Сергійчук В. І.
С32 Переяславська рада - трагедія України і програш Європи. - К: Діокор, 2003. - 136 с.
ISBN 966-8331-07-9

Нова книга відомого українського історика Володимира Сергійчука піднімає проблему Переяславської ради та її ролі в подальшому розвитку України. Ця історична подія, що протягом століть використовувалась як політична спекуляція Російської імперії, потребує нового осмислення та очищення від міфологічних нашарувань. Автор розглядає передумови, причини й наслідки появи статей Богдана Хмельницького, що були пізніше знехтувані й перекручені московським самодержавством.
Книга розрахована на широке коло читачів.

© В. Сергійчук, 2003
© Є. Коваль, художнє оформлення, 2003

Вступне слово

Протягом ХХ століття російський імперіалізм різних забарвлень намагався реанімувати ідею "Третього Риму" під будь-якими вивісками. Вихід до Адріатики і на Ельбу на завершальному етапі Другої світової війни на якийсь час таки втілив у життя цю концепцію. Однак, не витримавши конкуренції з цивілізованою Європою, вона вже буквально через кілька років почала розсипатися - відтак у 1991 році стався той розвал, який є закономірним для всіх штучно утворених політичних химер.
Інтуїтивно відчуваючи вже крах своїх імперських ідей, але ще не усвідомлюючи цього реально, наші північно-східні сусіди знову заговорили про "Великую Россию", якої вони без України ніколи не мислили - зрештою, це й неможливо. Проте всі дотеперішні зусилля, вжиті новітніми "единонеделимцами", - політичні, економічні, духовні - виявилися недостатніми. Тож довелося витягувати на світ стару ідеологему про нібито одвічне прагнення українського народу про возз'єднання з російським, яке начебто завершилося 1654 року на Переяславській раді. Після цього, мовляв, нашим предкам московські царі надали такі права і вольності, якими, за словами Петра І, ніякий інший народ у світі "похвалитися не может".
За роки української незалежності всі бажаючі мали змогу значно більше довідалися про той "вікопомний акт", не забороняють тепер і слів безсмертного Кобзаря, звернених 1843 року з Березані до того, хто присягав на вірність єдиновірному православному московському цареві в переяславській церкві:

...Ой Богдане!
Нерозумний сину!
Подивись тепер на матір,
на свою Вкраїну...
..............................................
Ой Богдане, Богданочку!
Якби була знала.
У колисці б задушила,
Під серцем приспала...

Тож ці слова Тараса Шевченка змушують задуматися: чому наш національний Пророк кинув такі важкі звинувачення на адресу Богдана Хмельницького, котрий відродив нам українську державу в середині ХVІІ століття? Зрештою, що ж відбувалося на тій Переяславській раді, чому на неї погодився Великий Гетьман і що сталося після неї?

ЗМІСТ

[Вступне слово] [Вірили в єдиновірного, православного] [Якби Україна знала] [Присягали на незвіданість]
[Протверезіння козацької наївності: геть від Москви!] [Державницький чин Івана Виговського]
[Москва не вірила українським сльозам] [Перший поділ України - руками самих українців]
["Нижайшій раб" Іван Сірко, але не Петро Дорошенко] [Для гетьмана немосковської вдачі - кайдани]
[Ось так Петро І "реформував" Україну] [Заради всієї України]
[Хто задумав "Малороссийскую землю поработить..."] [Самі себе воювали]
[Полтавська поразка Карла XII як велика трагедія України] [Щоб України не було й не могло бути]
[Післяслово] [Додаток 1. Статті Богдана Хмельницького] [Додаток 2. Березневі статті]

Видавництво "Діокор"