Київ
Діокор-2005

Головним героєм книги є український поет Зеновій Красівський – Крайовий провідник ОУН, багатолітній політв'язень советських концтаборів. У книзі вміщено спогади його товаришів – Панаса Заливахи, Євгена Сверстюка, Мирослава Мариновича, Дмитра Квецка, Дмитра Гриньківа та інших, а також публіцистичні праці самого Зеновія Красівського і його спогади "Владимирський централ".
Книга розрахована на широке коло читачів, які цікавляться історією свого народу.

Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог

Редактор Роман Коваль

Коректор Валентина Янчук
Макет Євгена Коваля

Видано за сприяння Організації українських націоналістів, Молодіжного націоналістичного конгресу,
Історичного клубу "Холодний Яр" та редакції газети "Незборима нація".

Відповідальний за випуск Василь Бойко.

© Роман Коваль і Віктор Рог, упорядники, 2005.
© Віктор Рог, передмова, 2005.
© Євген Коваль, художнє оформлення, 2005.

Батькам Зеновія Красівського –
Михайлові та Юлії, братам Євстахію, Ярославу, Мирославу, сестрі Марії
та всім його рідним і землякам, які боролися за свободу нашого народу – присвячуємо

Зеновій Красівський
(12.11.1929 – 20.09.1991)

Дорогою у безсмертя

"Ми не лукавили з тобою. Ми просто йшли, у нас нема зерна неправди за собою", – ці сакральні слова Кобзаря з повним правом можна присвятити Зеновію Красівському, одному з небагатьох Аристократів Духу, котрі здолали чесно і прямо свій тернистий шлях через десятиліття тюрем, концтаборів окупаційного совєцького режиму та осяяли дорогу іншим...
Народився Зеновій Красівський 12 листопада 1929 року в селі Витвиця, що на Івано-Франківщині, в незаможній, багатодітній селянській сім'ї. З юних літ в ключився в Національно-визвольну боротьбу в лавах революційної ОУН. "І ходили ми таємними стежками, губилися під покровом секретности від села до села, від кичери до кичери, і годував нас голод, і хоронила нас земля".
Понад 26 років неволі не зламали, а лише загартували його. "Половина людського віку. А в мене – чи не весь вік, бо й на волі я не виходив з трибу. Так, я зазнав багато втрат. Але що це все значить проти того диявольського почуття людської гордости, яке я маю від пережитого!"
"Зеновій Красівський був ясною людиною, обдарованою творчими силами життя. До нього тяглися люди, як до джерела, яке вічно роздає себе, і само багатіє з того. В житті він не мав нічого в посілості й навіть не міг мати. Він був створений для того, щоб пройти по сиротливій землі з усмішкою надії, з рукою, простягнутою для підтримки і допомоги іншим. Зустрічався він із тисячами людей, бо судив йому Бог бути в найгостріших осередках українського болю і замовляти той біль", – так оцінював Зеновія Красівського Євген Сверстюк.
Що ж до поезії Красівського, то вона вражає своєю цілісністю, глибоким символізмом. Його Слово – "твердая криця", "безжалісний меч", "караючий бич":

Затямте!
Ідея живе лиш тоді,
Як прагне людина
За неї померти!

І Зеновій Красівський не боявся смерті, він ніколи не припиняв боротьби, розпочатої ним у дитячому віці.
"Красівський вірив у сенс боротьби. Тому й "перину проміняв на піт, на кров, на хліб пісний та воду". Коли інші зневірилися, змирилися, здалися, Красівський продовжував боротьбу – часто сам-на-сам із ворожим світом. Він вірив, він знав, що його приклад запалить наступні одиниці героїв, обов'язком яких було запалити серця інших, а значить іскра боротьби не згасне" (Роман Коваль, "Він належав до касти героїв").

Хай наша кров, страждання наші, жертви
Нащадкам нашим стануть заповітом!
Візьми мене! Дозволь за Тебе вмерти!
Вплести моє життя в вінок Твого безсмертя!
Моя Ти доле, Україно, мій Ти світе!

