Євген ТОВСТУХА
Фітоетнологія українців

Розділ IX

В е р е с е н ь

Вересневі світанки – початок осені. Складної, непередбачливої пори року. Селянинові доводиться працювати, працювати, працювати. Закінчувати збирання збіжжя, садовини, городини. Сіяти озимину, обривати пізню садовину, доглядати ягідники. Облаштовувати гамазеї та льохи, стійла для зимового утримання худоби. Поклонятися Богиням Рожаницям, поспішати на “Весілля Свічки” і шанувати Святовита. Бога Гостинності у наддніпрянських українців. Праукраїнці вважали назване божество первісною матерією чоловічої статі (Світ, Світло). Вона, поєднуючись з первісною матерією жіночої статі (Вода, Дана), утворила (народила) всі речі на нашій незбагненній і загадковій землі.
У “Велесовій книзі” знаходимо такі узагальнені означення про Святовита.

Святовитова Слава

Богові Святовитові ми Славу прорекли,
бо цей Бог став Богом Правія і Явія,
і Йому співаємо пісні,
яко єсть Він Святий, і через нього ми побачили
Світ видимий і буття Яви,
і Він буде нас у Навії берегти.
А тому Хвалу співаємо
і, співаючи, маємо танцювати,
і викликаємо Бога нашого:
бо це Він Землю, Сонце наше і Зірки
тримає, і Світ міцнішим творить.
Творіть Святовиту Славу велику!
Цей Бог очищає серце наше,
і ми відрікаємося од злого,
а спрямовуємо себе до доброго.
Се від руки Бога пущені,
Йому завдячуємо і речемо:
“Це все сотворив Бог”,–
це не можна збагнути глуздом розторженим,
тож очистимось і умиємось,
бо це є Таємниця Велика:
яко Сварог є Перуном і Святовитом,
а ті обоє утримані у Сварзі.
(ВК, ІІ-А)

У кінці серпня наші пращури замовляли осінь.

Замовляння осені

Осене наша, давно очікувана. Ми тебе чекали, як Божого провидіння. Несеш ти нам свої дарунки багаті з полів і ланів, з лісів та городів. Несеш ти нам садовину та городину. І бабине літо, і сум за втраченою весною і любим літечком. Ти перехідна пора до зими. Отже, не посилай нам надмірних північних вітрів та морозів, ранніх дощів зі снігом та ранньої криги на тихі водойми. Дай нам посіяти та посадити жито-пшеницю і всяку пашницю, садовину та городину на зиму. Та полий! Поливай посіяне і посаджене святою водицею з неба. Без градобоїв, смерчів та лихих вітрів-ураганів. Полий рясненько спраглу земельку теплими дощами. Щоб дружно зійшло жито-пшениця. Щоб набралася вологи садовина та городина на всю зиму-зимоньку і щоб не страшні їй стали морози та заметілі, довга-предовга зима з великими сніговими пагорбами та хуртовинами. Не посилай нам лютих магнітних буревіїв та страшних катаклізмів. А пошли нам сонечка багатенько, помірненькі морозики, бабине літо і тихий шепіт опалого листя. Чаруй наш зір і червоною калиною, і ягодами глоду, шипшини та горобини звичайної. Посилай нам особливий розмірений ритм затихлої природи і стукотом невгамовного дятла, і щебетом синички, і бурхливими зграями зголоднілих омелюхів, які насідають на зарум’янені ягоди горобини, щоб набратися сили для далеких мандрів. Особливо розмірений ритм, тихі дощові ночі, чарівливі барви вибагливої палітри осені. Посилай нам натхнення, повертай нам втрачену силу, проганяй застояну втому. Хай анемія залишає наше тіло та душу. І як до ущербу нестримно наближається день, хай до ущербу йдуть і всі наші болі та жалі, розчарування, злигодні життя та буття, недуги старі й нові, безгрошів’я. Девальвація душевних і матеріальних набутків.
Осіннє золото природи! Яке ж ти розкішне, незбагненне і нескінченне. Скільки в тобі чистих та перехідних кольорів. Скільки гам та відтінків, яка велична і неповторна ораторія голосу природи. Хай же щире золото природи рясно збуджує і відновлює золото нашої душі і серця. Хай у їхній складній архітектоніці тужавіє добро та злагода. Бажання повнокровно жити, навчатись, працювати. Пізнавати величезну радість та втіху від улюбленої праці, справжніх відкриттів, небачених вершин інтелектуальних злетів. Радість справжнього манливого щастя від кохання, гармонії родинного життя. Щастя стати на рушник. Незбагненне щастя народжувати і виховувати дітей, онуків та правнуків. Для безсмертя роду, народу, етносу, нації.
Осене!!! Неси нам щастя, здоров’я, очікувану світлу доленьку. Радість життя та буття. Хвала тобі, природо, хвала тобі, золотосяйна осене!

Свічечка – осіннє сонце

Восени далекі наші прапрапращури закінчували збирання врожаю. Викопували корені з кореневищами численних лікарських рослин: гравілату міського, оману високого, родовика лікарського, герані лучної, алтеї лікарської, лопуха великого, барбарису звичайного. Збирали також плоди глоду та шипшини, горобини звичайної, барбарису, диких груш, лісових яблунь, ожини, маслинки вузьколистої тощо. Готувалися до осінніх присвятків. Зазначимо, що фенологічні зміни у природі, особливо із зменшенням дня та раннім наближенням темноти, наші пращури пов'язували із впливом темних злих сил: Чорнобога, Мари, різного чортів'я, відьом, злих ворожбитів, страховиськ тощо. І щоб протистояти цим силам, вони проводили замовляння Сонця, творили величні ритуальні свята. Обрядодійства тривали не один день (у переважній більшості впродовж тижня). Допомагали Сонцю світлом душі, свічками, багаттями; спалювали колоди, опудала потворної Мари. Запалювали вогонь у печах, грубах, коминах, на подвір'ях, полях, луках, городах. 14-21 вересня наші пращури святкували весілля Свічки.

Вже осінь до близу,
Вже сонце до низу
Ой треба нам, треба
Світлонька із неба.

В обрядодійствах імітувалося весілля Свічки, її відповідно "наряджали". Плели вінок із калини та барвінку. Місили відповідне тісто, пекли короваї та калачі. І, звичайно, як завжди, підводилась пісенна гармонія:

Не спи, свашечко, й уночі
Та печи, свашечко, калачі,
Та печи, свашечко, на меду,
Я тобі гостоньок наведу.
Та печи, свашечко, з шишечками,
Бо прийдемо, свашечко, з гостоньками.

