Євген ТОВСТУХА
Фітоетнологія українців

Розділ III

Б е р е з е н ь

Березень – перший місяць весни. А весна – довгоочікувана і жадана пора року. Час особливої праці і великих сподівань. Цей місяць на початку більше нагадує зиму ніж весну. Але у березні відбуваються кардинальні зміни у природі: орій дочекався рівнодення. Сонце все вище і вище прагне блакиті і його життєдайне тепло обіймає та наснажує потужною енергією дивний і неповторний світ. Тануть залежані і затверділі сніги, біжать і шумують у повеселілих видзвонах струмки, скресає крига на ставках, ріках та озерах. Прокидаються ліси, гаї та діброви. Квітне земля пролісками, рястом, підбілом, калюжницею та анемоною. Рясніє сонячними квітками саротамнус. Повертається з вирію галасливе водяне птаство, а за ним значно тужавіє хвиля тепла. Відтає земля, підводиться озимина і починається заготівля коренів та кореневищ цілющих рослин: аїру звичайного, алтеї лікарської, барбарису звичайного, бедринцю ломикаменевого, валеріани лікарської, вовчуга польового, гадючника в’язолистого та звичайного; герані лучної, гравілату міського та річкового, лопуха справжнього, медунки лікарської, оману високого, первоцвіту весняного, переступня білого, перстачу прямостоячого, пирію повзучого, родовика лікарського, синюхи блакитної, спаржі лікарської, бульб топінамбура, коренів хріну та цикорію дикого. Заготовляють також для салатів листки і квітки первоцвіту весняного, підбілу звичайного, гравілатів, грициків, кульбаби лікарської, талабану польового.

Місяць березень наш народ віддає на люб’язне опікунство Ладі і Ладу. Адже від Ладу у березні залежатиме доля майбутнього урожаю та добробут народу. У березні у різних регіонах України продовжують доглядати за озиминою, садами та ягідниками. Готують основу для ранньовесняних та пізніх культур, городини тощо. Радіють та уважно доглядають весняний приплід живності. Сіють, садять, замовляють небо, весну та великодній хліб. Готуються до основного та найбільш урочистого і тривалого свята весни – Великодня.

Замовляння неба

Небонько моє блакитночоле! Ти над нашою землею постаєш світлоясною далиною. На тобі сходить і заходить сонце ясне, срібний місяць, видніються міріади зірок та планет. Небо рідне! Ти наша надія, сподівання, радість творчості і сила. Просинаючись ранком, ми за твоїм станом мобілізуємо свої сили, знання і досвід для праці, навчання, наукових спостережень про таємничі та безмежні загадки природи і Всесвіту. Коли ти похмуре, зі смерчами, блискавками, громами та градобоями, – ми заклинаємо тебе, проклинаємо злі сили, які стали передумовою означених наслідків. Ми замовляємо небо чисте, сонячне, безхмарне вдень. Ми замовляємо небо зоряне, місячне, тихе, лагідне вночі. Ми замовляємо небо з дощами навесні, влітку та восени, коли ми посіяли та посадили святе зело цілюще, городинне чи садовинне. Щоб воно проростало, зростало, розбрунювалось, цвіло, відвідувалось Божою комахою – бджолою. Наливалося сонцем та буйними соками землі. І щоб давало плоди: збіжжя, садовину, городину, різнотрав’я. Для людини і всього сущого на землі. Для повітряного океану. Лісів і гаїв, сіножатей, річок, стариць, заплав і струмків. Для всього птаства, тварини свійської і звірини дикої. Щоб земля дихала натрудженими заповідними грудьми. Щоб не виснажувався кисень та не продірявлювався озон. Щоб не диміло, сичало, не чаділо; щоб не падали з твоїх заплаканих і запалених повік, небоньку, на землю кислотні дощі, солі важких металів, підступні радіонукліди, гербіциди та пестициди, задушливі випари розперезаної псевдоцивілізації.
Небонько ясне, над рідною хатою, вулицею, селом, містом, Україною! Твій світлий обрій – наше майбутнє, натхнення наше, наших дітей та онуків. Спадкоємне сподівання добра, щастя, миру, світлої долі. Посилай нам, небоньку, сонце лагідне, святу вологу своїми дощовими хмарами. Принось нам здоров’я і сили фізичні та розумові. Ми кланяємося тобі, рідне небо, твоїм вічним таємницям, що повертаються зі страшних випробувань, мук, суцільних оббріхувань запроданців та ворогів до державного блакитно-сонячного прапора України. Під ясними зорями, під чистим небом, під сонцем ясним відроджуйся, воскресай, відновлюй свої невичерпні і могутні сили, своє здоров’я та добробут, народе український!..

