Євген ТОВСТУХА
Фітоетнологія українців

Розділ II

Л ю т и й

Головним богом третього місяця зими наші пращури вважали Велеса. Він не лише поважний старійшина давньої мудрості, а й “організатор” достатку. Велес піклувався і за розвитком торгівлі та опікував худобу. Як дику, так і свійську. Проте, наші боги не виступали особами якогось окремого моноспрямування. Велес благословляв пісню, танці, музику гаїв, лісів та полів; поезію весни, літа, осені, зими. Він пильно охороняв пасовиська та луки. Навесні, коли далекі і близькі пращури вигонили тварин після осіннього та зимового стійла на природу, вони спрямовували корів, коней, овець та кіз до Велесових капищ, замовляли луки та діброви, просили у “худобиного бога” допомоги на догляд пасовиськ, озер, струмків та джерел: “Щоб буйно росла травиця і прибувала джерельна водиця. Множився приплід – тваринний рід. Щоб за весну і літо на вівцях наростала тонкорунна вовна і ставала нею комора повна”.
У новорічних ритуальних дійствах спостерігаємо часом гумористичні особи у вивернутих кожухах, що годиться розуміти як символи достатку і Велесового багатства. Перед різдвом Коляди і на весіллях часто бажають поважні гості та батьки моло-дятам і добрим людям: “Будьте багаті і як кожух та Велес волохаті”.
У прадавніх народних замовляннях часом зустрічаємо і конкретні означення:

Ой, Велесу, Велесоньку,
Дав ти нам просечко на кашоньку,
А м’ясонько на ковбасоньку.
А колесо і віженьки
На небесну і земну доріженьки.

А уже у зведеному прадавньому кодексі українців “Велесовій книзі” знаходимо найбільш повну характеристику цього міфопоетичного персонажу.

Слава Велесу!

Вночі Велес іде по Сварозі,
По молоці небесному,
Іде до свого обійстя.
А на зорі звертається до воріт.
Там ми чекаємо його,
Щоб зачати співи
І славити Велеса
Від віку й до віку.
І славимо його храмину,
Яка блискотить
Багатьма вогнями
І стає всенька
Жертовницею чистою.
Це Велес навчав
Праотців наших
Орати землю,
Засівати цілини
І жати снопи колосисті
На струджених полях,
І ставити Снопа
При вогнищі у хаті
І шанувати Його,
Як Отця Божого.

Лютий місяць в Україні сніговий, похмурий і холодний. Та господар-селянин часто ходить на поля, лани та городи. Відкидає товсті шари злежаного снігу і довго та пильно видивляється, як зимує жито-пшениця. Прорубує ополонки на річках та озерах, щоб не задихнулася риба без оздоровного розчинного кисню. Доглядає сади та ягідники від набридних зайців та мишоподібних гризунів, щоб останні не понищили приземних стовбурів, кори та коріння. І звичайно дякує Велесові за приплід телят, поросят, ягнят, лошат тощо. Утеплює їхні приміщення. Доїть корівок і готує молозиво. У народних віруваннях молозиво (молоко перших днів після отелення корів) вважалося особливою небесною стравою-ліками Велеса. Приготування молозива – то особливо піднесений ритуал. До рідини обов’язково додавали відвари та настої гравілату, калгану, медунки, м’яти, плодів шипшини, а також цукор чи мед. Молозиво давали споживати насамперед дітям, особам похилого віку, хворим запальними недугами печінки, верхніх дихальних шляхів, нирок і особливо недужим сухотами. В цьому ми завважуємо безперечну доцільність, як імунностимулюючого продукта живої природи.
Відновлюємо рецепт лікарських рослин для приготування молозива:

Корені з кореневищами гравілату міського 20 г
Плоди шипшини коричної 25 г
Кореневища калгану 15 г
Корені медунки лікарської 20 г
Води 2 л

Суміш кип’ятять на малому вогні 10 хв. Потім додають 10 г трави м’яти перцевої і настоюють 4 години. Фільтрують. Розчиняють з молозивом з розрахунку 1:1. Тушкують у печі до готовності. Цукор і мед додають попередньо за смаком чи уже на столі.
З лікарської сировини (як і у січні) заготовляють бруньки берези бородавчастої, сосни лісової та тополі чорної.

У звичаях нашого прадавнього народу великою пошаною користується призабуте свято Колодія. Час святкування його – та благословенна пора, коли зима з весною зустрічається. Назване свято багате веселими запальними піснями, дивними невимушеними ритуалами, нестримною радістю:

Благослови, мати,
Весну закликати,
Весну закликати,
Зиму проводжати.
Весна у човночку,
Зимонька в візочку.