Люди охоче збираються веселими гуртами:

З гори та в долину
По червону калину,
По хрещатий барвіночок
Свічечці на віночок,
По зелене зілля
Свічечці на весілля.

Готували, крім того, гільце, ходили від оселі до оселі, шануючи свічку. І, власне, несли світло сонця людям, як образ добра, злагоди, здоров'я, довголіття.

Ой пора нам, людоньки,
Пора й час
Засвітити Свіченьку
Та й у нас...
Щоб поночі, людоньки, не ходили,
Світа-Сонця божого
Не гнівили.

Імітуючи весілля Свічки, громада співала, танцювала, грали музики. Все, як на справжньому весіллі, лише у скороченому вигляді. Навіть примовки повідомляють вельми впевнено:

А до хліба треба діда,
Для поради треба баби,
А для скрипки треба смика,
А для Свічки – чоловіка.

Одруживши Свічку на комині, починають справжні урочистості. Споживаються різноманітні ритуальні страви та напої, проголошуються замовляння. І знову примовки:

Ой комине-чоловічечку
Взяв собі за дружиноньку Свічечку,
Мусиш її пильно шанувати –
Щодня тепла додавати.

Та всі обрядодійства, веселощі, ритуали слугували одному: пошануванню світла, добра та щонайкращих добропобажань людям:

Ой сяяла Свічечка, сяяла,
Як у віночку та й стояла.
Ой на столі, на престолі
Подай, Боже, щастя й долі.

Коли закінчуються ритуальні святощі сьомого дня, старший сват запалює менші свічечки від “одруженої” свічки і роздає їх численному гомінливому весільному люду. Ті весело прощаються і прямують до своїх осель. По вулицях, кутках, хуторах, селах раптом одночасно з'являється світло. В темноті осінньої ночі оселі світяться вікнами, як зором золотого Сонця. Цей віконний зір символізує Сонячне сяйво, світло великих і правдивих душ, далеких і близьких пращурів, єднання цих душ для добра, щастя, достатку, світлої долі.

А тепер зупинимося на ритуальних напоях цього Свіччиного тижня. Рослини народ використовує лише ті, які мають жовті, червоні, рожеві (сонячні) або сині, блакитні, фіолетові (небесні) квітки.

530. Вербозіллєвий напій.
Вербозілля звичайне – Lysimachia vulgaris L.
Родина первоцвіті – Primulaceae.

Багаторічна трав'яниста і надто виразна рослина. Стебло буває простим, розгалуженим, прямостоячим 150-200 см заввишки, чотиригранне, залозистоволосисте. Листки супротивні, короткочерешкові, видовжено-ланцетні або яйцеподібно-ланцетні, цілокраї, по 3-4 у кільцях. Квітки двостатеві, правильні, в густих пірамідально-волотистих суцвіттях. Віночок п'ятироздільний, яскравожовтий. Росте по всій Україні на вологах луках, драговинах, серед чагарників, біля озер, річок, заплав.
Сировина. Заготовляють рослину під час цвітіння у червні-липні. Сушать на дахах.
Хімічний склад. В рослині знайдено значну кількість аскорбінової кислоти: у листках близько 1150 мг%; у квітках – близько 880 мг%; сапоніни, дубильні речовини, хлорофіл, каротини, мікроелементи.

Технологія приготування напою:
1. 250 г свіжої подрібненої трави вербозілля звичайного за-ливають 3 л окропу настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3 л.
2. 150 г свіжої трави підмаренника справжнього заливають 3л окропу, настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об’єму 3 л.

Рецептура напою:
Настою трави вербозілля звичайного – З л
Настою підмаренника – З л
Меду ранньовесняного – 2 кг
Спирту 96° – до 10 л.?
Рідини змішують, розчиняють мед, доливають спирт. Настоюють 3 дні, щодня струшують 2-3 рази на добу. Потім 2-4 дні відстоюють, фільтрують, не зачіпаючи осаду від меду, розливають у пляшки, закорковують і зберігають у темному прохолодному місці. Термін зберігання – 1-2 роки.

Застосування. Напій застосовують при запальних захворюваннях нирок, сечівників, сечового міхура; при нефролітіазі, набряках ниркового походження, кровотечах, захворюваннях печінки, жовчного міхура, підшлункової залози, проносах, вегетоневрозах; для лікування екзем, псоріазу фурункульозу, обмінних поліартритів; при молочниці, стоматитах (для полоскань).
Вживають по 1-2 столові ложки 3-4 рази на добу за 30 хв. до їди.
При лікуванні нефролітіазу курси повторюють щоквартально по 20-40 днів упродовж 2 років.

531. Вероніковий напій.
Вероніка лікарська – Veronica officinalis L.
Родина ранникові – Scrophulariaceae.

Багаторічна трав'яниста рослина. Росте на галявинах, сонячних вологих узліссях, поблизу озер, ставків. Поширена окремими куртинами. Стебло 10-35 см, сланке, похиле, усіяне воло-синками. Квітки білястоблакитні, іноді рожевуваті. Трапляються і білі. Виростають з однієї пазухи двох супротивних листків. Цвіте вероніка лікарська з кінця травня іноді до середини серпня. Листки звужені в короткий черешок. При висушуванні сировина має ніжний, приємний запах. Росте в соснових та мішаних лісах, на галявинах, вирубках. Поширена на Поліссі та в Лісостепу. Іноді – на півдні Степу.
Сировина. Заготовляють усю рослину на початку червня та у липні, під час цвітіння. Сушать на горищах, які добре провітрюються. Зберігають у паперовій тарі.
Хімічний склад. У траві знайдено флавоноїди, дубильні речовини, гіркоти, глікозиди аукубін та вероніцин, летку олію, органічні кислоти: молочну, цитринову, яблучну, аскорбінову (близько 230 мг%).

Технологія приготування напою:
1. 200 г свіжої подрібненої трави вероніки лікарської заливають 3 л окропу, настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3 л.
2. 200 г сушених квіток та листків глоду колючого заливають 3 л окропу настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3 л.
Рецептура напою:
Настою трави вероніки лікарської – 3 л
Настою квіток та листків глоду колючого – З л
Меду ранньовесняного – 2 кг
Спирту 96° – до 10 л.

Застосування. Напій застосовують при гіпертонічній недузі, стресових станах, екземах, діатезах, набряку Квінке, нейродермітах (якщо немає алергії до меду).
Вживають по 1-2 столові ложки 3-4 рази на добу за півгодини до їди. Особам, які не переносять мед, останній до напою не додають.

532. Волошковий напій.
Волошка синя – Centaurea cyanus L.
Родина айстрові (складноцвіті) – Asteraceae (Compositae).