Замовляння весни

Веснонько-щедрівочко, прилетіла ластівочка. Веснонько-весно, що ти нам принесла? Ми тебе спрагло чекали і глибокої осені, і лютої зими. І ти приходила. Приходила на день чи навіть на тижні. І теплими вітрами, і лагідними днями, і тихими місячними ночами. Та ось ти прийшла остаточно. Прилетіли з вирію пташки, заспівали, защебетали радісним оркестром, який тішить душу та несе серцю мудрий голос споконвічної гармонії природи.
Веснонько-весно! Не докучай нам затяжними набридливими за зиму морозами, негодами та насурмленим небом. Пошли нам благодатної погодоньки, щоб ми виорали та заволочили, посіяли та посадили вчасно. Щоб вродило рясно. Щоб світило сонце у кожне віконце. Щоб врунились полялани, буйно цвіли сади, зеленіли пагорби, городи. І стариці від теплої та чистої водиці. Щоб співало небо, щоб у ратая-хлібороба ручки та ніжки не боліли й трішки. Щоб не поглинала наші легені немічна втома. Щоб вони наливалися свіжим, настояним на запашних трунках, цілющим повітрям. Щоб дихалось нам легше і від нових людських законів. Щоб не обскубували, не докучали і не оббирали нас загарбницькі податкові пазурі. Щоб ми могли підвести чоло до неба і нарешті сказати на повен голос: слава тобі, земле рідна, слава тобі, Києве, столице наша. Ти акумулюєш і друкуєш людські закони, за якими можна не животіти, а розправляти ра-мена, випростовуватись і... жити. Жити, жити, жити! Для себе, дітей, онуків та правнуків. Для рідної землі, світу та Всесвіту.
Веснонько-весно! Як повертаєш ти зелені шати природі, як несеш ти їй тепло і життя, так неси і нам, людям, здоров'я, сили, творчу наснагу, віру, надію, любов, доброту, щастя. Ми тебе чекали, як красуню у віночку. Молодою, вродливою, чепурною, уважною господинею матінки-природи. Принеси в обору ягнятко, у світлицю – дитятко.
Пошли ж нам і дощику густенького, погодоньки сонячної і тепла, тепла, тепла. Щоб лелеченьки прилетіли, щоб соловеєчки раділи, щоб ластівки щебетали, щастя й радощів нам бажали.
Чарівна уквітчана весно! Запрошуємо тебе господинею до нас на поля та лани, до садків та городів. На луки та сіножаті. До кожної світлиці та теплиці, у кожну обору та до кожного двору. Неси нам буйну радість весняну, неси нам радісні турботи та клопоти і не неси нам набридливої сльоти. Іди, іди, дощику. Світи, світи, сонечку. Линьте, вітри теплі південні. Несіть хмарки дощові. Хай росте жито-пшениця та всяка пашниця. І горох, і овес до зерна увесь. І вишеньки, і грушечки, і морквочки, і петрушечки. Повні циці молоціці, повні річеньки водиці. Ой веснонько-панно, як земля наша рахманна. Що ж ти нам принесла з вирію? “Принесла я літечко і зеленеє житечко, і цілющу травицю, і холодну водицю.”

Замовляння великоднього хліба

Хлібе наш сонячний! Посланий нам на добро, достаток та здоров’я від прадавніх наших пращурів оріїв, першовчителів хліборобства земної кулі. Ось ти величний, освячений працею, розливаєш на рушникові духмяні дари рідної землі. На тобі звівся рівнораменний хрест, закодовані загадки міфопоетичної свідомості народу ще з трипільської доби, як ознака спадкоємної мудрості поколінь, ліній праці на святій землі та астральні, зоряні глибини Всесвіту. Ми живемо за Христовим літочисленням всього 2002 роки. Але ж ні. Все це нав’язане нам для збіднення. Вік нашого народу за його власним літочисленням сягає 7510 років. Отже, наша хліборобська душа зберігає, заховує, розвиває і примножує тисячолітні глибокі традиції творення добра.

Наближаються великодні свята. Хай оберігає кожного з нас прадерево життя – мальовнича і всюдисуща верба. Хай вона відгонить від нас злих духів, темні сили, недуги, зневіру. А від землі – лихоліття, градобої, спеку, зливи та суховії. Без верби і калини нема України. Хай прадерево життя відновлює у наших душах спадкоємні традиції добра, братерства, згоди.
Великодній мальовничий хлібе! Ми молимось на тебе, як молились наші прадіди, діди та батьки. Ми славимо тебе на полі і на столі, на святі у кожній родині. Додавай нам снаги і здоров’я. Посилай нам витримку у боротьбі з численними відвертими та прихованими ворогами нашої землі, держави, культури, мови, етносу!
Хлібе наш святий! Величний, спадкоємний і вічний пам’ятнику оріям-трипільцям, пелазгам. Ми величаємо тебе Хлібом-Паном!!! А Пан – титул бога Сонця, спадкове звання українців з правічності. Прийми наше визнання-замовляння, кожна стеблинко на землі. Пошли, доле, здоров’я та щастя кожній твоїй дитині, хто пильнує цю стеблину на полі широкому – громадському чи власному. Рости, жито-пшенице!.. Набирайся соків землі під сонцем ясним. Слава тобі, земле рідна, слава тобі, хліборобе! Твоїм рукам, твоїм думам, твоїм сподіванням. Слава тобі, сонце ясне! Слава тобі, хлібе Великодній! Як нашому життю-буттю, нашій історії, вічності, нашому щастю – сучасному і прийдешньому...

Великодні урочистості

Що ми знаємо про Великдень? Свято відродження матінки-природи, свято весняного оновлення. Які ж його означення і що збереглося у народній пам'яті етнічних українців? Які його ритуали або дотики цих ритуалів до пильнування здоров'я? Власне, до гігієнічно-профілактичних дій, лікувальної магії, замовлянь. Таке завдання ми ставимо у цьому розділі для розв'язання теоретичного, фольклорно-ужиткового, гіпотетичного напрямку та реконструкції окремих важливих ритуалів, які прямо чи дотично стосуються або проступають на повну силу суголосно з нашою темою.

Отже, Великдень, Великий день, особливий день (!). Він святкувався нашими прапрапращурами аж три дні. Припадав на неділю, понеділок та вівторок. Великодній тиждень у ритуалах наших пращурів – це велика підготовка до свята, зокрема хати, подвір'я, саду, городу, а також тіла і душі.
Годиться ще зупинитися на так званому вербному тижні, коли наші пращури особливо шанували і святили вербу. Як пра-дерево життя, нашу космогонічну філософію, врешті, як лікарську, магічну рослину.

В Україні росте чимало видів верб. Назвемо основні з них, якими користується народ з прадавніх часів: верба біла, гостролиста (шелюга), козяча, ламка, попеляста, прутоподібна, пурпурова, п'ятитичинкова (верболіз), тритичинкова (білоліз) тощо.
Верба, як ми вже не раз згадували, не рідкісна і дуже популярна рослина як для лікувальної мети, так і в міфопоетичній творчості, як прадерево життя. Особлива, витримана в дусі прадавніх традицій, космогонія. Вона проступає у колядках (словесно-музичний фольклор), ужитковому мистецтві (рушники, серветки, скатертини, одяг, скрині, ложки, макітри, цеберки тощо). В ритуальному тісті: корочуни, короваї, книші, калачі, коржі, сонячні хліби на свято Калити тощо.

