Євген ТОВСТУХА
Фітоетнологія українців

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ОРИГІНАЛЬНИХ ІДЕЙ
2002 р.

Фітоетнологія українців – системний виклад життя та буття народу, а також пильнування звичаєвим правом сивочолих календарних ритуальних свят Сонячного кола. Є.С. Товстуха глибинно проникає у прадавні вірування як автохтонів, так і праукраїнців та українців і кілька останніх десятиліть досліджує скарби глибоченної матеріальної та духовної культури. Реконструйовані, відновлені та детально освітлені багатющі етнофітозасоби для лікування та профілактики численних недуг – на часі і для нашої доби. Потужно поринаючи у далеке і загадкове минуле, фітоетнологія (у праці автора) накреслює наукові етнічні орієнтири відродження та оновлення національних традицій українців у суверенній державі.

Наукові рецензенти:
В.П. Карпенко – доктор суспільно-економічних наук, професор.
П.А. Харченко – кандидат біологічних наук, президент міжнародного конвенту тринітарних знань.

© 2002. Українська академія оригінальних ідей
© Є.С. Товстуха. Текст
© В.В. Крижанівський. Ілюстративний матеріал
© В.Ю. Співак. Світлини

Дажбожі внуки ми –
Улюбленці Богів!
І Боги свої десниці
Тримають на ралах наших.
Велесова Книга.

ВСТУП

У надто стриманих і коротких словах заголовку названої праці прагнемо щонайзагальніше виокреслити на далеких, сивих та серпанистих обріях правічний землеробський, історико-філософський, культурно-освітній та величезний ужитково-мистецький шлях і світ автохтонів нашої квітучої і святої землі – дивного осередку праукраїнців та українців. З цього дуже давнього світу – Мізинська, Трипільська, Черняхівська, Києво-Руська археологічні культури, Козацький ренесанс, народжувалися легенди, постає передписьмо і письмо, буйно квітне та утверджується міфопоетична творчість, виношується надто тривало, як у материнському лоні, і у інтелектуальних переймах народжується модель світу та Всесвіту.
Навіть космогонічні гадки того дуже далекого часу наших прапращурів не такі вже й окультні та містичні: “Це бо Дажбог сотворив нам усе. І ті зорі, що нам сяють. І в тій безодні повісив Дажбог землю нашу, щоб вона трималася (“Велесова книга”).

Отже, наша родюча і особлива земля, тримаючись у безодні світу, з волі могутнього Вселенського Розуму, народила (започаткувала) все живе і ... нас з вами. А що ми народилися на цій багатій, родючій і особливій землі, винайшовши колесо, плуг, приручивши коня і велику та дрібну рогату худобу... Використовуючи значні угіддя: ліси, луки, займаючись рільним землеробством ще з трипільських обріїв, знаючи аж десять злакових культур, в тому числі чотири гатунки пшениці (з тих же трипільських часів),– то, попри всі негаразди – смерчі, катаклізми, нищення природні та завойовницькі, перетерпівши численні руйнівні міграції та переселення народів, витримавши орди татаро-монгольські, імперські та більшовицькі, все ж затято лишаємось оріями-виробничниками на чорноземах, які не мають навіть наближених аналогів у світовій землеробській культурі. Сонце, як Бог небесний, Пані-господиня і Пан-господар, як Боги земні, спонукали наших далеких і близьких попередників до особливої праці і на особливій землі. Ця праця складна, проблематична і часто невдячна. Вона органічно залежна від клімату, природи, погоди та негоди, привчала людину до нагромадження глибоких різноманітних спадкоємних знань. Як окремих прикмет, так і характерних стабільних та рідкісних, виняткових явищ цього клімату, природи, поліття, погоди на негоди. Водночас людина, пізнаючи явища природи, фенологічні зміни, такі значні і надто руйнівні – зима, весна, літо, осінь,– шукала відповідей і на небі, і на землі, і у банку своїх спадкоємних знань. Маємо на увазі досвід роду, родоводу, етносу, народу, нації. У звичаєвому праві та національних традиціях.

Впродовж століть і тисячоліть у праці, культурі нашого народу поставали кардинальні і найпекучіші питання щоденного нагального виживання, існування та звичаєвого буття. Як жити, працювати, зберегти національну ідентичність?.. Боронити рідний край, творити та облаштовувати свою державу. Нарешті, утверджувати національну ідею – лейтмотив минулого і найсучаснішого нашого сьогодення. Можна лише дивуватися, що українець, на далеких і близьких історичних крутоярах, загарбаний, пошматований вірулентними сусідами у всіх географічних широтах, нахилений до землі рабськими спондилозами, що культивували їх у отруйних середовищах ці ж близькі і далекі сусіди, переніс тотальні кріпосницькі шибениці, освоював власними кістками північні широти для блага ворогів, задихався і гинув у царських в’язницях та радянських гутагах. І як він, гречкосій-селянин, виробничник світових запасів збіжжя, був доведений сталінським злочинним режимом культу смерті до небаченого у світі голодомору і майже повної втрати спадкоємних генетичних матриць любові до землі і творчого вибуху височенної культури на цій же землі. Бо праукраїнський та український землероб, хлібороб, селянин, споконвічний орій-сіяч, не лише садив, плекав, збирав урожай, задля добробуту, узагальнено,– рогу достатку, а й для височенного і різноматітного ужиткового мистецтва... Землеробського та унікальної, своєрідної, високохудожньої духовної культури.

