"Бути паном на своїй землі"

Виступ на теоретичній конференції Української
республіканської партії (23 лютого 1991 р., м. Київ)

Я повинен представити вам стан нашого сьогоднішнього політичного життя, і що нас чекає у 1991 році. Тема занадто обширна, тому буду говорити дуже стисло.
...Російська імперія розвалилася в 1917 році, а далі з'явилися талановиті її реставратори. Це Ленін, Сталін, його послідовники, і в тому ж руслі йдуть Горбачов і Єльцин. Я думаю, що феномен Горбачова, який зайняв у нашій свідомості такі позиції, настільки значимий, що необхідно зрозуміти причину його появи. Я думаю, що феномен Горбачова не в його особистості, а в тому мозковому тресті імперії, незалежно від того, де він є, – чи в КҐБ, чи деінде, який прийшов під тиском світових політичних обставин до такого вирішення, а Горбачов це талановито реалізував.
Я думаю, що російська політика була настільки зручною і ефективною, що вдалося цей ґрандіозний блеф "перестройки", цих ніби демократичних перевтілень, так представити перед світом, що Горбачова признали, що признали ту політику, і внаслідок того Совєтський Союз домігся значних успіхів на світовій арені, а самому Горбачову дали Нобелівську премію... Як ми допустили до того? Я вважаю, що вина у тому є всіх нас загалом і наших політиків зокрема. Висловлюючись точніше, російська імперія, яка поневолила неросійські народи ще раз після 1917 року і поневолює їх донині, стоїть на тому, щоб продовжувати це далі.
Ми прийшли до факту виборів до Верховного Совєту тоді, коли ніякого Верховного Совєту не було, ми взяли інструмент виборів на озброєння в той час, коли вибори були в нас абсолютною фікцією. Ми засідаємо у Верховному Совєті, але все це зводиться до пропагандивного фактора, а як політичний чинник – він незначний.
Республіканська партія увібрала в себе найкращі сили українського народу. Це зрілі політичні діячі, які мають добрий вишкіл і які надзвичайно пильнують тактики. Проте вони найменше думають про ідеологію, точніше, не мали часу думати про те. І не марно вони прийшли до цієї конференції якраз із таким пляном, щоби це питання порушити і якоюсь мірою вирішити.
Стоїмо перед альтернативою: чи наша політика буде розвиватися шляхом парляментської боротьби, чи ми прийдемо до націоналізму? Я не думаю, що серйозно можна говорити тільки про збройну боротьбу націоналізму, не вважаю, що про націоналізм можна говорити як лише про теорію Донцова. Націоналізм сьогодні – це сума зусиль та прагнень нації, яка опирається на власні сили і таким чином дійти до побудови Української Самостійної Соборної Держави. Наскільки це реально – інша справа, але ідейний прапор, дефінітивну думку мусимо визначити для себе конкретно і ту конкретику мусимо представити народові як той дальній приціл наших прагнень. Інакше ми приречені стикатися з тим, що будемо заводити свій нарід у глухі кути. Сьогодні будемо проповідувати конфедерацію, будемо всі за те хапатися, тому що людям таки не хочеться класти здорову голову під Євангеліє, вони хочуть свої національні проблеми вирішити якомога легше. Але чи вони вирішуються? То повинні думати над тим політики. Чи ми через здобуття більшости у так званому парляменті (до речі, не знаю, чому український Верховний Совєт називають парламентом, але най уже буде) хочемо вирішити національну проблему, то чи переконані ми, що не з'явиться новий матрос Желєзняк? Ось тому проблему націоналізму треба розглядати дуже серйозно і на націоналізм нам треба опиратися, а він буде тим усенародним виразником, лакмусовим папірцем сили нації.