Згадане свято триває довго – впродовж тижня. Першого дня відзначають родини Колодія.

Ой турицю, турицю
Та й на нашу вулицю.
Кума дитину знайшла,
Колодієм нарекла.

Поважна ряджена кума з великим, робленим животом, на очах у громади народжує Колодія в образі звичайнісінького, надто рухливого у золотавому одязі, білявого хлопчика. Після "пологів" кума з хлопчиком відразу зникає до іншої кімнати, щоб напоїти немовля чарами-соками Матері-Птиці і щоб він відразу став дорослим. І от за якусь мить він прилітає в особі переодягненої запальної жінки. Одяг його сонячний, козацький, вуса – довгі, чуб пшеничний. Він на дивному коні. Вогненний гривастий кінь і золотий Колодій уособлюють відновлення весняного сонця після тривалої похмурої та набридлої зими.
У ритуалах цього свята багато дійств. У діалогах та монологах його імпровізованих мізансцен звучать гадки:

– Пошануймо, люди добрі, наше сонечко повесніле, яке прибуло до нас в образі Колодія.

З Колодієм учасники свята обходять тричі навколо стола, славлять Колодія, Сонце, Весну, Світло. Після урочистого пошанування вони запрошують Колодія до гостин. Тут починається багато гумористичних ритуальних дійств, в яких переважають дотепні сцени та кепкування. Особливо з незугарних чи підстаркуватих парубків. Перепадає їм за те, що не вміють залицятись, скупі на слова, обіцянки, почуття. Не вміють шанувати дівочої вроди, спокусливих принад тощо. Врешті, не роблять щонайменшого кроку до одруження і ніяк не виберуть любу серцю та душі наречену. Таким парубкам у вибухах молодецького сміху та нестримного реготу прив'язують до ноги велику колодку як ознаку затятого бурлакування. Діяла й інша гадка: хлопець згодом втомиться тягати осоружну важку колодку та поспішить посилати старостів до дівки на виданні.
Збираючись на вечорниці, дівчата не лише веселились, змагались у дотепах, кепкували, мріяли-гадали про судженого, його красу, велич, обопільне щастя. Вони також пряли, вишивали, розмальовували писанки, пекли млинці, варили вареники тощо.

На вечорницях кожен хлопець неодмінно старався вибрати собі дівчину, щоб навесні разом ходити на "колодки" – вечорниці просто неба, під місяцем ясним. Щоб добре нагулятися і до зими побратися. Молодь та й літні люди збиралися гуртом, їх єднало давно очікуване свято Колодія. Дівчата, сподіваючись оманливих літніх любощів, весело заводять:

На колодку ішла –
Оглядалася.
На колодці була –
Милувалася.
А з колодки ішла –
Цілувалася.

Хвилі піднесених голосів то стихають, то наростають. І вже у світлиці відгукується і не хоче затихати переповнена спокусливими дотепами молода душа:

Ой була я на колодці,
Моргала на хлопців:
– Гаю, парубочки, гаю,
Гарні брівоньки маю...
А ще кращі намалюю,
Ними хлопців зачарую.
Ними хлопців зачарую,
З незугарних покепкую.
Чарую, зітхаю –
Черевички маю...
Якби не зітхала –
Черевичків би не мала.
Якби не манила,
То боса б ходила...

Після “смерті” Колодія приходить смуток. Але він тимчасовий. Обертається, крутиться в дужих і спритних парубоцьких руках вербове колесо, як символ невпинного руху Сонця. Радість переповнює весняною бадьорістю оновлені і спраглі до любощів серця:

Кроковеє колесо, колесо
Вище тину стояло, стояло...
Копу дива бачило, бачило.
Чи бачило колесо, колесо,
Куди милий їхав, поїхав.
За ним трава зелена, зелена
І дібровонька весела, весела.

Перед початком урочистого трапезування найповажніша жінка села, кутка, вулиці чи хутора (а в сиву давнину – волхв) проводять "Замовляння Колодія". Поступово гасне гам. Запановує на кілька хвилин урочиста тиша. Лише стукіт десятків спраглих сердець. Лише пильна увага і глибоке переконання, що громада дослуховується голосу вічності.

