Євген ТОВСТУХА
Фітоетнологія українців

Розділ VIII

С е р п е н ь

Серпень – останній місяць літа. Він несе орієві урожайне поле, доглянутий та відгодований приплід свійської живності, рясні обважнілі гілки садовини та багатство різноманітної городини. Узагальнено – дарунки небес, як ознаку надійного добробуту. У серпні замовляють збіжжя і сади.

Замовляння збіжжя

Жито-пшенице і всяка пашнице! Проростай, накущуйся, буяй! Хай тебе не виморожують ні ранні морози осінні, ні люті січневі, ні тягучі та набридні березнево-квітневі. Наврунюйся, зелена озимино, щоб наступного літа ти подарувала добірне і ваговите збіжжя. Озимину та яре, сонячне збіжжя. Пшеницю, ячмінь, просо, гречку, овес. До зерна увесь! Щоб виросло, достигло, не висохло без вологи і не засохло на пекучому весняному та літньому сонці. Небо, небонько наше! Таке близьке, таємниче і далеке. Громадь хмари-хмароньки! Не руйнівні з громами та блискавками, а з теплими, тихими та тривалими дощами. І на сади та городи, і на озимину та ярину. На врожай, добробут. На славу хліборобську. Таку тяжку, вимогливу, непередбачливу та відповідальну.

Гречко, гречко! Хай буде гречка, аби не суперечка. Рости, гречко, квітни, віддавай свої бурштинові запашні меди на здоров’я, короваї та ритуальні напої. На щодень і на свято, не мало, а багато. Доспівай у насінні, гречко-греченько. Бо ж гречана ка-ша сама себе хвалить... І є за що.

А ми просо сіяли-сіяли,
Ой Дід-Ладо сіяли-сіяли...

Витоптувати не посміємо. Господарність і лад не дозво-лять. Рости, просо, з ваговитим волоттям. Щоб у жодному стеблі не вродило пужини, а вродила смачна каша, радість наша. Овес, овес! Ми тебе зберемо до зерна увесь. Ти наша гігієнічна каша, поживна страва. Наші харчові ліки і для немовляти, і для підлітка, і для дорослого, і для старого. Достигай, збіжжя наше золоте! Замовляємо небо посилати дощі, коли ростуть та цвітуть та вруняться сивими хвилями поля і лани, а не тоді, коли косимо та збираємо. Замовляємо Сонце ясне, блакить далеку, світ небесний і Всесвіт! Посилайте нам погоду не на годину і не на хвилину, а на тижні. Щоб ми скосили і змолотили, провіяли, висушили і занесли до комори чи завезли до елеваторів. Збіжжя наше золоте! Ми зберемо тебе до зернини. Не дамо ні гризунам, ні комірним шкідникам. Дамо тебе людям та живності. На каші, харчі наші. На сонячні паляниці і весільні короваї. Для буднів і свята, щоб щастя було багато. На славу роду і родоводу. Народу і землі нашій матінці.
Слава тобі, Сонце ясне! Слава тобі, Земле красна! Слава сонячному хлібові! Святому, ритуальному і щоденному!..

Замовляння саду

Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть...
Т.Шевченко

Вишеньки-черешеньки, яблуньки та грушки. Сливоньки-чепурушки. Як гарно я вас доглянув. Обкопав та підживив ваші корені. Щедро поливаю водицею-сестрицею. Пильную кожну вашу гілочку та формую крону круглу, мов земна куля. Майструю шпаківниці та годівниці для птахів. Щоб не плодилася ненажерлива гусінь та не поїдала листків і плодів. Не зводила до загибелі як садовини, так і плодових дерев. І випростовуєтеся ви до неба. Вишеньки-черешеньки, яблуньки та грушки, сливи-чепурушки. І сягаєте ви у височінь. І ваші плоди щедро наливаються сонцем та цілющою снагою землі.

Небеса далекі та близькі хмари! Не посилайте на землю градобоїв та смерчів. Ураганів та страхітливих громів, вогняних блискавок. Не ламайте гілок, не калічте стовбурів, не обтрушуй-те недоспілих плодів. Адже їх чекає багата осінь. Достиглими, соковитими, смачними, запашними. На весільному і щоденному столі. В льоху та коморі. Для добробуту та здоров'’я. Як наїдок, ліки, як благословення матінки-природи.
Саду наш, вимріяний та доглянутий! Ти наша щоденна краса, надія, наша запашна дієта. Ти – мікроелементи, вітаміни та полівітаміни, наш імунітет. Страви з садовини, соки та киселі, узвари та вироби з тіста були у наших пращурів ритуалами, святощами, які єднали їх із Сонцем, загадковою природою, чарами рослинного світу. І в лісі, і в гаю, і на пагорбах, і на левадах та галявинах. І вдома і понад битими шляхами історії наш народ садив, плекав і прославляв. І дику грушу та черешню, і калину та малину, і яблуню та сливу, і смородину та аґрус. Доглядав їх, поливав і шанував. Гордився врожаєм. І смакував з дітьми та внуками. З родичами та сусідами. З добрими знайомими і незнайомими людьми. На дорогу і в поле, в далекі та близькі краї дарував наш народ добрим людям садовину, як оберіг доброї сили, здоров’я, вітамінного харчу.