Для лікувальних потреб використовують кору з перелічених видів верб. Її заготовляють під час сокоруху з 3-4-річних гілок. Сушать у теплих приміщеннях, подрібнюють, зберігають у картонних скриньках чи паперових мішках. Кора верби містить близько 12% дубильних речовин, флавонові глікозиди (близько 3%), флавоноїди. Флавонові глікозиди під дією шлункового соку розпадаються, вивільнюють саліциловий спирт, який перетворюється на саліцилову кислоту.

Флавоноїди мають високу біологічну активність. Вони зміцнюють стінки капілярів, діють синергічно з аскорбіновою кислотою. Мають спазмолітичні властивості, зв'язують та виводять радіонукліди, поліпшують діяльність травної системи, печінки. Мають протизапальну, ранозагоювальну, протипухлинну (онкостатичну), естрогенну, бактерицидну, маткову та антиоксидантну дію.

Окремі рецепти із застосуванням кори різних видів верб.

339. Кора верби білої (тощо) 25 г
Бруньки тополі чорної 20 г
Квіткові кошики нагідок лікарських 20 г
Листки шавлії лікарської 15 г
Відвар.

340. Кора верби білої 20 г
Бруньки осики 25 г
Листки подорожника великого 30 г
Трава м'яти перцевої 20 г
Відвар.

Наведені відвари застосовують при ревматоїдних поліартритах, для лікування гострих та хронічних бронхітів, пневмоній, ларингітів, трахеїтів, ангін, захворювань зубів та ротової порожнини, при аденовірусних захворюваннях. Вживають по 1-3 столові ложки 2-3 рази на добу за 30 хв. до їди. Курси лікування ревматоїдних поліартритів – 1,5-2,5 року.

<..>

Особливими ритуалами, пов'язаними з великодніми урочистостями, є веснянки – пісні-танки дівчат на пошану та поклоніння Сонцю. Дівчата шикувалися колом, плели віночки і на галявинах, пагорбах, біля річок, на луках, левадах водили ці загадкові і надзвичайно поетичні пісні-замовляння. Названі ритуали тривали довго: від закінчення зими і до настання літа. Отже, воскресіння Ісуса Христа, сина божого, із мертвих, яке принесло нам християнство, витіснило та кинуло до ріки забуття справжнє наше Воскресіння. Відродження буйного цвіту життя навесні, матінки-природи, землі нашої української. На Великдень та Проводи виготовляв наш народ крашанки, ритуальні яйця. Переважали кольори – жовтий, червоний, коричневий. Зрідка зустрічався і чорний. Але трактування темного тону йшло не як кольору смерті, а як кольору святої землі. Навіть поширене поетичне порівняння в народній пам'яті зустрічається до цього часу, чорний, як земля (не як смерть).

До Великодніх свят обов'язково готували і писанки. Власне, їх розписували від Колодія до Зеленої неділі. Писанки – це особливе мистецтво-філософія. Правічне, закодоване на мініатюрах-перлах життя-буття праукраїнців, їхнє минуле, сучасне, майбутнє, їхнє трактування і ставлення до природи, світу і Всесвіту; символи, надії, сподівання і... безсмертя. Писанкарство – наша давня і прадавня історія, боги, етнос, із джерел яких по-стають і тужавіють своєрідні національні традиції, які дивом збереглися в езотеричній пам'яті народу і дотяглися до наших нігілістичних часів.

Окремо ми зупинимося і на обливному понеділкові, в який молодь обливається водами для здоров'я, очищення, "причарування" чи – в майбутньому – і для одруження.

На Проводи – поминки померлих (через тиждень після Великодня) люди збираються на цвинтарях, біля могилок, щоб пом'янути померлих. Наші пращури були впевнені: душі померлих прилітають з Вирію до могил. І їхнє пошанування вельми позитивно позначається на здоров'ї та добробуті людей сущих, на гармонії у природі. Все, що мають нині сущі найкращого з наїдків, несуть вони до могилок. Попередньо прибирають могилки, садять квіти, зокрема барвінок, м'яту, пижмо, а також калину, любисток, бузок, вербу тощо. Впорядковують огорожі, ремонтують пам'ятники. Перебуваючи біля могилок, згадують померлих:

– Хай вічно живуть у Вирії наші родичі та пращури. А нам хай здоровиться. Дай, Боже, нам жити, ростити дітей та внуків. Працювати, радіти і бачити Сонце.

Такі монологи та діалоги панують біля могилок у гуртах людей на Проводи. Родичі згадують добрим словом небіжчиків. Переповідають молодим численні їхні чесноти, життєву та вояцьку гідність. Все це проходить у руслі пошанування могил, пам'ятників, світлої пам'яті далеких і близьких пращурів.
Та знову перегорнемо давню сторінку міфів: Великдень у нашого прадавнього народу постає як свято праукраїнської бо-гині весни – Лади. Прабог Сварог, щоб на нашій квітучій землі панував мир та злагода, послав на землю свого сина Ладо. А щоб йому на землі не стало вельми самотньо, то останній забрав із собою справжню красуню, богиню весни Ладу. Стали вони жити в злагоді, мирі та пильнувати лад. Щастям переповнилися їхні схвильовані і вічно молоді серця. Лада навчала і людей жити в мирі, злагоді, праці та великій любові. Шанувати один одного, шанувати батьків своїх, дідів і прадідів, дітей та внуків. І навчала дітей землі бути дітьми ладу світового: навесні і влітку, восени і взимку. Люди слухали чарівну і лагідну мову богині, раділи особливою радістю і співали веснянок:

Ой веснонько-весно,
Що ти нам принесла?
Що дівчатам по віночку,
А хлоп'ятам по плужочку.
Пастушкам – корівоньку,
А бортничкам – бджілоньку...

Богиня весни Лада подарувала людям щокожної пори по три місяці. А щокожного місяця – по чотири тижні. У кожному тижні визначила чотирибічність світу та триєдність його. І назвала число сім магічним і віддала його Числобогові – богу лічби (математики) на схованку та пильнування. А в Числобога вже лежали на поличках магічні числа і серед них: 3, 4, 7, 9, 12. І ще Лада застерігала людей пильнувати цифру 1. Бо світ один, життя одне, одна доба, одне Сонце. Людина, як особа, особистість, може існувати лише єдиною і тілом, і душею. Коли нема ні тіла, ні душі, нема і Людини. І як Ладо поєднався з Ладою, дивлячись на ті любощі та щастя, так парубки почали єднатися з дівчатами та вибирати собі пару для подружньої вірності. Про це згадується навіть у Густинському літопису XVII от: "Ладо є бог одружин, весілля, утіхи та різного благополуччя. Йому давали жертви хто хоче одружуватися, щоб з його допомогою шлюб добрим і коханим був". Які ж це жертви?!

