"Від говорильні ми вільними не станемо"

Останнє інтерв'ю Зеновія Красівського1

Кор.Шановний пане Зеновію, чому ДСУ не увійшла в структуру Української міжпартійної асамблеї, чому ці дві організації не співпрацюють між собою?
З.К.: Повинен сказати, що з самого початку при виникненні ідеї і втіленні її в життя ми мали свої застереження щодо можливости утворення такої організації. Занадто пістряве сьогодні політичне життя в Україні, щоби можна було привести його до спільного знаменника. Отже зазначаємо, що ідея абсолютно вірна, що мета, яку поставили перед собою ті люди, які захотіли об'єднатися в УМА, також вірна. Але можливости дійти до спільного знаменника ми не маємо ніякої, тому що стан української політики не має єдиної ідеологічної платформи, а звідси витікають і різні напрямки.

Кор. Як Ви ставитесь до об'єднання українських демократів і українських націоналістів?
З.К.: Як можна поєднати бувшого сексота, який тепер займається керівництвом Руху чи УРП, із націоналістом, який ніколи не об'єднувався ні в часи терору, ні в часи таборів, тюрем із названими вище. Ми знаємо, що багатотисячні організації поглинули багатьох демагогів, котрі працюють не на об'єднання України. Ми виходимо з того, що така ідея є завчасною, і коли ми хочемо говорити про об'єднання, нам спочатку треба роз'єднатися. Мова йде про тих людей, які вважають, що можна співпрацювати в совєтській системі, можна вибрати депутатів, набрати більшість у совєтах і таким чином упорядкувати наше життя в Україні. Маємо також інших, котрі вважають, що ми мали УНР, нас приєднали до Росії не посередництвом більшости у парламенті, не за згодою народу, а завоювали зброєю, приневолили, створили коляборантський уряд і до сьогодні поневолюють.

Кор.: Пане Зеновію, Ви говорили про участь колишніх дисидентів і демократів у совєтських органах влади. З 1-го грудня совєтська влада в Україні змінюється на президентську форму правління. Як Ви ставитесь до виборів президента, а також претендентів від демократичного табору?
З.К.: Стосовно тих, хто утворює блок опозиції у верховному Совєті і Совєтах, то навіть у часи ув'язнення вони не зливались із загальною масою борців Національно-визвольної боротьби. Ці люди вийшли з совєтської системи і в процесі своєї діяльності хотіли цю систему лише покращити, не ставили перед собою мету позбутися російської окупації, відновити самостійну державу, а були за "повернення" соціалістичних норм в Україні, хотіли справедливого і доброго Лєніна, соціалізму з людським обличчям. Так чи інакше, вони пройшли через велике терпіння, через великі муки, але небагато з них перейшло до прямої конфронтації з окупаційним режимом. У тому немає нічого дивного, що ті люди вписуються у співпрацю з системою, і, обіймаючи пости у системі, намагаються покращити долю українського народу. Я з такою позицією абсолютно не згідний, вважаю, що на такій платформі можемо лише модифікувати своє рабське становище. Що ж до особистостей, які хочуть бути президентами УССР, то це фігурально виглядає так, якби ми сиділи разом у зоні, і хтось із нас захотів бути начальником зони. Чи міг би хтось із нас бути начальником ізолятора, – щоб дати змогу передати кусень хліба чи пачку махорки? Я думаю, що президентство у неіснуючій державі – фікція. Парламентська політика в таких умовах – блеф. Ми обдурюємо самих себе і весь народ.

Кор.: Як Ви гадаєте, якими категоріями мислять претенденти Л. Лук'яненко і В. Чорновіл – національними чи демократичними?
З.К.: Думаю, що виходячи з практики цих достойних мужів і політв'язнів, їхньої політичної діяльності, немає нічого дивного у сьогоднішньому їхньому поступі. Левко Лук'яненко у 1960-ті роки висунув якраз концепцію співпраці у Верховному Совєті тогочасного режиму. Він хотів запропонувати українському народові висунути справжніх своїх демократичних представників до Верховного Совєту. І немає нічого дивного, як органічно вписується тепер його політична система мислення в сьогодення. Що ж стосується В. Чорновола, то він дійсно хоче зарадити положенню теперішньому. Практика Львівського обласного совєту показує той напрям діяльності, який він, очевидно, здійснюватиме в період президентства. Такий перехідний варіант може бути, але тоді не будемо мати періоду боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу. Наша справа вирішується не президентом, а Національно-визвольною боротьбою українського народу.

Кор.: Отже тактика вростання в совєтські органи безперспективна. Тож якими, на Вашу думку, є перспективи здобуття української державності?
З.К.: З 1988 року політв'язні допустили помилку, не висунувши звинувачення до нашого ворога, не висунули й концепції побудови Української Самостійної Соборної Держави, не створили альтернативної політики до існуючого режиму, а виточили для себе і для народу концепцію вживання й інтеграції в совєтську систему. Визнаю заслугу всіх існуючих організацій, груп, за допомогою яких наш народ після великого поневолення і полiтичної деградації отримує певний заряд політичної і національної свідомості.
Ми не робили нових політичних концепцій, але ми маємо націоналізм. Можна сказати, що на націоналістичних позиціях стоять багато угрупувань і партій. До них можна віднести Українську християнсько-демократичну партію, Українську міжпартійну асамблею, Українську національну партію, Українську націоналістичну спілку, "Державну самостійність України". На жаль, наші політичні концепції носять більше теоретичний, ніж практичний характер.
Ми є тільки своєрідним ферментом і пробуджуючим фактором до Національно-визвольної боротьби.

Кор.: Чому в лексиконі совєтських офіційних кіл ніколи не вживався термін "російський буржуазний націоналізм", зате вживаються поняття "український чи грузинський буржуазний націоналізм" та ін.?
З.К.: Всі ці дефініції не мають під собою логіки; той, хто нами править, жонглює словами і термінами, як хоче. Насправді ж треба говорити не про більшовицький режим, не про поневолення партократією чи марксистсько-ленінською ідеологією. Питання стоїть глибше. Тоді ще не було ні марксизму, ні більшовизму. Україна була поневолена Росією.

Кор.: Як Ви ставитесь до вислову Івана Драча "Ми повинні зробити все, щоб росіянам в Україні жилося краще, аніж в Росії"?
З.К.: Я думаю, що багато діячів не можуть розібратися у послідовності того, що говорять. Ми повинні знати, хто є наш ворог, на яких засадах боротися з ним за свою свободу. Від говорильні ми вільними не станемо. Ми повинні нарощувати не тільки національну і політичну свідомість, ми повинні нарощувати м'язи, щоби змогти у відповідний момент протиставити себе ворогові у побудові Української Cамостійної Соборної Держави.

Розмовляв Роман КОВАЛЬ
Нескорена нація. – № 2. – 1991. – Вересень.

Примітка
1. Розмова відбулася в серпні 1991 року.

До змісту Жага і терпіння Зеновій Красівський у долі українського народу