Ой да ішли хлопці з ярмарку,
Ой да ізрубали яблуньку...

Хлопці! Не рубайте яблуньки! Вона, як і ви, надто молода. Виросте, набереться сонячної та земної снаги і дасть очікувані плоди.
Люди! Пильнуйте сади та городи, зеленого, щедрого та відданого тотема українців!..

Спасівка

Відспівала в розмаїтті пташиного збудженого щебету Весна. Прийшло Літо з його турботами та клопотами про збір урожаю. Скільки затрачено уміння, терпіння та снаги, щоб все пе-редбачити: посадити, посіяти та доглянути на полях, городах чи ланах. З якою надією та сподіванням орій дивиться на небо і че-кає від нього Сонця, рясних дощів без вітрюганів, градобоїв та весняних запізнілих приморозків. В кінці липня та на початку серпня просить у Вселенського Розуму – Сонця, Сонця, Сонця!!! Адже – Сонце – Божество, що в доброті та лагідності посилає тепло, без якого нидіє душа, тіло і все живе на землі. І в гніві – посилає спеку, від якої в’яне, засихає і вмирає все суще на землі. Впродовж липня та на початку серпня наші далекі пращури замовляли Небо і просили в нього лагідного ставлення як до людини, так і взагалі до всього, що росте та дихає.

Початок серпня наші далекі та близькі пращури називали Спасівкою. Це благословенна пора земних очікувань дарунків та справжнього достатку. Доспіло різноманітне збіжжя, городина, садовина. Пасічники заготовляють віск та духмяний бурштиновий мед. Збирають мак не лише як харчовий продукт, а як символ та магію здоров’я, сили та достатку.

Але орій-ратай не лише збирає, висушує, заготовляє на осінь та довгу і холодну зиму різноманітні продукти, а й замовляє Небо та Спаса – язичницького бога численних літніх дарів. І від Спасу готує не лише рукавички про запас, а й здоров’я… про запас. Це і зберігання численних зернових культур, садовини та городини. Двох останніх – особливо, бо вони є наріжним каменем забезпечення людського організму вітамінами. Власне, полівітамінами, мікро- та макроелементами, рослинними ферментами тощо. В далеку давнину основними консервантами садовини та городини окрім тепла (сонце, печі, сушіння) були сіль та мед. Багато садовини та городини на осінь та зиму квасили. При квасінні яблук, груш, слив, огірків, помідорів та іншої садовини і городини до джерельної води додавали не лише сіль, а й материнку, хамеріон вузьколистий, корені з кореневищами гравілату міського, оману високого, перстачу прямостоячого, стебла кропу запашного та гісопу лікарського, корені петрушки та зубки часнику, траву чаполочі запашної. Таке поєднання лікарських та пряносмакових і фітонцидних рослин забезпечувало тривале зберігання квашеної садовини та городини і їхню полівітамінну цінність, попереджувало розмноження цвільових грибків і гнильних мікробів. Водночас максимально забезпечувало високі смакові якості квашених продуктів і мінімально їх денатуровало. До заквашування садовини та городини наші пращури ставилися як до значної ритуальної справи. Материнкою, м’ятою, коренями з кореневищами гравілату міського та оману високого обкурювали діжки та барильця, в яких квасили садовину та городину, проводили замовляння доброго апетиту і, взагалі, – здорового духу. Бо, справедливо вважалося: як людина мала добрий апетит, то вона повна енергії та здоров’я і має достатньо сил, щоб виконати значну весняну, літню та осінню напружену і тривалу фізичну працю. У Спасівку сушили яблука, груші, сливи, малину, смородину; плоди глоду, шипшини, барбарису, пізніше – горобини звичайної, а у червні – суниці та полуниці тощо, щоб глибокої осені, взимку та ранньої весни готувати високовітамінні узвари та драглі.