О! Вони особливі. Хлопець з дівчиною приходили на розквітлу лісову галявину, в яри та долини, ставали до Сонця обличчям і просили у Сварога – бога неба, заліза, ковальства та шлюбу – благословення. Щоб він, разом з Ладом та Ладою, допоміг молодятам побратися. Щоб ніякий нелад, сварки батьків, лихе слово обмов сусідів та заздрісників ніколи не розлучили закоханих сердець. Хлопець і дівчина цілувалися тричі на чотири боки (щоб бачив Сварог); дівчина проводила замовляння. Клали проти Сонця пучки рослин: м'яту, материнку, підмаренник, чебрець – Сварогу, Ладо та Ладі і присягали богам на довічну вірність у шлюбі. Коли у замовлянні відлунювалась мова дівчини, тоді зачаровані ставали переконаними, що Лада почула їхній душевний поклик і вони стануть по шлюбі жити в щасті, здоров’ї, мирі, любові, злагоді. І вже, окрилені луною, з переповненими любощами серцями, закохана пара підводилась у співах:

Ой весно, весно, днем красна,
Що ж ти нам, весно, принесла?
Принесла я вам літечко,
Ще й запашненьке зіллячко,
Вам, дівчатка, – по віночку
З хрещатого барвіночку.
Парубонькам – по кийочку,
А бабусям – по ціпочку.
Парубкам – товар гонити,
Бабусям – внучат глядіти.

Настає хвилина перейти безпосередньо до підготовки святощів. Передвеликодній тиждень – це напружена фізична праця. Прибирають подвір'я, мажуть повітки, білять світлиці. Перуть ліжкову білизну, рушники, одяг, різноманітне хатнє начиння. Миють, фарбують, палять та вивозять сміття і господарські відходи. Коли все це зроблене чи доробляється, готують душу. Проводять замовляння душі перед Великоднем, замовляють рівнораменний хрест – археотип прадавньої міфопоетичної свідомості та переконань. Замовляють прадавні могили, які виступають символом невмирущості і спадкоємних традицій нашого народу. Упродовж Вербного тижня проводять лікування різних недуг препаратами, в яких домінує кора з різних видів верб.

У Чистий Четвер, перед П'ятницею, надворі, під ясними зорями, обмиваються. Для обмивань користуються великим арсеналом лікарських рослин. Кількість їх для одного використання – чотири: чотирибічність світу, як і рівнораменного хреста.

Купелі у Чистий Четвер, під зорями ясними

367. Корені з кореневищами валеріани лікарської 100 г
Корені з корепевищами гравілату міського 100 г
Кора верби білої 50 г
Трава деревію звичайного 50 г
Відвар.

368. Корені з кореневищами синюхи блакитної 100 г
Кора верби білої 100 г
Трава меліси лікарської 50 г
Трава чебрецю звичайного 50 г
Відвар.

369. Трава собачої кропиви серцевої 100 г
Плоди глоду колючого 100 г
Кора верби білої 50 г
Трава м'яти перцевої 50 г
Відвар.

370. Трава конвалії травневої 100 г
Листки бобівника трилистого 100 г
Кора верби білої 50 г
Трава материнки звичайної 50 г
Відвар.

371. Трава вересу звичайного 100 г
Трава лаванди вузьколистої 100 г
Кора верби білої 50 г
Супліддя хмелю звичайного 50 г Відвар.

372. Трава горицвіту весняного 100 г
Листки омели білої 100 г
Кора верби білої 50 г
Листки бобівника трилистого 50 г
Відвар.

373. Трава астрагалу шерстистоквіткового 100 г
Корені цикорію дикого 100г
Кора верби білої 50 г
Листки та квітки барбарису звичайного 50 г
Відвар.

У Чистий Четвер батьки миють дітей, міняють білизну, а згодом і самі приймають купелі з названих рослин. Рослини кип'ятять на малому вогні 10 хв. у трьох літрах води, настоюють чотири години і доливають до купелів. Експозиція купелів 10-20 хвилин. Після дітей батьки миють старих, немічних членів родини і останніми приймають купелі господиня і господар. Прийнявши купелі, подружжя хреститься до неба рівнораменним хрестом і замовляє Чистий Четвер: "Пошли, доле, і ви, сили небесні, відбути нам славне свято Оновлення матінки-природи і підготуватися до Великодня з чистими тілами, чистими думами-гадками, чистою родиною, з ясними зорями і чистими водами".

Знаки великоднього просвітлення знайшли відтворення і графічно – у вигляді рівнораменного хреста. Хрест символізував у наших пращурів знак життя. Якщо він відтворювався у ромбі – це означало життя у Всесвіті, якщо у колі чи квадраті, – життя під Сонцем, на святій землі. Ці знаки, як ми вже зазначали, живуть у вишивках, на гончарному посуді, різноманітних ужиткових дерев'яних речах: килимах, рушниках тощо. Отже, знову повторимо узагальнено символи хреста: вертикальна лінія – промінь Сонця, горизонтальна – лінія Землі. Вони гармонійно сполучені Всесвітом для праці, життя, добра, розквіту.
До Великодня готували не лише тіло, душу, обійстя, світлицю. Надто багато важила і національна кухня. Пекли короваї – Великодній урочистий та обереговий хліб. Лише з добірної пшениці; до тіста додавали відвари та настої коренів з кореневищами гравілату міського, перстачу прямостоячого, оману високого, а також настоїв м'яти, меліси, материнки, чебрецю, васильків тощо. Додавали також масло, сметану, цукор, мед, яйця. Тут уже діяла спадкоємна майстерність і родинні таємниці: прабабуся – бабуся – мати – дочка – внучка – правнучка. Через те і не трапляється однакових виробів із тіста ні в селі, ні на вулиці, ні між сусідами чи навіть у свекрухи та невістки. Великодній хліб заховував у собі спадкоємну мудрість хліборобства, давніх традицій, сонячну космічну енергію, добробут, обереги, вічність хліборобської вдачі оріїв-трипільців.