Замовляння Колодія

Спрагла земелько наша! Скидай хутчій свої снігові обладунки. Вже сонечко піднялося високо над обрієм. Вже бруньки на деревах зачервонілись, як щоки у засоромленої дівчини. Вже синички і дятли співають по-весняному. І метелики прокида-ються, бо надто заспали. І їжачок форкає, тривожиться. І стру-мочки течуть-дзюркотять удень і вночі. І дикі гуси летять на північ. І журавлині ключі, як поклик долі, то зринають у небі зовсім низько, то губляться і маячать темними виступцями високо-високо у блакиті.
Колодію, Колодію!!! Ти приніс велику надію. Надію на весну. Веснонько-весно, що ти нам принесла? Та з якого краю? З вирію принесла я тепло. Сонце, щебіт пташок та буяння зела. Надію на кращу долю, щастя та здоров'я. Пошли нам, доле, разом з Колодієвими напоями-настоями нову силу. Щоб ми не кашляли і не хрипіли. Не марніла наша душа та тіло. Пошли нам, доле, доброго настрою, щирих побажань та добробуту. Не посилай нам, доле, чорних заздрощів, ворогування та роздратування. Хай з наших вуст ніколи не зринає жодного слова неправди, зла, брехні, запроданства, зради. Хай слово наше не зранює ні жодного серця, ні жодної душі. А славить. Славить добро, правду, душевну велич і людську турботу про рідних, сусідів, немічних, сиріт, а також старих, змарнілих та зневірених. Хай сонячні Колодієві напої-настої повертають нам потужні сили. Бо навесні нас чекають і великі клопоти, і велика праця, і великі надії.

Слава тобі, Колодію! Ти нас об'єднав, обнадіяв, звеселив, додав сили та енергії, прогнав зневіру. Напоїв своїми цілющими напоями. Отим зелом сонячним, що розцвітало і буяло на Сонці, вітрі. На дощу рясному, на землі нашій, трудівниці. Кланяємося тобі низенько, що наприкінці зими ти приніс нам таку велику радість: зібратися гуртом. Одруженим подумати-погадати про майбутній урожай, дітей та внуків, життя-буття. Дівчатам та парубкам – повеселитись, позалицятись, вибрати собі пару не лише на весну чи літо, а й на все життя. Пиймо ж, люди добрі, Колодієві напої-настої і відновлюймо своє здоров'я та сили. Цілющі напої-настої і є наша велика сила. Сила ця походить від рідної землі. Сонця ясного, чистого неба, буйного зела, яке так пильнує, плекає, народжує наша земля. Живить його своїми міріадами мікроелементів і віддає нам, вдячним дітям землі, свого роду і народу. Своїх давніх традицій і своєї сонячної і прадавньої віри!..

Учасники свята п'ють напої та смачно закушують різноманітними вишуканими стравами. Час, коли зима зустрічається з весною, надто бідний з огляду на наявність свіжої садовини та городини. А отже, й на вітаміни, мінеральні солі, рослинні ензими тощо. Цієї пори люди дуже часто відчувають загальну втому, безсилля. Вони схильні до численних захворювань аденовірусної природи, коли (особливо у дихальних шляхах) активізується умовно-патогенна мікрофлора і виникають бронхіти, ларингіти, трахеїти, ангіни, пневмонії, риніти тощо. Наші далекі пращури знали про це і готувалися до свята Колодія надто серйозно: пекли, варили, смажили, тушкували. Була, звичайно, на столі і горілочка, і вино, і різні наливки.

Та головна увага у нас на Чернігівщині зверталась на Колодієві напої. Готували їх ранньої весни, влітку, на початку осені, коли цвіли, розбрунювалися та буяли численні лікарські рослини. На яких же рослинах зупинялась увага? Назвемо їх: медунка лікарська, подорожник великий, Петрові батоги (цикорій дикий), кропива дводомна, огірочник лікарський, яглиця звичайна, м'ята, чебрець, алтея лікарська, підбіл звичайний, гравілат міський, глід колючий, липа серцелиста, первоцвіт весняний, підмаренник справжній, верес звичайний, собача кропива серцева, деревій звичайний, горобина звичайна, калина, смородина чорна, аґрус тощо. Сировину перелічених рослин (листки, квітки, стебла, плоди) "консервували". Подрібнювали і заливали або медом, або перетирали з цукром із розрахунку 1:2. Під час війни виготовляли "цукор" самотужки. Мили цукрові буряки, подрібнювали, заливали водою з розрахунку 1:1 і відварювали у печі. Наступного дня відвар випарювали до третини рідини. Коли він охолоджувався та ставав густим, тоді заливали цим розчином рослини, гарно розмішували і ховали до льохів. Чекали Колодія. Знавці давніх ритуалів частували людей похилого віку, немічних, кволих та недужих, а також дітей не алкогольними, а саме Колодієвими напоями. Їх назбирувалося дуже багато. Але таємницю приготування останніх знали лише окремі люди. У нас в Макіївці знали моя прабабуся, бабуся та мати. У селах Сальному, Шняківці, Хвилівці, Терешківці, Лосинівці, Великій Дорозі автор також зустрічав відьом, ворожбитів, чаклунок, які вельми неохоче і лише у загальних рисах згадували ці напої, вважаючи їх "особливими", "знахарськими", які здатні повертати здоров'я навіть приреченим смертельною недугою хворим. Нижче ми коротенько проаналізуємо ці напої, попередньо провівши їхню реконструкцію.