Надто поширений однорічний бур'ян. Росте у ячмені, житі, пшениці.
Стебло пряме, гіллясте 30-70 см заввишки. Квітки крайові, яскравосині. Цвіте в червні-липні, іноді до жовтня. Поширена волошка синя по всій території України.
Сировина. Для напою використовують лише віночки крайових синіх квіток рослин. Їх розстилають тонким шаром і сушать у теплих приміщеннях, які достатньо провірюються. Висушена сировина повинна зберігати барви природного кольору.
Хімічний склад. У сировині виявлено смолисті та пектинові речовини, аскорбінову кислоту; каротин, глікозиди, ціанарин, центаурин та цикорин; антоціани, пеларгонін та ціанілін, флавоноїди, зокрема лютеолін, кемпферол, кверцетин, рутин, а також сапоніни, алкалоїди, мінеральні солі.

Технологія приготування напою:
1.150г свіжих віночків крайових квіток волошки синьої заливають 3 л окропу, настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3 л.
2. 100 г свіжої трави материнки звичайної заливають 3 л окропу, настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3л.

Рецептура напою:
Настою крайових квіток волошки синьої – 3 л
Настою трави материнки звичайної – 3 л
Меду ранньовесняного – 2 кг
Спирту 96° – до 10 л.

Застосування. Напій застосовують при запальних захворюваннях сечостатевих органів, печінки, жовчного міхура; для стимуляції перистальтики кишечника при спайковій недузі, екземах, юнацьких вуграх, пігментних плямах, сонячній засмазі; для стимуляції росту волосся, при мізерних менструаціях, порушеннях оваріально-менструального циклу.
Вживають напій по 1-2 столові ложки 3-4 рази на добу за півгодини до їди.

В ніч на Зелені свята та Купайла дівчата протирають напоєм обличчя, шию, перса, руки, ноги, щоб до них не доторкнулись русалки та багато темних сил, якими народна уява наповнює цього часу річки, озера, драговини, заплави.

533. Гераневий напій.
Герань лучна – Geranium platense L.
Родина геранієві – Geraniaceae.

Багаторічна трав'яниста опушена рослина. Має тверде і надто товсте кореневище. Стебло прямостояче, вгорі щиткоподібно-розгалужене 30-80 см заввишки. Листки округлониркоподібні, глибокороздільні. Нижні – довгочерешкові, роздільні, утворюють прикореневу розетку. Серединні та верхні – сидячі 3-5-роздільні, поділені на ромбічні частки. Квітки правильні, двостатеві, п'ятипелюсткові, синьо-фіолетові, утворюють щиткоподібне суцвіття. Цвіте герань лучна у червні-серпні. Поширена рослина в лісових та лісостепових районах України. Росте на вологих луках, у лісах, на галявинах, між чагарниками.
Сировина. Для напою заготовляють корені рано навесні або пізно восени. Їх викопують, очищають від стеблових реш-ток, ретельно миють холодною водою, подрібнюють.
Сушать у теплих приміщеннях, які добре провітрюються.
Хімічний склад. У коренях знайдено смолисті речовини та значну кількість дубильних речовин – 19-38%.

Технологія приготування напою:
1. 200 г коренів герані лучної заливають 3 л води, кип'ятять на малому вогні 10 хв., настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3 л.
2. 150 г коренів енотери дворічної заливають 3 л води, кип'ятять на малому вогні 1 хв., настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3 л.

Рецептура напою:

Відвару коренів герані лучної – 3 л
Відвару коренів енотери дворічної – 3 л
Меду ранньовесняного – 2 кг
Спирту 96° – до 10 л.

Застосування. Напій застосовують при шлункових, кишкових, маткових та гемороїдальних кровотечах; кровотечах внаслідок екстракції зубів та тонзилектомій, проносах різноманітної етіології, для спринцювань при грибкових захворюваннях піхви. Тоді беруть 50 мл напою, розчиняють у 50 мл кип'яченої охолодженої до 40° води і проводять спринцювання 1-2 рази на добу. Щоденно або через день, 7, 10 або 15 днів поспіль.
Вживають напій по 1-4 столові ложки 4-6 разів на добу че-рез 2 години після їди.

534. Еспарцетовий напій.
Еспарцет піщаний – Onobridis arenaria (Kit) DC.
Родина бобові – Fabaceae (Leguminoceae).

Багаторічна рослина. Росте як у дикій природі, так і культивується як цінна кормова культура. Стебла високі, вгорі гіллясті. Квітки яскраві, червонуваті, з темними смужками, зібрані в густі колосоподібні китиці.
Сировина. Для напою заготовляють усю рослину під час цвітіння. Її подрібнюють, сушать у теплих приміщеннях, які добре провітрюються.
Хімічний склад. У рослині виявлено каротин (близько 20 мг/100 г), рутин (близько 300 мг/100 г), аскорбінову кислоту (близько 800 мг/100 г), флавони, білки, жири та вуглеводи; вільні амінокислоти (близько 2,75%).
Технологія приготування напою:
1. 200 г свіжих квітучих верхівок еспарцету піщаного заливають 3 л окропу, настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3 л.
2. 150 г молодих гілочок спаржі лікарської, заливають 3 л окропу, настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3л.

Рецептура напою:

Настою еспарцету піщаного – 3 л
Настою молодих гілочок спаржі лікарської – 3 л
Меду ранньовесняного – 2 кг
Спирту 96°– до 10 л.

Застосування. Напій застосовують при маткових, шлункових та кишкових кровотечах; як сечогінний засіб при серцевій недостатності, хворобах печінки, сечокам'яній недузі; при імпотенції, для стимуляції кровотворення, зокрема при тромбоцитопенії, васкулітах, геморагічних діатезах, гемофілії.
Вживають напій по 1-4 столові ложки 3-4 рази на добу за півгодини до їди. Тромбоцитопенію, васкуліти та геморагічні діатези лікують упродовж 1,5-2 років. Щоквартально роблять перерви на 10-15 діб.

535. Жабрієвий напій.
Жабрій звичайний – Galeopsis ochroleuca Lam.
Родина губоцвіті – Lamiaceae (Labiatea).

Однорічна щетинисто-залозиста рослина. Стебло чотиригранне, прямостояче, розгалужене. Під вузлами потовщене, 20-60 см заввишки. Листки супротивні, прості, черешкові, яйцеподібно-ланцетні, з округлою основою і загостреною верхівкою. По краях зубчасті (по 4-12 зубців на кожному боці). Квітки двостатеві, з двогубим пурпуровим віночком, зібрані в несправжні кільця, які утворюють головчасті суцвіття. Цвіте жабрій звичайний впродовж усього літа, часом аж до жовтня. Поширений по всій Україні. Росте на лісових галявинах, сонячних долинах, понад стежками, на забур'янених пагорбах.
Сировина. Заготовляють рослини під час цвітіння. Зрізають квіткові верхівки на 10-15 см від землі. Сушать у теплих приміщеннях, які добре провітрюються.
Хімічний склад. У травні виявлено летку олію, сапоніни, глікозидні сполуки флавонів, дубильні речовини, кремнієву кислоту (близько 10%), мікроелементи сірки, хлору, кальцію, фосфору, натрію, магнію, заліза, сполуки карбонатів.