З інших виробів готували калачі, коржі, пироги, вареники. Угиналися столи від м'ясних та молочних страв, а також садовини та городини. На Великдень люди ходять у гості до сусідів, односельців, родичів близьких та далеких, кумів, сватів, товаришів, колег. Носили до господ великодні короваї, крашанки, калачі, ритуальні напої, вино, горілку, наливки тощо. Був у нашого народу й особливий прикметний звичай, який називали "волочіння". Проводили його у волочильний понеділок, цебто відразу після неділі чи другого дня після Великодня. Цього дня парубки ходили від хати до хати і вітали людей з Великодніми святощами. Замовляли світлиці та їхніх мешканців. Бажали щастя, добра, здоров'я, добробуту, земних радощів. Та парубки не лише вітали господарів, але й надивлялися любих серцю та оку дівчат. І коли якась із них і вродою, і розумом, і господаровитістю надто западала в душу, то парубок (за звичаєвим правом) мав можливість і загостювати у цій родині, щоб ближче познайоми-тися як з дівчиною, так і з батьками.
Ці давні звичаєві традиції помітив свого часу і видатний український історик М.С. Грушевський: "Найбільш яскравий момент святочного обходу се "волоченням" ходження з хати до хати зі свяченим, з привітами і поздоровленнями, що відбуваються особливо у великодній понеділок – через те званий "волочильним" або "волочебним". В понеділок ще молодь обливала одне одного водою "на щастя, на здоров'я". Лужість води мала влитися... і завершитися з одруженою силою в хлопця чи дівчини. Тому цей понеділок майже по всій Україні ще називали "обливним".

Ми не утримаємося від зауваження: християнська церква всіляко перешкоджала, ставила перепони цьому давньому та благородному звичаєві. Називала цей звичай неробством, гуль-тяйством чи навіть безбожництвом. Особливо протестувала вона проти обливання водою. Вважала, що це право лише попівства. Вона упродовж століть викорчовувала з прадавньої пам'яті українців спомини про обливання, їхню ритуальність (святість) та приготування розчинів для обливання. А вони проводились молодими людьми, часто хлопцем та дівчиною, не байдужими один до одного. І не лише "на щастя, на здоров'я". А й на кохання, вірність та відданість, великі любощі, пристрасні почуття, які єднають хлопця з дівчиною під Сонцем та Місяцем сьогодні, завтра, на рік... і на вік. А дівчата для своїх милих та чорнобривих готували "чари" і обливали своїх обранців, пестили та заворожували піснями. Давали чари і пити. Лише обранцям.

Ось ці рецепти.

Дівочі чари Великоднього понеділка

374. Трава м'яти перцевої 10 г
Трава підмаренника справжнього 10 г
Трава материнки звичайної 5 г
Настій.

375. Трава чаполочі запашної 15 г
Трава підмаренника справжнього 10 г
Трава чебрецю звичайного 5 г
Настій.

Готували дівчата чари надвечір. І як темніло, під зорями ясними, обливали відварами та настоями обличчя хлопців, давали їм пити, "частували". Запашні настої-відвари бадьорили душу парубків, прогонили втому. Запахи м'яти, материнки, підмаренника, гравілату – це та симфонія природних парфумів вічності рідної землі, яка заколисувала трунками любого та судженого, єднала його з квітучим зелом і найкращою, найвродливішою, найвірнішою, найчарівнішою. Одною-єдиною на світі!!! Її лагідна мова, доторк ніжних рук, особливий одяг, чорні брови, рум'яні щоки, пристрасний жагучий поцілунок – діяли гіпнотично, єднали суголосні серця та душі, переносили до особливого, уявного, казкового світу любощів, незвичайної гармонії та краси. Це й насправді були чари(!). Чари краси, відданості, лагідних душ та пристрасних сердець. Це була і вічність життя та буття. Адже з любощів поставав шлюб, родина, діти, спадкоємність звичаїв. Безсмертя роду, родоводу, етносу, нації...

Великдень у нашого народу не має постійної дати. Він починається від кінця березня і триває до початку травня. На початку травня, коли особливо буйно починає квітнути природа, обливання хлопців дівчата проводили на галявинах, левадах, біля річок, ставів та озер. Дівчата плели вінки з пролісків, медунки, фіалок. Запалювали вогнища, водили танки і співали веснянок.

А дні після весняного рівнодення стають все довшими і довшими, а сонце все яскравішим і теплішим. Та й праці в орія-ратая все збільшується. Вона чекає його і вдень, і вночі. Та Великдень і ще два дні по тому люди святкують. Славлять Сонце, Воскресіння природи, працю, дружбу, згоду, відданість та кохання.

На Великдень та Проводи готують також різноманітні узвари. Кількість їхня майже однакова, але рецептура значно бідніша, ніж на свято Коляди, Нового року, Водосвяття. Адже за довгу зиму багато чого вже давно використано і лишилися невеликі запаси. Та лишилися. Зберегли свою ритуальну та полівітамінну силу.

Великодні узвари

381. Плоди груші дикої 200 г
Кореневища перстачу прямостоячого 100 г
Трава материнки 50 г
Плоди агрусу 50 г
Відвар цукрових буряків 5 л.

382. Плоди малини лісової 2 00 г
Корені з кореневищами гравілату міського 100 г
Трава підмаренника справжнього 50 г
Плоди сливи 50 г
Відвар цукрових буряків 5 л.

383. Корені з кореневищами родовика лікарського 200 г
Плоди шовковиці чорної 100 г
Трава м'яти польової 50 г
Плоди груші дикої 50 г
Відвар цукрових буряків 5 л.