Особливою увагою у Спасівку, як і впродовж річних язич-ницьких свят, користувалися ритуальні вироби з тіста. Це круглі паляниці – уособлення Сонця. Вареники і різноманітні рогалики – уособлення Місяця. Візерунчасті зірочки, багатогранні коржики – уособлення Зірок,– дітей Космосу, коржі з маком, духмяні медівники тощо.

Перші снопи пшениці, зібрані на громадській чи особистій ниві, ретельно замовляють на добробут та здоров’я, обмолочують, провіюють, сушать, молють. Вимоги до перших паляниць та і взагалі до ритуальних виробів з тіста – особливі. Окрім яєць, сметани, меду додають ще й відвар запашних лікарських рослин. Наводимо рецептуру ритуального відвару.

Коренів з кореневищами гравілату міського 10 г
Плодів глоду колючого 8 г
Трави материнки звичайної 5 г

Коренів з кореневищами оману високого 5 г
Трави чаполочі запашної 2 г

Спосіб приготування.
Відважують лікарську сировину, заливають 1,5 л води, кип’ятять 5 хв., настоюють 2 години, проціджують і доливають до тіста. В залежності від кількості тіста готують і відповідну кількість відвару,– 3-6 л чи більше названого відвару. Змішують тісто з теплим відваром лікарських рослин.

Цієї пори набувають широкого застосування рослини, які сприяють поліпшенню загальних обмінних процесів. Вони знайшли виправдане застосування для лікування захворювань суглобів, хребта, травної системи, підшлункової та щитоподібної залози.
Звертаємо увагу на ці рослини, рецепти сумішей та композицій.

1. Енотера дворічна – Oenothera biennis L.
Родина онагрові – Onagraceae.

Дворічна або однорічна трав’яниста рослина. Стебло прямостояче, просте або з незначними розгалуженнями, 50-80 см заввишки. Листки розетки – видовжено-оберненояйцеподібні, цілокраї або виїмчастозубчасті. Стеблові листки – видовженоланцетні, віддаленодрібнозубчасті. Квітки двостатеві, великі, 4-пелюсткові, жовті, сидячі, самотні, в пазухах верхівкових листків. Поширена енотера дворічна по всій Україні. Росте на галявинах, біля залізничних шляхів, озер, понад урвищами.
Сировина. Для медичного застосування заготовляють верхівкові квітучі частки рослини. Їх сушать у теплих просторих приміщеннях. Зберігають у щільній паперовій тарі.
Хімічний склад. У рослині знайдені флавоноїди, цериловий спирт, дубильні, смолисті та слизові речовини, пентозани та флобафени, пігменти, ситостерин, інвертні цукри.
Дія, застосування.
В’яжуча, анестезуюча, заспокійлива.
Препарати енотери дворічної застосовують при маткових, кишкових, шлункових та гемороїдальних кровотечах; дизентерії, проносах різноманітної етіології, запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів, бронхоектатичній недузі, зокрема при кровохарканні, кашлюку, ядусі, нефролітіазі, для промивання гнійних та застарілих ран; при бешисі, екземах, для полоскання горла та ротової порожнини, при ларингітах, трахеїтах, ангінах, стоматитах, пародонтозі, капіляротоксикозах, васкулітах тощо. Вживають по 1-4 столових ложки 2-3 рази на добу за 30 хв. до їди.

Приготування настою.
Беруть столову ложку рослини, заливають склянкою окро-пу, настоюють 4 години.

2. Люцерна серпоподібна – Medicago falcata L.
Родина бобові – Leguminosae (Fabaceae).

Багаторічна трав’яниста рослина з веретеноподібним кореневищем. Стебла численні, висхідні, іноді сланкі, 40-80 см заввишки. Листки чергові, трійчасті, з довгасто-клиноподібними листочками. Квітки дрібні, цитриново-жовті, зібрані у двобічно-симетричні голівки. Плоди – серпоподібні боби. Росте люцерна серпоподібна на сухих луках, пагорбах, пустирях, сонячних галявинах. Вирощується також у культурі як цінна кормова білкова рослина.
Сировина. Для лікарських потреб заготовляють надземну частину рослини або квітучі верхівки. Їх сушать у теплих просторих приміщеннях. Зберігають у щільній паперовій тарі.
Хімічний склад. У рослині знайдені протеїн, аскорбінова кислота, каротин, сапоніни, солі кальцію, сліди алкалоїдів.
Дія, застосування.
Кровоспинна, вітамінна, антидіабетична.
Препарати люцерни серпоподібної застосовують при запальних захворюваннях дихальних шляхів, цукровому діабеті, кишкових, маткових та гемороїдальних кровотечах. Але найголовніше – при гіперплазії щитоподібної залози, гіпертиреозах, тиреотоксикозах тощо. Лікування захворювань щитоподібної залози триває 1,5-2 роки. Щоквартально роблять перерви у лікуванні на 7-10 діб.

