Володимир Сергійчук
Переяславська рада - трагедія України і програш Європи

Якби Україна знала...

Московське посольство приїхало до Переяслава 31 грудня і чекало гетьмана до 6 (16) січня 1654 року - до того дня, коли Богдан Хмельницький сюди приїхав. Наступного дня прибув генеральний писар Іван Виговський, полковники та сотники.
Як повідомляється в статейному списку московського посольства*, 7 (17) січня прислав гетьман до Василя Васильовича Бутурліна і товаришів переяславського полковника Павла Тетерю - щоб йому, гетьманові, з ними побачитись, але грамоти при тім не передавати і промови ніякої не виголошувати. Представники Москви переказали через полковника, що, мовляв, раді бачитися з гетьманом, а місце зустрічі хай визначить сам гетьман.
Під вечір у виділену для московських послів резиденцію приїхали генеральний писар Іван Виговський та полковник Павло Тетеря, а невдовзі тут появився і гетьман Богдан Хмельницький. Боярин Василь Васильович Бутурлін та його товариші насамперед сказали: прислані вони від великого государя царя, великого князя Олексія Михайловича, всієї Росії самодержця і многих держав государя і обладателя, з повним государевим милостивим указом, згідно з чолобиттям гетьмана і всього Запорозького Війська, і завтра, 8 січня, мають вони передати гетьманові государеву грамоту і сказати государів милостивий указ на розправнім дворі, а після того, як грамота буде передана і государів милостивий указ буде сказаний, того ж дня мають іти до церкви, і гетьман, полковники й інша старшина і всякі люди мають присягти на ім'я московського царя.
Вислухавши ці слова, гетьман заявив, що великому государеві, цареві і великому князеві Олексієві Михайловичу, всієї Росії самодержцеві, вони служити всіма душами своїми і голови свої за государське многолітнє здоров'я покладати, і присягу государеві вчинити 8 січня й у всім згідно з государевою волею бути готовими. Завтра рано полковники всі будуть у нього, і він, поговоривши з ними, прибуде на розправний двір: вислухавши государеву грамоту і милостивий государів указ, треба буде йому поговорити з полковниками, а поговоривши з полковниками й старшиною, йтимуть до соборної церкви і вчинять присягу государеві.
Наступного дня, опівдні, від Богдана Хмельницького приходив генеральний писар Іван Виговський і казав бояринові Василеві Васильовичу Бутурліну з товаришами: була у гетьмана потайна рада з полковниками, суддями і військовими осавулами; і полковники, судді й військові осавули під государеву високу руку піддалися.
Одразу ж після таємної ради, яку мав гетьман з своїми полковниками зранку, о другій годині дня бито в барабан на збір усього народу, щоб чути раду про справу. І як зібралось велике множество всякого чину людей, вчинено велике коло для гетьмана і полковників, а потім і сам гетьман вийшов під бунчуком, а з ним судді і осавули, писар і всі полковники. І гетьман став серед кола, а військовий осавул велів усім мовчати. І по тому, як усі затихли, почав гетьман говорити мову до всього народу: "Панове полковники, осавули, сотники і все Військо Запорозьке і всі православні християни! Відомо це вам усім, як нас Бог звільнив з рук ворогів, що гонили церкву Божу і озлобляли все християнство нашого східного православ'я, так що вже шість літ ми живемо в нашій землі без государя в неустанних війнах і кровопролиттях з гонителями й ворогами, які хочуть викорінити церкву Божу - аби ім'я руське не пом'янулося на землі нашій, і це нам уже вельми докучило, і бачимо, що не можна нам більше жити без царя.
Тому нині зібрали ми раду явну всьому народові, аби собі вибрали государя з чотирьох, котрого хочете. Перший цар турецький, що багато разів через своїх послів закликав нас під свою власть; другий цар кримський; третій король польський - він, як самі захочемо, і тепер ще нас у першу ласку прийняти може; четвертий - православний государ Великої Росії, цар і великий князь Олексій Михайлович, самодержець всієї Росії, східний, котрого ми вже шість літ безнастанними нашими благаннями просимо. Тут котрого хочете вибирайте. Цар турецький - бусурмен, всім вам відомо, як братія наша, православні християни, греки, біду терплять і в якім пробувають утиску від безбожних. Кримський хан також бусурмен, котрого ми, по нужді в приязнь прийнявши, які незносні біди прийняли єсьмо! Яка неволя, яке нещадне християнської крові пролиття і тіснота від польських панів - нікому з вас не треба казати: самі ви знаєте, що краще жида і пса вони вважали, аніж нашого брата християнина. А православний цар християнський, великий государ східний з нами одного благочестивого грецького закону, єдиної віри, єдино тіло єсьмо церкви по православ'ю з Великою Росією, головою маючи Ісуса Христа. Той великий государ християнський, пожалувавши незносного озлоблення православної церкви в нашій Малій Росії, шестилітніх безупинних наших благань не відкинувши, тепер милостиве своє царське серце до нас прихиливши, своїх великих ближніх людей до нас з царською ласкою своєю прислати зволив. Його коли ми щиро полюбимо, крім його царської високої руки благотишнійшого пристановища не знайдемо. А коли хто з нами не згоден, тепер куди хоче - вільна дорога!"