Принцип приготування Колодієвих напоїв не складний. Беруть певні дози зацукрованих рослин (вибір рецептів залежить від недуги), заливають склянкою чи 1 л окропу, настоюють 1-2 години і вживають по 50-100 мл 2-3 рази на день протягом тижня або краще – дев'яти днів. Особливо змарнілим особам рекомендують споживати Колодієві напої 27 днів підряд: тричі по дев'ять разів.

А тепер розшифруємо названі напої та спробуємо їх оцінити. Перед приготуванням напоїв проводили замовляння рослин та співали:

Ходім, Колодію,
На нашу затію,
Будем їсти, будем пити,
Світ Божий хвалити.

Напої-настої при захворюванні дихальних шляхів

324. Трава медунки 1 ст. л.
Трава огірочника лікарського 1 ч.л
Липовий цвіт 1 ч.л.

325. Листки первоцвіту весняного 1 ст. л.
Листки гравілату міського 1 ч.л.
Трава деревію звичайного 1 ч.л.

326. Трава м'яти польової 1 ст.л.
Квітки та листки алтеї лікарської 1 ч.л.
Листки підбілу звичайного 1 ч.л.

327. Плоди смородини чорної 1 ст.л
Трава медунки лікарської 1 ч. л.
Листки подорожника великого 1 ч.л.

Коли переважало виснаження нервової системи – нудьга, безнадія, туга за втраченим чоловіком, дружиною, коханим чи коханою, при сварках за межі, побутових конфліктах тощо, тоді готували напої-настої для вгамування нервів.

328. Трава вересу звичайного 1 ст.л
Трава м'яти польової 1 ч.л.
Трава материнки звичайної 1 ч.л.

329. Трава собачої кропиви серцевої 1 ст.л.
Квітки та листки глоду колючого 1 ч.л.
Трава підмареника справжнього 1 ч.л.

330. Трава вересу звичайного 1 ст.л.
Трава собачої кропиви серцевої 1 ч. л.
Листки та квітки глоду колючого 1 ч.л

331. Квітки та листки глоду колючого 1 ст.л
Трава м'яти польової 1 ч.л.
Трава собачої кропиви серцевої І ч.л.

332. Трава вересу звичайного 1 ст.л.
Листки гравілату міського 1 ч.л.
Трава м'яти польової 1 ч.л

Споживали напої також із дев'яти "магічних" назв рослин, але тоді брали окропу не 200 мл, а 1 л.

333. Трава медунки лікарської 1 ст.л.
Листки подорожника великого 1 ч.л.
Квітки та листки алтеї лікарської 1 ч.л.
Листки первоцвіту весняного 1 ч.л.
Листки гравілату міського 1 ч.л.
Трава огірочника лікарського 1 ч.л
Липовий цвіт 1 ч.л.
Трава деревію звичайного 1 ч.л.
Трава материнки звичайної 1 ч.л.

334. Плоди горобини звичайної 1 ст.л.
Плоди смородини чорної 1 ч. л.
Плоди калини звичайної 1 ч.л.
Трава деревію звичайного 1 ч.л.
Липовий цвіт 1 ч.л.
Трава огірочника лікарського 1 ч.л.
Листки подорожника великого 1 ч.л.
Листки підбілу звичайного І ч.л.

335. Трава яглиці звичайної 1 ст.л.
Листки кропиви дводомної 1 ч.л.
Трава чебрецю звичайного 1 ч.л.
Листки подорожника великого 1 ч.л.
Плоди смородини чорної 1 ч.л.
Трава деревію звичайного 1 ч.л.
Трава материнки звичайної 1 ч.л.
Трава медунки лікарської 1 ч.л.
Листки берези бородавчастої 1 ч.л.

