Володимир Сергійчук
Переяславська рада - трагедія України і програш Європи

Заради всієї України

Це, а також політичне обмеження Гетьманщини, викликало широке невдоволення козацької старшини ставленням царського самодержавства до України, а відтак й призвело до укладання угод Мазепи з шведським королем Карлом XII та польським Станіславом Лещинським. Зокрема, за допомогою першого, гетьман, враховуючи, що тоді "Швеція була однією з найвеличніших, якщо не найвеличнішою військовою державою в Європі", вирішує остаточно порвати з російським самодержцем. Цьому, нагадуємо, сприяв і той спалах невдоволення, який уже досить виразно проріс з середовища козацтва, особливо його старшини.
Масла у вогонь, як кажуть, підлило ще й спорудження Печерської фортеці в 1706-1707 роках у Києві. Пилип Орлик, генеральний писар Мазепи, згадував: "Зачалася робота коло фортифікації печерської, наступили переходи через українські городи до головної армії то рекрутів, то всяких начальників, і полковники з старшиною, часто приходячи до гетьмана, з жалями оповідали, що пристави коло тої фортифікаційної роботи козаків палицями по голові б'ють, вуха шкодами обтинають і всяку наругу чинять. Козаки, покинувши доми свої, косовицю і жнива, зносять тяготу і спеку на службі царського величества, а там великоросійські люди доми їх грабують, розбирають, палять, жінкам і донькам їх чинять насильства, коней, худобу і всяке майно забирають, старшину б'ють смертельним боєм. Два полковники, Апостол Миргородський і Прилуцький (Горленко - В. С.), як головніші і від інших до Мазепи сміливіші, так сказали Мазепі: "Очи всіх нас на тя уповають, і не дай Боже на тебе смерти, а як зістанемося в такій неволі, то й кури нас загребуть". А прилуцький то потвердив такими словами: "Як ми за душу Хмельницького завжди Бога молимо, так навпаки ми, і діти наші во вічні роди будемо і душу і кості твої проклинати, коли нас за свого гетьманства в такій неволі зоставиш..."
Під осінь 1708 року театр подій Північної війни проліг до кордонів України. Після битви під Лісною, де було розбито шведський обоз, Карл XII вирішив повернути в Україну. Як свідчать зарубіжні історики, зокрема англійський представник при армії Карла XII капітан Джеймс Джеффрейс, саме шведський король напросився перезимувати в Україні, бо відступаючи до Москви, Петро І залишав за собою повністю спустошену територію, на якій шведи могли б знайти собі погибель від голоду, а в майбутньому від холоду. План московського царя якраз і полягав у тому, аби "проволочить оному времени к большему людям его (Карла ХІІ - В. С.) стужению й голоду" (Цит. за: Мезин С. А. "Полтавская баталия" в сочинениях Феофана Прокоповича // Историографический сборник. - Саратов, 1989. - Вып. 14. - С. 156).
А ось які причини повороту Карла XII наводить відомий російський дипломат того часу, посол у Голландії Матвєєв.
Шведський король, враховуючи "обережність" російських військ, неможливість пройти до Смоленська і труднощі щодо забезпечення, на таємній нараді зі своїми генералами "принял намерения пройтить до Украины под коварством своими последующим: в первых, чтоб в Край не многолюдные и все изобильные войтить, где никаких регулярних фортецей или гарнизонов не находитца; в те вшедши бес помешки всякой (причем московские войска не могут разорватца надвоє, ни остановить его), найдет там в том волном казацком народе людей, соберет доволно й пойдет свободно с провожанием тех казаков чрез прямые и безопасные пути до Москвы. В оную же свою бытность еще при случае нужном, может он, швед, поблизости иметь из Украины свою пересылку с ханом крымским к призыванию его в случае с собою и с поляками, которые держат сторону Лещинского при таком приятном им случае. Еще он, швед, гораздо способно найдет много прилуча ис казаков посылать к Москве к возмущению народному, как он и прежде то чинил" (цит. за: Шутой В. Борьба народных мас против нашествия армии Карла XII. - М., 1958. - С. 250-251).
Це, звичайно, ламало всі плани українського гетьмана, який не хотів допустити, аби воєнні дії перенеслися на територію України.
Козацькі полки були розкидані по всіх театрах Північної війни. Ні лівобережні козаки, ні запорожці, як, до речі, і все населення України, нічого не знали й не були підготовлені до того, на що зважився Мазепа з генеральною старшиною. Це загрожувало катастрофою, яка вже наближалася, оскільки російське військо поспішало сюди, аби не тільки стати проти шведів, а й взяти під контроль дії гетьмана.

І коли Мазепа дізнався від свого генерального осавула Андрія Войнаровського про випадково ним підслухану розмову двох офіцерів-іноземців в армії Меншикова, що готується ліквідація старшинського управління, гетьман вирішив остаточно порвати з Петром І. Але, як зазначав навіть Меншиков, Мазепа "сее учинил не для одной своей особы, но и всей ради Украины" (Письма и бумаги императора Петра Великого. - Т. VІІІ. - Вып. 2. - С. 864-865).
До речі, добре інформований англійський посол у Москві Чарлз Вітворт, висловлював тоді серйозні сумніви, що 70-літній, бездітний "багатий гетьман, який мав прерогативи монарха, перейшов на бік Карла XII задля власних мотивів". Такої ж думки був німецький полковник у шведській армії Штраленберг: "Коли Мазепа довідався, що цар хоче ліквідувати автономію Гетьманщини, то вирішив перейти на шведську сторону, одначе його наміром було зробити цю країну незалежним князівством".
З цього приводу німецький історик Отто Гайнц пише: "...Було б запереченням самим у собі уважати майже сімдесятилітнього, бездітного гетьмана за безхарактерного авантурника чи зрадника. Коли б йому залежало на особистих користях, то він не потребував би виставляти себе на небезпеку... Переговори, що їх вів Мазепа з королем Станіславом, мали на меті при помочі шведського короля звільнення з-під московського ярма..."

[Вступне слово] [Вірили в єдиновірного, православного] [Якби Україна знала] [Присягали на незвіданість]
[Протверезіння козацької наївності: геть від Москви!] [Державницький чин Івана Виговського]
[Москва не вірила українським сльозам] [Перший поділ України - руками самих українців]
["Нижайшій раб" Іван Сірко, але не Петро Дорошенко] [Для гетьмана немосковської вдачі - кайдани]
[Ось так Петро І "реформував" Україну] [Заради всієї України]
[Хто задумав "Малороссийскую землю поработить..."] [Самі себе воювали]
[Полтавська поразка Карла XII як велика трагедія України] [Щоб України не було й не могло бути]
[Післяслово] [Додаток 1. Статті Богдана Хмельницького] [Додаток 2. Березневі статті]