Приготування відвару.
Беруть столову ложку подрібненої рослини, заливають склянкою води (200 мл), кип’ятять на малому вогні 10 хв., настоюють 4 години. Вживають по 100 мл 3 рази на добу за півгодини до їди.

3. Самосил гайовий – Teucrium chamaedris L.
Родина губоцвіті – Labiatae (Lamaceae).

Невисокий розгалужений напівкущик зі сланким кореневищем. Стебло повзучо-висхідне. Гілочки при основі – здерев’янілі. Листки супротивні, звужені в короткий черешок; нижні – обернено-яйцеподібні, верхні – довгасті, нерівномірно надрізано-зарубчасті. Квітки неправильної форми, утворюють коротке китицеподібне верхівкове суцвіття, віночок блідо-пурпуровий. Плід – розпадний горішок. Росте у хвойних та мішаних лісах окремими куртинами, на галявинах та узліссях. Рослина світлолюбна. Цвіте у червні-липні. Поширений по всій Україні.
Сировина. Для медичних потреб заготовляють надземну частину рослини під час цвітіння. Сушать у теплих приміщен-нях, які добре провітрюються. Зберігають у щільній паперовій тарі.
Хімічний склад. У траві самосилу гайового виявлені леткі запашні олії (близько 0,06%), таніни, фурандитерпенові лактони (гіркі на смак), флавоноїди, фітонциди, вітамін С, дубильні речовини.

Дія, застосування.
В’яжуча, секреторна, протизапальна, антимікробна, жовчо-творна, сечогінна, анестезуюча.
Препарати самосилу гайового застосовують при анацидних, гіпацидних та атрофічних гастритах, атонії жовчного міхура, для стимуляції кровотворення; лікування гепатитів, гепатохолецеститів та панкреатитів, жовчнокам’яній та нирковокам’яній недузі, подагрі, ревматизмі, імпотенції; при білях, геморої, а також для лікування гнійних ран, вугрів, фурункулів та карбункулів.

Приготування настою та відвару.
Беруть столову ложку рослини, заливають склянкою окропу, настоюють 4 години, вживають по 50 мл 3 рази на добу за 30 хв. до їди.
Для спринцювання беруть 2 столові ложки самосилу гайового, заливають 200 мл води, кип’ятять 5 хв., настоюють 2 години, фільтрують і проводять спринцювання піхви при вагінітах, білях, грибкових захворюваннях щоденно впродовж 5-10 діб.

4. Сідач коноплевий – Eupatorium cannabinum L.
Родина айстрові (складноцвіті) – Asteraceae (Compositae).

Багаторічна трав’яниста рослина 1,5-2 м заввишки. Стебло прямостояче, просте або розгалужене. Листки супротивні, короткочерешкові, зісподу залозисті. Нижні листки розсічені на 5, а середні – на 3 ланцетні, загострені, по краю нерівновеликозубчасті частки. Верхні листки цілокраї. Квітки сидять у дрібних численних кошиках, які зібрані в густі щиткоподібноволотеподібні суцвіття. Квітки мають ледь відчутний медовий запах. Віночок білий або брудно-рожевий. Цвіте рослина у червні-вересні. Росте по всій Україні. Поширена на вологих берегах річок, заплав, у вільшаниках, на вологих торфовищах. Схильний засмічувати значні вологі регіони.
Сировина. Для лікарської мети заготовляють квітучі верхівки сідача коноплевого під час цвітіння. Їх сушать у теплих просторих приміщеннях. Зберігають у щільній паперовій тарі, запо-бігаючи проникнення молі, яка жадібно пожирає висушену траву, поскільки в ній наявний як і в омані, коренях кульбаби лікарської, коренях цикорію – полісахарид інулін.
Хімічний склад. У рослині знайдені летка олія (близько 0,3%), рутин, гіперозид, сапоніни, дубильні речовини; аскорбінова кислота, холін, інулін, сесквітерпеновий лактон еупаторіопікрин, І-інозит, кумарова та ферулова кислоти; ароматичні оксикислоти – кавова, хлорогенова, ізохлорогенова тощо.
Дія, застосування.
Жовчогінна, проносна, потогінна, сечогінна, секреторна.
Препарати сідачу коноплевого застосовують при запальних недугах нирок, сечоводів, сечового міхура, захворювань печінки та жовчного міхура, обмінних поліартритах, екземах, нейродермітах, панкреатитах; для заспокоєння нервової системи та поліпшення сну; при закрепах, діабеті, ревмокардитах, люмбаго.