Про значення узварів ми вже оповідали детальніше, розглядаючи святощі січня. Тут принагідно зупинимось лише коротко: перелічені узвари є не лише ритуальними стравами та Великодніми оберегами, а й вельми позитивно впливають на загальний обмін речовин. Поліпшують та нормалізують діяльність травної, видільної, серцево-судинної систем, зв'язують та виводять радіонукліди, солі важких металів, а також гербіциди та пестициди. Забезпечують організм людини мікро- та макроелементами, мінеральними солями, леткими оліями, полівітамінами тощо.

Пошанування красуні

Не у таку вже й далеку давнину у нашого народу панував звичай третього дня Великодніх свят вибирати найкращу дівчину села чи хутора – Дівчину-Зорю. Для такої значної події збираються чи не всі парубки села, хутора, містечка тощо. Сім окремих, вибраних – тримають у руках по писанці. Прямують до того подвір'я, де живе найкраща дівчина. Стукають тричі у ворота палицями. Виходять батьки. Коли довідуються про наміри парубків, вагаються, відмовляються. Але останні стоять непохитно. Коли батьки дозволяють зайти на подвір'я, стукіт хлопці повторюють уже в хатні двері з наміром викликати дівчину. Виходить дівчина, дізнається про намір парубків. Засоромлено зізнається, що вона і не вельми тямковита і до діла не зугарна, і повільна, і не гарна. Та хлопці не згодні. Нарешті дівчина згоджується. Кожен із семи хлопців віддає їй свою писанку і розтлумачує закодовані малюнки, які стосуються приваб та чеснот красуні. Хлопці славлять дівчину "Як Зорю ясну, як Весну красну". Збираються біля подвір'я чи на галявині або леваді. Дівчина, як уособлення краси, богині весни Лади, відповідно одягається у барвистий святковий одяг, обов'язково у віночку. Молоді люди водять танки, співають веснянки. Їх дуже і дуже багато. І всі вони славлять весну, відродження природи. Та трапляються й особливі веснянки;

Ромен-зілля, ромен-зілля,
Ромен похилився,
З України до дівчини
Козак уклонився.
Ой дав він їй поклін низький
З коня вороного,
А вона ж йому хустину
Шовку зеленого.
Не подоба козакові
В хустині ходити,
Тільки слава козацькая –
Сідельце укрити.

Дівчина приймає писанки на рушник та низько кланяється гурту молоді, хлопцям, які так високо оцінили її вроду, чесноти, пошанування батьків та родичів. Врешті – пошанування звичаїв. Дівчина-красуня пригощає парубків пирогами, коржиками, калачами. Частує напоями, настояними на коренях з кореневищами гравілату міського, кореневищами перстачу прямостоячого, траві підмаренника справжнього, чаполочі запашної, квітках та листках глоду колючого, траві м'яти польової, материнки, чебрецю, хамеріону вузьколистого тощо. Свято триває довго. Хлопці та дівчата співають, танцюють, славлять дівочу вроду, кланяються красуні. Всередині кола – чарівниця. Вона дякує ровесникам за визнання та пошанування її чеснот та вроди і не утримується від пісні:

Ой веснонько, весно,
Що ти нам принесла?
Принесла вам дощик,
Щоб зварили борщик.
Щоб вродило жито
І рясна пшениця.
І рясна пшениця,
Усяка пашниця

На Проводи (через тиждень після Великодня), у понеділок та вівторок поминають померлих. Ритуальні приготування для небіжчиків такі ж, як і до Великодня. Але, звичайно, люди не співають і не веселяться. Домінує стриманість та глибока задума. Адже життя таке солодке, неповторне, особливе і таке коротке. І годиться нарешті задуматись: як ти живеш, як працюєш? Чого досягнув, що втратив, чого домігся. Переважають спокійно-зосереджені діалоги-монологи. І певно, кожен задумується про життя-буття, його особливий ритм та неповторну красу, його радісні та прикрі хвилини.
Згадують рідних, поціновуючи їхні чесноти. Ставлять їх за приклад дітям, онукам, правнукам. На Великодні свята і вітаються по-особливому:
– Слава Сонцю!
– Навіки слава!
– Слава Матінці-природі!
– Будьте здорові та багаті!
– І в полі,
– Обійсті,
– І в хаті!..

“Ключики” весни.

Надійшло довгоочікуване тепло. Хлібороб-господар клопочеться ще з кінця лютого та початку березня як перезимувало під снігом жито – пшениця. Чи бубнявіють бруньки на обійсті та в лісах і гаях; чи не поїла під снігом різноманітна мишва озимини та чи не переточила його норами з ходами-міграціями? Рання весна кладе величезний відбиток на стан здоров’я, психологію, громадську і особисту поведінку ратая-орія. Адже починається тяжка, радісна і натхненна праця, заради нового урожаю, добробуту, забезпеченого життя-буття для родини, села, регіону, народу.

Зима з її холодами, сніговіями ставить значні і тяжкі випробування для здоров’я людини: незначне перебування на свіжому повітрі, зникає праця на полях, луках, сіножатях, яка, без сумніву, носить оздоровний характер; збіднення раціону харчування свіжою садовиною та городиною – призводить до гіповітамінозних станів: загального нездужання, значної втрати фізичних сил, активізації застудних недуг, зв’язаних з переохолодженням – праці на морозяному повітрі, порушенні імунної стійкості організму у пізньоосінні, зимові та ранньовесняні місяці. Звичайно у народній дієтетиці для попередження гіповітамінозу передбачалось приготування узварів з плодами горобини звичайної, шипшини коричної, барбарису звичайного, сушеними лісовими яблуками, грушами, вишнями тощо. Вже в наш час зацукровують плоди смородини чорної, малини, горобини звичайної, агрусу, які виступають як надійні природні чинники для забезпечення людини вітамінами, власне, полівітамінами, мікроелементами, екстрактивними речовинами.
Але давні традиції нашого народу передбачають використання і окремих лікарських рослин. Названі традиції постають з тисячоліть і тісно та нерозривно пов’язані з міфопоетичною творчістю українського народу.

