Мирослав МАМЧАК
УКРАЇНА:ШЛЯХ ДО МОРЯ
ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ФЛОТУ

У популярній формі історично-документального нарису, використовуючи багатий історичний матеріал, у великій мірі не доступний раніше масовому читачу, капітан 1 рангу Військово-Морських сил Збройних Сил України Мирослав Мамчак переконливо розказує про вікову історію мореплавства в Україні, доводить, що Україна споконвічно була великою морською країною, розказує про роль військового флоту в історії боротьби українського народу за незалежність та про героїчні походи і звитяжні подвиги українців на морських просторах заради волі і свободи своєї Вітчизни.
Автор вперше систематизує історію Українського флоту і повертає із забуття багато не відомих раніше морських сторінок історії України, подає непросту історію створення сучасних Військово-Морських сил ЗС України, свідком чого був, хронологію розподілу Чорноморського флоту колишнього СРСР і морських походів національного флоту.
Книга розрахована на військовослужбовців армії і флоту, курсантів і студентів, на широкий загал любителів морської справи, історії України і її Збройних Сил.

Обкладинка худ. Ярослава Миcьківа. На передньому плані: лодія флоту княжої України в поході (з літопису). Морські прапори України (зверху вниз): 1.козацького флоту Старої Січі(1550-1734рр.), 2.козацького флоту Нової Січі(1734 -1775рр.), 3.козацького флоту Задунайської Січі(1778-1828рр.), 4.Лиманської флотилії Чорноморського козачого війська(1787-1792рр.), 5.флоту УНР(1918-1920рр.), 6.Військово-Морських сил ЗС України з 1993р.

Слово Командувача

Морський напрям у військовій діяльності українського народу завжди займав провідне місце і з ним пов’язані доленосні події в історії нашої країни. За вихід до моря боролися ще з древніх часів, і ця боротьба спонукала розвиток мореплавства і військового флоту. З тих пір флот став виступати не лише військовим а й військово-дипломатичним інструментом держави, що і визначало його роль і місце в системі оборони тих часів. Розвиток і зміцнення міжнародного авторитету княжої України-Руси у значній мірі стали можливими завдяки наявності потужного військового флоту, при допомозі якого успішно вирішувалися найскладніші питання міжнародних відносин тих часів.
Море завжди являлося вікном у світ, економічною базою приморських держав, торговим шляхом і... шляхом агресій. Саме з моря і приморського театру протягом віків чатувала найгрізніша небезпека для України. Цей напрям і призвав до життя колиску козацького флоту – Запорожську Січ.
Так розпорядилася історія, що козацьке військо і воєнна організація Січі протягом віків складали конструкцію української влади. В цій конструкції досить часто питання флоту рівнялося питанню утримання свободи українського народу.
Українці як морська нація були здавна широко відомі у світі і шлях до моря у них є давній. Та віки колонізації позбавляли широкі верстви нашого народу доступу до власної історії а морська історія України як наука перестала існувати, так і не ставши окремою сторінкою у загальній військовій історії України.
У вітчизняній військовій історіографії російських і радянських часів верх взяла русоцентрична модель розвитку Збройних Сил, яка вимагала підпорядковувати всі героїчні звершення українців справам розвитку і зміцнення імперії та її військової історії. По-суті, це була історична колонізація військової історії України як такої, а стосовно морської історії то вона замовчувалася особливо ретельно. Про окремий розвиток морської справи в України було заборонено й думати. Протягом віків військовий флот на Чорному морі зображався як створений талантом, розумом і силою виключно одного народу – російського.
Від нашого народу приховувалася інтелектуальна пам’ять про важливі події минулого та боротьба предків за вихід до моря. Що приховати було неможливо як, наприклад, видатні морські десантні операції козацького флоту, зображалося як другорядна участь українців у боротьбі за вихід імперії до її споконвічних приморських земель під орудою талановитих російських воєначальників. Надто старанно викорінювалося все українське з історії Чорноморського флоту. Ситуація складалася унікальна – Чорне море омивало українські землі, більшість особового складу флоту завжди складали етнічні українці а флотська історія нічого спільного з їх Батьківщиною не мала. Історія російського флоту, особливо в часи Радянського Союзу, міцно утвердилася не лише у військових навчальних закладах, у історичних інституціях, але і у свідомості народу а з нею і в настроях державних чиновників стосовно непотрібності флоту українцям та неможливості його утримувати українською державою після здобуття нею незалежності. Віки бездержавності завдали страшного удару національній морській самосвідомості українців і оборонному потенціалу України.
Україна володіє 18 морськими портами і її водні кордони в Чорному і Азовському морях простягаються на 1355 кілометрів. Та відсутність офіційного морського історичного минулого і історичної морської пам’яті були одними із головних причин важкого періоду відродження національних Військо-Морських сил після проголошення Незалежності України та тривалого і виснажливого періоду розподілу Чорноморського флоту колишнього СРСР.
Сьогодні вже важко уявити, що 15 років тому про національний флот можна було лише мріяти. Можливо, все це і закінчилося б мріями, якби в офіцерському середовищі за прикладом попередніх поколінь не знайшлися справжні патріоти, які за непростих суспільно-політичних умов зробили єдиний і, як підтверджує сьогодення, правильний вибір. Їм вистачило сміливості, волі і надзвичайного терпіння, щоб довести розпочату справу до логічного завершення. Гідним підсумком праці всіх тих, хто стояв біля витоків формування Українського флоту є те, що факт існування ВМС – не тема для дискусій: флот як повноправний вид Збройних Сил України створено, наші кораблі здійснюють далекі морські походи, щорічно беруть участь у заходах міжнародного військового співробітництва. Ті українські морські офіцери, що служили в українських портах не українській державі, що не вірили в морське майбутнє своєї Вітчизни, що дозволили нав’язати своїй Батьківщині флотську проблему а з нею і присутність іноземних військових баз на нашій території навіки оставлять по собі геростратову пам’ять.
Мусимо визнати, що відсутність офіційної морської історії України дає підстави антиукраїнським силам і у другому десятилітті Незалежності нашої держави в українському Севастополі глумитися над українськими моряками і оголошувати їх окупантами „города русской слави”.
В Севастополі і в Криму, де присутня потужна військово-історична наукова, дослідна і пропагандистська база Чорноморського флоту Росії, не припиняється спротив проти розвитку і оприлюднення морського минулого українського народу. Тут, бодай на півострові, і далі намагаються зберегти духовне поневолення українців, історичну і ідеологічну зашореність його мешканців та вплив на них російських військово-морських традицій і історії.
Але наш флот не є виключенням і теж не може розвиватися поза своїм минулим, поза своєю історією. Пропонуємо книга є, ймовірно, першим узагальненням морської історії України. Автор свідомо взявся за цю непросту роботу, бо як офіцер Військово-Морських сил України відчуває відсутність духовних коренів в службі, а вони для моряка як відсутність палуби під ногами в бурхливому морі. Однак свідомий і моральної відповідальності за потребу через популярний історичний нарис донести до особового складу морських лицарів України часів минулих і часів теперішніх: героїв можна виховати лише на подвигах предків. Мусимо віднайти, знати і пам’ятати імена тих, хто виборював Україні шлях до моря, в їх іменах і подвигах, в пам’яті їх – наша сила. Флот, як військовий організм, без історичного досвіду і історичної пам’яті про звитягу предків приречений на поразку. Історичне минуле для флоту є його духовною крицею, значення якої в бою перевершує міцність корабельної броні. Як справедливо писав досвідчений старий воїн, автор безсмертної „Енеїди” Іван Котляревський „Любов к Отчизні де героїть, там вража сила не устоїть, там грудь сильніша од гармат”.
І, на кінець, мусимо оприлюднити безперервний віковічний шлях України до моря та донести до суспільства його сучасне значення у житті нашого народу. Україна не є якимось винятком серед морських держав світу і її морські шляхи з кожним роком набирають все більшого значення як для національної економіки, так і для національної безпеки.
Правомірним, на наш погляд, є виділення морської історії України окремою сторінкою історії українського війська і історії держави, яка була і є великою європейською морською країною. На кожному етапі історичного минулого флот водночас був складовою і окремою частиною Українського війська. Тому цілком логічним є поява розділів морської історії, які відображають етапи державного розвитку нашого народу.
Хронологічно книга простежує період розвитку морської справи в українських землях з древніх часів до 15-ї річниці сучасних Військово-Морських сил, демонструє цілісну картину безперервних змагань українців за Чорне море, славну і героїчну боротьбу попередніх поколінь, які складають історію Військово-Морських сил Збройних Сил сучасної України, детально описує непростий період їх відродження.
Пропонуєма праця є скоріше історично-популярним чим науковим виданням, написаним для широкого ознайомлення з історією національного флоту, військовою історією і морською справою, з нашим морським минулим всіх небайдужих до історії нашої країни. В книзі в доступній формі, на історичних фактах і прикладах розповідається про становлення і розвиток морської справи, про участь і роль флоту у зміцненні і розвитку державних основ, про славні перемоги української зброї на морі. Вона стане добрим посібником для курсантів і системи гуманітарної підготовки на флоті. Надіюсь, що вона надихне багатьох для більш глибокого і ґрунтовного дослідження морської справи в Україні.