Насправді наші далекі і близькі пращури не лише тяжко працювали та збирали урожай, вони й славили цей урожай піснями, танками й танцями, музикою інструментальною і піснями-замовляннями. Різноманітним ужитковим мистецтвом. Вони вважали богами не лише Сонце, Небо, Місяць, Зірки, а й Себе. Кожне дерево і деревце, квіти і квітки. Кожну крапельку водиці, пташку, метелика і комашку. Вони поклонялися Воді, Сонцю, Матері і Батькові, Дідові і Бабусі. Коневі, Волові і Возові. Ба, навіть у далекій бездонній блакиті називали небесні дива і “Возом”, чи Сузір’ями Рожениць – Велика і Мала Ведмедиці – “Волосожаром” та іншими чисто земними міфічними і щоденними ужитковими означеннями. І в цьому проступала глибока і глибинна єдність людини з навколишнім світом. Її природне і невідступне бажання більше знати і розгадувати таємниці світу і Всесвіту. Так! Людина користувалася дарунками природи: вода, рослинний і тваринний світи. Але вона і скрашувала ці особливі світи. Квітами і квітками, предметами мистецтва живої природи і тими, які вона готувала і виготовляла до окремих свят Сонячного кола і родинних урочистостей: народження дитини, парубоцьких та дівочих посвят, весілля, пошанування видатних людей та справжніх героїв. Вона творила щоденну їжу та напої. І святу, священну, ритуальну. До свят на пошанування, як окремих видатних людей, так і Богів. Наші прапращури навчилися готувати страви спочатку як ужиткові (щоденні харчові продукти). А згодом, як ліки, обереги, фітозасоби. І рослини, що вже у процесі тривалого та спадкоємного вивчення, ставали рослинами-ліками і стравами, закарбувалися у словесних та образотворчих символах: калина, материнка, шавлія, яглиця, перестріч гайовий, айстра степова, верба тощо. Вони несли силу, вітамінну міць, ставали оберегами. Наріжна полівітамінна страва-оберіг – український борщ. Славнозвісна кутя, мак. Вівсяна і гречана каші. Різноманітні юшки. З капустою, пшоном, морквою, петрушкою, грибами. Стеблами гравілату міського, медунки лікарської, талабану польового, яглиці тощо.

Чи виготовлення ритуальних виробів з тіста: короваї, бублики, пироги, вареники, коржі з відварами запашних коренів з кореневищами гравілату, плодів глоду, горобини, агрусу та шипшини, коренів цикорію, кореневищ пирію повзучого. Настоями трави деревію, материнки, м’яти, чаполочі, меліси тощо.

Отже, в праукраїнців та українців нема відрубної межі між лікарськими засобами і численними першими та другими стравами. Киселями, узварами та виробами з тіста. Чи алкогольними напоями з медом, калганом, гравілатом, плодами горобини, квітками та листками глоду колючого, листками хамеріону, плодами калини звичайної.
Ми прагнемо утвердити термін “фіто”, що означає – “рослина” та етнологія, як “народ” і “вчення”. В радянській псевдонауці, яка виросла на імперському руйнівному підмурку, термін “етнологія” був перекреслений, офіційно заборонений та вилучений з наукового обігу. Етноси в імперії зла на догоду велико-державній пануючій нації, – перекреслені. Навіть елементарно наближений рух до вивчення національних традицій чи давнього звичаєвого права, оголошувались системою “антирадянською патріархальністю та буржуазним націоналізмом”.

Наше завдання, краплина за краплиною, реконструйовувати, відновлювати та повертати українському народові ті далекі і близькі підвалини етнічної та тисячолітньої ужиткової культури, які зберігались і збереглись у пам’яті численних поколінь, а також у записах народознавців, фольклористів та лікарів. І уже на новому етапі державності, утверджувати і пропагувати фітоетнологію як традиційну галузь глибинного народознавства, лікувально-гігієнічних традицій. Доводити значні і доцільні набутки минулих епох, які не старіють, оновлюються у фокусі наших найсучасніших знань і набувають новітніх окреслень та найдоцільніших застосувань у третьому тисячолітті чи 2002 році. (За українським календарем – у 7510.)

Зміст

1. Вступ
2. Розділ I - [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ]
3. Розділ II - Лютий
4. Розділ III - Березень
5. Розділ IV - Квітень
6. Розділ V - Tравень
7. Розділ VI - Червень
8. Розділ VII - Липень
9. Розділ VIII - Серпень
10. Розділ IX - Вересень
11. Розділ X - Жовтень
12. Розділ XI - Листопад
13. Розділ XII - Грудень
14. Розділ XIII - Звичаєве право як основа формування спадкоємних традицій фітоетнології праукраїнців та українців
15. Розділ XIV - Святість
16. Розділ XV - Наукова реконструкція календаря етнічної релігії українців
17. До Є.С. Товстухи по здоров'я - Цілющі напої третього тисячоліття - Про автора
18. Світлини цілющих рослин (за алфавітом), які найчастіше зустрічаються у тексті