336. Листки подорожника великого 1 ст.л.
Листки первоцвіту весняного 1 ч.л.
Листки гравілату міського 1 ч.л.
Трава материнки звичайної 1 ч.л.
Листки та квітки алтеї лікарської 1 ч.л.
Трава медунки лікарської 1 ч.л.
Трава м'яти перцевої 1 ч.л.
Трава деревію звичайного 1 ч.л.
Плоди малини звичайної 1 ч.л.

Цими напоями оздоровлювали літніх людей, а також виснажених сухотами та при хронічних захворюваннях дихальних шляхів, травного каналу (анацидні, гіпацидні та атрофічні гастрити), недокрів'я.
При нервових виснаженнях також застосовували дев'ять рослин.

337. Трава вересу звичайного 1 ст.л.
Трава м'яти польової 1 ч.л.
Трава собачої кропиви серцевої 1 ч.л.
Листки та квітки глоду колючого 1 ч.л.
Трава материнки звичайної 1 ч.л.
Трава підмаренника справжнього 1 ч.л.
Трава деревію звичайного 1 ч.л.
Листки первоцвіту весняного 1 ч.л.
Трава чебрецю звичайного 1 ч.л.

338. Трава вересу звичайного 1 ст.л.
Листки гравілату міського 1 ч.л.
Трава підмаренника справжнього 1 ч.л.
Трава материнки звичайної 1 ч.л.
Трава чебрецю звичайного 1 ч.л.
Листки і квітки глоду колючого 1 ч.л.
Трава м'яти польової 1 ч.л.
Трава собачої кропиви серцевої 1 ч.л.
Трава розхідника звичайного 1 ч.л.

У дійствах Колодієвого свята брали участь багато ворогуючих людей (сусіди, заздрісники, свекрухи, невістки, зяті, тещі). І цим особам "по колу" давали напої, які "гасили колючі нерви".
Діяла глибока народна філософія: на Колодія обов'язково годиться помиритися, бо якщо ні, – тоді за весь рік (до нового Колодія) зло серце та душу так сточить, як шашіль конає тверду деревину, робить її крихкою, і згодом вона розпадається на порох. Напої давали пити впродовж усіх семи днів. Сьомого дня Колодій “вмирав”, а з ним повинні були вмерти зло, плітки, заздрощі, наклепи, ворожнеча. Люди обнімалися, цілувалися, раділи наближенню весни і співали:

Я на тебе, Колодію,
Маю всю надію,
А без тебе, Колодію,
Нічого не вдію.

Ворогуючі затягували хором:

Ой спасибі, Колодію,
Що зібрав до купки,
Гостювали, цілувались,
Аж злипались губки.

І вже окрилені, веселі, оздоровлені вітамінними напоями розходились по домівках, тоді співали оптимістичної:

Я тобою, Колодію,
Куди їду, то радію:
Чи ранесенько, чи пізнесенько,
Чи хутесенько-помалесенько.

Ще раз підкреслимо, що вживання полівітамінних напоїв та настоїв, які заспокоюють нервову систему, врівноважують про-цеси збудження та гальмування, має велике значення для відно-влення здоров'я та працездатності ранньовесняного часу. Адже невдовзі тижні великої, тяжкої, виснажливої праці по обробітку землі, час, коли годиться сіяти, садити, працювати зранку й до ночі.
Ми ще раз переконуємося, які глибокі та раціональні підвалини приховуються у прадавніх язичницьких святах і як вони губляться на історичних стежках останніх тисячоліть та століть.
У висновках зазначимо: Колодієві напої – це профілактика гіпо- та авітамінозів, значне поліпшення загального обміну речовин, функціонування травної та нервової систем, особливо у недужих та похилих віком людей. Зміцнення нервової системи; свято бадьорого духу, "толерантності" ворогуючих сторін; свято злагоди, добропобажань, здорової психологічної сумісності.
Ми не зупиняємось надто детально на розгляді барвистих, яскравих, мистецьки довершених, етнографічно-ритуальних дійств, які характеризують високий рівень народних гуманістичних традицій, що виникли і повнокровно функціонували, надихали наш народ впродовж тисячоліть і дивом збереглися до наших днів, незважаючи на тисячолітню християнізацію та тотальні заборони усього народного, споконвічного за радянського часу.

Далі

До змісту Євген ТОВСТУХА Фітоетнологія українців