Євген ТОВСТУХА
Фітоетнологія українців

Розділ I

С і ч е н ь

Чи відпочивав коли-небудь спадкоємний селянин-виробничник у січні. Безперечно ні!.. Він завжди перебував у значних турботах-клопотах. Гадках-сподіваннях про землю, худібку, птицю. Садовину, озиме збіжжя. Та й про надійне зберігання ярого зерна-насіння, щоб вчасно посіяти та посадити і ранньовесняні культури, і городину, як зійде сніг та запарує у проміннях весняного сонця Земля-Матінка. Пан-Господар та Пані-Господиня доглядають тварин, пильнують зимовий приплід і поклоняються небові. Адже від нього залежить все: погода і негода, а значить і добробут та збитки. Сніги і завірюхи. Тепло, дощ та година. Останнім словом, селяни характеризують не часовий відтінок, а оптимальні і тривалі умови для сільськогосподарських робіт, догляду за полями та ланами. Луками і сіножатями для спішного використання сприятливих численних чинників – вчасного збирання та зберігання урожаю поточного року.
Звичайно, у процесі тривалого господарювання на землі у наших автохтонів-праукраїнців та українців, (у звичаєвому праві), відбувалися значні і значущі як господарські, так і культурно-мистецькі зрушення і досягнення. Праця несла не лише фізичну втому і нервове виснаження негараздами, неврожаєм та природними катаклізмами... Досвід наснажував людину сподіваннями про краще життя та буття, добробут, високу духовність. Людина вивчала небо, землю, воду, себе. Колективна праця, набуття епох і поколінь, спадкоємне звичаєве право значно організовувало працю, досвід, інтелект. Удосконалювало науку про землю, знаряддя праці, народну агрокультуру. На певному етапі у звичаєвому праві виникає особливе мистецтво – замовляння. Людина замовляє небо, сонце, землю, воду, себе. Свої успіхи у праці, певні чи значні досягнення у господарюванні вона пов’язує з божествами. Але з особливими (!). У праукраїнців та українців ми майже не знаходимо домінування підступних і злих-презлих та ненажерливих вищих істот. Боги наших далеких і близьких пращурів допомагають землянину і народити та доглянути дитину, оберігають нащадків від пошестей і злих сил, навчають як зростати, набувати науки та життєвого досвіду, повноцінно жити та працювати, бути відданими рідній землі, коханій чи коханому. Пильнують рід і родовід, звичаї, славлять Долю-Матінку. Матір-Слава (Покрова) навчає юнаків вояцького мистецтва для боротьби з ворожими зазіханнями. А коли у людини закінчується земний життєвий шлях, то Боги забирають її душу до Вирію. І також з певною означеною метою: допомагати сущим на землі людяно жити, працювати, пильнувати звичаєве право суголосно традиціям і рідній вірі. На дощечці 77 “Велесової Книги” ми знайомимося з нашими рідними Богами: Білояр, Ладо, Купало, Сінич, Житнець, Вінич, Зернич, Овсянич, Просич, Студень, Ледич, Лютець, Птичець, Звіринець, Мілич, Дождець, Погодець, Ягодець, Пчолич, Ростич, Ключень, Озорець, Вітрич, Соломич, Грибич, Лович, Бесідець, Сніжич, Странець, Свідич, Радич, Квітич, Крович, Травич, Стеблич, Маслянець, Живич, Відич, Листвич, Водич, Звіздич, Громич, Сімич, Липець, Рибич, Березич, Зеленець, Горич, Страдич, Чурець та Родич. Як постає з цього надто значного переліку, наші прапрапращури мали виняткові знання, високорозвинену мову означень і поетичну уяву. Багато з наведених слів стали прообразами назв місяців: Бере-зич, Квітич, Травич, Липець, а також значних фенологічних змін у природі: Сніжич, Водич, Громич тощо. Перелічені Боги дають нам значну і точну інформацію про господарську діяльність наших пращурів, як спадкоємних оріїв. Вони косили сіно (Сінич), вирощували жито (Житнець), овес (Овсянич), просо (Просич). Шанували і поклонялися траві (Травич), воді (Водич). Ловили рибу (Рибич), святкували спасівські дари (Спасич), пасічникували (Пчолич). Прапрапращури логічно мислили (Мислич), вели бесіди з людьми та навколишнім світом (Бесідець). Вони замовляли природу, рослин і тварин. Небо і воду. Все живе і неживе, що оточувало людину. Наші пращури не лише віддавалися праці. Вони вміли і святкувати. Урочисто, по-особливому. Святкували і щомісячно, і в певні пори року. Псевдо свят (майже на щодень впродовж року) принесло експансивне християнство. Але ці, так звані свята і святі,– чужі і ворожі нашому народові впродовж століть і навіть тисячоліть. Тому ми не зупиняємося, а відкидаємо їхній отруйний примітивізм, який тотально нищив і нищить праукраїнські та українські етнічні переконання, руйнує прадавні культурно-виробничі підвалини нашого звичаєвого права. Отже, першим натяком суголосного зв’язку, що його чинив наш далекий пращур з природою, поставали замовляння. Праукраїнець та українець замовляв персоніфіковану, люту і страшну стихію – холод – мороз. А тепер наведемо кілька десятків гадок про природу замовлянь.

Далі

До змісту Євген ТОВСТУХА Фітоетнологія українців