20 вересня 1991 року обірвалося життя Зеновія Красівського. З цілого світу зібралися українці провести в останню путь того, хто все своє життя присвятив рідній Україні...
Трагедія нашої нації полягає в тому, що вона не карає зрадників, толерує ворогів, не шанує своїх Героїв, не прислухається до своїх Пророків.
Зеновій Красівський не був подібним на багатьох “вправних” політиків "національного табору", бо був романтиком-ідеалістом. Він не вмів "грати", "комбінувати", не намагався "сподобатися електорату". Не терпів біля себе холуйства, підлості та інтриганства. Не сипав порожніми словами, гаслами чи фразами. Говорив, як думав. І жив так, як учив жити інших. Ідея та Чин, слово і діло у нього були єдиними, цілісними. Коли його слухаєш або читаєш – не треба "відділяти зерно від полови" – "полови" немає. І в цьому переконається кожний, хто уважно прочитає цю книгу.
Правда, якою жив Красівський, часто була гіркою. Тому й багатьом не подобалася, адже коли дисиденти захопилися виборами до "совєтів", він твердив, що свободу не можна "вимолити", "видурити" чи "вижебрати", а вибороти. "Не буде ефективною ні боротьба партій, ні боротьба депутатів у Верховній Раді, – не будемо мати нічого, якщо не усвідомимо, що ми повинні бути силою, що ворог із тою силою повинен рахуватися." Коли "демократи", йдучи "в ногу з часом", говорили, що ворог – "комуністична номенклатура та імперський центр", Красівський заявляв прямо: "Наш ворог – то є ворог історичний – Росія! Червона, біла, зелена, – яка хочете…" Коли "демократи" змагалися за "оновлений Союз", Красівський відверто і конкретно стверджував: "Наша мета – Українська Самостійна Соборна Держава!" Коли "демократи" публічно відмежовувалися від націоналізму, від боротьби ОУН-УПА, Красівський писав: "Я завжди і по сьогодні був гордий із того, що я український націоналіст!"
Один із учнів Зеновія Красівського якось сказав мені: "Якби Він сьогодні жив, все було б інакше, все було б не так". Справді, мабуть, не було б такої тотальної спекуляції на крові і славі полеглих героїв, не було б стільки псевдонаціоналістичної демагогії і фразерства, не було б огульної профанації і дискредитації Великої Ідеї.
"…Сувора логіка нонконформізму і неприйняття напівправди – це урок Красівського, і цей урок варто частіше повторювати" (Євген Сверстюк).
Із відстані часу багато хто зрозумів, кого не стало серед нас.
Нехай же ніколи не дає нашому сумлінню заснути пам'ять про Зеновія Красівського, Лицаря Ідеї Нації, який є символом чесності перед собою і своїм народом.

Віктор РОГ
м. Київ

ЗМІСТ

Віктор Рог. Дорогою у безсмертя (передмова)
СПОГАДИ
Зеновій Красівський про себе
Євген Дацюк. “Тільки під конвоєм!”
Дмитро Квецко. "Людина чуйна, добра, з вразливим серцем"
Мирослав Мелень. Український національний фронт
Дмитро Квецко. Від ідей – до людей!
Євген Дацюк. “Наш неспокійний Зенко”
Панас Заливаха. Зеновій Красівський у моєму житті
Йосеф Менделевич. Спогад про українських політв'язнів
Євген Сверстюк. Добросердий лицар у старому панцирі
Мирослав Маринович. "Ним у всьому керувала любов"
Дмитро Гриньків. Йшов 1979-й рік
Стефанія Петраш-Січко. Ще один хрест (арешт Зіновія Красівського)
Ярослав Гасюк. Вечір поезії Зеновія Красівського
Анатолій Радигін. Його голос почуто!
Зеновій Красівський. Вона мене за муки полюбила
Юрій Шухевич. Спогад про Олену Антонів
Мирослав Мелень. Як було з Оленою Антонів
Зеновій Красівський. "Тобі кладем, як квіти, строфи"
Стефанія Петраш-Січко. Похорон Олени Антонів
Микола Муратов. Із спогадів про Зіновія Красівського
Володимир Яворський. Він був безкомпромісним
Іван Гнатюк. У вічну пам’ять і славу
Мирослав Мелень. "Аж тепер уже все"
Андрій Парубій. “Красівський був твердим орієнтиром”
Роман Коваль. "Бажаю відваги жити чесно..."
Слава Стецько. "У нього було добре серце"
Анна-Галя Горбач. Уривки з листів
Степан Селешко. Лист до Осипа Зінкевича про історію с. Витвиці та родину Зеновія Красівського
Святослав Караванський. "Совість велить йому казати правду"
Зеновій Красівський. Владимирський централ

ЗАЯВИ, ВИСТУПИ, СТАТТІ, ІНТЕРВ'Ю
Заява Красівського Зіновія Михайловича
З. Красівський. Як нам діяти
З. Красівський. Демократія національного питання не вирішить
З. Красівський. "Вигнати ворога з нашої землі..."
З. Красівський. "Бути паном на своїй землі"
З. Красівський. Від оплакування минувшини – до створення політичної концепції
З. Красівський. "Запричаститися від святої ідеї"
З. Красівський. Шлях до свободи
З. Красівський. Становище України в світі
З. Красівський. "Треба було заробляти новий термін"
З. Красівський. "Йди за мною"
З. Красівський. До читача
З. Красівський. "Я боявся хіба що розминутися з честю!"
З. Красівський. "Від говорильні ми вільними не станемо" (останнє інтерв'ю)

Некролог
Любов Соколовська. "Україно, дозволь за тебе вмерти" (репортаж із похорону)
Мирослав Маринович. Повнота життя
Роман Коваль. Він належав до касти героїв
Василь Овсієнко та ін. Довідки на авторів книги
Фотододаток

Зауваги

Особливості мови авторів в основному збережено.
Ім'я З. Красівського подаємо так, як називав його той чи інший автор споминів.
Назви виступів Зеновія Красівського дали упорядники.

ДЯКУЄМО
за допомогу в підготовці видання
Любомиру НАКОНЕЧНОМУ, Віктору ГАЛИЧУ, Святославу ЛИПОВЕЦЬКОМУ та Олександру ТКАЧУКУ.