Після цих слів весь народ закричав: "Волимо під царя східного православного міцною рукою в нашій благочестивій вірі умирати, аніж ненависнику Христовому поганинові дістатись!"*
Тоді полковник переяславський Тетеря, ходячи в колі, на всі сторони запитував: "Чи всі ви так призволяєте?" Сказали всім народом: "Всі однодушно". Потім гетьман мовив: "Буде так! Нехай Господь Бог наш скріпить під його царською міцною рукою". А народ за ним одноголосно гукнув: "Боже утверди, Боже укріпи, абисьмо вовіки воєдинно були!"
І після того писар Іван Виговський, прийшовши, говорив, що козаки й міщани всі під государеву високу руку підклонились.
Так подається в статейному списку московського посольства. Однак треба мати на увазі, що правдивість та об'єктивність цих документів, наголошував Андрій Яковлів, давно вже були запідозрені. При цьому він посилається на відомого піддячого Посольського приказу Московської держави Григорія Котошихіна, який висловився про ці документи та про авторів їх так:
"Пишуть они (агенти московського уряду) в тех статейныхъ спискахь не противь того, какь говорено, (но) прекрасно, разумно, виславляючи свой разумъ на обманство, черезъ чтобъ достать у царя себе честь й жалованье большое; и не срамляются того творити, понеже о томъ, кто на нихь можеть о такомь деле объявить".
Можна переконатися з статейного списка московського посольства до Переяслава, що подібним чином складався і цей текст. Особливо ж хотів боярин Бутурлін довести, як він обороняв честь царя, коли українська козацька старшина почала вимагати присяги від імені Олексія Михайловича.
Справді, в статейному списку цьому питанню присвячено багато уваги, оскільки від розв'язання його залежала подальша доля Переяславської ради.

Статейний список про це докладно розповідає: того ж дня гетьман Богдан Хмельницький і писар Іван Виговський, обозний, суддя, полковники, осавули військові, сотники й отамани у боярина Василя Васильовича Бутурліна з товаришами на розправнім дворі були. І боярин Василь Васильович говорив гетьманові Богданові Хмельницькому промову: "Божою милістю великий государ цар і великий князь Олексій Михайлович, всієї Росії самодержець і многих держав государ і обладатель, прислав до тебе, Богдана Хмельницького, гетьмана Війська Запорозького, і до всього Війська Запорозького свою, царського величества, грамоту".
І ту государеву грамоту боярин Василь Васильович гетьманові віддав, а гетьман ту государеву грамоту прийняв з великою радістю, а прийнявши, поцілував, розпечатав, віддав писареві Іванові Виговському прочитати на голос при всій старшині Війська Запорозького і всяких людях. І писар Іван Виговський прочитав ту государеву грамоту всім людям явно. Гетьман і полковники, і всяких чинів люди, вислухавши государеву грамоту, зраділи з милості государевої, і гетьман сказав, що він, гетьман Богдан Хмельницький, з усім Військом Запорозьким раді великому государеві цареві і великому князеві Олексієві Михайловичу, всієї Росії самодержцеві служити щиро і вседушно і за государеве многолітнє здоров'я голови покладати, і готові присягу йому зложити і в усім по його волі бути.

І боярин Василь Васильович мовив: "Божою милістю великий государ цар і великий князь Олексій Михайлович, всієї Росії самодержець і многих держав государ і обладатель, жалує тебе, гетьмана Богдана Хмельницького, полковників і все Військо Запорозьке православної християнської віри - велів вас спитати про здоров'я". І потім, як гетьман і полковники за государеву милість чолом ударили і спитали про здоров'я государя царя і великого князя Олексія Михайловича, боярин сказав: "Як ми поїхали від великого государя нашого, царя і великого князя Олексія Михайловича, самодержця всієї Росії, він на своїх великих преславних царствах Російського царствія, дав Бог, був в добрім здоров'ї".
