Тимченка, В. Андріанову-Перетц, О. Назаревського, Т. Сушицького, С. Щеглову, О. Грузинського, М. Драй-Хмару, П. Филиповича, Б. Якубського, С. Савченка, Л. Білецького, О. Дорошкевича (12).

[ Передмова ] [ ЩО, КОЛИ І ЯК? ] [ КНИГА — ВІЧНЕ ДЖЕРЕЛО ] [ ПЕРШІ І ВПЕРШЕ ] [ НАШІ АТЕНЕЇ ] [ БАТЬКИ І ДІТИ ]
[ ЯК ВОНО ПОЧИНАЛОСЯ ] [ ЦІКАВІ СИТУАЦІЇ. ПОРТРЕТИ ПИСЬМЕННИКІВ ] [ НЕПЕРЕДБАЧЕНІ ЗУСТРІЧІ ] [ СТРАЧЕНА СИЛА ]
[ ЯК ВОНИ ПИСАЛИ? ЖИТТЯ ТВОРІВ ] [ ЗА ГОРАМИ І З-ЗА ГІР ] [ З ПІСНЕЮ НА ВУСТАХ ] [ НА СЛУЖБІ В ІНШИХ МУЗ ]
[ У СВІТІ ПСЕВДОНІМІВ ] [ ЛІТЕРАТУРНІ ЗАГАДКИ ТА КУРЙОЗИ ] [ ЛІТЕРАТУРА ]