I. Флот древньої України

Із древніх часів наш народ, розселений в басейні Чорного і Азовського морів з багатою мережею придатних для судоходства рік, розвивав судно- і мореплавство. В ті часи судноплавство було основним засобом зв’язку, найлегшою і найдоступнішою дорогою між населеними пунктами в лісових пущах, засобом торгівлі між ними і розвиток суднобудівництва спонукали у першу чергу причини економічні. Значну роль у розвитку суднобудівництва і мореплавства відігравало рибальство, яке займало значне місце в харчуванні людей. А освоєння нових причорноморських земель, їх колонізація, налагодження економічних зв’язків з сусідніми народами та необхідність забезпечення безпеки торгових шляхів викликали причини і військові. Море і широкі тихоплинні суднохідні ріки України, як найлегші і найдоступніші шляхи, таїли в собі і значну небезпеку від ворогів, яка не поступалася небезпеці степу, тому вимагали відповідного захисту.
Виявлення вченими в пониззі Дніпра і Бугу численних поселень часів зарубинецької та черняхівської культур (Кам’янське, Знаменське, острів Хортиця та інших), населення яких було пов’язане з мореплавством, є історичним підтвердженням самобутнього характеру розвитку вітчизняного мореплавства і його безпосереднього особливого зв’язку з Дніпром і Чорним морем.
Розвитку вітчизняного мореплавства у значній мірі сприяв і річково-морський торговий шлях Дніпром „із варяг у греки”, який істотно впливав на економічні взаємовідносини в усьому Середземноморському басейні. За свіченням арабських і візантійських хронік, цей водний шлях племена древніх праукраїнців використовували ще задовго до Різдва Христового, поставляючи ним до Греції і сусідніх країн, навіть до країн Середземноморського регіону, хліб, віск, мед, хутра та інші товари. Торгівля наших предків створювала конкуренцію візантійській і римській торгівлі. Грізна і блискуча Візантійська імперія та Рим, звісно, цього не бажали і намагалися силою блокувати конкурентів з берегів Дніпра. Це приводило до війн, якими в ті часи й вирішували долю міжнародних суперечок і конфліктів.
Про морську торгівлю наших далеких предків: антів і русів з греками та про морське противоборство між ними збереглося чимало цікавих свідчень у візантійських літописах, в яких Чорне море греки називають морем Русів, визнаючи панування в ньому флоту русів-українців.
Тож Україна споконвіків розвивалася як морська держава бо іншої можливості їй історія не надавала. Річково-морська специфіка життя наших далеких предків настільки вразила візантійського літописця Птоломея, що він древніх українців-полян назвав амадоками, тобто плотогонами, а місто Любеч, що на той час було суднобудівним центром по виготовленню човнів-однодеревок, назвав Амадокою. Бойовий човен тих часів, чи, за грецькою термінологією моноксил, археологам вдалося знайти в 1937 році у нижній течії Південного Бугу біля села Саботинівка Грушецького району Миколаївської області. За дослідженнями професора Р.Орбелі, знайдений моноксил був випалений із стовбура 360-річного дуба ще в X столітті до Різдва Христового. Цей представник древньої морської слави предків українського народу в часи СРСР був відправлений на зберігання до Центрального Військово-морського музею Російської Федерації в Ленінграді і зараз там демонструється як свідок зародження флоту Росії саме в басейні Чорного моря, на ріках України.
Авторитетні історичні джерела беззастережно свідчать, що наші далекі предки були майстрами мореплавства: володіючи протягом тривалого часу морським побережжям від Дунаю до Дону, східні слов’яни-анти ще до виникнення Київської держави накопичили значний досвід мореплавання а Чорне море було для них рідною стихією. Доказ того, що анти були прадавніми українцями для сьогоднішньої науки вже сумнівів не викликає.
Лише досвід і знання могли давати нашим предкам можливість проводити грандіозні морські походи і операції і успішно протистояти могучій Римській імперії.
Давні джерела, хоч і не досить багато, але донесли до нас інформацію про боротьбу наших предків з римлянами і візантійцями.
В історії збереглися свідчення древніх літописців Прокопія і Маврикія як в 269 році великий флот праукраїнців-антів на човнах-однодревках здійснив похід з Дніпра на Візантію, розгромив Афіни і Спарту і досяг середземноморських островів Кіпр і Кріт. Наприкінці V ст. натиск слов’ян з берегів Дніпра на Східну Римську імперію посилився настільки, що в 512 році імператор Анастасій вимушений був збудувати лінію укріплень від Селімврії на Мармуровому морі і до Деркоса на Чорному. Ці укріплення, які називалися „Довга стіна”, проходили на відстані 60 кілометрів від Константинополя (Царгорода) і дали причину римським письменникам прозвати її „пам’ятником страху”.
В 517 році при використанні флоту, піхоти і кінноти анти зайняли практично весь Балканський півострів а у війні 559 року за свідченням візантійського історика Феофілакта Сімоката розгромили легіони римського полководця Петра. Сучасник тих подій Іоан Ефеський відзначив, що анти „навчилися вести війну краще, чим римляни”.
На початку VII ст. візантійський історик Маврикій, який, як абсолютна більшість християн-візантійців, не міг бути прихильним до варварів (так древні греки називали язичників), змушений був відзначити, що „племена антів... люблять свободу і не сприймають рабства... Хоробрі, особливо на своїй землі, виносливі; легко переносять і жару... Їх юнаки майстерно володіють зброєю”.
А інший візантійський літописець Лев Диякон написав про антів, що „народ цей відважний до безтямства, хоробрий і сильний”.
В 610 році анти здійснили морський похід на візантійський порт Солунь, а в 623 році-вдалу десантну операцію на острів Кріт, під час якої розгромили візантійський гарнізон. Через три роки, у 626 році, великий флот антів як з моря, так і з суші блокував вже саму столицю Візантійської імперії – Константинополь.
Облога Константинополя з суші і моря вперше продемонструвала десантні можливості флоту наших далеких предків і високий рівень їх військово-морського мистецтва, яке ще в сиві історичні часи опанувало організацію взаємодії сухопутних і морських сил.
Ці переможні морські походи лише підтверджують істину, що для наших предків тривалі і великі морські походи ще на початку першого тисячоліття були звичною справою та визначали роль флоту в міжнародних стосунках тих далеких часів.

Далі

До змісту Мирослав МАМЧАК УКРАЇНА:ШЛЯХ ДО МОРЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ФЛОТУ