Богиня весни Лада зі своїм чоловіком Ладо несуть на зем-лю лад, злагоду, любов, кохання, дружню працю та Великодні свята, яких пильнував наш народ з кінця березня до початку травня. Після березневого рівнодення дні стають все довшими і довшими і радість праці, очікуваного оновлення, розквіту буйноц-віття природи у людей зростає. Ось тут (за легендами) постає богиня Лада, яка ключиками весни (первоцвіт весняний) відмикає у лютої зими тепло та сонце. Земля пробуджується від холоду потвори смерті Мари і перемагає люту холоднечу. Сонце все більше піднімається до зеніту, коротшають ночі і тендітна темінь не спроможна живити чорними соками Мару з її потворними дочками – маренятами, які несуть недуги, моровиці, смерть усьому живому.

А богиня весни Лада збирає у яри, на сонячні галявини, луки, узлісся хлопців та дівчат, запалює їхні серця пристрасним і відданим коханням і навчає закоханих сіяти і садити: грицики звичайні і підбіл, і кульбабу, і первоцвіт весняний, і медунку лікарську… І заквітчує землю цвітом – красою. Для щастя, добра, гармонії життя та буття. А дівчата дивляться як Лада уквітчує свою голівку сонячним віночком і собі плетуть вінки і єднаються з Сонцем, Небом, Вічністю.

Нижче ми подаємо весняні дарунки Лади для відновлення здоров’я і занепалих сил. І трактуємо їх на основі досягнень сучасної науки фітоетнології.

1. Грицики звичайні – Capsella bursa pastoris (L.) Medic.
Родина капустяні (хрестоцвіті)–Brassicaceae (Cruciferae).

Невеличка трав’яниста рослина 10 – 50 см заввишки. Стеб-ло трапляється простим і розгалуженим. Прикореневі листки зібрані в розетку, пірчастороздільні, черешкові. Стеблові листки дрібніші, цілісні, ланцетні. Квітки дрібні, правильної форми, зібрані у верхівкову китицю. Цвіте рослина з ранньої весни до глибокої осені.
Сировина.З лікувальною метою збирають траву грициків звичайних під час цвітіння, зрізаючи її при корені. Сушать у теплих приміщеннях, які добре провітрюються. Зберігають у щільній паперовій чи картонній тарі.
Хімічний склад. У траві грициків звичайних виявлено хо-лін, ацетилхолін, дубильні речовини, каротин (10-12 мг/100 г), аскорбінову, фумарову, яблучну та цитринову кислоти; флавоноїди, рутин, рибофлавін, кальцифероли, фітонциди, мікроелементи заліза, міді, хрому, марганцю, калію.
Дія, застосування.
Гемостатична, гіпотензивна, жовчогінна.
Препарати грициків звичайних застосовуються при маткових, шлункових та гемороїдальних кровотечах, кровотечах після абортів та пологів; при недугах печінки та нирок. Зокрема, при жовчнокам’яній та нирковокам’яній недугах; недугах сечового міхура, гіпертонії, атонії травного тракту, анацидних, гіпацид-них та атрофічних гастритах.

Приготування настою.
Беруть столову ложку трави грициків звичайних, заливають склянкою окропу (200 мл), настоюють 2 години. Вживають по 50-100 мл 3 рази на добу за півгодини до їди.

2. Кульбаба лікарська – Taraxacum officinale Web.
Родина айстрові (складноцвіті) – Asteraceae (Compositae).

Багаторічна трав’яниста рослина 10 – 40 см заввишки з довгим стрижневим, гіллястим коренем. Стебла порожнисті, без листків, зверху мають самотні кошики. Листки розміщені у кореневій розетці, довгі, близько 20 см, численні. Притиснуті до землі або висхідні. Кошики великі з дзвоникуватою багаторядною обгорткою. Квітколоже голе. Квітки язичкові, яскраво-жовті або світло-жовті, іноді з ледь червонуватим відтінком. Росте кульбаба лікарська по всій Україні на пасовиськах, сонячних узліссях, луках, у парках, на городах, цвинтарях, полях.
Сировина. Для використання заготовляють корені кульбаби лікарської, які викопують навесні або (краще) пізно восени. Листки заготовляють навесні.
Хімічний склад. Корені кульбаби лікарської містять гіркоти, тритерпенові сполуки, стерини, флавоноїди, нікотинову кислоту, інулін (20-40%), каучук, слиз, жирну олію, білкові речовини. Листки містять аскорбінову кислоту (50-70мг/100г), каротин (6-8мг/100г), ?-токоферол, солі кальцію, фосфору. Виявлено також нікотинову кислоту, залізо, марганець, флавоїдні глікозиди.
Дія, застосування.
Жовчогінна, сечогінна, антигістамінна.
Препарати кульбаби лікарської стимулюють жовчотворну функцію, застосовуються для лікування недуг печінки та жовчного міхура, цукрового діабету, обмінних пліартритів, діатезів, екзем, псоріазу; при анацидних, гіпацидних та атрофічних гастритах, закрепах, а також для лікування запальних недуг підшлункової залози; при загальному атеросклерозі, церебросклерозі та кардіосклерозах; ефективні як корені, так і листки для поліпшення лактації у породіль.

Приготування відвару.
Беруть столову ложку коренів кульбаби лікарської, заливають склянкою води (200 мл), кип’ятять 10 хв., настоюють 2 години. Вживають по 50-100 мл 3 рази на добу за півгодини до їди.

3. Медунка лікарська – Pulmonaria officinalis L.
Родина шорстколисті – Borraginaceae.

Багаторічна трав’яниста рослина. Стебло ребристе, 10 – 40 см заввишки, усіяне залозистими шорсткими волосками. Прикореневі листки, зібрані в розетку, серцеподібно-яйцеподібні, на довгих черешках. Квітки зібрані завійками на верхівках стебел, чашечка п’ятироздільна, дзвоникоподібна. Віночок трубчастий, на початку цвітіння червоний, згодом – фіолетовий або блакитний. Цвіте медунка лікарська у березні – червні. Росте в лісах, на галявинах, у гаях та перелісках. Ефемероїд.
Сировина. Для лікарського використання заготовляють квітучі стебла. Їх розстилають тонкими шарами у просторих, теплих приміщеннях, які добре провітрюються. Для салатів використовують свіжу рослину.
Хімічний склад. У траві знайдено сапоніни, таніди (6-10%), каротин, вітамін С (близько 30 мг%), кремнієву кислоту ( близько 5%), цукор, слиз, мікроелементи: марганець, залізо, мідь, ванадій, титан, срібло, нікель, стронцій, органічні кислоти.
Дія, застосування.
Відхаркувальна, вітамінна, обволікальна, протизапальна, сечогінна.
Препарати медунки лікарської користуються значною популярністю в українській народній медицині при лікуванні запальних недуг верхніх дихальних шляхів, виразкової недуги шлунку та дванадцятипалої кишки; для лікування недуг нирок, сечового міхура, маткових, кишкових, шлункових кровотеч, а також лікування пародонтозу, недуг передміхурової залози, різноманітних проносів у людей похилого віку.