Технологія приготування напою:
1. 150 г свіжих квітучих верхівок жабрію звичайного заливають 3 л окропу, настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3 л.
2. 200 г свіжої трави медунки лікарської заливають 3 л ок-ропу, настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3 л.

Рецептура напою:

Настою трави жабрію звичайного – 3 л
Настою трави медунки мкаріхюся – З л
Меду ранньовесняного – 2 кг
Спирту 96° – до 10 л.

Застосування. Напій застосовують при застудних недугах, для стимуляції кровотворення, проліферації сполучної тканини; при значних травмах, виснажливих і затяжних інфекційних недугах, запальних захворюваннях сечостатевих органів, афонії, запальних процесах у передміхуровій залозі. Напій поліпшує білковий, вуглеводний та водний обміни.
Вживають напій по 40-50 мл 3-4 рази на добу за півгодини до іди.

536. Очанковий напій.
Очанка лікарська – Euphrasia officinalis L.
Родина ранникові – Scrophulariaceae.

Однорічна своєрідна рослина 15-30 см заввишки. Стебло гіллясте у дрібних волосинках. Листки яйцеподібні, зубчасті, сидячі. Квітки своєрідні. Віночок білий, із синіми поздовжніми жилками та білястожовтим зівом. Запах відсутній, на смак рослина гіркувато-солона.
Поширена очанка лікарська на луках, у трав'янистих долинах, торфовищах, узліссях, серед чагарників. Цвіте з кінця червня до заморозків. Росте по всій Україні.
Сировина. Для напою використовують усю рослину, яку зрізують, коли найбільше розцвіло пагонів. Сушать у теплих приміщеннях, які достатньо провітрюються.
Хімічний склад. У рослині знайдені дубильні речовини, глікозиди аукубін та ринатин, летку олію (близько 0,2%), смоли, барвники, гіркі речовини.

Технологія приготування напою:
1.150г свіжої трави очанки лікарської заливають 3 л окропу, настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3 л.
2.250 г свіжої трави парила звичайного заливають 3 л води, кип'ятять на малому вогні 5 хв., настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3 л.

Рецептура напою:

Настою очанки лікарської – 3 л
Відвару парила звичайного – 3 л
Меду ранньовесняного – 2 кг
Спирту 96°– до 10 л.

Застосування. Напій застосовують для лікування ангін, ларингітів, трахеобронхітів, затяжних пневмоній, при гіперацидних гастритах, а також для лікування захворювань печінки, жовчного міхура, нефролітіазу, енурезу.
Вживають напій по 1 -2 столові ложки 2-3 рази на добу за півгодини до їди.

537. Плакуновий напій.
Плакун верболистий – Lytrum salicaria L.
Родина плакунові – Lytraceae.

Багаторічна кореневищна трав'яниста рослина. Жорстково-лосиста або майже повстиста. У старі часи її сушили та прикладали до кременю, коли кресали вогонь. Стебло прямостояче, чотиригранне, просте. Іноді вгорі розгалужене, 25-200 см заввишки. Листки сидячі, ланцетні або видовженоеліптичні, цілокраї, з серцеподібною основою; нижні – супротивні або в кільцях по 3-4, верхні – чергові. Квітки правильні, двостатеві, по 1-2 у пазушних дихазіях, які складають верхівкове китицеподібневолоте-подібне суцвіття; віночок вільнопелюстковий, з шістьма малиновими пелюстками. Цвіте рослина з червня по вересень. Поши-рений плакун верболистий по всій території України. Росте в листяних лісах, біля вільшаників, на торфовищах, болотах, по берегах річок, озер, струмків, на луках.
Сировина. Для напою заготовляють траву плакуна верболистого під час цвітіння. Сушать у теплих приміщеннях, які достатньо провітрюються.
Хімічний склад. У рослині знайдено слиз, пектинові речо-вини, смоли, летку олію, флавони, дубильні речовини, глікозид салікарин.

Технологія приготування напою:
1. 150г свіжої трави плакуна верболистого заливають 3 л окропу, настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3л.
2. 200 г свіжої трави перстачу сріблястого заливають 3 л окропу, настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3л.

Рецептура напою:

Настою плакуна верболистого – З л
Настою трави перстача сріблястого – З л
Меду ранньовесняного – 2 кг
Спирту 96° – до 10 л.

Застосування. Напій застосовують при холері, дизентерії, черевному тифі, сальмонельозах, проносах різноманітної етіології, при шлункових, кишкових та маткових кровотечах, васкулітах, тромбоцитопеніях, геморагічних діатезах; запальних захворюваннях ротової порожнини та верхніх дихальних шляхів, пародонтозі, носових кровотечах, ерозіях шийки матки; при екземах, трофічних виразках нижніх кінцівок, грибкових захворюваннях піхви та шкіри.
Вживають напій по 1-4 столові ложки 4-5 разів на добу че-рез 2 години після їди.

538. Приворотневий напій.
Приворотень звичайний – Alchemilla vulgaris L.
Родина розові – Rosaceae.

Багаторічна трав'яниста рослина. Стебло 10-30 см заввишки, сланке, розгалужене. Листки складчасті, по краю зазубрені; прикореневі – довгочерешкові, ниркоподібні, глибоко розсічені на 7-9 лопатей, зібрані в розетку. Стеблові листки – 5-6 лопатеві, майже сидячі. Квітки дрібні, жовто-зелені, безпелюсткові, зібрані в клубочки і утворюють щиткоподібноволотеподібне суцвіття. Цвіте рослина у червні-серпні. Росте на луках, у гаях, узліссях, вологах долинах. Поширений приворотень по всій Україні.
Сировина. Для напою використовують траву рослини, зібрану під час цвітіння. Сушать на горищах. Зберігають у паперових мішках. Висушена сировина має ледь помітний бальзамічний запах.
Хімічний склад. У рослині виявлено фітостерин, смолисті речовини, слиз, гіркоти, цукри, дубильні речовини, аскорбінову кислоту (близько 210 мг%).