Віце-адмірал Ігор Тенюх,
Командувач Військово-Морських сил Збройних Сил України.

ЗМІСТ

Слово командувача ВМС ЗС України

I. Флот древньої України

II. Флот княжої України-Руси
1. Тактика і стратегія морського бою
2. Морське озброєння
3. Кораблебудівництво
4. Морська термінологія

III. Національний флот в часи монголо-татарської і литовської доби

IV. Козацький флот України
1. Становлення козацького флоту України
2. Зміцнення козацького флоту і розвиток військово-морського мистецтва. Озброєння і суднобудівництво
3. Флот Чорноморського козачого війська

V. Флот Української Народної Республіки

VI.Червоний флот Радянської України

VII.Військово-Морські сили Збройних Сил України
1. Відродження національного флоту. Так починали
2. Витоки конфронтації і політизації проблеми флоту
3. Період самовизначення особового складу і визначення напрямків будівництва вітчизняного флоту
4. Створення організаційної групи ВМС України
5. Хронологія переговорного процесу по розподілу Чорноморського флоту

6. Розвиток орггрупи і її робота по створенні структур Військово-Морських сил ЗС України
7. Формування ВМС як виду Збройних Сил України. Початок і етапи розподілу Чорноморського флоту

8. Ідеологічне противоборство під час розподілу ЧФ
9. Завершення будівництва ВМС як виду Збройних Сил. Завершення розподілу ЧФ
10. Розвиток і реформування ВМС України. Розширення міжнародної співпраці

11. Шефство українського народу над Військово-Морськими силами
12. Духовна спадщина. Історичні традиції флоту

13. Хронологія морських походів національного флоту України

14. Використана література