4. Первоцвіт весняний – Primula veris L.
Родина первоцвіті – Primulaceae.

Невеличка ранньовесняна рослина з розеткою зелених зморшкуватих листочків, з якої виростає одна або кілька стрілок. На верхівках цих стрілок розвиваються 8-12 яскраво-жовтих привабливих квіток. Квітки мають п’ять пелюсток, запашні. Квіткова стрілка досягає 50-40 см. Кореневище рослини коротке, темно-жовтого або буруватого кольору. Росте первоцвіт весняний в лісових та лісостепових районах України. Поширений на галявинах, узліссях, у гаях, на вирубках, між чагарниками. Сонцелюбна рослина, але добре росте та цвіте і у затінених місцевостях.
Сировина. Для медичного використання заготовляють листки, квітучі стебла рано навесні. Кореневища з коренями викопують або рано навесні, або пізно восени. Кореневища з коренями ретельно миють холодною водою і сушать у теплих приміщеннях, які добре провітрюються. Зберігають у паперовій тарі.
Хімічний склад. У надземній частині первоцвіту весняного виявлено сапоніни (близько 2%), каротин (близько 3 мг%), летку олію, значну кількість аскорбінової кислоти (близько 6%), флавоноїди.
Дія, застосування.
Потогінна, спазмолітична, сечогінна, відхаркувальна, вітамінна, заспокійлива.
Препарати первоцвіту весняного застосовуються при лікуванні запальних захворювань верхніх дихальних шляхів, безсонні, для поліпшення обмінних процесів, при тахікардії, пародонтозі, відсутності апетиту, занепаді сил, фурункульозі, суглобному ревматизмі, захворюваннях нирок та сечового міхура.

5. Підбіл звичайний – Tussilago farfara L.
Родина айстрові (складноцвіті) – Asteraceae (Compositae).

Ранньовесняна багаторічна рослина. Квітки золотаво-жовті, численні, в самотніх пониклих кошиках. Прикореневі листки, які розвиваються після цвітіння, зібрані розеткою, мають довгі, зверху ледь жолобчасті черешки. Поширена рослина по всій Ук-раїні. Росте у ярах, на глинистих схилах, у долинах, біля річок.
Сировина. Для медичного застосування використовують листки підбілу звичайного, які збирають рано навесні та влітку. Сушать у приміщеннях, які добре провітрюються. Зберігають у паперовій тарі.
Хімічний склад. У листках підбілу звичайного знайдені флавоноїди (близько 160 мг%), органічні кислоти, дубильні речовини, вітамін С (близько 250 мг%), інулін, рутин, гіперозид. Солі калію, марганцю, заліза; нагромаджує мідь, селен, срібло.
Дія, застосування.
Відхаркувальна, протизапальна, потогінна, жовчогінна. Препарати підбілу звичайного широко застосовуються у народ-ній та науковій медицині для лікування запальних недуг верхніх дихальних шляхів, захворювань травного тракту, сечостатевих органів; при анацидних, гіпацидних та атрофічних гастритах, недугах печінки та жовчного міхура.
Примітка. Настої медунки лікарської, первоцвіту весняного та підбілу звичайного готують та вживають як і настій грициків звичайних.

Рецептура комплексного препарату.

1. Трави грициків звичайних 5 г
2. Листки кульбаби лікарської 10 г
3. Трави медунки лікарської 8 г
4. Листки первоцвіту весняного 5 г
5. Листки підбілу звичайного 10 г

Приготування настою.
Вагову частину перелічених лікарських рослин заливають 1 л окропу, настоюють 2 години. Вживають по 50-100 мл 3-4 рази на добу за півгодини до їди.

Ранньовесняний салат.

Цей салат постає з прадавніх українських легенд як цілющий дарунок розквітлої природи працьовитим оріям. А підносить його на великодний стіл разом з запашним святим хлібом – сонцем богиня весни – Лада.
Як же готують цей давній і дивний салат ?
Беруть по 20 г свіжої сировини перелічених лікарських рослин, ретельно миють холодною водою, подрібнюють, додають не рафіновану олію чи сметану, яйця, солять і споживають як високопоживний дарунок весни впродовж 10-15 днів (квітень – травень). Особливо показані такі салати для літніх людей, хворих затяжними виснажливими недугами верхніх дихальних шляхів; при бронхоектазах, сухотах, септичних станах, анеміях різноманітної природи; особам, які перебувають в зонах з підвищеною радіацією, а також при недугах печінки, нирок, підшлункової залози, обмінних поліартритах, цукровому діабеті. Як гарнір до названого салату доцільно готувати вівсяну та гречану кашу, печену картоплю.

Приготування зацукрованих настоїв.

Для тривалого зберігання свіжих рослин їх миють холодною водою, подрібнюють, (у рівних вагових частинах), складають до скляного посуду, добре розмішують з цукром у співвідношенні 1:2. Одна частина рослин на дві частини цукру. Зберігають у темному прохолодному місці. Як високовітамінний препарат природи вживають восени, взимку та ранньої весни, коли наша їжа надто збіднена свіжою садовиною та городиною. Готують настої таким чином: беруть 1-2 столові ложки зацукрованих рослин, заливають склянкою окропу (200 мл) при температурі не вищій ніж 30-40? С, настоюють півгодини. Вживають по 50-100 мл 3-4 рази на добу за півгодини до їди.

Далі

До змісту Євген ТОВСТУХА Фітоетнологія українців