Технологія приготування напою:
1. 150 г свіжої рослини приворотня звичайного заливають 3 л окропу, настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3л.
2. 150 г свіжих кореневищ пирію повзучого заливають 3 л води, кип'ятять на малому вогні 10 хв., настоюють 4 години, фі-льтрують, доводять до об'єму 3 л.

Рецептура напою:

Настою приворотня звичайного – З л
Відвару кореневищ пирію повзучого – З л
Меду ранньовесняного – 2 кг
Спиту 96° – 10 л.

Застосування. Напій застосовують як сечогінний засіб, а також при закрепах, атонії, захворюваннях печінки та підшлункової залози, обмінних поліартритах, жировому переродженні печінки. При діабеті (тоді до напою не додають мед), запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів, анацидних, гіпацидних та атрофічних гастритах.
Вживають напій по 1-4 столові ложки 3-4 рази на добу за півгодини до їди. При лікуванні цирозу печінки та анацидних гастритів – по 1-2 столові ложки 1-1,5 місяця щоквартально впродовж 1,5-2 років.

539. Розривтрав'яний напій.
Розрив-трава звичайна – Impatiens nolihangere L.
Родина бальзамінові – Balsaminaceae.

Однорічна трав'яниста рослина. Стебло прямостояче, голе, соковите, прозоре, потовщене у вузлах. Листки довгастояйцеподібні, великі, червоні, гладенькі, зубчасті або великозарубчасто-пилчасті. Квітки неправильні, схилені, цитриново-жовті, з чер-вонуватими плямами у зіві, у пазушних 3-5-квіткових китицях. У стиглих плодів стулки скручуються, викидаючи насіння. Поширена розрив-трава на Поліссі та в Лісостепу. Походить із Східної Азії. Росте на торфовищах, у вогких лісах, долинах, занедбаних місцях, біля річкових заплав.
Сировина. Для напою використовують усю рослину, яку заготовляють під час цвітіння. Сушать на горищах, у приміщеннях, які оптимально провітрюються.
Хімічний склад. В рослині знайдено аскорбінову кислоту, каротин, n-оксибензойну, ванілінову, гептизинову, ферулову, n-кумарову та кавову кислоти, а також флавонові глікозиди (0,43%), алкалоїди (0,01б%).
Технологія приготування напою:
1. 150г свіжої розрив-трави заливають 3 л окропу настою-ють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3 л.
2. 150 г свіжої трави підмаренника справжнього заливають 3 л окропу, настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об’єму 3 л.

Рецептура напою:

Настою розрив-трави звичайної – 3 л
Настою трави підмаренника справжнього – 3 л

Меду ранньовесняного – 2 кг
Спирту 96 °– до 10 л.

Застосування. Напій застосовують при маткових, шлункових та кишкових кровотечах; при гепатитах, нефролітіазі, набряках ниркового походження, вегетоневрозах, екземі, псоріазі, атеросклерозі.
Вживають напій по 1-2 столові ложки 3-4 рази на добу за 30 хв. до їди.

540. Скорзонеровий напій.
Скорзонера низька – Scorzonera bumalis L.
Родина айстрові (складноцвіті) – Asteraceae (Compositae).

Багаторічна трав'яниста рослина. Стебло 5-50 см заввишки, просте, іноді розгалужене. При основі вкутане рудими піхвами відмерлих листків. Прикореневі листки довгочерешкові, еліптичні, видовженоланцетні чи лінійно-ланцетні, загострені, цілокраї. Стеблові – зменшені, останніх – 2-3, сидячі. Квітки язичкові, золотисто-жовті, удвічі довші за обгортку, в кошиках на кінцях стебла та гілок. Цвіте рослина у травні - червні. Поширена у західному Лісостепу та на Поліссі. Росте у світлих лісах, на високих пагорбах, луках, сонячних галявинах.
Сировина. Для напою збирають коріння скорзонери низької, яке викопують або рано навесні, або пізно восени. Коріння швидко миють холодною водою, подрібнюють та сушать у теплих приміщеннях, які оптимально провітрюються.
Хімічний склад. Народна медицина використовує корені скорзонери низької як і корені цикорію дикого, кульбаби лікарської, оману високого та лопуха великого з прадавніх часів. Наукова медицина лише зараз починає вивчати хімічний склад рослини. Вважають, що він близький до перелічених рослин, а отже, корені містять: інулін, гіркоти, флавоноїди, слиз, сполуки заліза, кальцію, фосфору тощо.

Технологія приготування напою:
1. 150 г свіжих коренів скорзонери низької заливають 3 л води, кип'ятять на малому вогнюі 10 хв., настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3 л.
2. 150 г сушеної трави материнки звичайної заливають 3 л окропу, настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3л.

Рецептура напою:

Відвару коренів скорзонери низької – 3 л
Настою трави материнки звичайної – 3 л
Меду ранньовесняного – 2 кг
Спирту 96°– до 10 л.

Застосування. Напій застосовують при атонії кишечника та закрепах у похилому віці; при запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів, захворюваннях печінки, жовчного міхура та підшлункової залози, для поліпшення сну, при стресових станах, недузі Паркінсона та обмінних поліартритах.
Вживають напій по 1-2 столові ложки 3-4 рази на добу за півгодини до їди.

541. Тирличевий напій.
Тирлич звичайний – Gепііапа рneumonanthe L.
Родина тирличеві – Gепіtianасеае.

Багаторічна трав'яниста рослина. Стебла прямостоячі або висхідні, 15-40 см заввишки. Тупогранчасті, іноді розгалужені. Листки супротивні, лінійно-ланцетні або супротивні, тупуваті, 4-10 см завдовжки, з однією жилкою та загнутими донизу цілісними краями. Квітки правильні, яскраво-сині, двостатеві, прямостоячі на ніжках до 5 см завдовжки, самотні, в пазухах листків утворюють 5-10-квіткове гроно. Цвіте з липня до вересня. Поширений тирлич звичайний по всій Україні. Росте на вологих луках, узліссях, галявинах.
Сировина. Для виготовлення напою заготовляють корені тирличу звичайного, які викопують рано навесні чи пізно восе-ни. Їх ретельно миють, подрібнюють, сушать у приміщеннях, які оптимально провітрюються.
Хімічний склад. Корені рослини містять гіркі глікозиди генціопікрин та амарогентин, алкалоїди, жирну олію, смолисті та пектинові речовини, аскорбінову кислоту

Технологія приготування напою:
1. 150 г свіжих коренів тирличу звичайного заливають 3 л води, кип'ятять на малому вогні 10 хв., настоюють 4 години, фі-льтрують, доводять до об'єму 3 л.
2. 150 г свіжих листків кропиви дводомної заливають 3 л окропу, настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3л.