Приготування настою.
Беруть столову ложку сировини, заливають склянкою окропу, настоюють 4 години, вживають по 100 мл 3 рази на добу за півгодини до їди.

5. Яглиця звичайна – Aegopodium podagraria L.
Родина селерові – Apiасеае.

Багаторічна трав’яниста рослина з довгим сланким кореневищем. Стебло порожнисте, голе або короткоопушене, у верхній частині розгалужене. Нижні прикореневі листки на довгих черешках, широкотрикутні в обрисі. Листки 2–3-розсічені, листочки видовжено-яйцеподібні, по краю гостропилчасті, на коротких черешках. Верхові стеблові листки дрібніші, на коротких, розширених у напрямку піхви черешках. Квітки у верхівковому суцвітті утворюють складний щиток з 20–25 променями. Квітки з простою віночкоподібною роздільнопелюстковою п’ятичленною оцвітиною. Пелюстки білі, на верхівці глибоковиїмчасті.
Поширена яглиця звичайна по всій Україні. Росте у листяних та мішаних лісах, гаях, дібровах, серед чагарників. Цвіте у травні.
Сировина. Для медичних потреб заготовляють рослину під час цвітіння. ЇЇ сушать у теплих приміщеннях, зберігають у щільній паперовій тарі.
Хімічний склад. У рослині знайдено аскорбінову кислоту (65—100 мг%), каротин (близько 8 мг%), білкові речовини (бли-зько 22%), мікроелементи заліза (16,6 мг%), міді (1,99 мг%), марганцю (2,13 мг%), титану (1,58 мг%), бору (3,9 мг%), кальцію, кобальту тощо.
Дія, застосування.
Секреторна, діуретична, протизапальна, анестузуюча, рано-загоювальна.
Препарати яглиці звичайної застосовують при анацидних та гіпацидних гатритах, захворюваннях сечостатевих органів, обмінних поліартритах, гепатитах, гепатопанкреахолецеститах, запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів, при білях та трихомонадних кольпітах.

Приготування настою та відвару.
Беруть 2 столові ложки сировини, заливають 400 мл окропу, настоюють 2 години. Вживають по 100 мл 3-4 рази на добу за півгодини до їди.
Для спринцювань беруть 4 столові ложки сировини, заливають 400 мл води, кип’ятять 10 хв., настоюють 2 години, фільтрують. Проводять спринцювання піхви 3-4 рази на тиждень перед сном.

Рецептура комплексного препарату.

Спиртова композиція.

1. Трави енотери дворічної 5 г
2. Трави люцерни серпоподібної 10 г
3. Трави самосилу гайового 3 г
4. Трави сідачу коноплевого 10 г
5. Трави яглиці звичайної 7 г
6. Спирту 40° до 1,5 л

Приготування препарату.

Вагову частину перелічених лікарських рослин, заливають водно-спиртовим розчином названої концентрації, настоюють 15-20 діб, струшують кілька разів на добу, фільтрують.
Дозування.
Вживають настоянку усередину по 1-3 столові ложки на ложці води 3-4 рази на добу за півгодини до їди.

Настій.

Рецептура.

1. Трави енотери дворічної 10 г
2. Трави люцерни серпоподібної 7 г
3. Трави самосилу гайового 3 г
4. Трави сідачу коноплевого 5 г
5. Трави яглиці звичайної 5 г
6. Окропу до 1,5 л

Приготування.
Беруть вагову частину названих рослин, заливають 1,5 л окропу, настоюють 4 години. Вживають по 50-100 мл 3-4 рази на добу за півгодини до їди.

Показання до застосування.

Запальні захворювання печінки та підшлункової залози, цукровий діабет, закрепи, анацидні, гіпацидні та атрофічні гастрити, обмінні поліартрити, запальні захворювання верхніх дихальних шляхів, недуги щитоподібної залози; при нефро- та холелітіазах; маткових, шлункових та гемороїдальних кровотечах, капіляротоксикозах. Терміни лікування визначаються індивідуально для кожної особи і окремої недуги. Доцільно чергувати (по тижнях) спиртові композиції та настої.
Особливою популярністю серед українців (і не безпідставно) користуються у Спасівку різні гатунки ягідних та запашних культур. З них готують страви: узвари, киселі, драглі та особливі напої. Назвемо деякі з них.

