Демократія національного питання не вирішить

Слово З. Красівського під час закладання пам'ятника
Олексі Гасину-Лицарю (с. Конюхів Львівської області)

Дорогі брати і сестри!
Дорогі друзі!

Ми сьогодні стоїмо на місці світлої пам'яти тої людини, яка за життя носила ім'я Лицар. Ми стоїмо на тому місці, де він народився – у тій колисці, межи тими сусідами, межи тими краєвидами, зарінками, загонами, які виколисали цю мужню душу і які вивели її з цього села у широкий український світ на передові рубежі, на ті потреби і проблеми, що стояли перед українським народом.

У житті Олекси Гасина, в житті Лицаря, як у краплі води відбилася героїчна доля нашого народу і тих сподвижників, яких не бракувало ні в Конюхові, ні у навколишніх селах. [...]
Я хочу вам сказати, що історія не дає нам великого люзу. Я хочу вам сказати, що я твердо переконаний, що ми не будемо мати демократичного вирішення нашого національного питання. Нас чекають нелегкі дні, й тільки тоді, коли ми станемо людьми, коли все особисте відійде на задній плян і наперед вийде сила духу, сила розуму, сила громадської солідарности, сила обов'язку перед Батьківщиною і перед нашими нащадками, – ми зможемо покращити свою долю.
Я знаю, що у нас у деяких селах великий непорядок. Я знаю, як трудно ви встаєте з того занепаду, щоби якось становити собою живу клітину нашої нації. Але ви самі знаєте, скільки крови випустив із живого організму ворог! Ви знаєте, яким жорстоким чоботом він пройшовся по нашому тілу! Ви знаєте, до якої анемії він нас довів... Ви самі знаєте, як сприяє тому вся совєтська система, ви самі знаєте, як за те, щоби вчилася дитина, треба було поступитися сумлінням і совістю. Для того, щоби дістати кращу роботу, треба було пхати шию в ганебне ярмо! Ви знаєте, скільки треба було прислужувати, скільки треба було сексотити, скільки треба було викручуватися або, в крайньому разі, показати перед ворогом, щo ти пияк, що ти негідник, що ти нічого собою у національному відношенні не являєш, – і він тоді давав тобі перспективу вижити. Все це ми маємо й дотепер.
І якщо ви добре придивитеся до того зла, яке є по наших селах, вам неважко буде побачити звідки ростуть ці ноги і чому вони так смердять. Ви пам'ятаєте, сьогодні в Євангелії священик прочитав, як Ісус Христос виганяв диявола з біснуватого. Але не сказав Ісус Христос: пропадь, зла сило, і щоб тебе більше не було!.. Зла сила, як і добра, є незнищима, і вона творить рівновагу у свідомості й суспільстві. Отже, Ісус Христос вигнав диявола у стадо свиней. Придивіться добре, де ховається той диявол, якого виганяє з нашого суспільства правда! Придивіться до тих свиней, до того стада... [...]
Кожного найгіршого чоловіка на засадах християнства, гуманізму, людськости можна перевиховати. І коли ви кожен у своїй сфері, у своїй родині, у своїй громаді підете з живим словом, зі своєю правдою – зло не витримає, так, як не витримає москаль в Україні! Скільки би їх не було! Він не витримає в Україні...
Ви знаєте, скільки Польща нас окуповувала, колонізовувала й ополячувала. Це століттями тривало. Де тепер ті колонізатори? Вони з Варшави з тугою споминають, щo "Lwow – to nasz". Але їм того не вкусити! Так само буде з усякою окупацією – доки нарід має живу кров у своїй свідомости, доки нарід має свідомість, що він мусить жити, доки в тих людей є діти, заради яких вони хочуть жити, – в цьому квінтесенція будь-якого суспільства.
Я думаю, що ми можемо говорити про велику політику, ми можемо проєктувати різні концепції політичні й закликати на базі партій, організацій та рухів, але ми повинні починати з того, що кожен мусить вдарити в груди і сказати: "Господи, прости мені, бo я грішний!" І лише тоді, коли зрозумієте, що всі ми... зсовєтизовані, скомунізовані і деградовані, – тільки тоді ми будемо відроджуватися, і буде відроджуватися ціле суспільство.
Аби ви не блукали потемки, скажу вам сокровенне: я все життя пройшов в Організації українських націоналістів. Не буду говорити, чи то було легко, чи то було тяжко. Було – як було. Але я з гордістю оглядаюся і на тих націоналістів, які загинули, і на тих націоналістів, з якими я сидів по тюрмах, і на тих націоналістів, які нині розпрямляють рамена, і на ті юні пагони, які входять до наших рядів.
Альтернативи Україна не має!
Ми мусимо мати те, що придумали наші старші брати: ми мусимо мати ту структуру, ті безкомпромісні ідеї, ми мусимо покласти стільки волі й сили для перемоги тих ідей, скільки буде потрібно.
Хай буде так! Хай буде вічна пам'ять тим, що загинули.
Хай буде вічна пам'ять тим, хто витримав.Хай буде вічна слава тим борцям, які встають сьогодні і які встануть завтра за Українську Самостійну Соборну Державу! Слава Україні!

Українські проблеми. – №2. – 1991. – С. 92, 93.

До змісту Жага і терпіння Зеновій Красівський у долі українського народу