Рецептура напою:
Відвару коренів тирличу звичайного – 3 л
Настою листків кропиви дводомної – 3 л
Меду ранньовесняного – 2 кг
Спирту 96° – до 10 л.

Застосування. Напій застосовують при гіпацидних, анацидних та атрофічних гастритах, анеміях, захворюваннях печінки та жовчного міхура; при печії, блідій немочі у інфантильних дівчат. Поліартритах, закрепах, запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів; для стимуляції кровотворення, при спастичних колітах, діареї тощо. Вживають напій по 1-3 столові ложки 3-4 рази на добу за півгодини до їди. При лікуванні анацидних, гіпацидних та атрофічних гастритів курси призначають щомісячно впродовж 1,5-2 років.

542. Фізалісовий напій.
Фізаліс звичайний – Physalis alkekengi.
Родина пасльонові – Solanaceae.

Дворічна або багаторічна рослина зі сланким кореневищем. Стебло прямостояче, тупогранчасте, досягає 30-60 см заввишки. Листки чергові, черешкові, цілісні, яйцеподібні, з неглибокими зубчиками, при основі заокруглені, на верхівці загострені. Квітки двостатеві, правильної форми, на схилених квітконіжках, самотні. Віночок колесоподібний, зрослолистий, п'ятироздільний, білуватий. Плід – округла оранжева ягода, захована у червонястій розрослій чашечці. Поширена рослина на Поліссі; Чернігівщині, Полтавщині, Черкащині, Київщині. Росте чи не на кожній селянській садибі.
Сировина. Для напою використовують плоди фізалісу звичайного, які звільняють від чашечок. Їх сушать у теплих приміщеннях, які оптимально провітрюються. Зберігають у щільній тарі.
Хімічний склад. У плодах рослини виявлено дубильні та пектинові речовини, вітамін С (близько 45 мг%), слиз, цукри, барвники, а також органічні кислоти: бурштинову, кавову, цитринову, винну синапову, ферулову, яблучну.

Технологія приготування напою:
1.150 г сушених плодів фізалісу звичайного заливають 3 л води, кип'ятять на малому вогні 5 хв., настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3 л.
2.150 г свіжої розквітлої трави вересу звичайного залива-ють 3 л окропу, настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3 л.

Рецептура напою:

Відвару плодів фізалісу звичайного – 3 л
Настою трави вересу звичайного – 3 л
Меду ранньовесняного – 2 кг
Спирту 96°– до 10 л.

Застосування. Напій застосовують при пієлітах, гломерулонефритах, уретритах, циститах, нефролітіазі; суглобному ревматизмі, поліартритах, анурії, деформуючих артрозах; при стресових станах, для поліпшення діяльності серцево-судинної системи, зокрема при розладнанні кроовообігу, асцитах тощо.
Вживають напій по 1-3 столові ложки 3-4 рази на добу за півгодини до їди.

543. Якірцевий напій.
Якірці сланкі – Ttribulus terrestis.
Родина паролистові – Zygofyllaceae.

Однорічна трав'яниста жорстковолосиста рослина. Стебло сланке, розгалужене, 10-15 см завдовжки. Листки супротивні, парноперисті з 6-8 парами довгастих листочків. Квітки двостатеві, правильні, дрібні, п'ятипелюсткові, жовті, самотні в пазухах листків. Цвітуть якірці сланкі у червні-серпні. Поширена рослина по всій Україні, домінує на півдні, в степу. Іноді зустрічається і в Лісостепу. Росте на сухих піскуватих місцях, городах, баштанах, біля шляхів.
Сировина. Для напою заготовляють рослину під час цвітіння. Прив'ялюють кілька годин на сонці, а згодом досушують у теплих приміщеннях, які добре провітрюються.
Хімічний склад. У траві знайдено аскорбінову кислоту, са-поніни, флавоноїди, стероїдні глікозиди, дубильні та смолисті речовини, барвники.

Технологія приготування напою:
1. 100 г свіжої трави якірців сланких заливають 3 л окропу, настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3 л.
2. 200 г свіжих плодів глоду колючого заливають 3 л води, кип'ятять на малому вогні 10 хв., настоюють 4 години, фільтру-ють, доводять до об'єму 3 л.

Рецептура напою:

Настою якірців сланких – 3 л
Відвару плодів глоду колючого – 3 л
Меду ранньовесняного – 2 кг
Спирту 96° – до 10 л.

Застосування. Напій застосовують при загальному атеросклерозі, кардіо- та церебросклерозах, облітераційному ендартериїті; при гіпертонічній недузі та порушенні серцевого ритму, як сечогінний засіб; при запальних захворюваннях сечостатевих органів, а також як тонізуючий засіб при фізичній та розумовій перевтомі.
Вживають по 1-2 столові ложки 2-3 рази на добу за півгодини до їди.
Курси лікування загального атеросклерозу, ендартериїту, множинного склерозу – 2-3 роки. З щоквартальними перервами на 1 місяць.

Закінчуючи наше проникнення до обрядодійства Свіччиного весілля, підсумуємо: у названих присвятках знову проступає сонячна душа нашого народу. Після цих обрядодійств надто швидко йде до ущербу день та довшає ніч. Перемагають на якийсь час злі, темні сили, як гадали наші прапрапращури. Та вони не впадали у відчай, не втрачали бадьорості духу і найсвітліших почуттів. У цей фенологічний період вони створюють обрядодійство і називають найурочистіше – весілля Свічки. Бо весілля в народі вважається одним з найважливіших періодів у фундаменті родинного життя: велике кохання, злиття тіла і душі двох пристрасних осіб, обопільна вірність та відданість; народження, догляд та виховання дітей у спадкоємному руслі, на основі етнічних критеріїв. Врешті, весілля кожної пари закладає наріжний камінь майбутньої родини, роду, етносу, народу, нації.
Отже, визначаючи і називаючи вересневу присвятку "весіллям", народ вклав у це дійство глибокі етнічні та спадкоємні підвалини, в яких імітувалось і "мікровесілля" та загальні веселощі. Панували дотепи, гумор і заклик до пильнування гігієнічних та піднесених урочистостей:

Вимітайте двори,
Застеляйте столи...
Підносьте чарочки,
Бо ідуть сваточки.

Головне у цих присвятках етномораль віддавала не переїданню та надмірному споживанню алкогольних напоїв, а обрядодійствам. А в них уже на повну силу проступала тема народного лицедійства, дійові особи, співи, танки, танці, замовляння, змагання у тямковитості та кмітливості. Глузування з неоковирних. І, звичайно, пошанування Землі, Води, Неба, Збіжжя, Зела, Свічки як "субстанції вогню", врешті – Сонця.