Ідеї націоналізму за останній рік переступили свій поріг, про націоналізм сьогодні всі говорять, націоналізм доступний не тільки на Західній Україні, але й на Сході, люди, які беруться до політики, дуже серйозно думають про націоналізм. І дуже облудна та думка, що "на Сході нарід не готовий" і т. д. і т.п. [...] Не треба думати, що українцеві на Сході, який пробуджується до політичного життя, треба дуже довго чекати, аби він піднявся з того занепаду і дійшов до не знати якої ідеології: боротися за те, щоб бути паном на своїй землі, мати перспективу для своїх дітей і щоби лишити тим дітям життя впорядковане, державне.
Перейду до другої частини: що нас чекає у цьому році. [...] Я думаю, що Республіканська партія буде процвітати, бо вона є парляментською партією, і вона й далі буде вбирати у себе кращі розуми української нації, інтелігенцію, тому що не всі ті розуми, які є найкращі, є і найвідважніші. Якраз навпаки: інтелігенція не стремить до екстремалізму, вона хоче мати надійну запоруку свого життя і видавати продукт свого інтелекту в народ із метою покращити життя того народу. І я вважаю, що Республіканська партія дуже потрібна нині, і дуже ефективну роботу вона проводить, і буде процвітати внаслідок того, що органи КҐБ, совєтська держава будуть толерувати вашу партію по причині її беззубости. І такою вона буде існувати. Якщо Республіканська партія візьме на озброєння націоналізм, тоді її будуть поборювати, і багато з вас втече в кущі.
Але, я вважаю, що націю не можна звузити до якогось куцого об'єму, щоб вона була тільки в Республіканській партії чи в якійсь іншій. Ми їх маємо нині дуже широкий спектр, і слава Богу, що ми їх маємо, і в свойому націоналізмі навіть найбільші націоналісти ще не доросли до того визначення, аби ми могли сказати, що ось дійсно у нас вже є націоналізм. Я займаюся тим практично. Це моя професія, і скажу вам, що дуже мало в Україні є людей, які, прочитавши слова Ісуса Христа "Кидай свого батька, матір, дітей, роздай майно і йди за Мною", вчинили би так. Людей, які готові стати аскетами во ім'я ідеї, у нас нема. Ми хочемо жити привільно, добре, хочемо хизуватися політикою, і у своєму загалі ми дуже далекі від боротьби. І якщо ви думаєте, що націоналізм – це зброя, то ви помиляєтеся. Прибалтійські народи не вдавалися до зброї, але скільки звідтам виїхало росіян... А в Україні ми розкопали могили і побачили, як нашим братам і сестрам різали руки на січкарнях, як у хребти забивали цвяхи, як ножівками розпилювали черепи, і є конкретні виконавці тих злочинів, і є діти замордованих, – і ще ні одного кривдника і ката ми не повісили і не засудили! Оце вам і є відповідь на те, чи можливий у нас нині націоналізм, чи ні. Він можливий тільки в теорії, і слава тим, хто пропагує це вчення, бо це єдина зброя, яка може допровадити нас до створення держави.
Я хочу підкреслити ще раз і ще раз, що ми голодному в зубах, і він нас з тих зубів не випустить... [...]
Що ж із нами буде? У тому стані, який витворився в російській державі, ми будемо мати, як кажуть росіяни, "ужесточєніє". Сьогодні комусь вікна б'ють, когось тягнуть із машини і топчуть, когось викликають в КҐБ і обробляють, і дійде до того, що з усіх сторін нас будуть затискати. А ми повинні знайти в собі силу духу, щоб усе це перебороти. Я закликаю вас, щоб ви відреклися від особистого, щоб запричастилися від того великого духу, який заставляв людей стрілятися, аби не здатися ворогові; відсуньте зайвину, поговоріть серйозно зі своїми дружинами, і працюйте, і не здавайтеся, а будьте членами Республіканської партії і обростайте цим живим тілом, яке зможе протиставитися ворогові у нашій боротьбі за Українську Самостійну Соборну Державу!

Українські проблеми. – №2. – 1991. – С. 89 – 91.

До змісту Жага і терпіння Зеновій Красівський у долі українського народу