І після того говорив гетьманові: "Божою милістю великий государ цар і великий князь Олексій Михайлович велів тобі сказати: в попередніх роках і до нинішнього 162 року присилали до великого государя нашого ти, Богдан Хмельницький, гетьман Війська Запорозького, і все Військо Запорозьке бити чолом, що пани-рада і вся Річ Посполита повстали на православну християнську віру грецького закону і на святі Божі церкви гоніння велике вчинили і від правдивої православної віри, в котрій ви здавна живете, почали вас відлучати і неволити до своєї римської віри, а по деяких містах в Короні й Литві запечатали благочестиві церкви, в інших учинили унію і всяке чинили над вами гоніння, зневагу і злості нехристиянські. А після того і помирившися з вами - спочатку під Зборовим, а потім під Білою Церквою, в правді своїй не устояли - церкви Божі, що в договорі написано було повернути з унії, не повернули, а котрі, небагато, і повернено, знов потім обернено на унію; хотячи православну християнську віру викорінити і святі Божі церкви до решти зруйнувати, війська свої на вас зібрали і багато городів і міст, і в тих городах і містах святі Божі церкви споганили, зневажили і зруйнували, православних християн духовного і світського стану багатьох невинно замучили і всяку злу наругу чинили. І ви, не хотячи виріктися благочестивої християнської віри і святі Божі церкви в руїні бачити, по неволі покликали до себе в поміч кримського хана з ордою й почали стояти проти них за православну християнську віру і за святі Божі церкви, а у великого государя нашого милості просите, аби не дав гонителям вашим і клятвовідступникам викорінити православну християнську віру і святі Божі церкви зруйнувати і вас пожалував: велів вас - тебе, гетьмана, і все Військо Запорозьке прийняти під високу руку свою з городами і землями, а ви великому государеві нашому хочете служити і за його здоров'я проти кожного неприятеля стояти вовіки.
І по указу великого государя нашого, його царського величества, переказувано до вас - до тебе, гетьмана Богдана Хмельницького, і всього Війська Запорозького - що у великого государя нашого з Яном Казимиром, королем польським і великим князем литовським, вічна угода і великому государеві нашому, государеві християнському, нарушити вічну угоду без причини не можна було: за ті неправди, які вчинилися з королівської сторони в нарушення вічної угоди, великий государ наш жде з королівської сторони поправи. Коли ж король і пани-рада не зроблять поправи по договору, то великий государ наш терпіти їм не буде, за їх неправду буде проти них стояти, а йому, гетьманові, і всьому Війську Запорозькому дасть милостиве рішення. І ви, Богдан Хмельницький, гетьман Війська Запорозького, і все Військо Запорозьке, великому государеві нашому били чолом: коли б царському величеству не можна було прийняти вас під свою государеву високу руку, то нехай би царське величество за вас уступився, задля православної віри і святих Божих церков, і велів вас помирити через своїх великих послів, щоб вам та згода була певна, - а самі ви миритись не хочете, тому що поляки в правді своїй не стоять. І по указу великого государя нашого і вашому чолобиттю послано до Польщі, до короля Яна Казимира, великих і повномочних послів, боярина і намісника великопермського князя Бориса Олександровича Рєпніна-Оболенського з товаришами, і велено говорити королеві і панам-радам про ту згоду і посередництво кріпко. І ті великі посли в розмовах говорили панам-радам, щоб король і пани-рада заспокоїли ту усобицю, з вами помирились, православну віру грецького закону не гонили, церков Божих не відбирали і неволі вам в нічім не чинили, а вчинили б згоду по Зборівському договору, і котрі церкви повернені були на унію, і їх віддали б назад. А коли король і пани-рада то вчинять, з вами помиряться, в вірі вам більше не чинитимуть неволі і церкви Божі вернуть вам по давньому, то великий государ наш задля православної християнської віри і святих Божих церков таку уступку зробить: тим людям, за котрими виявилась прописка в іменуванню государськім і повинні вони були карі смерті, він велить їх провини вибачити.
Та ще ті ж великі посли царського величества говорили: як обрано Яна Казимира на королівство, він присягав людям духовного і світського чину на тім, що йому в відносинах між різновірцями давати оборону і захист, самому ніяким чином за віру не тіснити і нікому того не допускати, а коли він тої своєї присяги не додержить, то він своїх підданих увільняє від всякої вірності й послушності, і розгрішення з того закляття свого не буде у нікого просити, і не прийме його. І він, Ян Казимир король, і пани-рада то все занедбали, згоди і посередництва відмовили, хочуть віру православну християнську викорінити, церкви Божі знищити, пішли на вас війною при самих же великих послах, а тих послів відправили з нічим.