Дівич-гора
(Розгадка священних таємниць Рожаниць)

В Україні, до цього часу, зустрічаються архітектурно-ландшафтні пам’ятки надто далекого минулого з дивними назвами – Дівич-гора. Зокрема у Сахнівці, на мальовничому березі річки Рось, та в Трипіллі на Київщині. Ми їх досліджували досить тривало і детально.
Чим і чому вони можуть пильно зацікавити лікаря? А тим, безперечно, що це стародавні святилища, які єднали наших далеких пращурів з небом, землею, водою, вогнем, космосом і, на тлі незрівнянно чарівної природи, благословляли материнство. Цю нашу гадку підтверджує ландшафт. Власне, гора, стародавнє городище, а в ньому жертовник, який має дев'ять напівсферичних дуплин. Як твердять історики, етнографи та археологи, у цих заглибинах (а це не витвори природи!) міг перебувати посуд, у якому варилося зілля та зерно. Зокрема, пшениця, просо (пшоно), льон, насіння конопель (сім’я), біб, горох тощо. Набір основних рослин якраз і вміщувався до кількості посудин. Чому дев’ять, а не три? А тому, що дев’ять місяців перебуває плід у лоні матері до того, як він з’явиться на білий світ. Та чи варилося у тому посуді різноманітне зерно? Зізнаємося щиро: нас це не вельми переконувало, і почали закрадатися сумніви. Адже зерно, хоч і мало особливу магічну святість, було щоденною, звичайною і буденною їжею.

Інша справа – лікарські рослини.
І тут нас вельми зацікавила природа регіонів, а в ній – рослинний світ. Ми обстежили Сахнівку та Дівич-гору у Трипіллі. І були вражені не лише насправді захоплюючими краєвидами (особливо у Трипіллі): таємничі схили, пагорби, чисте небо, загадкова тиша, вічність...

Нас вельми цікавили типові лікарські рослини, які спокон-вічно ростуть у цих місцевостях. Ми опитали багатьох людей, переважно літніх, та знавців лікарських рослин, а також вчених-ботаніків заради єдиної мети: які рослини ростуть поблизу цих місць з прадавніх часів? Які реліктові? Які зникли чи зникають у зв’язку з невідступним розорюванням та використанням цілини для забудови, пасовищ тощо?
І висновок невдовзі повністю окреслився. Найбільш поширеними рослинами названих місцевостей ми завважили такі: спориш звичайний, кропива дводомна, подорожник великий, деревій звичайний, м’ята польова, медунка лікарська, підбіл звичайний, верес звичайний, спаржа лікарська. Названі рослини народна медицина використовує насамперед як лікарські і застосовує спадкоємно впродовж тисячоліть. Назви їх майже ав-тентичні з науковими, ботанічними назвами України. Отже, і в цьому ми переконались, що йдемо вірогідним шляхом пошуку.

Але чому ми зупинилися саме на назвах перелічених рослин? А тому, що ці рослини вживаються у народній медицині для «полегшення» та «корекції» вагітності з незапам'ятної давнини.

Зупинимось кількома реченнями на вагітності. Вагітність – це сукупність фізіологічних процесів, які починаються від запліднення яйцеклітини у маткових трубах і закінчуються народженням нового організму – дитини. Вагітність хоч і фізіологічне явище, але вона надто складна для матері і ставить перед нею дуже відповідальні завдання, які передбачає природа у процесі розвитку та зростання плода.
Насамперед, зав’язується вельми інтимний обмінний зв’язок плода з організмом матері.
Під час вагітності змінюються не лише функції ендокринних залоз вагітної, але й перебудова діяльності органів та систем єдиного організму. Змінюється загальний обмін речовин, особливо мінеральний. Формується скелет дитини, для якого додатково потрібно «постачати» фосфор і особливо кальцій. Значні навантаження припадають під час вагітності (навіть нормальної) на травну, видільну, серцево-судинну та центральну нервову системи. При виникненні токсикозу вагітності реєструються значні патологічні зміни в печінці, нирках, травному тракті та центральній нервовій системі. Отже, від зачаття до народження дитини – це сакральний, але надто складний і відповідальний процес, про який знали наші далекі пращури і всіляко сприяли йому та обожнювали народження нового здорового життя.

Якщо хоч побіжно проаналізувати симптоматику токсикозу вагітності від нудоти до жовтяниці, чи від водянки до прееклампсії та еклампсії, то можна дійти висновку, що патологія вагітності надзвичайно негативно впливає як на плід, так і на здоров’я матері. При еклампсії, цьому аж надто загрозливому стані, реєструють навіть корчі з повною непритомністю. Як деталізовані ускладнення фіксують розлади серцевої діяльності, крововиливи у мозок, набряк легень, внутрішньолонову гіпоксію плода та його смерть. Боротьба з цими загрозливими ускладненнями та наслідками патологічних змін навіть у наш час надзвичайно складна, проблематична і тривала. Що ж тоді казати про успіхи та наслідки лікування у цьому напрямку у ті далекі «окультні і темні» часи – ще певно, до виникнення стародавнього Риму, Вавілону та інших далеких цивілізацій? Проте задумаємось і не поспішаймо з категоричними та негативними висновками.

На часі розглянути сколотську золоту пластинку, яка знайдена у Сахнівці, біля зарубинецького городища та Дівич-гори. Археологи та історики назвали цю пластинку «Скіфське свято». Майже у центрі композиції, яка збереглась, зображене імпозантне жіноче божество, поважна жінка, яка тримає у руках якесь коло, чи, може, кулю на підставці. Підставка, чи, правдивіше, права рука, майже дотикається сокирки, яку підтримує літній скіф для фіксації руки богині і підставки. Звертає на себе увагу одяг і особливо головний убір богині, який майже повністю, навіть у дрібних деталях, нагадує головний убір літньої української жінки минулого. Ліворуч жінки – літній скіф з сокиркою та рогом. Праворуч, біля жінки, молодий скіф тримає над головою смолоскип, благословляючи, певно, її як Рожаницю – богиню вагітності. Біля молодого скіфа – два літні воїни, обнявшись, ведуть задушевну розмову і тримають священний напій у розі. Вони раді, піднесені. Певно, їм послала доля і Рожаниця чимало нащадків. Літній скіф (зауважимо) у споглядальній задумі. Як ми зазначали, він тримає у лівій руці ріг, певно, із напоєм, і че-кає, щоб напій освятило божество сонцем. І щоб народилась у його дружини дитина – «сонечко». Так хотілося б нам (виходячи з певних об'єктивних історичних передумов) розшифрувати композицію зображеної події на пластинці і найвірогідніше інтерпретувати прадавній малюнок. Годиться ще відзначити високу художньо-графічну якість малюнка та зображеної значної і небуденної світоглядно-магічної сцени знайденого скарбу сивої давнини.