1. Агрус звичайний – Grossularia reclinata Mill.
Родина агрусових – Grossulariaceae.

Багаторічна кущова рослина, яка досягає іноді 150 см заввишки. Пагони колючі. Поширений по всій Україні. Плоди – несправжні ягоди, видовжені чи округлі; білого, рожевого, червоного і навіть чорного кольору.
Сировина. Використовують плоди агрусу звичайного як зеленими, так і стиглими. Їх сушать, або зацукровують з розрахунку одна частина подрібнених плодів на дві частини цукру-піску. Зберігають у скляній тарі та прохолодних приміщеннях.
Хімічний склад. Плоди агрусу звичайного містять понад 10% цукрів: фруктозу, глюкозу, сахарозу; аскорбінову кислоту (близько 30 мг%), каротин (0,2 мг%), вітамін Е(0,56 мг%), фолієву кислоту, флавоноїди; сполуки заліза, йоду, калію, міді, мар-ганцю, цинку, фтору, бурштинову кислоту тощо.
Дія, застосування.
Вітамінна, сечогінна, жовчогінна, проносна.
Страви та агрусові напої корисні і доцільні як жовчогінні, сечогінні та проносні засоби. Вони нормалізують кров’яний тиск, благотворно впливають на функцію нирок та сечового міхура, значно поліпшують загальний обмін речовин. Вживають страви та агрусові напої при анемії, хронічних закрепах. У народній медицині – при онкологічних захворюваннях.
Новітня наука, вивчаючи внутріклітинні енергетичні процеси, робить висновки, що бурштинова кислота, яка є у плодах агрусу, абрикосів, чорниць та інших ягід, має властивості “еліксиру” молодості і дуже показана для вживання людям похилого віку, а також при виснажливих та затяжних інфекційних неду-гах, травмах, опроміненнях, перебуванні у зонах з підвищеною радіацією; для працівників АЕС, атомних реакторів, уранових рудників, рентгенологів, осіб, які проводять досліди з радіоактивними ізотопами та обробляють збіжжя і посіви гербіцидами і пестицидами.
Протипоказано вживати агрусові страви при загостреннях виразкової недуги шлунку та дванадцятипалої кишки, проносах різноманітної етіології.

2. Меліса лікарська – Melissa officinalis L.
Родина губоцвіті – Labiatae.

Багаторічна трав’яниста рослина. Стебла чотиригранні, листки темно-зелені. зверху – голі, знизу – ясно-зелені, опушені, яйцеподібні, на верхівці загострені. Квітки дрібні, розташовані у пазушних суцвіттях верхніх листків. Чашечка двогуба, трубчасто-дзвоникоподібна. Віночок спочатку жовтий, та згодом стає білим або малиновим. Цвіте у червні-серпні. Походить з Середземноморського регіону. В Україні росте майже в кожній області, дуже популярна в народі.
Сировина. Для медичних потреб заготовляють листки меліси лікарської до початку цвітіння. Їх сушать у теплих просторих приміщеннях і зберігають у щільній паперовій тарі.
Хімічний склад. У рослині виявлено дубильні речовини (близько 5%), смоли, кавову, олеанову та урсолову кислоти, вітамін С (140-150 мг/100 г), летку олію (близько 0,33%), яка містить цитраль, гераніол, цитронелаль, мірцен, ліналоол, слиз.
Дія, застосування.
Заспокійлива, сечогінна, анестезуюча, протиспастична, секреторна, кардіотонічна.
Препарати меліси лікарської застосовують при порушенні сну, особливо у людей похилого віку, серцебитті, стресових станах, перед складними операціями, іспитами, значними розумовими та психічними напруженнями; при кольках у кишковому тракті, порушенні перистальтики кишечника, метеоризмі, кашлі, зокрема кашлюці, запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів; невритах, радикулітах, люмбаго, остеохондрозі, обмін-них та ревматоїдних поліартритах, тахікардії та екстрасистолії, вегетосудинній дистонії, ішіасі, епілепсії, анацидних та гіпацидних гастритах.

Приготування настою.

Беруть столову ложку сировини, заливають склянкою окропу, настоюють 4 години. Вживають по 1-2 столових ложки 3 рази на добу за півгодини до їди.

Досить популярні ванни з таких лікарських рослин:

Рецептура.