І великий государ наш, бачивши з королівської сторони таку непоправність і прикрості, вічної згоди нарушення і на православну християнську віру та на святі Божі церкви гоніння і не хотячи того чути, щоб вам єдиновірним православним християнам бути в останнім знищенні, а церквам благочестивим в упущенні і нарузі від латинян, - велів прийняти під свою високу руку вас, гетьмана Богдана Хмельницького, і все Військо Запорозьке, з городами і землями, свобідних від підданства королеві, через переступлення ним присяги, і велів вам чинити поміч своїми государськими людьми проти кривоприсяжців і хотящих знищити християнську віру. Отже ти, гетьман Богдан Хмельницький, і все Військо Запорозьке, видівши до себе милість і жалування великого государя нашого, аби служилисьте йому і всякого добра хотіли і його милості були певні. А великий государ наш буде вас - тебе, гетьмана, і все Військо Запорозьке - держати в своїй милості і в обороні та охороні від неприятелів ваших".
І, вислухавши мови, гетьман, вся старшина і всякого стану люди за государську милість били чолом. З розправного двору гетьман поїхав з боярином Василем Васильовичем з товаришами каретою до соборної церкви Успіння Пречистої Богородиці.
Коли боярин Василь Бутурлін і гетьман Богдан Хмельницький прийшли до соборної церкви, там зустрів їх при вході переяславський протопоп Григорій і з усіх церков священики й диякони, з хрестами і кадилами, в ризах і проспівали: "Буде ім'я Господнє благословенне однині і довіку".

А як вступили до церкви, то архімандрит Прохор і протопоп Андреян і переяславський протопоп Григорій з усім освяченим собором, убравшися в ризи, хотіли почати слова присяги по служебнику, присланому до них від государя. Але тут сталося несподіване для московських послів: гетьман Богдан Хмельницький зажадав, щоб боярин Бутурлін з товаришами учинили присягу за государя, щоб йому, государеві, не видавать їх, Богдана Хмельницького і все Військо Запорозьке, польському королеві, за них стоять, вольностей не нарушать; хто які маєтності у себе мав, тому всьому бути по давньому - і щоб великий государ пожалував: велів дати свої грамоти на їх маєтності.
Бутурлін з своїми товаришами пробували говорити гетьманові, що в Московській державі давнішим великим государям нашим, царям і великим князям всієї Росії, присягали їх піддані, і великому государеві нашому вони присягають на те, щоб їм великому государеві нашому служити, старатись і щиро всякого добра хотіти. А такого, щоб за государя присягати, не бувало ніколи і надалі не буде: йому, гетьманові, і говорити про це не годилось, бо всякий підданий присягає свому государеві. Нехай вони, гетьман і все Військо Запорозьке, як почали великому государеві служити і про що били чолом, то й довели до кінця і присягли великому государеві по євангельській заповіді, без усякого сумніву. А великий государ буде їх держати в своїм милостивім жалуванні, в опіці, в обороні від неприятелів і в охороні, вольностей у них не відбере, і щодо маєтностей, хто чим володіє, великий государ їх пожалує - звелить володіти їм по-давньому.
Вислухавши ці слова, Богдан Хмельницький сказав, що він поговорить з полковниками і всіма людьми, які тепер при нім, гетьмані, і, вийшовши з церкви, пішов на подвір'я до переяславського полковника Павла Тетері, де говорив з полковниками і всіма людьми дуже довго. Згодом прислав до церкви полковників: переяславського Павла Тетерю та миргородського Григорія Сахновича, і ті говорили те ж саме, щоб московські посли присягли за свого государя.
Проте Бутурлін залишався на своєму: це діло непристойне, щоб присягати їм за государя, ніколи того не було звичаю, щоб за государів піддані присягали, а присягають піддані государеві. Полковники говорили, що польські королі підданим своїм завжди присягають. У відповідь на це московські посли казали: польські королі чинять присягу своїм підданим, того за взірець ставити не годиться, бо ті королі невірні і не самодержці, а в чому присягають, того ніколи не сповняють. А у попередніх великих государів, благочестивих царів і великих князів, всієї Росії самодержців, також і у великого государя нашого Олексія Михайловича того ніколи не бувало, щоб присягати за них, великих государів. Та й тепер гетьманові і їм, полковникам, говорити про це не годиться, бо государське слово змінне не буває.