Отже, Дівич-гора і золота пластинка, яка знайдена у Сахнівці, мають спільні корені та призначення. І призначення їхнє, на нашу гадку,– тотожне. Проте золота пластинка і її завершений малюнок виступають як певний магічний знак. А вже Дівич-гори (особливо гора у Трипіллі) – це система словесних, астральних, сакральних, магічно-рослинних оберегів. Коли на цю гору, до жертовника, збирали вагітних чи дівчат «на порі», то безперечно проводили замовляння, цебто (переходимо на сучасну мову) активно здійснювали фізіопсихопрофілактичну підготовку майбутніх матерів.

Перебуваючи на цій горі, і насправді відчуваєш особливий, легендарний, лікувально-оздоровчий подих вічності.

Жінки-супутниці, які разом з нами обстежували Дівич-гору, зізнавались згодом, що у них виникало якесь особливо горде, святково загадкове почуття материнства. І ця святість додавала їм надто по-тужний струмінь молодецької снаги. Хоч, зазначимо, це були жінки далеко не молодого віку. Як матеріалісти ми віднесли це за рахунок медитативних спогадів про золоту молодість, щастя ще не захмареного материнства та самосугестії жінок з надто вразливим художнім типом вдачі та характеру згаданих осіб (вони були людьми мистецтва). Згадаємо нарешті і про рослини, які остаточно розв’язують наші здогади.

Коли ми проведемо загальний аналіз комплексу фармакологічно-активних речовин перелічених рослин, то відзначимо таке їхнє лікувально-оздоровне значення та вагу:
а) названі рослини не токсичні;
б) вони сприяють кровотворенню та запобігають матковим кровотечам, аж надто загрозливим при вагітності;
в) нормалізують процеси збудження та гальмування, вирівнюють кров’яний тиск;
г) поліпшують загальний обмін речовин, особливо мінера-льний;
д) запобігають ускладненням, які виникають у вагітних з боку печінки та нирок;
е) попереджують нудоту та виникнення блювання;
є) проводять ефективну дезинтоксикацію організму вагітної.

І що найголовніше – забезпечують нормальне формування органів та систем внутрішньолонового розвитку плода та дотримання гармонійності фізіологічних процесів засвоєння та виділення.
Та настав час перенестися уявою у ту оманливу, загадкову і далеку від нас добу. Вагітні жінки з дівчатами «на порі» збиралися на гору і пильно прислухалися до змісту замовлянь, які проводила поважна жінка в одязі божества. Згодом, з окремих дев’яти ритуальних посудин зливали настої названих рослин до одної, урочистої чаші, перемішували і давали пити майбутнім матерям. Весь цей процес носив яскравий відбиток словесної, архітектурно-ландшафтної і лікувально-профілактичної магії. І наставала тиша. Тиша і легіт (ледве відчутний вітерець). Вони якісь тут особливо дотичні, «діючі». Тиша як значна пауза після замовляння та лікувально-магічного причастя. Ота симфонічна пастораль впливу на свідомість і душу жінки на якусь мить припинялась. І отой контраст вичікування тиші аж надто діє. Без слів, штучних звуків, лише голос природи. Блакить, гора, Дніпровська оманлива імпресіоністична далина. У цих надзвичайно почуттєвих впливах та умовах майбутня мати доходить підсвідомого висновку, що вона єднається з Всесвітом і стає Богоматір’ю.
І нарешті: як же годиться рекомендувати вживання названих рослин для вагітних? Звичайно магічної цифри «дев’ять» ми дотримуємося. Рослини готуємо за такою схемою дозування.

Трава споришу звичайного 200 г
Листки подорожника великого 100 г
Листки кропиви дводомної 100 г
Трава деревію звичайного 100 г
Трава м’яти польової 100 г
Трава медунки лікарської 100 г
Листки підбілу звичайного 100 г
Трава вересу звичайного 100 г
Трава спаржі лікарської 100 г

Рослини подрібнюють, розмішують. Для лікування беруть 1-2 столові ложки, заливають склянкою окропу, настоюють 2 години. Вживають по 50-100 мл 3 рази на добу за 30 хв. до їди.
Лікування ускладнень вагітності у наш час проводиться під пильним наглядом лікаря акушера-гінеколога і, як правило, консиліуму різнопрофільних медичних спеціалістів та великим арсеналом лікарських засобів. Проте застосування лікарських рослин для названої мети, на нашу гадку, є найдоцільнішим і найнеобхіднішим...

Зазначимо вкотре: особливою увагою та турботою у нашого народу користувалися вагітні жінки. Як первістки, так і ті, які народили вже по кілька дітей; їм робили замовляння, хрестили материнське лоно вічним рівнораменним хрестом. Носили кутю, узвар, мед, сир, калачі, садовину, освячену воду, лікарські рослини, кропильця. Вважалося найбільшими чеснотами напередодні або під час свят, відвідати вагітну жінку та повести з нею тиху і неквапливу розмову про життя-буття, розрадити, побажати їй щастя-долі та святого материнства. Коли вагітна мала ось-ось народити, то приносили, окрім звичайних, і особливі подарунки: іграшки, пелюшки, подушечки, ряденця, чашечки, дерев'яні довбані ночовця тощо. Приносили й лікарські рослини. І не лише приносили, але й навчали вагітних, як готувати відвари та настої, як їх вживати, щоб не було допологових та післяпологових кровотеч, а також ускладнень сечостатевої системи, недуг печінки, серцево-судинної системи (набряки), порушення психіки вагітних тощо.

Ми реконструювали низку цих засобів і подаємо їх для застосування. (Див. розділ І).

Здоровий глузд, сумніви, відчуття суворої та буденної об’єктивності підказують нам зізнання: чи досить вірогідно ми реконструювали наші ухвали, може, ми далекі і від тих часів (це певно), і від правдивості ухваленого? Та наша впевненість тужавіє і зростає в іншому руслі. І в цьому ми непохитні: понад сорок років ми лікуємо патологію вагітності названими рослинами, і годиться об'єктивно зізнатися – досить успішно.
І на закінчення хотілося б зазначити: у стародавній Елладі будували пантеони, храми, присвячені богам. Наші великі і духовно величні прапращури присвячували Дівич-гори, ці унікальні храми і пам’ятки живої природи,– вагітній жінці, матері... Рожаниці... Богоматері...

* Тут і далі додають спирту стільки, щоб загальний об'єм напою дорівнював 10 л.

Далі

До змісту Євген ТОВСТУХА Фітоетнологія українців