Меліси лікарської 100 г
Квіток ромашки лікарської 100 г
Трави чебрецю звичайного 100 г
Трави деревію звичайного 100 г

Спосіб приготування і застосування.
Відважують сировину, заливають 3 л окропу, настоюють 2 години, доливають до загальних ванн. Застосовують при обмінних поліартритах, невритах, остеохондрозі, оперізуючому лишаї, стресових станах, вегетоневрозах, міастенії, пігментних плямах, вітіліго, псоріазі.
Ванни приймають 2-3 рази на тиждень впродовж 2-3 місяців. Температура води 37-39°С, експозиція 15-20 хв.
Ранньої весни вельми доцільні салати з таких лікарських рослин:

Рецептура.

Листки меліси лікарської 15 г
Листки гравілату міського 20 г
Листки кульбаби лікарської 15 г
Стебельця спаржі лікарської 20 г
Трава яглиці лікарської 25 г

Приготування і вживання.

Листки, стебельця і траву ретельно миють холодною водою, подрібнюють, додають 20 г соняшникової (не рафінованої) олії, сіль.
Вживають при анацидних, гіпацидних та атрофічних гастритах, захворюваннях печінки та підшлункової залози; обмінних поліартритах, стресових станах, асцитах, запальних недугах сечостатевої системи. Термін лікування 4-5 тижнів.
Примітка.
В рецептурі наведена добова доза, яку ділять на 2-3 прийоми.

3. Ожина сиза – Rubus caesius L.
Родина розові – Rosaceae.

Невисокий кущ, що іноді досягає 1,5 заввишки. Стебла тонкі, часто стеляться по землі, утворюючи значні колючі зарості. Листки трійчасті. Квітки великі, білі, утворюють негусті щитки. Чашолистків і пелюсток – по 4-5.
Плід – складна сливово-чорна, іноді сиза соковита кістянка, яка за формою нагадує ягоду малини.
Рослина поширена в лісових районах України. Росте на галявинах, вологих луках, у мішаних і листяних лісах, перелісках, гаях, дібровах.
Сировина. Для лікарських потреб використовують достиглі плоди ожини сизої, які збирають у серпні-вересні. Їх сушать у теплих просторих приміщеннях або перетирають з цукром з розрахунку 1:2. Зберігають сушені плоди у щільній паперовій тарі, а зацукровані – у скляному посуді з щільними кришками.
Хімічний склад. У плодах знайдено цукри (6-6,8%), яблучну, цитринову, винну кислоти, вітамін С (5мг/100 г), дубильні та пектинові речовини, азотисті сполуки, каротин (0,5 мг/100 г), ?-токоферол.
Дія, застосування.
Вітамінна, кровоспинна, в’яжуча, протизапальна, потогінна.
Сушені та консервовані плоди використовують при проносах, гастритах та ентеритах, запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів, безсонні, істерії, патологічному клімаксі, запальних недугах сечостатевої системи.
Порядок приготування і вживання.
Беруть 2 столові ложки сировини, заливають 200 мл окропу, настоюють півгодини. Вживають по склянці 2-3 рази на добу за півгодини до їди.
Настоєм полощуть ротову порожнину 2-3 рази на добу при ангінах, запальних недугах зубів, аденовірусних недугах, втраті голосу.

4. Суниці лісові – Fragaria vesca L.
Родина розові – Rosaceae.

Багаторічна трав’яниста рослина. Стебла прямостоячі або висхідні, усіяні волосками. Листки трійчасті: зверху – темно-зелені, зісподу – сизо-зелені. Квітки білі, великі, зібрані в щиткоподібне рідке суцвіття, на довгих притиснутоволосистих квітконіжках. Плід – ягодоподібний, конічний, до основи укутаний сім’янками, має яскраво-червоний колір, приємний смак і запах.
Поширені суниці лісові на галявинах та узліссях хвойних і мішаних лісів, узбіччях шляхів, старих цвинтарях, лісосмугах. Цвіте рослина у травні, плоди достигають у червні.
Сировина. Для лікарських потреб заготовляють плоди суниць лісових. Їх сушать у теплих просторих приміщеннях або перетирають з цукром з розрахунку 1:2. Зберігають сушені плоди у щільній паперовій тарі, а зацукровані – у скляному посуді з щільними кришками.
Хімічний склад. Плоди містять цукри (близько 10%), цитринову, яблучну та саліцилову кислоти (близько 1,6%), дубильні речовини, пектини, летку олію, аскорбінову кислоту (близько 60 мг/100 г), каротин (0,08 мг/100 г), тіамін (0,03 мг/100 г), рибофлавін, філохінон, ніацин.
Дія, застосування.
Вітамінна, кровоспинна, сечогінна, жовчогінна.
Плоди використовують для лікування обмінних поліартри-тів, нефро- та холелітіазів, гіпохромній анемії; при анацидних, гіпацидних та атрофічних гастритах.