Полковники казали бояринові з товаришами: гетьман і ми тому віримо, але козаки не вірять і хочуть, щоб вони їм присягли. На що Бутурлін відповів: "Великий государ наш задля православної християнської віри й святих Божих церков зволив прийняти їх під свою государеву високу руку по їх чолобиттю, і їм треба було пам'ятати государеву милість, великому государеві служити, старатись і всякого добра хотіти, щоб усе Військо Запорозьке до присяги привести, а коли якісь несвідомі люди говорять такі непристойні слова, невідповідні до такого великого діла, то їм треба було показати свою службу великому государеві і таких несвідомих людей в таких словах гамувати". З тим полковники пішли від них до гетьмана.
Після того прийшли до церкви гетьман Богдан Хмельницький і писар Іван Виговський, а з ними полковники, сотники, осавули, отамани й козаки. Гетьман і писар Іван Виговський і полковники сказали бояринові Василеві Васильовичу з товаришами, що вони у всім покладаються на государеву милість і готові по євангельській заповіді вчинити великому государеві присягу всією душею, і голови свої за государське многолітнє здоров'я складати раді. А про свої справи будуть вони, гетьман і все Військо Запорозьке, бити чолом великому государеві.
Того ж дня боярин Василь Бутурлін з товаришами привели під високу государеву руку гетьмана Богдана Хмельницького, писаря Івана Виговського, обозного, суддів і осавулів військових, полковників і все Військо Запорозьке. Гетьман Богдан Хмельницький, писар Іван Виговський, обозний, судді, осавули військові й полковники вчинили присягу государеві в тім, щоб їм з землями і городами бути під государевою високою рукою навіки невідступно.
А приводив до присяги по служебнику архімандрит Прохор. Слова присяги гетьман, писар, полковники й інша старшина говорили зі слізьми і обіцяли служити великому государеві Олексію Михайловичу, государині Марії Ілічні, благовірним царівнам і государським дітям, котрих Бог дасть государям, щиро добра хотіти і в усім бути в государевій волі без усякого сумніву, як то в присязі написано.
Учинивши присягу, гетьман з соборної церкви поїхав з боярином Василем Бутурліним каретою на розправний двір, а полковники і всякі люди йшли пішо. Там московські посли віддали гетьманові Богданові Хмельницькому государеве жалування: корогву, булаву, ферезію, шапку і соболі.
Писареві Іванові Виговському, полковникам, осавулам і обозному, що були тоді, царське жалування роздано згідно з указом. Гетьман, писар, полковники, обозний, судді, осавули військові і сотники його прийняли з радістю і били чолом за государеву ласку. Від розправного двору до свого двору гетьман Богдан Хмельницький велів государеве жалування - корогву - везти перед собою розгорнувши, а сам ішов за корогвою в государевім жалуванні - в ферезії й шапці, з булавою, пішо. І писар, полковники і багато всяких людей ішли за ним так само пішо до двору.
А присягу государеві з гетьманом і писарем вчинили судді, осавули військові, обозний і полковники.
Наступного дня боярин Бутурлін з товаришами були в соборній церкві, архімандрит з усім освяченим собором приводили до присяги сотників, осавулів, писарів, козаків і міщан. І решту полковників і всякої старшини і козаків, які перебували в Переяславі, міщан і всякого чину людей теж привели до присяги. А скільки людей приведено до присяги і хто саме, це поіменно записано докладно в книгах.
Ось так переповіли московські посли перебіг Переяславської ради (Воссоединение... - Т. X. - С. 215-234).

[Вступне слово] [Вірили в єдиновірного, православного] [Якби Україна знала] [Присягали на незвіданість]
[Протверезіння козацької наївності: геть від Москви!] [Державницький чин Івана Виговського]
[Москва не вірила українським сльозам] [Перший поділ України - руками самих українців]
["Нижайшій раб" Іван Сірко, але не Петро Дорошенко] [Для гетьмана немосковської вдачі - кайдани]
[Ось так Петро І "реформував" Україну] [Заради всієї України]
[Хто задумав "Малороссийскую землю поработить..."] [Самі себе воювали]
[Полтавська поразка Карла XII як велика трагедія України] [Щоб України не було й не могло бути]
[Післяслово] [Додаток 1. Статті Богдана Хмельницького] [Додаток 2. Березневі статті]