Порядок приготування і вживання.
Беруть 2 столові ложки сировини, заливають 200 мл окропу, настоюють півгодини. Вживають по склянці 2-3 рази на добу за півгодини до їди.
Курси лікування 2-3 місяці (атеросклероз, гіпертонічна недуга, анемії, недуги селезінки, нефро- та холелітіаз).

5. Хамеріон вузьколистий – Chamerion angustifolium (L.) Holub.
Родина онагрові – Onagraceae.

Багаторічна трав’яниста рослина. Кореневище товсте, сланке. Стебло прямостояче, 100-200 см заввишки. Листки чергові, сидячі, цілісні, видовжені або лінійно-ланцетні, загострені. Зверху – темно-зелені, з полиском, зісподу – сизо-зелені, з густою мережкою добре помітних бічних жилок, які відходять від голо-вної майже під прямим кутом. Квітки двостатеві, неправильної форми, утворюють кінцеві багатоквіткові грона. Пелюстки пурпурово-червоні. Іноді білі чи блідо-рожеві, оберненояйцеподібні, на верхівці заокруглені, до основи звужені. Цвіте рослина з червня до серпня. Поширена по всій Україні. Росте на світлих галявинах, піщаних пагорбах, біля посівів, шляхів, на узліссях та вирубках.
Сировина. Для лікарської мети заготовляють квітучі верхівки та листки хамеріону вузьколистого під час цвітіння. Їх сушать у теплих, просторих приміщеннях, які добре провітрюються. Зберігають у щільній паперовій тарі.
Хімічний склад. Листки хамеріону вузьколистого містять дубильні речовини (10-20%), алкалоїди (0,1-1%), аскорбінову кислоту (близько 338 мг%), каротин, слиз (15 %), пектин; міне-ральні солі заліза (23 мг%), нікелю (1,3 мг%), титану (1,3 мг%), молібдену (0,44 мг%), бору (6 мг%); флавоноїди, тритерпеноїди, фенолкарбонові кислоти (кавову, n-кумарову, елагову).
Дія, застосування.
Анестезуюча, протипухлинна, протизапальна, ранозагоювальна.

Спосіб приготування та вживання.
Беруть столову ложку сировини, заливають склянкою окропу (200 мл), настоюють 30 хв. Вживають по столовій ложці 3 рази на добу за півгодини до їди.
Застосовують при гострих та хронічних запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів, виразковій недузі шлунку та дванадцятипалої кишки, злоякісних пухлинах травного каналу, захворюваннях шкіри, лікування свіжих та гнійних ран.

Рецептура відвару, настоянки, драглів.

Відвар.

1. Плодів агрусу звичайного 20 г
2. Листків меліси лікарської 15 г
3. Плодів суниць лісових 20 г
4. Плодів ожини сизої 25 г
5. Води 1,5 л

Порядок приготування та вживання.

Відважують сировину, заливають 1,5 л води, кип’ятять 5 хв., настоюють годину. Вживають по склянці 3 рази на добу за півгодини до їди.

Настоянка.

1. Плодів агрусу звичайного 15 г
2. Листків меліси лікарської 10 г
3. Плодів суниць польових 25 г
4. Плодів ожини сизої 15 г
5. Спирту 40° 1,5 л

Спосіб приготування та вживання.
Відважують названу сировину, заливають 1,5 л 40° спирту, настоюють два тижні. Фільтрують. Вживають по столовій ложці на ложці води за півгодини до їди.

Драглі.

Рецептура.
Беруть 1,5 л спиртової настоянки, додають 100 г цукру, 40 г желатину. Вміст складових частин доводять до кипіння, ретельно розмішують, розливають у відповідні форми та охолоджують. Вживають драглі на десерт як високогігієнічну та лікувальну страву по 50-100 г три рази на добу після їди. Термін придатності драглів 36 годин. Зберігають у холодильному обладнанні.
Відвар та спиртову настоянку вживають для нормалізації кров’яного тиску, при анемії, онкологічних захворюваннях стравоходу та шлунку; для стимуляції обмінних процесів у людей похилого віку; опроміненні та хіміотерапії онкологічних хворих, перебуванні у зонах з підвищеною радіацією. Для працівників АЕС, атомних реакторів, уранових рудників, лікарів-рентгенологів, осіб, які проводять досліди з радіоактивними ізотопами та обробляють збіжжя гербіцидами та пестицидами.
Вживають драглі, відвар та спиртову композиції потижнево впродовж 2-х місяців щоквартально.

Далі

До змісту Євген ТОВСТУХА Фітоетнологія українців